Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Мовна культура та проблеми виховання майбутніх правників (за матеріалами ЗМІ)

І.Ю. Сковронська


УДК 81’272

Комунікативні якості, мовна культура потрібні будь-якому професіоналові, але особливо гостро це питання стосується працівників правоохоронних органів. Професійно важливими якостями є контактність, відкритість, культура поведінки та спілкування, наявність адекватного іміджу.

Ключові слова: працівник правоохоронних органів, мовна культура, ЗМІ, національна мова.

Every professional needs good communicative skills and speech culture, but this question is especially significant for law-enforcement officers. The most important professional qualities are contactness, openness, culture of behavior, communication and adequate image.

Key words: law-enforcement officer, speech culture, media, national language.

Ступінь залучення молодого спеціаліста до духовних цінностей виступає основним мірилом його освіченості та інтелігентності.

"Термін "культура" у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про дію і тому вживався з певним доповненням, позначаючи завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як "людяність", що виділяє людину з природи, варварського стану" [1, 9]. Культура є поєднанням найбільших досягнень цивілізації. Вона тісно пов'язана з творчою діяльністю людини, її прагненням до вдосконалення світу і самовдосконалення, тобто до навчання.

Відомо, що людина не народжується культурною, але вона нею стає у процесі здобуття освіти. Саме освітянський процес включає в себе засвоєння моральних цінностей народу, досягнення науки, культури, мистецтва. Усе це молода людина переймає від своїх наставників, учителів, які не просто навчають, а й виховують її.

Вдосконалюючись культурно і духовно, індивід, зрештою, відчуває потребу й культурного спілкування, що можливо лише за умов досконалого володіння мовою й мовною культурою. "Мова, труд, культура – це все форми символічного буття людини. Християнські богослови вважали, що здатність мови дарована людині Богом. Відповідно до установки на мислення як сутності людського буття мова підлягає логічному аналізу, який прояснює її зміст. Мова виступає засобом мислення" [1, 226].

Мова має індивідуально-суспільну форму, саме завдяки якій суб'єкти в процесі комунікації розуміють одне одного.

За роки незалежності в Україні відбувалися перебудови і зміни не лише в соціально-економічній сфері, а й у духовному світі народу.

У програмі "Міліція і народ – партнери" були чітко визначені завдання щодо розбудови та координації правоохоронних органів з урахуванням нових підходів до взаємовідносин з населенням, що вимагає високої психологічної культури спілкування, формування свідомої національно-мовної особистості. За рівнем мовного розвитку можна судити і про загальний рівень розвитку держави. "Саме мовлення є тим необхідним компонентом, що забезпечує не лише успішне функціонування мови в суспільному житті, а й виражає стан національної духовності, культури українського народу" [2, 60].

Надзвичайно гостро стоїть сьогодні питання підвищення якості освіти, зокрема оволодіння такими базовими науками, як культура мови, риторика, культура ділового мовлення. Сумлінне ставлення до оволодіння цими класичними науками створює міцний підмурівок професіоналізму не лише політика чи вчителя, а й правника, юриста. Тішить, що у державних правничих закладах значна увага приділяється формуванню мовної особистості кожного студента чи курсанта. У навчальну програму введено такі гуманітарні предмети, як риторика, сучасна українська мова, ділова українська мова, логіка, філософія тощо. Однак у державі має існувати цілісний підхід до проблеми формування духовної, інтелектуальної, гармонійно розвиненої молодої людини. Будь-який розвиток особистості взагалі тісно пов'язаний з розвитком її мовної культури і здатності до сприймання і розуміння.

Певні труднощі в процесі демократизації суспільства, зміни у громадській свідомості спричинили проблему порозуміння між представниками правничої сфери, міліції й населення. За таких умов виникає необхідність у тісних зв'язках органів внутрішніх справ освітніх навчальних закладів системи МВС із засобами масової інформації. У ЗМІ правоохоронні органи не повинні виступати як представники тоталітарної системи, що є недоступною для пересічного громадянина. Думка населення про правників, міліціонерів повинна бути позитивною, а це означає, що насамперед загальний їх образ має бути позитивним.

Правомірне втручання міліції з метою підтримання суспільного порядку часто викликає невдоволення. У цій ситуації зміцнення громадської думки про діяльність правоохоронних органів, підвищення їх іміджу є не тільки одним із ефективних засобів забезпечення законності та правопорядку, а й важливим політичним завданям [3, 44].

Сьогодні імідж правоохоронця, правника набув багатьох негативних рис, які стосуються низького професіоналізму, слабкої фізичної підготовки, недостатнього рівня загальної освіченості й надзвичайно незадовільна мовна культура. Сьогодні примітивний, недоладний міліціонер – улюблений персонаж багатьох коміксових тележурналів та гумористичних телесеріалів. Його мова – це суцільний суржик, а судження – примітивні та недолугі.

Як відомо, за радянських часів у громадян було сформовано шанобливе ставлення до працівників міліції. За допомогою багатьох кінематографічних образів міліціонерів на психологічному рівні було вмотивовано значущість професії правоохоронця, йому пртиставлявся вкрай негативний образ порушника закону й порядку. Що ж ми маємо сьогодні? Серіалові "Менти", який не лише окреслює важкі професійні будні міліціонерів, а й акцентує увагу на пияцтві як невід'ємній рисі образу сучасного міліціонера, протиставлений серіал "Бригада", де бандити постають майже як національні герої. "Перчені" слівця героїв цих телесеріалів уже не дивують нікого і стають начебто мовною нормою. Мимоволі виникає думка, що образи правоохоронців і бандитів є майже тотожними, єдина відмінність у тому, що вони по різні боки закону.

Зовсім протилежне ставлення до правоохоронців сформоване в інших країнах, зокрема в США. Завдяки новому підходу до вирішення цієї проблеми за участю кінематографії вдалося створити образ поліцейського як сильної та непересічної особистості. Його професійна діяльність викликає захоплення і повагу, хоча поза сумнівом залишається той факт, що робота у нього важка і невдячна. Однак автори поліційних телесеріалів наділяють своїх героїв ще й неабиякою здатністю до психологічного аналізу, намагаються висвітлити їх багатий внутрішній світ. У результаті своєрідного культу "копа" громадськість США найбільше довіряє поліції як основному представникові суспільних інститутів. Отже, за допомогою ЗМК можна і необхідно формувати професійний стереотип правоохоронця як людини багатої духовно і культурно. Важливо, щоб у цю роботу активно включалися популярні радіо-та телеканали, преса.

Звісно, у процесі здійснення будь-якої діяльності відбувається професійна деформація. Це явище існує не лише у професії міліціонера, правника, а й у інших. Воно виникає тоді, коли особа пристрасно захоплюється своєю діяльністю, що дає не лише позитивний наслідок у плані власне професіоналізму, а й стає основним чинником, який призводить до деформації особистості працівника органів внутрішніх справ. На нашу думку, якщо навіть таке явище існує, то з ним слід активно боротися у межах самої системи, але не виносити його у ЗМІ, не оприлюднювати так широко, оскільки загальний образ міліціонера у свідомості народу є більше негативним, ніж позитивним.

Численні виступи керівників МВС по телебаченню, інтерв'ю з міліціонерами молодшого офіцерського складу, повідомлення з місця скоєння злочинів чи інших кримінальних подій свідчать, що рівень володіння державною мовою у державних службовців правоохоронної сфери є ще низьким. У спадок від совєтського режиму, коли штучно гальмували розвиток та поширення української мови, коли активно пропагували програму злиття російської та української мов, залишалася сила-силенна калькованих висловів, зросійщених професійних термінів й простомовних покручів на зразок: проводити досмотр – замість проводити огляд; заграничний паспорт – закордонний паспорт; заказне вбивство – убивство на замовлення; занімається контрабандою – займатися контрабандою; здійснюють тиск – чинять тиск; кудись пропав – кудись зник; курсантами засипано рів – курсанти засипали рів; став у караул – став на варту; автобусний білет – автобусний квиток; любий з нас – кожен з нас.

Для спеціаліста нового покоління надзвичайно важливою ознакою професіоналізму є вільне володіння мовою. Необхідно, аби він умів не лише висловлюватись на професійному рівні, оперуючи при цьому юридичною термінологією, а й досконало володів загальновживаною лексикою. Тому виховання особистості лише на основі професійної підготовки, не приділяючи уваги комплексному розвитку її, є вузьким і обмеженим розумінням формування сучасного спеціаліста.

Співробітники правоохоронних органів є безпосередніми представниками державної влади, з якими громадяни мають пряме спілкування. Саме правники, юристи першими дають оцінку різноманітним антидержавним кримінальним діям відповідно до вимог закону та реагують на них. Тому будь-яке порушення загальноприйнятих морально-етичних норм працівниками правоохоронних органів зазнає суворого осуду і належної реакції громадськості. Це свідчить про те, що образ правника, правоохоронця, юриста має бути сформований з урахуванням таких якостей, як освіченість, майстерність, професійний досвід, моральна зрілість, зразкова поведінка, мовна культура. У жодному випадку працівник правоохоронних органів не повинен бути зверхнім, різким, зухвалим; жодним рухом, поглядом, а тим паче, словом не принижувати людську гідність громадян. Про це слід пам'ятати і самим правоохоронцям, і тим, хто працює над створенням іміджу правоохоронця за допомогою ЗМІ.

У багатьох випадках для ефективного результату в б оротьбі зі злочинністю правоохоронні органи не можуть обійтися без участі громадськості. Відомо, що ЗМІ є одним із найпотужніших засобів налагодження зв'язку з суспільством. Розв’язання поставлених завдань залежить від того, на скільки такий зв'язок є вигідним для обох сторін. ЗМІ залучають найактивніших своїх репортерів, аби якомога більше дізнатись про ту чи іншу кримінальну справу без будь-якої допомоги міліції. Але, проводячи такі розслідування, ЗМІ інколи можуть лише нашкодити слідству, оприлюднивши факти, які до кінця слідства вважаються таємними. У результаті отримання такої інформації від ЗМІ, у громадян в черговий раз закрадається підозра щодо компетентності, дієвості, професіоналізму правоохоронців, правників, а це лише шкодить їх іміджу.

Отже, мета освіти молоді, мовна культура підростаючого поколіня мають стати загальнодержавною метою, досягненню якої будуть підпорядковані не лише освітні заклади, а й усі державні установи, у тому числі ЗМІ. У молоді слід виховувати насамперед державницьке ставлення до мовної проблеми, з урахуванням ролі загальнолюдських цінностей і надбань світової культури. Тільки тоді ми матимемо духовно багату, національно свідому особистість. "Особливо це стосується майбутніх працівників органів внутрішніх справ, які мають стати провідниками і правової, і мовної культури, втілюючи в життя проголошену Конституцією України (стаття 10) державність української мови, сприяючи функціонуванню української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України" [4, 59].

1. Подольська Є., Лихвар В., Іванова К. Культурологія: Навч. посіб. – К., 2003. – 288 с.

2. Паламар Л. Методологічні основи формування мовної особистості // Третій Міжнародний конгрес україністів: Мовознавство. – Х., 1996. – С. 57–60.

3. Шевченко Л. Формування іміджу правоохоронця у громадській думці // Комунікативна компетентність правників і їх зв'язки з громадськістю: Зб. наук. пр. – Л., 2003. – С. 43–45.

4. Регульський В. Мовна культура й виховання особистості // Мова і культура нації: Зб. наук. пр. – Л., 2001. – С. 58–61.

© Сковронська І. Ю., 2004


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові