Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Реалії Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин та сучасний стан української мови

Віталій Литвиненко


УДК 81' 272

У статті викладено думки української молоді щодо Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин. Проаналізовано сучасний стан української мови та можливості її розвитку в світлі ратифікації Верховною Радою України Європейської хартії регіональних мов і мов національних меншин.

Ключові слова: Хартія, державна мова, нацменшини, культура.

We suggest youth point of view for European charter regional languages and languages of national minorities. Modern language's status, its possibility of development in connection with adopting of European charter regional languages and languages of national minorities by Ukrainian Parliament is considered here.

Key words: Charter, state language, national minority, culture .

Європейську хартію регіональних мов і мов національних меншин [1] рік тому ратифікувала Верховна Рада України голосами проросійсько налаштованої депутатської більшості та комуністів. Гадаємо, справжньою причиною ухвалення Хартії була не турбота про мови нацменшин. До речі, з 29 країн, що підписали Хартію, 17 ще й досі не ухвалили її, у тому числі – Росія, Франція, Іспанія, Туреччина, Німеччина, Великобританія та ін. Взагалі кожна держава обирає саме те, що відповідає її національним інтересам. Показовий в цьому сенсі приклад Індонезії, яка тривалий час була під колоніальним ярмом і де мову колонізаторів (голландську) вживати законодавчо заборонено.

Оскільки молодь – найпрогресивніша частина суспільства, ми вирішили з'ясувати її ставлення до цієї проблеми і провели опитування. На жаль, п'ятеро опитуваних узагалі про Хартію і гадки не мають. Ті, які знають цю проблему, здебільшого вважають, що Хартія не матиме вагомого впливу на формування сучасної мовної політики у світі. Наприклад:

Микола Єременко, студент 5-го курсу відділення політології філософського факультету КНУ, 22 роки:

"Ця Хартія є корисною для захисту зникаючих мов, але необхідно враховувати той соціальний контекст, в якому вона функціонує. Адже в одній ситуації будь-яка річ може спрацювати добре, а в іншій – зле. В українському випадку є небезпека застосування Хартії в інтересах російських шовіністичних кіл, що прагнуть зменшення впливу української мови, може скластися прецедент, коли агресивні сусіди України будуть використовувати цей документ для обґрунтування своїх територіальних претензій".

До розмови долучилась Олена Лук'янець, студентка 2-го курсу Інституту журналістики КНУ, 18 років:

"Тільки в нашій державі це можливо, інша на таке не піде. На політику це не вплине, результат буде нейтральним".

Степан Черняков, працівник хімічної галузі, 23 роки:

"Стан української мови є невтішним. Хартія ситуацію не покращить, але й не погіршить. Україні Хартія не потрібна, вона не враховує нашої специфіки, потрібна особлива угода з Європою".

Роман Горбик, студент 2-го курсу Інституту журналістики КНУ, 18 років:

"Як українськомовна людина, я особисто проти, як громадянин, що усвідомлює важливість європейської інтеграції, я – за".

А ось, що зазначив Грогорій Мельничук, студент 4-го курсу, відділення радіофізики КПІ, 20 років:

"Як на мене, ратифікували зарано. Під захистом опиниться російська мова, а не нечисленні мови, що його потребують. Поглибиться криза української мови, що вже існує. Стратегічно Хартію треба ратифікувати, але не зараз".

Висловила припущення Олена Жарко, лікар, 24 роки:

"До української мови Хартія відношення не має. Це просто моральна підтримка російської мови. На початку 90-х щось подібне намагались зробити для української мови".

Ігор Скрипін, магістр, фахівець з проблем міжнародної політики, 32 роки, зазначив:

"Моє ставлення негативне. Хартія була прийнята без урахування особливостей певних європейських регіонів. Наприклад, для Великобританії вона мала б позитивне значення, бо це сприятиме відродженню культури і мови валійської нації. В Іспанії міг би надатися поштовх Каталонії та Країні Басків. В Україні сприятиме відцентровим тенденціям, а саме: в Карпатах – русинському сепаратизму, російському на Донбасі та в Криму, що є загрозою національній безпеці держави та стимулюванням нового періоду холодної громадянської війни".

Андрій Чуткий, учитель історії в школі № 246, м. Київ, 28 років:

"Немає історичного підґрунтя, Хартія вироблялась у суспільствах західної демократії, які трохи відмінні від нашого. Там вона відповідає реаліям, у нас – не завжди, до того ж переклали її неадекватно. В Європі дія Хартії поширюється тільки на ті етноси, що не мають власних національних держав. В Україні на цю Хартію мають право лише кримські татари, решта нехай розвиваються коштом своїх держав. Хартія – це добре, тільки треба правильно її тлумачити".

Як бачимо, молодь усвідомлює значення Хартії для малих мов, але й загальною думкою є розуміння того, що з неї матимуть зиск саме великі мови, окрім української. Хартію ратифікувати необхідно пізніше, коли українська мова впевнено займе належне їй державне місце.
Можуть постати запитання: з якою метою чинились утиски українській мові та культурі? Чому російській цар, який називав себе захисником усіх слов'янських народів, що перебували тоді під владою турків та австрійців, з неприхованою ворожістю ставився до українців, теж слов'ян? Річ у тім, що офіційна Росія не вважала українців за окремий народ. На її думку, українці – це ті самі росіяни, які розмовляють не окремою мовою, а говіркою, що буцімто утворилась у результаті впливу на місцевий варіант мови російської та польської мов. Ця антинаукова теза була потрібна для того, щоб утримати у складі імперії Україну, приборкати національно-визвольний рух.

Проте зусиллями як українських, так і російських учених (істориків, етнографів) ще в ХІХ столітті було доведено давність і самобутність української мови. Наші предки розмовляли своєю рідною мовою ще в часи Святослава, Ольги та Ярослава Мудрого, обох Володимирів – Хрестителя і Мономаха. Російської мови тоді ще не було. Вона виникла на кілька століть пізніше, після того як у результаті занепаду Києва в межиріччі Оки, Ками і Волги почала формуватися на базі тамтешніх фінно-угорських племен Московська держава, офіційною мовою якої стала книжна староболгарська мова. Відомий російський науковець ХІХ століття В. Ключевський навіть писав, що російська мова – це зіпсована під впливом татарської і місцевих фінських мов болгарська мова.

На запитання, якою мовою розмовляли жителі Києва у Х–ХІІ століттях, він відповів: тією самою, якою ще й досі розмовляють селяни Київської губернії.

Відомо, що ми живемо в добу масштабної глобалізації, коли зникають бар'єри між цивілізаціями і культурами, стають прозорими кордони між державами. За таких обставин мови і культури нечисленних народів стоять під загрозою знищення через тиск потужніших мов. За підрахунками ООН, до 90 % мов народів світу впродовж нашого століття можуть зникнути. Стан сучасного функціонування і розвитку української мови теж викликає занепокоєння, хоча це і велика мова великого народу. За цих обставин українська мова, щоб вижити, потребує всебічної підтримки з боку держави.

На жаль, сьогодні такої підтримки немає. Постає закономірне запитання: чому в Україні через 12 років державної незалежності мова титульної нації не стала панівною в політиці, бізнесі, армії, правоохоронних органах, інформаційному просторі, науці, освіті, спорті, рекламі?

Зовсім інша мовна ситуація склалася в тих пострадянських державах, які взяли курс на справжню незалежність та розбудову. Наприклад, Естонія, Литва та Латвія послідовно здійснюють курс на витіснення російської мови. У Туркменістані було закрито факультет російської філології у столичному університеті, припинено вивчення російської мови в усіх середніх і вищих навчальних закладах.

Наша влада робить не все для утвердження державного статусу української мови. Навіть ухвалені закони та інші нормативні акти щодо її поширення та розвитку не завжди виконуються. Це стосується, зокрема, статті 10 Конституції України, Закону від 1989 року про мови в Україні, державної програми розвитку українскої мови.

Тим паче, що ми вже маємо власний прецедент, коли 24 грудня 1999 року Хартію ратифікувала Верховна Рада стараннями комуністів, але 12 червня 2000 року Конституційний Суд скасував її, адже вона не відповідала Основному Закону. Навесні 2003 року у ВР відбулися слухання про функціонування української мови в Україні. Народні депутати, науковці (філологи, етнопсихологи) наводили кричущі факти порушення мовного законодавства. Лунали заклики створити в системі органів виконавчої влади Державний комітет української мови, який би сприяв утвердженню її державного статусу. Тому й маємо сьогодні ситуацію, коли Україна мало схожа на незалежну державу, а скоріше нагадує якусь російську губернію. Справжні патріоти почуваються тут не як в рідному домі. Українці часто-густо позбавлені можливості у своїй власній Батьківщині розвиватись у питомому українському середовищі, отримувати повсякденну інформацію від радіо, телебачення, преси рідною мовою.

Зате пересічний росіянин, приїхавши навіть із найглухішого села до Харкова, Одеси, Чернігова не відчує, що перебуває в Україні. Навіть у Києві він не побачить духовно-культурних, передусім мовних ознак столиці Української держави. Активісти російського руху в Україні одразу відчули себе "окриленими" і тепер все голосніше вимагають надати російській мові статус офіційної. Одразу виникає риторично-закономірне запитання: яке ж місце для української мови?

Закон про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов і мов меншин було ухвалено Україною з низкою процедурних порушень, вже після закінчення часу сесійного засідання, з нехтуванням іншого, узгодженого варіанта законопроекту, який знімав названі вище недоречності. "Він завдасть значної шкоди функціонуванню української мови як державної і водночас не прислужиться справі захисту тих мов нечисленних національних меншин, які справді потребують державної підтримки", – вважає Анатолій Матвієнко [2].

Варто звернути увагу також на те, що всупереч своїй назві ратифікована парламентом Хартія бере під захист в Україні переважно ті мови, існуванню яких нічого не загрожує, бо вони є державними мовами ряду країн Європи. Серед перелічених у законі (про ратифікацію Хартії мов) зокрема, гагаузька та кримськотатарська реально потребують захисту, оскільки названі етноси не мають своїх державних утворень поза межами України. Водночас у цьому законі не названо інших національних мов нечислених етносів, які перебувають на межі зникнення і потребують термінових державних заходів для їхньої підтримки. Привертає увагу також неохайність і поспіх в оформленні документів, якими ратифікувалася Хартія. Так, у тексті закону про ратифікацію Хартії не визначено, яку саме "єврейську мову" Українська держава зобов'язується підтримувати. Незрозуміло, чи йдеться про мову ідиш, яка здавна побутувала серед єврейського населення України і справді перебуває на межі зникнення, чи про мову ів рит, яка ніколи в Україні не вживалася та її існуванню нічого не загрожує, оскільки в Ізраїлі ця мова є державною.

Отже, реальна мовна ситуація в Україні, де статус державної української мови ще потребує свого утвердження, а обставини не порівнянні з тими, про які, власне, йдеться в Хартії.

Зокрема, стаття 22 Хартії передбачає: "Сторони зобов'язуються гарантувати свободу прямого прийому радiо- i телепередач iз сусiднiх країн, якi транслюються мовою, такою самою або подібною до регіональної мови або мови меншини, та не перешкоджати ретрансляцiї радiо- i телепередач iз сусiднiх країн, якi випускаються в ефір такою мовою.

Вони також зобов'язуються забезпечити, щоб не запроваджувалися жодні обмеження на свободу виявлення поглядiв i вiльне поширення iнформацiї у друкованих засобах iнформацiї мовою, такою самою або схожою на регiональні мови або мови меншини" [1].

Тож тепер можна очікувати на масову ретрансляцію російських та польських передач.

Водночас ми розуміємо, що справжні скарби світової духовної культури вбачаються у збережені розмаїття різних національних надбань, що репрезентують цінності кожної держави. Тому молодь, звичайно, за те, щоб справжні національні мови мали право на функціонування та розвиток.

1. Європейська хартія регіональних мов і мов національних меншин.

2. Самостійна Україна. – 2003. – 1 серп.

3. За нашу Україну. – 2003. – 15 черв.

4. Конституція України. – К., 1997. – 80 с.

5. Товт М. Хартія, як спосіб вирішення мовних проблем.– Іnternet.

6. Баулин П. Итак, что же дает нам Европейская хартия региональніх языков, ратифицированная украинским парламентом".– Іnternet.

7. Незалежна газета.– Іnternet.

© Литвиненко В.І., 2004


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові