Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Проблеми орфоепії в молодіжних телепрограмах

Віталій Маргалик

УДК 654. 197

У статті йдеться про проблеми орфоепії в молодіжних телепрограмах. На прикладах телевізійної практики розглянуто нормативність вимови телевидучих, прияини виникнення помилок, а також шляхи їх усунення.

Ключові слова: орфоепія, норма, помилка, телеведучий.

This article is about tne orthoepy problems in youth TV programs. The following aspects are viewed on the examples of TV practice: how much the presenter’s pronunciation is corresponding to norm; what’s the reason of presenter’s speech mistakes; how can be language situation improved on TV.

The key words: orthoepy, norm, mistake, presenter.

Орфоепія – складова частина тих засобів, які створюють естетику мовлення. Коли говорять про гармонійне виховання особистості, мають на увазі музичну освіту, вміння розуміти світ мистецтва, знання іноземних мов, фізичний розвиток і рідко – необхідність досконало володіти рідною мовою. Але ж мова – це те, що виявляє сутність людини, і тому на мовне виховання слід звертати особливу увагу. Навчання правильної вимови необхідне такою ж мірою, як орфографії та граматичних правил. Передусім це стосується мовленнєвої практики людей так званих "публічних професій", до яких належить, безумовно, і журналістика в усіх її проявах.

Зважаючи на вищесказане, вважаємо актуальним дослідження вимови ведучих молодіжних телевізійних програм.

Адже, як свідчить телевізійна практика, ведучі частенько нехтують нормами української літературної мови в цілому та орфоепічними зокрема.

Об'єктом нашого дослідження є культура мови телеведучих. Предмет дослідження – вимова ведучих молодіжних телепрограм.

Матеріал дослідження – мовлення ведучих таких телепрограм, як "Мелорама", "LG-Еврика" телеканалу "Інтер", "Хорошоу" та "Міністерство прем'єр" на "М1", "Галопом по Європах" (ІСТV), "Хочу і буду" ("1+1"), "Inside", "Nota bene" (ТЕТ) і т. д.

Завдання – виявити орфоепічні помилки ведучих, типізувати та класифікувати їх; визначити причини цих помилок, а також дати рекомендації щодо їх усунення.

Спочатку проаналізуємо базове поняття нашої роботи – "орфоепія". Вузьке розуміння цього терміна ми знаходимо здебільшого у словниках, довідниках та енциклопедіях. Орфоепія – це:

– "система загальноприйнятих правил, що визначають правильну літературну вимову" [9, 171];

– (від грецького orthos – правильний і epos – мовлення) вивчення норми звуковимови [6, 255];

– загальноприйнята вимова звуків, звукових сполучень [2, 163].

Широке розуміння поняття орфоепії обіймає не лише правила вимови окремих звуків і словосполучень, а також норми наголошування та інтонації [5, 4]. Як зазначає Л. Хоменко, орфоепія в широкому розумінні пов'язана не тільки з фонетичною, а й з морфологічною та синтаксичною (наголос розглядають насамперед у морфології, а правила інтонаційного оформлення – в синтаксисі) системами [10, 138].
Утім, в якому б розумінні ми не розглядали поняття орфоепії, можемо сміливо зауважити, що вона є складовою частиною культури мовлення та загальної культури людини. А тому порушення орфоепічної норми призводить до зниження культури як окремої людини, так і цілого суспільства. У нашому випадку окремою людиною виступає людина публічна, зокрема телеведучий, помилки якого можуть спричинити мовну деградацію цілого суспільства, себто глядачів.

Пропонуємо зупинитися на вимові приголосних звуків. Орфоепічною помилкою у вимові приголосних, за нашим спостереженням, є тенденція до оглушення дзвінких звуків. Дзвінкі шумні приголосні в кінці слова й складу та в кінці складу перед глухим приголосним в українській мові вимовляються дзвінко. Оглушення дзвінких приголосних у літературному мовленні не допускається, окрім деяких слів: вогко, легко, кігті, нігті [5, 8].

У процесі дослідження ми розлядали вимовні помилки телеведучих за такою умовною класифікацією:

1. Оглушення дзвінкого приголосного в позиції кінця слова:

– "Я маю вам віддати при[с]" (Мирослав Кувалдін, ведучий програми "Міністерство прем'єр", "М1");

– " У номінації перемі[х]" (Дмитро Єфименко, ведучий програми "Inside", ТЕТ).

2. Оглушення дзвінкого приголосного в середині слова:

– "гли[п]ше", "ва[ш]ко" (Ілля, "Хорошоу", "М1");

– "нео[п]хідна" (Люба Казарянс, "LG-Еврика", "Інтер");

– "ро[с]кіш" (Тетяна Рамус, "Nota bene", ТЕТ);

3. Вимова звука [ф] замість [у] нескладового:

– "Наші гра[ф]ці" (Люба Казарянс);

– "Михайло Попла[ф]ський..." (Гліб Гончар);

– "Пробачте, але [ф] театрі" (Катерина Могильна);

– "Вони поїдуть або [ф] Туніс, або [ф] Туреччину" (Ігор Пелих, ведучий програми "Галопом по Європах", "ICTV");

– "Він сказа[ф]" (Катерина Виноградова, ведуча програми "Перехрестя кохання" телеканалу "Інтер");

– "У моєму міністерстві з'яви[ф]ся джекпот" (Мирослав Кувалдін).

Тепер проаналізуймо кожну групу помилок окремо. Щодо оглушення приголосних у кінці слова, то воно пов'язане з поганою роботою мовного апарата, бо для того, щоб зберігати дзвінкість у кінці слів, треба виробити звичку до цього. Тому що збереження дзвінкості потребує постійної роботи над технікою мови. Оглушення дзвінких звуків у середині слова – явище неоднозначне. В цьому випадку можна, з одного боку, погодитися з Л. Прокоповою, котра на основі експериментального дослідження (осцило- та рентгенографування) дійшла висновку, що "в українській мові можна констатувати наявність часткової регресивної асиміляції за глухістю під впливом глухих приголосних або беззвучної паузи" [8, 48]. Отже, у словах "глибше", "необхідна", "розкіш" ми можемо констатувати регресивну асиміляцію за глухістю. Такої ж думки дотримується Л. Хоменко. Вона розглядає оглушення приголосних не як помилку, а як варіант, посилаючись на тих дослідників, котрі у різний час фіксували це явище (Є. Кроткевич, П. Тимошенко, А. Москаленко, І. Зілинський). Наприклад, Є. Кроткевич у 30-х роках писав: "Коли в слові збігаються два приголосних звуки, то перший вимовляється часом неясно / глухий приголосний перед дзвінким переходить у дзвінкий, а дзвінкий перед глухим – у глухий" [3, 37]. Натомість М. Наконечний відносить підміну дзвінких шумних приголосних глухими до фонематичних помилок. За словами дослідника, дзвінкі шумні приголосні в українській літературній вимові не обмежені певними позиціями в слові (тільки на початку складу перед глухими приголосними вони переходять у глухі), і кожна їх заміна глухим приголосним є фонетичною помилкою [4, 373–375].

Таким чином, з одного боку, можна припустити, що оглушення дзвінких приголосних є природним для української вимови, адже назване явище характерне для багатьох південно-західних говірок. З іншого боку, слід ураховувати, що норми української літературної норми базуються на центральних діалектах, де зберігається дзвінкість. У зв'язку з цим виникає чимало дискусій у колі мовознавців стосовно нормативності чи ненормативності оглушення приголосних. Але це вже тема іншої роботи.

Про оглушення нескладового "у" варто говорити окремо. Якщо оглушення дзвінких приголосних можна ще якось пояснити та виправдати, то заміна сонорного звука "в" на неприродний для української мови звук "ф", що призводить до втрати милозвучності, на нашу думку, спричинена виключно впливом російської мови.

Окрім оглушення дзвінких, не менш загрозливою у мовленні ведучих молодіжних телепрограм є тенденція до вимови м'яких шиплячих. Згідно з літературними нормами української орфоепії, шиплячі приголосні завжди вимовляються твердо, за винятком окремих позицій. Однак для деяких телевізійників вимова м'яких шиплячих, мабуть, вважається нормою. Підтвердженням цьому можуть бути такі приклади:
– "У вас є якісь докази того, [ш'ч'о] я маю вам віддати приз" (Мирослав Кувалдін);

– "Зараз поба[ч'і]мо" (Катерина Виноградова);

– "Ви ба[ч'і]ли?" (Ігор Пелих).

З іншого боку, у мовленні окремих ведучих ми помітили зовсім протилежну тенденцію. Йдеться про "надуживання" твердих шиплячих, коли ведучі, намагаючись дотримуватись вимовних норм, іноді, образно кажучи, перегинають палицю. Проілюструємо це твердження прикладами.

– Тетяна Рамус, ведуча програми "Nota bene" на телеканалі ТЕТ: " ... є ре[чи], яких ми не робимо" (замість "є ре[ч'і] ...");

– Ольга Горбачова, ведуча передачі "Мелорама" телеканалу "Інтер": "До ре[чи]" (замість "до ре[ч'і]");

– Ольга Герасим'юк, ведуча ток-шоу "Хочу і буду" на "1+1": "У нашій переда[чи]" (замість "... переда[ч'і]");

– Катерина Могильна, журналістка програми "Inside" телеканалу ТЕТ: "Варто частіше дивитися співрозмовнику в очи" (замість "в очі").

Дослідивши проблеми орфоепії у молодіжних телевізійних програмах, ми дійшли висновку, що це питання є достатньо гострим та актуальним для українського телебачення і потребує наукового і практичного вирішення.

У процесі дослідження було виявлено чимало порушень мовної норми. На нашу думку, це пояснюється тим, що більшість телеведучих віддають перевагу російській мові поза ефіром, що позначається на якості їхнього українського мовлення перед камерою. А тому вважаємо, що російськомовне оточення та спілкування російською поза камерою, а також недостатнє знання норм української літературної вимови і є основними причинами мовленнєвих помилок.

У зв'язку з цим можемо дати кілька рекомендацій.

Ведучим і журналістам молодіжних телевізійних програм варто дбайливіше ставитися до власної мови, працювати над артикуляцією та засвоєнням орфоепічних норм. Якщо ж говорити про ситуацію в цілому, то не зайвим було б порадити відповідним ор- ганам, зокрема керівництву того чи іншого телеканалу запровадити обов'язкове складання іспиту з української мови для тих журналістів і ведучих, котрі хочуть працювати на телебаченні.

Можливо, за наявності таких умов рівень культури усної мови зокрема та культури мови загалом значно б підвищився. У такому разі телеведучих, а особливо ведучих молодіжних телепрограм, можна було б справді сприймати за еталон у мовному відношенні, а отже, орієнтуватися на нього, тим самим удосконалюючи свою мову.

1. Єлісовенко Ю. Ораторське мистецтво. – К., 2002.

2. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Єрмоленко. – К., 2001.

3. Кроткевич Є. Українська мова. Фонетика і правопис. – К., 1930.

4. Наконечний М. Значення орфоепічних норм // Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І. Білодіда. – К., 1969.

5. Погрібний М. Українська літературна вимова. – Дніпропетровськ, 1992.

6. Плющ М., Грипас Н. Українська мова: Довідник. – К., 1990.

7. Пилинський М. Мовна норма і стиль. – К., 1976.

8. Прокопова Л. Приголосні фонеми сучасної української мови. – К., 1958.

9. Тлумачний словник української мови / За ред. Д. Г. Гринчишина. – К., 1999.

10. Хоменко Л. Асиміляція за глухістю в сучасній українській літературній мові // Лінгвістичні студії. – Черкаси, 1997.


© Маргалик В.С., 2004


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові