Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Світові обереги рідних мов

Павло Мельник


УДК 81’272

У статті висвітлюються загальні питання сучасного стану та розвитку рідних мов як у світі загалом, так і в Україні зокрема. Відображено процес асиміляції “могутніми” мовами слабших та намагання світлвої спільноти цьому протистояти. Крім того, наголошено на потребі зберігати рідну мову.

Ключові слова: рідна мова, мовна політика, мовні війни, захист мов.

IIn the article the general matters of the current state and the native language developing are coveraged both in the world and in Ukraine. The process of the assimilation of the “strong” languages over the weak ones and hte world society’s intention that resist it are reflected. Besides, Ukrainian native language is needed to be protected.

Key words: native language, language politic, language wars and language protection.

Перші ґрунтовні висновки щодо істинного значення рідної мови для народу зробив Олександр Потебня [1]. Після лавиноподібного захоплення лінгвістичними гігантами слабших мов у другій половині ХХ століття, на захист останніх стали світові організації. Зокрема, Радою Європи було прийнято Європейську хартію регіональних мов або мов меншин [2]. Світова організація ЮНЕСКО теж намагається зупинити процес лінгвістичної стандартизації. Друкований орган "Кур’єр ЮНЕСКО" [3; 4] неодноразово на своїх шпальтах порушував це питання. Стан рідної мови в Україні досліджують Роман Кісь [5] та Анатолій Погрібний [6].

Внаслідок "мовних війн", переважна більшість із 6 тисяч мов, якими нині розмовляють у світі, може зникнути у прогнозованому майбутньому. Мовна різноманітність поставлена під загрозу, а разом з нею – частина людської спадщини, бо мова – наріжний камінь культурного розмаїття.

Ще європейські колоніальні завоювання викликали різкий занепад лінгвістичної палітри, знищивши принаймні 15 відсотків усіх уживаних тоді мов. За останні 300 років Європа втратила десятки мов, а в Австралії лишилось тільки два десятки із 250 мов, якими розмовляли наприкінці XVIII сторіччя. У Бразилії майже 540 (три чверті) мов зникло від початку португальської колонізації 1530 року.

Є чимало причин для мовних воєн, коли "головні" регіональні мови здобувають перемоги коштом мов "меншості". Процес лінгвістичної стандартизації прискорився індустріалізацією та науковим поступом, що запровадив нові швидкі, прямі та практичні методи зв'язку. Лінгвістичну різноманітність стали розглядати як перешкоду торгівлі та поширенню знань. Монолінгвізм став ідеалом, і наприкінці ХІХ сторіччя з’явилося поняття універсальної мови – розглядалося повернення до латини, – що дало поштовх для безлічі штучних мов, перша з яких була волап'юк. Одна з-поміж тих, що набули найширшого визнання і прожили найдовше, була есперанто.

Розглядаючи мови як глибоко відмінні системи прийомів мислення, можемо очікувати від передбачуваної в майбутньому заміни тільки зниження рівня багатства думки. Адже більшість наших уявлень про світ і його частини виникає й утверджується саме завдяки мовам. Отже, люди, які говорять різними мовами, неоднаково сприймають світ, тобто сприймають різні світи, бо кожна мова по-своєму фільтрує, аналізує й зображує численні аспекти світу. Відмінності лінгвістичного зображення світу особливо виразні в царині родинних стосунків – за допомогою їхніх назв та значень у різних мовах. Різні мови передають світосприйняття неоднаковими шляхами. Це – і відмінності на рівні словників, і відмінності у граматичних конструкціях, а також відмінності між реальним і метафоричним. Експансія багатьох мов якоюсь однією мовою мала би для людства згубні наслідки, оскільки це означало б зведення різних шляхів пізнання, різних аспектів бачення до одного шляху, однієї площини. Мови відмінні за напрямами уявлень. Різні мови світу – це не тільки системи лінгвального кодування, позначення, номінації в чомусь подібних позамовних реалій різними "етикетками", а й різними системи культурного кодування, різними способами та напрямами сенсоутворення та організації сенсів, різними системами "сегментування" та осмислення світу.

Різноманітні аспекти глобалізації, зокрема поширення інформації електронними ЗМІ, каталізували загрозу "малим" мовам. Мова, відсутня в інтернеті, – то мова, що "не існує більше" в сучасному світі. Вона випадає з гри. Нею не користуються в бізнесі. За кількістю веб-сторінок перевага англійської є значною (81 %), за нею іде німецька (4 %), японська, французька та скандинавські мови (по 2 %) та іспанська (1 %). Решта мов світу охоплюють майже 8 % веб-сторінок мережі.

Проте великі батальйони не завжди здобувають перемогу. Прикладом нескореності є мова басків еускера. Це рідна мова для 600 тисяч людей в іспанській Країні Басків та Наваррі і ще 80 тисяч у західному департаменті Піренеї на південному заході Франції. Походження її невідоме, але вона існує вже понад 4 тисячі років.

Розвиток еускери всіляко гальмувався під час 40-річної диктатури Франко. Потім настало Відродження. Еускера стала літературною мовою, 1979 року здобула визнання та підтримку як офіційна поряд з іспанською мовою, стала мовою навчання. Також квітне й баскська література завдяки відданим їй письменникам. Один із них сорокавосьмирічний Бернардо Атхаго отримав у 1989 році іспанську національну премію з художньої літератури і став першим баскськомовним письменником, що досяг міжнародного визнання.

Проблема смерті мови надзвичайно серйозна з багатьох причин. Насамперед, можливо, якщо ми заговоримо всі одною мовою, то наш мозок втратить дещо зі своєї природної домовної вигадливості. Ми ніколи не зможемо проникнути в таїну походження людської мови чи розгадати таємницю походження "першої мови". Коли помирає одна мова, закривається один розділ людської історії. Згадаємо, як це розуміли видатні О. О. Потебня, К. Д. Ушинський, І. І. Огієнко...

Багатоманітність – це найнаочніше віддзеркалення полікультурності. Руйнування першого неминуче веде до втрати другого. Нав'язування мови без будь-якого зв'язку з людською культурою та способом життя душить вияв його гуртового духу. Мова – не тільки головне знаряддя людського спілкування. Вона ще виражає світогляд тих, хто нею розмовляє, їхню уяву та їхні способи використання знань. Якщо слово "сестра" українською мовою вживається виключно на означення особи жіночого роду, то в діалекті "токпизин" Папуа-Нової Гвінеї цим словом називають як сестру, так і брата. У деяких тубільних мовах Австралії та Меланезії те саме слово означає і "дід", і "онука", що вказує на подібність їхнього суспільного статусу, бо такий тип асиміляції посилює солідарність у групі. Однакові назви представників різних поколінь можуть прислужитися, зокрема для залагодження конфліктів між поколіннями.

Потреба захистити мови з особливою серйозністю була осмислена в середині ХХ століття, коли мовні права були включені до Загальної декларації прав людини (ст. 2). Відтоді було прийнято низку ухвал і розпочато проекти збереження того, що нині вважається людською спадщиною. Зокрема Радою Європи ухвалено Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Цей документ відкритий для підписання і приєднання для країн – членів Ради Європи з 5 листопада 1992 року, набув загальної чинності 1 березня 1998 року. Хартія була прийнята з метою охорони історичних регіональних мов або мов меншин через загрозу відмирання, і покликана сприяти збереженню та розвиткові культурного багатства і традицій Європи. Цей документ підкреслює важливість міжкультурного діалогу та багатомовності, наголошує на потребі охорони й розвитку регіональних мов або мов меншин без утиску офіційних мов і необхідності вивчати їх. Хартія прагне захистити права носіїв мови на її використання та розвиток, що од наковою мірою стосується прав людини і прав етнічної спільноти. Це особливо важливо для поліетнічної спільноти, коли необхідно водночас зберігати баланс національних, зокрема етнолінгвістичних, інтересів окремої особи та суспільства в цілому, національної меншини та домінуючої нації. Ці закони та ініціативи можуть не запобігти відмиранню мов, але принаймні уповільнять процес і сприятимуть багатомовності.

З середини 80-х років мовні проблеми почала вивчати ЮНЕСКО. Вирішальним моментом був запуск проекту "Лінгвапакс"1986 року. Він мав на меті об'єднати вивчення мов і розвиток міжнародного взаєморозуміння та миру. За останні 15 років "Лінгвапакс" надав технічну допомогу низці національних і регіональних проектів. Щоб захистити багатомовність в освіті, було укладено підручники для вчителів і політичних діячів у країнах Африки, які хотіли запровадити місцеві мови у своїх освітніх системах. Новий проект під назвою "Періклз" сприятиме вивченню сусідніх мов шляхом заохочення молоді з прилеглих країн працювати разом над збереженням спільної природної і культурної спадщин. Нині на стадії експерименту проект діє у прикордонні Люксембургу, Франції та Німеччини. А ще його заплановано застосувати в міжнародному масштабі всюди, де є бажання розвивати регіональну співпрацю.

З 2000 року світова спільнота 21 лютого відзначає Міжнародний день рідної мови за календарем ЮНЕСКО з метою пропаганди лінгвістичної, культурної строкатості та багатомовності. Збереження зникаючих мов – це сьогодні один із головних пріоритетів діяльності ЮНЕСКО, потужний інструмент збереження та розвитку традицій. Промовистим є той факт, що цей день ЮНЕСКО пов'язала з кривавим придушенням у Бангладеш (колишній частині Британської Індії) 1952 року демонстрації корінного населення, яке домагалося права мати свою мову. Демонстрантів розстріляли за те, що вони хотіли бути самими собою на своїй рідній землі. Отже, це свято з кривавими сльозами на очах задумано як пересторогу досить агресивному світові.

Захист мов, їхньої різноманітності та засад плюралізму здобувають дедалі ширшу міжнародну підтримку, особливо завдяки діяльності неурядових організацій. Наприклад, "Терралінгва", заснована 1996 року, вважає, що збереження фізичної та духовної спадщини людства – два боки однієї медалі. Все, що робиться для захисту землі, мов та культур тубільних народів, є життєво важливим для збереження розмаїття планети. Веб-сторінка "Терралінгви" має величезну інформацію і зв'язки з іншими організаціями подібного спрямування, вона відкрита для різноманітних доповнень: від приказок і віршів будь-якими мовами до грошових внесків у Фонд пригноблених мов, чиїм гаслом-плачем є: "Коли мова відходить, то відходить назавжди".

Ще однією незалежною та неприбутковою транснаціональною організацією є обсерваторія "Лінгвасфери", яка в лютому 2000 року опублікувала "Реєстр світових мов та мовних громад" – перше з будь-коли укладених докладних каталогів мов та діалектів світу, що подає глобальну лінгвістичну панораму на початок ХХІ століття.

Коли йдеться про підтримку мов національних меншин у різних країнах світу, то треба розрізняти міжмовні стосунки, наприклад, у сучасній Німеччині, Франції, Норвегії, з одного боку, та в Україні, Білорусі, інших постколоніальних країнах – з другого. Німецькій, французькій, норвезькій мовам нічого не загрожує, вони не зазнають та й не зазнавали ніколи асиміляційного впливу з боку мов панівних націй. Взагалі у високорозвинених західноєвропейських країнах політика мовного планування здійснюється послідовно і твердо. Зокрема, у Швеції податок на розповсюдження нешведськомовної продукції вищий на 25 %, а отримані з цього кошти йдуть на розвиток шведської культури. У Франції дозволено демонструвати не більше 40 % іноземної кіно- та відеопродукції. Крім того, у цій країні законодавством передбачено великі грошові штрафи за філологічно невиправдане застосування слів іноземного (звичайно, здебільшого англо-американського) походження та кальок з них у пресі та телерадіомовленні. Пе ріодично проводяться також гучні кампанії "вигнання" іноземних слів з французької мови.

Наша мовчазна, зумовлена психологією "вторинності" у постколоніальній ситуації згода з витісненням рідної мови (йдеться насамперед про вигадану малопрестижність чи навіть непрестижність українського мовлення в найбільших урбаністичних осередках України) означає сьогодні нашу духовну та культурну капітуляцію, зраду самих себе, втечу зі свого світу, з духовної оселі рідного слова. Це духовна руйнація, духовне спустошення, розмивання глибинних усталених структур нашого менталітету та закоріненого в історію, культуру, у саме єство народу творчого, комунікативного досвіду, який налічує майже два тисячоліття... Це процес руйнівний і загрозливий для всієї культури як цілісної саморепродуктивної системи. При втраті рідної мови звужується не просто сфера мовлення. Звужується культурно, ментально, когнітивно, емоційно знекровлюється весь український світ. Ще О. Потебня наголошував на шкідливих аспектах мовленнєвого змішування двох мов, що супроводжується спустошенням сві домості.

На тлі святкування Міжнародного дня рідної мови нам слід озирнутися довкола і все уважно осмислити. Українці мають забути про винятково інструментальне вживання української мови з обов'язку або ситуативно, тільки як засобу здобуття суспільного статусу. Саме зараз треба не прогавити час, щоб створити культурно здорову і свідому українську націю. Націю, в якої рідна мова не існувала б, а процвітала.

1. Потебня А. А. Эстетика и поетика / Редколлегия: М. Ф. Овсянников (пред.) и др; cост., вступит. статья и примеч. И. В. Иваньо, А. И. Колодной. – М.: Искуство, 1976.

2. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин.

3. Кур'єр ЮНЕСКО.– 1994. – № 4.

4. Кур'єр ЮНЕСКО.– 2002. – Черв.–лип.

5. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). – Л.: Літопис, 2002.

6. Погрібний А. Розмови про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба... – К.: Просвіта, 2000.

7. Енциклопедія етнокультурознавства.– Ч. ІІ. Особа, нація, культура. – К., 2001.

8. http://webworld.unesco.org/imld

9. http://cougar.ucdavis.edu/nas/terralin

10. www.linguasphere.org

© Мельник П.І., 2004


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові