Ласкаво просимо

к. філол. н., доц.

УДК 81'42

У статті розкривається специфіка структури ефірного твору, вводиться нове поняття "інтерпретаційна структура", аналізуються її функції та засоби вираження і сприймання змісту твору.

In our article it is revealed specific feature of the structure of hroadcasing work, namely, it is introduced a new concept — "interpretation structure" as well as it si analyzed its function and means of expression and percepyion of the work's context.

Ефірний твір являє собою підготовлений (опрацьований) текст, який є моделлю комунікативного акту. Звичайно комунікативний акт передає відповідність змісту тексту на рівні автора змістові тексту на рівні читача / слухача (в іншому випадку комунікація не відбудеться). Розробляючи теорію комунікативності тексту, дослідники аналізують в основному писемний текст, хоча й прирівнюють свої висновки про механізми розуміння цих текстів до усних, підкреслюючи цим універсальність задіяних у процесі читання / слухання підструктур комунікації. У літературі традиційно підкреслюють: "Текст стає реальним лише в графічній формі" [3, 7] або з деякими важливими для нас уточненнями: "Структура тексту існує винятково у графічно-знаковій формі, яка є носієм інших форм образної, мовно-абстрактної, звукової [Підкресл. наше Л. III ], паралінгвістичної. Проблема сумісності цих форм із графічно-знаковою і здатністю взяємозамінятися для вираження змісту є центральною проблемою теорії тексту" [4, 31].

Ця "центральна проблема тексту" поки що не стала предметом дослідження науковців ні в теоретичному, ні в практичному плані. Проте актуальність її очевидна. По-перше, радіо й телебачення, ставши фактично справжньою індустрією, повинні мати наукове підґрунтя своєї мовної діяльності. По-друге, для них завжди залишається актуальною фахова мовна компетентність ефірних журналістів у досягненні впливу на слухачів/ глядачів, що є основним завданням засобів масової комунікації. У цьому контексті нам видається важливим висвітлення таких питань, що таке ефірний твір, як він співвідноситься з йього графічно-знаковою формою; чим відрізняється структура ефірного твору від писемного, як його структура працює на "віяльну комунікацію" і яка роль у ній ведучого програми та техніки його мовлення з погляду ефективності комунікативного акту в ефірі. Тому в цій статті ми поставили за мету розкрити специфіку структури ефірного твору та показати, за допомогою яких засобів відбувається в ефірі тлумачення змісту твору та сприймання його слухачем. В основу нашого дослідження ми взяли концепцію М. Д. Феллера, який розглядає "функціонування тексту у "віяльному спілкуванні", коли читач (слухач) у процесі читання (слухання) позбавлений можливості перепитати автора, а кількість читачів є не-визначено великою" [6, 3]. Розглядаючи текст як модель комунікативного акту, М. Феллер розмежовує структуру й текст повідомлення. За М. Феллером, структура - "це основні й сталі зв'язки та вузлові пункти в будові й змісті твору", а "текст повідомлення вміщує у собі всю його мовленнєву тканину" [6, 226]. Структура твору складається з двох підструктур: комунікативної та пізнавальної. Тобто структура твору сприймається у двох вимірах: як текстова будова з такими комунікативними функціями, як передача інформації читачеві, привернення його уваги, зацікавлення інформацією, організація сприймання змісту, і як зміст інформації про предмет дійсності, що пропонується для пізнання. Ці підструктури взаємодіють. Читаючи текст, людина залучає творче мислення, пам'ять, попередній досвід, уяву, тобто, власну здатність до інтерпретації. Внаслідок такої роботи над отримуваною інформацією з'являється новий текст, який, власне, і стає головним предметом сприйняття. Отже, складовою процесу читання є тлумачення змісту твору. Бо, на думку Гада-мера, "читання це вже перекладання, а перекладання це надалі знову перекладання <..,> у нове здійснення розуміння іншою, відмінною від нашої власної, мовою" [1, 185]. Ще одна думка про інтерпретацію тексту читачем: "Вихідний текст, відтворений реципієнтом, трансформується в його свідомості в певний смисловий конструкт, текстове вираження котрого, ймовірно, вибудовується на основі внутрішнього мовлення, тобто текст-реакція виявляє креа-тивні ознаки [3, 9].

В який же спосіб відбувається відтворення та сприйняття ефірного тексту?

Не відкидаючи етапу підготовки ефірного твору у писемній формі (якщо це не спонтанне мовлення), зосередимо свою увагу на особливостях сприймання усного ефірного твору слухачем. Як відомо, за своєю природою усне мовлення первинне щодо писемного; писемне ж мовлення як конвенційне має свої особливості, пов'язані з відсутністю в ньому безпосередніх голосових і позамовних чинників, що сприяють адекватному порозумінню між автором і реципієнтом. Ефірне ж мовлення - це жанрові різновиди публіцистичного стилю, найближчі до писемного різновиду літературної мови, які передбачають створення первинного тексту і підготовку на його основі усного варіанту з урахуванням специфіки як словника усної фрази, так і особливостей встановлення контактів у процесі спілкування. Асиметричність учасників комунікативного акту (один мовець і група слухачів), а тому й специфіка комунікації, яку називають "віяльною", це умови, спільні з графічно-знаковим сприйняттям змісту інформації. Проте якщо інтерпретацією писемного твору займається сам читач, то в ефірному творі функції інтерпретатора викопують також аудіальні та візуальні складники комуніка-тивності, становлячи єдність подавання і сприймання інформації. За деякими даними (М. Арджайл та ін., в Британському журналі соціальної й медичної психології. Т. 9, 1970. С. 222-231) [2, 36], здавалося б, периферійні складові змісту комунікації мають вирішальне значення в досягненні сприйняття твору реципієнтом, відповідного задумові автора. Зміст комунікації матиме приблизно акий вигляд у пропорціях: 55% впливу твору визначається мовою рухів тіла (пози, жести, зоровий контакт), 38% сприйняття визначається тоном голосу і лише 7% змістом того, про що йдеться. "Точні цифри будуть різними в різних ситуаціях, але мова рухів тіла й тон голосу вносять величезні відмінності в силу впливу і зміст того, про що ми говоримо", пишуть автори [2, 36], Тобто, відмінності створюються не тим, що ми кажемо, а тим, як ми це кажемо. Текст як графічно-мовна система й структура на шляху від автора до читача втрачає або набуває побічних значень, підтекстів тощо. "Цьому сприяють умови текстового комунікативного обігу, а саме: недосконалість графічно-знакової системи, покликаної виражати зміст твору (відсутність необхідного набору знаків для фіксації, зокрема, па-ралінгвістичної інформації, носіями якої є жести, міміка тощо...)" [4, 13]. Через ці умови, каже В. Різун, авторський зміст тексту й читацький не завжди с одним і тим же. Голосова й екстралінгвальна інтерпретації тексту, очевидно, найбільшою мірою виступають як посередники між змістом твору, прагненням автора, щоб процес комунікації відбувся, і процесом пізнання слухача, його реакцією на пізнане. Тому виникає необхідність у структурі ефірного твору, на відміну від графічного, виділити ще одну підструктуру інтерпре-таційну з аудіальною та екстралінгваль-ною складовими. Розглянемо їхню роль у комунікативному акті.

Інтерпретаиійна підструктура твору працює на знімання суперечностей у системі автор (ведучий, диктор) твір (інформація) слухач/ глядач. її предметом є текст, аудіальним засобом - інтонація. Саме інтонація становить окремий рівень в ієрархічній системі мови, хоч і пов'язана з синтаксичними, лексико-семантичними та іншими мовними засобами. Це багатофункціональна одиниця. її визначають як "сукупність звукових мовних засобів, завдяки яким передається смисловий, емоційно-експресивний та модальний характер висловлення, комунікативне значення та ситуативна зумовленість, стилістичне забарвлення тексту, індивідуальність прийомів мовця" [5, 210 211]. До її засобів відносять: мелодику, інтенсивність, тривалість звучання, фразовий і логічний наголоси, ритм, тембр, паузи. До екстралінгвальних засобів належать паралінгвальні (жест, міміка, контакт очима) та музичний супровід і відеоряд. Отже, розглянемо роль інтерпретаційної підструктури в комунікативному акті, здійснюваному за допомогою ефірного твору. Полі функціональність звукових мовних засобів дає можливість задумові адекватно передати слухачеві структуру твору. Вони "працюють" як на комунікативну, так і на пізнавальну його підструктури. Комунікативна підструктура усуває суперечність між автором і читачем у їхньому психологічному та естетичному ставленні до предмета твору. Найперша роль відводиться комунікативній функції встановлення контакту між мовцем та аудиторією, коли провідними виявляються тембр, мелодика, інтенсивність звучання та жест і міміка ефірного інтерпретатора твору. Ця фаза комунікації має викликати довіру слухача (психологічна складова) й надалі сприяти успішному засвоєнню ним змісту інформації. Тобто з моменту налагодження контакту зі слухачем відбувається постійна боротьба за слухача, ведучий за допомогою інтонації керує процесом спілкування, аудіально та екстралігвально форму-чи ставлення до змісту висловлюваного. Як відомо, інтонація, формує комунікативний тип висловлювання, передаючи різні типи мовлення розповідь, міркування, опис, пояснення, питання, відповідь тощо і стимулює слухача до відповідних розумових процесів. Інтонація це, власне, та упаковка, в якій передається й модально-валюн-тативні характеристики твору категоричність, вимогливість чи сумнів; а ще характер емоційного забарвлення твору чи його частин, експресивність. Інтерпретаційна функція ефірного мовлення спрямовована в бік подолання інерції слухацької установки. Ритмічність звукових відтинків у плані вираження сприяє також функції запам'ятовування.

Важливою передумовою сприйняття твору, наголошує М. Феллер [6, 247], є контекст (ситуація), який робить його тлумачення більш однозначним. Роль контексту в ефірному мовленні виконують лінгвальні та екстралінгвальні чинники, радіо- чи телеканал, концепція якого відома слухачеві, сам мовець (якому довіряють/ не довіряють), належність повідомлення до певної сфери людської діяльності, відеоряд і музичний супровід, які бувають значно ефективніші за словесний ряд. Звичайно, психологічна настроєність слухача до сприйняття буде продуктивнішою, якщо взаємодіятимуть різні засоби впливу - і звукові, і візуальні, подані доступно й професійно. Із психологічною складовою нерозривно пов'язана естетична, яка усуває суперечність у спільній оцінці твору автором і читачем. "Повідомлення, щоб бути сприйнятим, повинно відповідати умовам, котрі мають і виразно естетичний характер" [6, 256 257]. Голосове відтворення плану змісту за умов досконалого його виконання, що, безперечно, викликає естетичне почуття, теж сприяє ефективному сприйняттю. Як відомо, важливими категоріями красивого є пропорційність і ритм. З одного боку, естетичне щодо твору (як усного, так і писемного) полягає у відповідності обсягу частин їхній змістовій значущості (М. Феллер). Тому саме на техніці ефірного мовлення журналіста лежить відповідальність за адекватно переданий темпоритм змісту (напр., інтонування особливо важливого менш важливого факту, побіжних думок і зауважень, цитування, переліку, протиставлення тощо). З другого боку, естетичне - теж правильне й відповідає нормам. Порушення ритмомелодики національної мови, орфоепії, дикції це неприпустимі невправності, які, з винятком почуття неестетичного, відвертають увагу слухача, порушують зв'язок естетичної та психологічної складових, лінійність сприйняття, тобто взагалі руйнують цілісність комунікативної підструктури твору.

Пізнавальна підструктура представлена логічною та інформаційною складовими, які проектують розгортання змістову сторону твору. Зрозуміло, що логічна складова забезпечує логіку думки та її послідовний виклад. У процесі пізнання й передачі його читачеві / слухачеві автор послуговуватиметься кількома видами викладу, кожен з яких доречний у певному блоці думки. "Представляю чи доведення чи спростування, він [блок Л. Ш.] реалізується в пояснювальному тексті. Характеристики явищ виражаються в описовому блоці, тимчасові відносини та причиново-наслідкові зв'язки в розповідному" [6, 261]. Аудіальна інтерпретація логічних блоків забезпечується також інтонацією, зокрема такими її засобами, як мелодика, фразовий і логічний наголоси, паузи.

Пізнання це завжди інтелектуальна праця. Завдання автора твору полегшити сприйняття слухачем ланок думки виконує в ефірному мовленні інтерпретатор-ведучий. В усному мовленні за допомогою інтонаційних засобів малюється певний комунікативний тип висловлювання розповідь, опис, пояснення передаються причиново-наслідкові, умовні та інші значення. Логічна складова, взаємодіючи з психологічною та естетичною, детермінує порційованість викладу, чим полегшується процес сприймання і розуміння. Інтонація ж, як аудіальна підтримка змісту, виражає "смислове та синтагматичне членування звукового тексту, виділення в ньому фоноабзаців, висловлювань, синтагм" [5].

Інформаційна складова пізнавальної підструктури забезпечує активність сприйняття твору через наявність у ньому нової інформації. Інтерпретаційна підструктура зосереджує на ній увагу такими засобами, як логічний і фразовий наголос, виражаючи актуальне членування звукового висловлювання, виділення в ньому складу теми і складу реми. Як ми бачимо, інтонацією, завдяки значній її варіативності, можна передавати тонкі семантичні та емоційно-експресивні відтінки твору, що сприяє успішній "віяльній" комунікації в ефірі.

Екстралінгвальна інтерпретаційна складова теж працює як на логічну, так і на інформаційну складову пізнання, зокрема, коли з наявної в автора інформації використовується лише та (наприклад, певна послідовність кадрів або поширений тепер прийом ведучих відводити інформаційний аркуш убік і читати з нього "не своїм" голосом, коли вони не поділяють тієї думки), що створить у свідомості слухача/ глядача потрібне авторові зображення дійсності. В ефірному творі, порівняно з писемним, ієрархія складових комунікативності змінюється: на перший план виходять голосові засоби привернення уваги слухача, голосове створення інтриги змісту, максимальних умов для сприймання та розуміння зміст підпорядковується інтонаційному малюнку. Часто важливішим у комунікації є те, як говорять, ніж те, що говорять. Підструктури взаємодіють. Отже, ми показали, що структура ефірного твору має свою специфіку, яка полягає в тому, що до її складу, на відміну від структури писемного твору, входить ще підструктура, названа тут інтерпретаційною. її засоби допомагають слухачеві сприйняти твір адекватно до задуму автора. Порівняймо графічне зображення структур ефірного та писемного твору.

1. Гадамер Г. Г. Наскільки мова диктує нам мислення? (1970) Істина і метод: Основи філософської герменевтики. К.: Юніверс, 2000. - С. 180-187.

2. Джозеф О'Коипор и Джон Сеіімор. Введеиие в нейролингвистическое програм-мирование: Новейгиая психология .пічного мастерства. - Челябинск: Версия, 1997. -285 с.

3. Клімкіна І. О. Семантико-прагма-тичні аспекти сприйняття тексту (на матеріалі російських текстів малого обсягу): Автореф. дис. ...канд. філол. наук. К., 1998. - 18 с.

4. Різуи В. В. Аспекти теорії тексту

В. В. Різун, А. І. Мамалиґа, М Д. Феллер. На риси про текст. К.: Київський універси тет, 1998. - 334 с.

5. Українська мова: Енциклопедія. К: Українська енциклопедія, 2000. - 752 с.

6. Феллер М. Д. Текст як модель комунікативного акту В. В. Різун, А. І. Мама-лша, М. Д. Феллер. Нариси про текст. К.: Київський університет, 1998. 334 с.