Ласкаво просимо

д. філол. н., проф.

УДК 81'27

У статті розкрито роль засобів мовної комунікації у становленні і розвитку мовної ситуації в багатонаціональній і багатомовній державі. Описано функції мас-медіа, що сприяють збереженню більш слабких з функціонального погляду мов.

In the article it is revealed the role of means of language communication information and development of language situation in the multinational and multilingual state. It is described mass-media functions which assist preservation of more weak languages according to the functionality viewpoint.

Здебільшого ці потреби пов'язані з необхідністю переходу при спілкуванні в рінносоціально значущих ситуаціях на мажоритарну мову - мову більшості населення, найчисленнішої етнічної групи, та усвідомленням реальної загрози для життєздатності власної мови. Проблеми регулювання мовного життя поліетнічиого суспільства можуть актуалізуватися "зверху", завдяки діяльності влади, хоч при цьому вони не обов'язково будуть розв'язані позитивно для тих чи тих етнічних меншостей. Принципи, що лежать певних в основі конкретних дій влади, заходи, до яких вона вдається, називають мовною політикою, мовним плануванням або мовним регулюванням. Вибір терміна, що офіційно вживається в законах про мову, як що вони є в конституції держави, закріплені в документах, що стосуються функціонування мов у соціумі, вмотивовується соціолінгвістами цих держав по-різному, але принципово вищезазначені терміни є синонімами, що називають ту частину політики держави, яка пов’язана зі свідомим впливом на мовно-культурне життя суспільства. Мовне питання може підніматися "знизу", його може порушувати, наприклад, національно свідома еліта, насамперед представники міноритарних мов, мов етнічних спільнот із меншою кількістю соціальних функцій, або носії мови корінного етносу, якщо вона з якихось причин немає всієї повноти комунікативних функцій. Аналіз мовних ситуацій і драматичної боротьби за виживання міноритарних мов у всьому світі свідчить про те, що потреби задоволення яких висувається як неодмінна вимога при регулюванні в той чи той спосіб мовної ситуації, можуть мати не тільки власне комунікативний, а й / або культурний чи політичний, ідеологічний характер.

Власне, мовна політика, що виражається в певних заходах і видах діяльності, відображає національну концепцію держави. Усі подібні концепції, незважаючи на відмінності, будуються або на унітаристських, або сепаратистських засадах. У першому випадку мовна політика спрямована на підтримку найсильнішої мови більшості населення і поступову асиміляцію інших. Яскравим прикладом такої політики була мовна політика колишнього СРСР, хоч офіційно він був побудований за принципом співіснування рівноправних республік та їхніх рівноправних мов. У другому в основу покладено принцип розподілу, який дозволяє зменшити контакти расових та етнічних груп. Найяскравішим прикладом проведення цієї політики був апартеїд у Південноафриканській республіці [детальніше див.: 1,209-212]. У деяких країнах мовна політика може застосовувати обидва принципи. Прикладом такого поєднання є Фінляндія, де в єдиній державі відбувається послідовна і цілеспрямована підтримка шведської мови [там само, с. 211] Щоправда, треба розрізняти офіційну політику та мовні реакції фінні в. Ю. Ше-вельов описує своє перебування у Фінляндії і намагання поспілкуватися шведською в магазині з продавцем-фінном. Тільки пояснення того, що він живе у Швеції, а тому й не знає фінської, змінило не досить ввічливу поведінку продавця [приклад узято з: 2, 55].

Несумісність проголошеної мовної політики та внутрішнього ставлення представників національно-мовних груп одне до одного і в наші дні можна спостерігати в Бельгії. Після того, як Бельгія стала федеративною державою, протистояння мовних спільнот зникло, і це засвідчує, наприклад, такий відомий соціолінгвіст, як Р. Т, Белл, пишучи, що бельгійці не вважають нідерландську чи французьку мову "високою" чи "низькою" і " рівноправний державно-офіційний статус обох мов є чітким юридичним ствердженням цього факту" [3, 177]. Але валлони на колоквіумі, присвяченому вивченню міноритарних мов, що відбувся в листопаді 2001 року в Ам'єні і Шарлеруа (Франція Бельгія), говорили, що ситуація досить далека від гармонійної.

Кожна багатонаціональна країна має свої труднощі у розв'язанні проблем мовного співіснування. Має їх і Україна До початку 90-х років XX ст. Україна не стільки самостійно проводила мовну політику, скільки реалізувала настанови центру, що базувалися на унітаристському принципі. На сучасному етапі можна говорити про певну розмитість і непослідовність у формуванні теоретичних засад і про певне маніпулювання мовними проблемами

З часу проголошення Закону про мови минуло майже 15 років, але гострота мовного конфлікту протистояння української та російської мов - залишається майже на тому самому рівні.

Соціолінгвісти вважають, що мова може нормально функціонувати й розвиватися, коли її використовують у таких сферах: адміністративно-виробничій, освітянській, побутовій. Сфера художньої літератури, надзвичайно важлива для розвитку духовного життя народу, на думку багатьох сучасних дослідників, хоч як це дивно, не має першочергового значення для розвитку мовної ситуації [4].

Надзвичайно важливу роль у процесі врівноваження ситуації, підтримки мов і підсилення їхньої комунікативної позиції відіграють ЗМК Відомі випадки, коли мова не має писемності, але звучить по радіо й телебаченню, що забезпечує її життєздатність та надає перспектив виживання [1, 129]. 1 це буде чи не найголовніша з соціолінгвістичного погляду роль ЗМК у створенні мовної ситуації роль збереження мови. Бурхливий розвиток ЗМК впродовж XX ст, зокрема поява Інтернету, надає додаткові можливості для збільшення функціональної потужності мови - одного з найважливіших чинників формування мовної ситуації.

Функціональна потужність це кількість функцій, виконуваних мовою, кількість сфер, де вона вживається [пор.: 5, 616 617]. Представлення тієї чи тієї мови на радіо чи телебаченні є знаком, у якому напрямі розвивається мовна політика. Це добре усвідомлював уряд СРСР, дбаючи, наприклад, проте, щоб в Україні як одній з 15 республік преса, а потім радіо і телебачення "говорили" мовою корінного населення, що мало свідчити про розуміння мовно-культурних проблем з боку держави.

Співвідношення російськомовних і україномовних газет у різні періоди було різним і здебільшого складалося на користь російської мови. Наприклад, у 1950 р. видавалося 205 газет українською мовою та 975 - російською, у 1960 р. відповідно 378 газет і 814, у 1970 - 400 і 936. Але вже у період т. зв. перебудови і в часи, що йому передували, співвідношення почало змінюватися. Так, у 1985 р. у республіці виходило 910 газет українською мовою і 444 - російською, в 1988 р. з 1799 найменувань газег російською мовою виходило 470, а 19 газет дублювалися українською та російською мовами [більшість даних узято з: 6, 174-175; див. також 7, 63-67]. На жаль, на сучасному етапі економічна ситуація призводить до зменшення кількості україномовних газет та їхніх накладів.

При розбудові нової держави пріоритет має належати державній мові, що є абсолютно слушним при формуванні інформаційного простору. В усіх багатонаціональних країнах мас-медіа послуговуються державною мовою і, залежно від засад мовного регулювання, - мовами національних спільнот. Якщо на радіо чи телебаченні мова лунає, отже, вона престижна, перспективна, принаймні не "гаснуча", не "безнадійна". Це означає, що держава опікується даною мовою, рятуючи її від зникнення, надаючи підтримку та допомогу. В такому випадку ЗМК формують оцінну характеристику мови серед її носіїв і серед іншого населення держави Сам факт уживання мови підвищує її статус, стає знаком ставлення держави до цієї мови.

Інша справа - кількість звучання. Часто цифри є незначними, здається, що той короткий період часу, який звучить мова в ефірі, свідчить про те, що коефіцієнт корисної дії буде незначним. Але при цьому представники національних меншин пишаються, що їхня мова лунає на радіо чи телебаченні, болісно сприймаючи зменшення часового проміжку звучання.

Кожна країна по-своєму розпоряджається фактом представлення мов на радоі і ТУ Наприклад, ірландці, які досить спокійно ставляться до експансії англійської мови, легко у мовному плані пристосовуються в еміграції, але бурхливо переживають релігійні натиски [8, 223], полюбляють щоденно розповідати по ірландському телебаченню дітям казки ірландською мовою (приблизно 2,5 гад.). Бретонці (народ, що мешкає на північному заході Франції) слухають бретонською мовою прогноз погоди, надзвичайно важливий для рибалок. Готуються, звичайно, й інші передачі, насамперед випуски новин. Водночас, як відзначають дослідники, заповнення ефіру подекуди буває суто символічним актом [9, 138 139].

Якщо говорити про роль ЗМК у творенні мовної ситуації в різних країнах світу, то, крім функції збереження мови, - її ще можна назвати знаково-ідеологічною, вони виконують і такі функції, як

- настановчо-оцінну,

- нормативну,

- реформаторську,

- просвітницьку.

Настановчо-оцінна функція забезпечує формування мул ьти культуральності та муль-тилінгвізму суспільства, вироблення оцінної ієрархії, насамперед позитивного, нейтрального чи навіть негативного ставлення до мов, зокрема й до міноритарних - мов з обмеженою кількістю функцій і/або мов національних меншин. Це відбувається, як уже зазначалося, завдяки факту офіційного представлення тієї чи тієї мови в інформаційному просторі і висловленню у текстах ЗМК безпосередньо чи опосередковано ставлення до неї навіть безвідносно до її соціокультурного статусу.

Інколи ефект таких висловлювань буває непередбачуваним. Наприклад, одне з перших, на наш погляд, у цілому вдале, інтерв'ю з відомим актором А. Данилком, у якому він розповідав про початок своєї кар'єри і проте, що він мислить "суржиком", а це мало б свідчити про об'єктивність і позитивність цього явища (людина, яка є певним авторитетом як представник публічної професії, не бачить у цьому нічого поганого), для багатьох носіїв українського літературного мовлення виявилося останньою краплею у неприйнятті творчості цього актора через пропагування суржику як нормативного явища. Водночас маємо констатувати позитивний ефект цього висловлювання: воно здатне послабити, а можливо, й знівелювати "почуття другорядності", що виникає у людей, які не вміють "говорити правильною мовою".

Інший приклад стосується спогадів Л. Чуковської про А. Ах матову, де авторка згадує, що видатна поетеса не любила української мови. Спогади вийшли в той час, коли в Україні почалися бурхливі соціальні процеси, і такий факт, поданий "з голосу" улюбленого багатьма українцями художника, викликав здивування і ніяковість, оскільки був "прочитаний" у контексті тогочасних подій [10, 22].

Нормативна функція сприяє підтримці існуючих норм літературного мовлення, формує "образ мови", сприяє стабілізації знань мовної особистості та їх розвитку. Реформаторська функція проявляється, на наш погляд, у ЗМК двояко. По-перше, у фіксації нововведень, які приходять у мову насамперед через ЗМК і найшвидше сприймаються та засвоюються освіченою частиною суспільства саме через друковані чи озвучені тексти. По-друге, висловленням свого власного ставлення до кодифікованої норми. Як тільки у суспільстві виникають умови виявлення свого погляду на норму, свого стосунку до неї, друковані, а у XX ст. друковані й звукові, тексти відразу починають відбивати цей процес. Так було, наприклад, у Росії за часів Петровської реформи. Такий самий процес маємо й в Україні до, під час та після обговорення проекту нового правопису: на шпальтах газет і в ефірі співіснують норми усталені й пропоновані.

Просвітницька функція ЗМК з соціолінгвістичного погляду полягає у пропагуванні знань про мову, про мовні ситуації в різних країнах світу, у вихованні доброзичливого ставлення до інших мов, у психологічній допомозі , наприклад, при усвідомленні реципієнтом своєї "мовної обмеженості" і, що, на наш погляд, є найголовнішим - у формуванні картини світу, оскільки основну частину інформації більшість людей зараз отримують саме через ЗМК.

1. Мечковская И. Б. Общее языкозна-ние. Структурная и социальная типология языков. - М, 2001.

2. Масенко Л. Річ не просто в мовній проблемі. Річ у тенденції до розпаду єдиної держави за мовною ознакою - Віче. - 2003.№4. - С. 54-57.

3. Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели,идеи, методы. - 1980.

4. Гак В. Г. К типологии форм языковой политики // Вопросы языкознання. - 1989. № 5. - С. 104-433.

5. Лингвистический зициклопедический словарь. - М, 1990.

6. Преса УРСР. 1918 1973: Науково-статистичтш збірник. РВВ Кн. палати ім. 1. Федорова, 1974.

7. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму. - К., 2000.

8. J. F. Homers, M. Blanc Bilingualile elbilinguisme. - Bruxelles, 1983.

9. Zelazny W. Francja wobec mniejszoscinarodowych. Etnicznosc, etnopolityka, etno-socjologia. - Tyczyn, 2000.

10. Чуковская .1. Записки об АннеАхматовой Нева. 1989. № 6.