Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Інтерактивність як основа "живого" радіомовлення: історія виникнення та
важливість упровадження соціального замовлення аудиторії

О. А. Зелінченко

аспірантка

УДК 621.396 621.396.71

У статті йдеться про якісно сформований і порівняно новий вид діяльності радіостанцій інтерактивний. Зокрема подаються історичні матеріали виникнення і становлення іптерактивності. Простежується доцільність за впровадження такої форми діяльності на радіостанціях.

In the article it is a question of "interactivity " a qualitatively formed and new kind of activity of the radio stations. Particularly it is analyzed historical materials of emergence and formation of interactivity as well as expedience of such a form at the radio stations.

У всіх розвинених країнах радіо здавна шукало формулу діалогу зі своєю аудиторією За винятком колишнього Радянського Союзу, де панував свій принцип ставлення до аудиторії: "Турбота про неї зумовлювалася не задоволенням потреб самих слухачів, а "накачуванням" ефіру тими матеріалами, які на думку керівників партії і керівництва мовленням, були необхідні задля пропагандистської мети у вирішенні виховних завдань" [1].

Америка стала першою країною, яка на початку 80-х років до своїх програм напряму залучила слухацьку аудиторію. Задля цього на радіостанціях почав широко використовуватися телефон як засіб зв'язку. Таке радіомовлення отримало назву "телефонного". Втім, оце телефонне мовлення мало одну велику ваду: у прямому ефірі радіостанції порушувалася будь-яка тема, а обговорювали її звичайні діджеї, або, точніше, "толк-діджеї", які розмовляли з пересічним слухачем про те, що потребувало кваліфікованого тлумачення, пояснення чи поради.

У Європі впровадження інтерактивного мовлення відбулося трохи пізніше, ніж в Америці. Втім, на відміну від останньої, Старий Світ зосередився на якісному інтерактивному мовленні. Зокрема, до студії запрошували спеціалістів та люди, які кваліфіковано розкривали і подавали відповідну тему. Водночас діджеї виконували свою функцію розважальну Першою двостороннє спілкування у прямому ефірі запровадила Франція. Журналіст Бернар Кларенс у своїй статті "Telephone еt lе radio" розповідає про те, як наприкінці 80-х практично всі французькі родини об'єдналися за допомогою 22 мільйонів телефонних ліній До речі, інтерактивне спілкування сприяло одночасному виникненню радіоігор, а й, у свою чергу, сприяли динаміці в ефірі. Скажімо, на каналі ЯТЬ з'явилася програма "Валіза", яка не лише привернула увагу величезної аудиторії, а й значно поліпшила фінансове положення цієї радіостанції. Інший найпопулярніший та найважливіший радіоканал Франції "Europe 1" став першою радіостанцією, яка запровадила так званий "lе telephone rouge" "гарячий телефон". Так, паризьке радіо надало своїй аудиторії можливість виступити у прямому ефірі. Звичайно, не обходилося без цензури. Жодна радіостанція не хотіла б почути на своїй хвилі розлючений голос слухача або чиюсь лайку. Тому телефонні дзвінки почали фільтрувати. Для цього у слухачів попередно дізнавалися, про що вони питатимуть гостя чи ведучого. Для вирішення цієї проблеми було створено лінію Міnitel. Слухачі за номером абонента мали змогу подзвонити і залишити своє запитання, висловити власну точку зору на різні проблеми.

Услід за Францією практично всі європейські радіостанції почали широко застосовувати саме телефон для інтерактивного контакту з аудиторією. І хоча цей засіб значно відсунув листування як форму контакту зі слухачем, та все-таки живе спілкування вважалося (та й вважається) набагато важливішим. Такої самої думки дотримується і американський радіо-журналіст Квінсі Мак-кой. Він зауважує, що "віртуальне радіо", навіть у його найкращому виконанні, мертве". У Радянському Союзі "живий" ефір було почав діяти наприкінці 80-х, коли почалася перебудова. Саме тоді у прямий ефір вийшли програми "Молодежный канал" (радіостанція "Юность") та "Панорама" (Маяк). "Вживу" почали вести мовлення і радіостанція "Собеседник", освітній канал "Радиостудия 7-3" редакції "Последних известий", "Алло, "Юность" слушает", "Радиостанция "Смена" та "Информационно-публицистический канал "Вертикаль". Втім, усі ці зміни, як зазначає доцент кафедри масових комунікацій факультету філології та журналістики Ростовського державного університету Владислав Смирнов "були неадекватні потребам життя, яке змінювалося" Тому "велика радіоімперія" почала руйнуватися. А своєрідний вакуум ефіру, звісно, не був порожнечею. Його почали заповнювати своєю продукцією перші комерційні радіостанції, зокрема, французько-російська "Європа плюс". Одразу за нею мовлення почала вести і радіостанція "Эхо Москвы", яка певний час існувала як альтернативна державному радіо, але зовсім скоро почала активно застосовувати "розмовну" форму діяльності.

В Україні, майже одночасно з Канадою, двостороннє спілкування з аудиторією у прямому ефірі з'явилося на початку 90-х. Ведуча програм Національного радіо Емма Бабчук в одному зі своїх виступів пригадала, як на Всесоюзному телебаченні з'явилася прямоефірна програма "Взгляд". Тоді їй нестерпно захотілося так само відчути себе "вільною журналісткою", "сидіти у студії з цікавенною людиною, розговорити її, запрягти зірку у свій візок і думати разом із нею (а, отже, разом з усіма слухачами) над нашим життям-буттям, розмірковувати, аналізувати наше минуле і мріяти про майбутнє".

1 січня 1988 року на 2-му каналі "Промінь" Національної радіокомпанії України вийшов перший випуск прямоефірної ранкової інформаційної програми, а вже у березні 1989 року на "Промені" виходить прямоефірна інформаційно-музична програма "Контакт", яка складається з 5-хвилин-них випусків новин, підводки ведучого та музичної композиції. Це були перші кроки до появи програм з двостороннім спілкуванням у формі "ведучий-слухач" або "ведучий-гість-слухач". Такі програми з'являються десь на початку 90-го року Саме цей період вважається ерою ведучих у радіожурналістиці, адже з'явився простір діяльності для яскравих особистостей, індивідуальностей, акторів і людей ерудованих.

"Телефонне радіо" стає повсякденним і в українській журналістиці. Завдяки йому "у практиці прямоефірного мовлення народилося ціле сімейство передач, у створенні яких почали брати участь самі слухачі. Це - прямі ефірні інтерв'ю, дискусійні обміни думками, радіопереклики, розповіді очевидців про події, телефонні розмови зі слухачами тощо."

Прямоефірні програми з інтерактивним мовленням на Національному радіо дуже схожі за структурою на європейські і використовують схожий "якісний підхід". До студії запрошують гостя людину, обізнана з порушеного проблемою чи заданою темою набагато краще, ніж пересічний слухач. Останній, у свою чергу, може поставити будь-яке запитання гостеві й отримати кваліфіковану відповідь чи необхідну пораду. Коментують події теж люди з відповідною освітою, яка дозволяє їм аналізувати і навіть прогнозувати перехід різноманітних подій.

FМ-станції такої практики не застосовують. Утім, не можна й казати, що їхній підхід у побудові інтерактивного ефіру схожий на американський. Швидше діджеї цих радіостанцій шукають золотої середини - говорять лише на ті теми, які не вимагають відповідної освіти, скажімо, про погоду, про дружбу, про кохання і тощо.

Кожна українська комерційна радіостанція на початку та всередині 90-х (коли тільки зароджувалося інтерактивне ведення програм) певний період після свого заснування вела мовлення або в запису, або ж без залучення слухача. Таке "пасивне радіо" (як назвав йогo DJ Паша з Гала-радіо) терміново вимагало змін. І вони відбувалися ставалися. Поступово, зрозумівши, що відбою від слухачів ніколи не буде, радіостанції активно переходять на двосторонній зв'язок зі своєю аудиторією. Тепер неможливо уявити радіо без живого звучання голосів слухачів, які надають кожній програмі, кожному ефіру особливого відтінку. Та що там критися, без цих голосів будь-яка радіостанція програє на 100% перед тією, яка спілкується безспосередньо з аудиторією. По-перше, слухачеві дуже хочеться бути безпосереднім учасником того, що відбувається на радіостанції, - до речі, саме така цікавість і дозволяє радіо залишатися популярним. По-друге, програма, наповнена різними думками та поглядами значно цікавіша і дає можливість надовго утримати увагу аудиторії (слухач відчуває свою причетність до творення певної істини). Водночас залучення слухача до прямого ефіру приносить і суто маркетингову користь керівництво радіостанції має уявлення про свою аудиторію (вік, соціальне становище, рівень освіти; і вужче уподобання, смаки та вимоги до улюбленого радіо). Такі знання набагато точніші та ширші, ніж дані спеціалізованого дослідницького центру. Щоб підвищити рейтинг радіостанції, зауважує американський радіожурналіст Квінсі Маккой, керівникові слід налагодити зв'язок зі своїм слухачем на емоційному рівні. Насамперед, цьому сприяє вміння викликати у слухача почуття причетності. Нагородіть його (слухача) несподіваною розвагою, залучіть його до цього дійства, і якщо він буде вражений успіх вам гарантовано. Отже, вищесказаного можна зробити висновок: якщо радіостанція хоче утримати споживача та збільшити кількість своїх клієнтів, вона має якомога частіше залучати до своєї роботи активну аудиторію.

Таким чином радіостанція за допомогою інтерактивності позбудеться звички висловлювати припущення і матиме значно вищу ефективність завдяки емоційному зв'язку з аудиторією.

1. Бабчук Е. Прямий ефір: з чого все починалось // Журналіст України. - 2001. - № 5.

2. Лизанчук В. В. Радіожурналістика. Засади функціонування. Львів, 2000.

3. Маккой К. Вещание без помех. - М, 1999.

4. Миронуенко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення. - К., 1996.

5. Смирнов В. В. Формы вещания. - М., 2002.

6. DJ Паша, Дж. Лемір і GАLА команда. GАLА - зто жизнь. История одного успеха. - К, 2002.

1. Смирнов В. В. Формы вещания. - М, 2002. - С. 55-56.

2. Бабчук Е. Прямий ефір: з чого все починалось // Журналіст України. - 2001. № 5 - С. 27-30.

3. Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення. - К., 1996. - С. 428-429.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові