Ласкаво просимо

к. філол. н., доц.

УДК37І. 684

У статті розглядається специфіка поєднання радіомовлення і підприємництва, радіомовлення та бізнесу, структурною одиницею якого є радіостанція як ділове підприємство.

In the article it is considered a specific feature of correlation between broadcasting and enterprise, broadcasting and business a structural unit of which is a radio station as a business enterprise.

Радіостанція (від лат. гаdius - промінь; statio - стояння) - це сукупність технічних пристроїв і апаратури для передавання та приймання інформації за допомогою радіохвиль [1]. Власне, таке чи аналогічне термінологічне визначення радіостанції, яке подає більшість вітчизняних і закордонних довідкових видань, цілком можна було б вважати достатнім для того, щоб запропонувати, наприклад, етимологічну довідку. Але, безперечно, цього замало для поняттєвої специфіки радіостанції як ділового підприємства, що формується економічними, соціальними, професійними цінностями того чи того суспільства.

Справді, радіостанція - це передусім ділове підприємство, організація, що як "юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку" [2] і може виготовляти й розповсюджувати аудіопродукт. На відміну від радіоредакції, радіостудії, радіоагентства, які теж (за Законом України "Про телебачення і радіомовлення) можна назвати організаціями, термін "радіостанція" точніше відображає специфіку незалежної та самостійної підприємницької діяльності в радіоефірі, що дозволяє говорити про самодостатній суб'єкт електронних мас-медіа. Окрім того, за своїм професійним призначенням, редакція, студія, агентство (наприклад, рекламне) можуть бути частинами, відділами чи офісами радіостанції.

Радіостанція як ділове підприємство поняттєво ближча до терміну "компанія" (від лат. сит разом, рапіз хліб), що означає виробничо-торговельну одиницю, засновану на пайовій участі окремих підприємців, об'єднаних спільними інтересами. Тому, коли йдеться про радіостанцію як спільну діяльність осіб, об'єднаних радіобізнесом, з економічної та професійної точок зору варто говорити про спільність між поняттями "радіостанція" і "радіокомпанія". Хоча і між ними є сутгєва різниця. Наприклад, до складу загальноціональної мережі радіокомпанії Бі-Бі-Сі (Велика Британія) входить кілька десятків місцевих радіостанцій. Або термін "радіостанція" вживається на ознаку ефірної презентації радіоредакції, радіостудії чи радіокомпанії (наприклад, програми молодіжної редакції Національної радіокомпанії України були представлені в ефірі як продукт радіостанції "Європа Центр").

Зрештою, радіостанція є діловим підприємством, яке складає колектив творчих та технічних працівників, що здійснюють мовлення в апаратно-студійному комплексі, призначеному для провадження різних типів і форматів радіопередач.

Коли йдеться про радіостанцію як ділове підприємство, передусім мається на увазі бізнесова структура, яка прагне отримати прибуток в сфері радіомовлення, І це, по-справжньому, сучасний підхід до розуміння специфіки радіостанції як суб'єкту бізнесу, оскільки вона знаходяться на ринку, точніше, радіо- або медіаринку.

Медіаринок категорія суто економічна; тут засоби масової інформації присутні як об'єкти купівлі-продажу. І радіостанції, зокрема комерційні та некомерційні, теж розвиваються за законами того ринку, на якому вони працюють.

Можна говорити про цивілізований медіаринок, розуміючи поняття "цивілізований" як верховенство закону, що регулює діяльність ЗМІ у державі, як, наприклад, у Німеччині, Великій Британії, Франції.

Можна говорити про нецивілізований ринок, як було в Україні наприкінці 90-х років минулого століття, коли "податкове законодавство лише за 1996 1997 роки істотно змінювалося 26 разів, у тому числі юридичний простір для західного капіталу - 8, рекламне законодавство 5 разів, та, власне, воно й народилося за цей час" [3]. Але, так чи інакше, в контексті поєднання радіожурналістики та бізнесу, неможливо не говорити про ринковий закон, у центрі якого завжди є споживач, тобто слухач, з його проблемами, смаками, інтересами і бажаннями.

Отже, у чому специфіка співіснування та взаємозалежності радіожурналістики й підприємництва, радіостанції та бізнесу на радіоринку?

По-перше, в спільній ідеї, яка визначає доцільність використання радіожурналістики передусім як прикладної науки, в контексті ринкових законів.

Радіожурналістика є формою бізнесу, формою підприємництва, в той самий час, коли бізнес і підприємництво є змістом існування радіожурналістики як творчого начала. В результаті такого поєднання форми і змісту працює ринок, який починає існувати тоді, коли радіостанція виставляє на продаж творчий продукт і починає отримувати на ньому прибуток.

По-друге, в соціальному значенні такого поєднання. Радіо (радіостанція) як інструмент впливу на громадськість розглядається в багатьох країнах і в Україні теж як суб'єкт громадянської журналістики. І в даному контексті не має значення, до якої форми власності та чи та радіоорганізація державної, громадсько-правової чи приватної. Головне, щоб радіостанція виконувала основне соціальне завдання бути на службі громадськості.

У 20-30-х роках, коли Сполучені Штати Америки формували національну політику, на відміну від багатьох інших країн, не залучали до керування новими мас-медіа (радіомовленням, радіостанціями) державні організації чи громадській корпорації із державним фінансуванням. Для того, щоб громадськість могла оптимально контролювати діяльність радіостанцій, було обрано змішану систему. Обладнання станцій мало перебувати у приватній власності, але їхнє право на мовлення регулювалося державою і було обмежене ліцензією. Тож радіомовлення та комерція у СІЛА, поєднання яких є основою приватного мовлення, отримало і соціальний захист, і громадський контроль. Соціальний захист стосувався можливостей розвитку радіобізнесу як гаранта демонополізації ефіру, громадський контроль дозволяв визначати межі вільного розвитку радіожурналістики як форми бізнесу.

В Україні існує ряд законодавчих документів, які надають соціальний захист розвитку недержавного радіомовлення, а також передбачають відповідальність недержавних радіостанцій перед суспільством. Усе це означає, що радіожурналісти, незалежно від того, на якій радіостанції працюють комерційній чи некомерційній повинні скрупульозно вивчати запропоновані геми, постійно стежити за тим, щоб не стати безвідповідальним "володарем ефіру" із стереотипами, які часто штампуються на "журналістському конвейєрі". Тому для комерційної, як і для некомерційної журналістики, важливо продукувати збалансовану інформацію, яка дозволятиме говорити про побудову громадянського суспільства в країні, про існування громадянської журналістики, що "має на меті створювати "входи" для залучення людей та сприяти взаємодії між журналістами й громадянами... розвивати двосторонній діалог...на противагу традиційній схемі однобічного завантаження інформації, коли на публіку просто вихлюпується злива фактів" [4].

Отже, соціальне значення поєднання радіожурналістики та бізнесу полягає у встановленні рівноваги між вартістю якісної радіожурналістики і корпоративними прибутками. Ця рівновага означає, що бізнесові інтереси комерційної радіостанції, тобто намагання отримати прибуток, не повинні впливати на об'єктивність інформації, переданої через ефір. 1 не повинні створювати прецедент, коли, наприклад, спланований бізнесовими колами відтік реклами з радіостанції породжуватиме "відповідний удар" з боку радіожурналістів - провокаційну інформацію, що вводитиме в оману передусім громадськість. Соціальна значущість поєднання радіожурналістики й підприємництва це, певною мірою, самоцензура, що є найпоширенішою формою цензури, і дозволяє визначати межу між інформацію, за "яку заплачено", та загальними інтересами суспільства. А радіостанція як ділове підприємство і як суб'єкт бізнесової діяльності, що перебуває під контролем суспільства, має цьому сприяти.

1. Див.: Словник іншомовних слів. - К.: Наукова думка, 2000. - С. 477, 478, 544.

2. Див.: Закон України "Про телебачення і радіомовлення" - 21.12.93. - Ст. І.

3. Борисенко О. Особливості національного бізнес-планування або "наддовгі" гроші у надкороткому ефірі України Теле-радіокур'єр, 1998. - № 3.

4. Шеффер Д. Роль засобів масової інформації у розбудові громади Засоби масової інформації і мораль: Електронний часопис Державного департаменту США, 2001. Т. 6. - № 1. - с. -1З.