Автор роботи проаналізував проблеми сприйняття творчості видатного поета і мислителя українського Закарпаття Олександра Духновича в контексті розвитку сучасних інформаційних технологій..
The author investigation analyzed the problems of the creative of the prominent Transkarpathian and Ukrainian poet and thinker Olexandr Dukhnovych in connection with the development of modern informative technologyes.
Технолгогія, у тому числі й інформаційна, ніколи не функціонує в якомусь відокремленому від суспільних відносин просторі. Не зважаючи на те, що власниками комп'ютерів, а тим паче при'єднаних до Інтернету, є фахово освічені та фінансово забезпечені люди, ця новітня форма комунікації стає неодмінним атрибутом сучасного глобалізованого суспільства.
Навряд чи автори новітніх на той час тех¬нологій, об'єднавши у 1969 році на замовлення Міністерства оброни США чотири американські комп'ютерні фірми, могли передбачити популярність нового носія інформації, доступного мільйонам людей. Науковці, які досліджують вплив сучасних інформаційних технологій на суспільно-економічні процеси та розвиток суспільства загалом, твердять, що "...вища освіта, комп'ютерна та інша сучасна техніка є ключовими чинниками економічного успіху як окремих осіб чи родин, так і цілих країн. Той, хто в сучасному глобалізованому середовищі не користується комп'ютером, відстає в багатьох відношеннях" [9,14]. Ця відсталість означається такими поняттями, як "технологічний розрив", "інформаційний розрив", "науковий розрив".
Використання можливостей глобальної інформаційної інфраструктури дозволило розвинутим країнам Заходу перейти до так званої мережевої економіки, коли широка система сучасних ліній зв'язку забезпечує швидкий пошук ділових партнерів, укладання договорів без посередників тощо [див. 9; 12].
Академічна наука, надто гуманітарна, як правило, характеризується консервативністю щодо різних змін та форм поширення результатів своїх досягнень. Саме через те серйозна наукова інформація була не так добре представлена в мережі Інтернет, як скажімо, розважальна чи репортерська. Інший бік недостатнього поширення наукової інформації - фінанси та інтерес до неї обмеженої аудиторії. Однак чим далі - зацікавленість користувачів зростає не лише до Інтернет-репортерства, а й до ґрунтовної наукової та культурологічної інформації. Свідченням цього є Інтернет-словники, реферати з певної проблематики й розробка електронних каталогів наукових бібліотек з невеликими анотаціями або змістом книг
Матеріали, які стосуються краєзнавства у цій парадигмі виявляються найслабшою ланкою. Навіть тоді, коли йдеться про таку культову постать, як Олександр Духнович, котрий символізує ідею слов'янської єдності, початок утвердження національної самосвідомості русинів-українців Закарпаття, твердити, що сайти, де представлена подібна інформація, є дуже популярними, - означає лукавити. Великим досягненням є вже те, що ім'я цієї безумовно видатної людини потрапило на сайти, не лише тому, що у цьому році відзначається 200-річчя від дня його народження, чи тому, що ЮНЕСКО проголосило святкування цього ювілею. Важливим є вже те, що матеріали, які досліджувало обмежене коло фахівців у тій чи тій формі стали доступні широкому загалу. Конкурувати цій інформації з явищами так званої глобальної культури (новинарство, оголошення, знайомства, порнографія тощо) було б принаймні нерозумно.
Надзвичайно цікаво, що інформацію про Духновича на сторінках мережі Інтернет представили люди різних політичних переконань та соціальних світоглядів. Здебільшого це сайти Росії та місцевих товариств, що стоять на позиціях русинства. Матеріали, які тут знаходимо, не лише об'ємні, вони мають чітку позицію авторів, які їх подають. Технології використані в цих публікаціях, часто не сприяють не лише культурному збагаченню закарпатців та пропаганді унікальних культурницьких цінностей нашого регіону, а й спричинюються до дестабілізації ситуації. Досить красномовно свідчать про це вже самі назви матеріалів. "Русины хотят быть русинами!" Михайла Дронова [5], "Закарпатье...генеалогические корни. Следы забытых предков..." Петра Гецка, директора агентства "Русинінформ" [http://www.karpattour.naro.ru], "Проглашіня Підкарпатськьіх Русинів" [13], "Карпато-русинская хронология" П. Р. Магочі в перекладі М. Дронова [http:www.mrezha.ru/ua/ magoci. htm], "Подкарпатская Русь - национально-освободительная борьба - замолченная страница истории" Кирила Фролова, завідувача відділом України та Криму Інституту країн СНД [14], "Александр Духнович - просветитель Карпат" А. Баташова [1] та інші. Щоб досягнути достатнього рівня об'єктивності, ми скористалися послугами кількох пошукових систем: Altavista (http://www.altavista.com), Google (http:// www.google.com), Yandex (http://www.yandex.ru), Aport (http://www. aport.ru), Rambler (http://www.rambler.ru) У результаті ми віднайшли згадки про Духновича приблизно на 500 сторінках і не менше, ніж 169 серверах. Частина матеріалів була відсіяна, оскільки виявилась так званим "інформаційним сміттям". Решту матеріалів у гій чи іншій мірі ми проаналізували. Крім того, ми використовували пошук інформації не лише на кириличних, а й на латиномовних сайтах.
Тематично матеріали про Духновича, представлені на сайтах, можна розподілити на такі групи: культурницькі, політичні (пропагандистські), довідково-енциклопедичні, науково-популярні. Частина сайтів лише згадують ім'я Духновича. Так, про постать Духновича є згадки на сайтах "Тур-кул" - бюро экстремальных путешествий" у розділі історія (www:turkul.com.?hist), "Русинський дослідний інститут в Угорщині" (www.ruthen.hu/Mamkir/kralicky.htm), "Русинське товариство "Гласнік" у Північній Америці" (www.members tripod com/- rdsa/ hlasnjik971 html) та ін.
Серед матеріалів соціально-політичного характеру, трапляються часто такі, що дескредитують Україну як державу, котра ніби пригнічує інтереси малих етносів, до яких автори відносять і нащадків Духновича. Так, на одному із сайтів ідеться про становище росіян у сучасній Україні, ця проблема, на думку автора, має стати темою розмови президентів двох держав. Одночасно автор згадує про пригнічене "карпаторусское движение", у якому важливими постатями були Адольф Добрянський, Іоан Наумович, але "важнейшей фигурой карпаторусского возрождения является Александр Духнович (1803-1865) - литератор, просветитель и историк (http:// www.zatulin.ru/institute/ sbor-nik/005/01.shtml - 105K).
Деякі автори публікацій, під упливом емоцій, недотримуються чітких фактів - необхідної умови як наукових, так і популярних публікацій. Навіть на сайті такого відомого та авторитетного видання як газета "Дзеркало тижня" читаємо матеріал "Народ есть - национальности нет, или некоторые сведения о подкарпатских русинах" Костянтина Лосика. Аналізуючи сучасну ситуацію на Закарпатгі, автор також вдається до постаті Духновича, твердячи, що "гимном Подкарпатской Руси стало стихотворение Александра Духновича "Гімн подкарпатських русинов". Дискусії щодо слів гімну, який справді виконувався на Закарпатгі за часів ЧСР тривають і до цього часу. Своєрідно оцінює автор возз'єднання Закарпаття з Україною: "финалом русинской борьбы за самоопределение считается присоединение Подкарпатской Руси под названием Закарпатская Украина к СССР... и почти полной их украинской ассимиляцией" (http://www.mir-rоr.kiev.ua/nn/show/369/32908/ - 24К -17.01.2003).
У матеріалах Михаила Дронова, який є чи не найактивнішим автором різноманітних сайтів, постать Духновича подається в контексті "проблеми русинства". Без детального історичного й філологічного аналізу автор твердить: "современные русины считают себя самостоятельным центральноевропейским народом, не забывая про свое родство с Россией и русской культурой. Основанием для этого является тот факт, что на протяжении истории большинство национальных русинов являлось сторонниками общерусской идеи. Именно идее единства карпатороссов с остальными восточными славянами были всю жизнь преданы Александр Духнович, Иван Раковский, Адольф Добрянский-Сачуров, Александр Павлович" [5].
Водночас конструктивної наукової чи науково-популярної інформації, де згадується ім'я Олександра Духновича, в мережі Інтернет знаходимо дуже мало. Можемо тут назвати об'ємну працю Августина Волошина "Пам'яті Олександра Духновича" [3], рецензію дослідниці Райни Камберової на книгу Юрія Бачі "З історії української літератури Закарпаття та Чехо-Словаччини", Інтернет-сторінки НТШ, Інституту журналістики, Закарпатського обласного державного архіву, кількох наукових бібліотек. Щоправда, крім першої праці, Духнович лише згадується або у кращому випадку подається коротка біографічна довідка про нього. На жаль, про дослідження спадщини О. Духновича у нас мовиться час від часу, як правило, перед ювілеями. Це спричинило свого роду інформаційний вакуум довкола цієї суто наукової, але складної проблеми й дає можливість маніпулювати інформаційною свідомістю суспільства.
Отже, постать Духновича у світлі розвитку сучасних інформаційних технологій використовується передовсім для творення нових міфоархетипів. Одне з них - це уособлення цього культурного діяча з символом відродження русинів як окремої нації. Такий підхід, тиражований за допомогою Інтернета, загрожує соціальній цілісності як регіону так і народу загалом. Традиційна культура реагує на це інтерпретованим комплексом провини, ця форма провини має деструктивний зміст. Творення міфоархетипу пригніченості Закарпатських русинів за всіх соціальних систем через образ Духновича як першого яскравого представника закарпатців стало можливим, на нашу думку, завдяки кільком факторам.
По-перше, сам О. Духнович - постать украй суперечлива, особа, на якій позначився складний синтез того історичного періоду, в якому він жив. Усе це відобразилося на світогляді й життєвій позиції О. Духновича і як поета, і як громадсько-культурного діяча, і як священика, і, зрештою, як особистості свого часу. Це дає можливість активно застосовувати різні способи маніпулювання інформаційною свідомістю користувачів Інтернету.
По-друге, в умовах сучасної активізації національної свідомості народів, коли це підтримується світовою спільнотою (Фонд "Відродження" тощо), будь-яка інформація, що стосується національних відносин національної політики частиною людей сприймається на віру. Тут можемо говорити про сугестивне налаштування людського інтелекту, тобто схильність піддаватися навіюванню за допомогою певної інформації, сприймати її на емоційному, а не раціональному рівні.
По-третє, закордонними дослідниками (Росії, Угорщини, США) створюється міфоархетип про пригніченість закарпатців (земляків Духновича) у порівнянні з населенням інших регіонів України. Цьому сприяє побутове протистояння Закарпаття - Галичина, мусування думки про те, що закарпатцям-поліглотам краще дається вивчення російської (навіть угорської) мови, ніж української і т. п. У цьому випадку можемо говорити ще й про російський "етнічний центризм", тобто про схильність оцінювати всі історичні феномени і людську сутність крізь призму цінностей та орієнтацій свого народу, схильність самовисунення свого народу як центру "світобудови", месіанства щодо інших народів і т. ін.
Сьогодні дослідники слушно зауважують, що "нові інформаційні технології типу Інтернета... активно застосовуються з метою поширення негативної інформації" [12, 332], використовуючи для цього як низькоактивні (довготривалі), так і високоактивні (короткочасні, з розрахунком на швидке досягнення мети) елементи. Інформаційну технологію як новий феномен нашого суспільства не можна звалювати в одну купу з усіма іншими технологіями, ведучи мову про комунікацію та культуру, не можна недооцінювати їх важливості, бо саме "нові технології трансформували нашу комунікацію і творчу діяльність" [9, 186].
Чи може бути об'єктивною і достатньою інформація про Духновича, якщо вона здебільшого однобічна. Зрозуміло, що через брак коштів ми не знайдемо в мережі Інтернет фундаментальних праць О. Мишанича, В. Микитася, М. Ричалки, О. Рудловчак, Т. Чумак та ін., присвячених постаті О. Духновича. У світлі розвитку новітніх технологій можемо твердити, що це значний недолік нашої науки, адже нові інформаційні технології допомагають скоротити відстань між мікросоціальним та макросоціальним, між глобальним та локальним, через них традиційні образи та проблеми по-новому інтерпретуються, використовуються та сприймаються споживачами медіа-продукту "За стислий проміжок часу засоби масової інформації, забезпечуючи "відкритість і плюралізм" політики, сформували потужну психологічну й технічну базу, що спричинює загострення соціальної фрустрації, знесилення соціального, громадянського інтелекту наших людей, перетворюючи їх на розпорошений, політично небезпечний натовп з елементарним мисленням і простими почуттями" [4, 319]. Загальнодержавна тенденція до усунення від проблем, які виникають у звя'зку з інтерактивністю новітніх технологій та їхнім впливом на українське суспільство, мовчазне споглядання, можуть у перспективі призвести не лише до технологічного відставання вітчизняної науки, а й до інформаційної загрози у нинішньому нерегульованому глобальному середовищі
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові