Ласкаво просимо

У статті розглянуто висвітлення теми тероризму на телебаченні і практичні проблеми, які виникають у роботі телевізійних журналістів.

In my report I shall focus on covering theme of terrorism on television and practical problems, which appears in the work of TV journalists on this theme.

Проблема висвітлення тероризму на телебаченні гостро постала протягом останніх десятиліть, починаючи з 60-х рр. минулого століття, коли активізувався міжнародний тероризм. Численні терористичні акти, захоплення заручників, ультиматуми та заяви терористичних угруповань – усе це знаходить своє місце в телевізійних програмах новин. Тероризм став складовою частиною інформаційного мовлення і соціальної дійсності. Більшість телекомпаній світу 11 вересня 2001 р. перервали своє мовлення і у прямому ефірі показували теракт у Нью-Йорку.

Той факт, що стратегія тероризму розрахована не так на безпосередні фізичні наслідки застосування сили, заподіяну нею матеріальну шкоду чи значну кількість загиблих, крах систем життєзабезпечення тощо, а радше на досягнення психологічного ефекту, спричиненого терактом, насамперед страху і жаху, був зауважений вже у 70-х рр. аналітиком застосування сили Давідом Фромкіним [1].

Метою статті є аналіз соціальних, етичних і законодавчих аспектів висвітлення телебаченням терористичних актів.

Об'єкт дослідження – висвітлення терористичної діяльності телеканалами в Україні та за кордоном.

Проблеми, що виникають при висвітленні тероризму на телебаченні, мало розглядалися вітчизняними науковцями. Ці питання через свою соціальну значущість є актуальними і вимагають наукового обґрунтування.

Однією з головних функцій електронних ЗМІ є інформування, тобто надання суспільству соціальної інформації [2]. Дані про терористичні акти, які прямо загрожують життю, здоров'ю, безпеці, матеріальному становищу громадян, безсумнівно, відносять до такої інформації, тож висвітлення терактів належить до обов'язків ЗМІ, і суспільство має право на отримання такої інформації. Цю функцію сучасні електронні ЗМІ виконують досить оперативно. Після скоєння терористичного акту біля великого міста відеоряд з'являється в ефірі через 10–20 хвилин, а у випадку віддаленого місця, це може забрати від кількох годин до доби. На Близькому Сході телевізійники з'являються на місці теракту одночасно з рятувальниками. А потужні інтернаціональні канали – CNN, BBS, Sky News тощо – протягом щонайменше кількох діб у прямому ефірі відстежують розвиток ситуації. Це стало можливим завдяки технічній революції в останні десятиліття – появі системи супутникового зв'язку. Знімальна група, оснащена пересувною телевізійною станцією з супутниковою тарілкою, може передавати відеоряд з будь-якого куточка планети у прямому ефірі.

Одну з найголовніших ролей у своїх задумах терористи відводять саме телебаченню. Окрім оперативності та можливості гнучко реагувати на зміну ситуації, телебачення має ще кілька переваг у порівнянні з іншими засобами масової інформації – пресою, радіо та інтернетом. Насамперед це візуальний ряд. Відомо, що 80 відсотків інформації людина сприймає через зображення. Тому терористи сподіваються, що зможуть викликати жах у глядачів, які бачитимуть акції насильства на власні очі. Ефект "присутності" – важливий психологічний задум терористів, зважаючи особливо на роботу в кадрі журналіста, як правило зірки, добре відомого глядачам і якому вони довіряють, глядач обирає визначений телеканал.

За словами доктора Фредеріка Хакера, психіатра і визнаного фахівця з питань тероризму, терористи прагнуть залякати і тим самим підкорити і встановити контроль. Вони хочуть вразити нашу уяву. Вони грають на аудиторію заради привернення ще більшої аудиторії і вимагають її участі [3, 160].

Яскравим прикладом висвітлення терористичного акту є показ захоплення заручників у Москві в театральному центрі на Дубровці 23 жовтня 2002 р. Висвітлення теракту стало показовим для українського телебачення, оскільки, на відміну від багатьох інших акцій терористів, які відбуваються по всьому світу, у Москві в заручники потрапили й українці, тож вітчизняні телеканали працювали за схемами, розробленими телевізійними каналами країн, чиї громадяни часто потерпають від терористичних актів. Вітчизняні канали перш за все відрядили на місце подій своїх журналістів, водночас користувалися інформаційними послугами міжнародних агенцій, таких як Reuters чи APTN, а також відеорядом російських телеканалів.

Як приклад розглянемо висвітлення подій на Дубровці телеканалом ICTV [4]. У перший день захоплення заручників, 23 жовтня, лише у вечірніх новинах о 21.45 з посиланням на повідомлення інформаційних агентств з позначкою "терміново" було повідомлено про скоєння теракту, однак більшості деталей тоді ще не було відомо. Загалом це займало лише 15 % хронометражу випуску.

Наступного дня, 24 жовтня, захоплення заручників у театральному центрі стало новиною дня. Вже у ранкових новинах о 7.45 та 8.45 ця тема займала відповідно 90 % та 93 % хронометражу. Потім в ефір вийшов спецвипуск о 10.00 з ексклюзивною інформацією від посла України в Російській Федерації М. Білоблоцького. Денний випуск о 12.45 містив 78 % інформації про заручників. Відтак щогодини в ефір виходили спецвипуски без ведучих в кадрі тривалістю від однієї до двох хвилин з оперативною інформацією з Москви, а також коментарями Міністерства закордонних справ України. Уже о 18.45 випуск щоденної аналітичної програми "Подробно з Дмитрием Киселевым" був повністю присвячений подіям на Дубровці. Її гостем був Василь Крутов, генерал-лейтенант Служби безпеки України, колишній командир спецпідрозділу "Альфа". Вечірній випуск о 21.45 тривалістю півгодини містив 69 % повідомлень про теракт у російській столиці. Порівняно менший обсяг інформації про перебіг ситуації у театральному центрі “Дубровка” пояснюється тим, що теракт все ж таки стався у сусідній державі, інші ж події з України подавалися у якнайстислішому вигляді.

Наступного дня, 25 жовтня, відбувалися переговори з російською владою і криза із заручниками ввійшла у затяжний період. Розширений ранковий випуск о 7.45 тривав 37,5 хвилин, замість традиційних 10–12. Він був повністю присвячений московським подіям. У прямому ефірі працювала власний кореспондент Євгенія Стулова, яка повсякчас включалася в кожний інформаційний випуск дня. Наступний ранковий випуск о 8.45 складався на 83 % з повідомлень про теракт. Далі в ефір виходили щогодинні спецвипуски хронометражем півтори хвилини. Денний випуск о 12.45 становив 71 % інформації з Москви. Протягом дня спецвипуски тривалістю від однією до двох хвилин виходили щопівгодини. Програма "Подробно з Дмитрием Киселевым" о 18.45 тривалістю майже 14 хвилин вийшла у прямому ефірі з Москви, її ведучий перебував на місці подій біля театрального центру. В програмі вийшли сюжети про перебіг подій, а також інтерв'ю у прямому ефірі з російськими учасниками переговорів, депутатами Державної думи й українськими представниками.

55 % вечірнього випуску о 21.45 тривалістю 27 хвилин становили повідомлення про перебіг подій у Москві. Цього дня спецвипуски тривалістю одна хвилина виходили в ефір щогодини до другої години ночі.

26 жовтня, у вихідний день, у суботу, в день штурму російськими силовими відомствами театрального центру із заручниками, інформаційне мовлення почалося о 8 ранку новинами тривалістю 9 хвилин. Потім на початку кожної години виходили спецвипуски тривалістю від 11 до 13 хвилин, а на 30-й – хвилині кожної години спецвипуски тривалістю кілька хвилин. Денний випуск о 12.45 тривалістю 17,5 хвилини дав можливість підбити перші підсумки штурму. Повідомлення з Москви становили 74 % загальної інформації. Протягом дня спецвипуски виходили щогодини, а у вечірних новинах о 18.45 тривалістю півгодини 70 % повідомлень стосувались інформації з Москви.

Наступного дня, 27 жовтня, терористичний акт у Москві теж залишався головною новиною для українських телеканалів. У денному випуску о 12.45 тривалістю 15,5 хвилин 64 % повідомлень стосувалися перебігу ситуації в російській столиці. А у вечірному випуску о 18.45 інформаційна служба спробувала підсумувати наслідки московського теракту для України з державним секретарем Міністерства закордонних справ України Юрієм Сергєєвим. Загалом випуск тривав півгодини. а повідомлення з Москви становили 58 % його хронометражу.

Протягом перших днів утримання заручників і до початку штурму основні напрями висвітлення подій можна розділити на кілька складових. По-перше, це інформація про вимоги терористів, дії та оцінки російської влади стосовно кризи. По-друге, це встановлення кількості та імен українських заручників, а також допомога родичам бранців, зокрема, телефони гарячої лінії, за якими можна було отримати необхідну інформацію. По-третє, висвітлення дій української влади зі звільнення з полону співгромадян. По-четверте, висвітлення реакції світу на кризу на Дубровці. По-п'яте, бекграунд щодо причин московської кризи, зокрема війна в Чечні та прогнози фахівців стосовно можливих варіантів розвитку подій.

Під час висвітлення актів терору телебачення стикається з певними етичними, законодавчими, соціальними і професійними проблемами.

Етична проблема. Повідомляючи про теракт або вимоги терористів, телебачення як наймасовіше з усіх ЗМІ стає каналом комунікації терористів. Зважаючи на суспільний резонанс і велике охоплення аудиторії телеканалами, терористи мають можливість донести своє "послання" до суспільства. Серед можливих варіантів упливу "послання" можна назвати такі: поширення страху та паніки серед великої кількості населення; викладення вимог для звільнення заручників, поширення своєї ідеології, виправдання своїх вчинків; тиск на уряд для виконання вимог терористів; тиск на населення для впливу на уряд.

У зв'язку з цим телебачення по суті стає спільником терористів, оскільки не може не висвітлювати такі соціально значущі події. Ці події навіть називають "спеціально створеними для потреб журналістів". Без інформаційного прикриття ЗМІ ефект від теракту буде невеликий, торкаючись лише безпосередніх жертв нападу. За допомогою телебачення терористи впливають на широку, більш масову "цільову аудиторію". Тому силові структури часто називають журналістів "найкращими друзями терористів".

"Тероризм сильний не числом і вмінням, а громадською думкою", – вважає Ян Шрайбер, англійський філософ, який з 1976 р. працює в кримінальному центрі в Гарварді. На його думку, одна з головних цілей терористів – розширення обсягу аудиторії, збільшення кількості читачів [5].

Так, лідер терористичної групи Об'єднана Червона армія, яка передувала утворенню Японської червоної армії, заявив: "У нас немає іншого виходу. Акти насильства шокують громадськість. Ми хочемо шокувати громадськість скрізь. Це наш спосіб спілкуватися з людьми" [3, 160].

А Зеді Лабіб Терзі, головний спостерігач Організації Звільнення Палестини, у 1976 р. зазначив: "Перші кілька випадків викрадення літаків більшою мірою вплинули на усвідомлення (палестинської) проблеми, приваблюючи увагу ЗМІ та громадськості всього світу, ніж 20 років виступів в ООН" [3, 79].

Телеканали часто не можуть відмовитися від показу акцій терористів, оскільки такі події, як правило, викликають інтерес глядачів, а, відповідно, і високий рейтинг. Більшість телеканалів – це приватні компанії, а отже, бізнес-проекти, які мають бути економічно прибутковими. А надходження від реклами пропорційно залежать від рейтингів. Тому телеканалам для свого успішного розвитку відмовлятися від показу терористичних акцій економічно недоцільно.

Водночас подібні проблеми не виникають у каналів, які фінансуються винятково глядачами, і стратегія показу терористичних акцій вже залежить від позиції редакції.

Також телеканалам важко відмовитися від спокуси показувати в новинах справжній "серіал" про скоєний теракт, знаходячи нові й нові подробиці для новин щодня. Як правило, теракт стає новиною дня і отримує максимальне висвітлення. Для глядачів це означає, що нічого важливішого, окрім дій терористів, у країні або світі не відбувається. Таким чином, терористи отримують пабліситі, якого вони і прагнуть.

Статистичний аналіз програм американського телебачення, наведений у книзі аналітика корпорації RAND Брюса Хоффмана "Тероризм: погляд з зсередини" [3, 161], показав, що за всі 17 днів кризи, поки американці утримувалися в заручниках в Бейруті, майже 500 повідомлень (приблизно 28,8 повідомлень щодня) передавали по трьох найбільших американських телевізійних мережах: ABC, NBC, CBS. Приблизно дві третини щоденних найпопулярніших вечірніх новин (14 з 21 хвилини) були сконцентровані на репортажах про захоплення заручників; регулярні програми цих каналів переривалися щонайменше 80 разів за 17 днів для передачі спеціальних репортажів та останніх новин.

Таке висвітлення терористичних акцій стало звичною практикою не лише для потужних міжнародних телеканалів, а й національних. каналів багатьох країн, зокрема України. Так, перші повідомлення з місця захоплення заручників у Москві у театральному центрі на Дубровці восени 2002 р. з'явилися вже у вечірніх новинах українських телеканалів. Хоча, власне, утримування заручників та штурм будівлі силовими відомствами тривали кілька днів, телеканал ICTV висвітлював пов'язані з цією подією новини від початку кризи 23 жовтня і аж до 11 грудня. З 23 жовтня до 10 листопада у кожному вечірньому випуску новин о 21.45 з'являлися повідомлення про ситуацію із захопленням заручників [4].

Оперативності з висвітлення терактів на телебаченні сприяє конкуренція між каналами. Перемогу в цій боротьбі можна здобути двома способами: першим опинитися на місці подій або ж першим повідомити досі невідому сенсаційну новину. Найбільшою проблемою в останньому випадку є те, що сенсація – занадто ефемерна нагорода. Завоювавши увагу глядача, необхідно й надалі утримувати її такими ж захопливими новинами. Протягом розгортання події це зробити досить важко, особливо якщо подія розтягнута у часі, як у випадку захоплення заручників. Тому увага журналістів переміщається від новин про подію до "життєвих історій" або коментарів. Це розповіді про особисті переживання, найчастіше інтерв'ю з висловленими в них скорботою, гнівом друзів та родичів жертв терористичних актів.

"У міру того, як криза з заручниками перетікала з дня на день, часом без будь-яких повідомлень і надій на її розв'язання, численним співробітникам новинних агентств, зайнятих висвітленням однієї цієї історії, потрібно було знаходити або "придумувати" новини, щоб виправдати витрати і своє перебування на місці подій, поки не приходили справжні новини. Звідси й явний ухил у висвітленні: велика кількість "жалісних" сюжетів (переважно інтерв'ю з заручниками та їх родинами), які становили понад третину всіх повідомлень, і менше половини повідомлень, які становлять конкретну інформацію, наприклад реакцію уряду США протягом кризи чи безперестанні спроби адміністрації Рейгана досягти розв'язання ситуації", – аналізує дії ЗМІ Б. Хоффман [3, 162].

Варто згадати, що найпопулярніше вечірнє шоу новин у США “Найтлайн” з'явилося через необхідність повідомляти наприкінці кожного дня огляд інформації про перебіг кризи пов`язаний із захопленням заручників в Тегерані в 1979–1980 рр., яке тривало 444 дні. Такий принцип висвітлення зробив не лише ведучого шоу Теда Коппела зіркою ЗМІ, а й породив десятки подібних програм в інших країнах [3, 169].

Таким чином, телебачення часто перетворює висвітлення терористичних акцій з формату новин у формат шоу. Це передбачає більш емоційний показ, звуження аналітичного сегмента, який може бути нудним для більшості глядачів. Аудиторія отримує багато неважливих подробиць, які лежать на поверхні, і менше можливостей розібратися в сутності проблеми. Ще одна тенденція, що єднає висвітлення терактів з шоу, – драматичність, яка присутня у справжньому житті. Терористи розуміють це і намагаються зробити свої акції найпривабливішими для телебачення.

"Захопити увагу аудиторії неважко, – вважають політологи Джеффрі З. Рубін і Неемія Фрідленд, – але терористичним організаціям необхідне особливе чуття до драматизму, щоб підтримати цей інтерес. Те ж саме можна сказати про кореспондентів та телепродюсерів" [3, 168].

"Беззмістовні речі і потік емоцій є головним елементом на екрані”, – заявив Том Шейлз, телевізійний критик газети "Вашингтон Пост" [3, 171]. Зокрема, під час висвітлення подій, пов`язаних із захопленням заручників у Московському театральному центрі на Дубровці, на телеканалі ICTV лише протягом шести днів (з 24 до 30 жовтня) було показано 11 сюжетів, де головними героями були родичі заручників або самі бранці. Спрямування сюжетів було емоційне, самі герої сюжетів були в розпачі й мали викликати жалість у глядачів. Ще в шести повідомленнях розповідали про долю заручників і називали їхні імена [4].

Також необхідно зазначити, що витрати на створення продукту новин зростають, сюди входить дорога професійна техніка як для журналістів, так і для супутникового зв'язку, вартість пересилання матеріалів, витрати на переліт і проживання для знімальної групи. Ці витрати мають сприяти зростанню кількості глядачів.

Розглянемо детально законодавчі, соціальні, правові та професійні проблеми, що виникають при висвітленні терористичних актів на телебаченні. Законодавча проблема. У багатьох країнах діють обмеження на висвітлення терористичних актів. Державний апарат вважає, що він має право для суспільного блага регулювати медійний простір у таких випадках. Досить образно такий підхід окреслив політичний "яструб", колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху [3, 173], який стверджував, що "терористичні акти, які не були висвітлені, подібні до самотнього дерева, що впало у беззвучному лісі".

ЗМІ, у свою чергу, називають таку практику спробою цензури і порушенням свободи слова. Наприклад, у Великобританії заборонено давати в ефір інтерв'ю з членами Ірландської Республіканської Армії. Прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер наголошувала свого часу, що ЗМІ – постачальники кисню рекламі, якої так потребують терористи. У Росії журналістам узагалі заборонено розповідати про перебіг антитерористичної кампанії, а в разі порушення заборони такі ЗМІ можуть закрити.

Правоохоронці також наполягають на забороні висвітлення антитерористичної діяльності, оскільки завдяки телебаченню у прямому ефірі терористи можуть дізнатися про розташування правоохоронців, їхню тактику. Зокрема, у Росії досі невідомий склад газу, використаний спецслужбами під час штурму театрального центру на Дубровці, через який загинуло понад сотні заручників.

У багатьох випадках обмеження доступу терористів до ЗМІ і, відповідно, втрата можливості впливати на аудиторію давала бажаний ефект, однак законодавчо має бути визначено доцільність та тривалість обмеження, а також відповідальність як ЗМІ, так і правоохоронців.

Телебачення, інформуючи про терористичні групи або окремих лідерів та беручи у них інтерв'ю, несвідомо створює їм політичний імідж, легітимізує їх, підносить до рівня суб'єктів міжнародних відносин. "Шиїтські терористи досягли в Бейруті такого подання інформації, про яку мріє будь-який політик, – писали американські оглядачі після захоплення у заручники пасажирів літака авіакомпанії Transworld Airlines у 1985 р. – Як це стало можливим? З легкістю терористи експлуатували звичне бажання ЗМІ – особливо телевізійних – до сенсацій світового масштабу. Постійно жорстка конкуренція стає особливо жорсткою в подібній атмосфері" [3, 169].

Соціальна проблема. Вона полягає в тому, що суспільство хоче бути впевненим у надійності свого захисту, у професійності правоохоронців та мати достовірну інформацію про події, що відбуваються. Слід наголосити на повній звітності правоохоронців після завершення операції через ЗМІ для інформування суспільства, щоб таким чином не допустити надмірних невиправданих повноважень силових відомств і завадити замовчуванню можливого непрофесіоналізму правоохоронців. Після критики пресою провального штурму палестинських терористів із заручниками – ізраїльськими спортсменами на Мюнхенській олімпіаді 1972 р., коли загинули всі бранці та поліцейський, – німецька поліція сформувала антитерористичний підрозділ GSG-9.

Професійна проблема. Телевізійні ЗМІ часто зацікавлені у висвітленні терористичних актів, оскільки це, як правило, сприяє зростанню рейтингу. Завдяки технічному поступу став можливим показ терактів у прямому ефірі. Терористи все більше під час планування терактів зважають на можливості журналістів.

Невипадково під час найвідомішого теракту в історії людства 11 вересня 2001 р. у США другий літак врізався у будівлю Всесвітнього Торговельного Центру через 15 хвилин після першого тарану. Згідно з задумом терористів, цього часу мало вистачити, щоб телевізійні групи приїхали до ВТЦ і встигли у прямому ефірі показати трагедію. Захоплення заручників стає справжнім телесеріалом. Часто журналісти невиправдано затягують показ теракту, незначні деталі видають як сенсацію, адже головним завданням телевізійників стає утримання уваги аудиторії на події, часто завдяки емоційним кадрам, інтерв'ю тощо. Таким чином, по-перше, девальвується головна функція ЗМІ – інформування, по-друге, ЗМІ стають активними учасниками подій. Терористи часто розраховують, що телеглядачі через жалість до жертв теракту та заручників вимагатимуть від уряду піти на поступки.

Окрім інформування, ЗМІ мають надавати суспільству за допомогою експертів і власного розслідування аналіз причин терористичного акту, прогноз можливого розвитку ситуації, контроль за роботою силових відомств, поради населенню щодо поведінку в екстремальних ситуаціях тощо.

Отже, основними проблемами, що постають перед редакторами та продюсерами ЗМІ під час висвітлення терактів, є:

1. "Терористична" – подання в ефір інформації про вимоги терористів, оприлюднення їхніх заяв, декларацій, вимог з погрозами завдати шкоди суспільству або окремим його представникам у разі відмови.
2. "Допомога терористам" – подання в ефір інформації, часто сенсаційної, що може принести користь терористам і завдати шкоди суспільству чи окремим його представникам.
3. "Порушення закону" – подання в ефір інформації, яка заборонена чинним законодавством, однак може бути суспільно значущою.
4. "Моральна" – подання в ефір інформації, яка не суперечить чинному законодавству, однак не відповідає етичним принципам, наприклад, криваві подробиці, сцени страти заручників, надзвичайно емоційні інтерв'ю з родичами потерпілих, заяви, що можуть призвести до ескалації напруженості тощо.

Загалом можна виділити кілька моделей висвітлення ЗМІ актів тероризму:

– ЗМІ не беруть участь у висвітленні терактів або проводять політику відповідно до побажань уряду, проводять самоцензуру. Така модель характерна для тоталітарних країн. Суспільство малопоінформоване або взагалі не має інформації про терористів, громадяни не знають про вимоги терористів або шлях припинення насильства. Держава зводить діяльність терористів до локального партизанського руху, адже партизани мають на меті завдати якомога більшого матеріального збитку противнику, тоді як для терористів на першому місці стоїть завдання донести своє послання до всього суспільства;

– ЗМІ без обмежень висвітлюють терористичну активність. Мас-медіа показують кривавість терактів, надають слово терористам, доносять їх вимоги до громадськості. У суспільстві виникає паніка, яка, з одного боку, може призвести до виконання вимог терористів, а з іншого – до закликів боротьби з тероризмом за рахунок обмеження прав громадян;

– ЗМІ виступають посередниками між терористами та владою, усвідомлюючи своє соціальне значення. ЗМІ не закривають очі на теракти, але водночас не дають терористам вести свою пропаганду. ЗМІ пропонують владі можливості виходу з кризової ситуації за рахунок тверезого аналізу та за допомогою численних експертів. ЗМІ допомагають припинити масову паніку, розповідають населенню, як зменшити наслідки терактів, як від них вберегтися. Отже, висвітлення актів терору – надзвичайно складне завдання. Журналісти, редактори, власники телеканалів мають розуміти свою соціальну відповідальність та використовувати своє професійне вміння для неупередженого і збалансованого висвітлення цієї теми. Головними завданнями для телевізійних ЗМІ є: професійно та точно інформувати суспільство про терористичну активність; не дозволити терористам поширювати свою пропаганду та сіяти страх; чітко дотримуватися законодавства країни; висвітлювати боротьбу силових відомств з тероризмом та контролювати цю діяльність. Більшість українських та закордонних телеканалів, зокрема ICTV, дотримуються професійної етики щодо висвітлення терактів, яка спрямована на обмеження показу насильства у програмах новин, зокрема не демонструються особливо криваві сцени, вбивства, катування тощо.

 

1. Мюнклер Г. Тероризм як стратегія комунікації // Ї. – 2002. – № 25.

2. Москаленко А. З. . Вступ до журналістики: Підруч. – К.: Школяр, 1997. – С. 169.

3. Архів телеканалу ICTV.

4. Хоффман Б.. Терроризм, взгляд изнутри. – М.: Ультра. Культура, 2003.

5. Устинов В. Обвиняется тероризм. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – С. 88.

© Гетьман А. О., 2006