In this article the information security of Ukraine is analyzed. The present situation of media-broadcasting to the foreign countries is examined and recommendations for an improvement in the information safety of Ukraine are given.
Обласні державні телерадіокомпанії у прикордонних областях, наприклад у Закарпатті та Буковині, Чернігівщині, Сумщині тощо, позбавлені Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення власних частот на мовлення, навряд чи можуть позитивно впливати на ситуацію, у кращому разі – дуже умовно.
"Всесвітня служба радіомовлення України" Національної радіокомпанії України, яка має значний досвід пропагандистської роботи, фактично зведена до третьорядного підрозділу, в якому відсутні можливості для практичного впливу на закордонну аудиторію через мізерні зарплати, брак кваліфікованих кадрів, застарілу техніку, а головне – відсутність засобів розповсюдження радіосигналу, малопотужних передавачів (2 у Таранівці потужністю 100 кВт, у Миколаївці – 500 кВт та у Чернівцях – 50 кВт) забезпечують дуже слабку і неякісну, а точніше умовну, чутність у Європі та Америці. Інтернет-радіомовлення через відсутність серверів у Європі, Америці, Азії не дозволяє ефективно охопити аудиторію.
Проте телерадіокомпанія "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" (УТР) зуміла за два роки забезпечити якісний прорив у входженні до світового інформаційного простору: сьогодні 18-годинну щоденну телепрограму приймають у 86 країнах світу. Автоматична служба реєстрації фіксує включення понад 660 тисяч приймачів щодня, а Міжнародна служба любителів радіо і телебачення (Нью-Йорк) постійно фіксує УТР на 4–8 місцях серед 350 телекомпаній світу, що ними моніторяться, а за даними рейтингів "Телеклубу" (Москва), – 3–7 місце серед 300 телекомпаній. УТР першим в Україні забезпечило високоякісне інтернет-мовлення, створивши три серверні центри (Київ, Лондон, Нью-Йорк) та організувати трансляцію своїх програм в ефірних операторів 14 країн і у кабельних мережах – 17 країн.
На жаль, недостатня забезпеченість коштами у 2006 р. подання телесигналу змушує припиняти мовлення в Австралії, Латинській Америці, США і Канаді; через невизначеність заморожені переговори про входження в кабельні й ефірні мережі інших країн – припинення мовлення чи передача його іншій телекомпанії карається великими штрафами, які доведеться сплачувати Україні; зняття із УТР в Держбюджеті–2006 уже після третього читання у Верховній Раді України 5 млн. гривень на видатки не дозволять закупити обладнання для дублювання програм англійською та іншими мовами, а отже, ефективно впливати на закордонну аудиторію тощо. У разі зменшення трансляційних потужностей компанії можна розраховувати, що 307 каналів у мережах кабельного телебачення, які сьогодні ретранслюють УТР, будуть передані іноземним телерадіоорганізаціям, якими майже зі стовідсотковою гарантією стануть російські.
Вищезазначене, на мою думку, свідчить про те, що в Україні, незважаючи на декларації, фактично відсутні реальні можливості не тільки для організації превентивних заходів, а й для реального захисту від інформаційної агресії.
Тому ми приречені на поразки в практиці застосування проти нас інформаційної зброї для впливу як на індивідуальну, так і масову свідомість. Прикладом є практично повна поразка української влади як на внутрішній, так і на закордонній аренах: у відбитті інформаційних атак з боку Росії в "газовій" і вже в "продовольчій" війні, з боку Румунії – щодо будівництва фарватеру на плавнях Дунаю, а фактично нашого права на ефективне використання Дунайської транспортної артерії; Туреччини – у компрометації курортів у Криму; Білорусії – щодо роздмухування антиукраїнських настроїв, наприклад, у справі спостерігачів на виборах; Німеччини – публікації в пресі призвели до антидемпінгових розслідувань продажу українського текстилю в ЄС; з боку США – дрібні антиєврейські заяви МАУП, які фактично не мали ніякого впливу в Україні, призвели до антиукраїнських мітингів та висловлення стурбованості владних структур, що негативно позначилося на іміджі нашої держави…
Крім того, вважаю, що Україна має чималий потенціал для відстоювання своїх позицій у міжнародному телерадіопросторі, і не тільки для протистояння інформаційній агресії, а й для позитивного супроводу дій української влади в реалізації наших національних інтересів. Для цього, на мою думку, потрібно:
1. Виконати вимоги ст. 17 Конституції України і законодавчо урегулювати заходи та механізми захисту від інформаційної агресії, ухваливши спеціальний закон або внісши відповідні зміни і поправки у чинне законодавство:
– насамперед слід негайно припинити дію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 13 січня 2006 р., який, крім безлічі невідповідностей Конституції України і європейським нормам, а також юридичним нонсенсам, фактично ліквідує не тільки зовнішньополітичні національні ЗМІ, а й усі державні (яких, до речі, залишилося менше 3 відсотків від загальної кількості телерадіоорганізацій), і в найближчій перспективі – суспільні телерадіоорганізації. У всіх країнах, де існують зовнішньополітичні ЗМІ, включаючи США, Росію тощо, вони є державними. Нова редакція вищезазначеного чинного українського закону прямо забороняє право на використання телерадіоорганізацій (ст. 12.2) "органами державної влади та місцевого самоврядування", що стосується і Президента України, і уряду, і Верховної Ради України, не кажучи вже про міністерства і комітети; закладені й опосередковані норми, наприклад, "забороняється будь-яке пряме бюджетне утримання телерадіоорганізацій органами державної влади" (ст. 19.2) тощо;
– негайно внести у Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. розділ, присвячений інформаційній безпеці, змінивши саму ідеологію трактування цього поняття: в Україні під "інформаційною безпекою" розуміють здебільшого захист інформації, а в інших країнах (Росія, Китай, США, Великобританія, Канада тощо) інформаційна безпека розглядається як ключова галузь забезпечення національної безпеки і, відповідно, пріоритетною стала "інформаційно-психологічна безпека", що передбачає насамперед "захист національного інформаційного простору, враховуючи морально-психологічний стан населення", а також "превентивний інформаційний супровід кроків влади, спрямований на реалізацію національних інтересів на міжнародній арені";
2. Прийняти на законодавчому рівні повноцінну Концепцію національної інформаційної політики, затвердивши відповідні першочергові напрями з реалізації заходів інформаційної безпеки.
Концепція, прийнята у 2003 р. Верховною Радою у першому читанні, відправлена на доопрацювання, остаточно так і не ухвалена і не може виконувати своєї функції. На мій погляд, є питання і щодо ефективності закладених у ній норм. Вважаю, що у цій концепції треба було б більше врахувати іноземний досвід, наприклад, такої інформаційної і демократичної держави, як Канада. Парламент цієї країни чітко визначив пріоритети національного інформаційного суверенітету, законодавчо закріпив завдання державної політики в мас-медіа:
– збереження у цій галузі в ефективному володінні та під ефективним контролем канадців мас-медіа (наголошую: канадців, а не американців, українців, росіян..., якщо вони мають гроші і володіють, як в Україні, телерадіоканалами);
– підтримка і посилення національної ідентичності та культурного суверенітету Канади у світі;
– захист, збагачення і зміцнення культурної, політичної, соціальної і економічної структури Канади;
– розвиток канадської точки зору;
– переважне використання канадських творчих та інших ресурсів;
В українській концепції практично не враховуються положення "Доктрини інформаційної безпеки Російської Федерації" – держави, яка останнім часом кидає і, на мій погляд, кидатиме серйозні інформаційні виклики Україні. Не взято до уваги й сучасні технології інформаційно-психологічних війн у подібних документах, зокрема у розділах воєнних доктрин США, Великобританії, Китаю тощо.
Мабуть, після серйозного аналізу діяльності й результатів роботи треба реорганізувати Комісію з інформаційної безпеки, надавши їй статус позавідомчого органу і відповідні повноваження для обов`язкового виконання її рішень. Ефективна діяльність цієї комісії могла б зняти багато питань, які сьогодні викликають дискусії, а головне – ефективно координувати діяльність державних органів, парламентарів, науковців, дипломатів, ЗМІ… з вироблення адекватного захисту від інформаційних спецоперацій і створення позитивного іміджу України у світі.
3. Прийняти пріоритетну державну програму зі створення національного супутника зв'язку і телерадіомовлення.
Українські засоби розповсюдження телерадіосигналу не лише морально застаріли, а й не відповідають елементарним якісним показникам і тому просто не можуть бути ефективними. Наприклад, розповсюдження радіосигналу НТКУ за кордон малопотужними короткохвильовими передавачами викликає сумнів, враховуючи, що у Північній Америці та Європі у більшості приймачів немає короткохвильового діапазону, а короткі хвилі в принципі не придатні для якісної передачі сигналу для масових слухачів, а отже, слабкі сигнали наших передавачів заборонені для розповсюдження як такі, що не відповідають національним стандартам мовлення цих країн.
Вихід – розвиток супутникових технологій. Україна має всі можливості використовувати власний супутник, який для економіки і телерадіомовлення не лише надасть стабільності у забезпеченні інформаційної безпеки, а й принесе значний економічний ефект – кошти за послуги супутникового зв`язку, які сьогодні йдуть у Росію, Ізраїль, Швецію, Франці, залишаться в нашій державі.
У першу чергу слід доручити Кабінету Міністрів України включити до проекту бюджету на 2007–2008 рр. окремо витрати на створення національного супутника зв'язку і мовлення, а також витрати на здійснення його запуску. Покласти на Національне космічне агентство України функції замовника національної системи супутникового телерадіомовлення і повноваження щодо визначення оператора, а на Держкомтелерадіо України – замовника цієї системи; залучити до створення й освоєння повноцінної наземної супутникової інфраструктури державне підприємство "Укркосмос" та УТР, зокрема завершити створення Першої національної мережі приймання і розповсюдження супутникового сигналу в Україні.
4. Активізувати створення техніко-технологічних умов для входження України до світового телерадіоінформаційного простору.
Конгрес США заборонив з 2009 р. аналогове мовлення і виділив кошти на забезпечення населення новими приймачами, які будуть підтримувати нові стандарти. Уже затверджена відповідна програма в ЄС і Росії. Тому затримка із реалізацією технічного переоснащення і впровадження нових стандартів мовлення просто викине Україну зі світового і європейського телерадіопростору.
Якнайшвидше затвердити державну програму з конкретними етапами і термінами реалізації впровадження нових технологій, зокрема розвитку цифрового і багатоканального мовлення, освоєння нових радіочастотних діапазонів, впровадження стандартів HDTV.
УТР розпочати першими в Україні впровадження в експериментальному режимі найсучаснішої електронно-цифрової технології для телебачення високої чіткості HDTV, зокрема для Європи – DVB-S і DVB-T з виходом на стандарт MРEG-2.
Держкомтелерадіо України на підставі набутого досвіду і відпрацьованих в експериментальному режимі техніко-технологічних рішень в УТР розробити у січні 2007 р. і подати на розгляд уряду окрему програму впровадження нових, узгоджених з європейськими, стандартів мовлення в загальнодержавних, регіональних і обласних держтелерадіокомпаніях.
5. Для реалізації ефективного інформаційного супроводу зовнішньої політики України Кабінету Міністрів забезпечити подальший розвиток Державної телерадіокомпанії "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення" як окремої спеціалізованої структури, що включає канали телебачення, радіомовлення, інтернет-мовлення та інтернет-видання УТР, забезпечивши її необхідними для роботи приміщеннями і фінансуванням.
Практично в усіх країнах світу, що мають ЗМІ, спрямовані на зарубіжну аудиторію, вони є самостійними одиницями, які безпосередньо підпорядковуються спеціалізованим державним органам: Росія – "Голос России", "Русский мир", "Russia Today" – Міністерству культури; США – "Голос Америки", "Свобода/Свободна Європа”, “ТВ-Марті”, "Аль Хурра" та "Worldnet" – Раді керівників з мовлення – самостійній структурі в уряді США; Міжнародна служба Бі-Бі-Сі – Міністерству іноземних справ Великобританії, незважаючи на те, що наче входять за назвою у загальну корпорацію Бі-Бі-Сі; Білорусь – "Бєларусь–ТВ" – Держтелерадіо; Туркменія – 4-й канал, який веде мовлення на шести іноземних мовах, – Міністерству інформації тощо.
У структурно-технологічному плані більшість ЗМІ, що мовлять на закордонну аудиторію, практично дуже схожі між собою, зокрема це стосується Росії, США, Великобританії, Франції, Німеччини, Китаю. Ця подібність, яка вимальовувалася десятками років у різних країнах, свідчить, що на сучасному етапі досягнуті оптимальні параметри. Україні доцільно було б використовувати досвід організації мовлення Міжнародної служби Бі-Бі-Сі, який, на мою думку, є найбільш привабливим, зокрема з точки зору ефективності прикривання і забезпечення дій свого уряду та національних інтересів шляхом створення у масового глядача потрібної думки через розмову і зважену реалізацію декларацій про свободу слова, незалежність служби і принципів об`єктивності…
6. УТР спільно із МЗС України активізузати і розширити інформування населення інших країн про послідовну політику держави, спрямовану на зміцнення демократизації і забезпечення прав людини в Україні, дії щодо інтеграції України в ЄС, НАТО, СОТ і встановлення дружніх партнерських відносин з Росією та країнами СНД тощо. З цією метою: – забезпечити титрування передач англійською та іншими іноземними мовами; – створити низку постійних циклових передач англійською, російською, іспанською, німецькою мовами, зокрема: "Європейське тяжіння" – про проблеми європейської інтеграції та українські перспективи; "Подія тижня" – інформаційно-аналітична програма, присвячена реалізації основних засад внутрішньої і зовнішньої політики України; "Економіка: перспективи розвитку" – інформаційно-аналітична телепрограма про досягнення української економіки, про виробництво конкурентоспроможної продукції за участю спеціалістів Міністерства економіки, а також Міністерства аграрної політики; "Інвестиції: стратегія дій" – аналітична програма, в якій висвітлюється політика українського керівництва, спрямована на гарантування інвестицій, досвід вітчизняних та іноземних інвесторів; "Світ. Україна. Людина" – інформаційно-аналітична телепередача про гуманітарну політику українського керівництва на внутрішній та міжнародній арені; "Україна: час місцевий" – інформаційно-аналітична програма щодо реалізації регіональної політики Президента України і уряду, спрямованої на впровадження європейських норм і стандартів життя. Усі українські телеканали у програмному і тематичному плані фактично однакові. Тому потрібно брати курс на заповнення вільної ніші – створення каналу українського "дискавері", тобто наповнення мережі мовлення історичними, науково-пізнавальними передачами, цікавими матеріалами про суспільні культурні і природні явища, нові технології в Україні тощо. Такий підхід є оптимальним для задоволення потреб української діаспори, виховання у їхніх дітей і внуків стійкої гордості і прихильності до Землі батьків; – продовжити після проходження у 2005 р. відбіркових турів участь у фінальному етапі конкурсу на право мовлення у загальнонаціональних кабельних мережах Німеччини, Ізраїлю, Португалії, Іспанії, а також у міській – Санкт-Петербурга. Разом з українськими дипломатичними представництвами за кордоном продовжити роботу з укладання угод з регіональними кабельними мережами в Буенос-Айресі, "Star" (Чикаго), ТВЦ (Москва), Карелії, Омську, Комсомольську-на-Амурі (Росія), Анталії (Туреччина), Чорноморському узбережжі Болгарії, Новому Саді (Сербія), Пряшеві (Словаччина) тощо.
7. Держкомтелерадіо України разом з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення на базі УТР та прикордонних обласних державних телерадіокомпаній створити спеціальні редакції транслювання передач іноземними мовами на прикордоння і для задоволення потреб нацменшин, забезпечивши їх відповідним частотним ресурсом: у Луцьку – польською мовою, в Ужгороді – словацькою та угорською, в Чернівцях – румунською, в Одесі – румунською – на Молдову, в Рівному, Житомирі, Чернігові – білоруською, в Сумах, Харкові, Луганську, Донецьку, Криму – російською.
8. З метою оперативного реагування на інформаційну агресію на місцевому рівні, зміцнення психологічного об'єднання країни і сприяння розумінню менталітету людей, які проживають у різних регіонах нашої держави, наповнення програм місцевих телеорганізацій українським продуктом і у зв'язку із відсутністю на всіх без винятку українських телеканалах систематичних передач про життя в регіонах налагодити в рамках програмної мережі УТР вихід щоденного 4-годинного блоку спеціальних передач "Мовлення територіальних громад", підготовлених місцевими мовниками і, використовуючи вже створені спільно з “Укркосмосом” нові мережі, організовувати їх показ в усіх областях України. Цей проект після відпрацювання організаційних, законодавчих, техніко-технологічних, фінансово-економічних та інших аспектів, може швидко і легко стати базою для створення повноцінного каналу регіонального мовлення, подібного до ІІ каналу в Німеччині. Його негайна реалізація могла б дещо компенсувати незбалансованість державної інформаційної політики, яка сприяє, на жаль, регіональній поляризації країни.
9. З метою витіснення з українських кабельних мереж закордонних телеканалів, зокрема російських, Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення включити програму УТР для обов'язкового показу в соціальному пакеті всіх кабельних мереж України; дозволити місцевим телерадіоорганізаціям замість російських та інших іноземних програм ретранслювати УТР в обсягах, необхідних для заповнення їх ліцензійного обсягу мовлення.
На мою думку, проста заборона не перебирати ліміт іноземних передач не принесе користі – у місцевих телекомпаній у найближчій перспективі можливість виробляти власні передачі, заповнювати свої програми телематеріалами загальнонаціональних каналів, які паралельно мовлять в ефірі, недоцільна. Один із виходів – дати їм можливість використовувати супутниковий сигнал УТР, який наповнений українською продукцією і відстоює національні інтереси держави.
10. Постійне обмеження коштів на функціонування не дає можливості забезпечити ефективний розвиток сучасного мовлення, оперативно і масово реагувати на інформаційні виклики, забезпечити подання телесигналу на країни мовлення, а отже, ефективно формувати позитивний імідж України. Тому треба забезпечити фінансування діяльності УТР хоча б на мінімальному рівні, необхідному для нормальної роботи.
Усі держави, що мають мовлення на закордонні країни, збільшили цього року видатки на його забезпечення. Наприклад, у США для радіо і телебачення виділено 620 млн. доларів, на публічну дипломатію і міжнародні інформаційні програми за кордоном – 340 млн. доларів і плюс ще 410 млн. на культурний обмін; Росія – лише для "Russia Todаy" – 30 млн. доларів і плюс 20 млн. доларів за рахунок "незалежних грантів"; Туркменія – тільки на технічне оснащення “4-го телеканалу” виділила 14 млн. доларів і на функціонування – 10 млн. доларів; у 5–7 разів більш ніж в УТР асигнувань на міжнародне телерадіомовлення у наших сусідів: Польщі, Румунії, Угорщині, Білорусії…
Все вищезазначене свідчить про те, що Україна не витримає конкуренції у війні в інформаційній сфері, якщо не почне активно захищати свої інтереси.
1. Козубский В. А.Информационная безопасность государства. Крымский регион. – Симферополь, 2005.
2. Стрельцов А. Обеспечение информационной безопасности России. Теоретические и методологические основы. – М., 2002.
3. Про концепції (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова ВР України від 18.07. 1995 р. № 532–92-n.
4. Про проект Закону України "Про інформаційний простір та інформаційну безпеку України": Постанова ВР України від 21.09.1999 р., № 1072–XIV.
5. Про концепцію національної інформаційної політики: Постанова ВР України від 03.04.2003 р., №687–IV.
6. Про основи національної безпеки України: Закон України, прийнятий ВР України від 19.06.2003 // Голос України. – 2003. – № 134.
© А. В. Юричко 2006
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові