In the article it is touched the management and managers, journalists and readers – all those who make an image of a leader of "glasnost" (transparency) of the Ukrainian press, namely the newspaper of defense of interests of peasants of Ukraine "Silski visti".
Короткі історичні відомості про газету
Сільські вісті" – одне з найстаріших, найбільш знаних та шанованих українських видань. Історія "Сільських вістей" – це невід'ємна складова багатої, хоч і нелегкої історії України. Газета пройшла її з різними назвами.
У Харкові 10 березня 1920 р. з'явилася нова газета. Звалася вона тоді "Селянська біднота". Її редактором був славетний поет Василь Михайлович Еллан-Блакитний (справжнє прізвище Елланський). Вітав газету з народженням і давав їй напутнє слово тодішній "всеукраїнський староста" Григорій Петровський.
Читаючи перший номер, відчуваєш пульс часу. Ще вирувала громадянська війна. Торохкотіли підводи продзагонівців, які привозили до Харкова, тоді столиці України, хліб. Про що писала газета? Про війну, боротьбу з бандитизмом, підготовку до весни.
Від 1 липня 1921 р. газета виходить уже як "Селянська правда". "Селянською правдою" буде зватися від сьогоднішнього числа наша газета, – заявляла редакція, – бо правди шукає ота біднота сільська, і правду ту мусить знайти в нашій газеті. Коли ж хто забачить неправду навколо себе, пишіть до нас. "Селянська правда" знайде місце для справедливого слова".
На початку червня 1930 р. газету перейменовано на "Радянське село". Початок колективізації. Влада цькує куркулів (тобто тих, хто вміє по-справжньому господарювати на землі), організовує соціалістичне змагання і хлібозаготівлю. Газета рясніє гаслами на кшталт: "Не дамо куркулям зірвати обробіток буряків!", "Викурити з колгоспу куркульських синків – шкідників".
1933-й. Страшний, чорний, трагічний. Репресії, голодомор. Усе, що вміщено на сторінках газети за той рік, сьогодні сприймаємо як звинувачення і присуд тодішньому режиму. Називалася газета "Колгоспне село". Мала спеціалізовані випуски: зерновий, буряково-цукровий і садово-городній.
За рахунок хліба, вилученого з українського села, СРСР проводив індустріалізацію. Суперечливий був час. Одних режим нищив, інших підносив. Це була епоха МТС, передових трактористів і трактористок, які мали за приклад Пашу Ангеліну.
1941-й. Номер газети за суботу, 21 червня, був ще мирним, а за 24 червня – присвячений початку війни.
Від серпня 1941 до січня 1944 р. газета не виходила.
1945-й – переможний. Надходять повідомлення з фронтів. Тон публікацій піднесений, бо перемога близька, і водночас сумний, бо український народ усе ще зазнає втрат.
Перемога. Україна з нетерпінням чекала повернення з фронту своїх синів, починала відбудовуватися. Села поставали з руїн. Серед героїв публікацій у перші післявоєнні роки були передовики ланів і ферм. Газета розповідала про їхній досвід.
Осінь 1953 р. Відчувалося, що українське село трохи оговталося від повоєнної розрухи. Пленум ЦК Компартії України накреслив плани подальшого розвитку сільського господарства. Не здирання трьох шкур, як це було раніше, а повага до трудівників села. Тож і тональність публікацій у "Колгоспному селі" змінилася. Стало менше оркестрової міді, а більше буденності, розкутості. Газета возвеличувала людей праці.
1961-й – рік багатий на яскраві події. Газета пише про хрущовську відлигу. Про те, як тисячі юнаків і дівчат з України трудилися на освоєнні цілинних земель. Про розгортання соціалістичного змагання під проводом тракторної бригади з Кіровоградщини Олександра Гіталова.
1965-й р. – знаковий для газети. За постановою ЦК КПУ "Колгоспне село" 1 квітня перейменовано на "Сільські вісті". Відтоді газета зробила новий злет, маючи найбільший тираж, надійне мільйонне коло читачів. Село, як і раніше, боролося за високі врожаї, надої, прирости, гідну зустріч з'їздів партії та комсомолу, і газета про це писала.
У політиці влади щодо села відбулися на ті часи відчутні зміни. Владні структури почали, напевно, усвідомлювати: щоб село давало більше молока, м'яса, хліба, цукру, йому треба теж щось дати. І не лише техніку, міндобрива, пальне, а й школи, клуби, лікарні, побуткомбінати, лазні, житло. Отож, село почало розбудовуватися. У "Сільських вістях" з'являється рубрика "Зробимо наші села схожими на міста".
11 листопада 1973 р. – день, що мав для історії "Сільських вістей" доленосне значення. Редактором газети було призначено Івана Васильовича Сподаренка. Змінився сам тон газети – вона стала людянішою, а водночас гострою і принциповою. Так починалися "Сільські вісті", які ми знаємо сьогодні.
1986 р. був схожий на 1933-й та 1941-й, бо поламав тисячі доль. Він ніби провів невидимий поділ: Україна дочорнобильська, спокійна і Україна, вражена так званим мирним атомом. У Чорнобилі був фронт. І на тому фронті були журналісти "Сільських вістей". Вони вели рубрику "Лихо побороти".
У 1986–1987 рр. "Сільські вісті" роблять суттєві кроки до своєї незалежності. З'являються гострі публікації, спрямовані проти безгосподарності, партійно-державного бюрократизму. Газета посилює свій наступ на зло й несправедливість. Її передплатний тираж сягає рекордної цифри – 2 млн. 600 тис. примірників.
Від 1 січня 1991 р. під логотипом "Сільських вістей" замість підзаголовка "Газета Центрального Комітету Компартії України" з'являється інший – "Газета захисту інтересів селян України". Це був ще один крок до незалежності газети, до зміни її кредо. Не партію вона збиралася захищати, а селян, демократію, незалежну Україну. Далі – ще крок. Від 27 серпня 1996 р. видання стає колективним підприємством. А його колектив – заснов ником і правонаступником редакції газети "Сільські вісті" [1].
Газета взяла на озброєння найкращі надбання минулих років – народність, гумор, простоту стилістики, вміння працювати з листами, додала до цього граничну правдивість і принциповість. Зміст публікацій за період 1991–2005 рр. – це і пограбування заощаджень, і трастові махінації, і так зване реформування агропромислового комплексу, і поява олігархів, і утворення авторитарно-кланового владного режиму, знущання чиновників над людьми, і акції протесту, і нарешті – "Помаранчева революція". Якщо об'єднати все це в одній книзі, то вийде багатотомна історія незалежної України, така, як є, без прикрас, партійно-політичних перекручень. Бо писали журналісти "Сільських вістей" її разом з читачами. І не лише писали, а й творили.
Вагомий внесок зробила газета у розвиток Української держави, її економіки, культури, освіти, бо в усі часи можна було знайти в ній гарячу публіцистику, сміливі журналістські розвідки з різних сфер життя країни, глибокі дослідження тенденцій, трепетне ставлення до народних традицій, історичних надбань.
Газета стала справжньою всенародною трибуною, доносячи до читацького загалу проблеми, тривоги і болі нашої неспокійної доби, підтримуючи людей добрим словом, вселяючи в них оптимізм і надію, віру в краще, достойне життя. Своїм послідовним обстоюванням повсякденних норм соціальної справедливості, своєю непохитною обороною історичної правди, духовних набутків і цінностей нашого народу, своєю непримиренною борнею проти суспільних вад, а найперше проти комплексу колективної меншовартості, "Сільські вісті" наблизили сьогодення громадянського самоочищення.
Мета видання та структура редакціїЗа весь час перебування на ринку українських періодичних видань "Сільські вісті" не втратили своєї великої популярності в масового читача. Про це, насамперед, свідчить тираж газети. У 2005 р. він сягнув 544 тис. примірників. Пояснюється це специфікою даного видання. Адже головною метою його діяльності є задоволення попиту громадян України на друковану інформаційну продукцію, розповсюдження якої не заборонено чинним законодавством України, та обстоювання прав, свобод та інших законних інтересів трудівників села.
Газета висвітлює культурні, спортивні, соціально-економічні, громадсько-політичні та міжнародні події, які безпосередньо стосуються нашої країни. "Сільські вісті" виходять форматом А2, тричі на тиждень (вівторок, четвер, п'ятниця (з програмою ТБ), мають чотири або шість шпальт, перша і остання сторінки подаються двома кольорами.
У редакції працює шість основних відділів, а ще є окремо по галузях. До основних належать: відділ державного будівництва, права, АПК, культури й освіти, інформації, відділ листів. Газета має власний комп'ютерний центр, де виконуються набір і верстка видання та виведення його на фотоформи. Друкує газету комбінат друку видавництва "Преса України". Ціна договірна.
Органи управління та їхні функціїУправління "Сільськими вістями" здійснюють: загальні збори трудового колективу; редакційна рада; редакційна колегія; головний редактор.
Дуже важливо, що нині в "Сільських вістях" діє громадсько-редакційна рада з творчих і суспільно-політичних питань, до складу якої входять: І. В. Сподаренко – голова ради, народний депутат України, І. С. Бокий – народний депутат України, В. Д. Грузін – головний редактор, Ю. В. Луценко – міністр внутрішніх справ України, Б. І. Олійник – народний депутат України, академік НАНУ, М. М. Рудьковський – народний депутат України, К. М. Ситник – народний депутат України, академік НАНУ.
До складу редакційної колегії входять керівники "Сільських вістей" і відомі журналісти: В. Д. Грузін; заступники головного редактора: В. В. Біленко, Б. М. Поліщук, С. М. Скоробагатько, І. В. Сподаренко, Н. П. Цюпа, О. В. Черевко.
Головний редактор – В. Д. Грузін.
До компетенції загальних зборів, зокрема, входить: визначення основних напрямів діяльності "Сільських вістей"; затвердження статуту; обрання чи відкликання головного редактора, членів редколегії та ревізійної комісії; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій чи представництв, затвердження їхніх статутів та положень; затвердження структури й процедури діяльності органів управління "Сільськими вістями".
У проміжках між загальними зборами вищим органом управління є редколегія, яка обирається терміном на п'ять років. До редколегії входять заступники головного редактора, відповідальний секретар, також обираються інші відповідальні працівники. Вона повноважна вирішувати всі питання діяльності "Сільських вістей", якщо вони не належать до виняткової компетенції загальних зборів.
Головного редактора обирають загальні збори трудового колективу терміном на п'ять років. Він здійснює управлінські, представницькі та контрольні функції без доручення, є розпорядником кредитів, забезпечує виконання перспективних і поточних планів, керує роботою трудового колективу, за погодженням з редколегією та профспілковим комітетом затверджує штатний розклад, призначає чи звільняє з посади працівників усіх підрозділів.
Для контролю за фінансово-господарською діяльністю "Сільських вістей" (у тому числі дочірніх підприємств, філій чи представництв) загальні збори обирають ревізійну комісію та її голову терміном на три роки. Ревізійна комісія робить висновки на підставі річних звітів і балансів. Вона має право вимагати позачергового скликання загальних зборів, якщо виникає загроза інтересам "Сільських вістей" або виявляються зловживання посадових осіб.
Секретаріат є організаційним осередком редакції. Він відповідає за реалізацію загальної лінії видання, окресленої головним редактором і редколегією. В його руках зосереджено тематичне планування кожного окремого номера, організація всього ланцюга технологічного процесу, координація взаємодії редакційних відділів та окремих журналістів.
Відповідальний секретар – ключова постать редакції. Він, передусім, головний плановик, технолог, практичний організатор.
Планування роботи редакції – це невід'ємний складник правильної, наукової системи організації роботи колективу. Редакційне планування буває перспективне, місячне, потижневе. Складаються також плани кожного наступного номера та індивідуальні творчі плани.
Періодично проводяться різні редакційні заходи, збори. До постійних заходів належать: редакційні планування, летючки, засідання редколегії.
Трудові відносини працівників з "Сільськими вістями" здійснюються відповідно до законодавства України про працю на підставі контрактів і трудових договорів. На обговорення загальних зборів трудового колективу керівництво "Сільських вістей" за погодженням із профспілковим комітетом може винести обговорення питань системи оплати праці, затвердження правил внутрішнього розпорядку, умов праці та відпочинку. Журналісти "Сільських вістей" здійснюють свою діяльність на засадах професійної самостійності, користуються правами та виконують обов'язки, передбачені ст. 26 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".
Фінансово-господарська діяльність видання "Сільські вісті" здійснюють: видавничу, рекламно-видавничу, комерційну діяльність. Вони самостійно визначають свою господарську діяльність та перспективи розвитку, виходячи з кон'юнктури ринку. Постійно прагнуть до зростання прибутку, який утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці.
Прибуток, що залишився в розпорядженні редакції після розрахунку з бюджетом та кредиторами, спрямовується на створення фондів: виробничого, соціального розвитку, резервного (страхового) та інших, за рішенням редколегії, що не суперечать діяльності видання. "Сільські вісті" створюють резервний фонд (100 тис. гривень) шляхом щорічних відрахувань у розмірі 5 % від суми чистого прибутку. Фонд соціального розвитку утворюється за рахунок чистого прибутку "Сільських вістей" шляхом щорічних відрахувань у розмірі 30 %.
Організація і стимулювання праціРедакція має необхідну кількість творчих працівників потрібної журналістської спеціалізації. Це ж саме стосується і співробітників технічних та комерційних служб. У кожній з них працюють професіонали певних напрямів діяльності. Структура редакції забезпечує підготовку та випуск конкурентоспроможного, здатного давати прибуток видання.
Залежність результатів праці від рівня її організації очевидна. До цієї проблеми тут підходять системно, науково обґрунтовано. Організаційні моменти безпосередньо впливають на чіткість, оперативність, інтенсивність у роботі як окремого журналіста, так і всього колективу редакції, позитивно позначаються на якості видання.
Оплата праці штатного журналіста тут складається з двох частин: творчий працівник редакції одержує платню відповідно до його посади та умов контракту з головним редактором. За свої публікації в газеті журналіст отримує також гонорар.
У редакції формується штатний розклад із сіткою окладів відповідно до конкретної посади. Керівники та трудовий колектив редакції нині самостійно визначають склад і чисельність редакційного колективу, його структуру. Виходячи з фінансових можливостей редакції, вони встановлюють розміри посадових окладів співробітників відповідно до їхніх здібностей та кваліфікації.
Головний редактор та інші керівники колективу мають широкі можливості фінансового впливу на роботу журналіста. Наприклад, шляхом переведення його на більш оплачувану посаду, підвищення платні в межах "вилки" посадового окладу. Не менший ефект дає також регулювання розміру гонорару залежно від якості, обсягу та трудомісткості процесу підготовки матеріалу, а також періодичності публікації.
У "Сільських вістях" використовують ще й інші форми матеріального заохочення співробітників: премії, пам'ятні подарунки, придбання за рахунок редакції туристичних путівок у будинки відпочинку, санаторії. Оплачують проїзд у місцевому транспорті, а також службові поїздки. Співробітники одержують додаткові оклади чи якісь інші суми у зв'язку з черговою відпусткою.
Працівникам редакції, які пішли на заслужений відпочинок, виплачують певні грошові суми як додаток до пенсій. Так, наприклад, колишній заступник головного редактора Олександр Михайлович Матійко, будучи на пенсії, не поривав зв'язків з колективом "Сільських вістей", допомагав порадами, всім серцем уболівав, коли кучмівський режим влаштував над газетою ганебне судилище. А колеги, у свою чергу, намагалися зігріти ветерана увагою та матеріальною підтримкою, встановивши йому довічну сільськовістянську пенсію, на противагу антинародному режиму, який залишив великого працелюба, учасника бойових дій Великої Вітчизняної війни, шанованого письменника, вкравши в нього відкладені на старість заощадження. Після його смерті сільськовістяни не полишили без тепла та уваги й осиротілу дружину Ганну Петрівну.
Довічна щомісячна стипендія встановлена рішенням редакційної колегії "Сільських вістей" доньці першого редактора газети Майї Василівні Вовчик-Блакитній. В її долі віддзеркалилася історія видання. Майя Василівна – ровесниця "Сільських вістей" – народилася 1920 р. Коли помер батько, їй було всього п'ять років. Але потім його творчість та ім'я потрапили в немилість до тодішньої влади. Був репресований її вітчим Михайло Яловий. Тобто все життя Майї проходило у незгодах, доланні труднощів. Але вона лишилася вірною народові, ідеалам батька та його газети. На війні була партизанською радисткою, згодом викладала психологію в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка.
Президент Благодійного фонду "Ветеран преси" Леонід Козиренко, вітаючи колектив "Сільських вістей" з нагоди 85-річчя виходу першого номера газети, зазначив: "Ми добре пам'ятаємо, що в часи цькування чесного й правдивого вашого слова, при шаленому матеріальному тиску на вас ви залишалися й доброзичливими, й щедрими благодійниками ветеранів журналістики. Адже найперший спонсорський внесок до Благодійного фонду "Ветеран преси" дев'ять років тому зробили саме ви, сільськовістяни".
Підтримує газета й молоді таланти. Наприклад, юну співачку з Виноградова Закарпатської області Ірину Ярину, яка своїми піснями підкорила Америку, "Сільські вісті" назвали своєю донькою, взяли під опіку, зобов'язалися підтримувати доти, поки стане народною артисткою [3].
Форми матеріального заохочення в "Сільських вістях" вдало поєднуються із методами морального стимулювання – подякою в наказі редактора, наданням журналістові можливості поїхати у вільне відрядження для підготовки матеріалу на давно "вимріяну" ним тему, рішенням редколегії помістити його публікацію на Дошці кращих матеріалів місяця тощо.
Матеріальні стимули в поєднанні з моральними сприяють активізації діяльності журналістів та інших працівників "Сільських вістей". А редакція, підвищуючи інтенсивність праці співробітників, досягає їхнього оптимального складу редакції.
У "Сільських вістях" створено сприятливий для роботи психологічний клімат. Тут цікавляться долею кожного працівника, завжди готові в разі потреби допомогти.
Творці "Сільських вістей": менеджери, журналісти, читачі.
"Сільські вісті" сьогодні – це справжнє комерційне підприємство зі своїм складним виробничим процесом. Це самостійний, з правами юридичної особи, суб'єкт господарювання, що діє в умовах самофінансування і прагне одержати прибуток шляхом реалізації свого товару.
У сучасній редакції газети "Сільські вісті" (а нині її структура, крім творчої частини, охоплює постачання, виробництво, збут) праця поділяється щонайменше на два типи: творчий (журналістський) і технологічний (менеджерський). Розподіл творчого та менеджерського колективів на організаційному рівні необхідний через різну природу їхньої праці.
Головною метою професійної діяльності журналіста є матеріал високої якості. Завдання менеджера, комерсанта – максимально технологізувати процес. Зробити так, щоб працювали бізнес-технології. Запустити в редакції такі процеси, які дозволили б досягти найбільших економічних результатів. Редакційний колектив "Сільських вістей" має професіоналів, які добре знаються на проблемах економіки видавничої, рекламної та комерційної діяльності.
Поділ на менеджерів і журналістів у "Сільських вістях" є доволі умовним. Адже менеджерами тут завжди були і нині є досвідчені фахівці, майстри слова. У редакції склався колектив досвідчених і молодих журналістів. А всі разом – і менеджери, й журналісти, й читачі – є творцями "Сільських вістей".
Дуже важливою є оцінка видання читачами. У багатьох листах вони пишуть про глибоку повагу до тих, хто працює в редакції, за те, що випускають таку правдиву й чесну газету, за самовіддану боротьбу в ім'я народу України. Для прикладу наведемо тут рядки лише з одного із сотень тисяч листів, які отримують "Сільські вісті" [4]:
Марія Калайда із села Ковалівка Немирівського району Вінницької області: "Дорогий Іване Васильовичу Сподаренку! Знали б ви, з яким нетерпінням виглядає моя сім'я кожен номер вашої прекрасної газети! Перечитуємо її від першої до останньої сторінки. Особисто я починаю із "Подій та версій" Івана Бокого, журналістських розслідувань Степана Колесника та Роксани Гедеон (на жаль, остання чомусь усе рідше з'являється в "СВ"). Велике спасибі Олександру Черевку. Завдяки його публікаціям під час помаранчевої революції ми всією душею були з майданом. А яка виважена розсудливість у роздумах Володимира Біленка! Взагалі про кожного автора нашої "сільськовістяночки" можна говорити тільки високим стилем. Я щаслива, що нова влада на ювілей газети гідно поцінувала вашу творчу відвагу, ваш героїзм. Щира-щира подяка вам, любі! І далі тримайте нас, читачів, у творчому полоні!"
Читачі високо цінують творчість І. Сподаренка, Ю. Моторного, В. Грузіна, І. Бокого, В. Біленка, Б. Поліщука, Л. Шахову, Н. Цюпу, В. Бакланова, О. Черевка, С. Скоробагатька, Р. Гедеон, О. Карпенка, Н. Сандрович, С. Колесника, З. Михлика, В. Журавля, В. Карпія, Н. Литвиненко, усіх-усіх сільськовістян.
Звичайно, розповісти про всіх, хто творив 85-річну історію "Сільських вістей", у цій невеликій праці неможливо. Певне уявлення і про журналістів, і про газету в цілому можна скласти, познайомившись з найвідомішими у своїй спеціалізації авторами видання.
Менеджери-журналістиІВАН ВАСИЛЬОВИЧ СПОДАРЕНКО [5] – народний депутат України, голова редакційної ради, духовний і творчий лідер "Сільських вістей", незмінний їх керівник упродовж 32 років. Є в нього ще й неофіційний титул. За мудрість, чуйність, велике і добре серце колектив величає його “сільськовістянським батьком”.
Будь-яка поважна газета, і "Сільські вісті" у тому числі, твориться не однією людиною. Це наслідок роботи всього журналістського колективу. Та є суттєві питання: який це колектив, яка його мета, хто і куди його веде?
Газета "Сільські вісті" вперше вийшла у світ 12 листопада 1973 р. за підписом новопризначеного редактора І. В. Сподаренка. Як і все суспільство, газета за ці роки пройшла через дві епохи, одна з яких – компартійно-радянська, а друга – "незалежницько-самостійно-ринкова".
Коли тираж газети сягнув двох мільйонів, у журналістських колах з'явився термін "феномен Сподаренка", а нинішня живучість "Сільських вістей" засвідчує всьому суспільству, що такий феномен стає надбанням історії – і не тільки журналістської, а й загальносуспільної.
Сьогодні, аналізуючи і минуле, і нинішнє місце газети в суспільстві, можемо з певністю зазначити: і колективу, і газеті, і читачам пощастило, що понад три десятиліття "Сільські вісті" веде І. Сподаренко. Він прийшов до керівництва газетою у 42 роки, маючи за плечима 27-літній трудовий стаж, досвід редакційної роботи в усьому спектрі функцій у районній і обласних газетах – коректора, літературного редактора, кореспондента, завідувача відділу, заступника редактора і 7 років головного редактора двох обласних газет – волинської та полтавської.
А ще досвід роботи у республіканському інформаційному агентстві, у книжкових видавництвах і на книжково-журнальній фабриці. І паралельно – навчання в 50-х рр. на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Навчання на стаціонарі і заочне, але завжди безвідривне від роботи. І це, повторимо, до 42 років, до того, як очолив "Сільські вісті". Плюс власна художня творчість (новели, кіносценарії), перекладацька діяльність (у тому числі двотомник Д. Волкогонова "Тріумф і трагедія" (про Сталіна). А ще – сім'я з трьома дітьми, а тепер уже і чотирма внуками. І повноцінна депутатська робота у Верховній Раді України четвертого скликання, де очолює підкомітет міжнаціональних відносин Комітету з прав людини і міжнаціональних відносин.
Звідси – не тільки універсальний професіоналізм журналіста. Звідси і глибоке знання життя, загальнодержавних і суспільних проблем, і таке ж глибоке розуміння людини, її психології, характеру – як тієї, про яку пише, так і тієї, яка працює поруч як рівноправний колега, керівник чи підлеглий. Немає дня, щоб, попри всю зайнятість у Верховній Раді, Іван Васильович не був у колективі, підказуючи теми, розробляючи проблеми, консультуючи з будь-яких питань, що стосуються творення газети. Він живе газетою, він у гущі її творців. Успіх газети полягає в тому, що І. Сподаренко підібрав під свою опіку працелюбних, грамотних, сміливих кореспондентів і авторів.
ВАСИЛЬ ДМИТРОВИЧ ГРУЗІН – головний редактор, великий сільськовістянський трудар [6]. У журналістиці вже 55 років. Відколи прийшов літературним працівником до редакції маловиськівської районної газети "Червоний прапор", не зрадив своїм поглядам – професійним і загальнолюдським. Він ані на мить не розчаровувався у своїй професії. Ні на факультеті журналістики Київського держуніверситету, де навчався, ні в газеті "Зоря Полтавщини", куди приїхав за направленням, ні в лохвицькій районці "Зоря", де працював відповідальним секретарем, ні в міськрайонній лубенській "Ленінській зорі", яку очолив як редактор. Ні, звісно, в "Сільських вістях", куди прийшов завідувачем відділу в 1976 р.
Коли постало нелегке питання: хто має стати головним редактором, довгих вагань і сумнівів не було. Збори трудового колективу вирішили одностайно: Василь Дмитрович Грузін! Один із найбойовитіших, найдосвідченіших журналістів, людина, яка є взірцем служіння великій спільній справі – творенню "Сільських вістей". А позиція ж газети, як відомо, тверда – бути послідовним і рішучим захисником трудящих людей України.
Читачі, а надто ті, котрі дружать з газетою не роки, а десятиріччя, добре знають творчий почерк Грузіна-журналіста. У нього вдумливе, виважене перо. Він вимогливий до кожного написаного рядка, він непохитний в обстоюванні кожного правдивого слова.
Василь Грузін – талановитий, порядний, вірний своїм принципам і переконанням журналіст. Сільськовістяни дивуються його енергії, його неймовірній працездатності. Захоплюються його оптимізмом і його молодістю – молодістю думки і духу. Цінують його відданість газеті – гідно й чесно служить він "Сільським вістям" ось уже понад тридцять років.
ЖурналістиІВАН СИДОРОВИЧ БОКИЙ – народний депутат України, член редакційної ради "Сільських вістей", політичний аналітик, якого по праву можна назвати головним журналістом газети. Він відверто критикує ті аспекти діяльності влади, які викликають у суспільстві серйозні сумніви. Читацька пошта засвідчує, що його публікації з приводу непростих поворотів політичного процесу попадають у больові точки, які хвилюють багатьох українців. Ось що вони пишуть у своїх листах до редакції [7]:
Василь Сокол із смт Шишаки Полтавської області: "В статтях Івана Бокого відчутне палке бажання автора чесно служити нації, народові, суспільству. Я дуже хотів би, щоб з цими публікаціями особисто ознайомився наш Президент і вникнув у глибину слів, мовлених на його адресу. А тоді визнав, що деякі його кроки далекі від сподівань народу, тих людей, що багато днів мерзли на майданах. Дуже й дуже хочеться, щоб через деякий час народ не назвав нову владу антинародною. Саме цим прагненням і перейняті публікації І. Бокого. Його критика дій нової влади не руйнівна, а зодча, спрямована на творення сильної, правової, багатої держави".
Віктор Дворецький із Літинського району Вінницької області: "Не перестаю захоплюватися публікаціями Івана Бокого в "Сільських вістях". Щоразу переконуюсь: немає в державі такої відважної газети, як ваша, і немає журналіста, сильнішого від Івана Сидоровича. Як же здорово й гідно він обстоює інтереси селянства, турбується, щоб в державі панувала правда і право, як кожним своїм душевним порухом піклується про людей і працює задля людей, прагнучи робити їм тільки добро. Спасибі ж йому велике-превелике."
Але є й листи, автори яких висловлюють незгоду з тим, що Іван Бокий критикує Ющенка і Тимошенко. Тут поки що спрацьовує психологія моменту. Читачі надто звикли до того, що критика – це знищення людини. Демократія диктує інший підхід. Інші норми суспільної моралі.
Як журналіст і політик Іван Бокий підтримує і Президента, і Прем'єра в головному і вирішальному – побудові Української держави. Але професія політичного журналіста така, що він мусить вдаватися до політичної аналітики, а вона не залишає місця для похвал за реальними результатами роботи державців і урядовців. І як свідомий учасник будівничого процесу він, залежно від свого розуміння і досвіду, змушений поправляти нову владу. Відкрито і чесно. І найпродуктивнішою реакцією на це було б виправлення помилок.
Без критики, без вимогливості суспільства будь-яка влада стає непідконтрольною народові, плодить помилки за помилками, сходить з рейок демократії на путівець авторитаризму.
ЛАРИСА ЯКИМІВНА ШАХОВА – завідувачка відділу [8]. Яка ще газета, окрім "Сільських вістей", може похвалитися рубрикою-довгожителькою? Саме в цьому виданні понад 30 років постійно друкується сторінка для жінок "Вербиченька". Рубрика, висловлюючись сучасною термінологією, творилася за всіма правилами інформаційного менеджменту. Головний редактор виокремив один із напрямів концепції газети. Стратегія керівника полягала в тому, щоб видання "ввійшло" в кожну сільську оселю через її ангела-охоронця – жінку. Далі управління визначеним напрямом було передано конкретному виконавцю – Л. Шаховій. Вона ж будувала творчу стратегію рубрики для сільського жіноцтва, враховуючи психологію пересічної сільської жінки.
Журналістка винайшла стиль своєї газетної сторінки – сповідальність. Сповідальний характер публікацій "Вербиченьки" запрограмував їй зворотний зв'язок, що став могутнім чинником життєздатності. Сповіді про жіночу долю, любов, зраду і прощення, про муки і щастя, про жіночу мудрість… У цьому прихована іміджева суть "Вербиченьки". Сповідальність стала однією з концептуальних граней газети. Зараз сторінкою для жінок віддано опікується Наталка Сандрович. Так само, як і Лариса Шахова, нині вона докладає чимало старань до "Вербиченьки".
АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ ВАСИЛЕНКО – народний сміхотворець, художник-карикатурист [9]. Народився на щедрій на гумор Полтавщині, в селі Нижня Ланна Карлівського району. З дитинства закортіло йому малювати і, помітивши, що серед сільських професій немає фаху карикатуриста, з роками став ним. Трудиться понад сорок років. Свої професійні університети пройшов і проходить у журналі "Перець" та газеті "Сільські вісті".
Веселий чоловік отой Василенко. Має талант од Бога. Отож, уже кілька десятиліть сільськовістяни й численні читачі не мислять газети без потішних малюнків цього народного самородка. У 1977 р. творчість Анатолія Василенка відзначено званням “Заслужений художник України”, а в 2005-му в день 85-літнього ювілею газети – почесним званням “Народний художник України”.
Та найвища для нього нагорода – висока оцінка його гумору в листах читачів, їхні теплі та щирі відгуки. Ось деякі з них: "Шановна газето! Я з тобою нерозлучна із 1980 року. І тепер уже – назавжди! – пише Галина Приходько з міста Васильків Київської області. – Люблю всіх твоїх авторів. А особливо – художника Анатолія Василенка. Його карикатури завжди злободенні, дотепні, смішні, лаконічні. Так малювати може тільки людина з Божим даром. За довгі роки співпраці з газетою він жодного разу не повторився. Начебто прості штрихи, а як тонко й точно вони відтворюють картинки народного життя, характери окремих поважних персон тощо. Шана вам, Майстре, і нових творчих пошуків та знахідок на такій потрібній людям ниві!"
Так само захоплено відгукується про творчість Анатолія Василенка читачка із села Радсело Петриківського району Дніпропетровської області Олександра Григорівна Циганок: "Від імені читачів прошу помістити в газеті портрет (хоч маленький) художника Анатолія Василенка. Колись була група карикатуристів – Кукринікси. Часто друкувались. Та їх було троє. А Василенко один друкується не менше, отже, вартий трьох. З його "Снігуроньки" (Кучми) і "Діда Мороза" (Януковича) ми сміялися цілий тиждень. Так-от, хочеться побачити, який він, народний сміхотворець, котрий в сумні часи нас звеселяє".
"Сільські вісті" на прохання читачів двічі друкували портрет Василенка і розповідали про його творчість. А також випустили унікальну книгу його карикатур "Весела світлиця". Крім різноманіття зображених на малюнках дотепних ситуацій, унікальність книги полягає ще й в тому, що підписи до них подано трьома мовами: українською, російською та англійською. Іноземці називають це видання чудовим українським сувеніром. А про приємний подарунок численним шанувальникам Василенкового таланту й говорити не доводиться. До речі, він уже замахнувся своїм веселим олівцем на другу книгу дотепів.
СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ СКОРОБАГАТЬКО – редактор відділу, член редакційної колегії [10]. У 1972 р. закінчив школу і тоді ж пішов на роботу – кур'єром редакції "Комсомольського знамені". Через два роки – вже в редакції "Сільських вістей": випусковий, кореспондент відділу інформації, редактор відділу інформації, а з 2004 р. ще й член редколегії. Заочно навчався в Київському університеті імені Т. Г. Шевченка. Та справжня його біографія – творча, колоритна, змістовна – постає зі сторінок газети.
Чи можемо уявити "Сільські вісті" без систематичних і системних медичних консультацій і допомог, що знаходять місце передусім на традиційній сторінці "Пост здоров'я"? Перечитаймо чергову сторінку – який діапазон проблем, знань, практичних порад. Ще одна стихія давно і надійно полонила Сергія Скоробагатька – рідна природа. Перегорніть підшивку газети за рік – і перед вами знову системна, багатогранна за змістом сторінка " Наш календар". А ще ж і величезний потік інформації про великі й малі події з поточного внутрішнього і міжнародного життя – то теж його, Скоробагатька, парафія. Ось за цими тематичними сторінками і багатогранною інформацією вимальовується справжня біографія видатної творчої особистості: журналіст-енциклопедист.
Читачі – головний кореспондент "Сільських вістей" [11]Видатні письменники і журналісти мали за честь виступити на сторінках "Сільських вістей". Проте найголовнішим автором газети завжди був читач – селянин і городянин, хлібороб й інтелігент. Саме читачі своєю передплатою, своїми листами підтримують й живлять газету, допомагають точно визначити пульс суспільного життя, знати реальні проблеми трудової людини, бути захисником її інтересів. Газета є трибуною, з якої на всю Україну селяни висловлюють свої думки, діляться радощами і бідами, шукають захисту.
Читацькі листи – то кисень і живлюще коріння редакції. У них – усе: щирі зізнання в прихильності й довірі, а найголовніше – жива, конкретна інформація про реальне життя. Тут і сповіді, і нарікання на долю, на владу, і конкретні претензії до тієї ж таки влади, і такі ж конкретні пропозиції. Ось деякі з цих пропозицій [12]:
Т. П. Малявіна із Дніпропетровська пише: "У вашій газеті все мені подобається. Особливо люблю читати матеріали на мистецькі теми. Дуже й дуже була б рада, якби серед тих чудових сторінок, які ви випускаєте, появилася ще й сторінка з умовною назвою "Українська душа" – про звичаї, побут, народні традиції українців (звичайно, якщо це можливо). Така сторінка вкрай потрібна: маємо знати й оберігати своє коріння!".
Поліна Стеценко зі Звенигородського району Черкаської області звертається до редакції з проханням: "Друкувати на сторінках газети "Сільські вісті" біографії з фотографіями найвищих представників влади, бо знаємо їхні прізвища, а хто вони, з якого прошарку, якої нації, яку мають освіту, яку віру сповідують, хто їхні батьки і т. д., ми не відаємо. За Союзу такі дані подавали в обов'язковому порядку, причому в усіх засобах масової інформації. Цю добру традицію ігнорувати не слід. Адже розгорнуті біографії допомагатимуть нам, громадянам, краще розбиратися в тому, хто є хто на владному Олімпі".
Міністр аграрної політики Олександр Петрович Баранівський запропонував навіть "випускати щомісячний додаток до "Сільських вістей" ("Вісник Мінагрополітики"), в якому б сільгоспвиробники, власники майнових та земельних паїв могли знайти відповіді на запитання, які їх хвилюють, дізнатися про кращий досвід господарювання, технологічні новинки, зміни в законодавстві". "Сільські вісті" – за таку співпрацю.
Сільськовістяни цінують кожен лист, хоч далеко не завжди всі їх можуть надрукувати. У 2004 р. до редакції надійшло 44.800 листів. Частина їх публікувалася на постійній тематичній сторінці "Наша пошта" та тимчасовій – "Народна воля: газеті бути!", які веде редактор відділу листів Андрій Васильович Мельничук. Листи читачів часом радісні, частіше – сумні. Але яка ще газета може похвалитися такою кількістю кореспондентів – щирих і доброзичливих, які тільки добра бажають собі, газеті, Україні.
Перед редакцією, як і перед читачами "Сільських вістей", 2004 р. був висунуто чимало серйозних випробувань. Передовсім політичних. Адже питанням року став вибір: як повалити кучмізм в Україні? Як і з ким об'єднатися, щоб досягти безумовного успіху? Ця тема була провідною в читацькій пошті. Люди запитували і пропонували, дискутували і вимагали – не все було прийнятне, але все було щире. Тому сьогодні можна впевнено сказати, що газета разом зі своїми читачами (чи точніше: читачі разом зі своєю газетою) знайшли оптимальний варіант поведінки у політичних баталіях і пристрастях – і зробили значний внесок у перемогу. Народний голос "Сільських вістей" був одним із найвагоміших у дні "Помаранчевої революції", значною мірою забезпечив успіх сил демократії, верховенства права та історичної справедливості.
Майдан–2004 став символом великої перемоги українського народу над самим собою – відбулося самовизволення від страху, сліпої покори, інертності. Народ побачив, що об'єднавшись, він стає сильним і непереможним. І сільськовістяни разом із читачами і співтворцями газети мають підстави стверджувати, що в цьому процесі їхня хата не була скраю. Це засвідчують усі 157 номерів газети, які вийшли в світ упродовж року, і ті 45 тисяч листів, які читачі написали до редакції.
Доречно зазначити стабільний і надійний зв'язок по лінії "читач – газета – читач". За вісім місяців 2005 р. до редакції "Сільських вістей" надійшло 34.337 листів, що на 4.045 більше, аніж за такий же період минулого року. Значна їх частина опублікована в добірках "Рядки з листів", а то й окремо – в рубриках "Позиція", "Роздум" та ін.
За змістом і кількістю листів виразно вбачається посилення активності громадян у боротьбі за свої права, за утвердження в Україні принципів, "запатентованих" учасниками "Помаранчевої революції". Небайдужість до того, що відбувається в державі, як вирішуються кардинальні проблеми економіки, правопорядку, соціального спектра, на який кадровий потенціал спирається нова влада – головні теми багатьох листів. Тривожно звучать розчарування і біль людей, які так багато надій пов'язували з перемогою "Помаранчевої революції". Тривожно, бо уроки рішучості, мужності та згуртованості не минули марно. Гасло "Нас багато – нас не подолати" живе у пам'яті й у серцях.
Ще одна пекуча тема – наслідки розорення сільгосппідприємств і переробників сировини: ні майнових паїв, ні відшкодування "ялових" земельних часток.
Великий потік листів стосується і болісної проблеми, означеної як всеукраїнське загальнонаціональне взаєморозуміння і примирення. Різні, часом різко протилежні, оцінки й судження, але об'єднані нестихаючим болем. У багатьох листах оживають епізоди війни – особливо цінні спогади безпосередніх її учасників, передовсім фронтовиків.
Водночас учителі, батьки і навіть учні активно підключилися до розмови про школу, освіту взагалі, умови і якість навчання.
Особливо примітно, що різко зросла кількість скарг – конкретних, суттєвих, адресних. Це ознака тривожна: нова влада не виправдовує сповна довір'я і сподівань народу. Якщо за вісім місяців 2004 р. редакція надіслала на розгляд державних і місцевих органів влади, різних відомств, їх обласних управлінь, правоохоронців 6.170 звернень, то 2005 р. майже на третину більше – 9.148. За цими скаргами – проблеми, які могли бути вирішені переважно на районному та обласному рівнях. Тож за листами-скаргами виразно (і персоніфіковано) проглядається некомпетентність, байдужість, а то й чванство у владних ешелонах.
Водночас треба віддати належне – владні інституції не залишають звернень громадян, надісланих редакцією, поза увагою. Одержані відповіді редакція публікує у щотижневій добірці "Почуто голос селянина". Хоч повідомити про всі позитивні вирішення питань редакція не має можливості. Звичайно, не всі відповіді задовольняють прохання і вимоги громадян. Та й редакція не може змиритися з безсиллям, а тим паче формальним розглядом деяких звернень. Але факт залишається фактом: відчиняють тому, хто стукає.
Проблемні, найбільш гострі листи дають поштовх до кореспондентських досліджень і відповідних публікацій. Якась (і кількісно досить значна) частка листів, де немає конкретних скарг, осідає на робочих столах сільськовістян. Але й ці звернення, спостереження, думки, викладені в них, мають велике значення. На цих листах базується знання редакцією настроїв і міркувань читачів, вони в такий спосіб допомагають формувати позицію газети як захисника інтересів селян, всього трудового люду України.
Отже, читацькі листи – це джерело інформації, це колективна думка з різних сіл і міст, що відображає настрої і надії людей, це мужня громадянська позиція українців, які відчули свою силу і повірили в себе, у свою здатність і свій обов'язок формувати владу і вимагати від неї.
Редакційна рада й редколегія газети "Сільські вісті" кожного року розглядають підсумки творчої праці з авторським активом. Відзначають дипломами та преміями авторів публікацій (листи, статті, кореспонденції та інших жанрів), які набули важливого звучання, викликали найширший громадський резонанс та найбільше схвальних читацьких відгуків. Редакційна рада та редколегія висловлюють щиру вдячність шанованим авторам і соратникам, всім, хто пише до газети, і запрошує їх до подальшого активного творчого співробітництва. Адже читачі "Сільських вістей" були і залишаються головною опорою у творенні газети, а сільськовістяни були і залишаються опорою читачів, їхніми вірними захисниками.
Нагороди творцям "Сільських вістей" [13] За вагомий особистий внесок у розвиток української журналістики, об'єктивне висвітлення суспільно-політичних, економічних процесів і проблем розвитку села та з нагоди 85-річчя заснування газети Президент України Віктор Ющенко нагородив чотирнадцять працівників "Сільських вістей" державними нагородами, з них двох – найвищими. СПОДАРЕНКА Івана Васильовича і БОКОГО Івана Сидоровича нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Велику групу сільськовістян нагороджено Почесними грамотами, Грамотами та цінними подарунками Верховної Ради, Почесними грамотами Мінагрополітики, відзначено Почесними грамотами та подяками Київського міського голови.
1. Карпенко О., Біленко В. "Сільським вістям" – 85!" // Сільські вісті. – 2005. – 12 берез.
2. Статут колективного підприємства – загальнополітичного видання "Сільські вісті", газети захисту інтересів селян України" (Затверджено рішенням загальних зборів трудового колективу редакції газети "Сільські вісті". Протокол від 10 червня 1996 р.)
3. Сільськовістяни. "Земносил" (Пам'яті товариша); "Ви гартувалися в борні". (Нас вітають); Карпенко О. "Сільські вісті" святкували; Сільськовістяни. Державотворчий рупор суспільства // Сільські вісті. – 2005. – 18 січ.; 17, 18, 29 берез.
4. Годі бідувати – пора будувати! // Сільські вісті. – 2005. – 19 трав. – (Наша пошта).
5. Біленко В. Феномен Сподаренка // Сільські вісті. – 2003 – 11 листоп.
6. Сільськовістяни. На варті Правди і Добра // Сільські вісті. – 2004. – 1 черв.
7. Ми всі – за диктатуру закону; Не згортаймо помаранчеві знамена! // Сільські вісті. – 2005. – 14 лип.; 22 верес. – (Наша пошта).
8. Недопитанський М. І. Концептуальні моделі сучасної газетної періодики // Українське журналістикознавство. – К., 2002. – Вип. 3. – С. 68–69.
9. Козацькому роду – і миру, і злагоди!; Народний сміхотворець; Поліщук Б. Василенко домалювався // Сільські вісті. – 2005. – 20 січ.; 12 берез.; 3 черв. (Наша пошта; Весела світлиця).
10. Сільськовістяни. Наш Сергій // Сільські вісті. – 2005. – 12 берез. – (З роси та води).
11. Сподаренко І., Будьмо разом!; Співтворцям газети – відзнаки редакції; Сільськовістяни. Плекаймо здобуте; Читацька пошта: рік 2004. – (Наша пошта); Головний кореспондент "Сільських вістей" – наші читачі; Пошта "Сільських вістей" за 3 місяці. – (Наша пошта); Листи до редакції. – (Наша пошта) // Сільські вісті. – 2003. – 18 груд. – 2004. – 15 січ.; 31 груд. – 2005. – 13 січ.; 12 берез.; 7 квіт.; 7 верес.
12. Ми всі – за диктатуру закону; Очистимось!; Карпенко О. Як селу вийти з біди. Розмова з міністром аграрної політики О. П. Баранівським // Сільські вісті. – 2005. – 14 лип.; 15 верес.; 13 трав. – (Зустріч в редакції).
13. Сільські вісті. – 2005. – 15, 18 берез.
© І. І. Гутиря, С. І. Гутиря, 2006
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові