Language means inherent to the texts on a religious subject in modern printing MASS-MEDIA are examined in the article. The set of the personal touches which make the functionally-stylistic features of the noted materials is certain. It is exposed that such sphere of human activity and intercourse, as religion, was not almost designated on the stylistics of mediatexts.
Поняттям “функціональний стиль” оперує стилістика. Саме цей розділ мовознавчої науки, вивчаючи виражальні засоби мови, визначає доцільність і вмотивованість їх використання в тій чи іншій сфері спілкування. Поняття функціонального стилю вперше було розроблене і введене в мовознавчу термінологію лінгвістами Празької школи в середині ХХ ст. Відтоді питання визначення стилю, а також критеріїв, за якими потрібно виокремлювати і класифікувати функціональні стилі мови, широко обговорювалися в лінгвістичних колах і стали поштовхом для численних наукових досліджень. Наразі, як зазначають автори підручника "Стилістика української мови", досі в лінгвістиці немає єдиного усталеного і загальноприйнятого визначення стилю, попри велику кількість спроб це зробити [5, 140]. Питання стилістики досліджували такі вчені, як В. В. Виноградов, Л. В. Щерба, Г. О. Винокур, М. М. Кожина, Г. В. Степанов, серед вітчизняних дослідників – М. Пилинський, С. Єрмоленко, А. Коваль, О. Пономарів, О. Капелюшний, Л. Пустовіт, В. Калашник, А. Мойсієнко, Л. Шевченко, Л. Мацько, П. Дудик та ін. Публіцистичному стилю та особливостям газетної мови присвятили свої наукові розробки Г. О. Винокур, В. Г. Костомаров, Г. Я. Солганик, М. А. Жовтобрюх, Л. О. Кудрявцева.
Виокремлення стилю як лінгвістичного поняття ґрунтується на особливостях функціонування мови у певній сфері суспільно-виробничої діяльності, появі відповідної до цієї діяльності форми суспільної свідомості та особливої тематики спілкування. Саме ці чинники й становлять екстралінгвальну основу функціонального стилю, який визначають як
Виокремлення стилю як лінгвістичного поняття ґрунтується на особливостях функціонування мови у певній сфері суспільно-виробничої діяльності, появі відповідної до цієї діяльності форми суспільної свідомості та особливої тематики спілкування. Саме ці чинники й становлять екстралінгвальну основу функціонального стилю, який визначають як "своєрідний характер мовлення того чи іншого його соціального різновиду, що відповідає певній сфері суспільної діяльності і співвідносній з нею формі свідомості" [3, 49]. Стилі загальнонаціональної літературної мови різняться між собою "принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами" [5, 148].
Учені-стилісти класифікують функціональні стилі, виходячи з різних критеріїв, а тому виокремлюють і різну кількість стилів. Протягом тривалого часу у вітчизняній стилістиці переважали такі різновиди: "офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний" [6, 6]. Проте, зважаючи на зміни у політичному і культурному житті суспільства, розвиток і збагачення стилістики на сучасному етапі, до активного вжитку повертаються епістолярний та конфесійний стилі (Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько, П. С. Дудик). Останній з усіма його характерними рисами виокремлювався науковцями і за радянських часів. Наприклад, М. М. Кожина у своїх наукових працях торкалася питання визначення "релігійного" стилю, проте, на її думку, він не був актуальним для тодішньої літературної мови, адже відмирав "разом із відмиранням релігії" [2, 174]. Про певний застій у цій сфері свідчить і той факт, що протягом останніх десятиліть слова релігія, віруючі, Бог, Церква на шпальтах газет майже не зустрічалися (див. "Частотный словарь языка газеты" за ред. Г. П. Полякової та Г. Я. Солганика, 1971).
Актуальність і наукова новизна дослідження. В останнє десятиліття все більше людей у пошуках сенсу існування звертаються до віри, починають цікавитися релігією, приходять до Церкви. Таким чином, відновлюється перервана християнська традиція, властива попереднім поколінням українців. Після проголошення незалежності в нашій державі спостерігається активне відродження релігійного життя. Починає стрімко зростати кількість релігійних громад, відбувається їхній якісний розвиток, що виявляється в активній просвітницькій, місіонерській та соціальній діяльності.
Церковно-релігійне відродження позначилося на розвитку суспільства в усіх країнах колишньої атеїстичної радянської держави. Зокрема в галузі лінгвістичної науки в останні роки все більше мовознавців виділяють конфесійний стиль як окремий, з'являються дослідження, присвячені релігійному дискурсу та "мові віруючих" (Л. І. Мацько, А. П. Коваль, Т. Біленко; російські вчені В. І. Карасик, І. В. Бугайова та інші).
Діяльність церковних громад, релігійних інституцій, а також питання віри дедалі більше висвітлюються в засобах масової інформації. Зараз релігійна тематика на сторінках українських друкованих ЗМІ присутня постійно, але проблеми церковного життя та питання віри не знаходять у газетних матеріалах адекватного осмислення та відображення. Більшість видань друкує дуже мало інформації на релігійну тематику, переважно на останніх чи передостанніх сторінках поміж розвагами та гороскопами. Публікації здебільшого мають фрагментарний характер: короткі інформаційні повідомлення, що готуються зазвичай із матеріалів інформаційних агентств, не представляють цілісної картини релігійного життя у країні.
Українська релігійна журналістика перебуває в зародковому стані, церковну тематику вітчизняні публіцисти лише починають опановувати, а тому виникає необхідність її комплексного дослідження.
Мета роботи – визначити риси, притаманні початковому етапу розробки конфесійної тематики в загальнонаціональних виданнях. Можна припустити, що в публікаціях будуть відображені "певні духовні цінності та норми поведінки, притаманні релігійному дискурсу, і це виявиться, перш за все, у доборі відповідних мовних засобів" [1].
Об'єктом дослідження є публіцистичні статті на релігійну тематику.
Предметом– мовностилістичні засоби, що формують оцінне ставлення читача до релігійних інституцій.
Основне призначення публіцистичного стилю – інформувати, висловлювати певну громадянську позицію і переконувати людей в її істинності [3, 184], формувати громадську думку [6, 12]. Для цього ЗМІ "мобілізують усі ресурси мови" [7, 8]. При чому вибір мовних засобів зумовлений їх соціально оцінними характеристиками і можливостями ефективного та цілеспрямованого впливу на масову аудиторію.
На визначальній рисі публіцистичного стилю – поєднанні логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням, "чергуванні експресії та стандарту в спільній органічній єдності" [4, 85] – наголошують усі мовознавці-стилісти. До інших ознак, що виявляються в текстах цього стилю, належать: спрямованість на новизну, динамічність; актуалізація сучасності, інформаційність; політична, суспільна, морально-етична оцінка того, про що пишеться або мовиться; документально-фактологічна точність; переконливість; декларативність; закличність; авторська емоційність, простота і доступність тощо.
Серед основних ознак публіцистичного стилю науковці підкреслюють характерний для нього "сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів" [5, 272]. З одного боку, широко використовуються суспільно-політична лексика, точні найменування (подій, дат, учасників, місця), політичні заклики, гасла, а з іншого – образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього, тропи та фігури. Навіть при художньому домислі в текстах публіцистичного стилю авторське "я" збігається з фактичним мовцем.
Експресивна функція газети (як одного з найбільш популярних репрезентантів публіцистичного стилю) зумовлює перш за все відкриту оцінність мовлення [3, 185]. Саме в публіцистиці емоційне, експресивне та стилістичне забарвлення перетворюється на соціально оцінне, "набуває відкритого, інтенсивного та всеохоплюючого характеру" [7, 10], що особливо гостро виявляється у полеміці, критичній оцінці протилежних думок, явищ дійсності.
Оцінність виявляється в лексиці, характері метафоризації, відборі фразеології тощо. Експресивність у публіцистичному стилі досягається шляхом набуття словами нових значень, завдяки розширенню лексичної сполучуваності слів, використанню високої книжної лексики, з одного боку, і розмовної, просторічної – з іншого. Інколи вдаються до поєднання цих лексичних шарів. Також для досягнення експресії широко вживається власне оцінна лексика, постійні епітети, визначення-синоніми; незвичного застосування та оновлення зазнають фразеологізми, афоризми, прислів'я та приказки [3, 191–192].
З'ясувавши характерні риси публіцистичного стилю, дослідимо, чим вирізняються тексти на релігійну тематику в сучасних загальнонаціональних українських виданнях. Для аналізу було обрано тексти газети "Дзеркало тижня". Цей тижневик – один із небагатьох друкованих українських видань, в якому існує рубрика "Церква" з представленими в ній аналітичними матеріалами, присвяченими релігійно-церковному життю в Україні. Було проаналізовано всі публікації "Дзеркала тижня" в рубриці "Церква" за 2003–2004 рр. Серед матеріалів переважають статті та кореспонденції, час від часу зустрічаються огляди. Інформаційні жанри представлені інтерв'ю.
Як показало дослідження, статті на релігійну тематику в "Дзеркалі тижня" мають низку функціонально-стилістичних особливостей. Тексти перенасичені засобами експресії з яскраво вираженою негативнооцінною характеристикою. Взагалі матеріалам цього аналітичного суспільно-політичного тижневика притаманна певна підкреслена книжність, тут вживається стилістичнонейтральна лексика у прямому значенні, насамперед суспільно-політична, офіційно-ділова термінологія, сталі складні, характерні для офіційно-ділового стилю синтаксичні конструкції. Проте у публікаціях на релігійно-церковну тематику переважає розмовний тон оповіді, широко використовуються елементи усного мовлення, а також мовні засоби, що набувають у контексті різко пейоративного характеру.
Негативна оцінка часто виявляється з самого початку, коли читач ще не заглибився у проблему, не має власної думки щодо питання, якому присвячено матеріал. Автори з перших рядків відразу демонструють власну позицію, негативне ставлення до зображуваного, чим спонукають читача до такого ж сприйняття. Наприклад, початок статті: "У цю передвиборчу кампанію, крім того, що на нас обрушилася лавина порад, умовлянь, наставлянь, схвалень і несхвалень із боку деяких церков і окремих священнослужителів, було розіграно справжнісінький спектакль державно-церковного єднання. Деякі епізоди не можна було дивитися без сліз" (№ 47. – 2004. – 20–26 листоп. – С. 16). Або "Після того, як ти не один рік, примруживши око, спостерігав за боротьбою конфесійних гравців на релігійному полі з кабінету світської газети, пізніше сам з азартом ганяв у клерикальній футболці з написом "прес-секретар" інформаційного м'яча за один із національних церковних "клубів", а тоді коментував гру як арбітр від науки – нарешті можна й висловити кілька слів просто так, від себе" (№ 12. – 2003. – 29 берез.–4 квіт. – С. 19).
Журналіст завжди, змальовуючи певні події чи вдаючись до аналізу проблеми у суспільно-політичному житті країни, так чи інакше висловлює своє ставлення до зображуваного. Безсторонньо писати про вади суспільства він не може, адже його мета – не лише проінформувати, а й роз'яснити, викликати у читачів певні почуття, ставлення і, зрештою, спонукати до дії. Тому зрозумілою є негативна оцінка, висловлена щодо негативного явища. Однак у нашому випадку негативна оцінка, яка виражається іронією, проявляється вже у перших рядках публікацій, налаштовуючи таким чином читачів на іронічне сприйняття того, про що йтиметься далі. Наприклад, вираз "справжнісінький спектакль церковно-державного єднання" містить авторську негативну оцінку зображуваних подій (нейтральне слово спектакль у цьому випадку виступає імпліцитно-оцінним, адже вжите у контексті, не пов'язаному з театральною сферою, привносить у текст елемент іронії) і налаштовує реципієнта на відповідне сприйняття всього матеріалу.
Засоби створення негативної оцінки як правило "розсипані" по всьому тексту. Серед найбільш вживаних можна назвати стилістичні синоніми: "Церква робить кволу спробу" (порівняйте стилістично нейтральні: неспішну, спокійну) (№ 7. – 2004. – 21–27 лют. – С. 17); "Ватикан мусує ідею" (стиліст. нейтр.: обмірковує), "Московська патріархія гарячкує" (стиліст. нейтр.: хвилюється) (№ 8. – 2004. – 28 лют. – 9 берез. – С. 16); "влада просторікує про високу роль Церкви в суспільстві" (стиліст. нейтр.: говорить) (№ 18. – 2004. – 15–21 квіт. – С. 22); "наперебій благословляли" (стиліст. нейтр.: один за одним) (№ 47. – 2004. – 20–26 листоп. – С. 16), "керівництво Церкви дременуло під омофор Вселенського патріарха" (стиліст. нейтр.: перейшло) (№ 12. – 2003. – 29 берез.–4 квіт. – С. 19), "позаминулий рік промайнув для українських церковників у тупцюванні навколо Вселенського патріарха" (стиліст. нейтр.: в очікуванні дій, очікуванні відповіді) (там само).
Часто негативна оцінка посилюється за допомогою додаткових актуалізаторів: "Московська патріархія вперто нехтує мудрим правилом" (№ 7. – 21–27 лют. – С. 17), "Православні Церкви виглядають надто кволими" (№ 10. – 2004. – 13–19 берез. – С. 16).
Для надання зображуваному у матеріалі негативної оцінки чи іронічного забарвлення широко використовуються жаргонізми: "Намісник "підставився" (№ 47. – 2004. – 20–26 листоп. – С. 16), "Батюшка знайшов "конкретний" підхід до старої номенклатури" (№ 23. – 2003. – 21–27 серп. – С. 21). Цей шар лексики перебуває поза літературною мовою і вживається в публіцистичних текстах як засіб гумористичного чи сатиричного висвітлення життєвих явищ.
Активне використання тропів в авторських вставках у публікаціях "Дзеркала тижня" також має на меті надати зображеному в статті негативної оцінки і посилити її. Для цього переважно використовуються такі тропи, як метафора і метонімія. Метафори, які широко використовуються у текстах, створюються таким чином, щоб ознаки, перенесені на поняття зі сфери релігії, стилістично знижували останні, надавали їм іронічного забарвлення: "найбільш еластичним матеріалом стали православні церкви" (зрозуміло, що Церкви як організації людей не можуть бути матеріалом, та ще й еластичним) (№ 7. – 2004. – 21–27 лют. – С. 17), "наведемо ще кілька прикладів такого дресирування православних керівників" (словом дресирування стилістично знижується поняття православний керівник) (№ 12. – 2003. – 29 берез. – 4 квіт. – С. 19), "виштовхують церковні проблеми у політичну площину" (слово виштовхувати є негативнооцінним, у цьому ж випадку вираз "виштовхувати проблеми" підкреслює небажання їх вирішувати і прагнення скористатися з ситуації) (№ 47. – 2004. – 20–26 листоп. – С. 16).
Серед прикладів метонімії можна навести такі: "Холоди" ватиканському емісарові в Москві були забезпечені" (зрозуміло, що холоди були не в самому місті, а на переговорах із представниками Московського Патріархату), (№ 10. – 2004. – 13–19 берез. – С. 16).
Іншою особливістю публікацій на релігійну тематику у "Дзеркалі тижня" є використання церковнослов'янської лексики з метою надання висловлюванню іронії та сарказму. Конфесійний стиль мови належить до книжних, високих, і перш за все відрізняється піднесеністю, урочистістю: возлюбити, благословити, благоденство, врата, премудрий, грядущий. У "Дзеркалі тижня" використання лексики, притаманної конфесійному стилю, набуло протилежного результату: замість піднесення – зниження, у тому числі і внаслідок застосування лапок. Наприклад: "колишній генпрокурор "благословив" свого заступника полякати "неканонічних" (благословити можна на добру справу; у випадку вживання цього поняття в контексті "благословив полякати" воно набуває іронічного характеру); "тут уже побував його московський "собрат у Христі" Алексій" (зазвичай позитивнооцінний вираз "собрат у Христі" у цьому випадку використовується стосовно релігійного діяча з конфесії, яка істотно відрізняється за своїми догматичними позиціями; вживання лапок актуалізує переносне, іронічне значення виразу) (№ 12. – 2003. – 29 берез. – 4 квіт. – С. 19).
Навіть без лапок конфесійна лексика вживається в контексті, що надає їй негативнооцінного забарвлення: "нещодавно один спритний владика у пресі виступив особливим ревнителем духовності нації" (№ 12. – 2003. – 29 берез. – 4 квіт. – С. 19); "із цим благословенням у митрополита погано вийшло" (№ 47. – 2004. – 20–26 листоп. – С. 16).
У "Дзеркалі тижня" "відірваність" від піднесено книжного духу релігійного стилю підкреслюється не лише вживанням церковнослов'янізмів у невідповідному контексті, а й навмисним надуживанням іншомовних слів: "голос УГКЦ різко дисонує з реляціями" (№ 5. – 2004. – 7–13 лют. – С. 18); "умотивована критичність щодо згаданого візиту виливається у рефлекторні негативізми на адресу Москви" (№ 10. – 2004. – 13–19 берез. – С. 16).
Ще одна особливість публікацій полягає в тому, що в проаналізованих матеріалах на релігійну тематику засоби метафори представляють Церкву у певних образах, при чому метафоричні конструкції, що формують ці образи, є вже досить усталеними, свого роду стандартизованими (штампами), оскільки їх використовують різні автори в різних публікаціях тижневика "Дзеркало тижня" протягом тривалого часу.
Зокрема Церкву представляють у вигляді театральної вистави: "Розіграно справжнісінький спектакль церковно-державного єднання", "церква стала головною особою церковно-політичного спектаклю", "за лаштунками драми був режисер і сценарист". Як зазначає Г. Я. Солганик, аналізуючи негативнооцінну лексику газет, поняття з галузі театру "виконують функцію викривання фальші та лицемірства" [7, 80] Тобто, представляючи Церкву в образі театральної вистави, тим самим проводиться паралель між театральною грою, лицедійством на сцені та подіями в церковно-релігійному житті.
Терміни з гри спортивної: "влада підігрує Церкві", "ведеться робота з виведення цієї конфесії з числа основних гравців на церковному полі", "Церква не стала активним гравцем на політичному полі всередині країни, вона – приречена", "боротьба конфесійних гравців на релігійному полі", "один із національних церковних "клубів". Терміни зі сфери спорту "приваблюють публіцистику динамізмом висловлюваних ними понять, атмосферою гострої, напруженої боротьби, яскравої святковості. З іншого боку, використання спортивної лексики для позначення понять, далеких від спорту, часто призводить до стилістичного зниження їх", адже у спорті завжди присутній елемент гри, видовища, що й "сприяє під час розширювально-переносного використання спортивних слів актуалізації цих семантичних значень" [7, 83].
Терміни з гри картярської: "Релігійна карта стала козирною на цю гру", "кандидати не робили великих ставок на церковну карту", "Патріарх ворожив на своїх чекових книжках". Майже всі слова на позначення картярських ігор використовуються як підкреслено негативнооцінні, картярська лексика набула в газетно-публіцистичному стилі різко пейоративного характеру. "Це підкреслюється низьким суспільним престижем занять, що позначаються цими словами, негативним ставленням до них у суспільстві" [7, 92]. У випадку застосування лексики на позначення картярської гри стосовно Церкви семантичне поле гри доповнюється визначеннями – нечесної, брудної гри.
Аналіз цих та багатьох інших прикладів дозволяє говорити про певну політику видання, спрямовану на представлення Церкви в конкретних, досить негативних образах. Адже регулярне вживання слова чи поняття (у нашому випадку поняття Церква) у тих чи тих контекстуальних значеннях може призвести до формування у цих слів нового відтінку чи навіть нового значення.
Можна було очікувати, що певні духовні цінності та норми поведінки, притаманні віруючим людям та релігійним інституціям, вплинуть і на публікації про Церкву та релігійне життя в країні. Матеріали могли б містити такий добір мовних засобів, який підкреслював би специфічність релігійної тематики і міркувань про сакральне. Адже видається природним писати про Церкву, зважаючи на її функцію та призначення, які полягають у тому, щоб допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, "об'єднувати одним почуттям щиросердної віри в Бога" [5, 288]. Так само, як і діяльність Національної академії наук України чи проблеми вітчизняних науковців, навряд чи доречно висвітлювати, застосовуючи знижений чи розмовний стиль оповіді.
Проте діяльність релігійних громад, ключові сакральні поняття церковного життя не позначилися на доборі мовних засобів і формі подання матеріалу у тижневику "Дзеркало тижня". Призначення і функція публіцистичного стилю – формувати громадську думку, а отже, беручи до уваги, що більшість лексики в публікаціях має негативне забарвлення, можна зробити висновок, що громадська думка щодо Церкви й релігійного життя у нашому випадку буде формуватися також негативною.
1.Бугаева И. В. Языковая личность в религиозном дискурсе: к постановке проблемы // Материалы Интернет-конференции "Язык и социум", 03.12.2004–04.12.2004. –
2. Кожина М. Н. К основаниям функциональной стилистики. – Пермь: Изд-во Пермского ун-та, 1968.
3. Кожина М. Н. Стилистика русского языка. – М.: Просвещение, 1993.
4.Костомаров В. Г. Русский язык на газетной полосе. – М.: Моск. ун-т, 1971.
5.Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2005.
6. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000.
7. Солганик Г. Я. Лексика газеты. – М.: Высш. школа, 1981.
© Ю.М.Комінко,2006
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові