Блефує чорт на тлі людської волі, Стікає кров’ю загнана юрба, Та я нізащо не скорюся долі, Бо зла з добром одвічна боротьба.
У риштуванні днів сіріє небо, У розрахунках сірого жалю. Невиліковних чар мені не треба – Пройдисвіту страждання переллю.
Втомили гегемонівські навали, Душа кричить: “Дожити б до весни!” Тіла в багні історії сховали, У смутку березневої труни.
© Інститут журналістики. Усі права застережені Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові