In the article there are problems, which are imihasized and which are offered to students during their siense work, it is confirmed that it is necessary to follow the standarts, and to print the methodic texbooks “How to coppe with students siese works”.
На перший погляд, запропонована постановка питання є певним чином провокативна, нетолерантна і навіть парадоксальна. Адже в кожному вищому навчальному закладі, крім навчально-виховної (педагогічної) діяльності, заведено рапортувати і про науку. Насамперед – про наукові студентські семінари, конференції, курсові, бакалаврські, дипломні, магістерські роботи. Припускаю, що більшість викладачів факультетів журналістики сумлінно намагаються виконувати поставлені перед ними завдання, однак запитань усе ж залишається дуже багато. Наприклад:
– чи правильно планувати керування науковими студентськими семінарами і не відображати цієї діяльності у педнавантаженні? (Питання до керівників вишів та Міносвіти.);
– чи правильно відводити для керування написанням курсової чи бакалаврської роботи аж... три (!) години? Років із десять тому на це давали 8 годин. Чи передбачено цими трьома годинами участь у класичному захисті курсових/бакалаврських робіт, час на написання відгуку/рецензії? Якщо так, то як саме?
– чи правильно записувати на рецензування дипломної або магістерської роботи аж... чотири (!) години? Чи достатньо чотири години на прочитання магістерського тексту обсягом 75–100 сторінок, осмислення написаного, звіряння цитат, перевірку щодо плагіату основного тексту і автореферату та публікації, написання рецензії?
Звісно, ці питання (та багато інших) не можуть не турбувати науковців та педагогів, бо, по-перше, через платну форму навчання кількість студентів збільшується удвічі, а викладачів та аудиторій – не додається, по-друге, рівень підготовлених спеціалістів, скажемо м'яко, не зростає, по-третє, не підвищується і фаховий рівень викладачів-науковців, які замість підвищення якості навчання і постійної роботи над собою змушені, як стахановці, давати ударні плани підготовки-оцінювання-рецензування "задля галочки".
Дозвольте поділитися власними скромними міркуваннями з приводу методології підготовки студента до виконання наукової роботи.
Якщо для магістрів в останні роки слушно впроваджено спецкурс "Магістерський семінар", який я мав честь кілька років поспіль читати, то нічого схожого для студентів молодших курсів навчальним планом не передбачено. Хоч саме для них це слід було б зробити передусім, адже переважна більшість третьокурсників (ще три роки тому курсові писали, починаючи з першого року навчання) виконує свою першу в житті наукову працю, курсову і потребує не просто серйозної викладацької допомоги – поради з приводу рекомендованої літератури, методології, структури дослідження, – а й знайомства із загальними критеріями, вимогами та стандартами наукової роботи у вищій школі.
Ще 1998 р., щоб якось допомогти студентам і колегам-викладачам, я підготував методичний посібник для факультету журналістики "Як виконувати студентські наукові роботи". Відтоді це надскромненьке видання на 8 сторінок мало три видання авторським коштом (від 120 до 150 грн. щоразу), досі в ньому є потреба, нині воно дефіцитне, проте моя принципова позиція віднедавна полягає в тому, що годі вже видавати методички власним коштом. Університетське видавництво, попри рекомендації кафедри, вченої ради факультету, науково-методичної ради, не квапиться ці 8 сторінок розтиражувати бодай мізерним накладом 200 примірників, мовляв, це не передбачено планом видань на 2005 р. Можливо, з формальної точки зору все правильно, але наші студенти (серед яких більшість – платники) це розуміють по-своєму – вони вважають, що насправді ніхто їх не поважає і не прагне, щоб вони здобули якісну освіту.
У цій методичці дано визначення наукової роботи – "завершене науково-обґрунтоване і логічно викладене самостійне дослідження", охарактеризовано різновиди наукових студентських робіт. Подано типові помилки – наприклад, щодо вступу до наукової роботи – "вступ більший, ніж розділи, менший, ніж висновки; відсутнє обґрунтування теми та інших елементів" [1]; щодо висновків:"завеликий замалий обсяг; продовження дослідження; цитування; відсутність нових, цікавих, науково обґрунтованих у ході дослідження висновків; переписування окремих блоків зі вступу, розділів, додатків" [2]. Наведено взірці титульної сторінки, бібліографічного опису тощо. Видання містить рекомендації щодо обсягу наукової роботи, її структурних частин, стосовно проведення творчого захисту роботи. У розділі "Між іншим" подано відповіді на питання: "Чи зобов'язаний науковий керівник вичитувати чернетку (перший варіант)?"; "На яку кількість консультацій має право студент?"; "Який порядок оцінювання студентської наукової роботи і що впливає на цей процес?" та ін. [3].
Звісно, цей посібник певним чином є формалізованим і надто спрощеним трактуванням наукових творів (зізнаюся, свого часу планував його розширити методологічним підґрунтям, додати поняття і різновиди наукових методів, проблем тощо), але навіть у такому вигляді та обсязі видання привчає молодих науковців до наукового стилю, знайомить їх із типологією наукових праць, допомагає належно ставитися до системності, сприймати принаймні структурно-композиційні стандарти...
Одним із головних завдань при укладанні посібника було заощадження часу на індивідуальні консультації, щоб не розповідати про певні вимоги кожному студентові (а зазвичай у кожного викладача по 10–15 курсових/бакалаврських, 3–5 дипломних /магістерських робіт) щонайменше по півгодини. Гадалося, це відійшло в минуле, однак... Дедалі більше дорогоцінного часу доводиться приділяти технічним питанням, менше – говорити про саму роботу. Тут виникає ще одна призабута проблема: кожен викладач демонструє свої вимоги, симпатії, пропонує нові "стандарти", тому студентські наукові роботи навіть на одному факультеті часом по-різному оформлені, не відповідають низці узвичаєних стандартів. Я вже не кажу про інтернет-залежність студентів, про рівень грамотності та про інші неприємні моменти, на які чимало викладачів просто заплющують очі.
З огляду на порушену проблему гадаю, час бути чесними бодай перед собою і визнати: сьогодні наукова робота студентів – явище скоріше виняткове, ніж повсякденне. І винні в цьому не стільки викладачі (і переважно – не викладачі), скільки окозамилювальна і формально-правильна система приписок, відреставрована нашим профільним міністерством із часів радянських соцзмагань. Мабуть, це один із рецептів болонізації...
1. Житарюк М. Як виконувати студентські наукові роботи: Навч.-метод. поради для студентів факультету журналістики. – Л., 2000. – С. 5.
2. Там само. – С. 6.
3. Там само.– С. 8.
© Житарюк М. Г., 2006
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові