Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Помилки та їх види

Курдюк О. О.
студ.
УДК 655.41.159.937.3

 

 

 

Досліджено феномен помилок, проаналізовано різнопланові класифікації порушень норм створення і сприйняття текстових повідомлень, розглянуто особливості сприймання і нормативного відтворення тексту, а також психологічний механізм здійснення помилкових дій.

The article is devoted on research of a phenomenon of a mistake, analysis of versatile classifications of infringements of norms of creation and perception of the text messages, finding - out of features of recognition and normative reproduction of the text. The psychological mechanism of realization of erroneous actions is separately considered. Will be useful to the students, which study as Publishing and editing, practising editors, proof-readers, creators of the linguistic programs for personal computers.

Актуальність теми дослідження зумовлюється бурхливим розвитком інформаційних обмінів у сучасному суспільстві, який ставить перед дослідниками важливу проблему – правильність поданої інформації. Правильність як у аспекті значення, змісту інформації, яку несе повідомлення, так і з точки зору нормативного відображення (кодування) того чи того знака, що допомагає легкому сприйняттю тексту реципієнтом. Можливі різні підходи до редагування тексту, що тягне за собою відмітні класифікації анормативів, що потребують усунення. Дослідження причин виникнення помилок, систематизація відомостей про типології анормативів необхідні як з погляду суто "людського" опрацювання матеріалу (виявлення найбільш помилконебезпечних місць, на які слід звертати особливу увагу; розробка психологічних систем самоконтролю автора і складальника), так і з погляду вдосконалення електронних механізмів генерування тексту, систем перекладу, редагування за допомогою комп'ютерних програм.

Об'єктом дослідження є помилки; різнопланові праці науковців з питань порушення норм створення і сприйняття текстових повідомлень. Також приділено увагу працям психологів з проблем і механізмів виникнення помилкових дій. Вибір об'єкта дослідження мотивується потребою вдосконалення процесу редагування, підвищення рівня мовної грамотності у сучасних друкованих ЗМІ.

Предмет дослідження становлять різноманітні типології помилок, психофізіологічні причини їх виникнення, особливості сприймання і нормативного відтворення тексту.

Мета дослідження – систематизація помилок за різними критеріями, з урахуванням різних підходів до тексту; дослідження і характеристика психологічного (позалінгвістичного) і лінгвістичного механізму виникнення помилки; визначення частотності різнотипних помилок, окреслення помилконебезпечних місць, тобто місць очікування редактором потенційної помилки.

Виникнення ненормативних дій зумовлюється складністю внутрішнього світу людини, визначальним впливом підсвідомого на кожен її рух, масивом інформації, який потрібно миттєво опрацювати і відповідно зреагувати на нього. Психологічний аспект помилкових дій є об'єктом дослідження вчених і лікарів-психологів.

Серед праць виділяється дослідження З. Фройда "Психопатологія повсякденного життя" [1; 2]. Саме в ній відомий лікар ще у 1901 р. виділив три групи помилкових дій. До першої групи належать помилки при вимові, читанні, під час слухового сприймання і на письмі; до другої – помилкове забування намірів і власних імен; до третьої – оману, втрату предметів, їх заховування і т. ін. Усі вони мають смисл, певне значення і ґрунтуються на конкретних намірах. Окрім того, доволі часто саме вони є правильними, виражаючи імпульси і наміри, приховані в підсвідомості. Завдяки їм людина несамохіть видає власні таємниці, досить часто навіть особистого характеру.

Прикладом характерної помилки при вимові (обмовки), що видає справжні думки оратора, є фраза, якою голова австрійської палати депутатів одного разу відкрив засідання: "Шановна громадо! Я констатую присутність такої-то кількості депутатів і оголошую засідання закритим". Загальний сміх звернув його увагу на цю помилку, і він виправив її. Але, напевно, пояснити це можна тим, що голова хотів би мати можливість закрити засідання, від якого він не чекав нічого доброго, – і ця побічна думка немов прорвалася (частково) у мову, внаслідок чого і трапилася заміна "відкритий – закритий".

Схожий механізм виникнення помилок при написанні слів і речень. Випадок, що ілюструє цю тезу, стався в одному відомому щотижневику. Достовірність підтверджують лікар-психіатр В. Штекель і сам З. Фройд. Редакція була публічно оголошена "продажною", тому мала дати відсіч опонентам, захищатись. Стаття вийшла дуже пафосною, кричущою. Її прочитав головний редактор, автор (двічі: в рукописі й у гранках), всі були задоволеними. Але коректор зумів помітити помилку, яка “приховалася” від них. Відповідне речення чітко визначало: "Наші читачі можуть засвідчити, що ми завжди найкориснішим чином обстоювали суспільне благо". Очевидно, що пропущено префікс "без". Але справжня думка стихійно прорвалась у матеріал через бар'єр патетики. Таким чином, можемо констатувати, що низка помилок має чіткий смисл.

Враховуючи, що об'єктом дослідження є лише текстові помилки, а не помилкові дії загалом, виокремлюємо відповідно психологічні особливості, що спричинюють ці анормативи. Практика показує, що найчастіше в текстах трапляються орфографічні й пунктуаційні помилки, які не несуть у більшості випадків (винятки розглянемо нижче) смислового навантаження. Звичайно, серед них є "помилки за Фройдом", що спричинюються підсвідомістю і суттєво змінюють загальний смисл речення.

Н. Зелінська [3] виділяє такі причини авторських помилок:

– своєрідний синтаксис, що "використовується" у процесі мислення, – скорочений, згорнутий, гранично предикативний (присудковий);

– зредукованість фонетичного боку мовлення;

– переважання "змісту" слова (індивідуального) над його значенням (загальновживаним).

Таким чином, робимо висновок, що кожна помилка, окрім суто технічних (таких, що виникли через певні технічні недоліки складання), зумовлюється специфічною організацією процесу мислення в людини. Детальніше дослідження цих механізмів дозволило б розробити певні практичні вправи для уникнення в тексті помилок.

Але з точки зору редагування текстів нас найбільше цікавлять текстові помилки. Узагальнення сучасних наукових поглядів на поняття "помилка" дало змогу сформулювати його дефініцію та відмежувати від синонімічних, але не тотожних термінолексем. Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Необхідно зазначити, що є також немовні помилки, тобто такі, що не пов'язані з мовними нормами. Існують різні класифікації помилок відповідно до принципів, за якими вони здійснюються. Загальна, або груба, класифікація базується на відхиленнях від постулатів редагування. З. Партико детально розглядає її в "Загальному редагуванні" [4]. Ті підрозділи, що стосуються непорозумінь між автором (джерелом інформації) і реципієнтом, детальніше розглянемо далі.

Зокрема автор виділяє такі види:

1. Інформаційні помилки. Їх визначає відсутність новизни, повторювання вже викладеної тези, неврахування фонових знань реципієнта, згадування про очевидні речі, про які з причин їх очевидності ніхто не писав, і видавання їх за нову суспільну інформацію, кількаразова публікація наукової статті, що містить одні й ті ж дані тощо.

2. Модальні й фактичні помилки. Модальні помилки виникають через те, що автори інколи неправильно враховують відношення матеріалу до дійсності. Визначаючи його, вони можуть помилятися, наприклад, коли видають наукову гіпотезу за фактичний стан речей (наприклад, роботи про ефір в науковій літературі кінця XIX – початку XX ст.). Трапляється й так, що інколи самі реципієнти помилково сприймають модальність повідомлення.

Фактичні помилки є окремим підвидом модальних. До них належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте ці висловлювання хибні. Зокрема, неправильне вживання числових відомостей, наприклад: "Рекорд світу в стрибках у довжину становить 7,25 м".

3. Темпоральні, локальні й ситуативні помилки. Темпоральні помилки виникають внаслідок відхилення часу, зазначеного в повідомленні, від часу у світі, описуваному в тексті (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Через кілька днів після події буде неправомірним вживання прислівника "сьогодні" для визначення часу.

Локальні помилки визначають відхилення місця, зазначеного в повідомленні, від місця у світі, описуваному в матеріалі (реальному, псевдореальному чи ірреальному).

Ситуативні помилки характеризуються відхиленням ситуації, зазначеної в повідомленні, від ситуації у світі, описуваної в тексті (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Вони можуть виникати також унаслідок відхилення ситуації, на яку під час сприйняття повідомлення реципієнтами розраховував автор, від ситуації, яка виникла у час його сприйняття насправді.

4. Семіотичні помилки. Серед семіотичних вирізняють кодувальні, відображувальні та значеннєві помилки.

Кодувальні помилки полягають у тому, що в коді знака (слова) є відхилення від норми. Тому кодувальними помилками є, наприклад, більша частина спотворень, хоча вони можуть бути і складнішими.

Відображувальні помилки полягають у тому, що у реципієнта при сприйманні знака виникає інший відображений образ, ніж в автора повідомлення.

Значеннєві помилки полягають у неправильному слововживанні. Особливо часто вони трапляються при аудіовізуальній передачі інформації.

5. Тезаурусні помилки. Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки можна назвати ще релятивними (вони є помилками лише стосовно якоїсь певної групи реципієнтів).

6. Сприйняттєві помилки. Виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення і спричинені певною двозначністю у тексті. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають. Таке речення, як Лист матері надійшов учора, можна сприймати за двома моделями: одна передбачає, що на першому місці стоїть суб'єкт дії, а на другому – об'єкт (Лист матері надійшов [до мене] вчора); інша, натомість, ставить на перше місце об'єкт, а на друге – суб'єкт (Лист [від мене до] матері надійшов учора). Під час первинного сприймання близько 80 % реципієнтів використовують першу модель сприйняття, хоча автор повідомлення міг ужити другу, в результаті чого й виникне сприйняттєва помилка.

7. Атенційні помилки. З'являються внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об'єкти. Ці помилки пов'язані з волею реципієнта щодо сприйняття: автор намагається змусити реципієнтів сприймати повідомлення, а реципієнти або не почали його сприймати, або, розпочавши, припинили внаслідок переключення уваги.

8. Копіювальні помилки (спотворення). Найчастіше трапляються тоді, коли повідомлення копіюють (наприклад, авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналами зв'язку із ЗМІ у друкарню тощо). Для пошуку й видалення з повідомлення спотворень у видавничій справі здійснюють коректуру.

Окремо розглянемо типологію мовних помилок, які бувають у матеріалах друкованих ЗМІ. Ця тема є об'єктом дослідження Т. Бондаренко у роботі "Типологія мовних помилок та їх усунення під час редагування журналістських матеріалів" [5], присвяченій "розгляду різновидів мовних анормативів, а також виявленню найтиповіших помилконебезпечних місць у процесі редагування журналістських матеріалів". Доцільною є класифікація норм відповідно до рівня мовної системи; з урахуванням обов'язковості/необов'язковості (імперативні – диспозитивні); згідно з часовими характеристиками (реалізовані – потенційні). У дисертаційному дослідженні взято до уваги лише один критерій і запропоновано типологію мовних помилок за співвіднесеністю їх із рівнем мовної системи, що дозволило виділити такі різновиди ненормативних утворень: орфографічні помилки, лексичні, фразеологічні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні, орфоепічні, акцентуаційні анормативи (останні чотири види та фразеологічні помилки не були об'єктом зазначеного дисертаційного дослідження Т. Бондаренко).

Не потребує доведення теза про те, що орфографічна помилка виникає в результаті порушення орфографічної норми, тобто "порушення загальноприйнятих правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі". З поняттям орфографічної норми тісно пов'язане поняття орфограми. Орфограма – це правильне написання (що відповідає правилам або традиції), яке треба вибрати з низки можливих. У мовознавстві існує думка про те, що немає орфограми у словах, якщо не виникають сумніви при їх написанні.

Тому безперечний науковий інтерес для розуміння природи помилок становить дослідження Ю. Красикова [6], в якому автор провів спостереження над помилками складальника і типологізував їх, назвавши орфографічними такі відхилення: заміна букв або слів іншими буквами; пропуск букв, складів; зайві букви у слові; пропуск слів; антиципації; помилки при переносі; "чужий" шрифт; пропуск рядка; перестановка слів, що стоять поряд; поділ одного слова на окремі частини і написання двох слів разом. Наведені у праці типи ненормативних одиниць засвідчують не зовсім адекватне тлумачення явища орфографічної помилки, оскільки за відсутності у слові орфограми неможливо констатувати факт порушення орфографічної норми. Тому з вищезазначених типів помилок орфографічними можна вважати лише окремі випадки неправильних написань останньої підгрупи, а саме ті, в яких порушується орфограма "написання слів разом та окремо".

Урахування специфіки редагування журналістських матеріалів, а також врахування особливостей друкованої продукції зумовило потребу внести корективи у трактування лінгвосутності явища орфографічної помилки. Визначено [7] ряд диференційних ознак (відношення до орфографічної норми та орфограми; сфера вияву помилки; етап породження помилки; причини виникнення анормативу) і виділено два типи неправильного написання/набору слів: власне та невласне орфографічні помилки.

Увагу варто зосередити і на лексичних помилках: семантично модифікованих лексемах; плеоназмах; помилках, зумовлених нерозрізненням значень паронімів та сплутуванням семантики міжмовних омонімів; інтерферемах і росіянізмах [8].

Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду. Залежно від частиномовної належності ненормативної одиниці представлено кілька різновидів морфологічних помилок, які ґрунтуються на розрізненні частин мови, з якими пов'язана конкретна помилка. При цьому анормативи на рівні службових частин мови не належать до групи морфологічних помилок, оскільки службовим словам не властиві граматичні категорії, порушення яких могло б спричинити появу морфологічних помилок.

Словотвірні анормативи – це помилки, спричинені застосуванням нетипових для української мови (малопродуктивних, що витісняються іншими продуктивними засобами, чи зовсім не властивих мовній системі) словотворчих засобів, порушенням закономірностей поєднання твірної основи і словотворчого засобу в похідному слові.

Доказом правомірності кваліфікації синтаксичних помилок як таких (а не морфологічних) є специфічність класифікаційного релятивного значення прийменників, які, беручи активну участь в оформленні компонентів речення і словосполучення, виступають одним із формальних засобів вираження синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень та виконують конотативну роль у їх структурі.

Також виділяють синкретичні помилки, тобто такі анормативи, що відрізняються синтезом в одній ненормативній одиниці ознак порушення різних мовних норм.

Термін девіатологія є похідним від терміна девіація. Львівський дослідник Ф. Бацевич подає [9] такі його значення: по-перше, недосягнення адресантом комунікативної мети, і, по-друге, відсутність взаєморозуміння і згоди між учасниками спілкування. Дослідження і класифікацію помилок, які потрібно виправляти при редагуванні журналістського матеріалу, при трактуванні як девіації, тобто помилки при порозумінні, здійснив А. Капелюшний [3; 10]. Серед наведеної ним типології беремо лише ті типи помилок, які стосуються безпосередньо тексту, адже автор подає низку поведінкових девіацій, що не стосуються тексту як продукту діяльності. Це такі типи:

1. Макроструктурні й мікроструктурні помилки. Як мікроструктура розглядається текст, що включається до певної надсистеми – макроструктури. Наприклад, стаття – це мікроструктура, а шпальта, на якій вона розміщена поруч з іншими матеріалами, – це макроструктура. Дослідники виділяють такі підтипи макро- і мікроструктурних помилок: лексична тавтологія в рубрикації в межах сторінки чи розвороту; повторення структури речень, ритмомелодики заголовків і підзаголовків у межах сторінки чи розвороту; невідповідність одного з текстів концепції сторінки чи номера; неврахування різниці між усним і писемним мовленням.

Такі помилки свідчать про рівень видання, серйозність, з якою працівники ставляться до створення і дотримання єдиної концепції, естетики і зручності сприймання.

2. Психологічні помилки пов'язані з вищенаведеними психологічними причинами анормативності тексту, особливостями мислення людини і декодування з "внутрішньої" мови. Це і недостатня уважність до "дрібниць", що призводить до неточностей в ефірі, до помилок у газеті, і помилки занадто великої активності автора (багатослівність тощо), і помилки втомленості автора (повтори та ін.), і власне помилки під час перекладу з "внутрішньої" мови на "зовнішню" тощо.

Щоб уникнути подібних помилок, авторові варто постійно контролювати процес творення тексту, свідомо і уважно перечитувати його з урахуванням можливої реакції аудиторії. Хоча деякі помилки цього типу може помітити лише стороння людина, адже очевидне і логічне для автора не обов'язково збігається з уявленнями читача.

3. Логічні помилки. Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає (журналістські матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах чи висновки в яких суперечать законам логіки). Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення.

А. Капелюшний також виділяє фактичні, орфографічні, орфоепічні помилки, які розглядалися в інших класифікаціях, помилки при інтерв'юванні та пунктуаційні, що відповідають правилам сучасної редакції "Українського правопису".

Наукове осмислення феномену помилки потребує інтеграції здобутків різних галузей наукового знання. У такий спосіб може бути заповнена прогалина між наявними дослідницькими парадигмами, що відчутно позначається на розумінні найважливіших питань теорії помилок. У науковій літературі опис ненормативних одиниць, що трапляються у медіаматеріалах, відрізнявся репрезентативним характером.

Окреслимо основні аспекти вчення про помилку як перспективної ділянки пресолінгвістики. Передусім це об'єднання мовно-журналістських студій із дослідження помилки в суміжних науках – лінгводидактиці, психолінгвістиці, логіці тощо, де проблема анормативів вивчена значно ґрунтовніше. По-друге, критичний перегляд традиційного трактування помилки як порушення норми й утвердження погляду на помилку як анорматив, що виникає в результаті невмотивованого порушення норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. По-третє, типологізація ненормативних одиниць, тобто встановлення класифікаційних ознак різних груп негативного мовного матеріалу. По-четверте, виявлення помилконебезпечних місць та ступеня їх лінгворизику. По-п'яте, з'ясування причин появи анормативів. І насамкінець – усвідомлення специфіки мови ЗМІ й визначення базового критерію ймовірності появи анормативів та допоміжних (часткових) критеріїв виявлення помилок у журналістських матеріалах.

Розглянуті класифікації анормативів типологізують помилки за різними аспектами, хоча і мають низку спільних ланок. Загальна класифікація охоплює і текстові спотворення, здійснені "механічно", і відхилення від норм правопису, і неправильності у побудові тексту, що спричиняють нерозуміння між автором і реципієнтом (девіації). Тому вона є найповнішою. Статистика частотності виявлення анормативів і їх широке розуміння дають змогу поглиблювати дослідження у цій сфері для створення комп'ютерних програм редагування і виправлення помилок. Також вона дає уявлення про весь спектр анормативів, відкриваючи шлях для конкретизації.

Типологія мовних помилок висвітлює цю галузь анормативів, яка є більш спеціалізованою для редактора, що працює з текстом (літературним). На нашу думку, саме вона може стати основою для практичного видання, яке б вказувало на максимально помилконебезпечні конструкції у тексті.

Перевагою типології помилок як девіацій (непорозумінь) є глибокий аналіз анормативів з точки зору сприймання інформації реципієнтом. Такий аспект дозволяє говорити про культуру спілкування, її чинники, ефективність.

 

1. Фрейд З. Психопатология обыденной жизни // Кластер Фобий. – http://www.phobis.narod.ru/authors/freud/analiz/analiz1.html. [03.12.05].

2.Фрейд З. Введение в психоанализ // Кластер Фобий. – www.phobis.narod.ru/authors/ freud/analiz/analiz1.html. [03.12.05].

3.Капелюшний А. О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практ. заняття: Навч. посіб. з курсів: “Практична стилістика української мови”, “Стилістика тексту”, “Редагування в засобах масової інформації”. – Л.: ПАІС, 2003. – 542 с.

4.Партико З. В. Загальне редагування. Нормативні основи: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2001. – 416 с.

5.Бондаренко Т. Г. Типологія мовних помилок та їх усунення під час редагування журналістських матеріалів: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. к. філол. н.: 10.01.08 / КНУ імені Т. Шевченка. – К., 2003. – 20 с.

6.Красиков Ю. В. Теория речевых ошибок (на материале ошибок наборщика). – М.: Наука, 1980.

7.Бондаренко Т. Г. Орфографічна помилка: спроба лінгвістичного переосмислення // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – http: //journlib. univ.kiev. ua/ index. php?act = 1015. [01.12.05]

8.Бондаренко Т. Г. Інтерфереми і росіянізми як наслідок міжмовних контактів на лексичному рівні // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=1027. [01.12.05].

9.Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 236 с.

10.Капелюшний А. О. Типологія журналістських помилок. – Л., 2000. – 68 с.

 

©Курдюк О. О., 2006


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові