Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Музичні видання в Україні: розвиток та перспективи

Шин М. С.
студ.
УДК 655.41(0.78):(477)

 

 

 

У статті досліджено розвиток музичних видань в Україні на сучасному етапі, визначено основні проблеми видавничої діяльності в цій галузі. Детально розглянуто проблеми окремих видів видань: навчальних, наукових, періодичних тощо. Окремо проаналізовано стан театральної видавничої справи. Наведено конкретні приклади та визначено основні проблеми музичної літератури на видавничому ринку України.

The article studies the development of the current musical editions in Ukraine, it singles out the main problems of the publishing business in this sphere. Detailed review is given to the problems of some definite kinds of editions: educational, scientific, periodical etc. A special analysis is done to the situation with the theatrical publishing business. The analysis is supplied with concrete examples. A special emphasis is put on the problems of the musical literature at the publishing market of Ukraine.

Можна говорити про помітний розвиток в останнє десятиліття української філософської, соціологічної, політологічної літератури. Одним із позитивних наслідків цього розвитку стало семантичне та стилістичне вдосконалення і збагачення української мови. Можна говорити про недостатній розвиток сучасної української художньої літератури. Раз-по-раз чуєш – і в побуті, і в пресі – від очужілих до літератури людей, що українське письменство не має що запропонувати сучасному читачеві.

Але ж аналогічну картину бачимо й у всій сфері культури взагалі. Ті ж самі волання про те, що українська культура гине або вже загинула, тоді як насправді вона в неймовірно тяжких умовах не лише зберегла, а й наростила свій потенціал, навіть попри невідшкодовані втрати. Така ж необізнаність із нею в широких колах споживачів і така ж нерозвиненість cамоартикуляції та самооцінки через слабкість мистецької критики і майже цілковиту відсутність системи популяризації й реклами. І якщо книжкову продукцію більш-менш уважно оглядає "Книжник-ревю", і є високопрофесійний журнал "Критика", то музика й образотворче мистецтво значно рідше стають предметом наукових досліджень. Саме тому ця тема завжди була і є актуальною.

Об'єктом дослідження є українська видавнича продукція різного типу та різного цільового призначення, яка насичена музичною тематикою (навчальні, наукові, спеціалізовані та нотні видання) або частково підтримує таку (мистецькі книжкові та періодичні видання). А також театральні видання (на прикладі видавничої продукції Національної опери України імені Т. Г. Шевченка).

Як предмет аналізується інформація на музичну тематику, яка подається в українських виданнях, її якість, значення, сучасний стан та проблеми.

Завдання дослідження: проаналізувати сучасний стан літератури на музичну тематику в Україні, визначити основні проблеми цієї галузі, внести свої пропозиції щодо цього.

Початком запровадження на теренах нашої держави музичної освіти можна вважати перші роки XIX ст. Саме тоді на території Західної України з'явилися перші музичні навчальні заклади.

Львівська державна музична академія ім. М. В. Лисенка (ЛДМА) належить до найстаріших вищих навчальних мистецьких закладів Європи. Існування академії тісно переплелося з діяльністю інших навчальних музичних закладів Львова, історія яких сягає 20-х рр. ХІХ ст., коли стараннями Франца Ксавера Моцарта (сина славетного композитора) був відкритий співочий інститут Св. Цецилії. Саме на його основі згодом виникло Галицьке музичне товариство, статут якого затверджено 14 серпня 1838 р. При товаристві у 1839 р. організовано музичну школу.

У 1933 р. відомий український музикознавець і композитор Зиновій Лисько писав: "Недостача музичних підручників українською мовою є причиною того, що українська музична термінологія досі ніяк не може устійнитися. В наших музичних інститутах кожен педагог виробляє поневолі свою власну термінологію і прищіплює її учням" [2]. З цієї цитати робимо висновок щодо проблем тодішньої української музичної літератури:

– мовна проблема (без коментарів);

– термінологічна проблема (недосконалість української термінології).

Зараз уже не 1933 р., але видання музичної літератури в Україні досі залишається болісним питанням.

У чому ж проблема? Брак коштів? Недосконала інтелектуальна база? Відсутність попиту на цю продукцію? Напевно, все разом. Але якщо проаналізувати стан сучасної музичної освіти, то варто зазначити, що сьогодні в українських музичних школах діти навчаються за досить старими підручниками (80-х рр., рідше – 90-х), більшість з яких – російською мовою. Тобто проблема полягає саме в музичних навчальних закладах – нестача коштів на придбання нової літератури. Через це й відсутність попиту на музичні навчальні видання.

Навчальні та наукові видання

Навчальні видання – особливий вид видань, створений у відповідній формі та покликаний допомогти широкому загалу конкретного користувача (учня, студента, аспіранта, викладача) в оволодінні ним конкретним навчальним предметом.

Наукові видання – видання, в основі текстового матеріалу яких – результати теоретичних чи експериментальних досліджень одного або групи авторів в тій чи іншій галузі знань.

Питання підвищення якості навчальних видань нового покоління є вельми актуальним. Останнім часом вийшла значна кількість публікацій, де наголошується на недоліках сучасної навчальної літератури. Це стосується передусім змісту, структури та незадовільного поліграфічного оформлення.

Катастрофічно бракує якісно нових підручників, де були б повною мірою враховані досягнення української наукової думки. Особливої актуальності набуває проблема розробки теорії підручника, її дидактичного, методичного, психологічного, санітарно-гігієнічного та поліграфічного аспектів [3].

В Україні єдиним спеціалізованим видавничим суб`єктом було й залишається видавництво "Музична Україна". Але у 2002 р. видавництво "Музична Україна", колись досить потужне, видало всього лише 5 книжок, а в 2003 – 4. Зараз воно перебуває у досить скрутному становищі, особливо щодо фінансування навчальних видань.

Крім того, у 2003 р. видавництво "Вища школа" видало підручник Г. І. Побережної та Т. В. Щериці "Загальна теорія музики" для студентів музично-педагогічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів I–IV рівнів акредитації. У підручнику подано панорамний огляд найбільш організованих системних виразних засобів музики, специфіки її інтонаційної природи, основних засобів музичної виразності. Підручник містить два розділи: "Специфіка музичного мистецтва" та "Основні засоби музичної виразності". Крім того, включає цікаві додатки: "Як пояснити дітям поняття музичної інтонації", "Казка про дружні звуки", "Методичні розробки з елементарної теорії музики", "Відповіді на поширені запитання" та низку ілюстрацій. Це на даний момент єдине музичне видання видавництва "Вища школа".

Краще ситуація складається з науковою діяльністю в галузі музики. Потужним є науковий потенціал Львівської державної музичної академії, що традиційно спрямований на розробку проблем музичної медієвістики (Юрій Ясіновський, Олександра Цалай-Якименко), історії галицької музики (Ярема Якубяк, Любов Кияновська), етномузикології (Богдан Луканюк), музичного виконавства (Наталія Кашкадамова). Періодично виходять друком "Наукові збірки Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка", монографічні дослідження, підручники і посібники. Традиційними є музикознавчі конференції, що проводяться на базі академії, участь викладачів у міжнародних наукових зустрічах та виданнях. При академії відкрито аспірантуру/асистентуру-стажування, навчання в якій забезпечує розвиток наукових та виконавських шкіл, що склалися у Львові, що уможливлює підготовку спеціалістів найвищої кваліфікації.

Нотні видання

Нотні видання – видання, де головним знаковим матеріалом є нотні знаки, за допомогою яких фіксуються музичні твори для збереження їх і вивчання іншими користувачами.

На українському музичному житті дуже позначився спустошливий удар, якого завдав йому київський владобізнес, ліквідувавши єдиний повноцінний нотний магазин на Хрещатику. Відомий співак Олег Скрипка з групи "ВВ" пише: "Раніше я приїздив з Парижа, щоб купити ноти на Хрещатику. Нормальні, звичайні ноти народної і класичної музики. А тепер їх у Парижі знайдеш швидше, ніж у нас. Але для професіонала це необхідно, як дихати".

І це справді так. Ситуація з нотними виданнями в Україні значно гірша, ніж з навчальними. Учні музичних шкіл, студенти музичних середніх та вищих навчальних закладів зараз користуються нотами, що були видані 10–20 років тому. Насамперед це стосується тих, хто займається класичним вокалом або грає в оркестрі. Оперні співаки співають арії за нотами 80-х рр., оркестр Національної опери України грає за партитурою 90-х рр. Що ж це означає? Що видавництво нот в Україні закінчується приблизно у середині 90-х рр.? Ні, в жодному разі. Але після 1996 р. "Музична Україна" значно скоротила видання своєї нотної продукції.

Але чому ця проблема не постає так гостро, як з навчальними виданнями? Справа в тому, що ноти класичних творів не змінюються з часом. Тому для нотної продукції зовсім не важливо, в якому році її було видано, чого не можна стверджувати про навчальну літературу. Крім того, існують досить непогані бібліотечні фонди, як, наприклад, фонд нотних видань Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського.

Спеціалізований фонд документів Відділу формування музичного фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського – найбільше й найбагатше в державі за обсягом та змістом, науковим і культурним значенням зібрання нот та інших документів з питань музикознавства, музичної бібліографії.

Фонд документів Відділу включає майже 220 тис. одиниць збереження – музичні твори українських та закордонних композиторів, музичний фольклор, довідкову профільну літературу, монографії з питань музикознавства, фахові періодичні видання, навчальні посібники, звукозаписи [7].

У видавництві "Музична Україна" з нотними виданнями ситуація подекуди краща, ніж з навчальними виданнями. Згідно з даними каталогу, ноти становлять приблизно 53 % усієї продукції видавництва. Але більшість з них – перевидання.

Зараз у видавництві можна придбати ноти для фортепіано, скрипки, віолончелі, флейти, гобоя, кларнета, фагота, валторни, труби, тромбона, ксилофона, гітари, бандури, баяна. Домінує фортепіано – найбільший список нотних збірок. У меншості – віолончель, гобой, ксилофон, тромбон. Видавництво також пропонує нотну збірку "Музичні вечори" для духового оркестру й кілька збірок вокальної музики. Збірки містять твори таких відомих композиторів, як Бах, Бетховен, Брамс, Шопен, Чайковський, Рахманінов та ін. Головна особливість видавництва – воно не дає зарубіжним творам витіснити твори українських композиторів. Тут завжди можна знайти музику Лисенка, Лятошинського, Ревуцького, Леонтовича та інших українських митців [2].

У чому ж полягає проблема цієї галузі музичного видання? У неналежній організації розповсюдження продукції. Якщо в інших містах України ще можна побачити маленькі нотні крамнички, які хоч і продають нотну продукцію здебільшого московського видавництва "Музыка", але діють, то в столиці немає навіть цього. Зараз нотну продукцію можна придбати або в самому видавництві, або через поштове замовлення, рідше – у деяких книжкових крамницях. Можна також замовити на сайтах: http://bambook.com.ua та http: //knyha.com/ у каталозі видавництва "Музична Україна".

Довідкові видання

Довідкові видання – видання, що у доступній читачеві формі подають стислі й найголовніші відомості щодо того чи іншого поняття, предмета, терміна, події, персоналії. У середині XX ст. утворилося музичне товариство ім. М. Лисенка, за сприяння якого вийшли друком деякі музикознавчі праці українською мовою. У 1933 р. саме завдяки цьому товариству було видано перший український словник музичних термінів "Музичний словник" за редакцією видатного музикознавця й композитора Зиновія Лисько.

У 1994 р. "Музична Україна" випустила репринтне відтворення "Музичного словника", тобто його точну копію. Чому потреба виникла саме в репринті? (репринт (репринтне видання) – видання, яке здійснюється шляхом фотографічного відтворення всіх сторінок видання без найменшого редакторського втручання в текст [1]). Відповідь дуже проста – в Україні не знайшлося на той час жодного укладача музичної термінології, який би міг створити щось подібне. Цей словник містить іншомовні музичні терміни італійською, німецькою, польською та іншими мовами з їх тлумаченням, наведенням українських паралелей, а також транскрипцією. Це незамінна річ для кожного, хто вивчає музику.

Єдиний недолік словника – трохи застарілі українська мова та правопис, адже це точна копія видання 1933 р. [2].

Наводжу для прикладу кілька словникових статей:

Lasciate [іт. – ляшьате], зоставте! лишіть!

Nacaire [фр. – накер], малий барабан, орієнтального походження, на якому грають долонею. Порівн. Накри.

Sortita [іт. – сортіта], вступна арія прімадони в італійських операх.

У 1994 р. "Музична Україна" також започаткувала видання серії "Розповіді про композиторів". У першій збірці можна було дізнатися про творчість Баха, Генделя, Вівальді, Скарлатті, Березовського, Бортнянського. Але зараз видання цієї серії припинено.

У цьому ж році було видано книги Т. Гнатіва "Музична культура Франції рубежу XIX–XX століть", В. Ємеця "Кобза і кобзарі", О. Кошиця "Про українську пісню та музику".

Зараз для цього видавництва видання довідкової літератури не є характерним. Про музичне мистецтво можна прочитати у книгах видавництва "Вища школа". Це такі книги, як:

1.Миропольська Н., Бєлкіна Е., Масол Л., Оніщенко О. Художня культура світу: Європейський регіон.

У книжці висвітлено найвизначніші явища художньої культури Європи від античності до наших днів. Розглянуто творчість видатних митців – представників різних країн та епох.

Розділи, що містять інформацію про музичне мистецтво:

Греція / Музична культура;

Італія / Італія – батьківщина оперного мистецтва;

Франція / Едіт Піаф – королева французької пісні;

Велика Британія / "Бітлз" – символ молодіжної музики XX століття;

Німеччина / Музичні генії. Йоганн Себастьян Бах. Людвіг ван Бетховен;

Австрія / Спадщина композиторів – класиків віденської школи. Гайдн. Моцарт. Штраус;

Слов'янські країни / Російський балет; Фрідерик Шопен – син польської землі.

2. Миропольська Н., Бєлкіна Е., Масол Л., Оніщенко О. Художня культура світу: Арабо-мусульманський культурний регіон. Африканський культурний регіон. Індійський культурний регіон. Далекосхідний культурний регіон. Латиноамериканський культурний регіон. Північноамериканський культурний регіон.

У книзі висвітлено найвизначніші явища художньої культури різних народів світу від найдавніших часів до сучасності.

Розділи, що містять інформацію про музичне мистецтво:

Арабо-мусульманський культурний регіон / Музична культура;

Африканський культурний регіон / Музично-танцювальна магія африканців;

Індійський культурний регіон / Звучання й рух Всесвіту в індійській музиці й танцях;

Далекосхідний культурний регіон / Китай / Музичні традиції китайського народу: погляд крізь тисячоліття; / Корея / Музичне й танцювальне мистецтво Кореї;

Північноамериканський культурний регіон / Інтернаціональна музична мова XX ст., танцювальні ритми Америки.

3. Щолокова О., Шип С., Шевнюк О., Семашко О. Світова художня культура.

Проблематика книги охоплює історичні, соціологічні, моральні, естетичні та виховні аспекти художньої культури світу періоду від первісного суспільства до початку доби середньовіччя.

Розділи, що містять інформацію про музичне мистецтво:

Художня культура Передньої Азії / Музичне мистецтво країн Передньої Азії;

Художня культура Давньої Греції / Музичне мистецтво Давньої Греції;

Художня культура Давнього Риму / Музичне мистецтво Давнього Риму.

Таким чином, маємо достатньо довідкової літератури про іноземне музичне мистецтво. Як же бути з вітчизняною музикою? Невже українські видавництва зовсім не цікавить українська культура?

У 2002 р. у видавництві "Вища школа" виходить друком книга "Видатні постаті в історії України (IX–XIX ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети".

У книзі наведено біографічні відомості, стисло висвітлено суспільно-політичні погляди, роль і місце кожної особи в історичному розвитку України. Уміщено короткі історичні портрети громадських, політичних і культурних діячів України, починаючи від виникнення Київської Русі й до кінця XIX ст. Тут можна дізнатися про творчість таких українських композиторів, як С. Гулак-Артемовський, М. Лисенко, П. Чубинський.

У 2003 р. у видавництві з далеко не музичною назвою "Техніка" виходить книга "Українські народні музичні інструменти".

У книзі висвітлено важливу і багатогранну роль народних музичних інструментів у суспільно-культурному житті української нації. Характеризується кожний музичний інструмент, простежується його походження, еволюція, конструктивні зміни, основні прийоми гри, сфера побутування. Крім музичних інструментів, використовуваних у музичному побуті України, йдеться також про інструменти професійних музикантів, оркестрів народних інструментів, ансамблів та капел бандуристів [4].

Як бачимо, в Україні немає окремого довідкового видання про творчість українських композиторів. Таку інформацію можна знайти лише з навчальних або наукових музичних виданнях.

Газетно-журнальні видання

Газетні видання – періодичні ілюстровані видання у вигляді одного або кількох, як правило, не зшитих аркушів паперу, що містять різножанрові, специфічні для журналістики, матеріали інформаційного й аналітичного характеру.

Журнальні видання – періодичні ілюстровані видання кодексного типу (в основі яких – складені в кілька разів і скріплені між собою по одному краю аркуші певного формату [5]) і певного обсягу, що містять у собі відповідну кількість оригінальних творів, рефератів і документів, об'єднаних певним тематичним змістом [3].

В Україні не видається жодної газети або журналу, присвячених саме музиці. Немає й газетних видань, що частково б підтримували цю тематику.

Щодо журнальних видань, то це передовсім журнал "Театрально-концертний Київ". Виходить він з жовтня 1936 р. і освітлює різноманітні театральні та концертні події Києва. Отже, простежимо його розвиток з початку 90-х рр. до цього часу.

На початку 90-х рр. журнал виходив раз на місяць на жовтому газетному папері тиражем в середньому 4 тис. примірників. Видання мало свого технічного редактора, а технічний набір та верстка здійснювалися на замовлення в окремій організації ТОВ "ЛОГОС".

У 1996 р. журнал виходив тиражем 4070 примірників. Найбільший наклад був у квітні 1996 р. – 5 тис. примірників. Після цього він почав різко зменшуватися. Вже у листопаді 1998 р. журнал вийшов у кількості 2200 примірників. Нині він має наклад 2 тис. примірників.

Структура журналу проста й незмінна. На обкладинці – фото театрального артиста. Виняток становить № 4 за 1996 р., де на першій сторінці обкладинки – естрадний співак EL Кравчук.

Видання складається з двох частин: журналістські матеріали та інформація про театри.

На першій сторінці – зміст, який охоплює тільки ту частину видання, що містить журналістські матеріали. Ця частина є чи не вдвічі меншою за обсягом, ніж друга.

Журнал містить найрізноманітніші за жанром та тематикою журналістські матеріали: статті про театральні прем'єри, інтерв'ю з акторами, оперними співаками, диригентами, режисерами, критичні статті.

Щодо другої частини видання, то вона має таку структуру: назва театру, адреса, телефон, інформація про вистави (назва, жанр, постановочний склад, акторський склад, для опер та балетів – стислий зміст). Першою в переліку театрів тут була і залишається Національна опера України ім. Тараса Шевченка.

Починаючи з 1996 р., до другої частини було додано окремий аркуш з репертуаром усіх київських театрів.

Зараз "Театрально-концертний Київ" виходить раз на два місяці тиражем 2 тис. примірників на білому офсетному папері. Над виданням працює лише один редактор, а технічний набір та верстка здійснюються оператором комп'ютерного складання. Журнал розповсюджується в театрах міста Києва. Якість видання значно краща ніж у 90-ті рр., але значно зменшився наклад. Або через відсутність попиту, або через вузьку сферу розповсюдження.

Друге, зовсім молоде видання, – глянцевий журнал "Контрамарка". Виходить із січня 2004 р. Періодичність – раз на місяць. Тираж – 10 тис. примірників. Розповсюджується в театрах Києва та театральних касах. Головна його особливість – двомовність. Видання містить матеріали як російською, так і українською мовою.

На жаль, "Контрамарка" містить дуже мало матеріалів про "музичний світ", хоч і освітлює безліч театральних подій. Наприклад, в останніх номерах 2005 р. є лише одна згадка про Національну оперу – у березневому номері в рубриці "23 лучших премьеры 2004 года". Там подаються 23 фото прем'єр київських театрів, у тому числі з опери Понкієллі "Джоконда" у Національній опері України.

Нещодавно у журналі почали друкувати аркушевий додаток – репертуари київських театрів, де Національна опера України навіть не згадується.

Але, враховуючи те, що це досить молоде видання, будемо сподіватися, що на його шпальтах ще знайдеться місце і для Національної опери, і для Дитячого музичного театру, і для Київської філармонії.

Театральні видання: їх розвиток та значення в музичній літературі. Театральні програмки

Універсальна структура театральної програмки Оперного театру:

– назва вистави;

– кількість дій;

– постановочний склад;

– дійові особи та виконавці;

– стислий зміст опери/балету.

Чи можна вважати театральну програмку оперного театру окремим музичним виданням? Якщо її надруковано суто за даною структурою – ні. Таку практику видання театральних програмок спостерігаємо в українських оперних театрах у 90-х рр. Але зараз ситуація трохи інша. Простежимо це на прикладі програмки до опери Дж. Верді "Травіата".

Простий чорно-білий буклет у два згини. На титулі прізвище композитора, назва опери, кількість дій. Всередині – дані дійових осіб та виконавців, постановний склад. Далі – стислий зміст кожної дії.

1998 р. – чорно-біла брошура. На обкладинці – малюнок. Прізвище композитора, назва опери та кількість дій переміщені на титул. Крім того, тут уже містяться такі дані, як автор лібрето, за яким твором написано оперу. Інформація подається двома мовами: українською та італійською.

Програмка містить статтю про історію створення опери, особливості музики, композиції, про перших виконавців. Після переліку дійових осіб та виконавців подається пояснення про місце та час дії знову ж таки двома мовами: українською та італійською. Стислий зміст подається трьома мовами: українською, італійською та англійською. Усе разом без обкладинки – 12 сторінок.

2004 р. – брошура на 44 сторінки, віддрукована на офсетному папері в глянцевій обкладинці.

На першій сторінці обкладинки фрагмент картини "Дама перед дзеркалом" Джона Уайта Александера. На титулі все без змін: прізвище композитора, назва опери тощо двома мовами. Далі – стаття про створення опери, але вже більшого обсягу, з використанням цитат з листів композитора та інших діячів мистецтва. Після статті – основні дати життя та творчості Дж. Верді. Окрема сторінка уміщує інформацію про постановки опери "Травіата" на київській сцені: рік сезону, місце постановки, постановочний склад. Наступна сторінка – постановочний склад опери. Далі – дійові особи та виконавці, стислий зміст усіх дій.

І до того ж, подається перекладне лібрето опери повністю, оскільки вистава йде італійською мовою. Це головна особливість наших театральних програмок – перекладне лібрето. Завдяки цьому глядачі легко можуть зрозуміти, про що конкретно співають герої. Крім того, програмка містить кольоровий розворот з фотографіями фрагментів опери.

Отже, театральна видавнича діяльність зараз досить активно розвивається. Інформаційно-видавнича частина Національної опери України робить усе можливе для підняття авторитету музичного мистецтва в Україні.

Розглянемо детальніше, про що зараз можна дізнатися з театральних програмок Оперного театру:

– біографія композитора, основні роки життя та творчості (деякі програмки містять навіть портрети композиторів, подають важливі та цікаві цитати з його листів тощо);

– історія створення конкретної опери/балету, інформація про перші постановки, перших виконавців;

– інформація про постановки цієї вистави в Києві, прізвища перших диригентів, хормейстерів, хореографів, художників, балетмейстерів;

– повідомлення про постановочний склад конкретної вистави, фотографії та стисла інформація про диригента-постановника, режисера-постановника, хормейстера-постановника, художника-постановника тощо;

– стислий зміст кожної дії опери/балету (подається двома мовами);

– повний перекладний текст (лібрето) опери, якщо вона йде іноземною мовою;

– образотворчі матеріали: кольорові фотографії вистави з різними виконавцями, ескізи костюмів головних героїв, ескізи декорацій (один-два кольорових розвороти всередині, у деяких випадках фотографії також розміщені на другій та третій сторінках обкладинки).

Таке видання, безумовно, можна вважати не тільки інформативним, а й певною мірою навчальним, адже воно містить інформацію не тільки про конкретну виставу, а й про творчість композитора. Це той мінімум інформації, який зацікавить не тільки стороннього читача, а й людину, що насправді цікавиться музичним мистецтвом.

Буклетні видання

Буклетні видання – переважно багатокольорові аркушеві друки, складені в два або кілька згинів [5].

Національна опера України видає буклети здебільшого до ювілею свого артиста. Але за такий довгий вік існування театр пережив багато ювілеїв, тому зараз у ньому є буклет майже про кожного артиста. Що ж вони собою являють?

На першій сторінці обов'язково великий портрет артиста. Всередині – повна біографія з фотоматеріалами різних років. Список творів та оперних партій, що є в його репертуарі, інформація про виступи артиста в різних країнах, про участь у різних конкурсах та фестивалях. Іноді до цього додаються уривки з преси, інтерв'ю з артистом. Наприклад, у буклеті про народну артистку України Лідію Забілясту подаються уривки про неї з української, зарубіжної преси, а також із преси радянських часів.

Іноді інформація подається двома мовами. Наприклад, буклет про народного артиста України Михайла Дідика, крім того, що насичений великими яскравими фотографіями, ще й містить інформацію про артиста, викладену українською та англійською мовами.

Останнім часом видавнича колекція Національної опери України поповнилася ще двома буклетами – до ювілеїв народного артиста України, головного режисера театру Дмитра Гнатюка та народного артиста України Івана Пономаренка.

Зазвичай такі видання не мають великого попиту. У самому театрі вони іноді продаються під час вистави та на окремих концертах артистів в інших закладах роздаються безкоштовно.

Але ці видання мають важливе значення для тих, хто цікавиться саме українським музичним мистецтвом. Зараз це єдине джерело інформації про наших сучасних оперних співаків, диригентів та музикантів.

Спеціальні видавничі проекти

До спеціальних видавничих проектів належать театральні видання великого обсягу, випущені за власною ініціативою театру або ж приурочені до певної події. Ось декілька прикладів.

У 1997–1998 рр. Національна опера України видавала серію брошур "Опера молода", де розповідалося про тодішніх молодих оперних співаків-початківців, що прийшли у театр. Саме з цих брошур уперше дізнаємося про диригента Аллу Кульбабу, співачок Ольгу Нагорну, Тетяну Пімінову, Ірину Семененко, співаків Андрія Романенка, Михайла Киришева, братів Приймаків.

У 2001 р. до свого 100-річного ювілею Національна опера України видає книгу "Національна опера Ураїни". У книзі викладено історію театру трьома мовами: українською, англійською, німецькою, кольорові фотографії з усіх вистав театру, фотографії всіх артистів, диригентів, музикантів та взагалі фото та перелік усього персоналу театру, включаючи працівників каси, гаражу та медичної служби [6].

Також у театрі можна придбати великі яскраві брошури "Лев Венедиктов" (про життя й творчий шлях головного хормейстера театру), "Володимир Кожухар" (про життя й творчий шлях головного диригента театру) тощо.

Останнє видання такого типу вийшло друком у жовтні 2005 р. Це велика брошура "Фестиваль італійської опери", випущена до однойменного фестивалю з фотографіями та стислою інформацією про творчу діяльність кожного учасника фестивалю, зміст вистав та склад артистів.

Такі видання теж зазвичай не мають великого попиту, але все ж таки містять дуже цінну інформацію як в історичному, так і музикознавчому плані.

Таким чином, у статті досліджено створення та розвиток музичних видань, визначено основні проблеми видавничої діяльності в цій галузі. Крім того, проаналізовано сучасну ситуацію музичних видань, наведено конкретні приклади та визначено такі основні проблеми музичної літератури на видавничому ринку:

– недостатнє фінансування музичних навчальних закладів;

– недосконала система розповсюдження цього виду видавничої продукції;

– низький попит на такого роду видання.

Отже, основні проблеми видання музичної літератури в Україні визначено. Саме це має теоретичне значення здобутих результатів.

Практична рекомендація лише одна – вирішувати проблеми, які було визначено теоретично, на базі всього вивченого матеріалу. Ось, наприклад, що може зробити видавництво для своєї продукції на даному етапі:

– поліпшити систему розповсюдження своєї продукції. Це можна зробити шляхом створення власної дистриб'юторської мережі або співробітництва з різними книгорозповсюджуючими та іншими організаціями. Наприклад, сучасне музичне видавництво може продавати свою продукцію не тільки в книгарнях, а й в окремих музичних закладах, не пов'язаних з торгівлею. Це можуть бути театри, музичні навчальні заклади, філармонії тощо;

– рекламувати власну видавничу продукцію.

Коли видавничий проект перебуває ще тільки на стадії розробки, при створенні кошторису треба зазначити і маркетингові витрати також. Звичайно, в цьому випадку книжкова продукція буде дорожчою, адже завдяки рекламі попит на неї збільшиться. Звичайно, за умов ЯКІСНОЇ реклами, що також дуже важливо в цій справі.

 

1.ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види: Терміни та визначення від 23.02.1995.

2.Лисько З. Музичний словник. – Репринт. вид. – К.: Музична Україна, 1994. – 168 с.

3.Агаркова І. Ю. Проблема видання навчальної літератури та шляхи її вирішення // Друкарство: Науково-практичний часопис. – К., 2005. – січень–лютий – № 1 (60). – С. 58–61.

4.Вид-во "Вища школа" : Каталог видань. – К.: Вища школа, 2003. – 144 с.

5.Тимошик М. Видавнича справа та редагування: Навч. посіб. – К.: Наша культура і наука; Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. – С. 48–54.

6.Львівська державна музична академія імені Миколи Лисенка : діяльність. – http://musicacademy.lviv.ua/activities.htm. [30.11.2005].

7.Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Фонд нотних видань: Текстовий документ. – http://www.nbuv.gov. ua/ library/s_not.html. [30.11.2005].

 

© Шин М. С., 2006


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові