Ласкаво просимо

к. філософ. н.
УДК 070.1

Стаття присвячена особливостям розвитку сучасної аналітичної журналістики, як української, так і світової. Наводяться численні приклади з періодичної преси та наукових видань.

The article concerns features of the modern analytical journalism in Ukraine and all over the world. There are many examples from the periodical press and special literature.

Аналітичні жанри виникли й розвинулися в результаті суспільної потреби через засоби масової інформації з метою осмислення фактів і подій, що відбуваються у світі. Вони характеризуються, з одного боку, яскраво виявленою індивідуальністю самого журналіста (або групи фахівців, які готують фактаж для аналітичного матеріалу), з іншого – аналітика покликана максимально об'єктивно, з усіх точок зору охарактеризувати факт, подію, що трапилася. Така потреба об'єктивності до певної міри нівелює творче его журналіста, хоча завжди лишає йому можливість пошуку різних підходів, шляхів до з`ясування істини.

Аналітика, таким чином, є одночасно продуктом колективним та індивідуальним, характеризується авторським суб'єктивним підходом і впливом об'єктивних чинників, які (принаймні теоретично) не можна видозмінювати в аналітичному матеріалі.

З метою уникнення плутанини вважаємо за доцільне до групи аналітичних жанрів традиційно віднести кореспонденцію, статтю, огляд, рецензію, лист. У кожному з цих основних жанрів є, звичайно, свої варіанти.

Так, передова стаття, якою відкривалася перша сторінка всіх газет у радянський час, безумовно, є різновидом звичайної статті. Проте її стиль багато в чому відрізняється від стилю статті звичайної. У передовій превалює інша стилістика: заклична, менторська. "Характерне в цьому плані повна чи майже повна відсутність авторського "я", яке можливе і природне в інших газетних жанрах" [1, 103].

Іншою важливою характеристикою передової статті є її публіцистичність, яскраво виявлені політичні орієнтири. За часів тоталітарної системи передова стаття часто виконувала функції методичної розробки, кваліфікованого порадника, міні-довідника, за яким партійний пропагандист готувався до виступу. Передові статті прийнято було цитувати на зборах, мітингах.

Тепер ці функції стали надбанням істориків журналістики. Передова стаття як прояв партійної позиції редакційного колективу відійшла в минуле. Зараз вона виконує інші функції, виступаючи радше важливим, хоч і не головним, елементом редакційної політики у питаннях, що стосуються здебільшого економічних відносин у країні. Такі передові статті характерні, зокрема, для "Дзеркала тижня". А от в газетах на зразок "Сегодня", "Вечірній Київ", "Газета по-киевски" передова стаття практично залишила перші сторінки, поступившись місцем "Шпальті редактора", "Погляду зі столиці" та іншим коротким рубрикам, де у лапідарній формі висловлюють точку зору на подію представники конкретної редакції або запрошені фахівці.

Передова стаття в її класичному розумінні збереглася в партійних виданнях "Слово "Батьківщини", "Товариш", "Комуніст", але в них її призначення відповідає скоріше суто проблемам партійного будівництва, ніж журналістській творчості.

Передова стаття, що мала інформувати читача про певну точку зору в умовах демократичного плюралістичного суспільства, втрачає конкретного читача, який навчився мислити нешаблонно, маючи можливість порівняти різні концепції, точки зору. Передова, що розглядає одну-єдину концепцію, задовольняє лише одну цільову групу читачів, нехтуючи інтересами іншої частини, як правило, більшості, що призводить в кінцевому результаті до втрати потенційної читацької аудиторії.

Зменшення передової статті до редакторської шпальти або бліц-коментарю певної події кількома членами редакційного колективу, сторонніми фахівцями – зрештою, один із варіантів пошуку оптимального впливу друкованого слова на суспільну свідомість у вигляді передової статті.

Слушно зауважує вітчизняний журналістикознавець В. Різун: "Наявність суспільної думки якраз і свідчить про сформовану масу. Однак у відносно спокійні періоди суспільного розвитку громадська думка живе на рівні індивідів, організованих соціальних груп, політичних інститутів, регулюючи їхню поведінку, виробляючи і насаджуючи певні норми стосунків у суспільстві. Але з появою … політичної нестабільності думка громади виходить за межі індивідів та соціальних груп і стає фактором об'єднання їх в одну масу, тим саме трансформуючись і набуваючи нових ознак свого змісту" [6, 76–77].

Екстраполюючи цю думку на процеси динаміки розвитку і перетворень передової статті як жанру, приходимо до висновку, що саме інваріантність жанрового матеріалу, його швидка видозмінюваність дають максимальний ефект впливу як на окремого індивіда, так і на групи людей, що проживають у демократичному суспільстві. І навпаки, відверта заідеологізованість, декларативність ідей, прямолінійність думок і тверджень у класичній передовій статті, відомій нам з радянських часів, не сприймається сучасним читачем. Хоча, як справедливо зазначив В. Різун, ситуація може змінюватися за умов політичної нестабільності, необхідності мобілізації мас населення на досягнення певної мети. Тоді передова стаття стає в пригоді принаймні там, де малоефективними виявляються аудіовізуальні засоби інформації через їх досить неоднозначний і дуже стислий у часі ефект психологічного впливу.

Ширшою за трактуванням і більшою за можливостями є звичайна стаття, що займає в сучасних друкованих ЗМІ від чверті до третини газетної площі. Останні показники змінюються відповідно до спеціалізації друкованих видань, їх формату. Надзвичайно громіздка, перенасичена фактами стаття в газеті "День" чи щотижневику "Киевскій телеграфъ" кардинально відрізняється від коротких, проте менш змістовних статей у міських газетах. Стаття на економічну тематику в "Галицьких контрактах", "Бизнес", "Комерсанті України" не схожа на короткі економічні статті-огляди в "Молоді України" чи "Студентській газеті".

Зазвичай стаття в друкованому виданні визначається як аналітичний жанр, що виносить на обговорення читачів певну проблему і в межах жанрового матеріалу робить спробу цю проблему дослідити, за можливості знайти шляхи її вирішення. Аналітична стаття, таким чином, має відповідати не тільки на традиційні запитання (Що? Де? Коли?), але й "Як саме?", "Чому?", "Яким чином вирішити проблему?". Середній обсяг аналітичної статті, залежно від формату видання, становить від 8,5–12,5 тис. знаків. Стаття розміщується на внутрішніх сторінках газет. У щотижневиках і журналах анонси статей можуть бути винесеними на обкладинку, першу сторінку.

Аналітична стаття взагалі характеризується дуже важливим компонентом, що певним чином відрізняє її від групи інформаційних жанрів, а саме: в аналітичній статті читачу не просто розказують про певний факт, подію. Журналіст робить спробу аналізу цього факту, події обов'язково в контексті проблеми. Як було зазначено вище, бажано, щоб журналіст або колектив авторів накреслив шляхи вирішення поставленої проблеми. Коли ж цього з певних причин не трапилося, сама поява аналітичної статті до певної міри сприяє стимуляції читацької уваги, привертає увагу адміністрації, наукових кіл, політичних сил у спробах вирішити питання.

На думку російського журналістикознавця М. Кіма, у структурній організації статті головна роль відводиться таким чинникам: – висуненню основної тези для доказів; – побудові схеми аргументації, що розкриває суть запропонованої тези; – висновкам із системи доказів [5, 303].

Отже, на думку дослідника, в аналітичній статті присутні основні елементи, характерні для науки логіки. Серед них найголовніші: теза і антитеза, аргументи і контраргументи, висновки. До цього слід додати, що конкретна аналітична стаття у сучасній вітчизняній пресі часом страждає через відсутність логічних засновків, що підмінюються деклараціями і нічим не обґрунтованими твердженнями.

Композицію аналітичної статті прийнято порівнювати із принципом побудови художнього твору. На перший погляд здається, що схожість тут очевидна. В обох випадках маємо експозицію (у статті – ознайомлення з проблемою). Зав'язці подій у художньому творі є аналог в аналітичній статті. Це власне постановка проблеми, введення читача в суть справи. Розвитку дії в художньому творі відповідає конфлікт позицій (варіант, теза, антитеза) в аналітичній статті. Проте далі всі паралелі чи аналогії здаються неприродними, такими, що існують у віртуальному вимірі. Конфлікт у художньому творі не обов'язково має аналог у журналістиці. Кульмінація в прозі також часто не знаходить аналогії в журналістському творі. Тобто механічне перенесення системи прийомів і функцій з прози у журналістику виправдане лише частково, адекватної інтерпретації для виробничого процесу випуску газетно-журнальної продукції тут також явно не спостерігаємо. Однак прихильники подібних паралелей – переважно представники російської журналістикознавчої школи, продовжують обстоювати свою точку зору [3, 42], очевидно, маючи на увазі якісь оригінальні шляхи розвитку сучасної журналістської практики.

Тим часом аналітична стаття, зокрема аналітика з яскраво виявленим експресивним аналізом певної проблеми, розвивається згідно зі своїми індивідуальними законами жанру.

"Що стало із соціалізмом?" – звертається до читача Пол Джонсон у проблемній статті для "Рідерз Дайджест" [4, 55–58] і відповідає на поставлене запитання, використовуючи саме прийоми журналістської творчості. "Багато років тому Нова Зеландія, керуючись найкращими намірами, взялася побудувати більш справедливе суспільство" [4, 55], – у суто публіцистичному стилі починає автор. Далі, розвиваючи думку, журналіст знову-таки, використовуючи професійні прийоми, характерні лише для аналітичної газетно-журнальної статті, нагадує читачеві основні переваги соціалістичної системи виробництва: безплатна освіта, медичне забезпечення, відсутність безробіття тощо.

Жодного разу в аналітичному матеріалі журналіст не використовував прийоми, характерні для написання художнього твору. Навпаки, його виклад, що спершу нагадує історичний екскурс, згодом переходить у прагматичний економічний аналіз. Високий професіоналізм автора не дозволяє йому перетворити журналістський аналіз на наукове дослідження, і він проводить аналітичне розслідування цікаво і продуктивно, переконуючи читача у своїй правоті.

Так само, за законами жанру проблемної аналітичної статті, подано матеріал Брайана Бідхема, помічника редактора британського щотижневика "Економіст", надрукований у "Інтернешнл Геральд Триб'юн" під назвою "Розширити кордони Європи" [7]. Автор вдається до прагматичного соціально-економічного аналізу проблеми, не переходячи про цьому на псевдопопуляризаторський стиль, але інтерпретуючи складні проблеми так, що вони стають близькими і зрозумілими пересічному читачеві.

У радянській журналістикознавчій науці подекуди поняття проблемної статті підмінялося дефініціями "критична стаття". Дискусія щодо підміни понять тривала досить довго, поки фахівці не дійшли висновку, що проблемна аналітика і критична стаття – варіанти одного жанру, які істотно відрізняються [2].

І справді, "спрямованість проблемної статті, якою б вона не була гострою і "критичною", обов'язково позитивна" [2].

Інша помилка, якої припускаються як журналістикознавці, так і журналісти-практики, – ототожнення проблемної статті з матеріалом, що сам по собі проблемним є лише частково. Тобто питання, яке розглядає журналіст, по суті проблемою не є. Або, що частіше буває, проблема надумана, штучна. У такому випадку і сама стаття не може вважатися проблемною, бо в її основі лежить дрібний конфлікт, непорозуміння.

Проблемними статтями у світовій журналістській практиці прийнято вважати такі, що порушують справді назрілі, подекуди гучні соціально-економічні проблеми. Вище було наведено зразки подібних тем: економічні негаразди у суспільстві, що вирішило будувати соціалізм, і питання розширення кордонів Європи.

Звичайно, проблема вважається масштабною лише на певному рівні й доволі дискусійним є питання, з якого моменту послідовність окремих фактів, збіг критичних обставин перетворюються на глобальну проблему. Також нез'ясованим завжди буде питання, якого рівня має бути проблема, щоб певне друковане видання надало свої сторінки для її дослідження у формі аналітичної статті. На емпіричному рівні дослідникові і просто пересічному читачеві зрозуміло, що, приміром, "Дзеркало тижня" може порушувати проблеми загальнодержавного рівня: президентські перегони, забезпечення країни нафтопродуктами… Але чому їх не може висвітлювати звичайна міська чи районна газета? Відповідь очевидна: попри амбіції окремих регіональних лідерів, нових інвесторів, газети, що мають обмежений штат аналітиків, а головне – не мають відповідної мережі розповсюдження і так званої цільової читацької аудиторії, масштабні проблеми аналізувати не в змозі.

Проблемні статті мають традиційно відповідати кільком головним вимогам:

1. Проблемна аналітична стаття інформує читача, чому та чи інша норма з часом стає невідповідною до соціально-історичних, політичних та економічних реалій цивілізаційного розвитку.

Соціалізм, згідно з аналізом американського журналіста, себе не виправдав, а Європа потребує розширення, на думку фахівця з британського щотижневика.

2. Аналітика має навести неспростовні докази необхідності вирішення поставленої проблеми.

3. В ідеалі аналітична стаття має визначити і варіанти можливих шляхів подолання кризи, вирішення даної проблеми.

Проблемна аналітична стаття завжди має дуже специфічний характер, оскільки розрахована на цільову групу читачів. Аналітика "Галицьких контрактів" чи журналу "Бізнес" різко відмінна від стилю подання аналітичної інформації в "Дзеркалі тижня" або щоденній газеті "Сегодня". Стиль викладу диференціюється не тільки за допомогою наочних елементів, цифр, спеціальних термінів, усталених зворотів. Автор аналітичної статті в бізнесовому виданні розраховує, як правило, на стиль мислення своїх читачів, вводячи аналоги і екскурси, що апріорі відомі потенційному передплатникові або покупцеві бізнесового видання.

Останнім часом газетно-журнальні проблемні аналітичні статті дещо уніфікувалися з огляду на стереотип їх сприймання і міру довіри до фактів, що їх наводить журналіст. Читач завдяки інтенсивній підготовці через інші ЗМІ добре ознайомлений з тим, хто стоїть за певним виданням, інтереси яких економічних груп обстоює редакційний колектив.

Така міра довіри таким чином базується на адекватному розумінні того факту, що будь-яка проблемна стаття у фактично заангажованому друкованому ЗМІ правдива лише частково. До проблеми, що її намагається нав'язати журналіст у своєму матеріалі, слід ставитися вкрай обережно, але з чітким усвідомленням незаперечної істини, що проблема існує, слід лише критично зважити можливі шляхи її розв'язання, які пропонує редакція.

Оскільки розвиток технологічної цивілізації передбачає все більшу спеціалізацію у кожній науці, кожній галузі людського пізнання, проблемна аналітична стаття сама по собі прагне до максимальної популяризації і спрощення матеріалу, що пропонується навіть читачеві-фахівцю. Адже часто навіть в межах одного дослідження спеціалісти використовують різні терміни, оперують варіантами лише їм зрозумілих понять. Отже, журналіст, який прагне заглибитися в атмосферу тої чи тої дисципліни, галузі людської діяльності, має творчо екстраполювати ускладнені дефініції на свідомість пересічного читача, не фахівця даної галузі.

Проблемна аналітична стаття має, таким чином, одночасно і характер популяризації. При відсутності специфічної лексики у статті зустрічаємо слова, словосполучення і звороти, що максимально адекватно передають зміст проблеми.

Проте, не зважаючи на використання всіх творчих потенцій окремо взятого журналіста, проблемна аналітична стаття не може обходитися без фахового коментарю. Дуже важливим у структурі матеріалу є місце розташування цього коментарю (або кількох коментарів-думок) з конкретної проблеми.

Як правило, проблемна стаття, що починається за класичними законами літератури із вступу, далі продовжується розвитком дії, раптом переривається коментарем, без якого читачеві буде незрозумілою суть проблеми.

Коментар цей може існувати як у вигляді інтерв'ю-монологу фахівця, так, правда значно рідше, у формі діалогу журналіст – респондент.

Класична форма інтерв'ю-монологу побудована, як відомо, на апріорі взятому переконанні, що інтелектуальний і освітній рівень журналіста і респондента приблизно рівний.

Те саме стосується інтерв'ю-діалогу в аналітичній проблемні статті. Якщо рівень запитань не буде відповідати рівню відповідей - коментар просто не відбудеться. Очевидно тому як у вітчизняній, так і в зарубіжній журналістиці спостерігаємо цікаву тенденцію: до редакцій газет і журналів, на шпальтах яких домінують проблемні статті, видавці воліють набирати не стільки професійних журналістів, скільки фахівців з інших галузей людських знань. Як правило, це люди, які отримали фахову юридичну, історичну, технічну освіту. Маючи схильність до літературної праці (інакше б вони не стали членами редакційного колективу), вони характеризуються переважно прагматичним складом мислення, краще за інших підходять для розробки і написання проблемних аналітичних статей.

Загалом аналітична проблемна стаття – надзвичайно важливий елемент чи не кожного номера щоденного або щотижневого видання, щомісячного журналу. Щоразу, для кожного конкретного виду видання, вона має свої індивідуальні особливості. Спільне, що об'єднує аналітичні статті, – це, висловлюючись образно, їх роль на шахівниці важких фігур, які вирішують долю боротьби за читацьку увагу. Давно минули часи, коли "серйозність" видання визначалася кількістю великих аналітичних статей, що були в кожному номері. Зараз позитив журналу чи газети визнається якістю проблемної аналітичної статті, її дієвістю, суспільним резонансом. Більше того, важлива аналітика не програє, коли поруч з нею співіснують актуальне інтерв'ю, гострий репортаж, добірка читацьких відгуків – вся жанрова палітра сучасного друкованого видання.

Практика журналістської діяльності переконливо демонструє, що журналісти, які спеціалізуються на проблемних аналітичних статтях, досить швидко переключаються з однієї проблеми на іншу, оскільки звикли до системного логічного аналізу і вміло використовують форми і методи наукового пізнання в різних сферах людської діяльності, де неминуче виникають проблемні питання.

Велике значення для будь-якої публікації у формі проблемної аналітики є читацька реакція на матеріал. З розвитком технічних засобів зв'язку ця реакція набуває досить оригінальних форм: від коротких sms-повідомлень до розширених листів, що надходять на електронну адресу редакції.

Звичайне листування при цьому відходить у минуле, як і традиція обов'язкової відповіді на кожний читацький лист. Натомість електронна пошта окремої редакції швидко перетворюється на електронні адреси окремих журналістів, які зараз прийнято друкувати прямо під прізвищем автора матеріалу. Ця манера спілкування, запозичена із практики західних і північноамериканських пресових видань, швидко поширюється у столичній і регіональній пресі України.

Не зважаючи на різноманіття форм спілкування з автором, сам принцип підтримки зв'язку з читачем лишається головним принципом редакційної політики будь-якого пресового видання. І тому реакція читача на проблемну статтю надзвичайно важлива як для журналіста-автора цього матеріалу, так і для редакції загалом.