Не вибиті очі у того, хто бачить, Як сонце зимове розтоплює сніг, Як бруд розтікається містом і плаче, І сльози наповнюють протопти ніг.
Напружені вуха у того, хто чує, Як тихо під чоботом крекче квашня, Самотня бурулька під дахом дівує, І дощ супроводжує сутінки дня.
Окрилені душі у тих, хто літає, Зриваючи з неба прозорість комах, Хто вдень і вночі по багнюці блукає – Шукає причину подальших наснаг.
© Інститут журналістики. Усі права застережені Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові