Ласкаво просимо

асп.,
УДК 81 '221.2:82-311.2(44)

Статья посвящена вербальному выражению улыбки, которая рассматривается нами как функциональная единица невербальной коммуникации. Анализ сосредоточен на лексикографических особенностях обозначения улыбки. Исследование позволило определить основные типы языковых средств, используемых для описания улыбки во французском, итальянском, русском и украинском языках. В работе описаны семантические эмоциональные и стилистические особенности разновидности вербальных номинаций улыбки.

The article is dedicated to the problem of verbal expression of smile as afunctional unit of nonverbal communi-cation. The analysis is focused on peculiarities of lexicographical designation of smile. The research of smile per-mitted to determine the main types of language units used for describing of smile in French, Italian, Russian and Ukrainian. In the work it was described semantic, emotional and stylistic variants of verbal nomination of smile.

Усмішка являє собою мімічний рух, що відрізняється дуже високою частотністю в комунікативній ситуації і виражає, навмисно чи ненавмисно, широкий спектр людських емоцій і почуттів, властивостей і станів, відносин і оцінки. " ...Его лицо совершенно невольно ("рефлекси головного мозга", - подумал Степан Аркадьич, который любил физиологию), совершенно невольно вдруг улыбнулась привычною, доброю и потому глупою улыбкой..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина - С. 9). Усмішка як соціально значуща кінема привертає увагу фізіологів, фізіог-номистів, психологів, соціологів, лінгвістів, які застосовують різні підходи щодо аналізу усмішки [1; 2; 3; 5; 7; 9]. П. Екман зазначає, що усмішка є мімічним рухом, потенційні можливості якого недооцінюються деякими вченими і вимагають більш пильної уваги [8, 57]. Фізіогномісти називають усмішку " Прометеєм фізіогноміки" [4, 181]. Слід розрізняти два типи мімічних рухів: усмішку і сміх, що відрізняються між собою істотними ознаками. Відповідно до теорії Дарвіна, такі ознаки є кількісними, тоді як Ч. Морріс уважає, що усмішка і сміх розрізняються між собою якісними ознаками [6]. У нашому дослідженні ми схильні стверджувати, що усмішка залежно від функції, яку вона виконує в контексті, може мати кількісні чи якісні відмінності від сміху.

З фізіологічної точки зору усмішку можна описати як діяльність м'язів обличчя, у результаті якої розтягуються губи. Усмішка виникла у тварин як сигнал, покликаний згладити напруженість у взаємодіях між представниками одного біологічного виду, тому можна припустити, що усмішка у людей уперше виникла в подібних ситуаціях, а в ході еволюційного розвитку функції усмішки змінилися чи розширилися. Так, Ф Чекареллі виділяє 18 типів усмішки залежно від їхньої функціонально-семантичної спрямованості [6, 240-248], причому типи усмішок, розташовані в лівому стовпчику, безперечно, мають природу усмішки, тоді як природа усмішок, розташованих у правому стовпчику є, на думку Ф. Чекареллі, спірною:
усмішка-вітання іронічна усмішка
усмішка-вибачення скептична усмішка
усмішка-скромність гірка усмішка
усмішка-зніяковілість меланхолічна
усмішка- усмішка
підбадьорення зарозуміла усмішка
усмішка-схвалення
усмішка-змова
усмішка-розрада
спонукальна усмішка
сердита усмішка
нервова усмішка
фальшива усмішка
радісна усмішка

Більша частина усмішок являє собою прагматично освоєні жести, тобто одиниці, що стали стійкими і звичними для людей певного етносу. Важливим показником того, що усмішка належить до прагматично освоєних жестів, є наявність у неї стандартного мовного позначення у вигляді закріпленої номінації (а частіше кількох синонімічних номінацій). Усмішка є винятково важливим соціальним і культурним феноменом, причому роль цього жесту постійно зростає. Це зв'язано зі збільшенням кількості і значущості соціальних і культурних ритуалів. Йдеться про такі важливі ситуації соціального спілкування, як офіційне представлення-знайомство, ділові зустрічі, переговори, ритуалізовані візити і прийоми. У цих і подібних випадках ми завжди зіштовхуємося із соціальними усмішками різних типів, видів і форм. Основне соціальне призначення і мотивація російських, українських, французьких та італійських усмішок - впливати на адресата, зокрема, заспокоювати його і показувати добрі почуття до нього. Такі усмішки називають комунікативними. З іншого боку, за своєю первинною природою усмішки є симптоматичними знаками-емблемами. Симптоматичні усмішки дають вихід почуттям назовні, будучи мімічним сигналом, що свідчить про почуття, які людина відчуває у певний момент. Так, у прикладах наведених під № 1, усмішки вжиті як фізіологічно вихідні, симптоматичні засоби вираження емоцій, а приклади, наведені під № 2, відрізняються комунікативним вживанням усмішки - свідомою передачею адресату деякої інформації.
1. "...un sourire pueril eclaira son visage maigre" (Troyat H. Les dames de Siberie. P. 9).
"Ипполит Малвеевич... учтиво улыбаясь, двинулся навстречу входившей в комнату теще. ." (Ильф И, Петров Е. Двенадцать стульев. - С. 19).
2. "II me repondit par un petit sourire gene" (Sagan F., Bonjour tristesse, - P. 35).
"Она все смотрела на пейзаж с грустною улыбкой" (Чехов А. П. Три года. - С 66).
Дослідження усмішок різних жестових мов і культур показують, що симптоматична функція усмішки, що відбиває когнітивний і емоційний аспекти, поступово відходить на другий план як вторинна відповідно до своєї вживаності та важливості, а головними починають ставати комунікативні та соціальні елементи. Відповідно до теорії Г. Вежбицької [3], усі усмішки мають єдиний значеннєвий інваріант. Однак з цього не випливає, що жест усмішки має одне значення, значеннєвий інваріант може залишатися незмінним для кожного окремого значення, для кожної окремої усмішки, переходячи від одного значення до іншого. При аналізі усмішок варто враховувати наявність мовних операторів, які видоутворюють і модифікують усмішку (прикметники при іменниках і прислівники при дієсловах). Саме різні типи значеннєвих нарощень, модифікацій та інших значеннєвих когнітивних операцій над інваріантом: створюють різноманітність значеннєвих типів усмішок, часто навіть розмиваючи межу між усмішками й іншими видами жестів. "... sorrise con dol-cezza" (Buzzati D. II grande ritratto. - P. 75); "... continuo' con un sorriso goffo" (Moravia A. La tempesta. - P. 47).

Однією з основоположних властивостей жесту-усмішки є варіативність, яка притаманна не тільки самим усмішкам, але й їхнім мовним позначенням. Номінації усмішок допускають варіативність різного плану:
- синтаксичну: милая улыбка, одарить улыбкой; "Калюжний невесело всміхнувся" (Тютюнник Г. М. Облога. - С. 382); ". bal- butia-t-elle avec un sourire melancolique" (Troyat H. Les dames de Siberie. — P, 111).
-лексичну: улыбка, улыбочка, sorriso, sor-risetto; ""Cos'ha?...", chiese Olga a Marmnta, che aveva fatto un sorrisetto" (Buzzati I)., II grande ritratto. - P. 60).
- стилістичну: montrer les dents, ульїб- нуться, растянув рот до ушей; ".. .Maigret, grimacant un drole de sourire, reran la lettre..." (Simenon G. Maigret se fache. - F'. 72)
- конотативну, посміхатися крізь зуби, ухмылка; "Он усмехнулся с еще большей иронией" (Ильф И., Петров Е. Двенадцать стульев. - С, 81); "Ainsi, pour vous c'est une affiare toute simple", ditil avec un sourire en biais" (Troyat IT Les dames de Siberie. - P. 359).
Назви усмішок дають багаті за кількістю та лексичною різноманітністю синонімічні ряди, які можуть відповідати одному жесту. Розглянемо синонімічний ряд: добра, добродушна, привітна, люб'язна, дружелюбна, ласкава, прихильна усмішка. Ці номінації висвітлюють значення і функцію усмішки як жесту, який виявляє позитивне ставлення до кого-небудь, що складає значеннєвий інваріант ряду "я до вас добре ставлюсь, я вам радий" Усмішку, як і будь-який інший тип жесту, можна розбити на класи відповідно до основних ознак: фізичних, соціальних, психологічних й оцінних. Усі ці ознаки в досліджуваних нами мовах виражаються прикметниками чи іншими атрибутивними конструкціями. Розглянемо докладніше перелічені вище ознаки.

Фізичні ознаки. До основних фізичних ознак можна віднести:
1. Форму і ступінь відкритості рота і положення губ. Розрізняються два різновиди таких усмішок усмішки, у назвах яких відображається участь органів: "...привычная насмешливая улыбка морщила концы губ Долли" (Толстой Л. Н. Анна Каренина - С. 87); і усмішки, у назвах яких відбивається сприйняття адресатом чи третьою особою форми рота, губ, зубів особи, яка усміхається : "...un sourire fin..." (Zola E. Nana. - P. 67)
2. Інтенсивність. Параметр інтенсивності біологічно обумовлений дією зигоматичного м'яза обличчя й інших мімічних і жестових компонентів (руху очей). У виконанні "слабкої" усмішки беруть участь тільки м'яза вилиці. Усмішки з такою інтенсивністю можуть свідчити про хворобливий фізичний стан, про пригноблений психічний стан людини. Так, у наведеному вище прикладі параметр слабкої інтенсивності свідчить про страх, хвилювання персонажа; ".. .all'ultimo istante si fossero accorti di un pericolo "Dunque", riprese Strobele con un lieve sorriso..." (Buzzati D. 11 grande ritratto. - P 57); "... слабо ульїбаясь...сказала Долли" (Тол-стой Л. Н Анна Каренина. С 78). Велика інтенсивність усмішки спричиняє велику відкритість, рота, активізацію очей і коло-орбітних м'язів. Такі усмішки, як правило, є справжнім виявом позитивних емоцій. "Pauline.. eut un sourire radieux..." (Troyat H Les dames de Siberie. P. 118).
З Час. Стосовно до усмішки пропонують розрізняти дві різних ознаки: абсолютний і відносний час. Абсолютний час характеризує усмішку за часом її виконання (чергова ранкова усмішка) чи за її тривалістю (швидка усмішка). Відносний час являє собою параметр, призначення якого показати, що певна усмішка відбувається вчасно чи невчасно (спізніла усмішка)
Соціальні ознаки. Кінетичними властивостями, що визначають вид усмішки і контекст її вживання, є соціальні характеристики людини, яка жестикулює:
1. Вік: хлоп'яча усмішка, стареча усмішка. "Un sourire malicieux flottait sur les levres minces d'Ernest Malik, et ce sourire-la, c'etait encore le sourire du gamin d'autrefois" (Simenon G. Maigret se fache. - P. 29).
2. Професія: професійна усмішка. "Nana souriait toujours, mais d'un sourire aigu de mangeuse d'hommes" (Zola E Nana. - P. 30).
Вид ситуації спілкування: привітальна усмішка: "Сергей Иванович встретил брата своего обьтчною для всех ласково-холод-ною улыбкой..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. -С. 32).

4. Соціальні та міжособисті відносини між партнерами по комунікації: дружня усмішка, начальницька усмішка., "...проговорил он с дружескою, насмешливою улыбкой,.. " (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 2.4).

Психологічні ознаки поділяються: на такі типи:
1. Позначення актуального емоційного стану суб'єкта "Ismani esitava, con un sorriso intimidito" (Buzzati D. II grande ritratto - P. 65).
2. Вираження постійної властивості, а не тимчасового стану. "Марья Николаевна улыбнулась кроткою и доброю улыбкой" (Толстой Л. Н. Анна Каренина. -СІ 04).
3. Ставлення особи, що жестикулює, до адресата, ситуації чи предмета мови: ".. .сказала Меланя і криво, неохоче посміхнулась" (Тютюнник Г. М. Облога. - С. 335).
4. Виявлення наміру адресанта щодо адресата. Наприклад, бажання його подякувати, поздоровити, заспокоїти, привітати, підбадьорити. "Anne me remerciait d'un sourire" (Sagan F. Bonjour tristesse. - P. 83).
5. Опис відповідності чи невідповідності усмішки реальному психологічному стану адресанта: штучна усмішка, фальшива усмішка. " "Chi dei due preferisci", disse Luca con un sorriso forzato" (Moravia A. La tempes-ta. - P. 62).
6. Опис стилістичних особливостей поводження людини чи стилістичних особливостей тексту: "...plusieurs de ces messieurs... lui avaient presente leurs congratulations avec un sourire ironique" (Troyat H. Les dames de Siberie. -P. 281).
7. Передача усмішки словами, що дають їй оцінку при сприйнятті. Елемент оцінки присутній в багатьох номінаціях усмішки, але в даній групі оцінна функція є основною; ".. un sorriso che mi parve ancora mater-no" (Svevo I. Vino generoso. - P. 14).

Усмішка може брати участь у передачі вербальними засобами всіх фундаментальних емоцій людини. Аналіз художніх текстів дозволяє виділити такі семантичні групи залежно від емоцій, які описує усмішка:
- радість: " ... он встал,... расправив широкую грудь, радостно ульїбнулся..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 14).
- задоволення: ".. .с заметною улыбкой удовольствия..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 14).
- сором, збентеження: "...fece un sorriso vagainente imbarazzato..." (Buzzati D. 11 grande ritratto. - P. 8).
- пригнічення: "...жгілкая улыбка показалась на его лице..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 11).
- гордість: "... прибавила она с гордою материне кою улыбкой" (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 87).
- гнів: "... disse con un sorriso malizioso" (Buzzati D II grande ritratto. - P. 45).
-збудження: "Она.. . видела...ульібку еча-стья и возбуждения..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. -С. 93).
- спокій: "...il doutait, en voyant la comtesse au milieu de ce salon antique, vetue de noir, avec son tranquille sourire" (Zola E. Nana. - P. 65).
- любов, ніжність: " … с нежной насмешкой сказала Анна... " (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С 84).
- презирство: "...іl regardait Maigret avec un sourire a la fois sarcastique et meprisant" (Simenon G. Maigret se fache. - P. 60).
Стилістичні прийоми відіграють вирішальну роль у семантичному збагаченні номінацій невербального знака "усмішка". За допомогою стилістичних прийомів увага читача акцентується на певній характеристиці усмішки, яка через засоби вербалізації стає головною, актуалізованою, тобто комунікативно значущою. В основі стилістичної маркованості номінацій усмішки лежить когнітивно-метафорична спрямованість. Мовні засоби передачі усмішки беруть участь у реалізації ряду метафор, які акцентують природу емоцій комуникантів та способи виявів цих емоцій:
- метафори світла: "...улыбка осветила ее лицо, ласковая улыбка..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 74).
- метафори кольору: "Le marquis ne put: cacher un pale sourire" (Zola E. Nana. – Р. 54).
- метафори руху усмішки: усмішка зникла з обличчя, улыбка появилась на лице, улыбка стерлась с лица; "... улыбка исчезла с его лица, он сморщил лоб" ..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 8).
- метафори дії, чиненої над усмішкою: "...с трудом удерживая улыбку счастья" (Толстой Л. Н. Анна Каренина - С. 39).
- метафори смаку: ".. atteggtando la bocca prominente ad un sorriso inzucch.erato" (Moravia A. La tempesta. - P. 65).
- метафори відкритості: ".. Бронский со своею открытою веселою улыбкой тотчас же пришел на помощь разговору..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 63).
- метафори величини: "Vestro fece un piccolo sornso" (Buzzati D. II grande ritratto. - P. 18).
- метафори м'якості "... сказал он, ульїбкой смягчая замечание" ..." (Толстой Л. Н Анна Каренина. - С. 28).
- метафори температури: "... dit Lavinsky avec un froid sourire" (Troyat H. Les dames de Siberie. - P. 369).
- метафори ваги: "Облонский не мог удержать легкой насмешливой улыбки..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 25). - метафори тонкості: "... сказал Степан

Аркадьич, с тонкою улыбкой гляця на Левина" (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 46)
У деяких випадках для образного представлення персонажа автор уособлює "усмішку" з яким-небудь живим предметом, у результаті чого, саме по собі слово "усмішка" є метафорою. "Она была улыбка, озарявшая все вокруг" (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 37) Метонімія є важливим стилістичним засобом, який поширює та збагачує вже існуючі номінації усмішки: "...глаза ее улыбались..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С 74); "...лицо Левина вдруг просияло улыбкой, тою, которая близка к слезам умиления..." (Толстой Л. Н, Анна Каренина. - С. 47).

Ще одним стилістичним прийомом, який широко використовується для опису усмішки в художніх текстах, є порівняння: "Le vieux monsieur avait des gestes lents, un sourire fin, comme s'il eut preside un congres de diplomates" (Zola E. Nana. - P. 93), "Galina. . fit un sourire de deesse... " (Troyat H. Les dames de Siberie. - P. 301). Існує певна кількість номінацій усмішки, в яких ми спостерігали використання оксюморона. Оскільки первинною функцією усмішки є виявлення позитивних емоцій та почуттів, присутність елементів з негативною конотацією поряд зі словом "усмішка" можна вважати оксюмороном, який використовується для формування інших типів усмішки: "...не ответил улыбкой на холодную улыбку отца..." (Толстой Л. Н. Анна Каренина. - С. 15); "Дулом ширнув, гад", - сказала, всміхаючись так, як це роблять чоловіки, коли в них щось болить" (Тютюнник Г. М. Облога. -С. 3 57). Поряд зі стилістичними прийомами вираження усмішки можна виділити фразеологічні звороти, які є завжди стилістично маркованими та мають позитивну чи негативну конотацію: расплыться в улыбке, оскалиться, un sourire fendu jusqu'aux oreilles, la bouche en coeur (c улыбкой, как ни в чем не бывало). Таким чином, жест-усмішка є поліфункціональною одиницею, яка має соціально-комунікативне та емоційне забарвлення та забезпечує адекватність комунікативного акту. За кожним із видів усмішок стоять не тільки конкретні значення диференціальних ознак, що визначають лексикографічний портрет однієї усмішки, але й інтегральні ознаки, що задають лексикографічний тип усмішок. Функціонально-когнітивний аналіз свідчить про переважання емотивної ознаки в семантичній структурі усмішки.

Список посилань
1. Григорьева С. А., Григорьев Н. В., Крендлип Г. Е. Словарь языка русских жестов. -Москва; Вена: Языки русской культуры; Венский славистический альманах, 2001. - 256 с.
2. Дарвин Ч. О выражении ощущении у человека и животных. - СПБ.: Сущинский, 1872. - 335 с.
3. Крейдлин Г. Е., Чувилина Е. А. Улыбка как жест и как слово (к проблеме внутриязыковой типологии невербальних актов) ВЯ. 2001. № 4. С. 66 92.
4. Физиогномика Сост. Г. М. Новосел о-ва. - СГІб.: Библиополис, 1993. - 309 с.
5. Янова О. А. Номінативно-комунікативний аспект позначення усмішки як компонента невербальної поведінки: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. 10.02.04. К., 2002. - 19 с.
6. Cecarelli F. Sorriso e riso. Torino: Giulio Emaudi, 1988. 381 p.
7. Cerchiari G. Luigi Fisionomia e mimica. Milano: Cisalpino, 1990. 336 p.
8. Mancini, A. II corpo ritrovaio: introduzione ai segnali del/a comunicazione non verbale. - Milano: I. S. U., Universila caltolica, 1997. - 278p.
9. Menard F. Le rire et le sour і re dans le roman courlois en France au moyen age. Geneve: Librairie Droz, 1969. 802 p.