Ласкаво просимо

д. філол. н.,
проф.
УДК655. 5 (470 т571)

У лекції йдеться про розвиток видавничої справи в Росії протягом останнього десятиріччя, здійснюється розподіл цього періоду на етапи та подасться послідовна узагальнена характеристика коленого етапу.

In the lecture there is a question of development, of publishing business in Russia during the last decade. As well it is implemented division of this period into the stages and given the consecutive generalized characteristics of the every stage.

Аналіз дослідження десятилітнього розвитку видавничої справи Росії дає підстави умовно розділити його на такі етапи:
- етап становлення нової системи (1991-1994);
- перша серйозна криза в умовах дестабілізації цін у країні (1994-1995);
- етап зміцнення в умовах одержання податкових пільг (1995-1998);
- друга криза періоду різкого обвалу рубля (1998);
- етап динамічного зростання в умовах продовження пільг (1999-2001);
- етап кризи перевиробництва та кризи ціноутворення в умовах скасування пільг (з початку 2002).

Стаття присвячена короткій характеристиці кожного з цих етапів, звертається особлива увага на три останні. За даними Російської книжкової палати, у найсприятливіший рік книжкового буму (1970) у Росії було видрукувано більше ніж 50 тисяч назв книг. 1993 року цей показник упав до найнижчої за новітню історію країни позначки - 29 тисяч (для порівняння, у 1912 році -34.630 назв) [1]. Ситуація, що склалася на початок 90-х років у російському друкарстві, дуже нагадувала ту, яка ось уже кілька років стабільно домінує з Україні, наклади центральних газет і журналів, книг скоротилися в кілька разів. Без книги залишилося практично все сільське населення. Це був один із головних аргументів, який змусив російських парламентаріїв без зволікань взятися за розробку принципово нового законодавства в галузі друкованого слова відповідно до міжнародного права. Йшлося, отже, про велику політику, про російський інформаційний простір, на звуження якого не могли піти ні праві, ні ліві в тодішньому російському парламенті. У російських видавців і поліграфістів своєчасно виявилися авторитетні й наполегливі захисники, які цілеспрямовано й постійно здійснюють лобіювання у вищих законодавчих та виконавчих органах країни інтересів книговидавничої галузі, активно впливають на формування громадської думки. Серед них варто передусім назвати Асоціацію книговидавців Росії (АСКІ), Спілку журналістів, Міжрегіональну асоціацію поліграфістів. Найвагоміша заслуга цих організацій у тому, що вони, об'єднавшись, про-били-таки стіну нерозуміння й байдужості багатьох державних чиновників і добилися прийняття 1 грудня 1995 року розробленого власними силами Федерального закону "Про державну підтримку засобів масової інформації та книговидання Російської федерації" [2]. Фахівці журналістики й книговидання називають цей закон безпрецедентним, який не має аналогів ні в російській, ні у світовій законотворчій практиці. Особливість його полягає в тому, що російські видавництва одержали нечувані досі пільги. Передусім вони повністю звільнялися від сплати ПДВ, митних тарифів зборів, частково - від податку па прибуток. Законом: були закріплені пільги з оренди, оплати транспортних та інших послуг. Одне слово, те, за що безуспішно "воюють" зі своїми "державниками" ось уже протягом кількох років українські видавці, їхні російські колеги вже давно мають.

Отже, Закон "Про державну підтримку засобів масової інформації та книговидання Російської Федерації", і десятки оперативно розроблених АСКІ відомчих інструкцій до цього закону, які регламентували порядок застосування його положень на практиці, забезпечували головне: вдосконалення книговидавничого процесу, нарощування обсягу випуску книг, поліпшення їх якості, розв'язання соціальних проблем у видавничих колективах. Не можна ствердити, що в прийнятті пільгового законодавства для книговидавничої справи не було в Росії противників. Восени 1996 року тамтешній уряд у пошуках додаткових податкових надходжень до бюджету мав намір скасувати деякі "видавничі" пільги. І знову на захист книговидавців стали перелічені вище громадські організації. Практично у всіх засобах масової інформації Росії могутньо пройшли протести й заяви, опубліковані листи провідних діячів культури, науки, мистецтва. Одночасно були надіслані листи керівникам Держазної думи, Ради Федерації з вимогою не допустити скасування відвойованих пільг для журналістів і видавців. Під тиском громадськості уряд змушений був відкликати свою пропозицію.

У випущеному 1996 року збірнику нормативних актів "Правовий захист преси та книговидання", в якому зібрані тексти Федерального закону про державну підтримку засобів масової інформації від 1 грудня 1995 року, а також пакет документів, спрямований на розв'язання гострих проблем російських засобів масової інформації і книговидання, подається такий прогноз подальшого розвитку видавничої справи в цій країні: "На книжковому ринку в усьому багатстві з'являться книги, газети, журнали, розраховані на всі - навіть найвибагливіші запити й смаки. Поступово пропонування на книжково-журнальному ринку будуть перевищувати попит. У результаті ціни на книги, газети, журнали спочатку стабілізуються, а потім почнуть знижуватися. Із товару для багатих і багатеньких вони знову стануть доступними студенту, школяреві, пенсіонеру й аспіранту, тобто всім, кому вони сьогодні не по кишені. По-новому заживуть і наші численні: бібліотеки. І Росія знову стане в перші ряди країн світу, які читають і друкують, бо роки кризи в періодичній пресі та книговиданні, не знищили нестримного прагнення людей до знань і читання - невід'ємного складника російського менталітету" [2, 11]. Такі оптимістичні прогнози виправдовували себе до "чорного" серпневого вівторка 1998 року, коли з несподіваним обвалом рубля на межі безодні опинилося й російське книговидання. Ситуацію, яка склалася тоді в книговидавничих колах у дні роботи щорічного Московського міжнародного книжкового ярмарку досить влучно охарактеризувала "Вечерняя Москва": "Під склепіннями павільйону панували сум і безнадія, а спиртне продавалося значно активніше, ніж книги... Жодного бодай значного контракту жодного договору. Загальна затравленість. А тут ще журналісти з аналітиками в один голос: вистоять лише "монстри", інші потонуть або будуть "з'їдені" конкурентами, в яких, однак, також легкого життя не буде" [3]. Та ось минув рік. І книговидавнича галузь країни почала поступово виходи з кризи.

Прийняте кілька років тому пільгове законодавство щодо друкованого слова швидко відновило втрачену рівновагу Таким чином, розроблений російськими книговидавцями і прийнятий 1 грудня 1995 року Федеральний закон "Про державну підтримку засобів масової інформації та книговидання Російської Федерації", за яким видавцям, поліграфістам і журналістам надавалися державою нечувані пільги, сповна "запрацював" після швидкого подолання загальнонаціональної кризи 1998 року У цифровому виразі це має такий вигляд: якщо в 1995 році по всій країні було випущено понад 33 тисячі назв книг і брошур, то в 1999-му - близько 50 тисяч. Минулий же рік щодо цього показника став для Росії рекордним - понад 70 тисяч назв загальним накладом 542,3 млн. примірників [4, 31]. Для порівняння - в Україні торік видано 10,6 тисячі назв книг і брошур накладом 50,3 млн. примірників [5]. Якщо врахувати, що в найкращі для радянського книговидання 80-ті роки в СРСР видавалося приблизно по 80 тисяч назв книг у рік (у РРФСР - 50 тисяч), то можна констатувати, що Росія перевершила свій радянський показник ще сім років тому й відтоді невпинно рухалася до такого рівня книговиробництва, який, за словами першого заступника міністра у справах друку, телерадіомовлення та засобів масової інформації М. Сеславінського, є цілком пристойним у загальносвітовій статистиці друків [6]. До речі, саме такі темпи зростання дали підстави російським дослідникам заявити, що "Росія, знову впевнено закріпилася в десятці лідерів світового книговидання" [7].

Помітне збільшення кількості видань характерне за більшістю тематичних розділів Найбільше зростання зафіксовано в розділі "Наукові та науково-популярні видання", "Літературно-художні видання". Нестабільними є поки що показники випуску навчальної, навчально-методичної літератури: після відчутного зростання у 1997 році (14,5 тисячі назв) відбувається таке ж відчутне падіння у 1999 році (12 тисяч), стрімкий злету 2000 році (16 тисяч) і таке ж стрімке скорочення наступного року (12 тисяч). ПОЯСНЮЄТЕСЯ це, очевидно, нестабільним фінансуванням підручників з державного бюджету, хоча в цілому ситуація щодо державної підтримки цього сектору літератури є найкращою на колишньому радянському просторі, про що йтиметься нижче Наведені цифри засвідчують незворотні процеси, що фактично закінчуються в Росії щодо роздержавлення книговидавничої сфери: невпинно скорочується обсяг випущеної продукції державними видавництвами і стрімко зростає цей показник у недержавних видавництв. Якщо в 1992 році за кількістю назв державними і недержавними видавництвами було випущено відповідно 13137 і 6121 книг, то в 2000 році це співвідношення змінилося: відповідно 10 і 32 тисячі назв. Ще переконливіші показники за накладами (у процентному вимірі): частка недержавних видавництв 2000 року склала 80 відсотків [8], Що насправді дали більш ніж п'ятирічні "податкові канікули" для книговидавничого сектору Російської держави можна наочно побачити в таблиці, де порівнюються темпи зростання показників цього сектору з показниками промисловості в цілому.
Дані у відсотках:

Стрімке зростання книговидавничої продукції, перенасичення ринку газетами й журналами на фоні помітного уповільнення темпів розвитку національної промисловості, що стало можливим у результаті надання друкованому слову значних пільг, очевидно, і, змусило тамтешніх законодавців переглянути правила гри між двома сторонами, встановлені наприкінці 1995 року. Власне, податкові пільги для журналістів та видавців і надавалися Державною думою на певний термін: спочатку на п'ять років, та завдяки настирному лобіюванню інтересів цієї специфічної галузі впливовими особами та організаціями, пільги ці вдалося у 2000 році продовжити ще на один рік. Наприкінці 2001 року термін дії закону "Про державну підтримку засобів масової інформації та книговидання Російської Федерації" в частині оподаткування закінчився Що це означало для російської книги та її творців9 З середини 2002 року в засобах масової інформації Росії все активніше стала обговорюватися проблема завершення "пільгової ери" для національної видавничої справи і журналістики. Незважаючи на серйозні заяви деяких професійних громадських організацій і спілок щодо необхідності рішучих дій, спрямованих на продовження пільг, фахівці чудово розуміли, що такого продовження, мабуть, не буде.

Шість років дії пільгового законодавства дали можливість цілій галузі не лише стати на ноги, а й нагромадити первинний капітал, спрямувати прибутки на розширення виробництва, відчутно збільшити заробітну плату, гонорари авторам. Щодо останнього, то російські колеги: журналісти і видавці - ніяк не могли второпати, що багато редакцій газет і журналів в Україні навіть не закладають у кошториси авторські гонорари, а переважна більшість видавців підписує з авторами договори на просто сміховинні суми гонорарів за видання їхніх творів. Отож, серед російських учених і практиків обговорювалася вже не можливість продовження пільг, а величина нового податку на додану вартість. Психологічно всі готувалися до 5-10 відсотків. Насправді ж підтвердився найгірший прогноз.

У середині грудня 2001 року поданий втретє на розгляд Державною думою Росії законопроект "Про внесення змін і доповнень до статей 149 і 164 частини другої Податкового кодексу Російської Федерації" в результаті ще одного читання одержав остаточну редакцію щодо оподаткування книговидання і ЗМІ в такому вигляді: з 1 січня 2002 року вводиться податок на додану вартість на книговидавничу продукцію в розмірі 20 відсотків. Виняток становлять навчальні та наукові видання, а також періодичні друковані органи, крім видань рекламного чи еротичного характеру, для яких встановлювалася пільгова ставка податку -10 відсотків. Закон прийнято Державною думою 20 грудня і схвалено Радою Федерації 26 грудня 2001 року. Ще не встиг закон набути чинності, а ціни в книгарнях помітно стрибнули вгору. Ситуацію з книготоргівлею в передріздвяну, найбільш прибуткову для продавців, пору змалював кореспондент журналу "Университетская книга", завітавши 6 січня в найбільшу книгарню Росії - "Московский Дом книги": ціни різко зросли практично на всі книги - як підручники, так і художню літературу; до старих цінників додався новий податок 20 відсотків і 5-відсотковий податок з продажу [9]. Підсумки книготоргівлі за січень 2002 року не могли не стривожити: до видавничої ціпи додавалася мінімум 40-вісоткова надбавка. Найбільше плутанини виникло з тлумаченням пільгових видів літератури. Податківці стали вимагати письмового підтвердження від видавців і продавців щодо того, що ця література є підручником чи монографією. Пристрасті розгорілися довкола наявності на титульних сторінках інформації про гриф Міносвіти. Деякі видавництва виступили з протестом проти існуючої практики надання грифів, звинувачуючи міністерство.

Цю проблему так прокоментував керівник Центру навчальної і професійної літератури Володимир Дмитрієв: "Перед запровадженням ПДВ на навчальну літературу склалася система, коли одержання грифа стало вкрай складною процедурою. Багато видавництв й не прагнули боротися з міністерством освіти за присвоєння грифа, а просто назвали свої книги підручниками. Це призвело до того, що чудові підручники не мають грифа, тоді «к безліч бездарних книг с грифованими підручниками та посібниками. Варто сподіватися, що таке несправедливе становище виправиться. Це сприятиме просуванню на ринок справді талановито написаних підручників. Тому система грифування, в необхідності існування якої ніхто не сумнівається, має бути переглянута, вона має стати прозорою, цілковито зрозумілою, а не кулуарною, що залишає можливість для всіляких пліток і домислів. Тоді можна буде розглядати гриф як критерій для визначення ставки ПДВ" [9] Видавці все голосніше й однотайніше вимагали від уряду чіткіше сформулювати межі застосування пільг на "навчальну і наукову літературу". Справа в тому, що такого поняття немає в документі так званої Флорентійської угоди щодо книгообміну, прийнятої Генеральною асамблеєю ЮНЕСКО Там ідеться про "книги культурного характеру". Наступальність і настійливість керівників видавничо-поліграфічної галузі у цьому пи-танні зробили свою справу: з квітня 2003 року, згідно з додатковим роз'ясненням уряду щодо застосування зазначеного закону, поняття "навчальна і наукова книжкова про-дукція" замінено на "видання з освіти, науки і культури". Чому ця поправка для видавців виявилася такою архіважливою - здогадатися неважко: адже до тематики освіти, науки, культури явно не дотягують хіба що брутальна порнографія та явна реклама. Звідси випливає, що багатьом виданням вдасться уникнути крайньої межі податку (20 %), зменшивши його принаймні наполовину. Таким чином, до початку книжкового ярмарку пристрасті щодо появи податків на друковану продукцію поступово стали вгамовуватися Настала пора прогнозів. У більшості випадків вони не є втішними Так, на одному із засідань Колегії Міністерства

Російської Федерації у справах друку зазначалося, що нові податкові умови "навряд чи дадуть змогу зберегти таку оптимістичну позитивну динаміку розвитку галузі" [6|. Справді підстав для занепокоєння с чимало. Вони з'являються в кожного при детальнішому ознайомленні з матеріалами статистичного збірника "Печать Российской Федерации", Так, дані за 2001 рік свідчать, що лише 6і, із діючих шести тисяч видавництв випустило за рік більше ста назв, тоді як близько п'яти тисяч видавництв здебільшого випускають за рік одну-дві книги. Така ж картина і щодо накладів. Тих видавництв, які зарік подолали мільйонний показник, у Росії лише 54. Але на частку всього лише д'яти видавництв (ACT", "Дрофа", "Олма-прес", "Просвещение") припадає понад 30 відсотків сукупного накладу всієї країни [11]. Не все так райдужно і з географією видавничого життя Росії. За підрахунками А. Ільїнського, 2001 року внесок видавництв Москви і Санкт-Петербурга за назвами книг, виданими в усій країні, склав 70 відсотків, а за накладами - понад 90 відсотків. У цих показниках - явна тенденція до такої концентрації видавничого бізнесу, який межує з монополізацією книжкового ринку Росії кількома великими видавничими групами.

Дослідники насторожено стежать ще за однією тенденцією - в останні роки середній тираж назв невпинно знижується: якщо на початку 90-х років звичними були сотні тисяч примірників одного видання, то нині - кілька тисяч. Хоч ця тенденція не є суто російською, тут вона особливо засвідчує перенасиченість ринку книгою. Спостерігається деякий спад попиту на книги. За даними Всеросійського центру досліджень громадської думки, середній росіянин за рік витрачає на купівлю книг суму, еквівалентну 10 доларам [12], За цими ж даними, третина росіян (близько 34%) взагалі не читає книг, або прочитує одну книгу в рік. Російські експерти книжкової справи майже одностайно констатують зниження інтересу суспільства до видань художньої літератури - як класичної, так і сучасної Проведене 1994 року соціологами Російської державної бібліотеки опитування абонентів виявило, що твори російських і зарубіжних класиків склали 4,7 відсотка куплених цими читачами у рік дослідження книг. Показово, що більше половини читачів, які купують класику, мають вищу освіту. Водночас на 5,5 процента зросла за останні три-чотири роки кількість відвідувань бібліотек. Така тенденція засвідчує, що в умовах формування в Росії нового суспільства зникає домінуюча за радянських часів символічна функція книги як ознаки прилучення до високої культури, Звернення до книги все більше мас тепер утилітарний характер. Іншими словами, для когось книга стає засобом здобуття знань, для когось - удосконалення своїх професійних навичок, ще для іншого - джерелом одержання конкретної інформації чи формою проведення дозвілля. Йдеться, отже, про утворення багатовекторних полюсів потреб у книзі - освітнього, наукового, виробничого.

На цьому фоні цікаві тенденції відбуваються і в такому полюсі читацьких, симпатій, яким є "масове чтиво" - детективи, фантастика, жахи, еротика, любовні романи, усілякі пророцтва й поради. Незважаючи на повільний, але невпинний спад читацьких інтересів до такого "чтива", значна частина видавництв, схоже, не збирається від нього відмовлятися, продовжуючи заробляти на цьому неабиякі гроші. В умовах зниження рівня культури в цілому і культури читання зокрема масове пропонування такого тематичного спектру утримуватиме ще певний час і стабільний попит на нього. Хоча перелом такий у психології самих видавців усе ж відбувається. Як приклад, може слугувати практика приватного видавництва "ОЛМА-ПРЕС", яке несподівано увірвалося на російський книговидавничий ринок і міцно завоювало свої позиції. Вісім років тому воно заявило про себе реалізацією, здавалося б, безпрограшного проекту - яскравою і різноманітною серією любовних романів. А нещодавно з власної ініціативи вирішило змінити тематику. Тепер вона істинно російська, патріотична: багатотомні серії "Русский дух", "Детский Плутарх" (всесвітня історія в особах), "Семейная знциклопедия". Такі видання, до речі, досить добре розходяться. Безперечним є впевнене утвердження навчальної, наукової, а надто - довідкової літератури. Вражає різноманіття енциклопедій, добротно підготовлених як з наукового, так і поліграфічного боку. Справжній злет переживає сьогодні, скажімо, "Большая Российская знциклопедия". Можна лише уявити, який величезний науковий і пізнавальний заряд криють у собі випущені за короткий проміжок часу в окремих томах і позбавлені найменшого ідеологічного нальоту "Большие знциклопедические словари" за галузями знань: політехнічний, мовознавчий, математичний, фізичний, біологічний, сільськогосподарський, хімічний, міфологічний. А ось енциклопедії, які піднімають дух нації: "Отечество", "Москва", "Русский балет", "ЛесРоссии", Торода России", "Народи РОССИИ", "История Отечества". "Народо-население", "Народьі и религии мира", "Жилище", "Ваш огород", "Пчеловодство", "Ста-рость" - це теж енциклопедії. Створили росіяни і "Лермонтовскую знциклопедию", "Всемирньїй биографический знциклопедический словарь". Що вже говорити про десятки "мовних" енциклопедій, які передусім утверджують у своїй державі свою, російську, мову... У цьому контексті варто окремо виділити енциклопедію "Книга" - 800-сторінкове фундаментальне видання, де загальні питання книгознавства, книжкової справи Росії і зарубіжжя розглядаються в аспекті минулого і сьогодення. До речі, саме за це видання оргкомітет ярмарку нагородив видавництво "Большая Русская Энциклопедия" спеціальним призом у номінації "Книга - подія року".

Один із феноменів російського видавничого ринку - наполеглива,, вміла і досить толерантна боротьба видавців за свого читача. Скільки ж в цілому видавництв і видавничих організацій працюють сьогодні в Росії - про це не знає жодний урядовий орган. Відома лише така цифра по Москві й Московській області - близько півтори тисячі, різноманітна продукція переважної більшості яких "робила погоду" на форумі [13]. Щодо уряду самої Москви, то про масштаби і рівень підтримки ним російських видавців свідчить той факт, що для координації видавничої діяльності в московському уряді створено спеціальний підрозділ, у штаті якого 15 (!) експертів. Ось чому в московських книгарнях так багато можна побачити яскравих книг, присвячених російській столиці зокрема і Росі;' в цілому. Якщо врахувати, що, починаючи з 2002 року, ціни на книги зростають, а попит на них - ні, то криза перевиробництва найбільше вдарить по середніх і малих видавництвах. На думку одного з керівників видавництва "Варгиус" А. Ільїнського, а умовах концентрації та відносної малобюджетності книговидавничого бізнесу перелічені вище обставини створять загрозу підвищення ступеня монополізації російського книговидання. У результаті книговидавнича галузь, як в старі добрі часи, може бути поділена між кількома великими корпораціями, що призведе до застою й занепаду багатьох видавництв [4, 40].

На противагу ученим і практикам, державні чиновники такої загрози для російського книговидання у зв'язку з введенням нових ставок податків не вбачають. Більше того, вони прагнуть регулювати ці процеси. Зокрема, шляхом збільшення фінансової підтримки соціально значущих видань. Так, на 2002 рік було виділено 280 мільйонів рублів на 119 видавничих проектів, що здійснювалися в 22 регіонах [б]. (Пріоритетними темами нинішнього року обрані, патріотичне виховання, розвиток: національної культури народів Росії, програми для дітей, ветеранів, ювілей Санкт-Петербурга.) Значна сума коштів (54,8 мільйона рублів) виділяється для субсидування навчальної літератури Це дасть можливість видати за державний кошт 475 назв підручників, а також довідкових, енциклопедичних, науково-технічних видань. Після короткочасного скасування пільгового законодавства щодо друкованого слова, яке тривало у Росії кілька місяців, Державна дума своїм рішенням 25 грудня 2002 року ухвалила новий закон, який на два роки знову відновлює для російської преси і книговидання існуючі донедавна пільги [14].

Отож, на противагу українському книговиданню, російський книжковий бізнес, як і ринок друкованих засобів масової інформації, процвітатиме й надалі, витісняючи, зокрема, на українських теренах обкладений високими податками, атому й неконкурентоспроможний вітчизняний друкований продукт.

Список посилань
1. Книга в России в канун 2000 года Полиграфист и издатель (Москва). 1999. С. 9-10.
2. Правовая защита прессы и книгоиздания: Сб. нормативних актов. М.: Норма, 1996. 288 с.
3. Вечерчяя Москва. 1999. 7 сент.
4. Издательства России: Сиравочник. М., 2002. С. З1.
5. Тимошик М. "Книжковий сад" в очікуванні повноцвіття: Післямова до II Міжнародної книжкової виставки-ярмарку в Києві Друкарство. - 2002. М 4. С. 811.
6. Майсурадзе Ю. Отрасль в 2001 году розвивалась динамично Полнграфист и издатель. 2002. № 3. C. 5.
7. Ильницкий А. Книгоиздание в контексте социально-жономиеских преобразоваиий в современнон России Издательства России: Справочник. С. 26.
8. Печать Российской Федераиин 1992 2001: Статистическин сборник. М, 2001.
9. Новый год, новый налог, новые цены Университетская книга (Москва). - 2002. № І. - С. 14).
10. Дмитриев В. Льгота дана і надо ей пользоваться // Там же. - 2002. № 2. С. 21, 22.
11. Ленскин Б. Книжний мир сегодчя и завтра Там же. 2002. № 7. - С. 20 2,1.
12. Книжное обозренне. 1994 2002. Матеріали вкладки PRO за 2001 2002 годы.
13. Издательства Москви и Московской области.: Прилож. к спец, номеру журнали "Полиграфист и нздатель". М, 1999.
14. Артеменко О. На кого костюмчик наїсться: звідки ніжки ростуть і кому дістався новорічний подарунок, обіцяний вітчизняним книговидавцям? Дзеркало тижня. 2003. - № 1.