Об'єктам дослідження авторки статті є жанрова специфіка контактної телевізійної програми, спорідненість телевізійного видовища із жанром документальної драми і роль ведучого у підготовці до дискусії, яка є основою подібних телевізійних проектів.
In the article of author the subject of research is the genre specifity of communicative television program, the connection of television show with genre of documentary and the role of presenter in organization of discussion that is the basis of similar television projects.
Одним із найбільш поширених у телевізійній публіцистиці 90-х років XX сторіччя став жанр ток-шоу. За допомогою кабельник і радіорелейних ліній, а також супутникового зв'язку телебачення стрімко розширило свою аудиторію, залучаючи до дискусії все більшу частину суспільства, нерідко спонукаючи її до колективного пошуку істини.
Жанр ток-шоу, що, на перший погляд, є нібито характерною ознакою пострадянського телепростору, не новий. Телепрограми, стрижнем яких була розмова у студії із залученням глядацької аудиторії, якраз, навпаки, становили основу "радянського" телеефіру Визначення ж "ток-шоу", що стало більш звичним для нашого мовного простору значно пізніше, не є зовсім точним відповідником тих телепрограм, що зараз так себе іменують, і, навіть, не через іншомовне походження терміна, проблема у деякій стильовій невідповідності, адже далеко не всі так названі проекти є, власне, видовищем. Йдеться якраз про "розмову": чи то про діалог двох у студії, чи то про залучення аудиторії як у студії, так і поза нею (під час прямого ефіру). Тому, як більш відповідний до "розмовних" програм, вживатимемо синонім "контактні".
Варто зазначити, що, за прогнозами фахівців ТВ, а також менеджерів, продюсерів та провідних журналістів, саме за телевізійним видовищем майбутнє. У жовтні 2001 року на сьомій церемонії вручення премій "ТЗФИ" Російської академії телебачення організатори і гості, у тому числі міжнародні, визнали: телебачення в усьому світі розвивається в бік шоу [1].
Що ж найголовніше в контактній телепрограмі9 У підручниках з телевізійної журналістики наголошується, що основою будь-якої контактної телепрограми є дискусія, бесіда, прес-конференція, що мають діалогічний характер. "Дискусія (від лат. dis-cussio - дослідження, розгляд, обговорення) - жанр, притягальний для телеекрана, адже саме в обговоренні й у зіставленні навіть протилежних, а то й конфліктних, точок зору народжується істина, принаймні ця істина стає очевидною для глядачів, хай і суб'єктивною для кожного. Розвиток і рух до меги, що відбуваються на очах глядачів. Зіткнення різних думок включає телеаудиторію у процес дослідження, активізуючи інтелектуальну діяльність, подолання пасивності, характерну для сприйняття готових постулатів. Звідси високий пізнавальний потенціал жанру" [2].
Як справедливо зауважує В. Різун, телевізійний етап у розвитку комунікації з'явився тоді, коли моделі поведінки отримувалися до того, як люди навчалися читати. У цілому цей етап посилив процеси масового кому ні кування. Комунікація мала напрям одновекторної (інакше, монолог) і багатовекторної (діалог). Особливістю діалогічного спілкування (тобто розмови між двома або кількома особами) є зміна ролей комуніканта й комуніката. Ініціатива у спілкуванні переходить від одного до іншого. Комунікант стає комуні катом і навпаки. Завдяки новітнім технологіям ця багатовекторність робить масове спілкування багатогранним і повноцінним, оскільки створюються умови для ефективного обмін>' інформаційними продуктами, більш певно реалізуються інтереси маси, задовольняються індивідуальні потреби, своєчасно уточнюються позиції її представників [3].
Таким чином, призначення кожної окремої контактної телепрограми стане зрозумілим, після дослідження актуальності порушених у ній тем, і відповідей на поставлені запитання, професійності постановки, власне, видовища, активізації психологічного контакту з аудиторією, розвиток форм зворотного зв'язку, а отже, зростання рейтингу популярності у глядачів. Термін "контакт" можна тлумачити, як принципово новий тип стосунків телебачення та аудиторії, що грунтується на їхній реальній взаємодії. Однак ситуг.ція телевізійної контактної програми не лише детермінує спільну взаємодію телебачення та глядачів, але й відкриває канали такої взаємодії, тобто дає можливість реалізації пробудженого нею потенціалу глядацької аудиторії. Тому не менш важливим чинником, який впливає на зміну сприйняття аудиторії (отже, і на рейтинг- популярності контактної телепрограми), є можливість реальної участі в програмі, прямого зв'язку з комунікаторем як у прямому ефірі, так і під час відеозапису контактної телепрограми. Неважко сформулювати зв'язок, що виникає при цьому: екранний діалог - сприйняття його глядачами -бажання підтримати діалог - взаємодія з комунікатором.
Ці висновки підтверджуються в цілому ряді праць. Так, В. Бойко свого часу констатував: сприйняття поліпшується, якщо телевізійне повідомлення побудоване за принципом участі аудиторії [4]
Б. Бгажноков на прикладах радіопрограм демонструє, як діалогізація мовлення, що стає засобом імітації прямого контакту зі слухачами, сприяє залученню їх до процесу інтелектуальної взаємодії [5]. Психологічні експерименти фіксують залежність сприйняття від рівня взаємозв'язку суб'єктів під час їхньої спільної діяльності. При цьому психологи розмежовують ступінь цього взаємозв'язку: від "мовчазної співприсутності" до спільного обговорення із прийняттям колективного рішення. "Якщо на рівні "присутності інших" спрацьовує механізм співзбудження, то на рівні взаємовпливу, взаємозв'язку включається додатковий сукупний фонд інформації, виходячи з якого і відбувається наступне прийняття рішень" [6]. Результати цих психологічних досліджень, безумовно, були б корисними для підготовки контактних телепрограм, враховуючи спрямованість таких програм на безпосередню взаємодію із глядачами. Враховуючи різний ступінь залучення аудиторії до екранної дії, цілком коректно перенести рівні, встановлені психологами, на рівні, що реально існують в умовах кожної конкретної контактної телепрограми. Так, скажімо, рівень "мовчазної співприсутності" відповідатиме рівневі психологічної "співучасті" глядачів, а рівні взаємовпливу - різним ступеням контактності програми.
Виокремлюючи телевізійну програму, центром якої є дискусія, в окремий жанр, слід зазначити, що тематика, соціальне спрямування, позиціонування серед імовірних глядачів і проблематика кожного циклу подібних передач, безумовно, позначається на стильовому, концептуальному і режисерському втіленні авторського задуму. Програма, що виходить в ефір, є результатом цієї колективної роботи.
Зазвичай чи не найбільш резонансними є програми, під час перегляду яких глядач може ідентифікувати свої переживання, вчинки, мотивації з тими, що обговорюються у студії. Якщо ж йдеться про певні достовірні ситуації, реальні історичні чи політичні події, скажімо, то можна стверджувати, що таю контактні телепрограми тісно пов'язані з жанром документальної драми. Цей жанр почав активно розвиватися на Заході та в Росії на початку минулого сторіччя. За визначенням П. Паві, документальна драма використовує" як текст лише документи, першоджерела, оброблені та "поставлені" відповідно до соціально-політичної програми драматурга" [7].
Досліджуючи оформлення постановок документальної драми, В. Березкін писав: "її поетика розрахована на те, що глядачам буде пред'явлено систему документальних доказів, у тому числі й візуальних - у вигляді проекцій, фотографій, текстів, кадрів кінохроніки тощо" [8]. Відомий випадок з режисерської практики Б. Брехта, який у 1932 році працював над виставою "Мати" за мотивами роману М. Горького та включив до сценічної дії кінокадри з фільму С. Ейзенштейна "Жовтень". Здійснюючи другу версію в 1951 році, він доповнив кінопроекцію кадрами Китайської революції, хронікою Кубинської революції з Фіделем Кастро. При цьому режисер використав кіно як противагу театральній грі, вважаючи, що кіно коментує сценічну дію і змушує глядача замислитись.
Цікавим у цьому зв'язку є спостереження Г. Новикової, яка зазначає, що ток-шоу російського виробництва "Як це було", "Незалежне розслідування" та інші побудовані саме за цією моделлю. Дійсні події минулого, про які розповідають очевидці, аналіз поведінки основних дійових осіб цих подій, демонстрація справжніх документів (у тому числі й відеофільми, і кінохроніки), відкритий фінал, коли у глядачів створюється враження, що їм самим пропонується оголосити вирок і вирішити, хто мав рацію, а хто не має рації - усе це властиве і документальній драмі, і аналогічним телевізійним шоу.
Відмінність лише в тому, що в театрі документальні події розігруються акторами, а на телебаченні запрошені до студії учасники подій та експерти "грають" самих себе [9].
Однак, як і в документальній драмі, це лише ілюзія самостійного глядацького мислення. Сценарна група, режисер, ведучий - усі будують систему доказів таким чином, щоб підштовхнути аудиторію до необхідних висновків. Крім того, театральну сцену й телевізійний екран ріднить синтетичність засобів впливу на глядача. Це виявляється через декорації як важливий елемент студійної програми, літературне слово, акторську майстерність. Як правило, ці засоби насамперед впадають в очі глядачам. З точки зору професіоналів телебачення, прямоефірні контактні телепрограми зближує з театром просторово-часова безперервність, або, як модно зараз говорити, режим реального часу, режим он-лайн. І, нарешті, є ще одна ключова властивість, яку контактна телепрограма запозичує у театру, - публічний емоційно-імпровізаційний діалог сцени й залу. Бажання багатьох людей взяти участь у телевізійних "видовищах" у ролі глядачів засвідчує ностальгію сучасної людини за цікавим спілкуванням, яке стимулює її саморозвиток. Достатньо подивитися різноманітні розважальні телевізійні програми для того, щоб зробити простий висновок: сучасна людина готова відгукнутися на пропозицію висловитися як із суспільно вагомих, так і з інтимних питань, готова вгадувати мелодію чи відповідати на запитання. Вона навіть готова (як це не парадоксально!) бути смішною заради того, щоб опинитися в центрі загальної уваги. Отже, запорука успіху контактної телепрограми або ток-шоу з точки зору телевізійників і аудиторії "гостросоціальна" або "гостротеатральна" композиційна побудова цього шоу за законами видовища. Це спільний знаменник, що об'єднує вітчизняних і закордонних професіоналів телебачення.
Цілком очевидно, що кожна подібна телепрограма мусить бути ретельно підготована редакторсько-режисерською групою. І чи не найважливішим етапом є підготовка до запису програми ведучого, адже розвиток дискусії в студії передбачає логічну кульмінацію і розв'язку з одного боку, а з іншого - має бути бодай до міри прогнозованим. 1 ще одне надзвичайно складне завдання постає перед ведучим контактної телепрограми, власне, підготовки і проведення інтерв'ю. Однією із запорук успішного запису є і відповідний психологічний тренінг аудиторії у студії і запрошених гостей. Цілком логічно і правильно, коли цю роль на себе бере саме ведучий. Він може виконувати функції опонента чи модератора під час проведення запису, на початковому ж етапі він - господар студії, чиє завдання ще і психологічна адаптація всіх учасників знімання до нових умов і обставин.
Емоційна дискусія, що базується на зіткненні різних поглядів і точок зору, спільний пошук істини, актуальність проблематики, оперування реальними фактами, достовірність і "близькість" до життя, журналістська майстерність та фахова підготовка ведучого, втілення вдалого режисерського задуму, технічні можливості та постановка дискусій як видовища - ось головні чинники створення вдалого телевізійного проекту.
І тоді кожна наступна програма, чи то мистецького, чи то політичного, чи то соціального спрямування: зможе впливати на формування громадської думки, а отже, має всі шанси стати популярною, рейтинговою, цікавою і потрібною для глядачів.
Список посилань
1. Кисельов Дмитро. Російська журналістика культивує в собі відчайдушну самодо¬статність /День. - 2001. - 2 лист.
2. Телевизионная журналистика: Учебник Под ред. А. Я. Юровского. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1994. - С. 179.
3. Різун В. В. Природа й структура кому¬нікативного процесу (лекція друга) // Київ. нац. ун-тім. Тараса Шевченка. К., 2000. С.5- 7.
4. Бойко В. В. Социально-психологическое изучение некоторых проблем ннформационного телевидения: Автореф. дис. ...канд. психолог, наук Ленингр. гос. ун-т. // 1969. - С. 14.
5. Бгам'ноков Б. X. Психолингвистические проблеми речевого общения (личностно и ещи-ально орнеитированное общение): Автореф. дис. ...канд. филол. наук. М, 1973. С. 13.
6. Проблемы общения в психологии. М, 1981. С. 25.
7. Пави П. Словарь театра. М, 1991. С. 3.51.
8. Бережин В. И, Искусство оформлення спектакля. М, 1986. - С. 35.
9. Новикова Анна. Ток-шоу: особениости жанра // Телефорум. 2001. № 5. С. 43.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові