Розкривається зміст поняття "парламентські документи", їх місце в комунікативному процесі державотворення, структури і а ція документів у процесі інформації та кодифікації законодавства.
The article explains the concept of "parliamentary documents ", distinguishes their place in the communication process of the state-formation; shows documents structurization in the information process and legislation codification.
Як свідчить практика, у структурі політичної комунікації провідне місце належить законотворчій діяльності парламенту. Саме через це тема вивчення вербальних носіїв законодавчої інформації (законів, постанов, законопроектів) вбачається не лише актуальною, а й злободенною. Об'єктом нашого дослідження є політична комунікація, предметом - зазначені парламентські документи. Відомо, що результатом законотворчої діяльності є корпус правової бази, що регламентує функціонування політичних інститутів нашої держави. Таким чином, парламентські документи є основою вивчення історії державотворення в цілому та становлення парламентаризму зокрема. Особливий інтерес ці документи становлять для дослідників функціонування інституту законодавчої влади. Відомо, що парламент є ключовою ланкою в системі стримувань і противаг між: гілками влади [1]. Він реалізує це право у таких основних функціях: контроль за формуванням та використанням державних коштів (прийняття бюджету); парламентський контроль за діяльністю уряду (давання згоди на призначення Прем'єр-міністра та голосування за довіру уряду). Законодавчому органу зазвичай належить роль своєрідної арени, де з'ясовуються стосунки між різними партіями, соціальними прошарками, погоджуються інтереси, укладаються політичні угоди та з являються компроміси Це природно, оскільки парламент за своєю сутністю віддзеркалює соціально-політичну структуру самого суспільства.
Законодавча діяльність парламенту матеріалізується в корпусі документів, які кваліфікуються як парламентські. У західних країнах накопичено чималий досвід дослідження таких документів. Наприклад, у Франції політологи мають можливість працювати з тематичними виданнями, що видаються в зібранні документів "Аннали національних зборів. Парламентські документи. Офіційний вісник Французької республіки". Це видання друкується у чотирьох серіях: "Закони і декрети", "Парламентські дебати. Національні збори", "Парламентські дебати. Сенат", "Економічна і соціальна рада". Видаються також стенографічні звіти кожної палати. їх середній обсяг становить понад 2 тис. сторінок. У звітах подаються як письмові, так і усні запити парламентарів.
Парламентські документи відбивають усю складність сучасного державного управління. В Україні документи набули значної ваги за останні десять років, коли Верховна Рада України почала працювати на професійній основі та після руйнації компартійних структур набула реально правового статусу єдиного законодавчого органу і держави можливість визначити мотивацію дій суб'єкта законодавчої ініціативи. Найбільшої ваги доцільність такої складової текстологічної критики набуває тоді, коли йдеться про ініціювання змін і доповнень до конституційних законів, що, як відомо, складають підвалини політичної системи України.
Наступна група парламентських документів, яка невід'ємно пов'язана з попередніми масивами джерел спільними коріннями походжень, стенограми пленарних засідань парламенту. Ці документи мають важливе значення, оскільки віддзеркалюють безпосередню роботу депутатського корпусу під час обговорення та прийняття законодавчих актів. Для дослідника такий великий корпус джерел (у середньому в рік видається до 500 авт. арк. стенограм пленарних засідань) становить великий інтерес, оскільки стенограми вважаються носіями первинної інформації. Ми не випадково вживаємо дієслово "вважаються", оскільки порівняльний аналіз аудіо-інформації з її текстовими відповідниками дає підстави зробити деякі застереження щодо "первинності" стенограм.
Безперечно, що ці документи до максимально можливих меж відтворюють роботу депутатів у залі. Водночас досліднику важливо врахувати ряд обставин, які впливають на автентичність стенограми як джерела комунікативного процесу їх три По-перше, стенограми перекладаються на текст із звукового ряду (диктофонне опрацювання) По-друге, власне текст зазнає редагування з метою перетворення "внутрішньої" на "зовнішню" мову.
По-третє, після редагування стенограми її текст погоджується з учасниками подій, що може призводити до відповідної корекції тексту. Внаслідок цього стенограма певною мірою уніфікується до рівня нормативної лексики. Таким чином, втрачені в результаті попереднього опрацювання зазначені властивості стенограми як індивідуального джерела політолог має враховувати. Адже, як зазначає відомий дослідник А. К. Соколов, мова є соціальним засобом збереження та передачі інформації, її структура віддзеркалює людське мислення, отже, є особливістю джерела [6]. Незважаючи на певні текстологічні відмінності, що відокремлюють законодавчі акти, законопроекти та стенограми пленарних засідань парламенту на види парламентських документів, їх треба розглядати як єдиний інформаційний масив джерел, оскільки тільки в системному їх вивченні найліпше одержати якомога вичерпний результат. Наприклад, еволюцію підготовки Конституції України - від численних законопроектів, ініційованих змін, доповнень, відхилених пропозицій, погоджувальних чи альтернативних варіантів, зрештою, голосування за кожну статтю конституційною більшістю - варто досліджувати в комплексі, що утворюється корпусом джерел.
Наступна група парламентських документів - стенографічні звіти пленарних засідань Верховної Ради України, які органічно пов'язані зі стенограмами Проте між цими видами комунікативних одиниць є певні відмінності як організаційно-видавничого, так й текстологічного характеру, що дає підстави класифікувати їх як самостійні види документів. Суть цих відмінностей полягає у тому, що стенограми пленарних засідань Верховної Ради України є джерелами архівного характеру, тобто службовими виданнями, які не розповсюджуються у традиційний спосіб [7]. Натомість стенографічні звіти пленарних засідань парламенту вважаються книжковими виданнями, тобто вони введені до науково-інформаційного обігу і є доступними для дослідника. Також треба взяти до уваги й той факт, що стенографічні звіти певною мірою композиційно обмежені. В них не подаються роздруківки результатів поіменного голосування, як це робиться в стенограмах.
Дослідникам також важливо взяти до уваги той факт, що стенографічні звіти зазнають ще більшої, у порівнянні зі стенограмами, пленарних засідань редакційної правки. Більше того, рівень опрацювання виступів депутатів у цих виданнях актуалізує проблему контамінації джерела, тобто виявлення питомої ваги власне авторського тексту й позиції. Це пояснюється тим, що виступи не лише редагуються, а й перекладаються, хоча, як уже зазначалося, мова не є лише суто комунікативним засобом, а й певним авторизованим чинником, який містить чимало додаткової інформації [8].
До парламентських документів, які становлять особливий інтерес як історичне джерело, належать і "Матеріали парламентських слухань" Специфіка цього документа полягає у тому, що в ньому зафіксовані не тільки виступи парламентарів, а й широкого загалу громадськості. Як правило, у таких випадках беруть активну участь в обговоренні проблеми фахівці з тих питань, що є в центрі уваги.
Дослідження комунікативної бази діяльності парламенту передбачає залучення до наукового аналізу і матеріалів ЗМК. Політологу важливо зіставити первинну інформацію особливих джерел, які характеризуються індивідуальною семантичною структурою, з матеріалами преси, що створюються здебільшого парламентськими кореспондентами. Цікавими вбачаються й газетні статті, що їх пишуть суб'єкти законодавчої ініціативи та безпосередні учасники законодавчого процесу. Предметом таких розвідок можуть бути газети "Голос України", "Урядовий кур'єр", журнал "Віче", з. також публікації у регіональній пресі, читачі яких - потенційний електорат.
Природно, кожен із названих видів парламентських документів може бути предметом окремого дослідження. Проте висновки, котрі матиме науковець, будуть повними лише за умов комплексної джерелознавчої критики, коли поруч із ідіографічним вивченням документа застосовуватимуться кількісні методи вивчення, що передбачають квантифікацію масових сукупностей текстів.
Список посилань
1. Василюк С. Ф. Система стримувань і противаг між законодавчою і судовою гілками влади / Парламентаризм в Україні. К, 2001. С. 147. 2. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997року № 503 93 Право¬ ве регулювання видавничої справи в Україні. К, 2000. С. 107. 3. Відомості Верховної Ради України: Ал¬ фавітно-предметний покалсчнк. Додаток до №52, 2000 р. 4. Закони України: довідковий том (1-11). К., 1977. 262 с. 5. Коломийцев В. Ф. Методология истории (от источника к иселедованию). М, 2000. С. 82. 6. Соколов А. К. Социальная история: проблемы методологии и источниковедения Проблеми источниковедения и историографии: материалы научных чтений. М, 2000. - С 82 83. 7. Про впорядкування розсипки контроль¬них примірників творів друку: Постанова Кабінету Міністрів України від б липня 1992 року № 376 // Правове регулювання видавни¬чої справи в Україні. К., 2000. С. 218. 8. Друга сесія Верховної Ради Української РСР (двадцяте скликання): стеног. звіт. Т. 1 1 жовтня 26 грудня 1990 року. К., 1997. 509 с.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові