Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Психологічні проблеми в дискурсі іміджу телебачення

М. Ю. Іванченко

асп.
УДК 621.397. 13:7.097

Розглядаються психологічні проблеми творчості телемитців, роль темпераменту, вдачі, природже¬них та набутих властивостей творчої особистості у формуванні іміджу тележурналіста, ведучого, диктора телебачення.

It is analyzed the psychological problems television artists' work, role of temperament, disposition, inherent and acquired characteristics in forming of image of television journalists, leader and television announcer.

Психологічні проблеми у царині телевізійного мистецтва, зокрема в контексті створення іміджу, відіграють першорядну роль, оскільки зони пов'язані з людиною, її психікою і складним внутрішнім світом, такими визначальними в творчості рисами, як талант, творча уява, творча інтуїція тощо. Людина з її душею, серцем, розумом, світобаченням є творцем телебачення.

Актуальність теми полягає в тому, що можливість творчого виявлення тележурналіста, диктора, ведучого на телебаченні завжди пов'язана з емоційністю, вмінням вводити себе в стан ентузіазму, творчої наснаженості, натхнення, без яких неможливий високий імідж, скажімо, ведучого. У зв'язку з цим виникає необхідність знання психологічних проблем у дискурсі телебачення, надто українського, що проходить шлях становлення у нових суспільно-політичних та ринкових умовах. Актуальність розв'язання психологічних проблем у контексті іміджу телебачення визначена ще й тим, що в українській науці майже нема спеціальних досліджень з даної тематики. Тому багато що довелося почерпнути з психології творчості в інших видах мистецтва, зокрема театру, кіно, малярства, а також прикладної психології та медицини.

Об'єктом дослідження є діяльність сучасного Українського телебачення, зокрема те леканалів "УТ-1", "Інтер", "1+1", "ICTV", провідних телеведучих, таких як Алла Мазур, Олександр Ткаченко, Ганна Безулик, Микола Вересень та ін. Опертям у розробці даного питання служать вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність [І], дослідження стародавніх грецьких учених про типи людського темпераменту [2] та вчення швейцарського психіатра й психолога Карла Юнга [3] про основні типи особистості та визначені на основі них 16 психологічних портретів. Американський психолог Д. Кейрсі, розвинувши теорію К, Юнга, виокремив з його психологічних портретів чотири типи темпераменту: сенсорний планувальний, сенсорний спонтанний, інтуїтивно-раціональний, інтуїтивно-емоційний [4], які допомагають визначити неповторну індивідуальність тележурналіста й рамки її типологічних особливостей. Велике значення мали праці й творчий досвід К. Станіславського, зокрема, його думки про психологічні засади артистичності - однієї з головних умов високого іміджу телемитця [5, 7].

З-поміж робіт сучасних українських дослідників психології творчості вирізняється дослідження В. А. Роменця "Психологія творчості" [6]), в якій автор розглядає ключові питання формування та вияву творчих здібностей людини на різних етапах її шляху до особистішої зрілості. Дослідник з'ясовує загальну природу творчого процесу, в якому головну роль відіграють уява, фантазія, раптові емоційні прояви евристичного акту, осяяння, катарсис, що мають підсвідоме походження.

Єдиною спеціальною працею, що присвячена психології телебачення, є монографія російських учених Л, Матвєєвої, Т. Анікєєвої та Ю Мочалової [7]. Значну допомогу в дослідженні питання психології іміджу телебачення дає численна вітчизняна та закордонна література з практичної психології як галузі медицини. Визначальним чинником у формуванні будь-якого іміджу взагалі й телебачення як виду людської творчості зокрема є психологія особистості, особистісний фактор, цебто творча й особистісна особливість ведучого, кореспондента, режисера чи іншого учасника теледійства. Тому, поставивши собі за мету розробити той чи іншими імідж, скажімо, телеведучого, фахівець передусім має відштовхуватися від органічно притаманних людині особливостей, насамперед, зовнішнього вигляду, голосу, темпераменту, схильностей, звичок, вдачі. Якщо перші три особливості - вроджені й можуть підлягати лише певній корекції, то дві наступні - схильності й звички - формуються протягом зрілого життя й визначаються здебільшого потребами людини. Саме вони, потреби, за висловом Зігмунда Фройда, спонукують людину або ж "стати великою", або ж принаймні "значущою" [8]. А вже бажання стати значущим може вплинути на вибір професії, скажімо, тележурналіста, а відтак і на можливість стати телезіркою з високим іміджем.

Отже, переважно п о т р є б и саме і є спонукальним, мотиваційним чинником у діяльності тележурналіста, тобто одним із психологічних чинників його кар'єри. Остання із вищеперелічених особливостей - вдача, або інакше характер особи той набір, сукупність сталих психічних особливостей людини, які залежать від її діяльності та умов життя і виявляються у вчинках [2, 21]. Характер є виявом індивідуальних психічних рис, що складають сутність людини, його єство. Ґрунтом, на якому плекається вдача, є суспільство, родина, близьке оточення, колеги по роботі тощо.

Для розкриття даної теми важливо, що характер тележурналіста формується не лише в контексті соціальних та естетичних умов суспільства взагалі, а й у конкретних обставинах творчого колективу, телеканалу, редакції, програми тощо. К. Станіславський писав стосовно праці актора, котра має багато спільного з працею тележурналіста, скажімо, ведучого програми, так: "Творити в колективі - це особливо важка специфіка, але водночас і особлива радість для художника. Питання самокритики для митця набувають першорядного значення. Вони цілком пов'язані з формуванням його суспільного характеру. А вміння актора (читай ведучого. - М. І.) і режисера знайти спільну мову з товаришами по роботі - запорука не лише культурної атмосфери для діяльності всього колективу, бережного ставлення до своїх і чужих нервів у процесі роботи, а й запорука їх власного інтенсивного творчого зростання" [5, 7].

Отже, характер тележурналіста відіграє одну з провідних ролей у створенні, формуванні іміджу. Безперечно, що з-поміж усіх вищеназванних чинників базовим в іміджотворенні на телебаченні є зовнішній вигляд. Для телеведучого вкрай необхідно бути ефектним і водночас ненав'язливим. Є навіть стосовно цього термін "тєлегенічність" за аналогією з "фотогенічністю". Обличчя й постава перед об'єктивом камери відіграють першорядну роль у створенні іміджу. При цьому необов'язково вродливі люди можуть бути телегенічними, і навпаки, зовні звичайна особа .перед камерою може справити добре враження, якщо володіє артистичністю. Як приклад, згадаємо колишнього автора й ведучого "Післямови" Олександра Ткаченка, який завдяки артистичності, внутрішній експресії, гарно поставленому голосу й переконливості змісту створив позитивний імідж і йо го передача мала неабиякий успіх. Цьому сприяли ще й природність і розкутість поведінки, вміння триматися перед камерою, "подати" себе. Чого не скажеш про ведучого "Епіцентру" В Піховшека, якому, хсч він часом і демонструє глибокий аналіз подій і вміння: виходити зі складних політичних комбінацій, заважає внутрішня скутість, монотонність мови, відсутність внутрішньої експресії, безбарвність інтонацій - головних чинників артистичності, без якої неможливий повноцінний позитивний імідж. Отже, артистичність - це вміння природно й розкуто триматися перед камерою, вдало подати себе глядачеві. "Артистичність це сукупність властивостей особи, що виявляються в м'якості, емотивності особистості, деякій жіночності вдачі, чуттєвості сприйняття, яскравій експресії, витонченості естетичних смаків" [9].

Безумовно, багато що стосовно артистичності дається тележурналісту природою, проте чимало її елементів можна виховати. К. Станіславський вживав також термін "артистична етика'1, "сценічне самопочуття", "артистична бадьорість" [5, 15], які відіграють одну з головних ролей у виникненні "творчого стану". Стосовно, скажімо, телеведучого, то й він, як і актор театру, має бути готовий до творчості в певний, не залежний від нього час, і мусить наказати собі перейнятися творчим станом, підготувати в собі необхідне для творчості "сценічне самопочуття". Задля цього, за К.Станіславським, слід виробити так званий "передробочий стан": бадьорий настрій, готовчість до роботи. Першою умовою для створення "передробочого настрою" Станіславський вважав виконання девізу: "Люби мистецтво в собі, а не себе в мистецтві".

Інший важливий чинник - вік телеведучого. Якщо на Заході, зокрема в СІП/»., глядач більше довіряє словам: зрілого, навченого досвідом ведучого, то на Українському телебаченні працюють здебільшого молоді тележурналісти, хоч практика доводить, що інформаційно-аналітичні програми краще сприймаються з ведучими поважного віку. Проте у розважальних, спортивних та особливо музичних передачах молоді українські журналісти з їх безпосередністю, свіжістю думок, розкутістю манери надолужують брак: досвіду та інтелектуальної глибини.

Внаслідок того, що темперамент як природжений хист істотно впливає на поведінку людини, її вдачу, манери, не буде зайвим детальніше зупинитися на цій властивості, оскільки від неї значною мірою залежить формування іміджу тележурналіста. Як відомо, існує чотири типи темпераменту людей: сангвінік, холерик, меланхолік та флегматик. Темперамент виявляється в силі почуттів, їх глибині або поверховості, у сталості або в швидкій зміні, в тому чи іншому темпі рухів тощо. Особлива роль темпераменту в роботі телеведучого, скажімо, полягає в тому, що він є барометром внутрішніх, глибинних рис особистості, які значно впливають на зовнішні, або ті, що їх можна визначити на око, властивості людини, як-от: вираз обличчя й очей, постава, динаміка рухів, міміка. Яку ж роль відіграє темперамент у формуванні іміджу? Задля цього в структурі темпераменту всіх чотирьох типів важливо виділити три його головних компоненти: по-перше, загальну активність, енергозабезпеченість особи; по-друге, його рухові прояви; по-третє, емоційність [10]. Тележурналіст-ведучий програми повинен бути внутрішньо і зовні активним, динамічним, емоційно зарядженим почуттями, інакше успіху йому не знати. Він має оволодіти не лише увагою глядача, а і його душею, схилити, перекопати його, привабити своїми аргументами. Донині у пам:'ятку програми диктора Московського телебачення Сергія Доренка., який завдяки високому професіоналізму й активізації зазначених якостей впливав на глядацьку аудиторію, хоч здебільшого у негативному плані, за що й дістав назву "телекілера". На нашому ж телебаченні прикладом такої негативної енергії може бути колишній ведучий програми "Сім днів" на "УТ 1" Вадим Долганов. Типовий холерик, рафінована витонченість постави якого, різкий голос з майже жіночим тембром, вузьке обличчя з рідкою борідкою, безапеляційність і надмірна експресивність, ба навіть брутальність інтонації у поєднанні з однобічним висвітленням подій, а нерідно й виявами порушення журналістської етики склали йому вкрай негативний імідж у глядача, що й, зрештою, спричинило його відставку.

Інший приклад - позитивна енергія, що проймає обличчя, очі, голос, динаміку мовлення й манери, у диктора каналу "1+1" Алли Мазур, яка стало посідає високі щаблі в рейтингу дикторів нашого телебачення. Вона, на наш погляд, тонко використовує свої природжені сангвіністичнї якості: життєрадісність, стабільність, доброзичливість і водночас енергійність і, сказати б, запальність. Ясна річ, для телебачення менше підходять сором'язливі й поетичні на вигляд меланхоліки, хоча приклад Миколи Канішевського, ведучого щотижневої програми "Вікна", засвідчує, що і з поетичними, мелодекламатичними інтонаціями в голосі разом з доброзичливим виразом обличчя можна подавати об'єктивну і переконливу інформацію. Робота А. Мазур, О. Фроляк, Г. Щульгіної, Л. Добровольської. М. Кані-шевського, О. Ткаченка, а тепер і Андрія Тичини, який енергійно й емоційно веде нічний випуск ТСН на "1+1", засвідчила позитивний вплив закордонного, зокрема Американського телебачення на Українське: диктори заговорили жвавіше, кадри почали швидше мінятися, картинка більше відповідає тексту, дизайн студій і вбрання тележурналістів стали спільнішими й естетичнішими. Водночас, щоб там не було, а питомим і прикметним є те, що людям з українською ментальністю більше подобається: доброзичливі, щирі, усхміхнені, навіть трохи фамільярні ведучі "Якщо ви взагалі не володієте доброзичливістю до людей, працюйте над нею, - наставляв К. Станіславський театральну молодь. - Випроваджуйте за двері своїх гостей - заздрість, сумніви, невпевненість, страх - і відкривайте, розчиняйте двері для радості. У вас багато причин радіти: ви молоді, ви навчаєтесь у студії, ви працюєте в чудовому колективі, у вас чудовий голос. Дайте собі слово, що жодна ваша зустріч не мине сьогодні, зараз інакше, ніж під прапором радості"... "Найважчий камінь, що лежить на шляху творчості актора, - це схильність так скеровувати свою увагу, щоб бачити в людях погане, явні недоліки, а не приховані прекрасні риси. Це взагалі риса малоздібних і малорозвинених осіб - всюди бачити погане, всюди бачити переслідування й інтриги, а насправді не мати в собі достатньо розвинутих сил прекрасного, щоб всюди бачити і всотувати його в себе" [5, 7-8]. Трохи по-іншому, але так само переконливо характеризував значення актора О. Довженко, думки якого значною мірою можна екстраполювати й на телебачення: "Нести почуття на сцені й на екрані не трудно. Трудно нести думку. Що таке життя, як не безупинний найскладніший процес боротьби прагнень, ідей, думок індивідів і мас людських. Що ж робити нашим акторам, якщо вони не думають, бо їх не вчили мислити Вони не мислять - вони переконані. Переконання їм втлумачили механічно на всякий випадок життя, як догму, загальноприйняту, обов'язкову. Тому вони - читці слів, або артисти, що грають думки, не думаючи Отая відсутність персонального, особистішого і неповторного мислення і складає, по суті кажучи, сумну картину інтелігентності наших фільмів" [11]. Попри те, що тележурналіст у своїй роботі має бути безстороннім обсерватором дійсності, ці рекомендації Станіславського і Довженка можуть стати корисними у формуванні власне іміджу.

Неабияку роль у створенні позитивного! іміджу телеведучого відіграє його стабільність, себто неупередженість і незмінність позиції. Приклад з Вадимом Долгановим і Сергієм Доренком, які змінювали свій імідж згідно з політичним замовленням, свідчить, що і пересічний глядач, і політичний істеолішмент за своєю суттю стереотипний і не хоче несвідомо підлаштовуватися під щойно обрану манеру. Телеведучий може стати ланкою між різними суспільними силами, кожна з яких певною мірою намагається перетягнути його на свій бік. У деяких випадках, як не трапилося з О. Ткаченком, журналіст не витримує й залишає програму під тиском чи йде з телебачення, або стає повністю заангажованим і втрачає своє обличчя, як це сталося з С. Доренком. На відміну від енергетики та емоційності, стабільність як стресостійкість можна натренувати чи виробити. У психології є поняття саморегуляції,, якої неодміннно мас дотримуватися журналіст, інакше його праця буде чергуватися з емоційними зривами, що сприяють тиску, шантажу, погрозам, а це може звести нанівець набутий імідж, а в гіршому разі призвести й до трагічних наслідків, які вже стали непоодинокими в українських ЗМІ, - загибелі журналістів. Щоб адекватно реагувати на екстремальні ситуації, слід використовувати всі ресурси психіки. В одних ситуаціях треба виявити стійкість, твердість, надійність, в інших - легкість, у ще інших -рухливість, миттєвість реакції, натиск, енергію, пристрасть [12]

Зі сказаного випливає, що особистість тележурналіста, зокрема ведучого, має бути насамперед контактна, приязна, колективістська, здатна пристосуватися до свою творчого середовища й знайти своє місце в цілій сукупності особистостей довкола, власне, також іміджів. Для досягнення успіху необхідний, з одного боку, розумний, притаманний особистості ведучого, а з другого - жаданий для глядачів середній знаменник усіх потреб, щось на кшталт "золотої середини". Адже журналістом, як і кожною амбітною творчою людиною, рухають погреби - бути великим або значним, досягти слави й визнання. Тому слід тонко враховувати такі потреби й спрямовувати їх не на шкоду іміджу. А сам телемитець має балансувати, вибудовуючи свій образ як протягом окремої передачі, так і протягом усієї програми або шоу.

Позитивним прикладом вдалого використання європейського досвіду в іміджотворенні є робота спортивного коментатора ICTY Ігоря Мірошниченка, який у травні 2002 року дебютував з програмою "Штрафний удар". Зібраний і цілеспрямований, точний в оцінках, жвавий та енергійний у манерах, розкутий і водночас зібраний перед ефіром, немов воротар перед кутовим - таким постав він у своїй передачі. З огляду на тему нашої статті, цікавими будуть його висловлювання стосовно позиції, що грунтується на врахуванні власних можливостей і пекучих проблем спорту. Ігор Мірошниченко вважає, що спортивні передачі "мають бути насамперед жорсткими, передусім стосовно функціонерів, стосовно того, що відбувається у спорті. І спортивна журналістика доконечно має бути головним рушієм поступу українського спорту, який зараз не на найвищому рівні. І якщо журналіст буде надто людяним до наших функціонерів та спортсменів, то напевне вони взагалі розслаблятимуться й гадатимуть, що все гаразд. Навпаки, спортивна журналістика повинна бути критичною, вимагати високих результатів, належних умов для українського спорту.

Стосовно динаміки, то спортивні матеріали повинні бути динамічними. Насамперед на телебаченні, оскільки телебачення - це динаміка, це коротко і влучно" [13]. Варто згадати, що разом зі спортивними передачами, ICTV започаткував новий напрям, який хоч трохи розвіяв амбіціозність, заангажованість і самовпевненість при неглибокому знанні наших реалій прибульця з Московського телебачення Дмитра Кисельова в його передачі "Докладно", що явно знижувало імідж каналу Маються на увазі суто людські історії, долі, усілякі цікавинки, медичні, побутові чи споживчі новини тощо. Саме таке зрушення в бік людського чинника, коли після офіційних новин чи подій на екрані постає у товаристві відповідно налаштованого' ведучого проста людина, але така, що виявила себе чимось у житті, праці, хай це буде звичайний міліціонер, учорашня колгоспниця, а нині член КСП чи учасниця альтернативної олімпіади. У таких передачах ведучий насамперед повинен виявляти кращі свої людські якості.

На жаль, на багатьох комерційних каналах, які сповідують вільний ринок, нерідко панують і насаджуються цинізм, злобливість, вульгарність та інші ниці вияви людської психіки, які завдають великої шкоди не лише іміджу телебачення, а й, за словами Юрія Іванова, "духовному здоров'ю нації" [14].

Зі сказаного випливають головні психологічні складові іміджу тележурналіста, зокрема телеведучого, а отже, і самого каналу чи передачі. Насамперед - це органічність, себто природність і такт у поводженні, аби жоден глядач не засумнівався в правдивості й щирості ведучого. Важливою також є доступність, тобто це має бути зрозумілість, життєва переконливість. Наступна риса ~ психологічність або глибина проникнення в те чи інше явище. Досвідчені телеведучі, такі як В. Познер і Є. Кисельов (з російського НТВ) чи Ольга Герасим'юк (ведуча передачі "Без табу") доводять, що, по суті, до правди життя зводиться і сенс органічності образу, і глибоке проникнення в життя та людські долі. Але психологічність - це ще й така висока мистецька грань, як асоціативність, недомовленість, коли у словах телеведучого вловлюватиметься інтрига, подвійне дно, що збуджує цікавість, а отже, і стійку прихильність у глядача.

Значну роль у формуванні позитивного іміджу тележурналіста, як уже зазначалося, відіграють динамічність, стислість., лаконічність. "Стислість дотепності - це особлива, саме "дотепна" стислість", -так характеризував 3. Фройд одну з найголовніших, за А. Чековим, рис таланту [15, 262]. В'ялість, що передається глядачеві, нудьга - найголовніші вороги іміджу. Програма "Саме той", ЯКЕ йде вже понад п'ять років і застигла в своєму розвиткові, є доказом того Натомість яскрава, динамічна манера ведучих "Інтера" вкупі з динамікою кадрів, грою експресивних кольорів лаштунків, тла і заставок, калейдоскопом живих, не запозичених з іноземних каналів кадрів, з репортажами власних кореспондентів на місцях подій - усе це за останні два роки створило стійкий позитивний імідж каналу. Тут можна вбачати зміну іміджу в часі, яка перетворила "Інтер" на один із кращих українських каналів з ' огляду на його професійність, попри нерідко недержавницький характер його передач і засилля низькопробній російських серіалів типу "Брат" та "Менти"

Проблема сприйняття глядачем телепередачі, диктора, ведучого, цілої програми тощо:
- це окрема й одна з найважливіших проблем психології мистецтва, зокрема й телевізійного, оскільки й воно здатне викликати в глядача надзвичайно сильні почуття й емоції. Дідро, характеризуючи психологічний стан актора в трактаті "Парадокс про актора", зауважував, що "актор не відчуває до кінця й уповні тих почуттів, що їх відчувають глядачі...". Він також зазначав, що "актор, закінчуючи фати, не забирає з собою жодного з тих почуттів, що їх він зображував, вони залишаються з глядачами" [15, 310]. Проблема сприйняття глядачем, головним творцем і споживачем іміджу телемистецтва;

- це вже окрема серйозна тема. Слід наголосити, що особлива складність у фор муванні позитивного іміджу тележурналіс та, ведучого, диктора та інших членів ко лективу, який творить мистецтво телевізії, полягає насамперед в умілому поєднанні за значених психологічних рис, таланту, про фесіоналізму телемитця зі смаками й вимо гами сучасного глядача.

Значення дослідження питань психологічних проблем творчості в дискурсі телебачення допомагає знайти шляхи поліпшення іміджу творців телевізійного продукту: каналу, ведучого програми, диктора телебачення та інших учасників теледійства. Розробка питання психології творчості допомагає розкрити сутність таланту творця, розкрити його роль у створенні позитивного іміджу Українського телебачення, заповнити прогалину в цій важливій ділянці науки.

Список посилань

1. Павлов І. Лекції про роботу великих півкуль головного мозку. К, 1927.
2. Філософський словник За рев. М. Розентачя, П. Юдіна. К, 1964.
3. Юнг Карл 1 устав. Сознание и бессознательное. — СПб. С. /89.
4. Овчинников Б., Владимиров И., Павлов К. Tumи темпераментов в практической психологии. — СПб., 2003.
5.Станиславский К. Этика. М, 1981. — С. 7.
6. Роменець В. А. Психологія творчості. Ж., 2001.
7. Матвеева Л., Аникеева Т., Мочалова Ю. Психология телевизионной коммуникации. — М., 2002. 8. Цит.: Дейл Карнеги. Как завоевать друзеи и оказывать влияние на людей. М., 1989. — С. 21.
9. Рождественская Н. Творческая одаренность и свойства личности Психология процессов художественного творчества //., 1980. — С. 85.
10. Большая советская знциклопедия. М, 1976. — С. 415.
11. Довженко Олександр. Про красу. К., 1968. — С. 452.
12. Вагин Игорь. Психология .жизни и смерти. СПб., 2001. — С. 31.
13. Дядюн Катерина. Ігор Мірошниченко: "Штрафний удар це коротко і влучно" День. — 2002. — 24 трав.
14. Іванов Юрій. З усіх мистецтв для нас найшкідливішим є ТБ // День. — 2002. - 11 .жовт.
15. Выготский А.С. Психология искусства.— М, 1965. — С. 262.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові