Ласкаво просимо

асп.
УДК 070: 5.5

У статті розглядаються основні етапи розвитку преси в Ірані. З погляду на те, що її діяльність залежить від суспільно-політичних процесів, а також вона с невід'ємною частиною історії країни, журналістику можна розділити на давньоіранську та сучасну.

The main stages of development of journalism in Iran are examined in the article. Considering its dependence on socio-political processes as well as due to the fact that it is an integral part of the history of the country, the journalism should be divided into the ancient Iranian journalism and the modern one.

Преса - одне з найвизначніших і найпопулярніших явищ індустріального суспільства, її поступ на початку XVII століття був зумовлений розвитком західної цивілізації. Особливо широкого розмаху це явище набуло в другій половині XIX - на початку XX століття. Читання газет, принаймні в країнах Заходу, стало поширеною звичкою та характерним виявом поведінки. Щодо ролі та значення преси в іранському суспільстві слід зазначити: вона, як і преса інших держав світу, тісно пов'язана з політичними, суспільними та економічними процесами Іншими словами, іноді вона перебувала в стані спокою, часом у ній панували (з точки зору свободи) прогресивні чи реакційні тенденції Отже, відповідно до цього історію іранської журналістики можна розділити на два етапи:
- давньоіранська журналістика (522 р. до н. є. - середина XIX ст.);
- сучасна журналістика (середина XIX ст. - наші ДНІ)
Стаття присвячена дослідженню ролі преси з огляду на суспільно-політичні процеси, що відбувалися в Ірані протягом зазначених історичних періодів.

Журналістика в Стародавньому Ірані (522 р. до н. є. - середина XIX ст,) Наукою доведено, що писемність виникла майже чотири тисячі років тому до нашої ери. Єгиптяни та китайці створили свою писемність приблизно в цей самий час чи трохи пізніше. У період удосконалення писемності арійські скотарі та воїни (нинішні перси) з'явилися на території сучасного Ірану, їхніми сусідами на заході стали вавилоняни й ассирійці, а на сході - народності, які вже володіли писемністю [2. 20].

Найстародавніші пам'ятки писемності, що залишилися від арійців, - ахеменідські петрогліфи - збереглися на півдні та заході Ірану і навіть за межами його сучасних кордонів. Написані вони давньоперською мовою, а деякі з них - ієрогліфікою Вибиті вони були на початку другої половини V століття до нашої ери. Самі ж іранці не винайшли власної писемності, проте вони належать до тих народів світу, які одними з перших запозичили вже існуючу писемність [8, 33].

З виникненням журналістики в Ірані писемність і мова іранців уже були визнані не лише на території Європи, а й далеко за її межами, у країнах, населення яких набагато перевищувало кількість населення Європи Персидська мова стала мовою культури й адміністративного управління в державах, населення яких було значно більшим, ніж в Ірані. Як носій однієї з найвизначніших цивілізацій давнього світу в галузі журналістики, Стародавній Іран теж мав неабиякі досягнення, що не поступалися здобуткам великих імперій. Першими розповсюджувачами інформації були гонці-кур'єри ("чаппари" або "пейки"), які оперативно поширювали найважливіші новини на теренах величезної Ахеменідської імперії.

Слід зазначити, що в процесі розвитку техніки замість, кам'яних носіїв для передавання новин почали застосовувати дерев'яні дощечки накладом 100 примірників, який через 50 років збільшився до однієї тисячі. Ці перші видання виходили щомісячно 2,5 тисячі років тому, за часів царювання Хаша-яра [З, 60J. Вони містили інформацію про перебіг війн, перемоги, розташування ворога, а також новини з усіх куточків великої імперії Розповсюдження цих повідомлень здійснювали кур'єри не лише в Ірані, а й на території Малої Азії.

Як свідчать дослідження деяких учених [І; 4J, повідомлення періоду ахеменідських царів і до виникнення зороастризму мали переважно історичний і воєнний характер, хоча з часом вони почали набувати релігійного та ідеологічного змісту.

У часи Ануше (531 р. до н. є.) журналістика в Ірані зазнала певних змін і, крім поширення новин, почала також використовуватися для розвитку науки та вивчення іноземних мов. У цей час преса вже набула значної ваги, більшість її новин публікувалися на кількох сторінках найважливішими тогочасними мовами: пехлеві, арабською, турецькою, ефіопською, єменською [4, 53]. Розбіжності між Маздаком і Ануше теж відіграли певну роль у розвитку масової комунікації, бо ці суперечки мали своє відображення в газетах і прокламаціях. До речі, тоді Іран був однією з найпотужніших держав, територія якої простягалася від Євфрату до Афганістану та від Кавказу до Перської затоки.

В умовах надзвичайного гноблення феодалами та аристократами селян і робітників, які ненавиділи існуючу владу й державу, виникло під проводом Маздака повстання, що згодом переросло в народний рух маздекитів. "Оскільки всі мають однакові потреби, - на думку ватажка цього руху, - багатство повинне рівномірно розподілятися між усіма людьми". Зрештою, повстання набуло таких масштабів, що шах був змушений конфіскувати майно деяких аристократів і розділити його між бідняками. Хоча через кілька років аристократи, убивши Маздака, повернули свої позиції.

Загалом у пресі маздекитів можна виділити такі напрями:
1. Підбурювання народних мас до боротьби проти Ануше з метою зміни царського режиму
2. Пропаганда зороастрійської релігії та залучення народу до її наслідування [1, 77].

Інша історична подія, що безпосередньо вплинула на розвиток іранської преси. - це напад у середині VII століття арабів, які нещодавно прийняли іслам, на виснажений внутрішніми заколотами і знесилені війною з Візантією Іран. Іранське військо стало небоєздатним. Араби завдавали йому поразок майже протягом 20 років, і за цей час окупували значну частину країни - від Кавказу до Перської затоки. Після завоювання Ірану арабами (651 р. н. є.) націоналістично налаштовані угруповання в різних районах країни організували грандіозне антиарабське повстання, яке дістало назву "Абу Мослема Хорасані". Для його підготовки Абу Мослем дуже активно використовував засоби масової інформації, зокрема прокламації.

До подій історичної ваги, що певним чином вплинули на розвиток масової комунікації, належить і монгольська навала, яка викликала зливу публікацій вороже налаштованих письменників і журналістів у різних газетах та інших виданнях. Період монгольського панування збігся з найвищим розквітом видавничої справи в Ірані; у цей час з'явився перший друкарський верстат і з Китаю був привезений папір.

Зміни у видавничій справі відбулися також і під час царювання шаха Аббаса (1533). Від посланників західних держав він дізнався про існування періодики в Європі, що спонукало його до прийняття рішення про започаткування періодичної преси в Ірані. З цього часу преса дістала назву "джарідє", тобто написане. Проте слід зазначити, що друкувалися ці видання на примітивних друкарських верстатах. Тираж їх перевищував тисячу примірників і розповсюджувався по всій території Ірану [5, 130] Певний поступ у розвитку видавничої справи спостерігався за часів Надер шаха (середина XVIII ст.), котрий особливу увагу приділяв пресі та поширенню інформації. Спеціальні посланці, яких називали "вагайе-негар" (тобто "записувачі подій") збирали інформацію про різноманітні події, що відбувалися в усіх куточках безмежної держави.

Сучасна журналістика (середина XIX ст. - сьогодення) Перш ніж зупинитися на характеристиці преси цього періоду, слід зазначити, що успіхи її були не такими видатними, як досягнення давньоіранської журналістики. Це пов'язано передовсім з тим, що протягом останніх двохсот років велика Ісламська імперія була дуже знесилена внаслідок нескінченних нападів арабів, турків, монголів, з одного боку, а з іншого - майже всі уряди цього періоду не мали жодного уявлення про реальні інтереси народних мас.

Зазначені чинники спричинили виникнення в країні внутрішньої деспотії та зовнішньої експлуатації. Звісно, за таких політичних і економічних обставин журналістика не мала належних умов для нормального функціонування та подальшого розвитку.

Зважаючи на зміни, що відбулися в означений період, в історії журналістики можна виділити чотири етапи:
1. Від виходу першої газети в 1837 році до революції 1906 року.
2. Після революції 1906 до перевороту 1920 року.
3. Період режиму Пехлеві (1920-1978).
4. Період після Ісламської революції (1978-до наших днів).

Перший етап у розвитку журналістики почався з виходу у світ у травні 1837 року газети "Кагазе-ахбар" (у значенні "news paper"). Видання було засновано Мірзою Саліхом Ширазі та друкувалося на західний кшталт. Іншими словами, коли Іран видав свою першу офіційну державну газету, преса європейських країн досягла найвищого розвитку.

Слід зауважити, що на той час європейська журналістика, пройшовши етап абсолютизму й революційний етап, нині перебуває на інформаційному та ринковому етапах. Отже, вихід першої іранської газети збігся з періодом інформаційно-комерційного розвитку європейської журналістики.

У цей час в Ірані видавалося 69 газет, які здебільшого мали самодержавне спрямування. Сімдесят років преса зазнавала постійних утисків і гонінь, що негативно відбилося на її розвитку. Адже, зрозуміло, якщо журналістів обмежують у вільному та об'єктивному висвітленні подій та явищ, хіба можна говорити про свободу слова та преси. Лише деякі з небагатьох антимонархічних видань, що перебували на засланні, мали можливість відкрито висловлювати свої переконання. Проте навіть вони з великими труднощами потрапляли на батьківщину й розповсюджувались у всіх районах. Революція 1906 року, що мала антидеспо-тичний характер і ґрунтувалась на засадах солідарності в суспільстві, поклала початок другому етапу.

На жаль, через кілька місяців абсолютизм знову повернувся до влади. Цьому передували такі події: парламент був обстріляний з гармат, загинуло чимало людей, у тому числі й кілька журналістів. Після падіння шаха Мохаммеда Алі правління династії Каджарів закінчилося. Через суперечності між лідерами революції розвиток визвольного руху гальмувався. Однак слід зазначити, що головною причиною поразки Іранської революції стало несподіване об'єднання проти незалежного Ірану напередодні першої світової війни Англії та Росії, які раніше були його суперниками.

Таким чином., зазначені обставини та прихід до влади Рези шах Пехлеві підготували передумови перевороту 1920 року. Вартий уваги той факт що в цей період у 25 містах країни друкувалося 489 періодичних видань.

Третій етап - це перехід влади від Каджарів до династії Пехлеві. У цей час царювали Реза шах ї його син Мохаммед Реза. Після коронації Рези шаха преса опинилася в надто складних умовах, до журналістів влада ставилася дуже брутально В останні роки його царювання в країні майже не залишилося періодичних видань, навіть газети, що виходили за кордоном припинили своє існування.

У 1941 році, коли Реза шах склав свої повноваження, в Ірані відбувся справжній вибух свободи, тобто після двадцятирічного періоду гонінь і переслідувань з'явилася можливість вільно друкувати інформацію. Становище преси в Ірані з 1941 до 1953 року було особливим:. Одна з найхарактерніших його ознак - небувалий розвиток політичного та суспільного мислення. Політичні партії і групи почали створювати свої періодичні видання, кількість яких стрімко зростала, а характерною рисою була критичність.

Варто також: зазначити, що посольства Англії і Радянського Союзу, які в цей час воювали з Німеччиною, постійно висловлювали заперечення щодо свободи преси й вимагали введення цензури, обґрунтовуючи це тим, що засоби масової інформації Ірану виказують їхні військові тадержаЕіні тає?лниці, а також друкують образливі статті про них. У цей період була націоналізована нафтова промисловість. Надзвичайно зросла політична активність народних мас [6, 44].

У 1953 році за підтримкою уряду Сполучених Штатів Америки до влади прийшов Мохаммед Реза. Від цього моменту знову почався період деспотизму та репресій, який тривав понад 25 років. Завдяки підвищенню цін на нафту й нафтопродукти економічне становище країни трохи поліпшилось, що дало можливість владі шляхом підкупу журналістів зміцнювати свої позиції у суспільстві. Така політика можновладців дуже пригнічувала й самих журналістів, і засоби масової інформації, що призвело до створення опозиційних періодичних видань як у країні, так: і поза її межами.

Про постійні утиски преси режимом Мохаммеда Рези свідчить, наприклад, те, що в 1963 році було припинено діяльність 91 видання, а в 1974 - 64. Влада також установлювала заборони на професійну діяльність окремих журналістів. Так, у 1976 році були заборонені 22 автора. Це, зрештою, змусило в 1977 році 100 письменників, журналістів і перекладачів поширити звернення проти цензури преси. Цей протест призвів до страйку працівників засобів масової інформації і поклав початок новому етапу в історії іранської преси, який тривав аж до перемоги Ісламської революції у 1978 році.

Четвертий етап.

Революція іранського народу проти режиму шаха Рези Пехлеві здобула перемогу в 1978 році. Ця революція ідентична світовим аналогам визвольних рухів, шо здебільшого закінчувались успіхом. Політичні й соціалістичні партії та групи, здобувши свободу слова, мали великі можливості друкуватися, таким чином розширюючи межі преси, збільшуючи кількість газет і журналів та їх тиражі. Але це тривало недовго. Через двадцять місяців від дня закінчення революції Ірак розпочав військові дії проти Ірану, що несприятливо вплинуло на журналістку. Ця війна тривала вісім років, що спричинило поступове закриття багатьох політичних і приватних редакцій. Після закінчення безрезультатної війни в [рані почався період правління Президента Рафсанджані Гашимі, котрий керував державою вісім років. На початку своєї діяльності він чимало зусиль спрямовував на відбудову зруйнованих міст і відродження економіки Ірану. Для журналістики, яка цілком залежала від можновладців і становища в країні, теж значно поліпшились умови для плідної діяльності. Однак представники інтелектуальних професій: журналісти, письменники, вчені, студенти - вимагали більше демократії. У цей час Хатамі висунув свою кандидатуру на посаду Президента Ірану. Він наполегливо вів боротьбу, активно пропагуючи у своїй виборчій програмі політичні та економічні реформи в державі, обіцяючи багатостраждаль йому іранському народові свободу, поліпшення становища та підвищення рівня життя.

У 1997 році Президентом Ірану обирають Хатамі, котрий керує державою до сьогодні. Цей період сприятливо позначився на діяльності преси: з'явилося чимало нових газет і журналів, багатьом засобам масової інформації вдалося безперешкодно отримали ліцензії. Незважаючи на певний консерватизм і фундаменталізм ісламу, який спричинився до закриїтя майже сорока редакцій газет і журналів, ідеї Хатамі продовжують втілюватися в житія, таким чином сприяючи розвиткові вільної преси. На сьогодні із Ірані видається 1043 газета і журнали.

Список посилань

1. Сольхджу Джахаигір. Історія світової та іранської преси. - Тегеран: Вид-во "Амір Кабір", 1988.
2. Садрхашемі Мохаммед. Історія преси та іранських газет: У 2 т. Іран: Вид-во "Комаль", 1974.
3. Гасемі Сейед Фарід. Історія іранської преси: У 2 т. Іран: Вид-во "Організація публікацій ", 2001.
4. Парвін Насреддш. Історія іранської журналістики та персидськоповних письменників: У 2 т. Іран, 2002.
5. Табатабаї Остад Мохіт. Історія критики іранської преси. Іран: Вид-во "Ба-асат", 1989. 6. Щомісячний журнал "Ресане". 2002. М 10.
7. Там само. - № 20.
8. Ноутами Мехназ Роуиагі. Огляд становища іранської преси на початку Ісламської революції: Дисерт. Гран, 1983.