Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Журналістська етика як система принципів професійної моралі представників ЗМІ

Я. І. Ширченко

асп.
УДК179. 1

У статті розглядається система принципів професійної моралі, журналістів та працівників мас-міедійних структур.

In the article it is given the system of principles of professional ethics of journalists and representatives of mass media structures.

У нашому житті такі поняття, як: етика і мораль, сприймаються досить неоднозначно. З одного боку, ми нібито й розуміємо, що вони означають, а з іншого - часто забуваємо про їхній безпосередній зміст. Ніде правди діти, сьогодні дехто з журналістів вдається до таких вчинків, кінцевий результат яких заслуговує відвертого засудження. Хоча мораль та етика означають різні поняття, єдність їх полягає у позитивізмі практичної дії, усвідомлені сть якої й становить підґрунтя журналістської етики.

Сам термін "етика", який запровадив Арістотель, походить від давньогрецького "ethos", яке ще в Гомера означало місце перебування чи спільне житло. Під власною назвою наука існує вже понад 23 століття. І, як пише В. Малахов, "закріплення за даною галуззю людського пізнання особливої назви, очевидно сприяло її самоусвідомленню та відокремленню" [1].

Журналістська етика посідає певне місце в системі наук. До речі, вона й сама є наукою про професійні етичні закономірності, особливості, цінності та норми журналіста. Як визначають фахівці, ця самостійна наука формується на межі етики загальної й журналістикознавства. Та на етику треба дивитися не як на науку про мораль, а як на науку про "людське ставлення" до самої моралі: про те, який сенс, яку внутрішню необхідність вбачає людина в прийнятті тих чи інших моральних норм, чим обґрунтовує свій вибір, звідки виникає у неї потреба морального самообмеження. Професійна мораль журналіста молодша за журналістику, якій більше трьох з половиною століть.

Мораль підказує людині варіант вибору духовних цінностей і відповідної поведінки саме тому, що вона спирається на совість - моральне почуття, в якому виявляється самооцінка відповідності дій прийнятим у суспільстві й перетвореним у внутрішні переконання нормам моральності. Посту лаючись совістю, журналіст втрачає людяність, особистість, суспільну значущість.

Професія надає журналісту право та обов'язок вершити від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, які викликають загальну зацікавленість. Вибір теми і пошук адреси, визначення мети публікації та відбір фактів, оцінка поведінки героя матеріалу й характеристика критичної ситуації - всі ці "технологічні" операції зобов'язують журналіста адекватно реагувати на "реальність" їхнього втілення в життя. Тож зрозуміло, що журналістську мораль можна розглядати і як форму суспільної свідомості, і як суб'єктивний стан особистості .

Моральні аспекти журнал і енської діяльності привертають суспільну увагу тому, що в умовах вседозволеності почастішали спроби використання ЗМІ в особистих цілях. Багато видань різних типів і рівнів відрізняються низькою культурою полеміки, перекручують позиції опонентів, демонструють неабияку неприязнь стосовно чужих думок. Як відомо, джерелом інформації для представника мас-медіа є людина, яка має конституційне право - спілкуватися з журналістом чи ні. Не можна залякувати співрозмовника, провокувати його, пропонувати хабара. Все це не лише протизаконно, а й "морально бридко". Якщо людина відмовляється від надання тієї чи іншої інформації, то не зайвим було б прислухатись до її думки стосовно відмови. Інколи причиною байдужого ставлення до журналіста є неетична поведінка його колег із редакції, які раніше відвідали цей колектив. Урегулювати дане питання можна лише завдяки "розумній поведінці" та завоюванню довіри. Ефективний у такому випадку прийом імітації-перенесення уваги людини з одного об'єкта на інший.

Недаремно французький медіа-магнат Робер Герсон, якому належить майже 60 % міських і провінційних ЗМІ, своє завершальне слово на семінарі в місті Анже, присвяченому "проблемі етики", розпочав із твердження, що "найголовнішим важелем етики є психологія. Від неї залежить не лише існування самої етики, а й журналістики в цілому" Р]. Справді, на психологічному аспекті побудований весь ланцюжок взаємовідносин між журналістом і його співрозмовником.

Психіку людини можна розглядати як складову двох рівнів. Перший - так звані архетипи, тобто глибинний рівень психіки, який складається протягом усієї історії людства. Архетипи виявляються у свідомості при пробудженні творчої діяльності. Вони зумовлюють внутрішню єдність людської культури і роблять можливим взаємозв'язок різних епох розвитку та взаєморозвитку людей.

Другий рівень, який включає вже індивідуально-психологічні властивості, характерний для кожного конкретного індивіда; цей рівень залежить від умов формування кожної особистості.

Наприкінці XIX століття у Німеччині В. Вундтом була відкрита перша в світі лабораторія експериментальної психології, де вивчалися відчуття, час реакції на будь-яке подразнення, асоціації, увагу У цій лабораторії було простежено реакцію людини, до якої застосовувався метод "неетичної поведінки". Результати експерименту приголомшували. Негативне ставлення спричинило нервовий струс об'єкта досліду. Хоча, з іншого боку, все цілком природно. Адже ще з теорії Фройда відомо, що "будь-який прояв емоцій відбивається на тих чи інших фізіологічних змінах в організмі. 1 якщо будь-які емоції можуть не мати зовнішнього вияву, то те, що відбувається на рівні вегетативних реакцій, контролювати майже неможливо" [3]. Але ефективність впливу все-таки залежить від того, в якому стані перебуває об'єкт впливу. Крім того, і ситуація, в якій взаємодіють люди, також зумовлює ефективність впливу однієї людини на іншу. Проте у будь-якому випадку знаряддям реакції є розмова. Як зазначав А. Моруа, розмова - будинок, який споруджують спільними зусиллями.

Під час розмови активність журналіста та етичність його поведінки виявляються у постановці запитань, зауваженнях з приводу повідомлень в оцінці, за допомогою слів, міміки та жестів. Етичність запитань, їхня доцільність у кожній ситуації є однією з найголовнішій, ознак професійної зрілості журналіста. Ще історик В. О. Ключевський зазначав, що розумною людина є лише тоді, коли вона не запитує про речі, на які складно відповісти.

Адже такі запитання принижують честь особи, а відповіді, що публікуються, спотворюють її образ. Люди цінують час, а невдалі запитання дратують їх своєю "некорисністю". Рівень збору інформації та якість публікацій значно знижуються, якщо у журналіста немає спостережливості й інтересу до людей. До речі, з появою методу спостереження в психології стало можливим не тільки констатувати наявність тих чи інших психічних явищ, а й активно маніпулювати будь-якими чинниками та реєструвати супутні зміни у поведінці людини. Зміни, що відбуваються в етиці, є етичними помилками. Уникнути їх можна лише за допомогою самоконтролю і нестандартного мислення.

Інколи журналісти застосовують нечесні методи збору інформації. Що ж, зрозуміло, такий матеріал, якщо він стане сенсаційним, "зробить" журналісту неабияку послугу. Та чи виграє від цього об'єкт матеріалу9 Думаю, що ні.

Особливі вимоги має кожна наука, й етика в цьому винятку не становить. Для неї характерні такі вимоги, як норми, обов'язки і правила. Градація етичних норм також існує. Зупинюся на двох поняттях, а саме: норми імперативні та диспозитивні 1 якщо до першого поняття входять такі вимоги, як правдивість інформації й заборона плагіату, то до другого - окремі пункти посадових і службових обов'язків. Слід згадати і про розділи загальної та професійної етики. До цієї категорії входять такі розділи, як етологія, аксіологія і деонтологія.

Якось редактора естонського журналу "БАТ" запитали: у чому полягає суть журналістської етики? На що той відповів: "Етика для мене - це весь я, яким ви мене бачите. Це я без "оформлення", це те, що досить глибоко є в моїй душі. Якби я не йшов за нею, то вже давно б залишився за межею нормального, людського життя" [4]. Цьому твердженню важко заперечити. Адже всім відомо, те, що всередині, залишається на все життя, а емфімерний блиск зовнішнього зникає зі швидкістю блискавичного заряду Інколи журналіст може опинитися у конфлікті з собою, позитивність розв'язання якого в першу чергу залежить від "настрою душі" В умовах конфлікту інтересу він самостійно робить вибір. Але якщо цим вибором керуватимуть егознавці, то не лише буде забезпечено негативність результату, а й імовірне порушення моральних норм увійде в життя. Проте ці аспекти заперечуватимуть існування професійної етики журналіста, якщо їх вчасно не зупинити. "Етика і свобода слова є цеглиною сучасних засобів масової інформації", - так про ці складники у своїй книзі "ЗМІ: минуле і сучасне" пише австрійський журналіст Арнольд Шендерович.

Свобода слова - це діамант, цінність якого не вимірюється матеріальними благами. Тому перш ніж щось сказати, треба подумати, чи не стане сказане причиною негативного результату. Свобода розправляє свої крила там, де творять нові життєві реалії, а процес творення, як відомо, базується на закономірностях. Але потрібно пам'ятати, що свобода слова - це не свавілля, а реальне пізнання необхідності. 1, як зазначав Ж.-П. Сартр, "без свободи не може бути прориву в невідоме, відкриття нового у пізнанні та творення оригінального на практиці. Проте свобода повинна знати свої меж:і й кордони" [5]. Свобода слова - єдиний фундамент суспільних цінностей, які, на жаль, інколи бувають важким знаменням долі.

Якщо розглядати свободу засобів масової інформації в цілому, то у такому випадку вона є компонентом свободи вираження поглядів взагалі й свобод інформації зокрема В основі свободи слова лежить вибір, який не обійдеш і без якого не проживеш. Журналістський вибір - найскладніший, тому що він найвідповідальніший. А відповідає він за те, без чого люди не живуть, - внутрішню гармонію душі.

До речі, й міра особистості безпосередньо визначається рівнем її свободи, яка у свою чергу є своєрідним показником людяності та одним із визначальних чинників її сутності. Якщо згадати, то саме свобода вираження поглядів була визнана однією з фундаментальних демократичних цінностей, необхідних для мирного співіснування націй. Коли після другої світової війни Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла Загальну декларацію прав людини 10 грудня 1948 року, свободі вираження поглядів було надано найвищого статусу в загальній декларації. Про це йдеться й у статті 19: "Кожна людина має право на свободу переконань і на - вільне їх вираження: це право передбачає свободу безперешкодно дотримуватися власних переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів" [6]. До речі, на першому засіданні Генеральної Асамблеї ООН було проголошено, що свобода інформації є основоположним правом людини, а також критерієм усіх свобод, яким присвячена діяльність ООН. Та й Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на важливості свободи вираження поглядів у демократичному суспільстві. Національні суди всього світу відгукнулися на заяву щодо фундаментальної важливості свободи вираження. В азіатському регіоні, на відміну від європейського, цей пункт Декларації взагалі ігнорується Стосовно Канади, то тут представницька демократія є результатом вільного вираження поглядів та обговорення різноманітних ідей. Для багатьох канадців свобода вираження поглядів є сенсом усього життя.

Проблема свободи преси виникла з появою газет і стала предметом полеміки в XVIII столітті. І ґрунтувалась на трьох основних постулатах: відокремлені новин від коментарів, доступності урядової інформації та відсутності цензури. Найгострішою проблема була в XX столітті. Проте термін "свобода преси" дещо застарів. Дійсно, свобода не може розглядатися в такому вузькому інформаційному полі. Адже у правовій державі основні принципи функціонування засобів масової інформації стосуються свободи ЗМІ в цілому, а не свободи преси зокрема.

Сама по собі свобода ЗМІ не існує, її права та гарантії знайшли своє відображення не лише в Конституції, а й у Законах України "Про інформацію" та "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Решта законів містять обов'язки й обмеження прав свободи ЗМІ, а саме: "Про державну таємницю", "Про рекламу", "Про державну підтримку ЗМІ і соціальний захист журналістів" тощо. Реальність існування свободи ЗМІ може існувати лише за умови, коли ця свобода закріплена юридично, а підкріплена практично. Проблема свободи - найвищої соціальної цінності людини - існувала завжди. І хто б що не казав, але за цю цінність людство платило дорогою ціною. Свобода, як і життя, вічною не буває, але це поняття реально існує доти, доки саме людство усвідомлює його значення.

Відомо, що журналістика - це наука комплексна, і всі її складники окремо існувати не можуть. Проте разом, утворюючи спільність переконань, правил і норм, впливають на ті чи інші суспільні процеси. В ідеалі журналіст повинен бути не лише професійно грамотним, а й по-людськи великодушним. А етичні принципи і моральні закони мають бути найголовнішими постулатами журналістської професії. Зрозуміло, що силоміць когось щось змусити робити майже неможливо. І якщо журналіст}' щодня нагадують про його моральну збіднілість і неетичну поведінку, то користі від цих слів даремно чекати. Тож треба запровадити щомісячні засідання, де б журналісти розповідали про свої неетичні вчинки, які вони здійснили протягом поточного місяця. Для заохочення можна давати кілька додаткових вихідних. Хтось може заперечити, мовляв, подібна акція - безглуздість. А ось і ні. Справа у тому, що з погляду психології "громадський осуд" людина витримує не більш 15 діб. Потім починається "психологічний злам", у результаті чого негативність будь-яких вчинків дуже дратує людину. І єдине, що вона бажає, - це позбутися негативності оточуючих. Через кілька місяців такої психологічної атаки у багатьох журналістів, "любителів смаженого", бажання щодо прояву неетичності зникло б назавжди.

Що ж, демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але журналісти несуть і велику відповідальність перед суспільством. І вона має базуватися, насамперед, на їхній етичній поведінці та моральній свідомості.

Список посилань

1. Малахов В. А. Етика. – К.: Либідь, 1996. С. 19.
2. Матеріали доповідей семінару в Анже. - Тулуза, 1998. - С. 9.
3. Зінченко А. К. Антропологічна революція З. Фрейда і Т. Маркузе. – К.: Естетика, 1996. - С. 9.
4. Бат. - 1998. - 17 черв. - С. 2.
5. Россел Рантер. Пошук існування Ж. П. Сартра. - Париж: Фонд духовності, 1999.- С. 174.
6. Українське законодавство. Засоби масової інформації. – К.: ІRЕХ ПРО Медіа, 1997. - С. 210.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові