Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Журналістика Франції

О. К. Мелещенко, Б. І. Черняков

д. філол. н.,
проф.,

д. філол. н.,
проф.,
УДК 070: (44)

У статті розглянуто історичний аспект розвитку французької газетної преси та подано хронологічний бібліографічний покажчик, присвячений французьким засобам масової інформації.

In the article it is researched the historical aspect of development of the French periodicals and it is given the chronological bibliographical pointer dedicated to the French mass media.

Поява друкованої періодики у Франції, як і в усій Європі, пов'язана з винаходом книгодрукування, яке стало не просто звичайним прискоренням тиражування книжкової про-дукції, а зміною способу життя й мислення європейців. Друковане слово зробило насущною потребою поширення грамотності, що викликало революцію в освіті та змінило соціальну структуру суспільства. Друковане слово стало першим засобом масової інформації для тодішньої спільноти, тому що доступ до знань мали й ті, хто не належав до церковної чи світської еліти. Якщо до винайдення друкарського верстата Й. Гутенбергом (1445-1450) в Європі функціонувало близько 30 тис. книг; то до 1500 року їхня кількість зросла до 9 млн.

Перша друкарня у Парижі, як і перша книга, видрукована в ній, з'явилися 1470 року. Слід зазначити, що хоча потреба в одержанні оперативної інформації була високою, однак процес виникнення друкованих періодичних видань розтягнувся більш ніж на півтора сторіччя. Перші газети були рукописними, залишаючись такими протягом усього XVI століття, й існували паралельно з друкованими і в XVII столітті.

Ускладнення економічного та політичного життя Європи наприкінці XVI - на початку XVII століття, розширення торговельних і культурних контактів між європейськими країнами вимагали створення нової системи обміну інформацією. Налагоджені морські та сухопутні комунікації, інтенсивне використання річкових систем, будівництва каналів створили умови для відносно швидкої передачі новин з одного регіону в інший. У XVI-XVII століттях у багатьох країнах Європи з'явилися державні поштові служби, що прискорили процес обміну інформацією. Від щорічників до щотижневиків - через таку періодичність пройшли практично всі перші друковані газети.

Літочислення французької газетної преси ведеться з початку XVII століття, коли з'явилися "La Gazette Francaise" ("Французька газета", 1604-1914), яка ще не мала періодичності як такої, і "Le Mercure Francaise" ("'Французький Меркурій", 1611-1644) -щорічник. Перші друковані газети часто змінювали свою назву, місце видання та прізвище редактора-видавця зазвичай не зазначались. Розташування невинного матеріалу залежало не від ступеня важливості самої події, що описувалась, а від дня надходження цієї інформації. Самі новини практично не коментувалися й подавались без усяких рубрик, політичні події перемежовувалися з далеко не завжди достовірними сенсаціями.

До 1630 року щотижневі газети з'явились уже в 30 містах Європи. Швидке розповсюдження друкованих періодичних видань пояснювалось високим рівнем друкарської справи, зростанням міст і збільшенням попиту на різну інформацію з боку міського населення - основним споживачем цього типу друкованої продукції.

Однак процес появи перших газет у ряді країн стримувався суворими цензурними порядками, що регулювали виникнення друкованої продукції. Повсюдне запровадження інституту попередньої цензури, який з'явився майже відразу після винаходу книгодрукування, стало реакцією держави на непідконтрольне поширення ідей, думок та інформації.

Так, у Франції закон 1561 року зобов'язував лупцювати розповсюджувачів й авторів "наклепницьких" листків і памфлетів. У випадку повторного порушення закону винні каралися смертною карою.

У 1629 році Людовик XIII підтвердив чинність попередньої цензури. Згідно з її вимогами, "ніщо не могло бути надруковано" без санкції поліції та цензора, категорично заборонялася друкована продукція, "ворожа релігії, королю, державі, чистоті моралі., честі й репутації приватних осіб".

Спочатку офіційна преса Франції була представлена "Le Mercure Francaise" - політичним і літературним виданням, заснованим Жаном Рішаром. Ставши першим міністром Франції у 1624 році, кардинал Рішельє прибрав до рук це видання, поставивши редактором-видавцем падре Жозефа. Діючи за кулісами великої політики та виконуючи делікатні доручення свого патрона, падре Жозеф мав при дворі не менший вплив, ніж кардинал Рішельє - фактичний керівник країни. З огляду на таку роль падре Жозефа сучасники уже тоді придумали йому прізвисько, що пережило віки, - "сірий кардинал".

Але малотиражний "Le Mercure Francaise", що виходив у світ один раз на рік. не відповідав політичним завданням Рішельє. Кардинал шукав можливість систематичного впливу на громадську думку, а для цього було необхідне періодичне видання іншого типу.

Рішельє звернув увагу на Теофраста Ренодо, який добре зарекомендував себе вдалою журналістською роботою у "Le Mercure Francaise". Саме Теофрасту Ренодо належало створити першу національну французьку газету. Перший номер нової офіційної французької газети побачив світ 30 травня 1631 року. її назву - "La Gazette" ("Тазета") дослідники міжнародної журналістики пояснюють усе тією ж назвою дрібної срібної монети (gazzetta), яку платили венеціанці в XVI столітті за кожне рукописне оголошення або новину. З легкої руки Теофраста Ренодо слово "газета" увійшло до багатьох європейських мов.

"La Gazette" виходила один раз на тиждень на 4 сторінках, Перший номер містив новини (здебільшого двотижневої давнини) із Рима, Праги, Константинополя. Тематика - торгівля, війна, придворна хроніка, дипломатичні відомості. Наклад "La Gazette" перших років видання не перевищував 1200 прим., зберігалася суцільна пагінація випусків, а після закінчення року видавався "Річний збірник "La Gazette".

"La Gazette" сприймалася як друкований орган уряду, і з 1762 року почала виходити як офіційне видання під назвою "La Gazette Francaise" ("Французька газета"), проіснувавши загалом до 1944 року. За допомогою "La Gazette" Рішельє намагався встановити державну монополію на інформацію. Він був переконаний, що державі потрібна лише та інформація і тільки в тому висвітленні, які вигідні урядові й відповідають інтересам його політики. Як внутрішня хроніка, так і повідомлення з інших країн підлягали найретельнішій обробці. Кардинал не лише сам дописував у "La Gazette" (анонімно), а й залучив до "журналістики" самого Людовика XIII століття.

За багатотемністю інформації, літературним рівнем, регулярністю і тривалістю видання щотижнева "La Gazette" вважається кращою серед друкованої преси XVTI століття

Умови виникнення перших європейських журналів у першу чергу визначалися ство-ренням у XVII столітті інтелектуального середовища, яке увійшло в історію під назвою "La Republique des Lettres" ("Республіка листувальників"). Це поняття відобразило нову форму спілкування європейських просвітників, орієнтованих на антисходастичні методи пізнання. Це своєрідне інтернаціональне "братство літераторів", об'єднаних завданням пошуку істини в "невидимі коледжі", вільні від теологічних догм. Окрім особистих зустрічей, члени "La Republique des Lettres" потребували наукового листування, без якого важко уявити духовне життя Європи цього періоду. Листування це було іншого гатунку, ніж епістолярна спадщина античності, середньовіччя чи Ренесансу. Справа в тому, що кожний, хто прагнув знання, повинен був орієнтуватися тепер не на засновника того чи іншого вчення та його інтерпретаторів (тобто не на готове знання), а на самого себе та своїх однодумців, які б усі разом брали однакову участь у формуванні нового знання. Почали створюватися наукові товариства, здатні до залучення та акумулювання коштів на видання (у тому числі й періодичні).

Особливість перших європейських журналів - переважно наукова орієнтація. Наукове листування залучило до комунікації велику кількість учасників. Інформаційно-пропагандистські можливості періодичні видання були незмірно вищими. Перший європейський журнал - "Le Journal des Savants" ("Щоденник учених". 1665-1828) було створено за ініціативою французького міністра фінансів Жана-Батиста Кольбера, котрого часто порівнюють із кардиналом Рішелье. Кольбер задумав періодичне видання, яке б висвітлювало наукові, критичні та літературні проблеми, що стояли перед інтелектуальною елітою Європи.

"Le Journal des Savants" побачив світ у Парижі 5 січня 1665 року. На посаду редактора та видавця було запрошено радника парламенту Дені де Салло. Журнал виходив спочатку щотижня, потім раз на два тижні на 12 сторінках. Видання Салло було покликано заповнити проталину в науковому спілкуванні, в обміні інформацією, у плідних дискусіях. Матеріали мали жанрову форму листів. Журнал було орієнтовано на наукову полеміку, на "провокації'1 диспуту. У виданні журнал Дені де Салло допомагали такі відомі діячі французької культури, як Марен Лерой де Гомбервілль та Жан Шаплен. Через рік видання журналу перейшло до рук абата Жана Галлуа, професора грецької мови, котрий залишався на посаді редактора до 1674 року.

На початку XVIII століття слово "журнал" (щоденник) розумілось як періодичний твір, який, з'являючись регулярно через певний час, повідомляє про нові чи знову перевидані книги, розкриває їхній зміст або сповіщає про відкриття у науці; коротше кажучи, твір, в якому хтось висвітлює все, що відбувається щодня в "La Republique des Lettres".

Цензурні переслідування, що мали місце у більшості держав Старого Світу, змусили звернути увагу журналістів на можливість публікацій своїх видань у Голландії. Впливовий французький філософ-скептик П'єр Бейль, котрий емігрував за свої релігійні переконання до Голландії, почав друкувати з 1684 року періодичне філософсько-літературне видання "Nouvelles de la Republique des Lettres" ("Новини літературної республіки") У передмові до першого номера П. Бейль писав, що "ми вільні від нерозумної пристрасності. Ми виступатимемо швидше у ролі доповідача, аніж у ролі судді, і ми наведемо уривки з книг, спрямованих проти нас, так само сумлінно, як і книг, що виступають за нас" Видання Бейля мало широкий резонанс, ствердивши авторитет редактора в європейських інтелектуальних колах. У Франції розповсюдження "Nouvelles de la Republique des Lettres" було заборонено.

У журналі Бейля містилися рецензії на книги з питань філософії, богослів'я, історії та літератури, полемічні твори політичного та релігійного характеру. Але навіть у терпимій до інакомислення Голландії ряд публікацій Бейля привів до того, що незалежний редактор позбувся місця професора історії та філософії в Роттердамському університеті.

Напади недоброзичливців і проблеми зі здоров'ям змусили Бейля через три роки припинити видання. Згодом Бонаж де Боваль продовжив справу Бейля, перейменувавши журнал на "Histoire des ouvrages des savants" ("Історичні твори учених", або "Літопис творінь учених"). У новому вигляді журнал проіснував до 1709 року.

У 1688 році Жан Леклерк, емігрант та ідеологічний опонент Бейля, здійснив в Амстердамі видання журналу "Bibliotheque universelle et historique" ("Загальна сторична бібліотека"). Цей журнал проіснуваЕ; п'ять років і прославився тим, що вже в перших номерах Леклерк опублікував великі фрагменти фундаментальної праці Джона Локка "Дослід про людський розум", викликавши бурхливу полеміку в багатьох країнах Європи.

Журнали літературно-критичного змісту у Франції беруть початок від періодичного видання "Le Mercure Galant" ("Галантний Меркурій"), заснованого в 1672 році. Королівський "привілей" на видання цього журналу мав популярний на той час драматург і полеміст Жан Донно де Візе, літературний противник Мольєра. У перші роки "Le Mercure Galant" виходив нерегулярно, однак з 1677 року де Візе зробив це видання щомісячним. Особливий успіх у читачів мав розділ світської хроніки. Містилися невеликі віршовані твори.

Під рубрикою "Листи до Мадам" де Візе публікував останні новини королівського двору та паризького бомонду. Розрахунок де Візе був правильний. Розмови та плітки салонів і двірського середовища ставали відомими широкому колові читачів, що цікавилися інформацією такого роду.

Реакція сучасників на це періодичне видання була неоднозначною. Жан де Лабрюйєр вважав, що "Le Mercure Galant" "стоїть нижче цілковитого нікчемства; втім, таких видань у нас чимало. Той, хто примудряється нажити статок на поганій книзі, такою ж мірою при своєму розумі, якою нерозумний той, хто її купує; однак, знаючи смак публіки, важко часом не підсунути їй якої-небудь дурниці".

Варто зазначити, що в 1696 році у "Le Mercure Galant" з'явилася чудова казка Шарля Перро "Спляча красуня", яку той опублікував анонімно, не бажаючи пов'язувати своє ім'я з твором, написаним (згідно з канонами класицизму) у "низькому жанрі".

У подальшому королівський привілей на видання журналу "Le Mercure Galant" перейшов до рук Шарля Дюфрені, котрий поєднував у собі багато талантів: драматурга, поета, музики, маляра, романіста, журналіста й комерсанта. Згодом тижневик змінив назву на "Le Mercure de France" і видавався до 1830 року.

Дюфрені увійшов в історію французької журналістики не лише як редактор одного з перших французьких часописів. Він уперше застосував прийом показу французької дійсності очима чужинця, такого собі мешканця Сіаму, котрий випадково потрапив у Париж ("Серйозні та комічні розваги сіамця", 1699). Герой Дюфрені, абсолютно не знайомий з мораллю й побутом тодішнього європейського життя, постійно потрапляє у комічні та безглузді ситуації, які в свою чергу привертають увагу читачів до непривабливих моментів повсякденного життя

Прийом, використаний Дюфрені, став дуже популярним у публіцистиці епохи Просвітництва. Шарль Монтеск'є використав його у "Перських листах", Олівер Голдсміту "Громадянині світу, або Листах китайського філософа, котрий проживає в Лондоні, своїм друзям на Сході", І. А. Крилов - у "Пошті духів" тощо.

У XVIII столітті Європа зробила рішучий крок до переходу до нових економічних, соціально-політичних та ідеологічних форм Абсолютистські режими почали змінятися демократичними. Феодальні економічні відносини поступалися місцем капіталістичним, у науці та філософії стверджувався раціоналізм, у політичному та релігійному житті - принципи толерантності (дістали філософське, юридичне оформлення концепції природних прав людини" й демократії). Окреслені явища торували собі шлях надзвичайно важко: XVIII століття - епоха кривавих революційних потрясінь та війн за незалежність

Соціально-економічні та політичні досягнення були пов'язані з рухом у духовній сфері, який сам собі дав назву "Просвітництво". Просвітництво за допомогою світла розуму" - таке було гасло прогресивних сил Європи.

Просвітництво збіглося зі становленням і розквітом журнальної періодики, і в цьому збігові є своя закономірність. У період, коли володарями думок були філософи й письменники, роль друкованого слова у формуванні громадської думки зросла багаторазово. Цей період іноді називають епохою персонального журналізму - практичне за кожним періодичним виданням стояла особистість редактора чи видавця, котрий проводив свою ідеологічну політику. Письменники й філософи часто створювали журнали для пропаганди власних поглядів. Журнали як концептуальні періодичні видання стали одним з основних комунікативних каналіє для поширення просвітницьких ідей на широку читацьку аудиторію.

Початок європейського Просвітництва пов'язаний з ідеями англійських деїстів та філософів кінця XVII століття. Прийняття у 1689 році "Білля про права" (цей документ враховував деякі філософські концепції Джона Локка) стало знаменною подією не лише для Англії, а й для всієї Європи, тому що в "Біллі про права" була заявлена нова модель взаємостосунків особистості й держави. Висловлене Локком (у роботі "Про цивільне правління", 1690) положення про те, що "ми народжуємось вільними, так само, як ми народжуємось і розумними", для багатьох звучало справжнім одкровенням. Вольтер писав, що Локк розгорнув перед людиною картину людського розуму, як чудовий анатом пояснює механізм людського тіла Багато французьких просвітників (Монтеск'є, Вольтер, Прево) вирушили до Англії, щоб на місці ознайомитися з тим, що здалося їм найпередовішим і плідним у галузі культури, ідеології та державного устрою.

Завдання просвітницької журналістики - виправляти мораль суспільства за допомогою пізнавальних і розважальних публікацій. Тому мова просвітницьких видань вирізнялася простотою та ясністю, щоб бути зрозумілою й дохідливою максимально більшій кількості читачів.

У Франції ці ідеї були реалізовані П'єром де Шамбленом де Маріво та абатом Прево. П. де Маріво видавав перший в історії країни приватний щомісячний журнал "Le Spectateur Francaise" ("Французький глядач", 1722-1723), пізніше журнали "L'lndigent philosophe" ("Незаможний філософ", 1728) та "Le Cabinet du philosophe" ("Кабінет філософа", 1734). Творчість П. де Маріво мала великий успіх як на батьківщині, так і в Європі: вишукано-метафорична, повна неологізмів мова його журналів дістала назву "маріводаж".

Антуан Франсуа Прево, більш відомий під іменем абата Прево, творця знаменитого роману "Історія кавалера де Гріє та Манон Леско", також зробив внесок у розвиток французької журналістики. Змушений з 1728 до 1734 року переховуватися то в Англії, то в Голландії, Прево ознайомився з мегодами та прийомами англійської журналістики. У 1733 році Прево в Лондоні заснував за зразком "The Spectator" щотижневий журнал "Le Pour et le Contre" ("За і проти", 1733-1740). Журнал, який створювався в Англії, але розповсюджувався в Парижі, став помітним явищем у журналістському світі Франції. Заголовок журналу Прево маніфестував прихильність до об'єктивності. Достовірність і надійність інформації, якість критичних виступів викликали довіру. Сам Вольтер добивався того, щоб рецензії на його твори вміщувались у журналі абата Прево.

У цілому в Європі XVIII столітті щодо періодичних видань продовжували діяти цензурні обмеження, і, якщо навіть у ліберальній Англії свободу преси доводилось виборювати у досить складних умовах, то в інших європейських державах, зокрема у Франції, стан справ був набагато гірший, оскільки журналісти в цій країні зазнавали позасудових переслідувань. У дореволюційній Франції цензурна заборона, мала "драконівський" характер - одна з королівських декларацій (1757) оголошувала смертну кару "усім, кого буде викрито у написанні й друкуванні творів, що містять у собі нападки на релігію чи які схиляють до збурення умів, ображають королівську владу та руйнують чи порушують порядок й спокій держави"

Цензурних переслідувань зазнала знаменита "Journal encyclopedique" ("Енциклопедична газета", Льєж, 1756-1759; Буйон, 1760-1773) Дені Дідро та Жана Д'Аламбера. У 1759 році генеральний прокурор Франції оголосив це видання державною змовою, націленою на підрив суспільного ладу та знищення релігії. Загалом у період з 1711 до 1775 року цензурна заборона торкнулася 364 творів, причому після 1770 року основних переслідувань зазнали книги, брошури та памфлети політичного змісту. Збільшилася й кількість "королівських цензорів" - якщо в 1742 році їхня кількість становила 78, то до 1774 року ця цифра зросла до 119.

Недаремно перша французька щоденна газета "Le Journal de Paris" ("Паризька газета") з'явилася лише в 1777 році - на сімдесят п'ять років пізніше, ніж в Англії та Росії, і майже на 130 років пізніше, ніж у Німеччині (виходила до 1811 p.).

До Французької революції про незалежну пресу говорити практично не доводилось - вона просто не могла існувати в умовах, тотальної попередньої цензури, але просвітницькі ідеї знаходили свій шлях до читацької аудиторії. "Володарями думок" були філософи, а філософія французького Просвітництва була публіцистичною, надихалася ідеєю історичного поступу та бачила в історії "школу моралі й політики".

Учення про політичну свободу, яке розробляв Шарль Луї Монтеск'є й розвивали енциклопедисти, набувало особливого значення в умовах монархічної держави. У своїй головній праці "Про дух законів" (1748) Монтеск'є поєднував поняття свободи з концепцією розумно встановлених законів. Він писав, що "для громадянина політична свобода є душевний спокій, що ґрунтується на переконанні в своїй безпеці. Щоб мати цю свободу, необхідне таке правління, при якому один громадянин може не боятися іншого громадянина". Тому потрібні межі втручання державної влади в справи приватної особи й розподіл законодавчої, виконавчої та судової влади. Зерна просвітницьких ідей падали на підготовлений грунт - збільшувалася кількість п

росвітницьких гуртків і салонів, зростала кількість підпільних видань, більше з'являлося сміливих рукописних трактатів. Водночас посилилися репресії влади, усе складніше стало отримувати "королівський привілей" на друковані книги; авторів, видавців, друкарів кидали до в'язниці й засилали на галери - у Венсенському замку чи в Бастілії побували Вольтер і Дідро, Кребійон-молодший і Мармонтель, а також багато інших діячів.

Наближення революції різко політизувало ситуацію у Франції. Зросла роль друкованої періодики. Як писав Гюстав Лансон, основне "явище цього періоду - народження газетної літератури. Були й раніше газети, але їхня влада починається з революції".

Проте "справжню" історію французької преси пов'язують з Великою французькою революцією (1789-1799), яка стала колискою політичної і революційно-демократичної журналістики, трибуною громадської думки, надбанням народу.

Політична газета з'явилась у Франції саме в 1789 році, коли практично кожна політич на партія усвідомила важливість періодичної преси. Майже всі лідери революції були редакторами власних газет - Мірабо, Марат, Бабеф, Робесп'єр, Демулен.

Так, Мірабо випускав газети "Les Etats Generals" ("Генеральні штати") і "La Poste de Province" ("Пошта Прованса"). Жак П'єр Бріссо - газету "Le Patriot Francaise" ("Французький патріот' j Каміль Демулен - газети "Les Revolutions de la France et de Brabant" ("Революція Франції й Брабанта") і "La Vieux Cordelier" ("Старий Кордельєр"). Жан Гїоль Марат - газету "L'Ami du Peuple" ("Друг народу"). Один з найбільш талановитих журналістів цього періоду, Каміль Демулен, писав у своїй газеті "Les Revolutions de la France et de Brabant" ("Революція Франції й Брабанта"): "Сьогодні журналісти - громадська влада. Вони викривають, декретують, управляють найдивнішим чином, виправдовуючи чи засуджуючи. Щодня вони піднімаються на трибуну... вони серед тих, чий голос чують 83 департаменти. За два су можна почути цього оратора. Газети кожного ранку сипляться як манна небесна і... подібно до сонця, щодня виходять освітлювати горизонт". Журналістська діяльність Демулена показова для революційної епохи. Він заявив про себе в період так званого "дощу памфлетів", напередодні взяття Бастілії. Його памфлет "Вільна Франція", який несе на собі печатку риторики Цицерона, і памфлет "Промова ліхтаря", що малює образ ідеальної республіки, зробили ім'я Демулена популярним серед республіканців.

Це був час гучних гасел і швидко спалахуючих зірок журналістського світу. Рак, памфлет [абата] Сійєса "Що таке третій стан? ." (1789) - з історичними словами "що таке третій стан? Ніщо. Чим він має стати? Усім" - зробив безсмертним ім'я автора.

Почавши з памфлету, Демулен пройшов журналістську школу в газетах самого графа Мірабо, одного з кращих ораторів революції. Публіцистика Мірабо вирізнялася логікою - "стислою, сильною, часом софістичною з відтінком відвертості, завжди впевненій у собі і яка схоплювала скрізь головні аргументи та корисні докази1'.

Цій залізній логіці й вчився у нього Демулен, почавши видавати власний щотижневик "Les Revolutions de la France et de Brabant" ("Революція Франції й Брабанта", 1789-1791). На першому етапі Французької революції (травень 1789 - серпень 1792) відбулася подія, що стимулювала життя періодичних видань. Свобода преси 26 серпня 1789 року була юридично закріплена в "Декларації прав людини й громадянина", де говорилось, що "вільне повідомлення думок є одним з найдорогоцінніших прав людини; а тому кожний громадянин може вільно говорити, писати я друкувати, лише за умови відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом". Це ж положення було відображено в Конституції 1791 року. Підсумком стало кількісне зростання періодики - якщо в 1788 році в усій Франції було 60 періодичних видань (у Парижі 27 газет), то в період з 1789 до 1792 року виникло більше 500 газет

У цей період повернувся до країни з Америки Жан - П'єр Бріссо, котрий став одним із лідерів революційної преси, а його газета "Le Patriot Francaise" ("Патріот Франції", 1789-1793) стала символом нових перетворень. Відомим став Жан-Поль Марат, вустами якого "заговорив четвертий стан". Марат максимально використав можливості свого друкованого органу "L'Ami du Peuple" ("Друг народу", 1789 - 1793) для впливу на громадську думку.

Луї Антуан Сен-Жюст писав: "Преса не мовчить; вона є безпристрасний голос, який лунає безперервно, зриває маску з честолюбця, викриває його хитрощі, робить його предметом загального осуду; преса - це палаючий погляд, що бачить усі злочини та відтворює їх незмивними фарбами; це зброя як істини, так і брехні. Із пресою справа та ка ж сама, як і з дуеллю: якщо видати закони, спрямовані проти неї, це будуть погані закони; вони вдарять по злу на великому віддаленні від його джерела".

Починаючи з 1793 року Французька революція перейшла у фазу "поїдання власних дітей". Згідно з одним із нових декретів Конвенту, смертної кари зазнавали автори й видавці всілякого роду творів преси, які висловлювалися за розпуск народного представництва чи на користь відновлення королівської влади. Один за одним піднімалися на ешафот ті, кому ще недавно аплодував Конвент. У період якобінського терору було страчено Бріссо. За ним пішов у небуття видавець дуже популярної газети "Lc: Pere Duchesne" ("Татко Дюшен", 1790-1794) Жак Рене Ебер, видання якого брати Гонкури вважали "єдиним по-справжньому виразним у революції". Потім настала черга й Демулена, котрий виступив проти якобінських репресій у своїй новій газеті "La Vieux Cordelier" ("Старий Кордельєр", 1793 -1794) і гільйотинованого разом із прибічниками Дантона у квітні 1794 року.

Як образно висловився з цього приводу Сен-Жюст, "ці письменники і ці оратори встановили цензуру, яка була деспотизмом розуму і майже завжди - істини; стіни заговорили, інтриги незабаром стали явними для всіх, носіям чеснот чинили допит, душі плавилися в горнилі".

Якобінська диктатура не змогла довго протриматись. її крах 27 липня 1794 року (9 термідора за революційним календарем) означав кінець преси революційного напряму. Настав період Директорії (1794-1799), встановленої так званою Конституцією III року (1795), яка виявила щодо періодичної преси не меншу жорстокість, аніж її попередники. Указ Директорії від 16 квітня 1796 року передбачав смертну кару за виступи в пресі проти не лише режиму Директорії, а й приватної власності; по суті, вважалися однаково злочинними будь-які "конспірації" як за відновлення старої монархії, так і якобінської конституції 1793 року. У 1797 році було видано указ, що передбачав розстріл кожного, хто зробить спробу відновити королівську владу. У цей період було заарештовано багато письменників, звинувачених у змові проти республіки. Сорок п'ять газетних видавців і редакторів були вислані без усякого суду, а 42 газети закриті. При цьому в Конституції III року були знову проголошені основні принципи свободи слова й преси.

Революційний генерал Бонапарт, улюблений полководець Директорії, практично без опору захопив владу 1.8 брюмера 1799 року, оголосивши себе першим консулом Франції Поспіхом складена "Конституція VIII року" (1799) заснувала консулат, питання про пресу взагалі обійшла мовчанкою "Консульський указ про газети", що вийшов 17 січня 1800 року, призвів до закриття 60 з 73 газет, які видавалися в Парижі, а на міністра поліції було покладено обов'язок стежити, щоб на території Парижа та Сенського департамент/ не з'явилося жодної нової газети, а "редактори газети були непідкупної моральності й патріотизму".

У Бонапарта на початку його правління не було бажання відновити цензуру, але він прагнув контролювати всі друковані видання. Чудово розуміючи силу преси, він якось сказав, що "чотири ворожо налаштовані газети небезпечніше за сто тисяч штиків", і ця його позиція багато в чому пояснює дальший розвиток ситуації з періодикою у Франції.

Переможні війни Бонапарта в Швейцарії та Італії привели його до ідеї оголосити себе прижиттєвим консулом, а в 1804 році сенат проголосив його імператором французів під ім'ям Наполеона. До Конституції імперії, прийнятої 18 травня 1804 року, були включені чотири статті, покликані гарантувати свободу преси, які насправді практично анулювали цю свободу.

Політична опозиція владі першого консула несподівано була виявлена в сенаті та академії наук, у середовищі людей, котрих називали "ідеологами". Майже всіх ідеологів (на чолі з Деспотом де Трасі) можна було назвати молодшим поколінням "енциклопедистів", які зберігали республіканські ідеали. "Ідеологи" знайшли себе в періодичній літературі, створивши зусиллями П'єра Луї Женгене свій друкований орган - журнал "Decade philosophique, litteraire et politique" ("Філософські, літературні та політичні декади", 1794-1807) Цей журнал захищав ліберальні ідеї в епоху Імперії, залишаючись органом духовної опозиції, коли пряме політичне протистояння було практично неможливе. Наполеон вкрай негативно сприйняв діяльність "ідеологів", і в 1807 році за найвищим повелінням цей журнал було з'єднано із "Le Journal de L'Empire" ("Газета Імперії").

Найбільш помітним явищем періоду Імперії слід назвати газету Франсуа Луї Бертена, яка залишила яскравий слід в історії французької журналістики XIX століття Берген у період Революції співробітничав у таких періодичних виданнях, як "Le Journal Francaise" ("Газета Франції"), "L'Eclair" ("Блискавка"). Його політичним ідеалом була конституційна монархія, у своїх статтях Бертен активно підтримував роялістський рух часІЕ. Директорії. У 1797 році газета "Блискавка" була заборонена, а сам Бертен був змушений: переховуватись, щоб уникнути арешту.

У 1800 році він разом з братом П'єром Луї Бертеном, котрий також був залучений до журналістської і політичної діяльності, придбав "Le Journal des Debates politiques et litteraires" ("Газета дебатів політичних і літературних", Париж, 1789-1942). Видання "Le Journal des Debates politiques et litteraires" було позбавлено можливості відкрито критикувати дії уряду, але ніколи не схилялося до оспівування існуючого режиму, чим здобуло незвичайний авторитет. За свою незалежність і ледь приховані роялістські натяки Бертен потрапив на 9 місяців до в'язниці, а потім був висланий до Італії, де подружився з іншим вигнанцем - Франсуа Реве де Шатобріаном.

У 1804 році Бертен дістав дозвіл повернутися до Франції, але його газета була перейменована на "Le Journal de L'Empire", і до неї було приставлено спеціального цензора (спочатку ним був Ф'єве), якому видавці повинні були виплачувати величезний гонорар (24 тис. франків щороку).

Газета Бертена цікава не лише своїм протистоянням режимові Наполеона, але й запровадженням нових журналістських форм і жанрів, які згодом увійшли в практику всієї європейської журналістики. Йдеться про фейлетон. Самого слова "фейлетон" ще не було у французькій мові XVIII століття, воно з'явилося лише в 1800 році, коли Бергену спала на думку ідея виш/скати додаткові полоси до свого видання "Le Journal des Debates politiques et litteraires" (feuilleton - листок, листівка).

Потім у 1803 році він змінив формат газети - подовжив його, і додаткова частина, відокремлена від газети "лінією відрізу" (білим пробілом), стала називатися фейлетоном. Надалі термін "фейлетон" використовувався у значенні: а) літературного матеріалу "підвалу" газети; б) літературного твору малої форми публіцистично-злободенного характеру, вміщеного або у "фейлетон" газети, або в додаткових частинах журналу (огляд, суміш). Саме у другому значенні цей термін закріплюється й набув великого поширення у Франції, потім у Німеччині та в Росії, але сам процес трансформації фейлетону з рубрики в жанр забрав дсюить тривалий проміжок часу, остаточно визначившись у жанровому аспекті лише на початку XX століття.

У "Le Journal des Debates politiques et litteraires" становлення фейлетону пов'язується з іменем Жюльєна Луї Жоффруа, театрального критика. Жоффруа повернувся після еміграції до Франції в 1800 році і посів місце фейлетоніста-критика "Le Journal des Debates politiques et litteraires". Смакові пристрасті Жоффруа були доволі одноманітні, але в своїх судженнях він був рішучим і спирався: на здоровий глузд. Це імпонувало й привертало увагу тим, що він включав до театральних оглядів політичні натяки

Під час "великої чистки", якої зазнала французька журналістика в 1807 році, цензора Ф'єве у бертенівській газеті було замінено на цензора Етьєнна. Але Наполеону і цього здалося мало, і в 1811 році газета, тираж якої досяг 32 тис. прим., був конфіскований на користь держави, а Бертену було оголошено, що "він уже достатньо збагатився".

Вживання більш жорстких заходів проти газети "Le Journal des Debates politiques et litteraires", перейменованої на "Le Journal de L'Empire", було пов'язано з запровадженням у 1810 році Наполеоном відразу двох декретів про пресу, які поставили під цілковитий контроль "головного управління справами книгодрукування й книжкової торгівлі" (при міністерстві внутрішніх справ) всю періодичну пресу. За висловом В. Гюго, французька періодика дізналася про "цензурний кляп". Як наслідок жорсткої цензури, фактично до початку 1811 року в Парижі виходили лише чотири щоденні газети "Le Journal de Paris" ("Паризька газета"), "La Gazette Francaise" ("Французька газета"), "L'Monituer" ("Наставник") і "Le Journal de L'Empire" ("Газета Імперії").

Наполеонівська політика щодо преси позначилася і на німецькій журналістиці. Дія французьких декретів про пресу 1810 року не лише поширювалась на окуповані території Рейнського союзу, а й впливала на сусідні держави. Так, уряд Пруссії заборонив щоденну газету Генріха фон Клейста "Berliner Abendblatter" ("Берлінські вечірні листки") за політичні коментарі. У самій же Німеччині всім газетам було наказано передруковувати політичні новини тільки з офіційної французької газети "L'Monituer". В [талії, яка також перебувала під французькою окупацією, могли діяти лише проурядові видання, типу "Monitore di Roma" ("Римський наставник"), скопійовані з французьких зразків

Таким чином, у період Консульства (1800 -1804) та І Імперії (1804-1814) не допускалось у принципі існування газет, які не відповідали б "добрим звичаям і принципам уряду" і не виявляли "поваги до громадської угоди, народного суверенітету і до слави французької зброї", а також до "держав, дружніх Франції".

Після поразки Наполеона при Ватерлоо до Франції повернулися Бурбони. Період Реставрації (1814-1848) "дарував" французам "право публікувати й друкувати їхні думки" в умовах "свободи преси", проте лише "відповідно до законів, котрі повинні попереджувати й придушувати зловживання "цією свободою". У 1814 році Конституційна хартія відновила у Франції свободу слова, яка тут же була перекреслена законом від 21 жовтня цього ж року, який дуже пригноблював пресу: він звільнив від попередньої цензури лише твори обсягом менше 20 друкованих аркушів; для газет і періодичних видань вимагався спеціальний дозвіл короля тощо. Але навіть ці обмеження порівняно з антижурналістською наполеонівською політикою здавалися послабленнями, і до 1824 року на 600-тисячне населення Парижа припадало 12 щоденних газет, дозволених владою, загальний разовий тираж яких становив 54 тис. прим. Найбільші з них - "Le Constitutionel" ("Конституціоналіст") і "Le Journal de Debates" ("Газета дебатів") мали відповідно 16 і 13 тис. прим. У цілому ж, у період з 1814 до 1830 року французький уряд сім разів змінював цензурні правила.

У період Реставрації Бертен повернув собі газету, відновив її колишню назву, зробивши 'Le Journal des Debates politiques et litteraires" важливим органом роялістської преси і опорою монархічної влади аж до 1823 року. Однак у цьому році війська Людовика XVIII придушили революцію в Іспанії, що викликало гостру політичну боротьбу у Франції та прискорило падіння Бурбонів. На троні Людовика XVIII заступив Карл X, який не бажав засвоювати будь-яких уроків і продовжував ризиковану для монархії політику. За статтю проти Карла X, яка закінчувалася словами "Нещасна Франція! Нещасний король!", Бертена було притягнуто до суду, але виправдано. А після відставки Шатобріана з посади міністра газета "Le Journal des Debates politiques et litteraires" перейшла в "конституційну" опозицію і сприяла падінню Бурбонів.

Новий закон про свободу преси від 1827 року встановлював сувору цензуру та великі штрафи для авторів, видавців і друкарів. В офіційному виданні уряду - "La Gazelle Francaise" - у статті, яка захищала цей закон, він був названий "законом про справедливість і любов". Опозиція прийняла цю назву, надавши їй іронічного відтінку. Закон було прийнято палатою депутатів, але уряд, побоюючись, ідо він буде провалений у палаті перів, у квітні 1827 року відкликав його назад. Натомість французький парламент прийняв фактично цей же закон, щоправда, у трохи "пом'якшеній" редакції.

Проте ця "м'якість" спричинила такі політичні хвилювання, що, побоюючись нової революції, парламент 16 липня 1828 року прийняв новий закон про пресу, який скасовував встановлені суворі цензурні формальності, високі штрафи для авторів, видавців і друкарів.

У Франції гарантій свободи слова вдалося добитися після подій липня 1830 року, коли було видано п'ять указів, в яких король своєю особистою владою, без участі палат: змінив правила проведення виборів, а також запровадив вкрай суворі цензурні правила щодо книг і особливо газет.

За ініціативою редактора газети "La National" ("Національна") Армана Карреля журналісти оголосили, що не будуть коритися незаконним ордонансам Карла X і випустили газети без цензурного дозволу. Париж почав будувати барикади. Карл X поспішив відізвати свої укази, зняв найбільш одіозних міністрів, але було пізно. Тимчасовий уряд, що складався з провідних журналістів й депутатів, прийняв рішення передати королівську владу Людовику-Філіппу Орлеанському, який не претендував на абсолютну владу. Розпочався період Липневої монархії, і була прийнята нова Конституційна хартія, в якій було записано, що "цензура не може бути ніколи відновлена". Незважаючи на цензурні послаблення, у 1831-1832 роках у Франції було розпочато 411 судових справ проти преси та її діячів. Широко практикувалися ув'язнення журналістів і редакторів, система застав, штемпельних зборів і штрафів (так, газета "La Tribune" - "Трибуна" за сукупністю була засуджена до... 49 років в'язниці й 160 тис. франків штрафу).

На тлі революційних подій сталася важлива комунікативна інновація у вигляді першого в світі інформаційного агентства. Його заснував у Парижі у 1835 році Шарль Луї Авас, іспанський перекладач і журналіст. Він і розпочинав свою діяльність у Франції з "бюро перекладів Аваса". До завдань цього бюро входило оперативне забезпечення перекладів закордонної преси для потреб місцевої періодики. Надалі інформаційне агентство Аваса одержувало новини із закордонних газет, а таколс від широкої мережі власних кореспондентів, продаючи інформацію паризьким газетам, потім провінційним а потім і закордонним виданням. Для швидкого отримання інформації в період, коли залізниці були ще вкрай повільним засобом повідомлення, а телеграф тільки почав входити у газетну та інформаційну практику, агентство Аваса з успіхом застосовувало голубину пошту. (Агентство існувало до 1940 p.; 1944 p. на його базі засновано агентство Франс Пресе).

У Аваса з'явилися два здібних послідовники - Б. Вольф та П. Ю. Рейтер, які слідом за вчителем створили власні інформаційні агентства преси відповідно в Німеччині та в Англії

Технологічні нововведення у видавничому процесі та запровадження в європейських країнах у широких масштабах початкової освіти стимулювали появу "масових", недорогих періодичних видань, розрахованих на смаки малоосвіченої, але великої читацької аудиторії.

Лідером французької "penny press" був Еміль де Жирарден - один з найбільш яскравих журналістів і редакторів Франції XIX століття, котрий вловив тенденції розвитку сучасної йому газетно-журнальної періодики. Він починав з випуску журналу мод "La Mode" ("Мода", 1829-1854), що спочатку виходив як суто великосвітський журнал.

Незабаром де Жирарден надав йому рис політичного видання, але зберіг розділ мод з картинками із життя вищого світу, враховуючи інтереси реальної читацької аудиторії.

Найуспішніший видавничий проект де Жирардена - заснування ним у 1836 році нової політичної газети "La Presse" ("Преса"), річна передплатна ціна якої (40 франків) була вдвічі нижча за інші видання. Де Жирарден правильно розргіхував, що за великої кількості передплатників оголошення друкуватимуться в його газеті й плата за них покриє низьку передплатну ціну. Нова газета де Жирардена приваблювала читачів не тільки низькою передплатною ціною, а й блискучими журналістськими іменами (наприклад, Теофіля Готьє, котрий вів розділ художньо-критичного фейлетону).

Де Жирардену вдалося перетворити свою газету на незалежне видання, а публікації в газеті "La Presse" нерідко викликали роздратування влади. За опубліковані слова "ми знову потрапили під деспотизм шаблі" де Жирарден у 1848 році був заарештований за розпорядженням генерала Ежена Кавеньяка - голови виконавчої влади, а видання його газети було припинено. Випущений на свободу після 9-денного одиночногз ув'язнення та 11-денного перебування під домашнім арештом де Жирарден помстився Кавеньяку, відчайдушно борячись проти його кандидатури на посаду президента республіки. При цьому він став на бік принца Луї-Наполеона Однак після обрання його членом законодавчих зборів, де Ж'ирарден став противником бонапартизму. Як народний депутат, де Жирарден постійно виступав на захист повної свободи преси.

З ім'ям де Жирардена пов'язується і поява в європейській періодиці першої "прихованої реклами". Е5иникнення такої реклами відзначається фахівцями іще в газетах XVIII століття, але подібні повідомлення приватних осіб було легко відрізнити від редакційного тексту, хоча б за місцем публікації в газеті та за спеціальними позначками-маркерами типу N.B. чи P.S. Проте на початку XIX століття почали з'являтися такі повідомлення рекламного характеру, які важко було відрізнити від редакційного тексту Оскільки до редакційної частини публіка ставилась з більшою увагою та довірою, ніж до відділу оголошень, то такі оголошення для того, хто рекламував, мали велику цінність. Де Жирарден ураховував це і брав за рядок повідомлення значно дорожче, ніж за рядок оголошень. Ці повідомлення траплялися двоякого роду: в одних наприкінці замітки, цікавої самої по собі, наводилася фраза чи кілька фраз рекламного характеру, в інших не було навіть натяку на рекламу, хоча фактично вся замітка публікувалася в цілях реклами.

У французькій масовій пресі з'явився і такий цікавий газетний феномен, як романфейлетон". Його функціонування базувалося на винайденій 1829 року газетою "Revue сіє Paris"1' формули "продовження буде". Відтак газети почали використовувати великі літературні твори. Приклад в утвердженні белетристичної традиції у французькій пресі подала "Journal de Debat", яка з 1830 року публікувала романи Е. Сю, а пізніше - О. Дюма-батька. Такий підхід знайшов продовження у діяльності Луї Верона, журналіста та публіциста, котрий в 1835 році відмовився від прибуткової посади директора Гран-опера, ставши головним власником газети "Le Constitutionei". Верон зміг зробити газету популярною, запропонувавши читачеві роман з продовженням У 1837 році ним став роман Ежена Сю "Вічний жид".

Цікаво зазначити, що майже всі романи Ежена Сю ("Агасфер", "Таємниці Парижа" та ін.), починаючи з 1837 року, публікувалися спочатку як романи-фейлетони. Вони знаходили доступ до читача, який нерідко не брав до того книги в руки, і в свою чергу залучаючи його до газети. Верон знав читацькі смаки і зробив правильну ставку на повий роман Е. Сю.

Під час друкування "Вічного жида" у "Le Constitutionei" кількість передплатників зросла з 3 тис. до 40 тис, у читальнях виникали черги, неграмотним читали вголос порт'є та сусіди.

Звернення до масового міщанською читача, необхідність протягом кількох місяців тримати його в постійному очікуванні продовження, поспішність самого процесу написання створили характерну для роману -фейлетону техніку: спрощеність психологічних мотивувань, сентиментально-мелодраматичний добір персонажів, складність інтриги при безлічі кульмінаційних пунктів, які подекуди зводили виклад до монтажу розрізнених виразних ситуацій, розтягнутість, зрештою, емоційність і неохайність мови.

Діяльність таких видавців і редакторів, як Верон чи де Жирарден, свідчила про початок нової ери в журналістиці - ери, із якій основний акцент робитиметься на смаки масового читача

На зламі 30-40-х років посилились реалістичні тенденції в літературі та образотворчому мистецтві, що приходили на зміну романтизмові. Це справляло помітний вплив на формування проблематики і жанрів періодичної преси. Розквітнув "фізіологічний" нарис, одним з батьків якого вважається Брійа-Саварен - автор широковідомого твору "Фізіологія смаку" (1825). Стрімко розвивалися ілюстровані журнали, наприклад "Magazin Pittoresque", відбувся синтез творчості художників-публіцисті в з нарисовою літературою. Найвищим досягненням цього періоду став дев'ятитомний альманах "Les Francais peiats par eux-memes: Encyclopedie morale du XIX siecle" ("Французи у їх власному зображенні: Енциклопедія моралі XIX сторіччя", Париж, 1840-1842).

Преса відіграла важливу роль у підготовці так званої європейської "Весни народів" -Лютневої та Червневої революцій 1848 року. У цей період спостерігався широкий розвиток демократичної преси, кількість читачів якої була значно більшою, ніж кількість передплатників, зміцнювався і множився її живий зв'язок з народом і з практикою політичної боротьби. Серед них виділялися республіканські газети "La Reforme" ("Реформа"), "Le Journal Ps.espublicaine" ("Республіканська газета"), "La Tribune" ("Трибуна"), "La National" ("Національна"), "Les Temps" ("Часи"), особливо щотижневик "La Carricature" ("Карикатура") і щоденна газета "Le Charivari" ("Суміш") Шарля Філіпона, "L'Uvinale Carricature" ("Ювенала карикатури") і "Napoleon Satire" ("Наполеона сатири"), близькі до революційного руху. У лютому -червні 1848 року журналістика у Франції мала майже повну свободу: за кілька тижнів у Парижі виникло 200 нових періодичних видань.

Після придушення Червневої революції у Парижі жорстоких репресій зазнала також преса. Так, 25 червня 1848 року "тимчасово" були закриті одинадцять газет. Крім того, декретом Установчих зборів від 11 липня 1848 року відновлювалася скасована у лютому грошова застава для преси. Арешт Еміля де Жирардена, а також питання про закриття 11 газет стали приводом для запиту урядові й дебатів, що розгорнулися слідом за цим. Наприкінці дебатів узяв слово палкий письменник, поет і публіцист Віктор Гюго. Його промову "За свободу преси та проти арешту письменників" Установчі збори не підтримали, і репресії проти преси тривали.

Через два роки, у липні 1850 року, в парламенті обговорювався новий закон про пресу, який підвищував суму грошової застави: для газет до 25 тис. франків, відновлював скасований у лютому 1848 року штемпельний збір (поширивши його при цьому і на брошури політичного змісту), забороняв друкувати політичні, філософські, релігійні статті під псевдонімами тощо. Цей закон черговий раз ударив по пресі, фактично ліквідуючи її свободу, проголошену в лютому 1848 році й записану в конституції Другої республіки (1848-1851).

Кількагодинна промова депутата В. Еюго "Свобода преси" була виголошена 9 липня 1850 року, але переважна більшість його колег була настільки налякана "жахом революції", що прийняла новий закон про пресу. А невдовзі Луї-Бонапарт після кількох невдалих спроб захопити владу здійснив у ніч на 2 грудня 1851 року державний переворот і утворив режим Другої Імперії (1851-1870), ставши імператором Наполеоном III Цей період відзначений новими жорсткими хвилями репресивного правління. Віктор Гюго, як і багато інших прибічників демократичної республіки, змушений був відправитись у вигнання, в якому не припиняв політичної боротьби проти узурпатора. Його уїдливі памфлети "Наполеон Малий" та "Історія одного злочин^'" зробили ім'я публіциста, знаменитим не лише на батьківщині, а й в усій Європі.

Слід зазначити, що практично всі письменники та поети, котрі склали славу Франції XIX століття, або безпосередньо займалися публіцистикою, або їхні твори були наскрізь сповнені громадянського пафосу. Крім Віктора Гюго, згадаймо творчість Оноре де Бальзака, Олександра Дюма-батька, Жюля Верна, Постава Флобера. Гі де Мопассан, приміром, присвятив цілий роман "Любий друже" журналістові, в якому детально описав практику роботи тодішніх редакційних працівників.

Тим часом під впливом суспільного та науково-технічного поступу французька журналістика зазнавала великих змін. Винайдення фотографії (1839) спричинило прискорення розвитку зображальної журналістики, сторінки друкованих газет і журналів стали більш різноманітними та привабливими для читачів. Лише чотири роки знадобилось, аби з'явився журнал "La Illustration" ("Ілюстрація", 1843), в якому текст посів другорядне місце щодо візуального ряду. Цей тип видання стрімко розповсюдився у світі, але саме Франція та її провідні журнали надовго стали еталонними в ілюструванні преси.

У 1850 році Луї Ашетт заснував першу в історії Франції монополію з розповсюдження й транспортування періодичної преси У газеті "Le Constitutionel" у 1851 році вперше вийшла суцільна шпальта реклами та з'явилася перша рекламна ілюстрація. Агентство Авас з 1856 року почала використовувати для передачі новин "азбуку Морзе", а з 1866 року - постійний зв'язок між Європою та Америкою за допомогою підводного трансатлантичного кабелю.

Свій слід в історії журналістики Франції залишила Паризька Комуна 1871 року. Газети, що стояли на позиціях Комуни, при їхній загальній революційності характеризувались відсутністю єдності думки й слова, переважанням трьох основних політико-ідеологічних тенденцій: прудонізму, бланкізму та неоякобінства.

Тим часом запроваджені Е. де Жирарденом елементи масової культури почали активно виявлятись у другій половині XIX століття. У цій французькій пресі особливий акцент робився на описові сенсаційних злочинів. Таким шляхом пішла щоденна французька газета М. П. Мілло - "Le Petit Journal" ("Маленька газета"), заснована в 1861 році. Вона завоювала аудиторію завдяки ставці на моторошні вбивства. Чим жахливішими були описувані злочини, тим стрімкіше зростав тираж, наблизившись у 1869 році до 470 тис. прим.

Преса швидко засвоїла і прийоми ілюстрованих видань, доповнивши сенсаційність відповідним образотворчим рядом. Той же Мілло на початку 70-х років практично скупив усі паризькі ілюстровані видання, щоб створити першу в Франції щоденну ілюстровану газету з накладом, що наближався до 1 млн. прим. Для порівняння - перша щоденна ілюстрована газета в Англії "Daily Graphic" ("Щоденна графіка") виникла лише в 1890 році.

Період з 1870 року до початку першої світової війни історики французької преси називають "золотим". Саме цей час відзначений бурхливим розвитком преси, коли газети і журнали стають торговельно-промисловими підприємствами. Загальна кількість французьких періодичних видань лише за 1870-1880 років збільшилася з 900 до 2500 назв. Всеосяжного характеру набуває комерціалізація преси, а в масових газетах з'являється, як обов'язковий і важливий компонент, "кров на першій полосі". У 1903 році газета Жана Дюпюї "Le Petit Parisien" ("Маленький парижанин") досягла рекордного тиражу в 1,3 млн. прим, і почала виходити з підзаголовком "Найбільший газетний тираж усього світу". (У 1918 році планка цього рекорду досягла більше 3 млн. прим.)

Фундаментальне і довготривале значення для режиму суспільного існування та функціонування преси Франції мав закон про пресу від 29 липня 1881 року, згідно з яким скасовувались попередня цензура, штемпельні збери, застави, офіційні попередження тощо, а "злочини преси", "злочини проти держави", "образа моралі" і т. п. остаточно передавалися у ведення судів присяжних.

Формуванню масової аудиторії преси сприяло розширення практики ілюстрованих видань. Технологія виготовлення напівтонових фотографічних кліше революціонізувало ілюстрування газет і журналів, на сторінки яких прийшов величезний масив фотоілюстрацій. В одній лише Франції на зламі століть виходило 130 ілюстрованих газет і журналів. У 1905-1906 роках газети починають широко використовувати подієву фотографію для висвітлення політичних і громадських заходів, спортивних змагань, катастроф, кримінальних пригод Фоторепортери замінили художників, яких раніше великі газети направляли на місце подій для підготовки рисунків репортажного характеру. Після 1910 року набуває поширення технологія багатоколірного друку журналів, яка дозволила значно підвищити якість відтворення ілюстрацій.

У 1910-х роках почали утворюватись перші журналістські профспілки (синдикати). У Франції було утворено Національний синдикат журналістів. Поряд з діяльністю із захисту прав та інтересів працюючих журналістів, поліпшення умов їхньої праці, створення гарантій пенсійного забезпечення, синдикати сприяли розвиткові фахової підготовки працівників преси.

З появою в 1904 році щоденної газети Жана Жореса "L'Humanite" ("Людство"), яка зіграла історичну роль в антивоєнному русі, а згодом стала головною друкованою трибуною французьких комуністів (1921), виникла і стала більш відчутною соціал-демократична тенденція у французькій журналістиці. Широкого національного значення ліворадикальна преса набула в період антифашистського Народного фронту (1934 -1938), коли Французька комуністична партія (ФКІТ) або сама, або в союзі з іншими лівими силами: соціалістами, радикал-соціалістами, католиками, пацифістами та ін. - брала участь у виданні численних і типологічно різноманітних газет і журналів: щотижневики "Les Regards" ("Погляди") і "L'Vendredi" ("П'ятниця"), щомісячники "Le Commune" ("Комуна") і "L'Europe" ("Європа") тощо.

Водночас "ренесанс французької преси" пов'язують з появою в 1931 році в Парижі щоденної вечірньої газети "Le Paris-Sour" ("Паризький вечір"), яка являла собою "велику щоденну газету ілюстрованої інформації" і спиралася на новітні технічні досягнення, приваблювала публіку розмаїттям тематики і яскраво закличною манерою подачі матеріалу (наклад її в 1939 р. досяг 1,6 млн. прим.). Навколо "Le Paris-Sour" її засновник Жан Пруво створив цілий картель преси.

У цей період мас-медійний ландшафт Франції урізноманітнюється появою другого й третього після періодичної преси засобів масової інформації - радіо і телебачення. Становлення французького масового радіомовлення припало на початок 20-х років, а телебачення - на межі 20-30—х років XX століття (утім, як і в більшості країн світу).

У метрополії до кінця другої світової війни радіо існувало на приватній основі. У французьких володіннях в Азії і особливо в Африці перші радіостанції були покликані обслуговувати переважно французів: так, перша на Мадагаскарі радіостанція, яка вийшла в ефір у 193 1 році, вела ретрансляції передач французького іномовлення - "Radio France Internationale" ("Французьке міжнародне радіо"), звертаючись переважно до французів, які мешкали на острові.

У лабораторії Рене Бартелемі. де проводилися перші експерименти з телебаченням, було змонтовано перший французький малорядковий телеприймач і в 1929 році проведено перший публічний телесеанс. Із квітня 1935 року передачі стали більш-менш регулярними - цей рік офіційно вважається у Франції датою народження ТБ. Репертуар паризької студії складався з номерів кабаре, цирку тощо. У 1937 році телеглядачі побачили перший прямий репортаж з вулиці, який провів Жак Доно, перший репортер французького ТБ [1, 4].

У роки другої світової війни, пов'язані з гітлерівською окупацією країни 1940-1944 років і опором загарбникам, що вилився в національно-визвольну війну французького народу за свободу і незалежність своєї країни, журналістика Франції опинилася розколотою на дві нерівні частини, розділені між собою стосунками ворожнечі й ненависті З одного боку, переважна більшість видань "великої преси" (щоденні газети "Les Temps" - "Часи", "L'Echos de Pari" - "Луна Парижа", "Le Petit Parisien" - "Маленький парижанин", "Le Matin" - "Ранок" та ін.) опинилися на боці "могильників Франції" і, відповідно, на службі гітлерівських загарбників ("окупована преса"), а з другого - під час збройної антифашистської боротьби французького народу зародилася й набула значного розвитку "преса Опору", яку становили патріотичні видання - передусім соціалістичної та лівокатолицької орієнтації поряд з газетами і журналами ФКП, що з'явилися уже на початку Опору: приміром, у 1940-1944 роках вийшло близько 400 нелегальних номерів газети "L'Hurnanite".

У березні 1946 року французьке телебачення поновило мовлення. Щоб підняти популярність ТБ, було вирішено передавати прямі репортажі зі спортивних і політичних заходів. З'явилась і така передача, як телегазета. Ініціатором її створення був П'єр Сабах. У 1949 році його група передала перший прямий репортаж для телегазети - змагання повітроплавців на повітряних кулях. Сам Сабах разом з оператором перебував на одній із куль, вони знімали доти, доки несподівано не стався вибух і не почалась пожежа. Успіх телегазети був настільки великий, що вже до кінця року вона почала виходити двічі на день [1, 5].

Період Визволення, що передував створенню IV Республіки (серпень 1944 - листопад 1946 p.), був відзначений бурхливим розвитком політичної журналістики, лівої за своєю спрямованості, що принципово відповідала "трипартизму" політичного та державного життя Франції цього періоду (при владі в цей період до травня 1947 року була коаліція комуністів, соціалістів і католиків) Були заборонені видання колабораціоністської преси. Проте колишні, довоєнні концепції "інформаційної" західної журналістики взяли вгору вже у 50-х роках, що слід розглядати в загальному контексті реставрації влади монополій і банків у всіх життєво важливих сферах Франції і реальностей "холодної війни".

Цей процес характеризувався інтенсивним науково-технічним поступом у сфері ЗМІ, особливо аудіовізуальних засобів. Французьке радіомовлення у 1944 році було націоналізовано. Лише в 1945-1958 роках у країні 16 разів обговорювалися закони про радіо, а потім і про ТБ. Концентрація та монополізація ЗМІ, що весь час посилювалась, поступово охопила не лише саму систему мас-медіа, але й також систему розповсюдження періодичної преси, виробництво газетно-журнального паперу і друкарського обладнання. Тільки в першому кварталі 1948 року припинила своє видання кожна сьома з існуючих тоді газет, наприклад, "France Libre" ("Вільна Франція), "La Resistance" ("Опір") і "Le Pays-Matin" ("Ранок країни"). У 1948-1964 роках загальний тираж щоденних паризьких газет зменшився на 450 тис. прим., а провінційних навіть на 709 тис, хоча населення країни за ці роки зросло на 7 млн. осіб. Спроби створення нових щоденних газет ("L'Express" - "Експрес", 1953, "Les Temps de Paris" - "Часи Парижа", 1956; "24 Heures" - "24 години", 1965 та ін.) не увінчалися успіхом, хоча вдалося вижити заснованій у 1960 році "Le Quotidien de Paris" ("Паризька щоденна газета").

Протягом двох післявоєнних десятиліть духовно-ідеологічну і політичну погоду в щоденній пресі Парижа визначали, по суті, кілька газет: "Le Figaro" ("Фігаро"), "Le France-Soir" ("Французький вечір"), "Le Parisien Libere" ("Звільнений парижанин"), "L'Aurore" ("Вранішня зоря"), "Le Paris jour" ("Паризький день") - справа, правоцентристські або лівоцеитристські - "Le Mond" ("Світ"), "Combat" ("Боротьба"), "La Croix" ("Хрест"); "L'Humanite" ("Людство"), "Le Populair" ("Народна") і "Liberation" ("Звільнення") - зліва. У журнальній політичній пресі в період IV Республіки (1946 1958) і пізніше перебували на перших ролях праві щотижневики "Aspects de la France" ("Аспекти Франції"), "Rivarol" ("Рівароль"), "Carrefour" ("Роздоріжжя"), такі органи "не-кому ні стичної лівої", як "France Observate-ur" ("Французький спостерігач"), "Les Temps modernes" ("Нові часи"), щотижневик "L'Express", який тривалий час претендував на належність до лівої преси.

Значну силу являла система друкованої інформації і пропаганди ФКП, котра до 1953 року навіть мала в столиці свою вечірню газету "Се soir" ("Сьогодні увечері") і яка доповнилася наприкінці 40-х років новими виданнями - щомісячниками "Derno-cratie Nouvelle" ("Нова демократія") і "La Nouvelle Critique" ("Нова критика), щотижневиком "France nouvelle" ("Нова Франція"). Певні позиції в періодичній пресі зберігали й соціалісти зі щоденною "Le Populair", щомісячними журналами й групою провінційних щоденних газет.

Завдяки підприємницькій діяльності, передусім Чіно дель Дюка, виникла й швидко розквітла так звана "преса серця".

Заслуговують на згадку літературні видання різної періодичності: "Les Lettres Francaise" ("Французька література"), "Le Figaro Literaire" ("Літературний Фігаро"), "L'Esprit" ("Дух"), "Revue de Paris" ("Паризький огляд"), "Le Mercure Francaise" ("Французький Меркурій"), "La Table ronde" ("Круглий стіл"), "L'Europe" ("Європа"), "La Nouvelle Equipe Francaise" ("Нова французька команда").

У післявоєнний період концепція щотижневого ілюстрованого журналу новин (на кшталт американських видань "Time", "Newsweek" і "United States News and World Report") мала широке поширення у світі.

У Франції сформувалася ціла група подібних видань. Першим концепцію щотижневого журналу новин в американському стилі сприйняв журнал "LExpress" ("Експрес"), створений у 1953 році Ж.-Ж. Серван-Шрайбером. Наслідування заокеанського зразка стало помітним після реорганізації журналу в 1964 році. Ця ж редакційна фюрмула надихнула групу творців журналу "Le Nouvel Observateur" ("Новий спостерігач"), який почав виходити у 1964 році під керівництвом Ж. Даніеля - колишнього співробітника редакції "LExpress", а також заснованого у 1972 році близького за типом (який, проте, відрізнявся за політичною орієнтацію) журналу "Le Point" ("Момент"), що на початковому етапі свого існування цілком копіював свій американський прототип.

Із 1949 до 1953 року обсяг телемовлення збільшився з 14 до 34 год. на тиждень. У 1950 році у Ліллі було відкрито перший регіональний телецентр. У 1952 poці відбувся франко-британський телетиждень: по радіорелейній лінії Париж - Лілль - Лондон в обох столицях транслювалось по 13 год. прямих репортажів. Перші зерна Євробачення були кинуті у червні 1953 року, коли на Францію транслювалася коронація Єлизавети II. За тиждень, поки тривали урочистості, у Франції було продано 5 тис. телевізорів [1, 5 - 6].

Післявоєнний хаос, спричинений політичною конфронтацією партій між собою, затягнувся у Франції до 1958 року, коли президентом: країни став генерал де Голль, Він твердою рукою зупинив спад промислового виробництва, нескінченні страйки, зростання шовінізму, "відпустив на волю" більшість колоній, повернув Францію на перші ролі в світовій політиці. Проте послаблення уваги до економіки та соціальних питань, і, як наслідок, потужні страйки спричинили у квітні 1969 року поразку президента на референдумі з питання про реорганізацію сенату та про реформу територіально-адміністративного устрою Франції. Період V Республіки (1958-1969) закінчився

Настали нові часи. У 10-х роках у Парижі виникли нові щоденні газети: правоцентристська "Liberation" (спадкоємниця колишньої соціалістичної "Liberation", що перестала виходити в 1964 році, лише за назвою, але не за інформаційною політикою) і "La Matin de Paris" ("Ранок Парижа", 1977-1988). У 1976 році вперше в історії французької преси на перше місце з розповсюдження вийшла провінційна щоденна газета "Ouest-France" ("Західна. Франція") з її тодішнім разовим накладом близько 70S тис прим, і розповсюдженням близько 626 тис (м.Ренн). До 1980 року до першої десятки найбільш читабельних у Франції газет входили 4 паризькі і 6 провінційних В умовах безперервного спаду розповсюдження щоденної преси провідні газети Парижа почали випускати наприкінці 70-х років свої недільні видання: "Le Figaro Dimanche" ("Фігаро-неділя"), "Le Figaro Sor Dimanche" ("Фігаро-вечір-неділя"), "Le Matin Dimanche" ("Ранок неділі")

Спостерігалось подальше зниження читання щоденної преси, особливо у читачів до 35 років. Якщо в 1970-198.5 роках населення Франції зросло від 50,7 млн. до 55 млн. людей і помітно підвищився його культурно-освітній рівень, то розповсюдження щоденної преси в країні знизилося з 10 млн. прим, до 8,6 млн., тобто на. 14 %. За цей час разовий тираж столичної щоденної преси, як вважають, здебільшого внаслідок конкуренції з боку аудіовізуальних ЗМІ і через те, що преса не зуміла своєчасно відповісти на запити аудиторії, зменшився з 3,5 млн. прим, до 2,3 млн. Проте, скажімо, ціна на газетний папір за цей час зросла в чотири рази.

Нині всі "національні щоденні газети" публікуються та розповсюджуються майже виключно в Парижі та його передмістях; сам прикметник "національна" тепер відноситься більше до змісту й читацької адреси газет, ніж до зони їхнього розповсюдження. Видавці столичних газет намагаються знайти вихід у регіоналізації паризької преси, а саме: у створенні місцевих випусків деяких паризьких щоденних газет і в публікації тематичних додатків до них, розрахованих на певну аудиторію.

У результаті технологічної революції та концентрації як у горизонтальній, так і у вертикальній формах, яка весь час посилюється, малі і середні газети, по суті, опинилися приреченими на зникнення, усе більш зростає залежність преси від реклами і, що ще гірше, - відбувається безперечна уніформізація стилю газет і обмеження їхньої редакційної незалежності. Щоправда, регіональним газетам, незважаючи нате, що їхня кількість зменшилася із 158 у 1945 році до 71 в 1985 році, вдалося стабілізувати їх глобальний наклад.

Нині Франція посідає 3 1 місце у світі за кількістю примірників газет на душу населення. А зі щоденних видань, що вже побачили світ, у середньому майже третина накладу не розкуповується читачами, "іде під ніж". Всеохоплююча криза преси стала загальновизнаним фактом.

Із 31 березня 1982 року французький уряд надає фінансову допомогу "газетам загальної та політичної інформації французькою мовою", тираж яких не перевищує 250 тис прим., розповсюдження - 150 тис, а прибуток від реклами не перевищує 25 % загального прибутку (приміром, "L'Humanite", "Le Croix", "Liberation" i "Le Quotidien de Paris"), як, втім, і оплачує витрати всіх газет на пошту, телефонний зв'язок, розповсюдження за кордоном тощо. У Франції 1985 року було зареєстровано 15 тис. періодичних видань різного типу - від щоденної газети загальної інформації до журналу якої-небудь асоціації або вченого товариства з піврічною періодичністю.

При всій розпливчастості критеріїв прийнятої в країні класифікації періодичних друкованих видань чітко виділяються такі великі сектори чи категорії.

1. Преса загальної або політичної інформації. Це передусім щоденна преса, яка нараховує близько 100 найменувань, включаючи 11 паризьких газет: "Le Mond" ("Світ", заснована 1944 p., тираж 450 тис. прим), "France-soir" ("Франція увечері", 1941; 569,2 тис), "Le Figaro" ("Фігаро", 1826; 432 тис), "Parisien libere" ("Звільнений парижанин", 1944; 424,4 тис), "Le Quotidien de Paris" ("Паризька щоденна газета", 1974, 120 тис), "Liberation" ("Звільнення", 1973; 100 тис), релігійна "Le Croix" ("Хрест", 1880; 126 тис), "L'Humanite" ("Людство", 1904; 117 тис), економічна "Le Echos" ("Луна", 1908, 80,7 тис), спортивна "L'Equipe" ("Команда", 1946; З КІЗ тис), міжнародне видання "International Gerald Tribune" ("Міжнародна трибуна вісника"), а також 71 провінційну. Сюди включаються також так звані "періодичні видання сьомого дня" (тобто недільні видання): "France Dimanche" ("Недільна Франція"), '"Ici Paris" ("Говорить Париж", 1941; 594,4 тис), "L'Humanite Dimanche" ("Людство в неділю", 1948; 360 тис.) та ілюстровані політичні журнали "L'Express" ("Експрес", 1953; 588,2 тис), "Le Nouvel Observateur" ("Новий спостерігач", 1964; 462,8 тис), "Le Point' ("Проблема", 1972; 413,9 тис), "Evenement du Jeudi" ("Події четверга") та ін.

2. Спеціалізована періодика. Це 118 видань жіночої преси, 343 - молодіжної, 7889 - технічної і професійної періодики, преса спортивна, наукова, "еротична", "преса програми" тощо.

З Економічна преса. Це "Le Echos" ("Луна"), "La Tribune de 1'Economie" ("Трибуна економіки", видається в Парижі з 1985 р. замість газети "La Nouvcau Journal" - "Нуво журналь", тираж 70 тис. прим), "L'Expansion" ("Експансія", 1967; 184,9 тис), "La vie Francaise - L'Opinion" ("Французьке життя - думка", заснований 1945 р. під назвою "La vie Francaise"; у 1974 p. об'єднався із журналом "L'Opinion" - "Думка"; тираж 126,6 тис. прим), "L'Exportation" ("На загальний огляд"), "Economie et Politique" ("Економіка і політика", 1954), "Le Nouvel Economist" ("Новий економіст", за сноване 1975 р. внаслідок злиття журналів "Entreprise" ("Підприємство") і «Information» ("Інформація"), тираж 133,3 тис прим), "Le Journal de Finance" ("Фінансова газета") тощо.

4. Преса злоби дня та втечі від дійсності. Тут переважають ілюстровані щотижневики, з яких виділяються "Paris-Match" ("Паризький матч", заснований 1949 p., тираж понад 1 млн. прим), "Le Point de Vue-Image du Monde" ("Точка зору - образ світу"), "BCD" ("Бе-Сі-Де").

5. Преса документації і статистики. Це такі видання, як "Documentation Francaise" ("Французька хроніка"), "Le Journal Officiel de la Republique Francaise" ("Офіційна газета Французької Республіки", заснована 1870 p.), "Donnees sociales" ("Соціальні дані"), "Bulletin d'Information Radical-Socialiste" ("Інформаційний бюлетень радикал-соціалістів", заснований 1959 p., тираж 50 тис прим.) та ін.

Успіхи в розвиткові поліграфії, прогрес технології й мистецтва фотографії створили передумови для розквіту сучасного типу масових ілюстрованих журналів. Французький текстильний фабрикант і видавець Ж. Пруво в 1938 році купив спортивний щотижневик "Match" ("Матч") і після перегляду концепції цього видання перетворив його на щотижневий масовий ілюстрований журнал за зразком "Life" ("Життя") Г. Люса (з 1949 р й донині журнал видається під назвою "Paris-Match" "Паризький матч"). Запровадження на сторінках "Paris-Match" великої кількості якісних кольорових фотоілюстрацій, зокрема "фоторепортажу номера", присвяченого одній з найсенсаційніших подій тижня, ретельна робота над супровідними текстами сприяли створенню в аудиторії ефекту наочності, присутності на місці події, надавали новинам додаткового заряду емоційності. Уже в довоєнний період тираж журналу зріс з (SO тис. до 1 млн. 400 тис. прим., а після війни розповсюдження відновленого видання перевищило 1,5 млн. прим, (у середині 50-х) і досягло у 1960 році рекордної позначки - 1 млн. 800 тис.

Розквіт масових ілюстрованих журналів сприяв формуванню у Франції кількох поколінь видатних представників візуальної документалістики, найвідомішим серед яких є фотожурналіст А. Картьє-Брессон.

Зростаюча популярність телебачення у 60-х роках, а також переорієнтація рекламодавців на спеціалізовані журнальні видання призвели до втрати рекламних прибутків великими ілюстрованими журналами. Внаслідок цього на початку 70-х років XX століття останні зазнали гострої кризи.

У 1973 році тираж цього видання впав до 64.5 304 прим. Через три роки журнал перейшов у власність нового господаря -Д. Філіішачі, котрий скоригував концепцію видання, підвищив у ньому роль політичної інформації, наблизив його до типу щотижневого журналу новин, який робить акцент на висвітленні сенсаційних і скандальних пригод, на спрощене та емоційне зображення подій. Водночас було збережено найбільш виграшне в "Paris-Match" як ілюстрованому журналі, зокрема, головний фоторепортаж – окрасу номера. Наклад журналу вдалося підняти до мільйонної позначки.

Результат грамотного журналістського менеджменту та маркетингу справді приголомшливий - Франція лідирує у світі за рівнем розвитку журнальної періодики: 1350 примірників журналів на 1000 французів.

Французька періодична преса перебуває під фінансово-економічним контролем невеликої кількості монополістичних груп. Найважливішими серед них є такі

1. Le groupe Hachette (Ашетт). Заснована в Парижі у 1826 році Луї Ашеттом, ця група нині посідає п'яте місце серед картелей ЗМІ західного світу. Вона лідирує у Франції в книговидавничій справі, передусім - за виданням "загальної літератури", "практичних книг", шкільних підручників, історичних колекцій, книг для молоді. Ашетт має свої філії з експорту преси і книг у 30 країнах. Пов'язана з медіа-корпораціями Великобританії, Іспанії та США. Нині цій групі, якій підконтрольна п'ята частина всієї книговидавничої справи Франції, належить 20 % французької періодичної преси, переважно журнального типу. Вона має чималі інтереси в регіональній пресі країни

2. Le groupe de presse Hersant (група P. Epcaна). Робер Ерсан - одна з найбільш дискутованих особистостей у сучасній французькій журналістиці. Його власністю є ціла "галактика" щоденних газет та інших періодичних видань, одо становлять 38 % щоденного "національного" газетного накладу і 20 % - провінційного, або "регіонального", що суперечить чинному законодавству, згідно з яким "забороняється,. одній людині... контролювати щоденні газети, розповсюдження яких перевищує 30 % усіх щоденних газет Франції загальної і політичної інформації". Зокрема, власністю Р. Ерсана є паризькі "France-soir" і "Le Figaro", три газети в Бельгії, друкарні в Парижі, Марселі, Ліоні, Тулузі, Нанті та інших містах.

3. Presse de la Cite ("Преса Сіте" - найстарішої частини Парижа). Це друга після Le groupe Hachette книговидавнича група Франції, філія CGE - "Compagnie Generate de L'ElectriciTe" - "Генеральна компанія електроенергії". Є власником 9 ілюстрованих журналів, серед яких "L'Express", "L'Express international", "Sport" ("Спорт"), "Votre argent" ("Ваші гроші"), "Aujourd'hui" ("Сьогодні"), "Lire" ("Читати"), а також дитячих періодичних видань.

4. Compagnie Europeenne de Publication (CEP)-Communication ("Видавнича європейська компанія комунікації"). Випускає близько 60 періодичних видань, переважно економічних і професійних, а також пресу з інформатики, "видання дозвілля" і т.д.

5. Le groupe de L'Expancion (Група "Експансія"), її засновник Жан Луї СерванШрайбер є власником контрольного пакета акцій. Видає газети і журнали переважно економічного профілю 50 назв: 'L'Expansion", "La vie Francaise - L'Opinion", "Le Journal de Finance" тощо. Пов'язана з американським капіталом.

6. Bayard-Presse ("Байар-прес"). Заснована в 1873 році, являє собою основну французьку групу католицької преси. Видає щоденну газету "Le Croix" ("Хрест"), журнали "Docu-mentation catolique" ("Католицька хроніка"), "Pelerin" ("Паломник"), "Le Notre Temps" ("Наш час"), "Foix d'aujourd'hui" ("Віра сьогодні") та ін. Кооперуючись з іншими групами, випускає клерикальні журнали "Temoignage Chretien" ("Християнська думка") і "La Vie Catolique" ("Католицьке житія").

7. Pluiricommunication ("Відкрита комунікація"). Це товариство, що об'єднало п'ять підприємств щоденної преси: паризьку "Le Mond" і провінційні (або "регіональ ні") "Ouest-France", "Sud-Ouest" ("Південний захід"), "La Montagne" ("Гора"), "La Nouvelle Republique du Centre - Ouest" - ("Нова Республіка центру та заходу"). Серед інших груп французької періодичної преси можна назвати: Societe Generate de la Presse ("Генеральна компанія преси" -економічна документація), Пруво (жіночий журнал "Marie-Claire" ("Марі-Клер"), "100 Idees" ("100 ідей"), "La Cuisine des Evenements" ("Кухня подій"), Себдо ("Le Point"), Аморі, Філіппачі, Дюпюї та ін. Головним агентством реклами є Havas ("Авас") - "мастодонт комунікації у Франції", річний обіг якого становить 11 мільярдів франків і якому належить 35 % акцій СЕР (економічна, професійна і технічна преса: "La Nouvelle l'Economist" ("Економічні новини"), "L'Usine nouvelle" ("Новий завод") та ін., контроль над більшою частиною регіональної преси, приміром, над "Ouest-France".

Своє власне рекламне агентство - "L'A-gence Generale de la Presse et de L'lnfor-mation" ("Генеральне агентство преси та інформації"), що орієнтується не лише на щоденну пресу, а й на. радіо, - має група Р. Ерсана.

Розповсюдження періодичної преси на національній території здійснює ряд "підприємств експедиції", перше місце серед яких посідає "Nouvelle Messagiere de la Presse Parisienne" (NMPP) - "Нова експедиція паризької преси". Створена 1947 року на противагу монополії "Messagiere Hachette" ("Експедиція Ашетт"), нині вона є товариством з обмеженою відповідальністю, в якому 51% акцій належить п'яти кооперативам, що утворюють товариство. Воно об'єднало більше 500 французьких газет і журналів, а 49 % контролюється тією ж групою Hachette!

Регіональна преса забезпечує своє розповсюдження здебільшого власними силами (приміром, у Ліоні цим займаються два кооперативи: "Messagiere Lionnaise de Presse" (MLP) - "Експедиція ліонської преси" і "Ron-Alpes-Diffusion" (RAD) - "Повідомлення з Руанських Альп").

Одночасно відбувається "глобалізація" у сфері ЗМІ, утворення багатонаціональних картелем преси, безпосереднє і все більш широке проникнення іноземного капіталу в журналістику Франції. Так, видавничий дім "Bauer" (ФРН) контролює з 1985 року французьке видання американського журналу "Playboy". Західнонімецька група "Gruner und Jahr AG", філія картелю "Bertelsmann" (ФРН), видає через свою французьку філію "Prisma Presse" журнали "Geo", "Ca minter-esse" ("Це мене цікавить"), "Prisma", "La Femme Actuelle" ("Сучасна жінка", тираж 1,65 млн. прим.), "Teleloisir" ("Теледозвілля", тираж 1,2 млн. прим.) Англійська група Пірсона, власника лондонської 'The Financial Times" і половини акцій журналу "The Economist", на початку 1988 року придбала паризьку газету "Le Echos" (тираж 144 тис. прим:.). "Англо-француз" Р Максвелл за життя контролював через свою компанію "Media-France" агентство "L'Agence Centra-le de Presse" (ACT) - "Головне агентство преси". Американська група Доу Джонса (нью-йоркська газета "The Wall-Street Journal") у 1987 році стала співвласником французької газети "L'Expansion". P. Мердок кооперується з Hachette.

Робітнича преса традиційно посідає значне місце в системі французької журналістики. На першочергову згадку заслуговує журналістика французьких профспілок, які здобули право на легальне існування в 1884 році, а на діяльність безпосередньо на підприємствах - у 1968 році. Вони об'єднують 4 млн. осіб. Найбільше з профспілкових об'єднань країни - Всезагальна конфедерація праці Франції (ВКП) - друкує свій орган "Le Peuple" ("Народ", тираж 200 тис. прим.), ілюстрований щотижневик "La Vie Ouvriere" ("Робітниче життя", заснований 1909 p.), призначений для масового читача, щомісячний журнал для жінок "Antoinette" ("Антуанет"), спеціально для працюючих іммігрантів випускає щомісячні газети кількома мовами. Французька демократична конфедерація праці (ФДКП), котра до 1964 року називалася Французькою конфедерацією християнських трудящих (ФХГ), видає щотижневик "Syndicalisrne" ("Профспілка") як свій друкований орган та щомісячний ілюстрований журнал "Syndicalisme-magasin" ("Профспілка торговельних працівників").

Французька комуністична партія (ФКП) як основна ліва сила країни зберігає виливові позиції у французькій журналістиці, маючи щоденні газети "L'Humanite" ("Людство", Париж), "La Marseillaise" ("Марсельєза", Марсель), "Liberte" ("Свобода", Лілль), "Les Echos du Centre" ("Луна центру'. Ренн), щотижневики "L'Humanite Dimanche" ("Людство в неділю"), "Revolution" ("Революція"), "La Terre" ("Земля"), "L'Action" ("Дія"), щомісячники "Cahiers du Ccmmunisme" ("Зошити комунізму"), "Economie et politique" ("Економіка і політика") та ін.

Система журналістики Французької соціалістичної партії (ФСП) складається з друкованого органу партії, щотижневика "La Unite" ("Єдність"), теоретичного журналу "La Nouvelle Revue Socialiste" ("Новий соціалістичний журнал") та ряду інших видань журнального типу. ФСП контролює також регіональні щоденні газети, зокрема в Марселі.

У 1959 році французька телерадіокомпанія РТФ отримала свій перший статут що закріплював існуючу державну монополію на ефір. Уряд призначав генерального директора мовлення та відмовляв організації навіть у праві мати власну раду директорів. До її назви додалася перша літера "О" ("office"), чим зайвий раз підкреслювалось, що радіо і телебачення - один з підрозділів державного механізму. Уряди, що змінювалися один одного, без кінця "ламали" структуру ОРТФ "під себе" - до 80-х років радіо і телебачення реформувалось десять разів. Навряд чи була інша країна в Західній Європі, де мовлення настільки сильно залежало від міністерських примх. У 1964 році було відкрито другий загальнонаціональний телеканал.

Період 1968-1974 років був кризовим в історії французького мовлення. Травневі виступи ліворадикальної молоді у 1968 році створили загрозу як державі, так і крихкій системі мовлення. Вірне урядові керівництво телерадіомовлення намагалося замовчувати "травневу революцію", хоча публіка дізнавалась про події з газет і передач закордонних радіостанцій. Багато журналістів ОРТФ, усвідомлюючи, як стрімко вони втрачають авторитет, пішли на страйк. І хоча страйк журналістів (на відміну від молоді) було придушено, він відіграв свою роль у розпуску в 1969 році міністерства інформації та передачі ОРТФ безпосередньо під контроль президента та прем'єр-міністра. Телебачення здобуло деякі свободи, в тому числі "право на співучасть та об'єктивність". Час від часу опозиції стали надавати ефір. Телемовлення від відкритої цензури переходило до самоцензури. У 1972 році на Париж та передмістя став вести мовлення третій телеканал.

Внаслідок реформи 1974 року з метою надання мовленню максимально можливої незалежності від уряду замість розпущеного ОРТФ було створено сім автономних організацій: три канали ТБ ("TF-1", "Antenn-2", "FR-3"), радіокомпанія, товариство ТБ-виробництва, державне підприємство з поширення телепродукції та Інститут аудіовізуальних засобів.

Питання про розширення глядацького вибору за рахунок створення комерційних телеканалів було вирішено позитивно, як тільки стало відомо про появу в сусідній Італії приватних радіо- і телестанцій. У 1981 році президент Ф. Мітгеран оголосив про створення приватного радіо. Наступного року було прийнято закон, за яким три найважливіші регіональні станції в Ліллі, Ліоні та Марселі проголошувались незалежними.

У новому законі про реформу аудіовізуальних засобів, прийнятому 29 липня 1982 року, було сказано: "Аудіовізуальна комунікація вільна... Громадяни мають право на аудіовізуальну комунікацію, вільну й плюралістичну. Свобода, виголошена у статті 1, і здійснення прав, що з неї випливають гарантуються: 1) умовами функціонування, радіо і телебачення як громадських служб, 2) вищим органом аудіовізуальної комунікації (мається на увазі новий державний орган з контролю за функціонуванням радіо і ТБ. - Авт.)*.

В Європі у 80-ті роки піонером демократизації електронних ЗМІ стала Франція, яка слідом за Великобританією - тут демонополізація телебачення та радіо почалася наприкінці 50-х років - заснувала незалежний державний орган з урегулювання телерадіомовлення. Згідно із законом від 29 липня 1982 року, який поклав край 40-річній монополії держави на радіо й ТБ, було створено Вищий адміністративний орган аудіовізуальних засобів У зв'язку з появою приватного радіо й телебачення, особливо з приватизацією найбільшого телеканалу ТФ-1, закон від 30 вересня 1986 року вніс поправку до закону 1982 року, згідно з якою здійснюючий державне регулювання орган став називатися "Національна комісія комунікації та свобод". Ця Комісія законом від 17 січня 1989 року перейменована на Вищу раду аудіовізуальних засобів, яка функціонує дотепер її повноваження поступово розширюються, як і співробітництво з аналогічними структурами країн - членів ЄС, країнами Африки, Азії, Австралією та Канадою.

Основне коло повноважень Вищої ради аудіовізуальних засобів становлять: видача дозволів приватним користувачам на експлуатацію частот телерадіомовлення при обов'язковому дотриманні принципу плюралізму; програмний контроль репресивного характеру за мовленнєвими станціями, у тому числі за дотриманням квот ефірного часу для передач національного та іноземного виробництва, за наданням однакового часу кандидатам у депутати в законодавчі та виконавчі органи влади; економічний контроль за приватним телерадіомовним сектором з метою обмеження концентрації електронних ЗМІ в руках нечисленних груп.

Ефективність реалізації цих повноважень Вищої ради аудіовізуальних засобів гарантована сучасними технічними засобами контролю, якими вона оснащена, а також арсеналом адміністративних санкцій, від попередження, грошового штрафу до тимчасового припинення мовлення та дострокового відклику ліцензії" [2, 122 - 123].

Усі теле- і радіоканали розширили базу фінансування за рахунок реклами Цікаво зазначити, що на це пішли соціалісти, які доти активно виступали проти комерціалізації ефіру. Розуміючи, що рано чи пізно у країні з'явиться приватне мовлення, Ф. Мітгеран зробив так, щоб контроль над усіма новими комерційними структурами дістався не його противникам, а політичним прибічникам. У листопаді 1984 року конгломерат Авас, що частково належав урядові, відкрив, нарешті, четвертий канал з мовником - платною телекомпанією "Chanel-plus" ("Канал-плюс"), яку очолив Андре Руссле, соратник Міттерана і колишній член його кабінету.

Четвертий канал спочатку був ефірним, а пізніше - і кабельним, і супутниковим. Основу репертуару "Chanel-plus" становили кінофільми - найулюбленіший французами "тележанр". Не випадково на заставці цієї телемережі зображена латинська "С", початкова літера слів "канал" і "кіно" французькою мовою. Порогу рентабельності - 750 тис. абонентів - "Chanel-plus" досяг лише за один рік. З комерційної точки зору це був один з найбільших успіхів французького мовлення за всю його історію. За перші п'ять років свого існування "Chanel-plus" збільшив аудиторію до 3 млн. абонентів і став щороку приносити понад 1 млрд. франків прибутку, який дозволив йому відкрити філії за кордоном - у Бельгії, Іспанії, Німеччині, Польщі, Африці.

Вихід в ефір "Chanel-plus" був лише частиною великого плану ліквідації державної монополії на ефір, розробленого та здійснюваного в середині 80-х років Міттераном. Суть цього плану була викладена в січні 1985 року особисто президентом в його телевізійному виступі. Французький уряд врахував досвід створення приватного радіомовлення; "звільнюючи" радіо, він поспіхом знехтував технічними стандартами, що спричинило накладання хвиль та безліч зловживань у використанні діапазону, а поява тисячі нових радіостанцій призвела до суцільного хаосу в ефірі. Із телебаченням було ще складніше. У своєму вислуги Міттеран спробував викласти французам основні принципи розподілу хвиль у мовленні та пояснити, що таке ширина хвилі (унікальний в історії випадок виступу голови держави на подібну тему). Він використав порівняння з рухом автомобілів на вулиці, щоб показати: кількість телестанцій не може бути нескінченною - "в ефірі не вистачить місця для перевезення зображення". У Франції, сказав президент, може бути 80-85 регіональних телецентрів, але для початку уряд дозволить 40.

Незважаючи нате, що парламент прийняв цей план у вигляді закону в жовтні 1986 року, ще в лютому того року відкрилися п'ятий і шостий комерційні телеканали - "5" і "М-6". П'ятий канал дістався групі інвесторів на чолі з французьким медіа-магнатом Р. Ерсаном та його італійським "колегою" С. Берлусконі. Цей канал не має особливого успіху у французів, тому що його передачі за американським зразком перериваються рекламою в будь-якому місці. "П'ятірку" тут же схрестили "каналом великих грошей і великих бюстів" через безліч ігор, вікторин і шоу з великими виграшами та велику кількість напівроздягнених жінок. Канал "5" мав обмежену аудиторію, оскільки для його прийому вимагалася зміна антен, що коштувало недешево. Крім цього, команда С. Берлусконі посварилася з командою Р. Ерсана, який незабаром залишив канал. Врешті-решт "п'ятірка" опинилася в боргах і в 1992 році була закрита.

Канал "М-6" належить люксембурзькому радіо та ліонській парфумерній компанії. Внаслідок деяких реформ через рік після початку мовлення його перетворили з музичного на загально розважальний і почали називати "Metropole-6" ("Метрополь-6"). Однак на вимогу керівників індустрії грамзаписів він не менше 30 % ефірного часу присвячує музиці - від хіт-парадів до класики, а решту часу заповнює дешевими американськими та європейськими серіалами. "М-6" адресує свої передачі молоді та підліткам, але через брак ретрансляторів приймається лише третиною населення країни.

Зі створенням п'ятого та шостого каналів процес роздержавлення французького мовлення не завершився. Політики правого напряму наполягали на приватизації одного чи двох державних телеканалів і після своєї перемоги на парламентських виборах 1986 року провели закон про приватизацію першого каналу "TF-1". Європейське ТБ уперше мало справу з новим феноменом, хоча випадки денаціоналізації в промисловості були відомі на континенті з перших післявоєнних років. Контроль над "TF-1" було передано консорціуму, в якому головну роль відіграє будівельна компанія Франсіса Буїга. До консорціуму увійшли деякі французькі банки та видавництва, а також до своєї раптової смерті британський медіа-магнат Р. Максвелл. За законом, жодному з угруповань не може належати більше чверті капіталу. "TF-1" став приватним каналом у квітні 1987 року.

Таким чином, за три роки Франція покінчила з державною монополією мовлення і перейшла до змішаної системи. Французька аудиторія відчула, що таке справжня конкуренція в ефірі, коли приватизована "TF-1" почала переманювати з державного телебачення зірок журналістки та естради і позбавлятися від непопулярних ведучих. В основу програмування "TF-1" було покладено залізний закон рейтингу. Програма "Колесо фортуни" (згадайте "Поле чудес!”) з дорогими призами почала збирати втричі більше глядачів, ніж передачі державного "Antenn-2", що йшли в цей же час. За перший же рік аудиторія "TF-1" зросла з 40 до 50 %.

За нової ситуації основним державним каналом став "Antenn-2", Згідно зі статутом, він адресувався і масовій аудиторії, і меншинам. Цей канал постав перед вибором: або стати схожим на американське громадське ТБ PBS, задавлене конкурентами, або наслідувати BBC Перевага була віддана другому варіантові Для підвищення конкурентоспроможності державного ТБ проводиться політика взаємодоповнення другого й третього каналів, які мають спільного президента. Починаючи з 1993 року, обидва державні канали дають прибуток.

У 1989 році до числа державних каналів увійшов "7", або "La SET" (абревіатура організації, що взялась за створення каналу, - "Societe d'edition des programmes de television" - "Продюсерська компанія телевізійних програм"). Ця "європейська культурна мережа" довго чекала свого місця на супутниковому ретрансляторі та була приречена на незначну аудиторію через вузьку трансляційну базу, а також через зміст. її дивиться лише кілька відсотків аудиторії, одначе кращі передачі ' La SET" демонструються по "Antenn-2" і "FR-3", які з 1992 року називаються "France-2" і "France-3".

У 1992 році замість каналу "5" на його тепер вільних частотах почав діяти новий культурно-просвітницький канал "L'Art" ("Мистецтво"), власниками якого виступають «La SET" і перші два німецькі телеканали - ARD і ZDF. Його програми виходять із Страсбурга з 17.00 до опівночі французькою та німецькою мовами. Це культурні та освітні передачі, кінофільми, спектаклі, концерти для "витонченого глядача". Канал планувався як загальноєвропейський, але поки охоплює Францію, Німеччину та частину Східної Європи, для чого використовується супутник. Із 1995 року він транслює різноманітні передачі та цикли, що мають на меті підвищити кваліфікацію лікарів, вчителів тощо.

У сфері кабельного ТБ Франція відстає на кілька десятиліть від лідерів європейського кабельного телебаченні! - Бельгії та Голландії, хоча має шість відносно великих тематичних каналів. Але всі вони збиткові і дотуються державою. У Парижі з 18 кабельних каналів приблизно половина віддана під іноземні програми BBC World (Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі), MTV, "Sky Own", іспанській RTVE.

У галузі супутникового ТБ досягнення більш вражаючі: адже країна має власний космодром у Французькій Гвіані (Південна Америка), з якого запускається багато супутників, у тому числі телекомунікаційних. У 1984 році Париж сформував міждержавний франкомовний супутниковий канал TV-5. Таку назву він дістав через власників - "TF-1", "Antenn-2", "FR-3", державні телеслужби Бельгії та Швейцарії. Пізніше до консорціуму приєдналася Канада, і передачі супутникового каналу почали виходити в трьох варіантах. "TV-5 Europe", "TV-5 Quebec" і "TV-5 Afrique" (для 14 франкомовних країн континенту). Канал вважає своєю метою популяризацію французької мови та ознайомлення міжнародної телеаудиторії з культурою та способом життя франкомовних країн. Його передачі поділяються на "легкі" - для тих, хто починає вивчати французьку мову, "проміжкові" та "нормальні" - для тих, хто володіє мовою вільно Відповідно змінюється темп мови, лексика, а в разі потреби передачі супроводжуються субтитрами. Двічі на день виходять уроки французької мови, по неділях демонструється гра зі словником тощо. Найбільшу аудиторію ТБ-5 збирає в Англії та Скандинавії, де університети й школи використовують його сюжети для поліпшення лінгвістичних знань студентів і школярів.

Поряд з TV-5, починаючи з весни 1989 року, функціонує супутниковий "Chanel France Internationale", CFI ("Міжнародний французький канал") - телееквівалент офіційного французького радіомовлення на закордонні країни. Він фінансується з державного бюджету та координує свою роботу з міністерством закордонних справ та міністерством у справах співдружності. Крім оперативно1' інформації, канал пропонує кінофільми, розважальні, спортивні та культурно-просвітницькі передачі. До 1990 року приймальне обладнання для передач КФЕ було встановлено в 24 країнах, переважно африканських, які ретранслюють його цілими блоками.

Із березня 1993 року Париж - місцеперебування редакції цілодобового каналу "Еи-rosport", власниками якого стали "TF-i", "Chanel-plus", Європейська спілка радіомовлення та найбільша американська спортивна кабельно-супутникова мережа ESPN. Утому ж році почав мовлення мультилінгвістичний канал загальноєвропейської орієнтації "Euronews" зі штаб-квартирою є Ліоні Його офіційний власник - Європейська спілка радіомовлення. Канал містить сюжети, що постачаються країнами - членами цієї спілки, і фінансується ними. Новини та інші інформаційні програми транслюються 7 мовами, утому числі російською. Особливістю каналу є відсутність дикторів і ведучих, що пов'язано з необхідністю давати різний аудіоряд при загальному відеоряді. "Euro-news" конкурують з американським каналом оперативної інформації CNN і BBC World (Всесвітня служба Бі-Бі-Сі).

У цілому слід зазначити кризу державного ТБ у 90-х роках і процвітання приватного ТБ. Усе більш очевидною стає тенденція до створення в сфері французької журналістики великих картелей. які умовно можна назвати "полімедійними", маючи при цьому на увазі їхнє прагнення до неподільної монополії як у друкованих, так і в електронних ЗМІ, а також розміщення в них реклами. Зважаючи на реалії в сфері мас-медіа Франції, коли картелі допускають комбінацію з чотирьох видів ЗМІ - з преси, радіо, ефірного, кабельного ТБ і мережі інтернет-парламент країни в 1986 році прийняв закони, що встановлюють "пороги концентрації" в ЗМІ. При цьому французькі законодавці декларували тоді як свою вищу мету - "запобігання шкоді плюралізму в національних масштабах".

Відповідно до законів про свободу комунікацій від 30 вересня і про концентрацію ЗМІ від 28 листопада 1986 року, Національній комісії з комунікацій і свобод (створеній замість вищого органу аудіовізуальної комунікації) пропонувалось: ні в якому разі не давати "ніякого дозволу на радіо- і телемовлення, або на створення кабельної мережі", людині, яка могла стати: а) власником одного чи кількох дозволів на радіомовлення, що дозволяло охоплювати більше 30 млн. слухачів; б) власником одного чи кількох дозволів на ефірне телебачення, що дозволяло охоплювати більше 4 млн. глядачів; в) власником одного чи кількох дозволів на створення кабельних мереж, що дозволяло охоплювати більше 6 млн. населення. Одній і тій самій людині заборонялося мати або контролювати "безпосередньо чи опосередковано" більше 25 % капіталу групи, яка мала дозвіл на національну програму ефірного ТБ ("національною" вважається будь-яка ТБ-станція ефірного мовлення, що охоплює географічну зону, населення якої перевищує 6 млн. мешканців); володіти більше 15 % капіталу, притому лише однієї "національної програми" ефірного ТБ; володіти більш ніж половиною капіталу (чи правом голосу) товариства, яке має дозвіл на ефірне мовлення, що охоплює населення від 200 тис. до 6 млн. людей.

Французьке радіомовлення включає в себе державні програми, периферійні радіостанції і мережу приватних місцевих радіостанцій, що склалася вже після 1982 року Національні програми державного радіомовлення "France-Inter" ("Франція-Інтер"), "France-cultur" ("Франція-культура"), "France-music" ("Франція-музика") і "Radio Blio-еих" ("Радіо Бльйо". - Назва місцевості. - Прим, авт.) охоплюють всю територію країни. Крім них функціонують більше: 50 місцевих державних радіостанцій, включаючи три паризькі, розташовані на території столиці. Десятки місцевих радіостанцій контролює через свої провінційні газети Р. Ерсан.

Французька служба іномовлення - "Radio France Internationale" (RFI) - веде передачі 17 мовами, за обсягом радіомовлення вийшла на 12 місце в світі і 1-ше - за прослуховуванням у франкомовній Африці. Із 1584 року RFI 10 год. щодоби веде передачі на країни Латинської Америки, наприклад, через посередництво "Radio-Caraibe" ("Радіо-Караїб'), а також має угоду з бразильським ТБ.

На початку 80-х років на території Габону була створена за участю Франції перша на Африканському континенті велика комерційна радіостанція "Africa-!", фінансована за рахунок коштів, що надходять від рекламодавців. Франко-габонська служба з потужними передавачами з перших днів своєї діяльності вела передачі африканізованою французькою мовою, охоплюючи мовленням як франкомовні країни Африки, так і території континенту, де більш поширені англійська та португальська мови, а також держави Європи, Близького Сходу та Південної Америки. У 1983 році з території Марокко розпочалось музично-інформаційне мовлення радіостанції "Mediterrane-І" ("Середземноморська - 1"). Створена за участю французьких корпорацій, ця служба комерційного радіо, яка веде передачі французькою та арабською мовами, адресувала, свої передачі середземноморській аудиторії, орієнтуючись переважно на країни Магрибу та Близького Сходу.

Розвивається місцеве ТБ: якщо місцеві приватні радіостанції почали створюватися тут з 1982 року, то вже до березня 1985 року в країні було видано 1268 дозволів на створення приватних радіостанцій, яким з 1984 року дозволено передавати рекламу. Майже всі великі регіональні газети мають свої радіостанції, приміром, ті, що видаються в Ліоні та Монпельє.

Інтереси в системі радіомовлення мають багато провідних мас-медійних картелів. Так, якщо радіостанція "L'Europe-І" до березня 1986 року була на 100 % державною, то з цього часу більше ніж 34 % її акцій володіє Ашеїт, а під контролем держави залишається лише 36 % (на відміну від радіостанцій Радіо-Монте-Карло і Сюд-Радіо, котрі продовжують існувати здебільшого як державні).

У 1996 році Вища аудіовізуальна рада -ВАР (створена замість Національної комісії з комунікацій і свобод відповідно до прийнятого закону про французьке телебачення і радіо в 1990 p.), покликана берегти політичну моральність французького ТБ, посварилася пальцем у бік приватного "Chanel-plus". Ця студія дозволила собі зухвальство, що перевищило норми, культивовані радою. У новій сатиричній програмі "Chanel-plus" показав ігровий сюжет, в якому жертвами мафіозної розборки стали міністр внутрішніх справ, прем'єр-міністр і сам президент. Двоє кіллерів увійшли до зали, де ця трійця куштувала знамениті французькі рогалики-круасани, і перестріляли все керівництво країни. ВАР угледіла в передачі порушення громадського порядку і зробила серйозне попередження "Chanel-plus". Раніше цей же наглядовий орган дорікав студії у надто вільних жартах на адресу вельми поважних персон, зокрема дружини французького президента. Остання деякий час була улюбленим персонажем програми "Genniolis" - тієї самої, з якої, здається, "списані" "Ляльки" НТВ.

Французька участь була вирішальною під час створення ефірного, кабельного та супутникового телебачення в колишніх колоніях Франції, особливо в Північній та Західній Африці.

Залишилося сказати про національне інформаційне агентство країни. "L'Agence France-Presse", AFP (агентство Франс Пресе) - спадкоємець "Havas" - засновано в 1944 році шляхом злиття деголлівського інформаційного агентства в Лондоні та агентства Франція-Африка ("L'Agence France Afrique") на території Північної Африки, що контролювалася союзниками. Входить до числа світових інформаційних агентств. AFP виробляє й поширює в національному та глобальному масштабах нову інформацію - політичну, економічну, культурну, торговельну, спортивну тощо, а також фотоінформацію шістьма мовами: французькою, англійською, німецькою, іспанською, португальською та арабською. Передплатниками AFP є поряд з урядовими та державними установами (частка його надходжень від державних служб становила в 1985 році 55,7 % усього прибутку) численні газети і журнали, радіо- і телевізійні станції усього світу, великі корпорації та банки, різноманітні громадські організації.

Франкомовні служби агентства охоплюють Францію, її заморські володіння й департаменти, країни Європи та Африки, Канаду, Близький Схід. Англійська редакція працює на США, Великобританію, Канаду, Австралію, Індію, Пакистан, англомовну Африку, Далекий Схід. Редакція інформації АФП німецькою мовою обслуговує своїх абонентів переважно в Німеччині, Австрії, німецькій Швейцарії і Люксембурзі. Іспаномовна редакція націлена на Іспанію і країни Латинської Америки, португаломовна - на Португалію, Бразилію, ряд африканських країн. Користується попитом й інформація AFP арабською мовою (одна з його філій, наприклад, розташована в Каїрі). Агентство має свої відділення в Бордо, Марселі, ЛІОНІ, Діжоні, Ліллі, Страсбурзі, та інших містах Франції. Щодобова продуктивність AFP - 15 млн. слів, його світова аудиторія оцінюється в 2 млрд. людей. В останні роки у системі A.FP з'явилися радіослужба і служба телефото-продукції, зокрема відеорепортажу. Із 1976 року процес обробки й поширення інформації тут комп'ютеризований Агентство використовує супутники для передачі інформації на країни Азії та Америки. Усього в службах A.FP зайнято майже 2 тис. службовців і співробітників. Керівництво агентством здійснює Адміністративна рада, в якій більшість місць надано представникам преси. Очолює раду президент - генеральний директор, що призначається французьким урядом. Назва "Havas" - як історична традиція - залишена за рекламним агентством AFP.

1. Голядкин Н. А. Краткий очерк становления і развития отечественного и зарубежного телевидения. 2-е изд,, доп. - М.: ИПКРТР, 2001. - Ч. 2.
2. Рыкованов П. ЯЕвропейский опыт государственного регулированияя телерадио-вещанпя // Средства массовой информации в современном мире. - 2000: Тезиси Междунар. науч.-практ. конф. - СПб., 2000.

***

Автори цієї статті уклали хронологічний бібліографічний покажчик, присвячений французьким засобам масової інформації. Пропоновані бібліографічні матеріали мають хоча б частково задовольнити попит на інформаційне забезпечення навчальної та науково-дослідної діяльності у журналістикознавчий сфері.

Джерелами укладання покажчика є робоча картотека, складена Б. I. Черняковим у другій половині 70-х років, коли авторові довелося готувати і читати лекційний курс "Зарубіжна преса" (Одеса, 1976-1979), а також бібліографічні ресурси, наявні в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського, Національній парламентській бібліотеці України, Державній історичній бібліотеці України, Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка станом на листопад -грудень 2002 року. Принагідно складаємо подяку працівникам довідково-бібліографічних відділів цих бібліотек за сприяння у підготовці цієї праці.

Картотека, складена О. К. Мелещенком під час його роботи в Російській державній бібліотеці (м. Москва), дала підстави включити до цього покажчика бібліографічні ресурси цього найпотужнішого закладу на теренах СНД.

Таким чином, основу покажчика становлять російськомовні та українськомовні джерела друкованої інформації. Бібліографічні записи подано в хронологічній послідовності публікацій. Інформативність роботи підвищує ряд допоміжних покажчиків.

Нагромаджена база даних радикальному редагуванню не піддавалась. Отже, вона дає уявлення про тематику і основні напряме вітчизняних досліджень мас-медіа Франції за кілька останніх десятиліть. Рійні в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка вдаються до систематичного поповнення бази даних шляхом суцільного перегляду ряду журналістикознавчих та фахових журналістських видань. Підготовлені матеріали передбачається використати для ряду друкованих та електронних видань.

[*] - інформацію надав Б. І. Черняков.

Список посилань

ФРАНЦІЯ
(Французька Республіка)

1. Пекарский Л. П. Журналистика во Франции во время консульства и империи - СПб., 1862.
2. Гольцендорф Ф. Общественное мнение. -СПб., 1895.
3. Периодическая печать на Западе: Сб. ст. - СПб.: Образование, 1904. - 452 с. [*]
4. Смирнов Е. Периодическая печать во Франции // Периодическая печать на Западе: Сб. ст. -СПб.: Образование, 1904. [*]
5. Игнатов И. Н. Печать во Франции в прошлом и настоящем. -М.: Изд. Е. В. Кожевниковой и Е. Р. Коломийцевой, 1905. - 48 с. [*]
6. Кунов Г. Французская пресса в первые годы Великой революции: Пер. с нем. - Одесса: Освобожденный труд, [1906]. 109 с. [*]
7. Келлен Т. Газета и журнал: Их прошлое и настоящее во всех странах мира: Пер. с нем. - СПб.: Изд-во О. Норвежского, 1908. -153 с. [*]
8. Саламон Л. Всеобщая история прессы. - СПб.: Улей, 1909. - 175 с. [*]
9. Писарев Д И Очерки из истории печати во Франции // Полн. собр. соч.: В 6 т - СПб., 1911.-Т.2. [*]
10. Богданов А. А. Наука об общественном сознании. - М., 1918.
11. Кунов Г. Французская пресса в первые годы Великой революции: Пер. с нем. - Пб.: Госиздат, 1920 - 114 с. [*]
12. Быстрянский В. Газета в буржуазном и пролетарском государстве. - Пг: Госиздат, 1921 -75 с. [*]
13. Тарле Е. В. Печать во Франции при Наполеоне І: По неизданным матерналам. -Пг: Бьшое, 1922.-56 с. [*]
14. За кулисами французекой печати: Пер. О. З Мандельштама. - М.; Л.: Госиздат, 1926. - 195 с. [*]
15. Лозанн С. Ее величество пресса. - М., 1926 - 170 с. [*]
16. Ульянова М. И. Рабкоровское движение за границей. - М.: Правда, 1928. [*]
17. Ингулов С. Газета // Большая советская энциклопедия. - [1-е изд.]. - М., 1929. -ТІ 4. -С. 215-231. [*]
18. Лассузл Г. Техника пропаганды в мировой войне. - М., Л.: Госиздат, 1929. [*]
19. Журналы І. Понятие и общин исторический очерк // Большая советская энциклопедия. - [1-е изд.]. - М., 1932. - Т. 25. С. 618-621. -Підпис: Ф. Р. [*]
20. Киссин А. Журналы во Франции // Большая советская энциклопедия. - [1-е изд.] - М„ 1932. - Т. 25. - С. 621-625. [*]
21. Семенов Е. Международная связь фотокоров. - М., 1932. -59 с, [*]
22. Гран А, Яд: Буржуазные иллюстрационные журналы за рубежом // Советское фото. – М., 1934. - № 7. - С. 28-33. [*]
23. Гран А. Революционная иллюстрационная печать Запада // Советское фото - М., 1934. № 8/9 - С. 29-31. Журн. "AIZ", "Regards". [*]
24. Гран А. Западная фотография и совремекность // Советское фото. - М., 1936. -№3. -С. 19-20. [*]
25. Гран А. Фотография в иностранной прессе // Советское фото. - М, 1936. - №5/6. -С. 41-43. [*]
26. Пресса // Большая советская энциклопедия. - [1-е изд.]. - М., 1936. - Т 58. -С. 755-761.[*]
27. Винокуров П. Печать в капиталистических странах и в СССР - М.: Соцэкгиз, 1937. -24 с. [*]
28. Сельдес Дж. Свобода печати. - М. Гос. соц.-зк. изд-во, 1937. -301 с. [*]
29. Добролюбский К.П. Пресза в Париже после 9 термидора. - [Л.], 1938. -С. 241-268. [*]
30. Финк В. Фоторепортаж: во француз-ской прессе // Советское фото. - М., 1938 -№ 10. -С. 26-27. [*]
31. Фридрих Г. Коммунистичгская печать в капиталистических странах // Коммунис-тический Интернационал. - М., 1940. № 5. [*]
32. Позин В. Краткий справсчник иностранной печати. - М.: Госполитиздат, 1946. -118 с. [*]
33. Маринин М. "За прочный: мир, за народную демократию!": (К выходу первого номера газеты Информационного бюро коммунистических партий в Белграде) II Правда. - М., 1947. - № 307. - 18 нояб. – с. з. [*]
34. Боевой орган рабочего класса Франции // За прочный мир, за народную демократию! - Бухарест, 1951. - 12 января. Журн. "Кайє ді комюнісм". [*]
35. Евнина Е.М. Литература французского Сопротивления. М: Изд-во АН СССР, 1951 -С 49-65. [*]
36. Заславский Д. И. Буржуазная печать // Большая советская энциклопедия. - 2-е изд. – М., 1951. - Т. 6. - С. 317-320 [*]
37. Минаев В.Н. Газетно-журнальные монополии // Большая советская энциклопедия. - 2-е изд. – М., 1952. -Т. 10. - С. 13-14. [*]
38. Кашен М. Славный путь // Огонек. – М., 1954. -№ 16. [*]
39. Ловцова О.В Политические и социально-бытовые очерки Бальзака 30-х годов XIX века // Уч. зап. Моск. пед. ин-та. - 1954. -Т. 86. - Каф. заруб, лит, вып. 2. - С. 19-56. [*]
40. Стиль А. Голос французской нации // За прочный мир, за народную демократию! - Бухарест, 1954. - 16 апр. [*]
41. Торез М. 50-летие газеты "Юманите" // За прочный мир, за народную демократию! - Бухарест, 1954. - 16 апр. [*]
42. Фажон 3. За непрерывный рост влия-ния газеты "Юманите" // За прочный мир, за народную демократию! - Бухарест, 1954. -26.0KT. [*]
43. ЛаверньР. Корреспондентская сеть га-зеты "Юманите" // За прочный мир, за народную демократию! - Бухарест, 1955. -1 июня. [*]
44. Стиль А. Газета крупнейшей партий Франции // Советская печать. - М., 1955. -№ 1. [*]
45. Варшавский А. Зтьен Доле, типограф из Лиона // Знание - сила. - М., 1956. -№ 10. - С. 16-19. Видавець XVI ст. [*]
46. Рассадин Г. "Юманите" - голос Франции // Советская печать. -М„ 1956. - № 12. [*]
47. Швецов А. Печать и радиовещание // Большая советская энциклопедия. - 2-е изд. - М„ 1956. - Т. 45 - С. 496-498. [*]
48. Веденеева Л. На службе монополий // Советская печать. - М, 1957. - № 7. [*]
49. Печать, радиовещание и телевидение // Ежегодник Большой советской энциклопе-дии. 1957. - [М„ 1957]. - С. 433-434, 441. [*]
50. Самарин P.M. K вопросу о Бальзаке -литературном критике // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Ист.-филол. науки. - 1957. -№ 1.-С. 141-159. [*]
51. Шмаков П. Цветное телевидение за рубежом // Ежегодник Большой советской энциклопедии. 1957. - [М., 1957]. - С. 603-604. [*]
52. Видясова Л. М. Структура подпольной печати КПФ и.созданных по инициативе коммунистических организаций в пери од движеиия Сопротивления французского народа (1940 - 1944) // Из истории зарубежной печати, - М.: Изд-во МГУ, 1958. - С. 3-48. [*]
53. Засурский Я Н. Методические указа-ния по курсу "История зарубежной: комму-нистической и рабочей печати" - М: Изд-во МГУ, 1958. - 13 с. [*]
54. Из истории зарубежной печати: Сб. ст. - М: Изд-во МГУ, 1958. - 196 с. [*]
55. Леон М. Нет, "Юманите" не сдается! // Советская печать. - М., 1958. - № 11. [*]
56. Руа Р. Коммунистическая печать сильна поддержкой трудящихся // Проблемы мира и социализма. - Прага, 1958. - № 4. [*]
57. Знтжес П. Боевая газета французского народа // Советская печать. -М., 1958. - № 1. [*]
58. Видясова Л.М. Подпольшя печать движеиия Сопротивления во Фравции в годы второй мировой войны // Французький ежегодник 1959. -М., 1961. [*]
59. Вюрмсер А. Печать Какая печать? // Литературная газета М., 1959. - 5 мая. [*]
60. Кашен М. 45-летие "Юманите" // Правда. - М., 1959. - 5 мая. [*]
61. Засурский Я. Н. История зарубежной коммунистической и рабочей печати: Метод указ. - 2-е изд., доп. - М.: Изд-во МГУ, 1960. - 14 с. [*]
62. Кунина Д. 3. Журнал по истории второй мировой войны // Новая и новеншая история. - М, 1960. - С. 125-133. "Revue d'is-toire de la deuxieme guere mondial. [*]
63. Раскин Б., Шор В, Мировая культура-оружие гуманистов (Два года жизни и борьбы журнала "Зроп") // Вопросы литературы - М„ 1960. - № 5. - С. 144-153. [*]
64. Факторович Д. Е., Мицкевич Б. П. История печати зарубежных коммунистичес-ких и рабочих партий: Учеб. пособие. -Минск: Изд-во БГУ, 1960. - 96 с. [*]
65. Чаушанский Д. Н. Начало журнального художественного репортажа на Западе и в России // Книга: Исследования и материалы - М, 1960. - Сб. 2. - С. 209-237: ил. [*]
66. Якимович Т. Забутий памфлет Бальза-ка ["Монографії про паризьку пресу"] // Всесвіт. - 1960. - № 6. - С. 125-129. [*]
67. Улаги К. Магнаты печати против свободи печати //' Проблемы мира и социализма. - Прага, 1961. - № 8. - С. 84. [*]
68. Якимович Т. Сатирическая пресса французской республиканской демократии ] 830 - 1835 гг.: (К истории реализма XIX века во Франции). - К.: Изд-во КГУ, 1961. 183 с. [*]
69 "Бабель" ("Babel" - "Вавилон") [Па риж, 1855 - ] // Краткая лит. энциклопедия, 1962. -Т. Г-Стб. 388. [*]
70 В едином строю. - М.: Правда, 1962. -447 с. Про газ. компартій заруб, країн. [*]
71 Виппер Ю. Новый номер "Бальзаков-ского ежегодника" [Париж, 1961] // Вопр. лит-ры. - М., 1962. - №. 6. - С. 221-225. [*]
72. Гаскюзль Ж., Седийо Р. Как читать фи- нансовую и зкономическую прессу: Сокр пер. с франц. М.: Внешторгиздат, 1962. - 187 с. [*]
73. Даронян С. К. К истории создания журнала "Юсисапайл" // Литературная Ар- мения. - Ереван, 1962. - № 3. - С. 88-90. "Північне сяйво", 1858, Париж. [*]
74. Печать зарубежных стран: Западная Ев-ропа. Америка. Австралия/Ред.-сост. Я. Н. За-сурский. -М.: Госполитиздат, 1962. -416 с. [*]
75. Спиру Б Отравители: К истории раз-вития современной буржуазной журналис-тики. - М,: Изд-во ИМО, 1962. - 336 с. [*]
76. Видясова Л.М. Современная француз-ская печать. - М.: Изд-во МГУ, 1963. - 37 с. [*]
77. Газета "Красного пояса" Парижа // За рубежом. - М., 1963. - № 13. "Комунар", "Новини 15 району". [*]
78. Радиовещание и телевидение за рубежом / Науч.-метод, отдел Гос. комитета по радиовещанию и телевидению при CM СССР. - М., 1963. - 1970. - 1963. - № І. -88 с; № 2. - 103 с; № 3. - 222 с; № 4. - 220 с; 1964. - №1.-118 с; № 2. - 113 с; 1965. -№ 1. - 269 с; № 2. - 184 с; 1966. - № 1/2. -272 с; № 3. - 2С0 с; № 4. - 134 с; № 5. - 155 с; 1967. -№ 1. - 176 с; 1968. -№ 1/2.-214 с, 1969. - [№ 1]. - 107 с; 1970. - Кй 1. - 166 с; Вып.2. - 133 с; Вып.З. - 120 с [*]
79. Ядов В. А. Тайна лжи: Заметки о тео-рии и методах буржуазной пропаганди. -М.: Госполитиздат, 1963. - 111 с. [*]
80. Якимович Т. К. Французский реалис-тический очерк 1830 - 1848 гг. - М : Изд-во AH CCCP, 1963 - 319 с: ил. [*]
81. Вильховченко 3. Рупор монополий на предприятиях // Международная зкономика и международные отношения - М., 1964. -№9. ~С 98-100. [*]
82. Зарубежная печать: Сб. ст. - М Изд-во МГУ 1964. - 312 с. [*]
83. Иностранная печать: Краткий спра-вочник - М.: ТАСС. Справочный отдел, 1964.-239 с. [*]
84. Леон Н. Фотография в "l'Humanite" // Советское фото. - М., 1964. - J\° 6. - С 4. [*]
85. Менделєєв А., Губанова Й. Неистовые репортери. - М.: Знание, 1964 - 112 с. [*]
86. О советской и зарубежной печати. -Л., 1964. -295 с. [*]
87. Пальгунов Н.Г. Тридцать лет: Воспо-минания журналиста и дипломага. - М.: По-литиздат, 1964. -352 с. [*]
88. Печать Первого Интернационала и Па-рижекой Коммуны: Сводный каталог изда-ний, хранящихся в библиотеках СССР / Б-ка ИМЛ при ЦК КГІСС, ГПБ им. М.Е.Салтыко-ва-Щедрина. - М, 1964. - Ч. 1 255 с :, Ч. 2, вьш. 1. - 163 с; Ч. 2, вып.2, - 309 с. [*]
89. Соколов В С. "Комментарик" М.-Р: Блока в журнале "Зроп" // О публищтлике и пуб-ліцистах. -Я., 1964. -Вьш.1. - С. 153-172.
[*]
90. Соколов И. В. У истоков фотожурна-листики, 1839 - 1964 // Советская печать, -М, 1964. - № 1. - С.42-44. [*]
91. Дмитриев Б. Печать и политика. - М.: Знание, 1965. -48 с. [*]
92. Игитханян MX., Новикоз Н.В. Как ка-питал создает общественное миение? - М.: Знание, 1965. -32 с. [*]
93. Карелина В. Радиовещанне и телеви-дение Франции / ГКРТ при CM СССР - М , 1965. -94 с. [*]
94 Ковальчук О П. Памфлеты Ж.-П. Марата II Тези доповідей наук. конф. філол фак., присвяч. 100-річчю ОДУ. - Одеса, 1965. -С. 80-81. [*]
95. Лукьянов А. В погоне за читателем и прибылью // Распространение печати. - М., 1965. -№ 1. -С. 22-24. [*]
96. Белкина Л.А. Репортаж в зарубежном телевидении / КРТ при CM СССР. - М., 1966. -60 с. [*]
97. Вюрмсер Андре. Свобода печати и печать свободи // Иностранная литература. -М, 1966. - № 5. - С 211-221. [*]
98. Голованова Г.А., Урина Н.В. Зарубежная печать: Библиогр. указ. - М, 1966. 114 с. [*]
99. Картье-Брессон Анри. Моим друзьям // Советское фото. - М., 1966. - № 10. - С. 25-27. [*]
100. Лозовецкий В. С. "Коммюн" ("Commune") [Париж, 1933 - 1939] // Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1966. -Т. З.-Стб. 693. [*]
101. Морозов С. Робер Дуано - певец Парижа // Советское фото. - М, 1966. - № 2. С. 27-29, [*]
102. Об информации в зарубежном радио-вещании. - М.: НМО КРТ, 1966. - 27 с. [*]
103. Олексієнко П. Колумбії із запізненням // Всесвіт. - К., 1966. - № 10. - С. 115-117. Літ, журн. "Аппрош" ("Наближення"). [*]
104. Париж: [Печать, радно, телевидение] // Столицы стран мира. - М.: Политиздат, 1966. -С.89. [*]
105. Синяева А. Пресса Франции // Международная жизнь. - М., 1966. - № 12. -С. 149-151.[*]
106. Тиражи крупнейших буржуазних газет // Вопросы истории КГІСС. - М, 1966. -№ 5. -С.56. [*]
107. Чечик Р. П. Французские информаци-онные программы и их комментаторы / КРТ при CM СССР. - М., 1966. - 47 с. [*]
108. Аникеев В. Е. Зкономика француз- ской буржуазной прессы // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 1967. - № 1.-С. 58-80. [*]
109. Анри Картье-Брессон - фотопубли-цист и художник // Советское фото. - М., 1967. - №> 3. - С.46 Зустріч в ЦДЖ. [*]
110. Ваксмахер М.Н. "Летр франсез" ("Les Lettres francaises") [Париж, 1942 - ] // Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энцикло-педия, 1967. - Т. 4. - Стб. 170. [*]
111. Вальтер В. Структурные изменения в программах капиталистических радиоцент-ров// Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М, 1967. - № 3. - С. 72-76."[*]
112. Вачнадзе Г. Н. Современное состоя-ние основних средств печатной пропаганды во Франции II Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 1967. - № 3. - С. 64-71. [*]
113. Вачнадзе Г. Н. Статус прессы во французском обществе: (Франц. законодательство о печати) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 1967. - № 6. -С. 65-69. [*]
114. Вюрмсер А. О свободе печати и экономике рынка // Вестн Моск. ун-та. Сер. Журналистика. -М.. 1967. -№ 1. - С 80-81. [*]
115. Карьера Генри Люса // За рубежом. -М, 1967. -№ 16. [*]
116. Константинова Т. П. Место коммуни-стической печати в системе французской прессы после освобождения (1944-1945 гг.) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика -М, 1967. - № 4. - С. 68-75. [*]
117. Лапицкий И. М. Короли лжи и сенса-ций. - М.: Молодая гвардия, 1967. - 224 с. [*]
118. Матз Л. Партийная печать на предприятиях // Проблеми мира и социализма. -Прага, 1967. - № 4. [*]
119. Михайлов С. Анри Картье-Брессон // Журналист. - М„ 1967. - № 2. - С 17: портр. [*]
120. Современные буржуазные теории журналистики: Сб. ст. / Под ред. Я. Н. Засурского. - М.: Изд-во МГУ, 1967. - 192 с. Із змісту: Засурский Я Н. Основные направлення в развитии современных буржуазних теорий журналистики; Федякин И. А. К вопросу об общей теорий социальной информации; Круглов Е. В. Буржуазнне теорій прессы и развивающиеся странн; Аникеев В. Е. Критика концепций информационной прессы и статистических методов ее анализа. [*]
121. Соколов В. С. Печать Народного фронта и прогрессивная французская литература / Под ред. В. Е. Балахонова. - Л: Изд-ВО ЛГУ, 1967. - 200 с. [*]
122. Стратегия лжи. - М.: Мисль, 1967 -207 с. [*]
123. Табуи Ж. Ремесло ангелов // Журналист. - М., 1967. - № 3. - С. 20. [*]
124. Хатисова Т. Г. "Меркюр де Франс" ("Mercure de France" - "Французский Меркурий") [1890 - 1940, 1946 - ] // Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1967 -Т. 4.-Стб. 783-784. [*]
125. Хлебовская К. Женская печать Франции // Демократический журналист. - Прага, 1967 -№2. -С. 15-16. [*]
126. Аникеев В. Е. Зволюция и традиции "Фигаро": (Ист. очерк) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 1968. -№ 2. - С. 65-75; № 3. - С. 69-76. [*]
127. Анрие Р. Не только профессия // Журналист. - М., 1968. - № 7. [*]
128. В ответ на концентрацию // Демократический журналист. - Прага, 1968. - .№ 4. -С. 6-7. [*]
129. Евсеева. Л. П. Из истории возникно-вения фабрично-заводской печати коммуни-стов за рубежом: (По материалам Коминтер-на) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М„ 1968. - № 3. - С. 77-78. [*]
130. Из практики зарубежного радиовещания и телевидения. Вып.1: Капиталистичес-кие странн. - М.: HMO KPT, 1968 - 178 с. [*]
131. Кардо-Снсоева М. Ф. "Нувель ревю франсез" ("La nouvelle revue francaise" -"Новий французский журнал") // Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1968. - Т. 5. - Стб. 347-348. [*]
132. Константинова Т. П. Рубрика "На фронте труда" в газете "Юманите" (июнь 1946 - май 1947 г.) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 1968. - № 5. - С. 55-65. [*]
133. Леон М. Как становятся ветеранами// Журналист. -М., 1968. -№ 8. -С. 65-67. [*]
134. Международные журналистские центры // Журналист. - М., 1968. - .V« 7. - С. 68, [*]
135. Пьер A. La Monde // Журналист. - М., 1968. -№3. С 43-45. [*]
136. Реизов Б. Народний фронт и литература // Звезда. - Л., 1968, - № 10. С. 212-214. [*]
137. Алексеев А. Н. Метод Жака Кейзера: (Из опыта исследоваиий французской ежедневной прессы) // Проблемы современной зарубежной печати. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1969. - С 56-78. [*]
138. Аникеев В. Е. "Лицом к событиям" // Вести. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. -М, 1969. - № 2. - С. 87,-Рец. [*]
139. Аникеев В. Е. Наименьшая правда о "наименьшем зле": (Аргумеитация "Фигаро" в защиту Европейского оборонительного сообщества) // Вестн. Моск. ун-та. Сер, Журналистика. - М, 1969. - № 3. - С. 5 і-67.
140. Бочкарев Ю Во власти денег // Журналистика. - М., 1969. - № 6. - С, 68-70. [*]
141. Вачнадзе Г.Н. Печать Пятой Респуб-лики (1958 - 1968). - М.: Изд-во МГУ, 1969. - 168 с. [*]
142. Вачнадзе Г. Печать Франции как часть аппарата колитической пропаганди // У Демократический журналист - Прага, і 969. -№9. -С 8-11. [*]
143. Евсеева Л. П. Печать Коминтерна в 1933 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Жур-налистика. - М., 1969. - № 1. - С. 46-56. [*]
144. Засурский Я. Критика буржуазных. теорий прессы /У Демократический журналист. - Прага, 1969. - № 1. - С. 6-9. [*]
145. Каждан А. П. Новый французский византиноведческий ежегодник // Вопросы литературы. - М., 1969. - № 10. -С. 176-182. "Праці і монографії". [*]
146. Лічман О. Періодичний орган французьких архівістів // Архіви України - К,, 1969. - № 2. - С. 73-78. "Архівний журнал", огляд 1961-1967. [*]
147. Некоторые вопросы организации радиовещания и телевидения за рубежом. -М.: HMO KPT, 1969. - 171с. [*]
148. Новое в зарубежном радиовещании и телевидении. -М: НМО КРТ, 1969. - 175 с, [*]
149. Пресса Франции // Журналист. - М , 1969. -№ 12. -С.75. [*]
150. Проблеми современной зарубежной печати: Сб ст. -Л.: Изд-во ЛГУ, 1969 - 135 с. [*]
151. Трапезникова Н. С. Литературно-эстетические позиции журнала "Независимое обозрение" [1941 - 1945] // Учен. записки Казанского ун-та. - 1969 [изд. 1972]. Т. 129. -Кн. 7. -С 218-227. [*]
152. Федченко П. М. Преса та її попередники: Історія зародження й основні закономірності розвитку. - К.: Наук, думка, 1969. -350 с. [*]
153. Аникеев В Е. Политическая пресса Франции //Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М, 1970. - № 3. С.87. - Рец. [*]
154. Зубков Г. Глядя прямо в глаза. – М.: Искусство, 1970. - 104 с. [*]
155. Ефремова Н.П. Печать парижских баррикад //Вопросы истории. - М., 1970. №3. -С. 119-131. [*]
156. Коробчинский Г.С. Книга о средствах информации в капиталистических странах // Вестн: Моск. ун-та. - Сер. Журналистика. -М., 1970. - № 4. - С. 85. - Рец. [*]
157. Пино Мари-Роз. L'Humanite // Журналист. - М., 1970. - № 7. - С. 58-60. [*]
158. Соколов В. С. В И. Ленин и рабочая печать Франции (1917 - 1922 гг.) // ВИ. Ленин и проблемы печати. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. - С. 123-137. [*]
159. Урина Н. В. Католическая печать во Франции: (Организация и система управлення) // Вестн. Моск, ун-та. Сер. Журналистика. - М, 1970. - № 6. - С. 56-71. [*]
160. Аникеев В. Е. Пресса, вдасть и день-ги // Вести. Моск. ун-та. Сер, Журналистика. - М„ 1971. - № 5. - С. 86-88. [*]
Богинская А. Д. "Ревнз де дю Монд" ("Revue des deux Mondes" - "Обозрение двух миров") [1829 - ] // У Краткая лит. энциклопе дня. - М.: Сов. энциклопедия, 197S. - Т 6 -Стб. 231. [*]
162. Бочкарев Ю. Почему закрилась "Па-ри-Жур" // Журналист. - М„ 1971. - № 5. -С. 71-72. [*]
163. Василенко М. Безумные идеи безумного мира // Проблемы телевидения и радію. -М., 1971. - Вып. 2.-С. 109-111. [*]
164. Гуляк А., Цвілюк С. "Le Drapeou Rouge" - журнал французьких комуністів на Україні // Архіви України. - К , 197і. - № 3. -С 99-102. 1919 р [*]
165. Дгоран П. Несколько штрихов из ро-дословной "Фигаро" // Журналист. - М., 1971. -№8. С. 66-67. [*]
166. Ефремова Н. П. Организация печат-ной пропаганди и основные направлення газетной публицистики Парижской Коммуны 1871 г: Автореф. дис. ...канд. ист. наук. -М, 1971.- 18 с. [*]
167. Ефремова Н. П. Система и организация печати Парижской Коммуны 1871 п // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. М., 1971. -№ 1. -С 55-64. [*]
168. Ефремова Н. Вдохновляющее слово пролетариата: (К 100-летию Парижской Коммуны) /7 Распространение печати. - М, 1971. -№3.-С. 26-27. [*]
169. Єришева Т. Г. "Юманіте" у боротьбі за пролетарський інтернаціоналізм // Вісн. Київ, ун-ту. Сер. Журналістики. -К., 1971. -№ 13.-С. і 1-17. [*]
170. Иностранная печать: Краткий спра-вочник - 2-е нзд. - М. ТАСС. Справочный отдел, 1971- 496 с. [*]
171. Киселев А. П Неоколониализм и печать. - М.: Наука, 1971. - 192 о [*]
172. Коммунистическая печать крупней-ших европейских стран в 1970 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 1971. -№6.-С. 44-55. [*]
173. Кондорская В. Н. "Реализм" ("Realis-me") [1856 - 1857] // Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1971. - Т. 6 - Стб. 227. [*]
174. Панфилов А. Необьявленная война (Заметки о внешнеполитической радиопропаганде капиталистических стран) // Демократический журналист. Прага, 1971. -№8. -С. 9-11. [*]
175. Свердлова М. Н. Полиграфисты Па рижской Коммуны // Полиграфия. - М., 1971. -№3.-С. 43. [*]
176. Семенов Г. Прустовские номера "Зроп" // Вопросы литературы. - М., 1971. -№ 7.-С. 207-210. [*]
177. Соломатин М. Преса монополій і монополії преси // Радянська Україна. - К., 1971 -5 трав. [*]
178. Соломатин М. Трубадури антикомунізму. - К.: Політвидав України, 1971. - 112 с. [*]
179. Урина Н. В. Проблеми информации глазами католического исследователя // Вест Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 1971. - № 5. - С. 88-89. - Рец. [*]
180. Аникеев В. Е. "Информационная" пресса и монополия на информацию // Вестн. Моск, ун-та. Сер. Журналистика. - М, 1972. -№ 1.-С. 75-81. [*]
181. Беглов С. И. Монополии слова. - 2-е нзд., доп. - М.: Мисль, 1972. - 454 с. [*]
182. Бирюков И. Д. Под сенью монополии - М.: Политиздат, 1972. - 287 с. [*]
183. Бренкур К., Леблан М. Как добьшает-ся сенсация // Журналист, - М., 1972. - № 8. -С. 75-77. [*]
184. Вачнадзе Г. Н. Некоторые приемы империалистической пропаганди против стран социализма // Вестн. Моск. ун-та. Сер, Журналистика. - М, 1972. - № 6. -С. 61-72. [*]
185. Володин Л., Ильин В. Твой старий камарад // Журналист. - М., 1972. - № 7. -С. 70-72. [*]
186. Єришева Т. Г. Французька комуністична преса у боротьбі з антикомунізмом // Вісн. Київ, ун-ту. Сер. Жур налістики. - К., 1972. - Ж 14. - С. 29-35. [*]
187. Зонина Л. А. "Тан модерн" ("Les Temps modernes" - "Повиє времена") [Па риж, 1945 - ] // II Краткая лит. энциклопедия. - М: Сов. энциклопедия, 1972. – Т. 7. - Стб. 373. [*]
188. Зонина Л. А. "Тель Кель" ("TelQuel") [Париж, 1960] /У Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1972 - Т 7 - Стб. 459-460. [*]
189. Коробейников В. С Идолы века: СМИ и капитализм. - М.: Молодая гвардия, 1972. -272 с. [*]
190. Льгсова Е. Помощник партии // Учительская газета. - М., 1972. - 5 мая. "L'Ecole et la Nation" ("Школа і нація"). [*]
191. Сміюн О. Д. Рябий В. Я. Про зарубіжну пресу Бібліогр. покажчик. - Л.: ЛДУ 1972- Ч. 1. - 127 с. [*]
192. Аксиомы А. Картье-Брессона // Жур-налист. - М„ 1973. - № 2. [*]
193. Антонюхина-Московченко В. И. Марсель Кашен. - М: Мысль, 1973. [*]
194. Єришева Т. Г. Французька комуністична преса про керівну роль робітничого класу // Вісн. Київ ун-ту. Сер. Журналістика. -К., 1973. - № 15. - С. 73-79. [*]
195. Есин А. Ф. Отравленныз волны: Об идеологических диверсиях в эфире. - Ташкент: Узбекистон, 1973. - 62 с. [*]
196. Зарубежная печать: (Кагтиталистиче-ские и развивающиеся страны. Печать Западной Европы, Северной Америки, Азии, Дальнего Востока и бассейна Тихого Оксана): Учеб. пособие - М.: МГИМО, 1973. -Вып. І. - 260 с. [*]
197. Зубков Г И. Пестрое зеркало. - ML: Искусство, 1973. - 126 с. [*]
198. Леон Макс. Праздник "Юма" // В мире книг - М, 1973. - № 8. - С. 52-53. [*]
199. Средства массовой информации ка-питалистических стран // Проблемы мира и социализма. - Прага, 1973. - № 8. -С. 93-96. |;*] 200. Тодд Джудит. Бизнес новостей: Массовая информация и буржуазная пропаганда // Проблемы мира и социализма. - Прага, 1973. -№ 7. -С 84-88. [*]
201. Чичерін О. По сторінках журналу "Europe" // Всесвіт. - К, 1973. - № 12. - С. 218-220. Огляд змісту за 1972 р. [*]
202 Шерковин Ю. А. СМК развитых ка-питалистических стран на службе антикоммунизма (социально-пСихологический аспект проблемы) // Актуальные проблемы борьбы с антикоммуниЗмом. - М.: Прогресе, 1973. -С. 101-124. [*]
203. Вопросы истории печати: Сб. ст - Свердловск: Изд-во УрГУ, 1974. - 140 с. [*]
204. Гренберг Т., Норденстренг К. Еще раз о "свободном потоке" // Демократический журналист - Прага, 1974. - № 8. - С. 18-19. 205. Евсеева Л. П. Печать Коминтерна: Лекция. - М.: Изд-во МГУ 1974. - 46 с [*]
206. Єришева Т. Г. Французька комуністична преса про буржуазну систему інформації та її антикомуністичну направленість // Вісн. Київ, ун-ту. Сер. Жур налістика. - К., 1974. - № 16. - С. 40-46 [*]
207. Коптілов В. Листи з Парижа: Лист четвертий. Газетна сторінка і блакитний екран // У Всесвіт. - К, 1974. - JS« 5. -С. 205-214.[*]
208. Мощный голос трудовой Франции і і Советская культура. - М., 1974. - 16 апр. "Юманіте". [*]
209. Печать Парижской коммуны 1871 го-да. - Л., 1974. - XVIII, 152 с. [*]
210. Рмкованов П. Я. Коммунистическая печать Франции // Т. П. Константинова. М., 1973. - Л.: Изд-во ЛГУ 1974. - С. 71-73. - Рец. [*]
211. Седых В. Н. Голос трудовой Франции: (К 70-летию "Юманите") // Вопросы истории КПСС. М., 1974. - № 4. -С. 119-122.[*]
212. Смайт Г. Миф о "свободном потоке" // У Демократический журналист. - Прага, 1974. -№6. -С. 17-20. [*]
213 Тепер Е. М Франция: Рек указ лит. М.: Книга, 1974. - 144 с. [*]
214. Беглов С. И. Мир прессы и пресса ми ра. - К: Политиздат Украины, 1975. - 102 с. [*]
215. Белугина Л.Т. "Зроп" ("Europe" - "Европа") [Париж, 1923 - ] // Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1975. -Т 8. -Стб. 954-955. [*]
216. Беляева Г. С. "Фигаро литгерзр" Ис- тория и методология политико-литератур ного еженедельника: Автореф. дис ...канд. филол. наук. - М., 1975. - 24 с. [*]
217. Варис Т. Обмен или зкспансия? // Де-мократический журналист. - Прага, 1975. -№ 5-С. 9-10. [*]
218. Губзк Т. Г "Культурное" вторжение // Демократический журналист. -Прага, 1975. -№6-С. 11-13. [*]
219. Кротова Т. В. Система пропаганди и информации крупного капитала Франции: (Становление и развйтие информацион-но-пропагандитских служб крупних капи-талистических монополий Франции в 50 -70 годы): Автореф. дис. ...канд. ист. наук: 07.00.10. -М., 1975.-23 с. [*]
220. Киттельман Г., Березин Е,, Кюн- цель Г. Радиокухня Запада // Демократичес кий журналист. - Прага, 1975. - № 10. - с. із іб.[*]
221. Коробейников В. С. Голубом чародей: Тслевидение и социальная система. - М.: Молодая гвардия, 1975. - 176 с. [*]
222. Леон М. У газеты - миллионы друзей // Распространение пенати. - М, 1975. -№ 3. - С. 40-41. "Юманите". [*]
223. Лівенцев В. А. На. каламутних хвилях. - К.: Політвидав України. 1975. - 96 с. [*]
224. Лопидус Р. Каналы новые - идеи ста- рые // Демократический журналист. - Прага, 1975. -N& 7. - С. 11-12. [*]
225. Маевский В.В. Сражения мирных дней. - 2-е изд., доп. - М.: Политиздат, 1975. -375 с. [*]
226. Петряшина Н., Шевцов Н. Усиление концентрации западной пенати // Междуна- родная жизнь. - М., 1975. - № 2. - С. 150-152. [*]
227. Серый Я. Н. Печать иностранных коммунистических групи в советском Тур-кестане, (1917 - 1922) // Науч. тр. Ташкент-ского ун-та. - і 975. - Вьш. 483, -С. 151-160. [*]
228. Систематический указатель к "Вест-нику Московского университета" (1967 -1971). - М: Изд-во МГУ, 1975. - Т. І. -371 с.;Т. 2. -730 с. [*]
229. Сухарьков И. А. Средства информа ции и идеологическая борьба: (Печать, ра дно и телевидение развивающихся стран в борьбе против идеологической диверсии империализма). - М.: Знание, 1975. - 60 с. [*]
230. Феофаиов О. А. Формы и методы буржуазной пропаганди образа жизни. - К.: О-во "Знание" УССР, 1975. - 32 с. [*]
231. Филонова К. Г. Французская литера-тура: Литературная периодика // Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопе-дия, 1975. - Т. 8. - Стб. 126-128. [*]
232. Цоппи В. Хозяин "Фигаро" // Литературная газета. - М., 1975. - 30 июля. [*]
233. Шарончикова Л. В. Зволюция еженедельника "Зкспресс" в системе буржуазной пропаганди Франции 1953 - 1973: Автореф. дис. ...канд. филол. наук. - М., 1975. - 24 с. [*]
234. Зннар Р. Подготовка журналистов во Франции // Демократический журналист. -Прага, 1975. - № 9. - С. 13-14. [*]
235. Аникеев В. Е. "Паризьен либере" в 1975 году // Вест Моск. ун-та. Сер. Жур-налистика. - М., 1976. - № 3. - С.69. [*]
236. Бергеманн Р. Агентства новостей Запада // Демократический журналист. - Прага, 1976. -№ 1. - С 11-13. [*]
237. Виталь Д. Книга и телевидение // Проблемы мира и социализма. - Прага, 1976, ~№2. -С. 87. [*]
238. Власов Ю М. Пропаганда за фасадом новостей: Информационные материалы прессы на службе буржуазной пропаганди. - VI.: Изд-во МГУ, 1976. - 143 с. [*]
239. Гурвич С. Н. Печать радикалов // Гур-вич С. Н. Радикал-социалисты и рабочее движение во Франции в начале XX в. - М.: Наука, 1976. -С. 139-145. [*]
240. Єришева Т. Г Преса французьких комуністів у боротьбі проти ідеології сучасного антикомунізму. - К.: Вища школа. Вид-во приКДУ 1976,- 120 с. [*]
241. Іванченко І. Ідеологічна диверсія - знаряддя антикомунізму. - К.: Політвидав України, 1976. - 144 с. [*]
242. Келин А. Франция. Органы пенати и информации // Me жду народна: і жизнь М., 1976. -№3. -С 155-157. [*]
243. Коробейников В. Что скрывается за концепцией "свободы информации" // Меж-дународная жизнь. - М., 1976. - Лі? 1. -С. 95-103. [*]
244. Маринко Г. И., Маринко И. В. Идео-логическая направленность современной буржуазной журналистики // Еестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М., 19'76. -№ 1.-С. 56. [*]
245. Норденстренг К., Варис Т. Телеоб-мен... // Демократический журналист. - Прага, 1976. -№6 - С. 12-14. [*]
246. Попов Ю. В. Газета "Резолюсьон де Пари" и Злизе Лустало // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. М., 1976. -№5. -С. 71. [*]
247. Попов Ю В. Демократическая печать Великой Французской буржуазной революцій (1789- 1794): Автореф. дис. ...канд. ист. наук: 07.00.10. - М., 1976. - 27 с. [*]
248. Свобода информации или свобода умолчания // Проблемы мира и социализма. - Прага, 1976. - № 1.-С. 68. -Підпис: М.П. [*]
249. Фролова И. И. Иностранные справочники по истории зарубежных стран: Аннот. указ. лит. М.: Книга, 1976. - 144 с. [*]
250. Шевчик Е. В. Пираты эфира. - Минск: Беларусь, 1976. - 111 с. [*]
251. Бирюков Н. С. Аппарат и доктрины буржуазного телевидения и их роль в идео-логической борьбе: Автореф. дис. . д-ра ист наук: 07.00.10. -М, 1977. - 62 с. [*]
252. Бирюков Н. С. Буржуазное телевиде-ние и его доктрины, - М.: Мыель, 1977. -278 с. [*]
253. Брион 3. Новая газета і І Проблемы мира и социализма. - Прага, 1977. - № 6 -С. 91. КПФ. [*]
254. Вате Б. Откуда в действительности исходит у гроза свободе печати в "третьем мире" // За рубежом. - М., 1977. - № 37. -С. 19. [*]
255. Галушко Р. Драматургия буржуазного телевидения. -М.: Искусство, 1977. - 159 с. [*]
256. Засурский Я. Н. Информационнопропагандистский комплекс стран государственно —монополитического капитала // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М, 1977. -№ 1. -С. 35-47. [*]
257. Засурский Я., Кашлев Ю. Баланс свободы и ответственности // Демократический журналист. - Прага, 1977. - № 9. - С. 8-11 [*]
258. Кашлев Ю. Что за дискуссией? // Журналист. -М., 1977. -№ 3. -С. 68-71. [*]
259. Кашлев Ю. Б., Лосев С. А. Против гнета монополий // Журналист. - М, 1977. -№ 11.-С. 76-77. [*]
260. Климов А. "Запрет на профессию" по-зльзаески // Журналист. - М., 1977 -№7. -С 79. [*]
261. Климов А. Печальные итоги // Журналист - М., 1977. - № 8. - С. 69. [*]
262. Климов А. Пособники террористов // Журналист. - М, 1977. - №> 9. - С. 78. [*]
263. Климов А. Дело "Освобожденного парижанина" // Журналист. - М., 1977. - № 10.-С. 78-79. [*]
264. Константинова Т. П. Коммунистичес-кая печать Франции в период Четвертой ре-спублики (1947-1958): Лекция. - М.: Изд-во МГУ, 1977. -54 с. [*]
265. Курьер ЮНЕСКО - 1977. - № 5. Тематичний номер, присвячений ЗМІ. [*]
266. Норденстренг К. Средства массовой информации: содействовать взаимопонима-нию, а не сеять рознь // За рубежом. - М.., 1977. -№27.-С. 15. [*]
267. Норденстренг К., Варис Т. За новый информационный порядок // Демократический журналист. - Прага, 1977. – С. 5-6. [*]
268 Попов Ю. В. Статистика печати // Вестн. Моск. ун-т. Сер. Журналистика. -М, 1977. -№6. - С. 91-92. [*]
269, Руднянски И. Праздник "Юманите" // Interpressgrafik. - Будапешт, 1977. - JVe 1. -С. 18-25. [*]
270 Сапова З А. В авангарде борьбы за демократизацию образования: К 25-летию журнала "L'Ecole et la Nation" // Советская педагогика. - М., 1977. - № 1. - С 144-146. "Школа і нація". [*]
271. Сафонов И. И. Радиовещание и телевидение Франции (1921-1974 гг): Автореф. дис. ...канд. ист. наук: 07.00.10. -М., 1977. - 20 с.
272. Шарончикова Л. В. Буржуазная печать Франции в 1976 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. - М, 1977. -№4. -С. 68-75. [*]
273. Шарончикова Л. В. Капитал и пресса // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика -М., 1977. - № 6. - С. 89-91. - Рец. [*]
274. Барре А. У истоков фогорепортажа // lnterpressgrafik. - Будапешт, 1978. - № 1. -С 66-71. [*]
275. Большаков В. П. "Нувель критик" ("NouveUe critique") [Париж, 1948- |//Краткая лит. энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1978. - Т. 9. - Стб. 571-572 [*]
276. Гениева Е. Ю. "Трзнзишн" ("Tranzition") [Париж, 1927 - 1933] [Англ. мова] II Краткая лит энциклопедия. - М,: Сов. энциклопедия, 1978. - Т. 9. Об. 736. [*]
277. Зарубежная печать: Учеб.-метод. пособие / ЗВПШ при ЦК КПСС; А. К. Белков, Т. Г. Логвинова - М.: Мысль, 1978. - 139 с. [*]
278. Константинова Т. П. Газета француз-ских коммунистов "Юманите" в 1977 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. -М., 1978. - № 2. - С. 46-51. [*]
279. Маневич С. М. Издано Парижской Коммуной. - М.: Книга, 1978. - 128 с [*]
280. Оформление газет и журналов за рубежем / Под ред. А. П. Киселева.. - М.: Изд-во МГУ, 1978. - 147 с. [*]
281. Печать, радиовещание, телевидение // Большая советская энциклопедия. -3-є изд. - М„ 1978. - Т. 28. - С. 51. [*]
282. Рыкованов П. Я. Журналистика в по-литико-идеологической надстройке V Рес-публики во Франции 1958 - 1974 гг //Вестн. Ленингр. ун-та. -21., 1978. -№ 14. Истрия, яз., лит. - Вьш. 3. - С. 82-91. [*]
283. Стрельников Р. В Империя кривых зеркал: Телевидение в идеологической экспансии империализма. - М.: Международн, отношения, 1978. - 272 с. [*]
284. Техника дезинформацин и обмана. -М.: Мысль, 1978. -246 с. [*]
285. Френкель Л. М. Государственная типография во Франции в первой половине XVII в. и ее издания в фондах библиотек СССР: Автореф дис. ..канд филол. наук: 05.25.04. -Л„ 1978. -16 с. [*]
286. Чувелева Ю. С. Обзор журнала "Спортивная медицина" (Франция) // Теория и практика физической культури. - М., 1978. -№ 10. - С. 68-70. [*]
287. Шиллер Г. Односторонний... обмен// Демократический журналист - Прага, 1978. -№ 1.-С. 9-10, 15-18. [*]
288. Васильєва Г. Прыжок через столетия // Литературное обозрение. - М., 1979. -№2 - С. 83-84. Журн. "Ероп", спец, номер про літ. народів рад. Півночі. [*]
289. Власов Ю. М. Основные черты буржуазної! журналистики: Лекции. - М.: .Изд-во МГУ, 1979. - 49 с. [*]
290. Коммунистическая печать Франции, Италии, ФРГ, Австрии, Великобритании, США в 1978 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журна листика. - М, 1979. - № 2. - С. 42-66. [*]
291. Кононыхин С. Н. Идеологические ас-пекгы культурного обмена: (На материалах телевидения): Автореф. дис. ...канд. филос. наук: 09.00,04. - М., 1979. - 23 с. [*]
292. Манет 2». Г. Прошв культурной агрес-сии //' Демократический журналист. - Прага, 1979. -№7. - С. 6-8. [*]
293. Мифы буржуазной журналистики. - М.: Мысль, 1979.-288 с. [*]
294. Аникеев В. Е., Сафонов И. И. Критика французеких концепций прессы // Буржу-азные теории журналистики: Критический анализ. - М.: Мысль, 1980. - С. 163-186. [*]
295. Буржуазныетеории журналистики: (Критический анализ). -М.: МЫСЛЬ, 1980. - 253 с [*]
296. Вачнадзе Г, Кашлев Ю. Международный обмен информацией. - Тбилиси, 1980 [*]
297'. Высоцкий А. А. Периферическое вещание Франции - идеология, политика, реклама Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10. - М., 1980. -24 с. [*]
298 Галушко Р. И. Телевидение капиталистических стран. - М.: Изд-во МГУ, 1980. 67 с. [*]
299. Гуревич П. С. Буржуазная идеология и массовое сознание. - М.: Наука, 1980. -367 с. Гл.У: Массово-информациогіные процесом в современном мире. - СІ33-166. [*]
300. Климов А. Айсберг Франс Пресе // Журналист. -М., 1980. -№ 7. С 76-77. [*]
301. Коммунистическая печать Франции, Италии, ФРГ, Великобританіїи, Бельгии, США, Индии в 1979 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1980 -№2. – С. 50-81. [*]
302. Стриженко А. А. Роль языка в системе ередств пропагандн: (На материале бур-жуазной прессы). - Томск: Изд-во ТГУ, 1980.-210 с. [*]
303. Шиллер Герберт. Манипуляторы со-знанием. - М: Мысль, 1980. - 326 с. [*]
304. Баннов Б Г, Вачнадзе Г. Н. Чужие го-лоса в эфире - М.: Молодая гвардия, 1981. -287 с [*]
305. Вачнадзе Г. Н. Идеолсгические ди-версии империализма. - М.: Педагогика, 1981. - 120 с. [*]
306. Залотуха Л. Н. Становление "Нувель обсерватер" в системе еженеделіьной прессы Франции // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. -М., 1981. -№ 1. - С. 56-68. [*]
307. Залотуха Л. Н. Становление "Нувель Обсерватер" в системе еженедельной прес-сы Франции: от гошизма к реформізму (1964 - 1981 гг): Автореф. дис. ...канд. фи-лол. наук: 10.01.10. - М:, 1981,- 16 с, [*]
308. История зарубежной коммунистичес-кой печати, 1917 - 1945 гг: Хрестоматия / Под ред. Я. Н. Засурского. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 456 с. [*]
309 Кашлев Ю. Б. Средства массовой ин-формации и пропаганди в между народних отношениях (теория, практика, тенденции): Автореф. дис. ...д-ра ист. наук: 07.00.01. -М„ 1981. - 40 с. [*]
310. Кудинов А. Продают, как скот на яр-марке//Корреспондент. - Ташкент, 1981. - № 2. - С. 46-47. [*]
311. Оганов Г. Применительно к подлос-ти: Заметки о массовом производстве лжи, или о "свободной прессе" буржуазного Запада // Москва. - 1981. - №3.-С 163-175. [*]
312. Онучко В. Г. Коммунистическая печать Франции в 1969 1974 гг // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1981.- №5. - С.59. [*]
313 Онучко В. Г. Роль коммунистической печати Франции в борьбе ФКП за консоли-дацию левых сил страны (1962 - 1974): Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10. -М, 1981. -23 с. [*]
314. Саніта Ж. Слово має свободу (уривки з книги) // Всесвіт. - К, 1981. - № 7. -С. 152-157. [*]
315. Табуи Ж. Делаю ставку на печать // Журналист. - М., 1981. - № 1. - С 70-71. [*]
316. Шарончикова Л. В. Ашетт - новое оружие Матра: К вопросу о концентрации ередств массовой информации во Франции // Вестн Моск. ун-та. Сер. Журналистика. – М., 1981. -№4, -С. 80-81. [*]
317. Оганов Г. С. Индустрия лжи на служ-бе реакции. - М.: Знание, 1982. - 80 с. [*]
318. Попов Ю. В. Печать Франции в пери-од Консульства и Империя Франции // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1982. - № 1. - С 58-72; № 2. -С. 78-88, 3-я с. обл. [*]
319. Буржуазные СМИ Великобритании, ФРГ, Франции, Италии, Испании, Финлян-дии в 1982 году // Вестн. Моск, ун-та Сер. 10. Журналистика. - М., 1983. - №. 4. -С. 34-74. [*]
320. История коммунистической печати капиталистических стран, 1945 - 1975: Учеб. пособие / Под ред Я. Н Засурского - М.: Изд-во МГУ, 1983. -288 с. [*]
" 321. Кашлев Ю. "Свобода печати": развеянный миф // Агитатор. - М., 1983. - № 16. -С 53-55. [*]
322. Комаровский В. С. Ложь на экспорт: Анализ антисоветских акций внешнеполи- тической пропаганды империализма. - М.: Мысль, 1983. - 143 с. [*]
323. Новиков Г. Н. Журнал Института Шарля де Голля "Зспуар" // Новая и новейшая история. - М., 1983. - № 3. - С. 174-181. [*]
324. Ситникова А С, Шарончикова Л. В. Монополия Зрсана в системе региональной ежедневной прессы Франции // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М, 1983. ~№ 1. -С. 74-82. [*]
325. Соколов В. С. Французские общественно-литературные журналы периода IV Республики (1946 - 1958): Критика и публицистика. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. - 192 с. [*]
326. Беглов С. И. Внешнеполитическая пропаганда: Очерк теории и практики - 2-е изд., испр. и доп. - М: Вьюшая школа, 1984. -375, [8] с. [*]
327. Засурский Я. Н. На повестке дня -борьба против "информационного империализма" //Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. М., 1984. - № 1. - С. 3-Ю. [*]
328. Коммюнотер (защитник общности): Журнал, исповедующий социальную науку № 1 - проспект-реклама / Пер. с франц. // История социалистических учений. - М.„ 1984. -С 265-276. [*]
329 Панкина О. Г, Аникеев В Е. Зару-бежная коммунистическая и рабочая журналистика: Метод, указ. - М.: Изд-зо МГУ, 1984. - 62 с. [*]
330. Рыкованов П. Я. Средства массовой информации и пропаганди в политической системе Пятой республики во Франции (1958 - 1974 гг.): Автореф. дис. ...канд. ист. наук: 07.00.10. - Л 1984. - 16 с. [*]
331. Соколов В. С. Общественно-литера-турная борьба во Франции в период IV Рес-публики: ("Толстые" журналы: ліпература, идеология,. политика): Автореф. дис. ...д-ра филол. наук: 10.01.10. - Л., 1984. - 32 с. [*]
332. Соколова М. Н. Журнал "Анналы" и его зволюция // Новая и новейшая история. - М., 1984. - № 4. - С 76-87. [*]
333. Цителашвили Н. Ш. Еженедельник "Пари-Матч" в индустрии буржуазної! пе-чатной пропаганди современной Франции (1949 - 1975 гг.): Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10.-М., 1984. - 25 с. [*]
334. Бажан Н. У ритмі сердець // Всесвіт - К.„ 1985. - № 2. - С. 168-170. Газ. "Юманіте". [*]
335. Власов Ю. М. Средства массовой информации и современное буржуазное госу-дарство. - М.: Изд-во МГУ, 1985. - 224 с. [*]
336. Зарубежная коммунистическая пуб-лицистика: Метод, указания / Сост. Т. В. По-лис. - Рига: Латв. гос. ун-т, 1985. - 18 с. [*]
337. Ибрагимов А. Х.-Г Критика теории и практики буржуазної! журналистики: Метод, указ. - М.: Изд-во МГУ, 1985 (обл. 1984). -40 с. [*]
338. Козаченко М. О. Необ'єктивний об'єктив: Фотографія у боротьбі ідей. - К.: ї-во "Знання" УРСР, 1985. - 48 с, [*]
339. Плоткина О. А. Еженедельник Всеоб-щей конфедерации труда Франции "Ви Увриер": становление, развитие и борьба за права трудящихся в 1974 - 1981 гг.: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10. -М., 1985.-23 с. [*]
340. Пондопуло А. Г. Французский журнал «Ethnupsichologie» (1978 - 1982) // Народи Азии и Африки. - М., 1985. - № 4. -С. 141-150. [*]
341. Смольская Е. П. Роль буржуазной "массовой культуры" в идеологической борьбе на современном зтапе (60-е - начало 80-х годов на примере телевидения Соединенных Штатов Америки и Франции): Авто реф. дис. ...канд. ист. наук: 07.00.03. - М., 1985. - 22 с. [*]
342. Стрельников Р. В. В плену телеспрута. -М.: Политиздат, 1985. - 79 с. [*]
343. Шарончикова Л. В. Политическая борьба во Франции вокруг законопроекта о печати (1983-1984 гг.) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1985. - № 6. - С. 61-67. [*]
344. Агеенко Ф. Л. Органы массовой ин формации зарубежных стран. Международные политические, общественнне и спортивные организации: Произношение, ударение, перевод названий на русский язик: Справочник / ГКТР при CM СССР. - М., 1986 - 155 с. [*]
345. Буржуазные СМИ Франции, ФРГ, Бельгии, ШвВіцарии, Греции, Финляндии, Французской Канады, ЮАР, СІЛА в 1985 году // Вести. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1986. - № 5. - С. 26-87. [*]
346. Гуторов В. А., Завражин В. Н. Ком-мунистическая печать Франции и Велико-британии в борьбе за демократию и соци-альный прогресе (вторая половина 70-х -начало 80-х годов) // Зарубежнгія журналис-тика и современная идеологическая борьба: Межвуз. сб. - Л: Изд-во ЛГУ, 1986. - С. 95-116. [*]
347. Залотуха Л. Н. "Нувель Обсерватер" в системе французеких информационннх политических еженедельникоа: История и типология издания // Печать в системе пропаганди в буржуазном обществе: Сб. науч. тр. - М: Изд-во УДН, 1986. - С 59-81 [*]
348 Зарубежная журналистика и современная идеологическая борьба: Межвуз. сб. / Под ред. Ю. Н. Солонина. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. - 175 с. [*]
349. Зарубежная печать: Краткий справоч ник. Газеты. Журнали. Информационнме агентства. - М.: Политиздат, 1986. - 526 с. [*]
350. Мешкова И. Н. Коммуникативно-смысловые особенности передовоп газетной статьи: На материале газеты "Юманите" // Сборник науч тр. / МПИ иностр. языков. - 1986. - Вьш. 269. - С 54-70. [*]
351 Рак В Д. "Адская почта" и ее фран-цузекий источник//XVIII век. - М., 1986. -С. 169-197. [*]
352 Рыкованов П. Я. Теория социальной ответственности печати в современной Франции // Вести. Ленингр. ун-та. Сер. 2. История, языкознание, литературоведение Л., 1986. - Вып. 4. - С. 21-27. [*]
353. Средства массовой информации и идеологическое противоборство двух систем: Сб. науч. тр. / Под ред. Ю Б. Кашлева, А. Б. Дубинина. - М. МГИМО, 1986. [*]
354. Станкевич Л. Т., Ульрих В. Освобо-дившиеся страны: борьба с "информацион-ным империализмом" // Зарубежная журналистика и современная идеологическая борьба: Межвуз. сб. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. -С. 118-139. [*]
355. Чуксеев В. Я. [Европа: Обзорная ста-тья] // Зарубежная печать: Краткий справочник. Газети Журналы. Информационные агентства. - М.: Политиздат, 1986. -С. 25-29. [*]
356 Шарончикова Л. В. Еженедельники '"Зкспресс" и "Пузн" в системе буржуазний пропаганди Франции // Печать в системе пропаганди в буржуазном обществе: Сб. науч. тр. - М.: Изд-во УДН, 1986. - С. 28-58. [*]
357. Шелястина В О. Женские журналы Франции 80-х годов // Вести. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1986. - № І. -С. 58-64. [*]
358. Багдикян Б. Монополия ередств информации / Пер. с англ. - М.: Прогресе, 1987. -317 с. [*]
359. Колодкин Б В. Буржуазное манипу-лирование сознанием молодежи капиталис-тических стран ередствами массовой информации и пропаганди: Автореф. дис. ...канд. филос. наук: 09.00.02 / КГУ _ к., 1987. -24 с. [*]
360. Вачнадзе Г. Н. Агрессия против разу-ма: информационний империализм. М.: Политиздат, 1988. - 272 с. [*]
361. Ермаков Н. Вариации на тему ново-стей // Журналист. - М., 1988. - № 1. -С. 78-80. ТБ. [*]
362. Ковзун А. А. Роль буржуазной массовой печаті; Франции в формировании сте-реотипних форм восприятия советской культури (на материалах еженедельника "Теле езт жур" и "Пари-Матч", 1979 - 1984 гп): Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10. -М., 1988. -22 с. [*]
363. Кочубей Н. Ю. Синтактика в системе идеологических ередств французской бур- жуазной прессы// Вестн. Киев. унта. Рома-но-германская филология. - К., 1988. -Вьш. 22. - С 78-81. [*]
364. Мащенко І. Г. В тенетах телебізнесу: Буржуазне телебачення і молодь. - К: Т-во "Знання" УРСР, 1988. - 48 с. [*]
365. Попов Ю. В Публицистика Великой французской революции. Камиль Демулен -журналист: Учеб.-метод, пособие. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 55 с. [*]
366. Телелабиринты: Буржуазное ТВ сего-дня: Сб. ст. - М.: Искусство, 1988. - 271 с [*]
367. Шарончикова Л. В. Буржуазные сред ства массовой информации Франции: Учеб.-метод. пособие. - М.: Изд-во МГУ, 1988. -55 с. [*]
368 Шестова Н. М. Газета "Матзн де Пари" в системе французской ежедневной печати (1977 - 1988) // Вестн. Moot, ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1988 - № 5. -С. 62-75. [*]
369. Знтин В. Л. Средства массовой информации в политической системе совре-менного капитализма. - М.: Наука, 1988. -191 с. [*]
370. Азера Ж.-К. "Если он продает репутацию..." // Журналист. - М., 1989 - № 6, С. 44 45. Кодекс честі журналістів. [*]
371. Веревкина А Н. Зарубежная биобиб-лиографическая информация: Учеб. пособие / МҐИК. - М., 1989. - 79 с. [*]
372. Вольтон Д. Завеса из тайн и ошибок // Журналист. - М, 1989. - № 9. - С. 66-67. Передрук з журн. "Медіапувуар". [*]
373. Егоров Г. Двадцать летспусія: новизна старых проблем: Обзор журнала "Спорт и туризм" // Теория и практика физической культури. - М., 1989. - № 11. - С. 59-62. [*]
374. Зарубежная коммунистическая и ра-бочая журналистика: Учеб. пособие / Под ред. О. Г Панкиной. - М.: Высшая школа, 1989. -200 с. [*]
375. Иванова Е. В. Создание коммунисти- ческой печати Франции и ее деятельность в 20-е годы: Автореф. дис. ...канд. филол. на ук: 10.01.10. -М, 1989.-24 с. [*]
376. Калинина Л. Н., Калюжная Г. Ф. Особенности языка газетной публицистики: На материале газети "Юманите" // Иностран-ные языки в школе - М, 1989. - № 6. -С.89-91. [*]
377. Малухин В. Наедине с читателем: Французская пресса в законах, изданиях и проблемах // Известия. - М., 1989. - 14 августа. (Моск. веч, вьш.). [*]
378. Массовая информация и коммуника-ция в современном мире: Сб. обзоров / МГУ, фак. журналистики. - М.: ИНИОН АН СССР, 1989. -Ч. 1. - 183 с. [*]
379. Меньшиков В. В., Меньшиков В. М. Они стреляют в разум. - М.: Мысль, 1989. -223 с. [*]
380. Попов Ю. В. Публицисты Великой французской революции. - М.: Изд-во МГУ, 1989, - 174 с. [*]
381. Тайманова Т. Шарль Пеги и духовная атмосфера его "Двухнедельных. тетрадей" // Учен. записки Тартус. ун-та. - Гарту, 1989. - Вьш. 871. -С 87-94. [*]
382. Шатова И В. Еженедельная газета ФКП для крестьян "Ля терр": становление, развитие, проблематика и типологические характеристики на современном зтапе: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10. -М, 1989. - 19 с. [*]
383 Журналистика западноевропейских стран: Учеб. пособие /В. С. Соколов и др. -Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. - 104 с. [*]
384. Иезуитов С. Кабельное ТВ по-французски // Телевидение и радиовещание. - М., 1990. - №9. - С. 28-29. [*]
385. Средства массовой информации США, Великобритании, ФРГ, Франции в 1989 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1990. - № 5. - С. 21-64. [*]
386. Сухорукова Л. Н. Еженедельники в системе СМИ Франции: Тексты лекций. -М.: Изд-во МГУ, 1990. - 77 с. [*]
387. Цвенгрош Г Слово правди: Паризька "Ле курр'є Європеєн" М. Б. Бйорнсона як інтерпретатор і популяризатор суспільно-політичних і духовних ідеалів українського народу // Культура і життя. - К, 1990. - 23 груд [*]
388. Шестова Н. М. Газета "Матзн де Пари" в системе буржуазной французской печати (1977 - 1988 гп): Автореф дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10. - М, 1990. -21 с. [*]
389. Андрунас Е.Ч. Информационная злита: корпорации и рьшок новостей. - М.: Изд-во МГУІ 1991.-211 с. [*]
390. Анри Картье-Брессон // Никитин В. А. Рассказы о фотографах и фотографиях - Л.: Лениздат, 1991. - С. 98-115 [*]
391. Бакулев Г П. Спутниковое телевиде-ние в Западной Европе: тенденции разви-тия: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10. - М., 1991. 24 с. [*]
392. Бакулев Г. П. Спутниковое телевидение в Европе / ЙПК РТР - М., 1992. - 108 с. [*]
393. Цопа Е. А. Капитал и СМИ Франции в 80-е годы: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.01 10. - М., 1992. - 2:5 с. [*]
394. Знтин В. Правовое регулирование деятельности прессы за рубежом: Обзор законодательных документов. - М., 1992. - Вьш. 1.-54 с.
395. Зтика журналиста и закон // Телевиде-ниє и радиовещание за рубежом / Сост. С Л. Петрова. - М., 1992. - Вып. 6. - С. 57. [*]
396. Вернз Д. Внутренние гарантии неза-висимости газет на Западе // Международная жизнь. - М, 1993. - № 10. - С. 51-5.6. [*]
397. Воскобойников Я. С, Юрьєв В. К. Журналист и информация Профессиональ-ный опыт западной прессы. - М.: РИА "Но-вости", 1993. - 204 с.
398. Газетно- издательское дело в Европе: время перемен // Компас. - 1993. - № 198 -С. 47-62.[*]
399. Гарсайд Ч. Издание газет как предпринимательство на Западе // Международная жизнь. - М., 1993. - № 10. - С. 73-77. [*]
400. Лоранс А. О французском ежегодном "Состояние мира" // Компас. - 1993. -№ 186. - С 65-67. [*]
401. Майер В. Права и обязаиности жур-налистов и средства их осуществления на Западе // Международная жизнь. - М , 1993. № 10.- С. 60-68. [*]
402. Старый спор: Взгляд из про цілого в настоящее // За рубежом. - М., 1993. - № 17. [*]
403. Сухорукова Л. Н. Еженедельная пресса и формирование общественного мнения во Франции - М., 1993. 404. Туфайли И. А. Влияние французской культуры на развитие прессы Ливана: Дис. ... канд. ист. наук: 23.00.03. - М., 1993. - 169 с.
405. Гассер Ганс-Петер. Защита журнали-стов в опасных командировках; Моду Ален. Международное гуманитарное право и дея-тельность журналистов. - М.: Изд-во Меж-дунар. Красного Креста, 1994.
406. Лейбовитц А. Я постигла эту профессию по снимкам Картье-Брессона и по ре-портажам из воюющего Вьегнама // Московская правда. - 1994. - 8 февр. - СІ,- Передрук з "Парі-матч". [*]
407. Мовчан М. Світові агентства: інформація цілодобово: "Франс Пресе", "Рейтер", "Ассошіейтед Пресе" // Київський університет. - 1994. -№ 4. -С. 4. [*]
408. Хромченко Н. А. Европейское теле-видение в зпоху глобализации вещания: Ав-тореф. дис. ...канд. ист. наук: 23.00.03. - М , 1994. -30 с. [*]
409 Иванов В. Ф , Иванова Т. В Пути повышения популярності изданий (по итогам изучения функционирования западных СМИ) // Журналистика в 1995 году: Тезисы науч.-практ. конф. - М., 1995, - Ч. 2. [*]
410 Нестеряк Ю. В. АФП - мисливці за новинами // Роль засобів масової інформації в суспільно-культурному процесі в Україні: Матеріали наук, конф. 30 31 березня 1995 року.-К, 1995. -С. 25-27.
411. Реформа набирает силу: [Что пишет фр. газ. "Трибюн" об Украине] // Новости. - 1995. - 1-2 мая.
412. Сухорукова Л. Н. Еженедельная прес-са Франции. - М.: РУДН, 1995.
413. Франция: общие сведения о Праве по вопросам печати: Пер. с фр. - Париж; Моск-ва, 1995. [*]
414. Шарончикова Л. В. Печать Франции (80 - 90-е гг.) / Фак. журн. МГУ - М, 1995 [*]
415. Шикофф И. де. "Фигаро" здеоь, "Фи-гаро" там / Запись Н. Бондаренко // Общая газета. - М, 1995. - № 44. - 2/5 ноября. -С 15. [*]
416. Боголюбов А., Боголюбов В Підготовка французских журналистов для работы в "горячих точках" // Зарубежное военное обозрение. - М„ 1996. - № 3. - С. 21-22. [*]
417. Голядкин Н. А. Краткий очерк становлення и развития сл ечественного и зарубеж-ноготелевидения: В 2 ч. -М.: ИПКРТР, 1996. 418. Грачев А. "Император" умер, да здравствует пресса! // Журналист. - М., 1996. - № 8. - С 46-47. Про Д. Ерсана. [*]
419. Законы и практика СМИ в одиннадцати демократиях мира (сравнительный анализ) / Науч. ред. под общ. рук. М А. Федотова. - М , 1996.
420. Зощук О. Основні напрямки соціологічних досліджень преси за кордо ном // Вісн. Київ, ун-ту: Сер. Журналістика. - 1996. - Вип. 3. - С 190-195. [*]
421. Как получать деньги и оставаться не-зависимым // Журналист. - М, 1996. - № 9. - С 43-45. [*]
422. Коваленко Ю. Общий тираж французских газет у пал за полвека более чем в 2 раза // Финансовые известия. - 1996. - 21 март.
423. Лучинский Ю. В. Очерки историиза-рубежной журналистики. -Краснодар, 1996. 424. Ремизова М. Терра инкогнита // Литературная газета. - М., 1996. - № 45. - 6 ноября. - С.4. Журн. "Континент". [*]
425. Самарина Н А. Французское нацио-нальное телевидение и общеевропейская коммуникационная система: Дис. ...канд. ист. наук: 23.00.03. - М, 1996. - 154 с.
426. Соколов В. С. Западные мас-медиа: достижения и проблемы // Факультет журна-листики: Первые 50 лет. Статьи, очерки / Отв. ред.. сост. С. Г. Корконосенко. - СПб., 1996. -С. 21-46. 427. Соколов В. С. Периодическая печать Франции: Учеб. пособие. - СПб: Изд-во СПбГУ, 1996. - 144 с. [*]
428. Средства массовой информации Ве-ликобритании, Франции, Италии, Польши, ЮАР в 1995 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1996. - № 4. -С. 46-94. [*]
429. Черняков Б. І. Народження фотожурбалістики / Київ, ун-тім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики. - К: ВІПОЛ 1996. - 71 с. [Франц. преса-С. 5-9, 11-12, 14, 16, 17, 21, 23]. [*]
430. Черняков Б. І. Утвердження репортажних засад фотожурналістики піонерської доби // Вісн. Київ, ун-ту: Сер. Журналістика. - 1996 - Вип. 3. - С. 95-108. [*]
431. Шарончикова Л. Империя Зрсана // Независимая газета. - 1996. - 5 июня. - С.6. [*]
432. В мире падает спрос на ежедневные газеты // Финансовые известия. - 1997. -5 июня.
433. Виноградова С. М. Периодическая печать Франции (рецензия) // Вестн. СПбГУ Сер.2. Журналистика. -Вып. 2. - 1997. – С. 9.
434. Гоуайзер III., Уитт 3. Путеводитель журналиста по опросам общественного мнения. - М.: Нац. ин-т прессы; Вагриус, 1997
435. Денека О. І. Журнал "Українська воля" - виразник і захисник інтересів української робітничої еміграції у Франції // Українська періодика: історія і сучасність. -Л., 1997. -С 128-132. [*]
436. Дзннис 3., Мзррил Дж. Беседы о мас-медиа. - М.: Нац. ин-т прессы; Вагри ус, 1997.
43 7. Жуковський А. Нове про ук-раїнсько-французькі зв'язки // Культура і життя. - 1997. - 15 січ.
438. Іванов В. Ф. Законодавче забезпечення механізму доступу до інформації (зарубіжний досвід). - К.: Довіра, 1997. - 23 с.
439. Іванов В. Механізм доступу до інформації (зарубіжний досвід) //Вісн. Київ, ун-т ім. Т. Шевченка. Сер. Журналістика. - К., 1997.-Вип. 5. -С. 23-34. [*]
440. Качалина Е. К. 1968-й год и француз-ская газета "Либерасьон" // Вест. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. - М., 1997. - №3. - С. 105-119. [*] 441. Кнехт Р. Дж. Ришельє. – Ростов на -Д.; Москва:Феникс; Зевс, 1997. - 384 с.
442. Лобанов О Ю. Основные черты ин-тернационализации европейскего телевиде-ния // Век информации: Тезису междунар. постоянно действ. науч.-практ. семинара. -СПб., 1997. -С. 22-23.
443. Монбриаль де Т. Память настоящего времени: Пер. с фр. / Под ред. И. Г. Тюлина - М: Междунар. отношения, 1997. - 232 с.
444. Пую А. С. Ультраправий шовинисти Франции на страницах печати // Век информации: Тезиси междунар. постеянно действ. науч.-практ. семинара. - СПб., 1997. -С. 35-37.
445. Романова А. Жива легенда польської інтелігенції: (Часопис "Культура"...) // Голос України. - К., 1997. - 6 черв. - С. 9. [*]
446. Садикова Л. В. Жанр есе у французькій літературній традиції // Наук. зап. ХДПУн-ту ім. Г. С. Сковороди. - Харків, 1997.-Вин. 6(11). -С. 7-11. [*]
447. Соколов В. С. Газета на пути к новому завоеванию аудитории // Век информации: Те-зиси междунар. постоянно цейств. науч.-практ. семинара. -СПб., 1997. - С. 47-48.
448. Франція вчиться читати українською // Голос України. - 1997. - 27 берез.
449. В од он Жан—П'єр. Економічна журналістика: новації західної преси. - К.: ГМІ, 1998.
450. Гід журналіста: 36. навч. матеріалів. -К., 1998.
451. Гресько О. Розвиток українсько-французьких відносин у контексті європейської комунікації // Українська журналістика-98: 36. наук, праць. - К.: ЦВП, 1998. -СІ20 -121.
452. Зарубежный опыт зашити информационного пространства: США, Франция, Великобританця, Япония / От корреспондентов ИТАР-ТАСС // Компас. - 1998. - № 12. -С. 3-20. [*]
453 Колісник І. Г. Цитація - один із засобів виділення у французькій пресі // Вісн. Запорізького держ., ун-ту. Сер.: Філол. науки. - 1998. - № 1. - С. 76-77. [*]
454. Михайлов С. А. Современная зарубежная журналистика: состояние, перспективи. - СПб., 1998. - 113 с.
455. Свнщев Г. В. Семантико-прагматические особенности языка интервью на французском радиовещании: Дис. ... канд. филол. наук: 10,02.05. -Бєлгород, 1998. - 140 с.
456. Черняков Б. І. Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації: ілюстрована періодика від виникнення до середини XIX ст. / Київ, ун-т ім. Т Шевченка, Ін-т журналістики. - К., 1998. -115с. [Преса Франції - с 35, 45-51, 61, 63, 68, 85, 88, 93-94]; [Париж СІ8, 35, 45-52, 65, 73, 76-77, 80, 92]. [*]
457. Черняков Б. І. Зображальна жур налістика в друкованих засобах масової інформації (Від виникнення до середини XIX століття): Автореф. дис. ...д-ра філол наук: 10.01.08 - журналістика / Київ, ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1998. -37 с. [*]
458. Черняков Б. І. Ілюстрована книжкова періодика у процесі становлення ранньої зображальної журналістики / Київ. ун-т. ім. Г. Шевченка, Ін-т журналістики. - К , 1998. - 156 с. [Преса Франції - С 7, 31-32. 35, 61, 76, 85, 90, 98, 100, 103, 109, 127]; [Париж -С. 33-34, 41, 72, 74-75, 80, 83, 95, 99, 101, 106, 116-117, 126, 128]; [Лілль - С 105]. [*]
459. Черняков Б. І, Методи дослідження ранньої зображальної журналістики / Київ, ун-т, Інститут журналістики; Укл. Б. І. Черняков. - К.: ЦВП, 1998. - 19 с. [*]
460. Черняков Б. И. Изобразительная журналистика в печатних ередствах массовой информации: От возникновения до середині XIX столетия: Автореф. дисс. .. .д-ра филол, наук: 10.01,08 - журналистика / Киев. ун-т им. Тараса Шевченко, - К., 1998. [*]
461. Ананьев О. В., Ермичев А. А. "Повий град": проект духовного и социального переустройства мира // Философия и общест-во. - М., 1999. - № 1. - С 154-172. Париж, 1.931 - 1939. [*]
462. Аникеев В. Е. История французекой прессы (1830-1945). -М.: Фак. журналисти-ки МГУ, 1999.
463. Богучарская И. С. О. де Бальзак о те-ории и практике французской журналистики XIX века // El professo: 36. наук, праць вчених Придніпров'я. - Дніпропетровськ: Арт-Прєс, 1999. - С. 181-194. [*]
464. Виарто М Международные инфор-мационные агентства: впереди новые горизонти // Укр медіа-бюлетень. - 1999 -№ 3-4. - С 3-4.
465. Іванов В. Ф. Шляхи підвищення популярності періодичних видань. - 3-те вид., перероб. і доп. - К.: ЦВП, 1999. - 39 с. [*]
466. Короченский А. П. Зтическое регул и-рование журналистской деятельносги (зару-бежный опыт). - Ростов/на-Д., 1999.
467. Макаренко Є. А. Правове регулювання інформації у Європі. - К., 1999 [*]
468. Маткова Л. Особливості розміщення і тематичного наповнення "зошитів" у газеті "Liberation" (травень - листопад 1997 року) // Міжнародна журналістика-99: 36. робіт магістрів і спеціалістів /За заг. ред. О. К. М.е-лещенка. - К., 1999. - Вип. 1. - С. 54-70.
469. Мех Олена. Проблеми французької преси на сучасному етапі // Нові тенденції ЗМІ в посттоталітарний період / Київ, ун-т, Ін-тжурналістики. -К., 1999. -С. 55-57. [*]
470. Михайлов С. А. Зарубіжная журналистика: традиционные и новые СМИ, -С1Ж, 1999.
471. Міжнародна журналістика-99: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За заг, ред. О К. Мелещенка. - К, 1999. - Вип. 1.-155 с.
472. Світові мас-медіа: Короткий довідник / Київ, ун-т ім. Т. Шевченка; Упорядн. Т. І. Петрів, І. Ю Слісаренко - К.: ВІД "Київ, ун-т", 1999. - 49 с. [*]
473. Фихтелиус Зрик. Десять заповедей журналистики. - Стокгольм: Utbil'dningsra-dion, 1999. -155 с.
474. Французька преса // Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. 3. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов; Київ нац. ун-т ім Т. Шевченка. - К., 1999. - С. 484-494. [*]
475. Черняков Б. И. Развитие культурно-исторических предпосьшок иллюстри- рования периодической печати / Киев. ун-т, Институт журналистики. - К., 1999. - 28 с. [*]
476. Черняков Б. І. Фотографія в жур налістиці: від винайдення до початку XX століття /Київ, ун-т, Інститут журналістики. -К;: ЦВП, 1999.-57 с [*]
477. Шарончикова Л. В. и др. СМИ Франции в 1998 году // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. -М., 1999. -№ 5. - С. 41-68. [*]
478. Шкляр В. І. Журналістика і міжнародне гуманітарне право // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали наук.-практ. укр.-швей-царськ. семінару. - К.: ЦВП, 1999 -С 108-113.
479. Бригіда А. "Но Парі" - газета паризького метрополітену // Міжнародна журна-лістика-2000: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За заг ред О. К. Мелещенка - К , 2000. -Вип. 2.-С. 76-81. 480. Ващенко О Журнал "Ла белль Франс" // Міжнародна журналістика-2000: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За заг. ред. О К. Мелещенка. - К., 2000. - Вип. 2. - С. 81-87.
481. Голіченко Т. Над ким не сміємося // Дзеркало тижня. - К, 2000. - №3. - С. 14. [Фр. газ. "Канара"]. [*]
482. Гонне Ж. Школьные и лицейские газета: Пер с фр. ~ М.: ЮНПРЕСС, 2000 200 С. [*]
483. Гусейнов 3. "Юманите" начинает пе-рестройку // Известия. - М., 2000. - 22 ноя-бря. - С.4. [*]
484. Дмитровский А. "Опыты" М. Монте-ня как попьпка преодоления кризиса схола-стической традиции публицистического вы-ступления // Журналистика конца XX века: Материалы науч.-практ. конф. студ. и аспи-рантов 17, 18 ноября 2000 года. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 2000. - С. 97-100.
485. Доброва Е. А. Феномен европейского общественного мнения /У История Европы с древнейших времен до наших дней: В 8 т. -Т. 5. От Французской революции конца XVIII века до первой мировой войны - М.: Наука, 2000. - С 365-378.
486. Житарюк М. Преса Франції та і нфор- маційні глобалізаційні процесе // 36. праць каф. укр. преси. -- Л. ЛНУ ім. їв. Франка, 2000.-Вип. 3. -С. 88-93.
487. История мировой журналистики / Беспалова А. Г., Корнилов Е. А., Корочен- ский А. П., Лучинский Ю. В,, Станько А. И - 2-е изд. - Ростов/на—Д.: Старые русские, 2000. - 344 с.
488. Кибержурналистика: Франция // Журналів!. - X., 2000. - J\° 6.-31 июня, - С.21. [*]
489 Кучерова Г. 3. Очерки теории зару-бежной журналистики (XIX - первая половина XX вв.). - Ростов/на-Д. ИД "Комплекс", 2000. - 222 с.
490. Кузнго Арман Викторьен Освешение российских проблем во французской прессе (на примере газеты "Монд") // Журналистика конца XX века: Материалы науч.-практ. конф. студ. и аспирантов 17, 18 ноября 2000 года. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 2000. -С. 85-86.
491. Лимар Ю. Лоранс Лакур: "У Франції влада з журналістами не судиться" // Хрещатик. - К., 2000. - 6 квіт. - С. 4. [*]
492. Михайлов С. А., Никонов С. Б. Принципи сравнительного и между народного права в регулировании информационных погоков государств различных правових систем. - СПб., 2000. - 104 с.
493. Міжнародна журналістика-2000: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За гл. ред. О. К. Мелещенка. - К., 2000, - Вип. 2. -135 с.
494. "Національний фронт" Москви проти чеченського народу // Всесвіт - К., 2000 -№3/4. -С.176- 178. [*]
495. Носова Д. Найпопулярніша у Франції газета "Le monde", а журналісти там багато вчаться // Демократична Україна. - К., 2000.
- 7 квіт. - С. 3. Ін-т масової інформації. [*]
496. Ольхіна О. "Інтернешнл геральд триб'юн" - світова якісна газета / Міжнарод на журналістика-2000: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За заг. ред. О. К. Мелещенка. -К„ 2000.-Вип. 2. -С. 12-20.
497. Панцерев К. Современные французские журнальные издания и их метод освещения африканской проблеми II Невский наблюдатель: Региональный научный и про-фессиональный альманах журналистов Санкт-Петербурга и Северо-Запада Российской Федерации. - СПб: СПбГУ, 2000. -№ 1. - С. 66-68.
498 Рмкованов П. Я. Европейский опит государственного регулирования телерадио-вещания // Средства массовой информации в современном мире. 2000: Тезиси Между-нар. науч.-практ. конф. - СПб., 2000. -С. 121-123.
499. Рыкованов П. Я Франция: союз реклами и медиа в планетарной коммуникации // Век информации: Тезиси междунар. по-стоянно действ. науч.-практ. семинара (20 декабря 2000 года, Санкт-Петербург) / Сост. С. А. Михайлов. - СПб., 2000. - С. 16-18.
500 Скоробогатова Т. И. Журнал "Le fran-caise dans le monde" ("Французский язик в мире") как тип лингводидактического издания: Дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10 -журналистика / Ростов, гос. ун-т. - Рос-тов на-Д., 2000. - 136 с.
501. Старченко Т. Політична публіцистика Жермени де Сталь: переконаність, аргумен-гованість, наступальність // Публіцистика і політика: 36. наук, праць / За заг ред. В. І Шкляра. -К., 2000. -Вип. 1.-С. 28-30.
502. Ханова A.M.-Г. Французский журнал "Зкспансьон" как тип специализированного зкономического издания, 1967-1999 гг: Дис. ...канд. филол. наук: 10.01.10 - журналистика / Ростов, гос. ун-т – Ростов на-Д., 2000, - 157 с.
503. Шарончикова Л. В. Журналист и жур-налистское образование во Франции // От книги до Интернета. Журналистика и лите-ратура на рубеже нового тысячелетия / Отв. ред. Я. Н. Засурский и Е. Л. Вартанова. - М : Изд-во Моск. ун-та, 2000. - С. 147-158.
504. Буше Ж.-Д. Репортаж у друкованій пресі.-В:.: ІМІ, 2001,- 103 с.
505. Гордеева М, М. "Телескоп" Н.И.Надеждина и франкоязычная пресса //' Средст-ва массовой информации в совремепном мире. 2001. Тезиси Междунар. науч.-практ. конф.: В 2 ч. - СПб , 2001. - Ч, 1. - С. 16-17.
506. Дмитровский А. "Опыпы" М. Монтеня как попытка преодоления кризиса схола-стической традиции публицистического вы-ступления // Акценты. Новое в журиалисти-ке и литературе. - Воронеж, 2001. - Вьт. І -2 (22 - 23). - С. 43-48.
507. История печати: Антология (Д. Мильтон "О свободе печати", Л. Саламон "Всеоб-щая история прессы", Н. Новомбергский "Освобождение печати"). - М.: Аспект Пресе, 2001. - 419 с. - (Классика журналис-тики).
508. История печати: Антология (К. Бюхер "Происхождение газети", Сборник статей "Периодическая печать на Западе", Е,. В. Тар-ле "Печать во Франции при Наполеоне [", В. Л. Львов-Рогачевский "Печать и цензура"). - ТЛІ / Сост. Я Н. Засурский, Є Л. Вар-танова. - М.: Аспект Пресе, 2001. - 494 с. - (Классика журналистики)
509. Казакова Т В. Начальний гериод в истории западиоевропейской и русской жур-налистики: попытка сравнительного анали-за // Журналистика в 2000 году: реалии и прогнозы развития: Тезиси Междунар. науч.-практ. конф. 30 января - 3 февраля 2001 года. - В 9 ч. - М, 2001. - Ч. 3. - С. 40-42.
510. Кучерова Г. 3. Журналистика как обьекттеоретического анализа в европейской на-учной мысли XIX - первой половинь: XX вв. Автореф. дис. . ..д-ра филол. наук: 10.01.10 журналистика. - Краснодар, 2001. - 44 с.
511. Мурікан Ж. Журналістське розслідування. -К.: ІМІ, 2001. -74 с.
512. Прудивус Н. И. Современные тенден-ции развития мировой журналистики // Журналистика в 2000 году реалии и прогнози развития: Тезисы Междунар. наук.-практ. конф. 30 января - 3 февраля 2001 года. - В 9 ч. -М., 2001. - Ч. 3. - С. 22-23.
513. Сапунов В. И. Информационные агентства: к истории становлення // Журналистика в 2000 году: реалии и прогнозы развития: Тезисы Междунар. науч.-практ, конф. 30 января - 3 февраля 2001 года. - В 9 ч. - М., 2001. –Ч. 4. - С. 30-31.
514. Фіцак М. Посткомуністична Польща на сторінках журналу "Kultura" [Париж] // Вісн, Львів, ун-ту. Сер. ж-ка. - 2001. -Вип. 21. -С. 510-522. [*]
515. Шапе.Ж.-М. Інфографія у пресі. - К.: ІМІ, 2001. - 101 с.
516. Шарончикова Л. В. СМИ Франции // Вести. Моск. ун-та. Сер. 10: Журналистика. - 2001. - №5. - С. 61-64. [*]
517. Шарончикова Л. В. Французская журналистика в 1944- 1958 гг.: (Временный режим и IV Республика) / Под ред. Я. Н. Засурского. - М.: Фак. журналистики МГУ, 2001- 136 с. [*]
518. Лценко А. Голодомор 1932-3933 ро ків в Україні як проблема "Le Matin", "L'Ordre", "Le Petit Marseilles" // Вісн. Львів, ун-ту. Сер. ж-ка. - 2001. - Вип. 21. - С. 307-310. [*]
519. Кириченко К. Дослідження проблемно-тематичних ліній у французькій газеті "Монд" // Міжнародна журналістика-2002: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За заг. ред О. К. Мелещенка. - К., 2002. - Вип. 3. - С. 64-66.
520. Кузин О. А. СМИ и общественная сфера во Франции в Пятой республике // Акту альные проблеми Европы. - 2002. - № 2. - С. 64-73. [*]
521. Михайлов С. А. Современнаязарубеж-ная журналистика: правила и парадокси. -СПб. Изд-во В.А. Михайлова, 2002. - 446 с.
522. Міжнародна журналістика - 2002: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За заг. ред. О. К Мелещенка. - К., 2002. - Вип. 3. - 187 с.
523. Соколов М. Записки о галльской вой-ие // Известия. - М., 2002. - 27 апр. - С. 9 [ТВ Франции]. [*]
524. Федякін С. "Льйон Репюблікен" - газета для вдумливого та серйозного читача // Міжнародна журналістика-2002: 36. робіт магістрів і спеціалістів / За заг. ред. О. К. Ме-лещенка. - К., 2002. - Вип. 3. - С. 67 - 71.
525. Франция // Актуальные проблемы Европы. - 2002. - №2 - С. 190-198 [*]
526. Базиляк Діана. Медіа-ринок по-французькому // День. - 2002. - 20 груд. - № 235. - С. 18


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові