Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Діалогічні жанри в телевізійному мовленні

Ю. П. Єлісовенко

к. пед. н.,
доц.
УДК654. 197

У статті аналізуються наукові підходи до проблем телевізійного мовлення, розглядається розвиток діалогічних жанрів у сучасному телевізійному мовленні Росії та України.

In the article it is analyzed scientific approaches to the problem of television broadcasting as well as it is researched the development of analogical genres in the modern TV broadcasting of Russia and Ukraine.

Різноманітні за характером та призначенням жанри телевізійного мовлення, так само й ораторського мистецтва, як відомо, поділяються на монологічні та діалогічні. До перших належать такі, що передбачають виголошення одним оратором промови, інформаційного повідомлення чи такого тексту, що, на думку М. М. Бахтіна, "не потребує відповіді" [1]. До других відносять ті, що виголошуються двома або кіль сома мовцями, які ведуть між собою бесіду, розмову чи полеміку, що узагальнено називають діалогом. Метою цієї статті є аналіз наукових підходів до означеної проблеми, а також спостереження й оцінка розвитку діалогічних жанрів у сучасному телевізійному мовленні Росії та України.

Проблеми монологу і діалогу цікавили вчених не лише у давні часи. Сучасні дослідники, що представляють різні галузі знань (Б. Д. Гаймакова [2], С. Ф. Іванова [3], Є. В. Клюєв [4] - філологію, Б. А. Буяльський [5], Г. А. Олійник [6], Г. М. Сагач [7] -педагогіку, Р. О. Черкашин [8], 3. В Ставкова [9] - мистецтвознавство) теж, певною мірою, переймаються означеною проблемою. В їхніх працях подано визначення, ознаки и характеристики того чи іншого словесного жанру, висвітлено сучасні тенденції розвитку, проте не всі вони розглядають монолог чи діалог у телевізійному мовленні. Щодо останнього, то саме у такому контексті, хоча й дещо поверхово, їх свого часу розглянув Г. 3. Апресян [10], принаймні він один із перших знайшов місце теле- і радіомовленню у своїй класифікації жанрів ораторського мистецтва.

Значно більше уваги цим жанрам приділила Б. Д. Гаймакова, проте в її роботі можна знайти не зовсім коректне зіставлення монологу і діалогу. Так, монолог вона розглядає як "організовану систему втілених у словесну форму думок (а не реплік як у діалозі), що виголошуються з метою умисного впливу на оточення" [2, 53]. Отже, виходить так, що репліки в діалозі буцімто бездумні чи не здатні впливати на людей.

У цьому зв'язку слід нагадати, що ще давні греки від розуміння глибинної суті й значення діалогу в житті людства майже три десятки століть тому створили науку діалектику. Зрозуміло, що то була не філософська дисципліна "Діамат", а наука про ведення бесіди, полеміки, діалогу в формі запитань і відповідей, з метою пошуків істини. Арістотель писав: "Риторика - мистецтво відповідне діалектиці, бо обидві вони стосуються таких предметів, ознайомлення з якими може певним чином вважатися спільним здобутком усіх і кожного..." [11, 126].

Зауважимо відразу, телевізійне мовлення, як і ораторське мистецтво в цілому, навіть у своїх монологічних жанрах є, безперечно, діалогічним за своєю природою, оскільки спілкування з будь-яким мистецтвом взагалі має діалогічний характер, хоча цей факт зовсім не впливає на класифікацію жанрів за ознаками монологу чи діалогу. У соціальній психології справедливо вважається, що монолог є більш авторитарною формою подачі матеріалу котра найбільш припустима й жадана владою тоталітарного суспільства. Пригадаймо різноманітні за об'єктом висвітлення, глибокі за змістом та емоційні за способом подачі "Бесіди" неперевершеного оратора Іраклія Андроникова [12], що з'явилися в період хрущовської відлиги. Пам'ятаєте, співбесідники його були, хоча й не глухими, але німими?!

Отже, монологу притаманний рух інформації в односторонньому напрямі. Щодо діалогу, то йому властиві такі риси, як оперативність, гнучкість, динамічність, що виявляються в мотивах, особливостях, характері спілкування, обміну інформацією, у миттєвих реакціях на неї - текстах, підтекстах, жестах, міміці, поглядах тощо. Якщо монолог не терпить заперечень, то діалог, завдяки саме їм, розвивається більш активно й динамічно. Заперечення здатні надати простому діалогу нові якості - несподіваність, гостроту і навіть непередбачуваність у разі перетворення його в бурхливу суперечку, що з давніх часів зветься полемікою чи дискусією. У сучасному телевізійному мовленні як зарубіжному, так і вітчизняному спостерігається стала тенденція збільшення інтересу до діалогічних жанрів, яка зумовлена поглибленням та поширенням процесів демократизації в усіх сферах суспільного життя, у тому числі й телевізійному ефірі. Слід зазначити, що при цьому монологічні жанри телевізійного ораторського мистецтва, безперечно, не зникають, вони теж розвиваються, хоча інколи й поступаються місцем діалогічним жанрам як більш демократичним за своєю суттю і значущістю та різноманіттям характерів.

Аналіз сучасних зарубіжних телевізійних програм доводить об'єктивність існування сьогодні тенденції зростання інтересу і глядачів, і телевиробників саме до діалогічних жанрів. Це можна простежити на прикладі збільшення питомої ваги таких програм популярного російського каналу НТВ, як "Голос народу", "Незалежне розслідування", "Герой дня", "Герой дня без краватки", "Старий телевізор", "Гасіть світло", "Антропологія" та багато інших.

У цьому зв'язку слід зазначити, що деякі телевізійні програми наших загальнонаціональних каналів теж відображають згадану тенденцію. З доробку вітчизняних телевиробників до таких можна віднести програми: "Доброї ночі, Україно", "Студія 5", "Бістро", "Саме той", "Сніданок з "1 + 1", "Табу", "Без табу", "Прес-центр" тощо. Більшість із них, як помітно з назв, належить до так званих вечірніх і нічних програм, хоча поміж них є і ранкові, що можна вважати скоріше закономірністю, аніж випадковістю, їм не притаманні зайвий офіціоз, політиканство, консерватизм, надуманість, зашореність, хоча назвати їх лише розважальними теж не можна.

Саме такий вигляд має телевізійна програма "В ніч на суботу", основною ідеєю якої, на нашу думку, є ствердження унікальності людської душі, що розкривається в процесі пізнання ЇЇ потаємних куточків у невимушеній доброзичливій атмосфері за келихом вина, чашкою чаю чи філіжанкою кави у компанії з допитливою ведучою Оленою Роміною. Відповідають характеру програми час і місце зустрічі, темп і ритм бесіди, що разом сприяють розкутості гостей та їх самовираженню у процесі спілкування. Напевно, саме тому вони не видаються недосяжними, надмірно звеличеними, ідеалізованими.

Безперечно, популярність та добру славу цій програмі створюють її герої - відомі в Україні люди, яскраві особистості, політики, науковці, митці. Особливо привабливими були зустрічі з В. В Різуном та В. В. Скопенком. Програми за їхньою участю викликали закономірний інтерес телеглядачів Цьому сприяло багато таких чинників, як привабливість, неординарність характерів, щирість, відвертість героїв. Зворушливими були їхні спогади про своїх батьків, дитинство, студентські роки. У ході програми діалоги з ведучою поступово перетворювалися на невимушену щиру розмову про юнацькі мрії і перше кохання, аспірантське життя і професійне становлення, коло захоплень і сімейний затишок. У програмі було створено правдиві образи живих людей, відданих своїй справі, які розуміють і відчувають болючі проблеми сучасного життя України, але, незважаючи ні на що, торують шлях у майбутнє. Ці зустрічі ввійшли до скарбниці кращих телевізійних програм.

Та не все так добре з діалогічними жанрами в українському телевізійному просторі хоча б тому, що він далеко не весь є українським за духом, характером, спрямованістю, мовленням. Не є таємницею і той факт, що сьогодні у вітчизняних телерадіокомпаніях немає штатної посади літературного редактора, який би відповідав за дотримання тележурналістами в ефірі норм української літературної мови Згаданим вище проблемам автор цієї статті присвятив кілька попередніх публікацій [13; 14, 15].

Не завжди вдалими бувають спроби російськомовних ведучих і тележурналістів блиснути мовленнєвими імпровізаціями державною мовою у прямому ефірі в деяких ранкових і вечірніх програмах на "Новому каналі", у "Студії 5" на УТ-1. Розв'язання таких завдань подвійної складності з двома невідомими для ведучих (імпровізація + українська мова) виявляється неможливим через низький рівень володіння ними сучасною українською літературною мовою. Потуги ж підмінити її молодіжним сленгом, пожвавленою жестикуляцією чи іншою мімікрією є вкрай жалюгідними.

А чого варта так звана прихована реклама в не рекламних програмах? Вона часто буває відверто неприхованою та не завжди коректною, як, наприклад, реклама одного елітного ліцею, що мала місце в програмі "Студія 5" УТ-1 (денний ефір 9 квітня 2002 року). Упродовж 20 хвилин ведучі та герої сюжету в кращих традиціях компліментарного жанру розповідали про цей навчальний заклад, щоправда, користуючись при цьому кілька разів тим самим відеоматеріалом, який, до того ж, містив елементи антиреклами. У програмі легко читався і чітко вгадувався підтекст. Дітям багатих людей пропонувалося здолати перешкоди й випробування, іспити й тестування, щоб прилаштувати гроші своїх батьків у незвичайний, елітний ліцей. За це їх возитимуть на мікроавтобусі до школи, де вони будуть вивчати українську і англійську мови, розважатися у позанавчальний час.

При цьому їх забезпечать вишуканим харчування?!, доглядом російськомовних фахівців, а також... чималим електромагнітним випромінюванням від високовольтної лінії електропередач, що проходить поблизу подвір'я згаданого ліцею та слугує недоречним техногенним тлом для відеоматеріалу, знятого на природі. Таким чином, інколи прихована реклама, що є "інтелектуальним" продуктом деяких представників нашої телевізійної молоді, перетворюється на неприховану антирекламу, створену, напевно, за рахунок рекламодавця.

На жаль, сьогодні вітчизняний виробник українськомовного телевізійного продукту за загальною кількістю телевізійник програм діалогічного жанру, а подекуди і за їх якістю, навряд чи наздогнав лише один російський канал НТВ, бо питома вага саме такого інтелектуального телевізійного продукту на цьому каналі становить більше 80 %. Спробу трансформувати щотижневий аналітичний огляд новин на каналі РТР зробив і відомий російський журналіст М. Сванідзе. Тепер у нього впродовж всієї програми в студії буває ціле збіговисько політиків, учених, письменників, митців, журналістів, такий собі "голос народу в "Дзеркалі". Проблема лише в тому, щоб останнє, як то кажуть, не було кривим. З метою активізації уваги до злободенних проблем та своєї програми він одного разу запросив до студії навіть військовослужбовців сержантського складу, що приїхали прямо з бойових чеченських окопів до мирної білокам'яної скаржитися на порушення умов контракту - регулярну затримку зарплати Незважаючи нате, що після повернення з "телезірками" розірвали контракт, і ніхто не знає, де вони і що з ними, інтерес телевізійної аудиторії до програми Миколи Сванідзе, як відповідно й її рейтинг, зросли.

Цей факт, безперечно, можна розглядати під різним кутом зору. Тут доречним було б нагадати слова Арістотеля, який писав: "Риторика корисна, тому що істина і справедливість за своєю природою є сильнішими від своїх протилежностей, а якщо рішення приймаються не належним чином, то істину і справедливість неодмінно перемагають її протилежності, що гідно осуду" [12, 128]. На нашу думку, справедливість частіше звучала у "Голосі народу" зі Світланою Сорокіною, аніж у "Дзеркалі" з Миколою Сванідзе. Певен, що у тому числі й цим була зумовлена популярність каналу НТВ. На жаль, голос українською народу в програмі В. Долганова "7 днів" звучить трохи непевно і якось дивно в унісон із ведучим і останнім афоризмом кожної його програми, нібито хтось невидимий це все запрограмував. Така собі "безконфліктна" драматургія. Все добре, все спокійно, все гаразд, як у тихому болоті, буцімто там нічого й не водиться, то що ж про нього говорити?! А якщо й водиться, то всі й так добре знають що, тим більше не варто! Такі вже в нас діалоги, як у старому чорно-білому телевізорі.

Відомий філософ Давнього Сходу Аль-Ферабі писав: "Групу людей, що сповідують одну і ту саму ідею, посилаються на один і той самий авторитет, котрий веде їх за собою, думку якого вони всі поділяють, можна розглядати як один розум, а один розум може помилятися... Коли ж різні розуми зійдуться після роздумів, самоперевірки, суперечок, дискусій, дебатів, розгляду з протилежних сторін, то тоді не буде правильнішого за те переконання, до якого вони дійдуть" [16, 45]. А тут аж не терпиться сказати: "Кінець цитати!"

Отже, діалогічні жанри ораторського мистецтва сьогодні потребують подальшого глибокого вивчення, дослідження, осмислення й більш широкого використання на всіх каналах вітчизняного телевізійного мовлення. Проведення ж їх у прямому ефірі здатне заінтригувати глядачів та додати певної гостроти, адже наявність діалогічних телевізійних програм у демократичному суспільстві, що проходять саме у такий спосіб (у прямому ефірі) та неодмінно передбачають вільний обмін думками, є свідченням фактичної реалізації права його громадян на свободу слова.

Список посилань

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. испр. и доп. М.: Искусство, 1986. – 444 с.
2. Мастерство эфирного виступления: Учебное пособие Под общ. ред. Б. Д. Гаймаковой. – М.: ИПК работников Телевидения и Радиовещания, 1994. – С. 53.
3. Иванова С. Ф. Искусство диалога, или Беседы о риторике. – Пермь, 1992.
4. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Днеспознция. Элокуция): Учеб. пособие для вузов. - М.: "Издательство ПРИОР", 1999. – 272 с.
5. Буяльський Б А. Поезія усного слова: Азбука виразного читання: Книга для вчителя. –2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Рад. шк., 1990.
6. Олійник Г. А. Виразне читання. Основи теорії: Посіб. для вчителів. - Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2001.
7. Сагач Г. М. Риторика. – К., 2002.
8. Черкашин Р. О. Художнє слово на сцені. – К., 1989.
9. Совкова 3. В. Энергия живого слова. – Л., 1991.
10. Апресян Г. 3. Ораторское искусство. – М., 1978.
11. Аристотель. Риторика // Логнка и риторика: Хрестоматия. – Мн.: НТООО "Тетра-Системс", 1997. – С. 126-128.
12. Андроников И. Л. К музыке. – К.: Муз. Україна, 1986.
13. Єлісовенко Ю. П. Культура і техніка мовлення в теле-, радіожурнал і етиці як чинники підвищення загальнонаціональної культури // Стиль і текст. – 2001. – № 2.
14. Єлісовенко Ю. П. До питання про методику практичного оволодіння мистецтвом красномовства Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. К.: ДАККіМ, 2001. – С. 223-225.
15. Єлісовенко Ю. П. Ораторське мистецтво: Навч. посібник. – К.: "Ділова Україна", 2002. – 155 с.
16. Аль-Фераби. Философские трактати. – Алма-Ата, 1970. – С. 45.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові