Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Текст і дискурс: єдність та протилежність
(Серажим К. С. Дискурс: генеза, архітектоніка, варіативність: Монографія)

В. О. Карпенко

к. філол. н.,
проф.
УДК 001. 85

Попри пильну увагу світової філологічної проблеми дискурсу впродовж останніх 50 років та значну кількість наукової літератури з цієї теми, вона не тільки не опрацьована з достатньою теоретичною повнотою, а й ставить більше запитань, ніж дає відповідей, зайвий раз засвідчуючи складність та багатоаспектність цього мовного феномену. Власне, немає навіть одностайності вчених щодо визначення суті самого поняття "дискурс", яке б охоплювало всі його грані та особливості. Тому вже саме зацікавлення К. С. Серажим цією темою та сміливість дослідниці, що взялася заповнити прогалини лінгвістичної науки у царині мовленнєвої діяльності людини, заслуговують поваги і схвалення; її монографія "Дискурс: генеза, архітектоніка, варіативність" недавно побачила світ.

Авторка, цілком слушно вважаючи, що у дискурсі відображається глибінь менталітету народу, його етнічна культура та звичаєвість, поставила перед собою завдання - з'ясувати його роль і місце у масовій комунікації, зокрема, засобах інформації, його комунікативної адекватності, ментальної природи у вивченні впливу етнічних, соціально-культурних, психологічних умов, а також формування стратегії генерування дискурсів у живому мовленні. Особлива увага в науковому дослідженні приділяється аналізові та вивченню політичного дискурсу на прикладах нинішньої української реальності. У монографії доводиться, що взаємодія виражених у тексті ідей, мисленнєвих процесів мовця, суто мовних структур та відносин між мовцем й адресатом, з одного боку, актуалізується в комунікативному середовищі під впливом екстралінгвістичних чинників, а з іншого - є ще актом мовлення, невіддільним компонентом цілеспрямованої соціальної дії. Успішній реалізації завдання монографії підпорядкована її концепція, структура та композиція. У першій частині розглядають ся методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу, його комунікативна природа та можливості, значення та співвідношення понять "дискурс" і "текст". Тут, як, власне, і в інших розділах, авторка залучає чималу джерельну базу, аналізує й порівнює праці закордонних та вітчизняних фахівців.

Друга частина монографії присвячена архітектоніці дискурсу, зокрема розглядові питань його прагматики та семантики. У ній теоретичні визначення накладаються на практичні реалії, ілюструються на прикладі текстів засобів масової інформації. Для аналізу взято широке коло української періодики, зокрема газети "Україна молода", "Вечірній Київ", "Дзеркало тижня", "День", "Українське слово", "Товариш", "Інформбюлетень" та багато інших.

Нарешті, третя частина, як на мене, чи не найцінніша саме аналізом практики: вона присвячена політичному дискурсові як феномену сучасного інформаційного простору України. Політичний дискурс на конкретних прикладах розглядається в різних планах та ракурсах: його еволютивна природа, ціннісні домінанти, аргументовані сть. Окремі розділи присвячені еволюції дискурсу від тоталітарного до демократичного в контексті нової стилістичної норми політичної мови, а також основним його жанровим формам.

На відміну від деяких філологів, які ототожнюють дискурс з текстом, К С. Серажим проводить між ними чітку межу. Дослідниця показує їхню функціональну різницю і водночас підкреслює їхню діалектичну взаємозалежність. Авторка доводить дискурс - це процес мовленнєво-мислиннєвої діяльності людини, а текст - продукт дискурсу, матеріалізований результат, що його досягає особа в цьому процесі.

Праця К. С. Серажим має як теоретично-наукове, так і практично-прикладне значення. У першому випадку вона оглядає та узагальнює теоретичні досягнення світової лінгвістики щодо проблем дискурсу Та доповнює і до певної міри закриває прогалини недостатньо дослідженої вітчизняної дискурсології Зокрема у прані, як уже зазначалося, досить детально йдеться про діалектичну протилежність та єдність таких категорій, як текст і дискурс, визначається роль особистості мовця в стратегії побудови дискурсу, з'ясовується архітектоніка та семантика породження дискурсу, аналізуються на національному матеріалі особливості дискурсу політичного.

Практично-прикладне значення монографії полягає в тому, що у ній підводиться теоретична база під практичну діяльність українського політикуму та засобів масової інформації й журналістів Зокрема, акцентовано увагу на лексико-фразеологічних особливостях політичного дискурсу та на його основних жанрових формах. З огляду на це праця буде корисною не тільки для науковців-філологів, а й для викладачів інституту та факультетів журналістики, які ведуть фактичні заняття з журналістської та редакторської майстерності, для студентів, що опановують нелегку журналістську професію, для журналістів-практиків, для всіх учасників політичного процесу, надто під час передвиборних кампаній.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові