У статті представлено результати дослідження оцінної лексики публіцистики сучасної партійної преси. На матеріалах газет, засновниками яких с політичні партії України, показано, що актуалізація емотивності текстів є не тільки стилістичним засобом публіцистики, а й функціональним. Саме емоційно-експресивна лексика сприяє формуванню суспільної думки, її організації в певному ідеологічному напрямі.
The results of the emotions research of the contemporary party press lexicon have been explained in this article. The Ukrainian party press convinces, that actualization of the emotional lexicon is not only the style method of interpretative reporting, but the functional one also. Just the emotional and expressional words are promoting the shaping of the public opinion and its organizing to some ideological direction. Keywords: emotional lexicon, negative lexicon, emothemes, political discourse, the suggestive function.
Мова українських політичних ЗМІ початку XXI століття зазнала істотних змін, зумовлених новими реаліями політичного життя. Актуальність ретельного вивчення зумовлена важливістю виявлення основних закономірностей її функціонування у політичному дискурсі, дослідження шляхів еволюції мови партійних мас-медіа і тих чинників, що впливають на її розвиток. Це сприятиме вдосконаленню журналістського тексту, підвищенню його ефективності та сили впливу на аудиторію.
"Уся історія вивчення масової комунікації ілюструє постановку дослідницького питання про ЗМІ як інструмент впливу на маси, <...> бо то природна функція ЗМІ: забезпечити суб'єктно-об'єктні стосунки між мовцем та масовою аудиторією з метою впливу на об'єкт у контексті масової поведінки" [1], - наголошує на природності сугестивної функції ЗМІ директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка проф. В. В. Різун.
З огляду на це мова преси є об'єктом наукових зацікавлень багатьох українських науковців, зокрема О. Пономарева, В. Різуна, К. Серажим, Н. Непийводи, А. Мамалиґи, М. Феллера. їхні розвідки спираються на роботи дослідників цього питання ще за радянських часів (Є. Вольфа, В. Грідіна, Б. Грушина, Н. Костіної, О. Мягкової, М. Стерніна, В. Шаховського) і закордонних учених (Т. Ван Дейка, П. Стросона, Д. Локка, 3. Харріса).
Все частіше з'являються наукові дослідження про мову політичної преси, оскільки, за висловом К. С. Серажим, "вербальним виявом політики є політичний дискурс". Проблемі політдискурсу присвячені наукові дослідження російських учених А. Баранова, Є. Какоріна, М. Свиріна.
Продовжуючи їх розробки, ми обрали об'єктом дослідження емотивність сучасної партійної преси України з метою перевірки, чи є активізація вербального втілення емоцій у партійній публіцистиці запорукою результативності сугестивної функції ЗМІ. Іншими словами, чи справді "знання, підкріплені емоціями, перетворюються в переконання".
Уперше термін "емотивність" було введено до наукового обігу В. Шаховським [2]. Він позначив "словесну маніфестацію емоцій", коли на мовному рівні у тексті емоції трансформуються в емотивність. Трохи раніше про наявність у слові емоційного навантаження наголошували Я. Рейковський [3], М. Стернін [4].
Можна назвати чимало лінгвістів, які зробили істотний внесок у вивчення евалюативної (ціннісно зіставленої) семантики: Н. Арутюнова, В. Телія, Д. Шмельов, 3. Вендлер, Р. Хеар, В. Циллінг. їхні дослідження найчастіше присвячені виявленню та опису лексем з оцінним значенням, доцільності та неминучосіі вживання засобів оцінки в текстах (переважно наукового мовлення). Автори, котрі досліджують оцінки в публіцистиці, зупинялись на аналізі її засобів як стилістичної риси, крім К. С Серажим, В. Грідіна, які розглянули оцінну лексику як функціональну семантико-стилістичну категорію.
В одній з робіт дослідника емоційності текстів, московського вченого В. Грідіна, висловив думку, що використання емоційно забарвлених слів у пресі сприяє виникненню емоцій у читачів [5]. Саме це при спеціальній подальшій розробці сприяє науковій організації агітаційно-пропагандистської роботи в плані впливу на аудиторію, коли активізація емоційного прошарку лексики тексту пробуджує у масах певні емоції.
Поняття "позитивне - негативне", "брудне - чисте", "руйнівне - конструктивне" об'єктивно присутні в складі будь-якого політичного тексту, але коли їх протистояння стає більш інтенсивним і жорстоким, а в суспільстві бракує інформаційних технологій, відбувається "закономірне зміщення від методів переконання у бік впливу на емоції електорату, - наголошує авторка монографії про політдискурс, професор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка К. С. Серажим. - До найменш вивчених належать еволюції психологічного характеру, пов'язані з поняттями емоцій, почуттів, мотиву" [6].
У сучасних дослідженнях у галузі лінгвістики спостерігаємо перехід від вивчення мови ЗМІ як замкненої системи до вивчення її численних зв'язків і функцій. Наслідком цього стало виникнення комплексних наук - соціолінгвістики, психолінгвістики, медіалінгвістики тощо. Для поглибленого дослідження емоційної насиченості партійної публіцистики залучено соціологію масової комунікації, об'єктом якої є збір та обробка інформації про вплив ЗМІ на аудиторію; психолінгвістику, що вивчає психологічні механізми розуміння висловлювань у межах "комунікатор - аудиторія"; філософію, точніше аксіологію, яка досліджує загальнолюдські цінності. До роботи необхідно залучити також політологію, оскільки, досліджуючи емотивність партійної преси України, не обійтися без аналізу політичних програм тих партій, які існують сьогодні в Україні.
Політика та мас-медіа - традиційні партнери та водночас супротивники в галузі масової комунікації, бо разом здійснюють суттєвий вплив на формування масової свідомості. Обсяг робіт зростає в період виборчих процесів. Тому, говорячи про емотивність публіцистичної полеміки, доречно зробити соціологічну вибірку емотивних компонентів з партійної періодики саме передвиборного періоду. Найближчими за часом до нас є вибори Президента України у 2004 році.
Розташування політичних сил напередодні виборів Президента України в 2004 році російське інформагентство "Стрінгер" прокоментувало так: "Сьогодні в процес виборів включилися півтора десятки політичних угруповань, і кожне з них має певний медіа - ресурс" [7].
Про підтримку висунутого кандидата в Президенти Партією регіонів чинного Прем'єр-міністра В. Януковича на сторінках партійних газет заявили: НДП - газета "Україна і світ сьогодні", СДПУ(о) - "Наша газета+", Всеукраїнське політичне об'єднання "Жінки за майбутнє" - газета "З жінками за майбутнє", Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) - газета "Досвітні вогні" тощо. Це провладна партійна преса.
Газета "Без цензури", яка не має статусу партійної, але підтримала кандидатуру В. Ющенка та парламентський блок "Наша Україна", "Комуніст", що послідовно відстоювала право бути Президентом України П. Симоненка, та газета "Товариш" - друкований орган Соціалістичної партії України, очолюваної О. Морозом, - обрані для дослідження, як представники опозиційних на той час партій української політики.
Таким чином, перед нами постає цілісна система партійних видань України та їх друкованих органів. Об'єднує всіх кілька моментів: ці партійні видання є соціально-політичними, а не комерційними, їх ідеологія визначається інтересами керівництва партії та сприймається крізь призму поглядів прибічників чи противників партії-засновника, а ступінь емоційної забарвленості визначається мірою наближеності чи віддаленості від влади.
Крім того, "над кожним партійним виданням висить дамоклів меч виборів і надзавдання будь-що завоювати симпатії виборців" [8]. Тому журналісти партійних газет взяли на озброєння різні методи підвищення уваги до своїх матеріалів, серед яких не останнє місце посідає метод впливу на свідомість читача шляхом позитивної чи негативної емотивності поданих читачу текстів.
Обравши для дослідження по одному номеру вищезгаданих партійних газет (за липень 2004 p.), було зроблено вибірку з шести статей кожного видання, вибіркова сукупність становила приблизно 8 тисяч досліджуваних одиниць. У ході дослідження вибирались "емотеми" -"відрізки тексту, від слова до всього тексту, зміст яких або форма вираження змісту є джерелом емоційного впливу" [9]. Категорій дослідження було всього дві: позитивні та негативні емоції, що викликають певні емотеми об'єкта дослідження. Був застосований гедоністичний метод Додонова - "якщо слово викликає приємні чи неприємні емоції, воно емотивне" [10].
Під вибірку підпали тільки іменники та прикметники, бо, як зазначає Є. Вольф, "найбільш призначеними для оцінки словами є номінальні частини мови; вони, будучи універсальними за призначенням, являють собою ту лексику, яка в мові створює загальну картину світу, викликаючи емоції" [11].
Ми використали, як основний, метод контент-аналізу, суть якого полягає в тому, щоб зрозуміти, "як часто та чи інша одиниця аналізу з'являється в повідомленні у зв'язку з іншими одиницями, а на основі цього робиться висновок про глибинний задум комунікатора" [12]. Це дозволило нам зробити певні висновки.
Результати дослідження частотності використання негативних емотем у досліджуваних партійних публіцистичних статтях довели, що найбільш обережними у використанні негативних емоційно-експресивних одиниць є провладні партійні газети (у дужках зазначено відсоткове співвідношення негативних емотем до загальної кількості досліджених одиниць номера газети):
Проаналізувавши лексику партійної провладної преси, можемо сказати, що журналісти оберігають спокій читача від перенасичення негативними емоціями. І це не збіг обставин, а закономірність, керована бажанням засновників газет використовувати друкований орган у позитивному, заспокійливому масову свідомість, напрямі.
Про те, що у партійних ідеологів були прямі вказівки діяти саме так, свідчить виступ Президента України Л. Кучми на III Всеукраїнському пленумі творчих спілок митців України в 1995 році: "Недоліки та втрати прораховуються легко та звично, а набуте - важко. Адже його треба спочатку усвідомити, зрозуміти, зважити". Тому допомагати державі "оберігати тендітні паростки нового" покликані ЗМІ, тільки їх об'єктивність трохи зміщується в бік здобутків, оскільки "якщо пересічний громадянин добровільно відмовиться від уже досягнутого, політична енергія України вихлюпнеться гейзером із багнюки" [13].
Вже згадані статті газети ВПО "Жінки за майбутнє" насичені позитивною лексикою: зменшено-пестливими формами іменників, піднесеними епітетами-прикметниками. Слово "добро" в досліджуваному номері використано 9 раз, а цілий масив віддієслівних іменників опредмечував такі поняття, як збільшення, порозуміння, схвалення, задоволення й т. ін.
Іншою є позитивна емотивність "Нашої газети+". Тут домінуючою є лексика соціальної тематики ("міцні гарантії", "активізація", "пільги"), найчастіше вживаною - форма прикметників найвищого ступеня порівняння. Найчастіше вживаним словом журналістів номера газети є слово "співпраця" та похідні від нього, використані в досліджуваному номері 7 разів. А всі негативні іменники та прикметники (їх 31 на 1000 слів) зібрані у статті "Німеччина та соціал-демократичний вибір". Отже, для аналізу діяльності німецьких однодумців знайшлися критичні слова, а для відвертої розмови про суспільні проблеми України - ні.
Таким чином, модель інформаційної взаємодії влади і партійної провладної преси набуває завершеної форми: влада визначає, яка саме інформація допоможе громадянам усвідомити здобутки, а функція партійних провладних газет - подати інформацію в нейтральному тоні зі схильністю до прикрашення дійсності. Так ідеологія тримає під контролем бажання журналістів вільно обирати форму своїх висловлювань.
З точністю до навпаки складається в пресі опозиційних партійних ЗМІ. З дослідження емотивності партійних газет комуністів, соціалістів і публікації на захист "нашеукраїнців" видно, що емотивність їх публіцистичних текстів значно вища, а також протилежно забарвлена - вона негативна.
Про те, що такі публікації виконують сугестивну функцію краще, ніж позитивна емотивність, стверджують психологи. Американська теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер) наголошує: якщо людина не може висловити незгоду з якимось пиіанням, то вона схильна змінити свою думку з приводу даного питання, щоб уникнути дисонансу, внутрішнього дискомфорту, напруженості. Експеримент щодо навіювання думки про необхідність та корисність споживання в їжу саранчі довів правильність теорії американських психологів. Повідомлення передавалося двома типами мовлення комунікаторів: у першій групі аудиторію переконувала людина, яка користувалася позитивною лексикою, у другій - застосовувались негативні слова, що супроводжувались безапеляційною поведінкою оратора. Виявилося, що кількість людей, які змінили своє ставлення до споживання в їжу саранчі на позитивне, більше в другій групі, у агресивного оратора. Відбулася активізація уявлення - чуттєво-наочного, узагальненого образу всього того, про що говорив промовець, це відтворилося у свідомості й без прямої дії самих предметів і явищ на органи чуття.
За теорією Л. Фестінгера, розрив між внутрішнім ставленням і зовнішнім примусом був більшим саме у другій групі. Це викликало велике внутрішнє напруження, для зняття якого багато учасників експерименту вирішили погодитися з комунікатором. Ставлення до проблеми змінилося.
На цій пропагандистській ниві найбільш ефективно "ятрить" своїх читачів газета "Комуніст", де в досліджуваному номері на 4 тисячі одиниць припало 405 емотивів, серед яких 350 - з негативним значенням. Майже кожне десяте слово не просто несло інформацію, а хвилювало, непокоїло, викликало негативну емоцію. Категоричність відчувалась уже в заголовках статей: "Наші діти - не гарматне м'ясо!", "До агресорів у денщики?", "Щерборізом по сумській науці!".
Тексти статей просто перенасичені іменниками-жаргонізмами ("наволоч", "гидота", "вошва"), епітетами-прикметниками ("енергійні крикливці", "буйне божевілля", "шизоїдні радикали", "бурякова мордяка"), просторіччями ("повний голяк", "погнав тюльку").
Функція таких текстів "не в простій трансляції вербальних стимулів, а в постачанні суспільній думці будівельного матеріалу для формування власної думки про соціальну проблему. При цьому автори статей через технологічні прийоми створюють ситуацію, коли суб'єкти відчувають себе причетними до загальної справи" [14].
Негативна інтерпретація подій опозиційними партійними газетами навіює своїм читачам думку про необхідність змін у суспільстві через прихід до влади свого кандидата. "Дискурс боротьби, характерний для передвиборного періоду, реалізується у декілька етапів: привертання уваги до кандидатів, дискредитація опонентів і завоювання аудиторії. Перемагає у цій боротьбі той. хто найкраще дискредитував дискурси опонентів" [6], і, вміло використавши весь клубок проблем української дійсності, завоював цим симпатії читача.
Слушність зауваження про дієвість актуалізації саме пейоративної (негативної) лексики в політдискурсі боротьби довело життя: вибори Президента закінчилися так званою "Помаранчевою революцією" й перемогою саме опозиції. А в організації та підтримці масових акцій протесту проти фальшування виборчого процесу, антидемократичное існуючої влади свій вклад зробили й партійні газети опозиційних партій. При цьому довели, що партійна публіцистика в гострі, відповідальні моменти життя країни, супроводжується неодмінною семантичною актуалізацією оцінності, а ознаки політичної оцінки залежать від позиції газети, точніше, її партії-засновниці. Різні ідеологічні настанови газет диктують використання одних і тих же слів у кардинально відмінних значеннях - то з позитивною, то з негативною оцінкою.
Проблема полягає лише в тому, що висвітлені подібним чином факти, події, коментарі до них мають односторонній характер. У сучасній ситуації чіткого розмежування партійної преси майже немає нейтральних газет. Єдиним прикладом може слугувати тільки тижневик НДП "Україна та світ сьогодні", яка "декілька років поспіль дотримується формату поміркованого громадсько-політичного 3MJ" [8]. А співвіднесеність позитивно забарвлених одиниць до негативних - 98 : 97 - дає точну оцінку реалістичному баченню журналістами газети політичних подій.
І все ж про недоцільність такої "нейтральності" в гострі політичні моменти життя країни свідчить також життєвий факт: своїми поглядами щодо функцій комунікації журналісти тижневика не поступились, а от на політичній мапі країни позиція народних демократів В. Пустовойтенка виявилася нечіткою, що суттєво відбилося на рейтингу НДПУ. У перспективі будемо мати ще одне поле для дослідження: з'ясуємо, чи будуть зроблені висновки редакторами "білих і пухнастих" партійних газет, як тільки вони самі стануть з провладних - опозиційними? І чи не послабне таке категоричне емоційне забарвлення після завершення виборчих перегонів? Можливо, партійна преса України все-таки візьме за зразок модель європейських колег; де "гарні видання допускають на свої шпальти носіїв інших політичних симпатій, хоча й жорстоко їх при цьому критикують. У Євросоюзі немає лівої, правої преси, й це дає громадянам право обирати для себе те, що найбільше відповідає їх політичним уподобанням. Принципово неправильним є уявлення про журналіста, як агітатора. Його роль у суспільстві - роль посередника суспільної реальності, але не діяча" [15].
Все-таки навіть з "національними особливостями" українські партійні ЗМІ (особливо опозиційні) гідні того, щоб повчитися в них відвертості називати небезпечні політичні речі своїми іменами. Партійна преса України грішить суб'єктивізмом, категоричністю, контрастністю в судженнях, але саме з таких різних і щирих точок зору можна скласти об'єктивне уявлення про реальний стан дійсності, заклавши підґрунтя у фундамент демократії та свободи слова.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові