Ласкаво просимо

УДК 070.19

У статті йдеться про методику наукового дослідження історії європейської пражурналістики. Визначено предмет явища та основні напрями його дослідження.

The article deals with the method of scientific exploration of the history of European "ante-journalizm". The subject of concept and main ways of its exploration were determined.

Сьогодні, коли політична ситуація вимагає від України визначеності політичного вектора (Європа, США чи Росія), актуалізується "культурно-генетичний" вибір нашої держави, який завжди був європейським. Генетична "європейськість" України зумовлена тим, що давньогрецька цивілізація ще з VI століття до н. е. поширювалась на території нашої країни майже до містечка Лубни, що на Полтавщині (де археологи знайшли рештки храмів Діоніса, Артеміди та Аполлона), й мала відчутний вплив на культуру та побут місцевих племен. Тому, незважаючи на мінливий політичний момент, який часто зумовлюється політичною кон'юнктурою, сфера гуманітарної освіти в Україні, на наш погляд, має бути орієнтована проєвропейськи. В освіті майбутніх українських журналістів важливу роль повинні відігравати курси "Зарубіжна література" та "Зарубіжна журналістика". Якщо перша дисципліна має тривалу історію, а отже, достатньо розвинуті й науковий доробок вивчення самого предмета, і навчальні методології та методики, то курс "Зарубіжна журналістика" тільки-но народжується і майже не має ні сучасного наукового доробку, ні методико-методологічних розробок. При цьому саме курс з історії журналістики (і вітчизняної, і зарубіжної) є "особисто-формуючим" [1, 5] у системі підготовки майбутнього журналіста. Отже, поглиблене вивчення історії зарубіжної журналістики має не лише наукову, а й педагогічну та політичну актуальність.

Провідним навчальним посібником в Україні з історії зарубіжної журналістики є, на наш погляд, російський підручник "История мировой журналистики" [2]. У ньому джерела зародження журналістики визначаються винятково винайденням книгодрукування, тобто серединою XV століття. Але ж європейська цивілізація існувала і до XV століття, отже вона створила певну систему суспільної комунікації, яка має безпосереднє відношення до історії журналістики. Українською наукою пражурналістський період європейської журналістики відображено, в монографії П. М. Федченка [3]. Автор не ставив перед собою завдання висвітлити всю систему суспільної комунікації до газетного періоду, його цікавили лише безпосередні попередники преси. Вважаємо, що пражурналістику доцільно вивчати не тільки як низку "попередників" преси, а й як систему каналів суспільної комунікації (КСК).

Таким чином, методика вивчення європейської пражурналістики полягатиме у:

– виробленні чіткого формулювання явища пражурналістики;

– визначенні її хронологічних меж;

– виявленні та систематизації власне означеного предмета;

– дослідженні системних зв'язків між окремими елементами явища.

Спираючись на концепцію В. В. Різуна "про психологічну масу як соціальний суб'єкт" [4, 2], пропонуємо таке визначення явища "пражурналістика":

Пражурналістика – це процеси соціальної комунікації, що існували до появи преси, які або були пов'язані з цілеспрямованим поширенням у "психологічній масі" актуальної соціально значущої інформації (СЗІ), або сприяли виникненню форм публіцистики [5, 24–37] і періодики [6].

Тобто до пражурналістики я пропоную відносити, з одного боку, будь-які (!) (а не тільки схожі на періодику) засоби поширення СЗІ, а з іншого боку, будь-які форми, стимулювання появи журналістики та публіцистики.

Відштовхуючись від ідеї С. Костя про те, що специфіка журналістики визначається не тільки її конститутивними особливостями або внутрішніми законами, а й "характером тих функцій, які вона виконує, своїм призначенням" [7, 122], вважаємо, що історія європейської пражурналістики практично збігається з цивілізаційною періодизацією: античність, середньовіччя, Відродження. Кожна з епох породила свою систему КСК та висунула або активізувала власні пражурналістські форми (тобто явища, що передували пресі).

Пропонуємо таку класифікацію пражурналістських явищ (див. табл. 1–3).

Запропонована класифікація, звичайно, потребує подальшої систематизації, уточнень, доповнень, але водночас вона може сприяти більш ґрунтовному вивченню пражурналістики як явища, що є основою зародження та розвитку масової комунікації в Європі.

Таблиця 1. Пражурналістські явища античності.

Таблиця 2. Пражурналістські явища середньовіччя.

Таблиця 3. Пражурналістські явища Відродження

1. Михайлин І. Л. Про користь і мету вивчення історії журналістики // Хавкіна Л. М. Історія української журналістики XIX ст. Короткий семінарій. – Х., 2004. – С. 4–10.

2. История мировой журналистики. – Ростов на/Д., 2000.

3. Федченко П. М. Преса та її попередники. – К., 1969.

4. Різун В. В. Маси. – К., 2003.

5. Здоровега В. Й. Теорія та методика журналістської творчості: Навч. посіб. – Л., 2000.

6. Казакова Т. В. Европейская пражурналистика: объем понятия // Вісник ХНУ. – 2004. – № 631. – С. 220–223.

7. Кость С. До питання про періодизацію західноукраїнського журналістського процесу першої половини ХХ ст. // Збірник праць кафедри української преси: На пошану професора Володимира Здоровеги з нагоди 70-річчя від дня народження. – Л., 2000. – Вип. 3. – С. 107–126.