Ласкаво просимо

Особливості німецькомовної преси Запорізького краю початку ХХ ст.

У статті розглядаються питання функціонування німецькомовної періодики в контексті системи преси Запорізького краю початку ХХ ст.; простежені передумови, етапи становлення та розвитку, типологічні особливості періодики німецьких колоній.

The article is devoted to the question of the German periodicals functioning in the context of the system of press of Zaporizzha region at the beginning of the XX century, the main conditions, stages and peculiarities of the newspapers and magazines of German colonies on the south of Russia.

Нині досить актуальним вважається питання статусу, розвитку, взаємовпливу та самовизначення національних меншин в Україні, адже, дбаючи про свої корені, вони активно відстоюють право бути повноцінними громадянами держави. Ця проблема надто болісна для південних територій, де історично формувався поліетнічний і поліконфесійний регіон. Власне, цей чинник і до сьогодні активно впливає на внутрішнє й міжнародне життя держави.

Заселення українських земель прибульцями з інших країв – окрема сторінка в історії етнокультурного формування України, що викликає зацікавленість науковців, оскільки є малодослідженою або однобічно викладеною крізь призму ідеологічних нашарувань минулого. Передусім дослідники звертаються не лише до передумов або етапів утворення іноземних колоній, а й аналізують традиції, побут, особливості економічного, політичного й інформаційного розвитку переселенців.

У цьому контексті цілком закономірний інтерес до особливостей становлення та функціонування періодики в колоніях. На цей аспект у своїх дослідженнях звертали увагу О. С. Хоменок [1; 2], І. С. Гребцова [3], Г. Е. Кучерова [4], В. Гвоздик [5] та ін., розглядаючи іншомовну пресу в тому чи іншому регіоні Росії за певний час. Але досі ніхто не проаналізував у повному обсязі ті німецькомовні видання, що територіально охоплюють сучасну Запорізьку область. Тому мета цієї статті – визначити умови формування та особливості розвитку видавничої справи у колоніях на теренах Мелітопольського і Бердян-ського повітів упродовж 1905–1914 рр.

Німецькомовна преса є невід'ємним складником історії формування та розвитку системи преси Запорізького краю, утворює самостійну групу, об'єднану за спрямованістю на читацьку аудиторію, а власне, за національною ознакою. Основна мета подібних газет і журналів, вісників і бюлетенів, альманахів і збірників – задоволення потреби етнічних переселенців зберегти свою національну ідентичність, прилучитися до культури й традицій свого народу. Однак для аналізу німецькомовної преси на території Запорізького краю, її типологічних особливостей варто розглянути історичні події, що певною мірою зумовили процес становлення та функціонування періодики в досліджуваному регіоні.

Завдяки указам імператриці Катерини ІІ (1762–1763) дозволялося всім охочим переселятися на "деякі" місцевості південної і південно-східної Росії. Серед інших і розпорядження "О дозволении всем иностранцам, в Россию въезжающим, поселяться, в которых губерниях они пожелают" [6, 47]. Цей документ зумовлений неможливістю заселення степових земель українцями і росіянами в умовах кріпацтва. Тому царський уряд обіцяв зацікавленим іноземцям земельні наділи на вигідних умовах, грошову допомогу на дорожні витрати, дотримання свободи віросповідання.

Князь Г. Потьомкін 1786 р. за дорученням російської влади відправив до Німеччини уповноваженого з метою "набрати колоністів для Новоросійського краю" [7, 18]. Наступним кроком на шляху заселення південних українських земель став указ імператора Павла І (1800), де говорилося: "Видаю кожній сім'ї німецьких переселенців (курсив наш Т. Х.) по 65 десятин придатної для обробки землі в безперечно вічне спадкоємне володіння" [8]. Таким чином, були прискорені темпи освоєння колоністами степових територій Катеринославської і передусім Таврійської губерній на півдні Росії. Переселенцями ставали здебільшого німці-меноніти, в яких царизм убачав економічну силу, що сприяла б господарському освоєнню краю. Переслідувані на батьківщині за релігійні переконання, які не дозволяли їм виконувати військові повинності, вони утворили численні общини на землях, дарованих царським урядом.

Перші колоністи-меноніти з'явилися в Запорізькому краї ще 1788 р. на лівому березі Дніпра. У багатьох історичних джерелах зафіксовано, що перша група переселенців ви-їхала з Прусії у кількості 228 сімей [9, 41]. Осідали вони здебільшого на території Олександрівська (нині Запоріжжя), утворивши 8 колоній: Хортицьку, Розенталь (Канцерівка), Острів Хортиця, Ейнлаге (Кічкас), Кронсвейде, Нейєнбург, Нейєндорф (Широке) та Шенгорст. Згодом кількість колоній зросла до дванадцяти.

Однак найбільша хвиля заселення запорізьких земель німецькими переселенцями пройшла Таврійською губернією. На початку ХІХ ст. у Бердянському повіті утворено 27 німецьких колоній, здебільшого на річці Молочна. У 1832–1834 рр. у Мелітопольському повіті нараховувалось 33 євангельсько-лютеранських і католицьких колоній: Пришиб, Гофенталь, Альтенау, Вейнау, Дурлах, Олександерталь, Розенталь, Гохштедт, Гуттерваль [9, 54] та ін. Слід зазначити, що територія тодішнього Мелітопольського повіту в кілька разів перевищувала сучасну територію Мелітопольського району й захоплювала навіть частину Херсонської області. Враховуючи цей факт, розглядатимемо власне ті колонії, які внаслідок територіально-адміністративного розподілу увійшли до складу сучасної Запорізької області.

Гальбштадт (нині Молочанськ) – одна з найбільших німецьких колоній, заснована 1803 р. На початку 80-х рр. ХІХ ст. виник Гальбштадський повіт, до якого увійшли 32 німецьких колонії (загальна кількість населення 16,5 тис). Свідченням культурного розвитку колоній стало створення освітніх установ: початкових шкіл, училищ, курсів, різноманітних гуртків, організацій, товариств. Загалом німецькі колонії та менонітські округи існували досить незалежно; певним чином це були своєрідні політично-економічні автономії зі своїми звичаями, побутом, духовною і матеріальною культурою.

Швидкий розвиток суспільного устрою, зумовлений характером формування громадсько-професійного життя колоній, у подальшому вимагав задоволення інформаційних потреб переселенців. Тому наступним кроком на шляху суспільного та культурного будівництва стає організація та розвиток видавничої діяльності. Ще в другій половині ХІХ ст. у багатьох колоніях починають функціонувати самостійні друкарні та видавни-цтва, найбільші були розташовані в Пришибі, Ейгенфельді, Гальбштадті та Ной-Гальбшадті.

Перше періодичне видання німецьких колоністів з'являється в 1905 р., хоча ще наприкінці ХІХ ст. були неодноразові спроби заснувати свій друкований орган. Поява першої газети зумовлена глибокою релігійністю німців-менонітів, які згодом утворили самостійну релігійну течію – баптизм [10, 12]. Цей чинник безпосередньо вплинув на функціонування в колоніях релігійної преси. Так, у Ной-Гальбштадті Бердянського повіту виходив щотижневий німецькомовний журнал "Friedensstimme" ("Голос миру"), що досі існував у Берліні. Журнал мав виключно релігійний характер, його видавцем був менонітський проповідник Генріх Браун. Проблемно-тематичне коло публікацій становили духовні гімни, релігійні проповіді, вісті з церковного життя, огляди менонітських колоній у Росії (здебільшого з сибірських просторів), вісті про найважливіші політичні події країни, а також новини з Німеччини. Починаючи з 31 січня 1908 р., з'являються щосереди два додатки: "Friedensstimme А" і "Friedensstimme В", які проіснували до початку першої світової війни. Духовно-моральне виховання мала на меті й щомісячна релігійна газета "Ежедневное библейское чтение" (Гальбштадті,1907–1910).

Групу часописів громадського-політичного спрямування репрезентував у 1907 р. бердянський тижневик "Der Botschafter" ("Вісник"), який до цього два роки видавався в Катеринославі. Журнал постійно інформував місцеве населення про найважливіші суспільно-політичні й культурні події губернії та зарубіжжя. Масово-інформаційний характер мала газета "Burger Zeitung" ("Газета громадян"), яку двічі на тиждень упродовж 1912–1914 рр. готувала німецька громада Олександрівська. Видання вважалося своєрідним об'єднуючим центром для німецьких переселенців, давало можливість отримувати найголовніші новини рідною мовою.

Важливою складовою економічного розвитку німецьких колоній стало успішне сільське господарювання, чому сприяли заохочувальні з боку уряду умови переселення. Популяризації науково-практичних знань у цій галузі сприяли окремі часописи. Зокрема, у 1910 р. у селищі Ейгенфельд (нині Акимівка) виникла газета "Der Lansdvirt" ("Сільський господар"), яка з 1908 р. разом із тижневим додатком "Die Rundschau" ("Огляд") виходила на Кубані. На території колонії газета видавалася при місцевому землеробському училищі. Проблемно-тематичне спрямування газети визначали здебільшого публікації науково-популярних статей і повідомлень із землеробства, виноградарства, садівництва, бджільництва, виноробства, шовківництва. Друкувалася інформація про діяльність фабрик і фірм із виробництва спеціалізованого обладнання для тієї чи іншої галузі господарства. Окремої уваги заслуговують матеріали, в яких аналізувалися фінансово-економічні структури німецьких колоній на півдні Росії.

Тижневий додаток "Die Rundschau" подавав здебільшого офіційні матеріали, значну частину з яких становили звіти та розпорядження, вміщувалися стислі огляди подій у Росії та за кордоном. У квітні 1912 р. з'явився другий додаток – місячник "Die praktische Hausfrau" ("Практична господиня"), де публікувалися статті наукового та белетристичного змісту, подаючи дбайливим німкеням і їхнім родинам інформацію та поради з питань домоведення, гігієни, рукоділля, кулінарії, виховання та догляду за дітьми молодшого віку.

Причиною припинення випуску газети стали події першої світової війни, і як наслідок – заборона всієї німецькомовної преси. У доповіді губернатора Таврійської губернії Головному керівнику Одеського військового округу окреслені причини закриття часописів: "Видавництво не приносить прибутків власникам; газети існують на кошти від оголошень німецьких та австрійських комерційних фірм і надають притулок підданим цих держав, таким як баварський Каспар Отт" (кілька років був редактором-видавцем газети) [1, 43].

Окрім зазначених уже видань, залишилась на стадії нездійснених проектів ще низка часописів, про що свідчать архівні матеріали. Причиною відмови у випуску того чи іншого видання була однозначно негативна політика адміністрацій губернії та Міністерства внутрішніх справ Росії до іншомовної преси. Серед основних причин заборони зазначалися: політична неблагонадійність видавців або редакторів; негативне ставлення місцевих чиновників до видавця, редактора або необхідності нового видання загалом; неправильне оформлення клопотання про дозвіл на видання; відсутність освітнього та майнового цензу у видавця або редактора; несплата гербового збору тощо.

Так, лише на папері залишився випуск низки педагогічних видань у Пришибі Мелітопольського повіту. Про причини відмови у виданні газет "Volksschule" ("Народна школа", 1881) й "Shulblatt fur die Deutshen Kolonien in Russland" ("Шкільний листок для німецьких колоній в Росії", 1911) губернатор Таврійської губернії писав: "Німці, які мешкають у Росії, пройняті сепаратистськими устремліннями, в їхньому середовищі посилено проповідуються ідеї пангерманізму, а вихід – відокремленість і замкнутість німців від корінного населення і таким чином сприяти зміцненню вказаних вище настроїв" [11]. Не останню роль у досить радикальному ставленні центральної влади до автономності німецьких колоній, насамперед на початку ХХ ст., мали релігійні переконання переселенців. Саме в ці часи вони активно сповідують штундизм і баптизм – віровчення, які визнавалися в імперії "підривними" та "бунтарськими", оскільки поширювали постулат: "царя цього не буде, а будуть царі на вибір; на кого впаде жереб, той і буде царем", отже, не визнавали царської влади.

Задокументована й епопея про намагання випуску в Олександрівську в другій половині ХІХ ст. газети "Unterhaltungblatt", яка до цього видавалася в центрі Росії. Завданням вбачалася консолідація колоністів півдня України, що абсолютно суперечило політиці децентралізації, яку уряд застосовував з метою контролювання німецьких колоній [12]. Отже, причини відмови досить прозорі, тому газета так і залишилася проектом в інформаційній політиці німецьких колоній.

У воєнні роки на півдні України відбулися значні етносоціальні зміни. Уже з 1914 р. уряд розпочав широкомасштабну антиніме-цьку кампанію. У періодичних виданнях друкувалися статті, де російські колоністи звинувачувалися у сприянні Німеччині, звучав заклик покінчити з "німецьким засиллям" в економічній сфері, армії та державних установах. Влада вдавалася до активних заходів, спрямованих на виселення частини німецьких родин в інші, віддалені губернії, аби утримати їх від спокуси "перейнятися інтересами своєї етнічної батьківщини" [13, 54].

Суворих обмежуючих заходів зазнала німецька мова. Спеціальним розпорядженням заборонялося викладання цією мовою в усіх навчальних закладах, включаючи школи німецьких колоністів. Накладалася заборона на існування преси німецькою мовою, використання цієї мови при проведенні богослужіння у німецьких церквах. В Олександрівську припинила вихід газета "Бюргер цайтунг", дозвіл на випуск якої отримано незадовго до війни, у 1912 р. Подібна доля спіткала німецьку пресу на територіях Бердянського та Мелітопольського повітів. Відповідно до розпорядження від 2 вересня 1914 р. змінені всі німецькі назви населених пунктів у зазначених повітах: Гальбштадт перейменовано на Молочанськ, Гохштедт – на Високе, Фрідріхсфельд – на Широке [14].

Така політика російського уряду в роки першої світової війни щодо національних меншин мала дестабілізуючі наслідки, зокрема зростання опозиційних та антиросійських настроїв серед представників національних меншин, які зберігали лояльне ставлення до своєї нової батьківщини у довоєнний час. А найголовніше, викликало зміни у психології основної частини населення, формуючи у масовій свідомості образ "внутрішнього ворога". Таким чином, був знищений цілий пласт періодики, що призвело до зміни типологічної структури преси Запорізького краю.

1. Хоменок О. С. Дореволюционная периодическая печать Таврической губернии (1838– 1916): Очерк истории и библиографический указатель. – Одесса: АО БАХВА, 2003. – 180 с.
2. Хоменок О. С. Дореволюционная периодика Таврической губернии на немецком языке // Клио. – 1996. – № 1/4. – С. 40–41.
3. Гребцова И. С. Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи (вторая треть ХІХ в.). – Одесса, 2002. – 360 с.
4. Местная и национальная печать: Вопросы изучения, методологии / Ред. Г. Э Кучерова. – Ростов н/Д, 1983. – 154 с.
5. Гвоздик В. Роль і місце німецького населення в політичній боротьбі на Півдні України // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – 2000. – Вип. 12 – С. 29–34.
6. Авдеенко С. Немцы-колонисты в Таврии: Исторический очерк. – М., 1995. – С. 47–57.
7. Кулинич І. М. Німецькі колонії на Україні (60-ті роки ХVІІІ ст. – 1917 р.) // Український історичний журнал. – 1990. – № 9. – С. 18–23.
8. Маркианов К. К. К истории колонизации Новороссии // Киевская старина. – 1885.
9. Карагодин А. И. История Запорожского края (1770–1917). – Запорожье, 1998. – 286 с.
10. Черказьянова И. В. Религиозные общины меннонитов и баптистов в России. – СПб., 1987. – 76 с.
11. Державний архів Автономної Республіки Крим. – Ф. 26, оп. 3, спр. 749, арк. 18.
12. Державний архів Запорізької області (далі – ДАЗО). – Ф. 311, оп. 3, спр. 315, арк. 12.
13. Південноукраїнський фактор у Першій світовій війні // Наукові праці історичного факультету Запорізького держ. ун-ту. – 2004. – Вип. 12.
14. ДАЗО. – Ф. 332, оп. 1, спр. 5, арк. 32.