Ласкаво просимо

Хоча історії публікації прижиттєвих перекладів творів М. Коцюбинського російською мовою присвячено низку спеціальних праць, студіювання відповідної теми потребує продовження. Актуальними є як реінтерпретація запровадженого в науковий обіг фактичного матеріалу, який у радянську епоху з ідеологічних причин переважно витлумачувався некоректно, так і вихід за межі узвичаєного кола досліджуваних джерел (досі далеко не повною мірою використано навіть ті "підказки", що їх містить листування Коцюбинського). Як слушно зауважував Ю. Лотман, вживання стандартної формули "відсутність джерел" часто свідчить лише про небажання чи невміння їх розшукувати [1, 228]. Деякі досі неви-світлені та дискусійні аспекти теми розглядаються в цій статті переважно у джерелознавчому плані.

Петербурзький місячник "Русское богатство" (1875–1918) був авторитетним "товстим" журналом, що на початку ХХ ст. заручився істотною читацькою підтримкою (у 1904 р. мав понад 8 тисяч передплатників, у 1908 – близько 11 тисяч [2, 61]). На його сторінках вміщено переклади трьох творів М. Коцюбинського – "На камне" (1904. – № 3), "Цвет яблони" (1904. – № 10) та "Он идет!" (1907. – № 1). Їх здійснив Л. Шрамченко, який у липні 1903 р. надрукував у популярній московській газеті "Русские ведомости" й інтерпретацію етюду Коцюбинського "В путах шайтана". (Коментатор "Листів до Михайла Коцюбинського" повідомляє лише, що Шрамченко – "статистик чернігівського земського статистичного бюро, приятель М. Коцюбинського" [3, 353], хоча мінімальні біографічні відомості про перекладача, включно з датами його життя, можна знайти навіть у словниковій частинi "Енциклопедії українознавства" [4, 3894].

Архів В. Короленка, який 1904 р. (після смерті М. Михайловського, багатолітнього ідеологічного натхненника "Русского богатства") став головним редактором журналу, містить важливі матеріали і про інші, надіслані до редакції переклади творів М. Коцюбинського, які, проте, на сторінки видання не потрапили. Про одне з таких джерел "глухо" згадує дослідник зв'язків Короленка з Україною – інформуючи, що російський письменник "читав деякі твори Коцюбинського", П. Малий посилається на редакторські книги Короленка, "в яких є … помітка про одержання рукопису повісті "Фата Моргана" і про відправку її в редакцію" [5, 34]. Ширше використати відповідні матеріали в радянську епоху не випадало, хоча тематика українсько-російських літературних зв'язків тоді не те що толерувалася, а й усіляко заохочувалася, водночас встановлювалися жорсткі межі її інтерпретації: показувати братерське єднання літератур, а не контроверсійні аспекти взаємин.

У своєму листі від 30 вересня 1904 р. українська письменниця Н. Кибальчич (Козловська) звернулася до В. Короленка з проханням взяти для публікації її переклади з української [6], а невдовзі надіслала й інтерпретації двох оповідань М. Коцюбинського – "Отомстил" (рукопис надійшов у жовтні [7, 47]) та "Fata morgana" (надійшов у листопаді [7, 51 зв.]). Відповідь В. Короленка на лист Н. Кибальчич невідома. Перший із на-званих перекладів, як зазначено в редактор-ській книзі В. Короленка, здійснила Н. Кибальчич, автора другого позначено ініціалами Н. К., якими вона підписувала і низку власних художніх творів [8, 22], і переклад оповідання "Мій злочин", надрукований 1904 р. в одеському часописі "Южные записки" [9, 182]. У відомих нині листах Н. Кибальчич до М. Коцюбинського тему перекладу творів адресата не обговорювано – як, до слова, і її студію про письменника, написану 1904 р. російською мовою [10, 2] (невідомо, чи її опубліковано).

Обидва переклади Н. Кибальчич, надіслані до "Русского богатства", ні на його сторінках, ні деінде не з'явилися. Стосовно інтерпретації "Отомстил" В. Короленко не залишив у редакторській книзі жодної інформації. Проте, як можна гадати, відмову редакції надрукувати цей переклад спричинила сама Н. Кибальчич невдалим вибором тексту для відтворення російською мовою: раннє оповідання Коцюбинського, що постало у перебігу його пошуків літературної індивідуальності й не було репрезентативним для творчості письменника, навряд чи могло зацікавити російського читача початку ХХ ст. (прикметно, що воно відсутнє у виданих у 1910–1914 рр. тритомних "Рассказах" письменника, добір текстів до яких з ним було узгоджено).

Про мотивацію відхилення перекладу оповідання "Fata morgana (З сільських настроїв)", яке згодом стало першою частиною однойменної повісті, відомості збереглися. В. Короленко занотував у редакторській книзі: "Передано для рассм[отрения] А. Г. Горнфельду, который признал рассказ малоинтересным" [7, 51 зв.]. (Цей запис не свідчить про те, що Короленко читав "Fata morgana", як про це помилково інформує Малий.) Горнфельд, авторитетний літературний критик і літературознавець, був у редакції журналу основним експертом із питань публікації перекладної белетристики [2, 78]. Оскільки "Русское богатство" толерувало соціально наснажену реалістичну белетристику переважно саме з сільського життя [2, 69], виявляючи особливий інтерес до проблематики руйнування його патріархального укладу [11, 425], відмова вмістити в часописі переклад "Fata morgana", як на перший погляд, не є логічною. Відомо, однак, що на початку ХХ ст. редакція відчувала перенасичення журналу "сільською прозою", потребу розширити обмежене тематичне коло [11, 425], про що свідчить, зокрема, і далека від селянської тематика опублікованих у часописі творів М. Коцюбинського.

Варто зважати й на особливості функціонування перекладних творів у новому, суттєво відмінному від питомого, суспільно-літературному контексті, в якому закономірно змінюються масштаби літературних репутацій [12, 83–84]. Тож твір, який в українських читачів викликав значний інтерес (із погляду і матеріалу, і його художньої інтерпретації), не завжди так само зацікавлено сприймала неукраїнська аудиторія. Показовою є заувага до-слідника рецепції двох перших томів "Рассказов" Коцюбинського: "Саме тих рис, що на них найбільшу звертала увагу у творчості Коцюбинського критика українська, російська критика не помітила, тому що ці риси, нові для української літератури (відхід від етнографізму, від народництва, глибина психологічної аналізи, імпресіонізм і т. д.), не були новими в російській літературі" [13, 45]. Тому для російської критики поява "Рассказов" Коцюбинського "не була видатним явищем", "в ньому не визнали першорядного письменника", і прихильні рецензії виявляли, "власне, поблажливість старшого брата до молодшого, що виключає можливість за ним визнати видатний, першорядний талант" [13, 46].

Ще один важливий епізод досліджуваної теми досі був цілком незнаним. 27 грудня 1906 р. Короленко, поінформувавши Шрамченка про намір вмістити його інтерпретацію "Он идет!" у січневому числі часопису за 1907 р. (так і сталося), висловлювався й стосовно пропозиції адресата опублікувати російські переклади творів Коцюбинського окремим виданням (відповідний лист Шрамченка до Короленка невідомий): "Что касается предложения Вашего относительно отдельного издания, то, по этому поводу, мне придется списаться с товарищами. По общему правилу мы издаем лишь книги ближайших сотрудников, и "книгоиздательства" в широком смысле у нас нет. Тем не менее я охотно передам Ваше предложение товарищам и сообщу Вам ответ, едва только получу его сам" [14].

Обіцяних додаткових інформацій Шрамченко, однак, не дочекався і, надсилаючи Короленкові в середині травня 1907 р. переклад новели "Невідомий", писав до нього в недатованому листі: "Кроме того, покорнейше просил бы Вас также уведомить меня о выпуске в моем переводе целого томика произведений Коцюбинского в изд[ательстве] "Рус[ского] бог[атства]". В своем последнем письме Вы лично допускали возможность такого издания при условии согласия на это Ваших товарищей по редакции. Вот почему я и решаюсь побеспокоить Вас снова по этому поводу. Дело в том, что со времени Вашего письма произведения Коцюбинского вышли уже отдельным томом в польском издании (за границей и в Варшаве) и немецком (в Берлине и Вене – печатается), а на днях автор получил письмо от одного молодого петербургского издательства, которое хочет выпустить произведения новейших польских, грузинских, малорус[ских] и др[угих] писателей и просит у автора разрешения на перевод и издание некоторых его произведений. Так как для меня весьма желательно было бы издание "Рус[ского] бог[атства]", а не чье-либо другое, то я просил автора пока обождать с разрешением впредь до получения от Вас окончательного ответа, на что я и получил согласие автора, тем более, что общественная физиономия нового издательства малоизвестна, как для меня, так и для автора" [15]. Викладені в листі Шрамченка відомості про здійснені й плановані видання творів Коцюбинського у перекладах потребують коментарю. Книжка його новел у польських перекладах "W р tach szatana" вийшла у Бродах наприкінці 1906 р. Авторство перекладів позначено криптонімом N. M. Частину їх здійснив Б. Лепкий, про що сам свідчив у листах до Коцюбинського [8, 201–202].

В. Горошовський, перекладач творів Ко-цюбинського німецькою мовою, у листі до письменника від 3 травня (н. ст.) 1907 р. сповіщав, що збірка його новел "Pro bono publico" має "з'явитися в продажу десь у кінці травня або в першій половині червня цього року" [16, 113]. Двома днями пізніше він писав: "Книжка вийде, напевно, у червні, якщо зумію вчасно подати рукопис" [16, 114]. Однак публікація видання суттєво затяглася, збірка побачила світ у Відні лише 1909 р. 9 травня 1907 р. А. Шабленко інформував Коцюбин-ського, що в Петербурзі "засновується молода видавнича спілка, котра думає видати серію збірників белетристичних творів польських, фінляндських, грузинських і українських письменників" і просив дозволу адресата перекласти російською низку його новел, плануючи вмістити їх – "аркуші 3–4" – в українському збірникові [3, 336–337]. 21 травня А. Шабленко на прохання М. Ко-цюбинського подав додаткові відомості про відповідний видавничий проект [3, 337–338] і, можливо, невдовзі дістав дозвіл на перекладання. Проте видання не було здійснено. Дати листів Шабленка до Коцюбинського є підставою для орієнтовної хронологічної локалізації аналізованого листа Шрамченка до Короленка.

Підсумовуючи, Шрамченко писав до Короленка: "… Если Вы и Ваши товарищи по редакции принципиально ничего не имеете против моего предложения, то, будьте добры, не откажите мне в сообщении относительно этого. Считаю необходимым прибавить, что установление всех условий, в случае согласия Вашего на мое предложение, а материальных в особенности, я предоставляю всецело Вам. Автор знает содержание моего письма, и с его стороны никакого недовольства быть не может" [15].

На автографі в листі Шрамченка Короленко зробив помітку: "Отвечено – отрицательно" [15]. Неупереджено розглядаючи цю спробу видання творів Коцюбинського в російському перекладі, слід зауважити, що її невдача є не випадковою, а радше закономірною. Адже Коцюбинський справді не належав до кола "ближайших сотрудников" часопису "Русское богатство", чиї книжки лише й видавала його редакція, а був, об'єктивно оцінюючи факти, випадковим співробітником у виданні. Реалізація протягом тривалого часу ідеологічно мотивованої настанови на пошук позитиву в історії українсько-російських літературних взаємин, вимога описувати їх у межах визначених параметрів закономірно впливали власне на дослідницьку "оптику": виграшні епізоди історії міжлітературних контактів були наголошені понад міру, що не могло не виводити дослідників за межі коректної інтерпретації матеріалу. Приміром, Н. Крутікова зауважувала, що Короленко як симпатик Коцюбинського допоміг надрукувати в "Русском богатстве" кілька його творів у російських перекладах [17, 25].

Справді, розглядаючи передісторію публікації в часописі перекладу "На камне", варто пам'ятати про суб'єктивний чинник (особисте знайомство Коцюбинського з Короленком і наступне листування у зв'язку із зацікавленням російського письменника матеріалами про чернігівські роки Гліба Успенського). Проте цілком очевидно, що мотивація Короленка була і тоді, і пізніше зовсім іншою, власне прагматичною: він вибрав би для публікації в журналі ті твори, які вважав вартими уваги читачів "Русского богатства". Як свідчать запроваджені до наукового вжитку листи Короленка до колег по редакції, він мотивував свої рішення стосовно публікації творів Коцюбинського власне естетичними чинниками.

Так, 31 грудня 1903 р. Короленко писав до тогочасного головного редактора часопису Михайловського: "[…] посылаю в редакцию небольшой перевод с малорусского "На камне" (М. Коцюбинского). Это очень хорошенький, талантливый очерк, едва ли не лучший из всех рассказов этого автора, а так как теперь его начинают переводить (было кое-что уже и в "Русск[их] ведомостях"), то было бы хорошо пустить перевод в январе. […] Перевод тоже очень порядочный и просмотрен автором. Рукопись будет в редакции числа 5-го, значит, еще не поздно, между тем этот художественный рассказик скрасил бы нашу январьскую книжку…" [18, 97–98]. У листі від 21 грудня 1906 р. до Горнфельда Короленко зазначав: "Я оставил в редакции перевод рассказа Коцюбинского "Он идет"… По-моему, можно бы принять. Речь идет о погроме, но тут больше психологии, даже, можно сказать, одна психология, без распоротых животов и тому подобного. Есть известная художественная мера и такт" [19, 426]. Варто навести й висновкові записи про відповідні твори в редакторській книзі Короленка, які почасти доповнюють епістолярні оцінки. Стосовно перекладу новели "На камне" він занотував: "Хороший рассказ, и оч[ень] недурной перевод" [20, 71], щодо "Цвета яблони": "Недурной эскиз" [7, 21 зв.], про новелу "Он идет!": "Есть чувство меры, психология, а не "распоротые животы" [7, 157 зв.].

Відхиленими ж виявилися ті твори, що, на думку Короленка (чи, як у випадку з перекладом "Fata morgana", Горнфельда, якому було делеговано відповідні повноваження), не могли зацікавити аудиторію часопису. До речі, в журналі не було надруковано і новелу "Невідомий", переклади якої пропонували редакції Шрамченко, а згодом Ф. Гавриш та П. Горянський [21, 13]. Після ознайомлення з перекладом Гавриша у березні 1908 р. Короленко зауважував: "Недурно. Красиво, пожалуй, слишком красиво, чтобы быть сильным. Нецензурно…" [22, 62]. Запис Короленка свідчить, що в даному разі до відмови від публікації перекладу спричинили не лише естетичні якості твору, а й очікування цензурних ускладнень (воно не видається перебільшенням: хоча новелу було опубліковано українською в "Літературно-науковому віснику", який на той час видавався у Києві й так само, як "Русское богатство", підлягав вимогам імперської цензури, на час розгляду перекладу Гавриша в Росії вже цілковито запанувала реакція).

Як на перший погляд, не можна виключати, що рішення редакції відхилити певні твори Коцюбинського зумовлювалися й неартикульованою ідеологічною мотиваційною компонентою (їхньою невідповідністю програмним засадам видання). Проте й ця версія не є реалістичною. Відомо, що напрям "Русского богатства" від 1892 р. визначала народницька ідеологія, а в роки революції 1905–1907 рр. редакція часопису стала ініціатором і основним промотором створення народно-соціалістичної партії [2, 80], близької до есерів [23, 123] (на думку іншого дослідника, вона займала проміжне становище між есерами та кадетами [24, 539]). Програму її було позначено рисами народницького утопічного соціалізму [2, 80–81]. Розмірковуючи ще напередодні створення партії, організаційне оформлення якої відбулося у травні 1906 р., про її вплив на журнальну політику, член редакції М. Анненський писав до Короленка 18 серпня 1905 р.: "Образуется или нет новая партия, во всяком случае решено твердо оставить [его] органом беспартийным. Он останется журналом "направления" более широкого […], хотя, конечно, близкого и однородного с основной линией той партии, к которой принадлежит ядро сотрудников. Это совершенно необходимо, но для свободы журнала нисколько не опасно, так как относитcя только к программным вопросам" [2, 80–81].

Як свідчить спеціальне дослідження "Русского богатства" початку ХХ ст., партійний вплив справді був опосередкованим, редакція надавала сторінки видання представникам різних опозиційних течій, що, у свою чергу, позначалося на його ідеологічній виразності [2, 81]. Слід зважати і на загальне послаблення на початку ХХ ст. впливу ідеологічних засад "товстого" журналу класичного типу на характер друкованого в ньому літературного матеріалу [25, 44] з огляду на його підрядне – порівняно з актуальною публіцистикою (огляди та статті) – місце [2, 95]. Як слушно зазначає С. Махоніна, напрям періодичного видання не можна визначити на основі аналізу лише друкованих у ньому літературних творів [23, 177–180].

Висвітлені результати спеціальних розшуків, зосереджених на деяких досі незнаних чи некоректно тлумачених епізодах історії публікації творів Коцюбинського у журналі "Русское богатство" епохи революції 1905–1907 рр., на колізіях, що виникали на шляху перекладів до друкарського верстата, – це матеріал для формування точнішого знання про механізми інтеграції в тогочасний російський літературний простір новітньої української літератури, про обсяг її присутності в ньому і тамтешній реальний статус.

1. Лотман Ю. Биография – живое лицо // Новый мир. – 1985. – № 2. – С. 228–236.
2. Бережная Л. Г. Журнал "Русское богатство" в 1905–1913 гг. // Из истории русской журналистики начала ХХ века. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – С. 59–93.
3. Листи до Михайла Коцюбинського / Упоряд. та комент. В. Мазного. – Ніжин, 2003. – Т. 4. – 398 c.
4. Енциклопедія українознавства: Словникова частина / Перевид. в Україні. – Л., 2000. – Т. 10. – С. 3605–4015.
5. Малий П. В. Г. Короленко й Україна. – Л.: Книжк.-журн. вид-во, 1958. – 191 с.
6. Кибальчич Н. Лист до В. Короленка від 30 вересня 1904 р. // Рукописний відділ Російської державної бібліотеки (далі – РВ РДБ). – Ф. 135, карт. 25, спр. 31. – Арк. 1-1 зв.
7. Короленко В. Г. Редакторская книга ІІІ. 1904–1906 гг. // Там само. – Карт. 22, спр. 1331.
8. Листи до Михайла Коцюбинського / Упоряд. та комент. В. Мазного. – Ніжин, 2002. – Т. 3. – 479 c.
9. Погребенник Ф. П. Перекладачі Івана Франка слов'янськими мовами: Матеріали до біобібліографічного словника // Українське літературознавство. – Л., 1979. – Вип. 32. – С. 116–129.
10. Кицюк С. … Як мені важко писати // Літературна Україна. – 1964. – 22 верес.
11. Летов Б. Д. "Русское богатство" // Очерки по истории русской журналистики и критики. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – Т. 2. – С. 413–430.
12. Левин Ю. Д. Национальная литература и перевод // Актуальные проблемы теории художественного перевода: Матер. всесоюзн. симпозиума (25 февраля – 2 марта 1966 г.). – М., 1967. – Т. 1. – С. 79–91.
13. Миловидов Л. М. Коцюбинський і російський читач // Літературний архів. – 1930. – № 3/6. – С. 31–55.
14. Короленко В. Лист до Л. Шрамченка від 27 грудня 1906 р. // РВ РДБ. – Ф. 135, спр. 14. – Арк. 169.
15. Шрамченко Л. Лист до В. Короленка, б. д. // Рукописний відділ Інституту російської літератури (Пушкінський Дім) РАН. – Ф. 266, оп. 3, спр. 3.
16. Михайлюк В. Г. Листи Вільгельма Горошовського до Михайла Коцюбинського // Українське літературознавство. – Л., 1978. – Вип. 31. – С. 107–124.
17. Крутикова Н. Е. Предисловие // М. М. Коцюбинский и русская литература: (Документы и материалы) / Сост. В. Я. Звиняцковский. – К.: Наук. думка, 1989. – С. 3–36.
18. Короленко В. Г. Письма. 1888–1921 / Под ред. Б. Л. Модзалевского. – Пг.: Время, 1922. – 352 с.
19. Короленко В. Г. Собрание сочинений: В 10 т. / Подгот. текста и примеч. С. В. Короленко. – М.: ГИХЛ, 1956. – Т. 10. – 717 с.
20. Короленко В. Г. Редакторская книга ІІ. 1903–1904 гг. // РВ РДБ. – Ф. 135, карт. 22, спр. 1330.
21. Листи до Михайла Коцюбинського / Упоряд. та комент. В. Мазного. – Ніжин, 2002. – Т. 2. – 343 c.
22. Короленко В. Г. Редакторская книга IV. 1907–1909 гг. // РВ РДБ. – Ф. 135, карт. 22, спр. 1332.
23. Махонина С. Я. Русская дореволюционная печать (1905–1914). – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 208 с.
24. Есин Б. И. "Русское богатство" // Краткая литературная энциклопедия. – М.: Сов. энциклопедия, 1971. – Т. 6. – Столб. 538–540.
25. Введение / Б. А. Бялик, В. А. Келдыш, И. В. Корецкая, М. Г. Петрова // Литературный процесс и русская журналистика конца ХІХ – начала ХХ века. 1890–1904: Социал-демократические и общедемократические издания. – М.: Наука, 1981. – С. 4–67.