Ласкаво просимо

У статті простежено художнє осмислення теми національно-визвольних змагань у поетичній, прозовій та драматичній спадщині журналу "Рідний край". Публіцистичні виступи тижневика про події 1905–1907 рр. зіставляються з їх трансформацією в громадянській ліриці, малій прозі та соціально-політичній драмі.

In clause the art judgement of a theme of national-liberation competitions in poetic, by procall and the drama inheritance of magazine "Ridny kraj" is tracked. Publicistic performances of a weekly journal about events of 1905-1917 are compared to their transformation in civil lyrics, small prose and a sociopolitical drama. Keywords: "Ridny kraj", national-liberation competitions of 1905–1917 years, domestic writing, civil lyrics.

Органічною ланкою в ланцюгу української журналістики перших десятиріч ХХ ст. був тижневик "Рідний край" (1905–1916), в якому відбилися характерні події історії народу, зростання його визвольних, націєрозбудовчих змагань, розвитку національної культури. Журнал ніс інформацію про перипетії су-спільно-політичного, мистецького життя епохи, у ньому зафіксовані їхні найважливіші вияви й ознаки.

Чимало публіцистичних матеріалів часопису висвітлювало діяльність Думи. Це було зумовлено тим, що українська інтелігенція покладала на неї великі сподівання: "Народна Рада (Дума) зібрана з народніх депутатів мусить бути старшою од усіх чиновників і міністрів, вона має правувати з народньої волі, а народня воля має бути старшою над усе" (1906. – № 4). Усвідомлюючи, що досить рішучі й однозначні думки про Українську самостійну державу на той момент серед більшості зденаціоналізованої і зросійщеної людності, якій століттями вбивали у свідомість думку про вторинність українського народу, не викличуть розуміння і підтримки, редакція тижневика намагалася поступово підвести свого читача до усвідомлення своєї національної належності й гідності. Чимало місця в часописі надавалося й висвітленню роботи осередків "Просвіти", що в час революційних подій 1905–1907 рр. з'явилися в багатьох куточках України. Так, у нарисі "Подоріж до Одеси" відомий громадський діяч та історик М. Аркас досить чітко схарактеризував історичну місію "Просвіти": "Історія призначила нашим "Просвітам" зробити тепер таке саме велике діло на користь нашої вітчизни, яке робили колись наші братства у ХVІІ віці... Товариства повинні з'єднатись для спільної святої праці, пам'ятаючи, що тільки у "єднанню" сила" (1906. – № 49). Серед кращих публіцистичних надбань "Рідного краю", що стосувалися політичних подій і перебігу суспільно-громадських перипетій, виокремлюються репортаж "Сорочинська справа" та цикл фейлетонів "Теревені" Олени Пчілки.

В унісон з публіцистичними виступами про суспільно-політичне життя України цього періоду звучить художнє слово українських письменників, які друкували свої твори на шпальтах журналу. Редакційний комітет часопису прагнув друкувати такі твори, які б своїм ідейно-тематичним спрямуванням відображали всі моменти і проблеми сучасного життя, пробуджували в читачів різних соціальних верств почуття національної гідності, самоусвідомлення високих моральних принципів людського співжиття. Чимало оповідань і фрагментарних прозових форм відбивають складні часи революційних подій 1905–1907 рр. і подальших політичних репресій. Майже всі українські прозаїки писали про село, втягнуте у вир національно-визвольних змагань і нових соціально-економічних умов життя. Безперечно, дана тема трактувалася ними неоднаково, тут важили різні чинники, як-от: "і світоглядні позиції, і сила таланту, і відмінність у розумінні шляхів виходу селян з-під віковічного ярма" [5, 12]. Село постає перед читачем у новому ракурсі, письменники особливу увагу приділяють змалюванню психології селянства, тих змін, що під впливом політичних і культурних перетворень відбуваються серед найбільшої частини українського народу.

Аграрні повстання 1902 р. на Полтавщині, революційні події 1905–1907 рр. і культурно-національні змагання мали безпосередній вплив на село, навіть більше того – сподівання і мрії про розподіл землі охопили широкі маси селянства, про що йдеться в оповіданнях "Вранці" Гр. Ясинського (1908. – № 25), "Шкапа" М. Новицького (1908. – № 37). Ці твори об'єднує головна думка оповідання О. Пчілки "Збентежена вечеря" (1908 – № 1), в якому юний герой виголошує фразу, що стає лейтмотивом усіх прозових творів про революцію 1905 р. на селі: "Як я їх панів ненавиджу! Коли я виросту буду їх бити!". Кинутий у панське вікно п'ятак – це не лише перший несміливий бунт дитячої душі, а символ віковічної ненависті бідного селянства до своїх поневолювачів. Нарис "На хуторі" І. Бибика (1908. – № 8) подає типову для багатьох сімей Наддніпрянщини трагедію, зумовлену політичними змінами початку епохи, коли вся родина втягнута в трагічне колесо історії: старшого сина закатували, а меншого в кайданах відправили до Сибіру за участь у селянському повстанні.

В оповіданнях "Манна" О. Радченка (1908 – № 3), "У пастці" П. Драгоманця (1908. – № 21), "Весняних мрій" Д. Яроша (1908. – № 21), "Ганнине кохання" Н. Кибальчич (1912. – № 6–7) та інших перед читачем постає село і селянство у нерозривному зв'язку з землею, в їх міцних і морально здорових засадах, доцільності життя для найголовнішого – хліба, і в цьому бачиться нам здорове ядро народу.

Вплив національно-визвольних змагань революційної доби і соціально-культурних змін у суспільстві відчутний також і у громадян-ській поезії, видрукуваній на шпальтах "Рідного краю". Відповідно до того, як поезія перебирає на себе "функцію державного або національного будівництва" (С. Павличко), змінюється й ідейний акцент віршів громадян-ського спрямування. Українське поетичне слово намагається пробуджувати в широких верствах українства ідеї соціального і національного визволення народу. Політичні зміни не залишали байдужими жодного з поетів. Але перевага громадянської тематики, масштабності порушених проблем і переважно романтичних засобів їх вирішення були немислимі без "поглибленого психологізму особистої причетності до відтворюваних емоційних станів і подій, фактора присутності життєвого матеріалу в творі" [1, 52].

Леся Українка писала про цей час: "У поезії я тепер обдарована несподіваною гармо-нією настрою моєї музи з громадським наст-роєм ..., мені якось не приходиться нагадувати свавільній богині про її громадські обов'язки: так обшпарив її суворий багрянець червоних корогов і гомін бурхливої юрби" [4, 138]. Цим настроєм видатної поетеси пройнята й лірика менш відомих поетів, а то й тих, хто лише намагався писати вірші. У поетичних творах громадянського звучання домінує ідея необхідності соціального визволення як гаранта обов'язкової передумови визволення національного. Символіка революції з властивим їй арсеналом алегоричних образів впевнено входить у поезію. Особливо потужний струмінь громадських мотивів характеризує лірику бурхливих 1905–1907 рр.

Більшість поезій, що друкувалися в часописі "Рідний край", не вирізняються художньою досконалістю, оригінальністю і новизною використання художніх тропів. Домінантною рисою цих поезій є їх певна декларативність. Лірика громадянського звучання переважно представлена, за висловом Ю. Шереха, "народницьким", "газетним" віршем" [6, 462].

Поезії цієї групи об'єднані єдиним мотивом-мрією про вільне життя. Образ волі набуває символічного значення й ототожнюється з ідеальним суспільством, коли "воля жаданая, в квіти повитая, радо між людьми колись залуна" (Н. Онацький "Ниви широкії, зерном засіяні" (1908. – № 20). Висловлюється сподівання, що з приходом волі – "янгола святого променистого" (О. Ярещенко "У тиші таємній чудової ночі" (1909. – № 13) – в Україні залунають веселі пісні про щастя. Серед творів громадянського звучання досить часто знаходимо різноманітні поетичні інтерпретації про народні нещастя, несправджені надії на оновлення України. П. Діюк у вірші "Погас промінь" (1907. – № 8) змалював загальну картину часів реакції, що притаманна для багатьох поезій, надрукованих у часописі:

Навкруг стільки бруду і муки, і лиха,

І хижих учинків недобрих людей,

Скрізь стогін шалений, журба

навкруг тиха …

І плач вилітає із хворих грудей.

Образ України, яку більшість авторів називає "матір'ю", "ненькою" чи "бідолашною сіромою", змальовується то в елегійно-світлих тонах, то в сірих і непривітних барвах, уярмлена, з підрізаними крилами нездійсненних мрій про незалежність. Так, ліричний герой вірша Н. Онацького з сумом звертається до рідного краю:

Гей, же ти, мамо Україно рідная,

Цепом сповитая; знищена бідная,

Тяжко знехаяна темною силою,

Віє від тебе сумною могилою!

Однак більшість поетів вірить у щасливу будучину України, коли вона "спочине від ворожої наруги" ("До братів-українців" П. Капельгородського (1906. – № 9). Деякі поетичні твори об'єднані образом мрії-сну про щасливе, вільне суспільство. Цей образ, що прийшов із поезії Т. Шевченка, набуває нового звучання на початку XX ст., де, окрім мрій про братерство і рівність, нові поети реалізують сподівання про "вільність думки" і "будинки для науки" ("Сон" О. Коваленка (1907. – № 9).

Чимало творів хоча й порушували такі важливі теми, як розбудова національної школи, засудження політичних репресій і "чорносотництва", швидше мали характер політичних гасел, аніж того, що ми звикли називати поезією.

Серед драматичних творів, присвячених подіям 1905 р., помітне місце посідає п'єса "Скрутна доба" М. Кропивницького, уміщена в № 29, 30–34 за 1906 р. (№ 29 був конфіскований, тому з № 30 журнал почав спочатку друкувати вищеназваний твір). Досі ця п'єса визначного драматурга не була належним чином поцінована. Українська критика або обминала п'єсу, або згадувала її лише принагідно, чи, як справедливо зауважує Р. Пилипчук, "... оцінювала як спад творчої наснаги М. Кропивницького" [3, 29]. На наш погляд, п'єса "Скрутна доба" заслуговує на увагу, оскільки вона є не лише яскравим художнім документом тих часів, а й містить елементи соціально-політичної драми, що було новим для української драматургії і незвичним для традиційного театру.

Прагнучи довести сучасним драматургові критикам, а також молодим письменникам, що він здатен написати соціальну драму, якій би не був притаманний побутовізм і етнографізм, приписуваний його попереднім п'єсам, Кропивницький покладав великі сподівання на "Скрутну добу". Однак рука всевладного цензора розпорядилася інакше. У листі до М. Комарова автор писав: "Мабуть, так вже мені на роду написано раз-у-раз не догождать, коли не людям, то цензурі. "Скрутну добу" я вже не посилав до цензури, а віддав до "Рідного краю". Так її спобігла напасть – відбитки сконфісковано, і скоро кажуть, що нібито вже діло у прокурора, але я ще звістки певної не маю. М. Дмитрієв пише мені: "Будемо одбріхуватись" [2, 139]. Незважаючи на цензурні перепони, редакція все ж видрукувала п'єсу Кропивницького. На жаль, у тогочасній періодиці немає жодної рецензії чи розвідки про цей твір драматурга.

"Скрутна доба", за авторським визначенням, – це "малюнки в трьох одмінах", зображує події 1905 р. на Харківщині. Місцем дії стало звизвичайне слобожанське село, втягнуте у вир революційних потрясінь та соціальних катаклізмів. В основу п'єси покладено соціальний конфлікт не стільки між конкретними особами, що виступають представниками певної соціальної групи, а між новим і старим укладом життя, спричиненим соціально-визвольними змаганнями 1905–1907 рр. Хвиля політичних та соціальних змін торкається всіх дійових осіб: від старої панської няньки до самого пана Деревіцького.

Твір Кропивницького глибоко публіцистичний, тому так багато в ньому фраз, що ніби зійшли зі шпальт тогочасної преси. Так, купець-землевласник Супоня говорить: "Забастовки, погроми. Ну та от пишуть, що на Різдво збереться Государственна дума, то, може, погроми до нас і не дійдуть..." (1906. – № 30. – С. 8). Дружина Деревіцького, Ксенія Михайлівна, повернувшись із міста, передає останні новини: "Багато зупинилось фабрик, заводів. Маса нових газет почало виходити, всі змінили свій напрямок і інші несподівано гостро ставлять питання... Маніфестації, демонстрації чергуються як в калейдоскопі, прямо якийсь світовиворіт!.." (1906. – № 33. – С. 10).

У п'єсі відтворено атмосферу суспільного життя. Вир нового породжує й нові стосунки між людьми. Кропивницький зображує людей, які були типовими для українського села, хоча зауважимо, що авторові почасти не вдалося однаково майстерно вималювати своїх дійових осіб. Так, драматург намагався створити образ свідомого, освіченого селянина Йосипа, який прагне нести своїм односельцям просвіту, намагається зробити бібліотеку в селі, однак, цей образ залишився досить нечітким і недостатньо переконливим.

Своїм ідейним змістом "Скрутна доба" близька до "Лихоліття" Гн. Хоткевича, "Повинен" і "Жах" С. Черкасенка. Ці п'єси об'єднує те, що головним героєм стає не окрема особистість, а середовище зі своїми соціальними катаклізмами. У тижневику вміщено п'єси М. Левицького "Безпартійний” (1910 / 1911. – № 1) та "На бідного Макара" А. Володського (1909. – № 44–47), що були написані по гарячих слідах подій, як і згадуваний твір М. Кропивницького. Соціальні колізії цих п'єс зумовлені революцією 1905 р. Характер головних персонажів А. Володського і М. Левицького, як і героїв "Скрутної доби", переважно розкривається через проголошення політичних позицій кожного з них.

Як бачимо, репрезентовані "Рідним краєм" художні твори про національно-визвольні змагання 1905–1907 рр. свідчать про домінування цієї теми у вітчизняному письменстві цього періоду. Висвітлення митцями різних поколінь і різної стильової манери життя українства на новому віражі політично-культурних змін свідчить про вагому роль літератури в житті нації.

1. Історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Підручник / За ред. П. П. Хропка. – К.: Вища школа, 1991. – 511 с.

2. Кропивницький М. Л. Збірник статей, спогадів, матеріалів. – К.: Мистецтво, 1955. – 531 с.

3. Пилипчук Р. Марко Кропивницький // Кропивницький М. Л. П'єси. – К.: Дніпро, 1990. – С. 3–30.

4. Українка Л. Зібрання творів: У 12 т. / Вступ. ст. Є. Шабліовського. – К.: Наук. думка, 1979. – Т. 12.

5. Хропко П. П. З виру народного життя: (До 100-річчя від дня народження С. Васильченка). – К.: Знання, 1979. – 48 с.

6. Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеологія. – К.: Дніпро, 1993. – 590 с.