У лекції йдеться про творчі аспекти журналістської професії та організацію праці журналіста, що є складовими успіху в даній галузі.
The article touches the issue of the text-book of Mykola Tymoshyk "Publishing business: an opinion of journalist, publisher, scientist".
Журналістська та редакторська праця належать до надзвичайно важливої і тонкої сфери людської діяльності, її продукт може безпосередньо впливати на розум і психіку масової аудиторії. Тому тут, як, мабуть, у ніякій іншій сфері, потрібні надзвичайна обережність у слові, органічний сплав досвіду і знань, зрештою, неабиякі здібності, особливий талант. Журналістська творчість, як і літературна, позначається індивідуальністю автора, гостротою його розуму, нестандартними підходами до оцінки життєвих явищ, про які доводиться писати, та умінням їх правдиво й оригінально викласти.
Все це становить специфіку журналістської та редакторської діяльності, є, власне, визначальними показниками професійної майстерності. Але тільки цього недостатньо для успішної реалізації навіть найвищого професійного рівня. Для якомога повнішого розкриття фахової редакторсько-журналістської майстерності необхідні певні умови, так би мовити, виробничого характеру. Адже мало вміти добре писати, треба ще мати можливість писати. Про успішну реалізацію професійної редакторсько-журналістської майстерності можна серйозно говорити лише тоді, коли фахівець має добрі умови для роботи, коли він забезпечений усім необхідним для нормального виконання своїх функціональних обов'язків. Зайве переконувати будь-кого, що результативність кожного працівника, а тим більше редактора та журналіста - людей творчих професій - прямо і безпосередньо залежить від умов, у яких він працює. Звичайно, в екстремальних ситуаціях писати чи редагувати можна й на коліні. Та, по-перше, йдеться саме про нормальні обставини, а не про війну чи пожежу. А по-друге, чи можнасерйозно говорити про високу якість твору, написаного чи відредагованого на коліні?
Журналіст, який хоче бути на стрижні часу і відчувати ритм життя, здебільшого збирає матеріал для свого твору поза стінами редакції. Але опрацьовує його, втілює зміст у певну форму (жанр), як правило, на робочому місці, в редакційному приміщенні. Від того, яка психологічна атмосфера створена в колективі, чи має фахівець можливість зосередитися, чи є у нього під рукою все необхідне для праці, - від усього цього залежить, як швидко посуватиметься робота, наскільки вдалим буде написаний ним твір.
Отже, для повного виявлення професійної майстерності потрібні бодай оптимальні робочі умови. їх можна поділити на дві групи: загальноредакційні та індивідуальні (персональні). Звичайно, дещо журналіст може і повинен зробити сам, аби забезпечити для себе нормальну робочу обстановку. Та далеко не все в його силах та можливостях. Головним чином про створення оптимальних умов для роботи має подбати засновник засобу масової інформації та керівництво редакції.
Отже, належні умови для роботи журналіста мають неабияке значення для результативності його праці, безпосередньо впливають на творчий процес. Вони охоплюють багато аспектів - від обладнання редакції до оснащення робочого місця журналіста.
Якщо театр починається з роздягальні, то редакція - з вивіски. Оскільки до редакції, як до публічної установи, щодня приходить багато відвідувачів, треба подбати, щоб для них була оптимальна, достатня для орієнтації інформація: на яких поверхах і в яких кімнатах розташовані керівництво газети, її відділи та служби. На дверях робочих кабінетів мають бути відповідні таблички з прізвищами і назвою посади людей, які тут працюють. Слід подбати про те, щоб відвідувачі могли присісти у холах і приймальнях, якщо доводиться зачекати. Загалом же редакції завжди були одними з найдемократичніших установ, тому, як правило, тут бюрократизму набагато менше, ніж в управлінських структурах.
Щоправда, за радянських часів редакції, особливо періодичних видань, були більш відкритими установами - практично кожен відвідувач міг вільно пройти у будь-який відділ. Нині так вільно, як раніше, не пройти в офіс солідної газети чи журналу, не кажучи вже про теле- та радіоредакції та студії: заходи безпеки превалюють. Посадова особа має замовити для відвідувача перепустку або особисто зустріти. Хіба що найближчі до людей редакції районних газет залишилися такими ж відкритими, як раніше.
Обладнання редакції включає все необхідне для нормального технологічного процесу. Оскільки специфіка випуску газети пов'язана з підготовкою журналістських матеріалів, редакція має бути оснащена технікою для їх створення та розмноження: комп'ютерами з принтерами та сканерами, диктофонами, ксероксами тощо.
Особливе місце належить засобам зв'язку: для внутрішньоредакційного користування - відповідні автоматичні телефонні станції, селекторні та інші переговорні пристрої; для спілкування із зовнішнім світом - телетайп, який сьогодні заміняють факсові апарати та E-mail (комп'ютерна електронна пошта), телефон, кур'єрська служба, черговий автомобіль.
Кабінет головного редактора - один із найпросторіших, надто ж, якщо редакція не має окремого конференц-залу. Меблі повинні бути дні й розташовані так, щоб за їх допомогою виділити три зони: перша - для роботи, де головний редактор може зосередитись, написати свій матеріал чи вичитати авторський; друга - для нарад, де проводяться засідання редакторату, редколегії, інші збори: третя - для відпочинку, де можеш перевести подих, випити філіжанку кави, переговорити з відвідувачем.
Відповідно мають бути обладнані кабінети заступників головного редактора, відповідального секретаря, відділів - усе має бути доцільно розставлене для нормального виконання функціональних обов'язків, для успішної творчої роботи.
Робота журналіста та редактора тісно пов'язана з інформаційною сферою. Щоб виконувати головний Функціональний обов'язок - продукувати інформацію у певних комунікативних формах для масового споживача, треба володіти чималим масивом первинної інформації з різних галузей суспільного життя (фактів, прикладів, цифр, статистичних даних, подієвих моментів тощо), які осмислюються, розщеплюються, вибудовуються у певній послідовності та використовуються для підготовки журналістського твору. Частину такої інформації журналіст бере безпосередньо з життя, а багато з того, що йому може стати в пригоді є в науковій, довідковій літературі, словниках, збірниках тощо.
Ось саме такі дані накопичуються та зосереджуються у системі внутрішньоредакційної інформаційної служби , яка також є необхідною передумовою успішної роботи редакційного колективу. Вона створюється в кожній солідній редакції.
Журналіст - часточка великої і складної комунікативної системи, він споживач і водночас творець інформації; власне, створення нової інформації відбувається і за допомогою "перетравлення" журналістом інформації уже створеної, існуючої, тобто за допомогою осмислення і використання її в журналістському творі. Тому для нормальної роботи, успішного випуску періодичного видання (так само, як і для підготовки теле- чи радіопередачі) редакція має бути забезпечена достатньою, достовірною і сучасною інформацією, необхідною для грамотного управління колективом і для успішного виконання журналістами своїх професійних функцій.
І це зрозуміло, оскільки від внутрішньоредакційної інформаційної служби, тобто від кількості та якості інформації, що обертається в редакції, від інтенсивності її використання залежить і ефективна діяльність редакції загалом, і кожного її працівника зокрема. Добре поставлена інформаційна служба є важливим елементом наукової організації праці, вона полегшує діяльність усіх редакційних ланок, сприяє оптимізації виробничих процесів.
Коли йдеться про інформаційну редакційну службу, то мається на увазі, насамперед, збирання, аналіз і систематизація інформації, необхідної для підготовки до випуску у світ друкованого чи в ефір електронного видання. Найліпше її зосереджувати в редакційній бібліотеці. Тематичні каталоги та картотеки, добірки довідкової літератури та різноманітних словників є серцевиною такої служби.
Передусім в окремі розділи виділяється інформація, яка регулює взаємини засновника і редакції; найважливіші закони та нормативні акти, і в першу чергу ті, що хоч якоюсь мірою стосуються роботи засобів масової комунікації.
Тут же мають бути зосереджені результати важливих соціологічних досліджень, тематичний, географічний, проблемний аналіз редакційної пошти, довідкові матеріали щодо адміністративного поділу країни чи регіону, адреси державних та управлінських установ, науково-навчальних закладів тощо. Картотека найактивнішої автури засобу масової інформації з адресами і телефонами допоможе швидко визначити координати потрібної особи, щоб уточнити факти, проконсультуватися, замовити матеріал.
Звичайно, якщо редакція повністю перейшла на комп'ютерні технології, створена закільцьована комп'ютерна мережа, а всі служби, редактори та журналісти оснащені персональними комп'ютерами, питання зберігання і пошуку матеріалів та іншої необхідної інформації вирішується просто: все це нагромаджується в пам'яті машин.
Оргтехніка - невід'ємний атрибут праці сучасного журналіста. Безумовно, вершиною нинішніх технічних досягнень є цифрові електронні прилади, портативні комп'ютери. Сьогодні, маючи таке технічне оснащення, можна за лічені секунди завдяки модемному зв'язку передати з будь-якої відстані готову; написану на комп'ютері, інформацію та щойно зафіксоване об'єктивом фотоапарата кольорове зображення безпосередньо в пам'ять редакційної комп'ютерної мережі, фактично - безпосередньо в номер. Це суттєво змінює журналістську професію, переводить її у нову якість, підвищує ефективність праці кореспондента, максимально скорочує час, що відділяє подію, яку треба відобразити, від власне її висвітлення та донесення до читача.
Мені довелося свого часу побувати у Відні на прес-конференції для журналістів, яку проводили структури Ради Європи. Відверто кажучи, почувався не зовсім комфортно навіть зі своїм японським диктофоном, який тоді здавався мені мало не вершиною інформаційного прогресу, бо практично всі акредитовані там журналісти вже мали портативні персональні комп'ютери - ноутбуки. Конференц-зала була повністю підготовлена для їх використання - до робочих столів підведено електроенергію, підключайся - і працюй. Прес-центр оснащений достатньою кількістю телефонних ліній.
У нас, на жаль, ще й нині не кожному журналістові доступна така техніка, тому доводиться обходитися тим, що маємо. Не варто, певне, зайвий раз нагадувати про доцільність, ба необхідність, журналістові володіти машинописом. Елементарна культура вимагає подавати в редакцію видрукуваний матеріал, а не написаний від руки. Окремі видання, надто журнального типу, застерігають своїх авторів, що розглядаються тільки друковані статті. І це не забаганка, а необхідність. По-перше, зменшується вірогідність помилок через нерозбірливість почерку; по-друге, скорочується шлях матеріалу від журналіста до газетної шпальти, оскільки писати відразу на машинці - це швидше, ніж писати ручкою, а потім друкувати. Звичайно ж, журналістові треба мати друкарську машинку вдома і володіти нею. Портативних машинок випускається безліч типів. можна вибрати на будь-який смак, до того ж вони порівняно недорогі. Але навіть при цьому, не кажучи вже про більшість редакцій, які зовсім не оснащені комп'ютерами або мають їх в обмеженій кількості, не варто нехтувати такими випробуваними засобами, як:
Це дуже актуально, оскільки ще далеко не кожна редакція може забезпечили своїх журналістів портативними електронними організаторами (personal organizer), які обладнані калькулятором, годинником-будильником, календарями і у пам'ять яких можна заносити прізвища потрібних людей, адреси, телефонні номери, нотатки та іншу інформацію. Та не все можна доручити комп'ютерові, багато інформації збирається на папері. Тому й досі в редакціях не обходяться без тек і швидкозшивачів, пластикових файлів, діркопробивачів, скріпкозшивачів і звичайнісіньких канцелярських скріпок.
Усе це становить той простий, але такий необхідний комплекс, який називається умови для роботи журналіста. Та, крім цього, журналіст має й сам подбати про персональні умови, зокрема про своє робоче місце та інструментарій.
Персональні умови для роботи важливі у будь-якій галузі та для будь-якої професії. Для творчої ж людини вони можуть мати визначальне значення. Писати - не землю копати. Механічну роботу можна виконувати і без настрою, творча ж праця можлива лише за наявності відповідної духовної піднесеності, яка називається натхненням. А натхнення залежить від багатьох чинників, і не в останню чергу від забезпеченості необхідним інструментарієм, себто - знаряддям праці, та відповідно обладнаного робочого місця. Йдеться не про підвищену комфортність, хоча і вона цілком бажана, а про елементарні умови для творчості - починаючи з обладнання приміщення, у якому доводиться працювати, і закінчуючи таким елементарним знаряддям праці, як кулькова ручка та олівець.
У нашій практиці кожен відділ, як правило, має щонайменше свою окрему кімнату, редактор відділу здебільшого - теж. За кордоном, наприклад, у Японії (газета "Кіотосимбун"), трохи інша система. Творчі працівники, журналісти зосереджені в одній великій залі. Однак у кожного окремий стіл, комп'ютер, телефон, від сусідів його відділяє матового кольору пластикова перегородка. Можна по-різному оцінювати такі підходи, але неважко помітити, що у нас, де завжди за радянських часів на словах проповідували колективізм, насправді ж, сповідували індивідуалізм (окремі кабінети, певна ізоляція журналістів одне від одного). У буржуазному світі, який радянська пропаганда звинувачувала в індивідуалізмові як найбільшому гріхові, насправді віддають перевагу колективістській організації праці - принаймні у роботі редакцій газет це наочно видно.
Робоче місце журналіста має бути доцільно оснащене. Незалежно від того, чи має він окрему кімнату та робочий стіл (дво- чи однотумбовий), стілець або крісло обов'язково повинен мати. На робочому столі під рукою слід мати все необхідне для праці: крім персонального комп'ютера (друкарської машинки), набір ручок, олівців, ножиці, папір, скріпки. Ручки треба старанно добирати: за столом краще користуватися наливною авторучкою з м'яким пером - легше писати і менше втомлюється рука; на завдання краще брати шарикову ручку - будете певні, що не проллється чорнило.
Та хоч би чим користувався журналіст: комп'ютером, друкарською машинкою чи ручкою - завжди слід добиватися такого темпу роботи, щоб максимально синхронізувати процес думання з процесом фіксації думки на екрані дисплея або на папері. Мислить людина завжди швидше і, як правило, думка випереджає письмо чим ця різниця буде меншою, тим продуктивнішою буде праця журналіста.
Площина стола для зручності й практичності має бути поділена на три сектори: лівий - прийомний, для роботи з відвідувачами; середній - робочий, у кращому випадку з комп'ютером, у гіршому - з друкарською машинкою; правий - для світильника, засобів зв'язку (телефону, автовідповідача, факсового апарата - все це може поєднуватися в одному апараті), картотеки та інших засобів оргтехніки.
Телефон - необхідне знаряддя праці журналіста. Значну частину потрібної інформації можна отримати телефоном, зекономивши в такий спосіб чимало часу. Телефонує журналіст потрібним людям, звертається до різних джерел інформації - він мусить мати список потрібних абонентів. Телефонують журналістові, - з таких дзвінків теж можна отримати багато інформації, - тому журналіст зацікавлений, щоб номер його телефону знало якомога більше людей, котрі можуть надати цікаву інформацію.
Зрозуміло, що елементарні правила культури вимагають, аби в журналіста була така проста, зручна і така необхідна у повсякденні річ, як візитка. На ній зафіксовано найнеобхіднішу інформацію про людину - назва видання, прізвище, ім'я, по батькові журналіста, його посада, номер телефону. У цивілізованому світі обмін візитками є комунікативним атрибутом, у японців - необхідним елементом етикету знайомства.
Звичайно ж, набагато зручніше вручити співрозмовникові візитку, запросивши, телефонувати при потребі, ніж записувати на папірці своє прізвище й телефон, чи, ще гірше, диктувати співрозмовникові: "Запишіть, будь ласка".
Телефонна розмова має свої неписані правила. Набравши номер абонента, який вас цікавить, слід привітатись і обов'язково відрекомендуватися, назвавши свою газету та посаду. Не варто бути безцеремонно вимогливим: ось я, мовляв, журналіст і мені потрібна така-то інформація. Не треба забувати, що людина, до якої ви звертаєтесь, не зобов'язана вам надавати інформацію телефоном, до того ж вона може бути зайнятою справами, від яких її відірвав ваш дзвінок. Поцікавтеся, чи має ваш співрозмовник кілька хвилин, чи може вам краще зателефонувати пізніше. Дуже важливо викликати в невидимого співрозмовника довіру і симпатію, а це можна зробити доброзичливим тоном, ввічливістю, конкретним і чітким формулюванням, чого ви від людини прагнете. Незалежно від того, отримали ви потрібну інформацію чи вам відмовили в ній, не забудьте подякувати.
Картотека і досьє - звичні й необхідні атрибути журналістської та редакторської праці. Вони, окрім засобів розширення і систематизації знань, виконують роль елементів журналістсько-редакторського інструментарію.
Календарна картотека (у спрощеному варіанті - календарний графік-тижневик чи місячник, на якому розграфлений "крільчатник" - на кожен день своє вікно) дозволяє чітко розпланувати робочий тиждень, нагадає що і коли треба зробити, де бути, кому зателефонувати. Це дисциплінує, цілеспрямовує зусилля працівника.
Досьє повинен мати кожен серйозний журналіст. Вони бувають різними за тематикою та призначенням. Зазвичай до досьє заносять власні матеріали, що побачили світ. Окремі досьє заводять за інтересами: за темами, які найбільше цікавлять, за проблемами, що їх досліджує сам журналіст, запроваджуються досьє також просто для цікавинок з різних джерел.
Довідкова література - надійний помічник при написанні чи редагуванні твору. Навіть коли в редакції є уміло дібрана книгозбірня та добре налагоджена система інформаційної служби, під рукою творчого працівника редакції мають бути найнеобхідніші довідкові матеріали - без цього продуктивно працювати важко. Передусім маються на увазі енциклопедичні та мовно-граматичні словники. Це зовсім не означає, що до робочого столу треба стягувати десятки фоліантів чи багатотомники довідкового характеру, але найуживаніші книги такого штибу, звісно, мають бути. Серед них бажано бачити тлумачний, правописний, російсько-український та українсько-російський словники. Не завадить мати довідник про адміністративно-територіальний поділ держави, а також словники фразеологічний, іншомовних слів, синонімів та антонімів. Маючи цей найнеобхідніший набір, завжди легко, не витрачаючи зайвого часу, знайти, уточнити та використати певний термін чи слово, збагатити мовну палітру твору.
Безумовно, для працівника преси першочергове значення має як писати, але не на останньому місці - чим писати. Для успішної роботи журналіст мусить мати свій особистий, так би мовити, робочий інструмент. Традиційне, і нині найпоширеніше, оснащення журналіста - авторучка й записник. Дехто з пишучої братії, незважаючи на величезний прогрес в удосконаленні журналістської оргтехніки, консервативно віддає належне традиції чи звичці користуватися незмінним записником і надійною авторучкою. Відомий чеський письменник Карел Чапек на запитання, чи використовує він друкарську машинку, відповів з властивою йому дотепністю, що коли пише і замислюється, то гризе ручку, - а хіба можна гризти машинку? То - не для нього [14, 250].
Інші дотепники, абсолютизуючи талант і підкреслюючи скептичне ставлення до технічних досягнень прогресу, не проминуть скаламбурити, що класики гусячими перами писали вічні твори, а нинішні графомани вічними перами клепають сірі одноденки.
Але жарти жартами, а без ручки і записника сьогодні не обходиться навіть той журналіст, який оснащений найсучаснішими технічними засобами. Навіть користуючись зручним портативним диктофоном, досвідчений журналіст підстрахує себе, продублювавши прізвища, цифри, іншу важливу інформацію помітками в блокноті. Записник, окрім більшої точності (диктофон може відмовити, невиразно можуть прозвучати схожі звуки, - наприклад, глухі приголосні), має ще ту перевагу, що економить час: погортати сторінки блокнота і за короткими нотатками відновити перебіг бесіди завжди швидше, ніж розшифрувати магнітний запис.
Робота журналіста складається з двох частин:
Щоб зібрати інформацію (освоїти ту чи ту тему) журналіст має виявити наполегливість, винахідливість та докласти чимало зусиль, а часто подолати низку перешкод.
Найдоступніші джерела, звідки черпається інформація, - це центри зв'язків владних структур з громадськістю, управлінські та статистичні органи, бібліотеки, довідники, повідомлення інформагентств, радіо, телебачення тощо.
Але найнадійніше та найефективніше джерело - це те, коли журналіст побачить на власні очі під час безпосереднього перебування в зоні зацікавлення та почує з перших уст, розмовляючи з учасниками та очевидцями події. Недарма в журналістському середовищі утвердилася поговірка: журналіста ноги годують. Тому справжній журналіст, надто репортер, часто перебуває у самому вирі життя, в епіцентрі резонансних подій (на пожежах, у зонах землетрусів та інших стихійних лих, на мітингах, при різних суспільних сутичках і колізіях). Не випадково, за даними ЮНЕСКО, середня тривалість життя журналістів на другому місці після шахтарів.
При добуванні інформації безпосередньо в людей треба мати на увазі найпростіші та найпоширеніші правила, яких дотримується досвідчений журналіст.
Серйозний журналіст завжди дотримуватиметься загальноприйнятих етичних норм і правил поведінки. У редакції "Вечірнього Києва" ще за радянських часів, наприклад, були вироблені так званих 10 заповідей журналіста, своєрідний катехізис, який, спираючись на загальні моральні вимоги до професії, власне, протистояв принципові партійної заанґажованості. Ось ці заповіді:
("Вечірній Київ" тоді виходив 300 разів на рік).
Всі ці принципи мають, передусім, моральне забарвлення, але вони випливають із законодавчих і нормативних актів, що регламентують діяльність журналіста, надаючи йому права та встановлюючи обов'язки. Зокрема, у ст. 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" задекларовані права журналіста.
Значну частину робочого часу журналіст і редактор проводять у колективі. Психологічний клімат у редакції має безпосередній вплив на творчий процес, а залежить він не в останню чергу від уміння спілкування, від створення атмосфери доброзичливості, довіри, справедливості.
Колектив (від лат. collectivus - збірний) - суспільна форма об'єднання людей, що виникає на основі їхньої спільної праці, спільних громадських інтересів, яким підпорядковуються дії, вчинки, інтереси окремих осіб. Редакційний колектив - специфічне об'єднання людей: по-перше, вони виробляють особливу (інтелектуальну, ідеологічну) продукцію (газету, журнал, теле- та радіопродукт); по-друге, це люди творчі, пов'язані з мистецтвом слова; по-третє, з огляду на фахові особливості у журналістів значно сильніше, ніж у представників інших професій, розвинений індивідуалізм, кожний журналіст - творча особистість.
У процесі редакційної праці журналіст підпорядковується завданням засобу масової інформації, у якому працює (визначаються засновником ЗМІ), та його внутрішній структурі, яка передбачає певну ієрархію, що диктується соціальною роллю працівника.
Приблизна схема структури редакції передбачає такі позиції: шеф-редактор (головний редактор), його заступники, відповідальний секретар, завідувач (редактор) відділу (програми), кореспондент, репортер, оператор та режисер на телебаченні, літературний редактор тощо. Все це регламентується штатним розкладом, затвердженим засновником. Кожен, хто обіймає якусь із посад, виконує певну соціальну роль, має досить чітко окреслене коло обов'язків, зобов'язаний підпорядковуватися прийнятому в редакції режимові трудового процесу.
Практичне виконання журналістом його соціальної ролі в редакції обумовлюється об'єктивними і суб'єктивними чинниками.
До об'єктивних належать: ролеві сподівання засновника, які випливають із функціону-вання соціальної системи, частиною якої є редакційний колектив, процеси в його професійній діяльності, уявлення про цінності, завдання і засоби їх досягнення.
До суб'єктивних чинників слід віднести розуміння ролі конкретним її виконавцем, його ставлення до цієї ролі, суто особистісні характеристики індивідуума (рівень талановитості, здібності, темперамент, рівень потребі претензій, самооцінки власних можливостей).
Характерна особливість журналістської праці полягає у її високому творчому ступені, високому рівні індивідуалізації. Якщо на звичайному товарному виробництві однією з найважливіших технологічних вимог є вимога зводити до мінімуму індивідуальні відмінності у виконанні однакових соціальних ролей (уніфікація), що підвищує продуктивність праці, то в журналістській творчості спостерігається протилежне - чим більша індивідуальна відмінність, тим вища якість журналістського продукту. У ньому якраз найбільше цінується неповторна особливість, несподіваність ракурсу, гострота бачення проблеми, одним словом - несхожість на інші журналістські творіння. І чим несхожіший твір, тим він талановитіший.
Суб'єктами діяльності друкованого засобу масової інформації закон визначає: засновника (співзасновників), редактора (головного редактора), редакційну колегію, редакцію, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіста, автора, видавця, розповсюджувача. Засновник може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача.
Форми професійного спілкування журналіста та редактора випливають із специфічних завдань редакційного та видавничого колективу і залежать від них. На перше місце тут треба поставити загальноприйняті, а часто такі, що мають обов'язковий (нормативний) характер, форми роботи в колективі. Передусім - це вироблені практикою норми та правила поведінки у творчому колективі, заходи планування та аналізу виконаної роботи, дотримання розпорядку дня. Що чіткіше працівник дотримуватиметься цих норм і правил, то легше уникатиме колізій і конфліктів, то успішніше протікатиме творчий процес.
Усі ці, на перший погляд, незначні деталі в роботі журналістів і редактора, насправді мають велике значення для успішного творчого процесу та безпосередньо впливають на формування професійної майстерності. Вони якраз і є тими маленькими секретами, дотримання яких допомагає добитися великого успіху.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові