За мету дослідження взято аналіз динаміки розвитку регіональних засобів масової інформації (як друкованих, так і електронних) в історичному контексті. Визначено їхню роль і місце в процесі подальшої розбудови миколаївських ЗМІ.
The goal of our investigation is the analyses of dynamix of regional mass-media (both printed and electronic mass-media) development in historical aspect. Their role and place in the process of further development of Mykolaiv mass-media has been determined.
На межі тисячоліть, як відомо, зростає інтерес громадськості до минулого, зокрема й до засобів масової інформації. Якщо говорити про Миколаїв, то становлення преси тут розпочалося наприкінці XIX століття. Обласний архів зберіг частину перших видань. Розглянемо найпопулярніші з них.
Однією з перших була газета "Южанин", яка виходила в Миколаєві з 80-років XIX століття до 1901 року (редактор-видавець С. П. Юріцин). Крім місцевих культурних подій, газета висвітлювала міжнародні та загальноросійські культурні новини.
Велика політична, економічна та літературна газета "Южная Россия", яка стала правонаступницею "Южанина", теж багато уваги приділяла питанням культури. В існуванні газети дослідники виділяли два періоди: перший - з 1901 до 1908 року (редактор-видавець С. П. Юріцин) і другий - з 1915 до 1917 року (редактор Н. В. Самойлов).
В оголошенні про передплату на 1905 рік знаходимо характеристику газети: "Являясь выразителем интересов южной окраины России, газета своё главное внимание обращает на всестороннюю разработку экономических и культурно-общественных вопросов, выдвигаемых текущей жизнью. Редакция газеты направляет все свои средства к современному и возможно полному сообщению читателям известий о событиях, оставляющих на себе в данный момент внимание всего цивилизованного мира" [3, 4].
Як і всі газети того часу, "Южная Россия" вміщувала чимало реклами та оголошень, серед яких є оголошення про театральні та кінопрем'єри, виступи музикантів, гастролі цирку, благодійні бали.
Другий період існування "Южной России" припав на період першої світової війни. Газета не вважала себе послідовницею попередніх місцевих видань і не продовжувала їхні традиції.
Із 18 листопада 1907 до 1909 року виходив "Николаевский курьер" (редактор-видавець А. А. Грампін). Програма великої провінційної газети, якої, до речі, дотримувалася більшість миколаївських видань, вимагала наявності розділів, присвячених культурному життю. У "Николаевском курьере" вони мали назви: "Театр и музыка", "Академическая жизнь", "Наука", "Литература и искусство" тощо. Неповторність "Николаевского курьера" полягала в тому, що обсяг інформації, яка друкувалася за межами постійних розділів, був значно більший, ніж в інших місцевих газетах.
Майже одночасно з "Николаевским курьером" почала виходити газета споживацького товариства "Трудовая копейка" (редактор-видавець С. А. Астоф'єв), яка коштувала, відповідно, одну копійку. Досить незвичайним, як для газети, був розділ "Из альбома "Трудовой копейки", де друкувалися поетичні новини.
Інше видання для робітників мало назву "Трудовая газета", яка виходила в 1908-1919 роках (редактором-видавцем у цей період був А. Франкель).
"Николаевские отголоски" - безкоштовний додаток др "Одесских ведомостей" для миколаївських передплатників, що виходив у 1912 році. Специфікою цього видання було те, що в кожному номері друкувалися відомості про місцеві видання.
Найбільш популярною газетою початку XX сторіччя була "Николаевская жизнь". Виходила вона з 5 червня 1910 року до 19 березня 1912 року. Газета відносила себе до великих провінційних газет і ставила за мету "возможно полное всестороннее отражение местной жизни в освещении общественно-бытовых интересов края".
Головною миколаївською газетою протягом тривалого часу (1905-1917) була "Николаевская газета" (редактор-видавець С. А. Афанасьев).
У перші роки радянської влади в Миколаєві видавалися такі газети: "Известия Николаевского Губернского Революционного комитета", "Власть труда", "Пролетарское знамя", "Красный Николаев" та ін., які друкувалися спершу в приватних, а з березня 1920 року - в державних радянських друкарнях.
Миколаївська міська газета "Шлях індустріалізації" видавалась у Миколаєві з 1930 до 1937 року й друкувалася в друкарні ім. В. І. Леніна.
Після війни почали виходити обласні газети "Південна правда", "Бугская заря" тощо.
Вивчаючи періодичну пресу Миколаївщини другої половини ХЇХ - початку XX століття, не можна не згадати й про миколаївські журнали 1900-1917 років, оскільки вони - джерело цікавої інформації про економічне та культурне життя нашого краю.
Усі журнали, що виходили на Миколаївщині на початку століття, викладач історії економічного ліцею № 2 м. Миколаєва О. В. Костенко умовно віднесла до трьох великих груп:
У 1912-1913 роках у Миколаєві виходив журнал "Южное слово" - літературне, політичне, економічне видання. У другій половині 1906 року в місті друкувалися сатиричні журнали "Оса" та "Паяц". Із профільних журналів можна назвати лише один - "Керамическое обозрение" - спеціальний журнал вапняного, скляного, порцелянового виробництв.
Підкоренню неба був присвячений журнал "Астрономическое обозрение", який друкувався в Миколаєві в 1907-1917 роках. Журнал "Электричество и жизнь" виходив протягом 1909-1917 років, а "Природа" (Миколаївського товариства любителів природи) - з 1910 до 1915 року.
Подальший розвиток преси був значно загальмований. Бурхливе ж зростання кількості періодичних друкованих видань у Миколаївській області припало на кінець 80-х - початок 90-х років, коли було зареєстровано відразу кілька десятків нових видань (здебільшого - в обласному центрі).
Саме ці роки (особливо 1976) для регіональної преси позначилися двома взаємосуперечливими процесами. Із одного боку, тривала русифікація обласних, міських, районних і міськрайонних газет (приміром, лише 1977 майже 20 регіональних видань різного рівня стали російськомовними чи двомовними - переважно у південно-східних областях). Із іншого боку, зростали тиражі, регіональні газети дедалі активніше використовували сучасні друкарські технології, зокрема офсетний друк [4, 32]. Проте цей період також позначився посиленням владного тиску на регіональну пресу.
Залежність регіональних ЗМІ від місцевої номенклатури стала особливо помітною у добу "перебудови". На відміну від центральних загальносоюзних та українських газет і телебачення, регіональні мас-медіа не так активно вдавалися до критичних виступів.
Кінець 80-х років також характерний максимальними тиражами та зростанням кількості регіональних газет. Так, у Миколаївській області у 1988 році друкувалися 3 обласні, 2 міські та 19 районних газет [4. 33].
Починаючи з 1991 року простежується поступове зростання кількості українськомовних видань, починають з'являтися ЗМІ мовами національних меншин. У цей же час зберігається тенденція до загального скорочення кількості передплатників. Паралельно, починаючи з 1993 року, зростає кількість недержавних і комерційних ЗМІ. Проте все більше людей починає звертатися до телебачення.
Парадоксально, однак події 1991 року не сильно позначилися на стані справ у регіональній журналістиці. Так, наприклад, місцеві газети й надалі жорстко контролювалися місцевою номенклатурою. Приміром, через 5 років після здобуття незалежності "Южная правда" - газета Миколаївської обласної ради - як і раніше обстоювала позиції представників державної економіки та колгоспів, надавала площу комуністам, іншим представникам проросійських шовіністичних громадських організацій "Русь" і "Прометей", що виступали проти державного статусу української мови [4, 34].
Починаючи з 1994 року в Україні Простежується нова тенденція, зумовлена політикою Киева. У протистоянні регіональних політичних еліт між обласними держадміністраціями та меріями, спричиненому кадровою політикою центру, дедалі активнішу участь беруть місцеві газети. Така тенденція зберігається й понині (як, приміром, протистояння газет міськради "Вечерний Николаев" та облради "Рідне Прибужжя").
Проте слід зазначити, що сьогодні преса Миколаєва поступово відмежовується від влади та фінансових груп, набуваючи обрисів незалежності.
Щодо радіомовлення на Миколаївщині, то його біографія починалася в часи громадянської війни. Так, у 1914 році поблизу ракетного заводу (район Ракетного урочища) було споруджено одну з найпотужніших радіотрансляційних станцій у Росії. Завдяки шістнадцятиметровим антенам, радіус дії цієї радіостанції сягав до семи тисяч верств.
У 1917 році миколаївські зв'язківці відразу приєдналися до жовтневих подій. Коли 25 жовтня радіостанція легендарного крейсера "Аврора" передала звернення "До громадян Росії", написане В. І. Леніним, миколаївська радіостанція прийняла його першою на півдні України.
Згодом миколаївська радіостанція обслуговувала Раднарком нашої республіки та південне бюро Комінтерну, підтримувала постійний радіозв'язок із Угорською Радянською Республікою. Відступаючи з Миколаєва, денікінці вивели з ладу апаратуру радіостанції, яку в стислі строки вдалося налагодити.
До 1927 року у мешканців Миколаєва було всього... 175 радіоприймачів, які здебільшого були аматорськими. Планувалося спершу радіофікувати міські робітничі клуби. Перша студія була обладнана в кабінеті політичної освіти. Звідти й планувалося вести радіопередачі. До 18 грудня 1927 року основні роботи були завершені. І ось 23 грудня о 6 годині вечора відбулася коротка пробна передача "Радіо-Миколаїв".
У грудні того ж року була створена окружна радіорада - попередник комітету з радіомовлення й телебачення. Функціональними обов'язками ради була безпосередня підготовка радіопрограм радіо "Миколаїв".
Ентузіастам радіо на Миколаївщині доводилося експериментувати, йти незнаними шляхами. Так. у 1928 році була проведена перша пробна трансляція по телефонних дротах у Вознесенськ, Нову Одесу, Новопавлівку, Тернівку, Херсон. Одночасно на центральній площі Миколаєва був встановлений репродуктор.
Минав час, розширювалися програми радіо "Миколаїв", збільшувалася кількість передач, їх тривалість. Одночасно велося будівництво абонентської мережі. До березня 1929 року в Миколаєві було вже 200 радіоточок.
Статистика повідомляє, що в місті в розпорядженні аматорів було 85 детекторних радіоприймачів, які також давали змогу слухати передачі радіо "Миколаїв".
До 1930 року радіо "Миколаїв" налагодило регулярну трансляцію як центрального радіопередавача, так і своїх власних. Розширюється абонентська мережа в Миколаєві, Вознесенську, Новій Одесі, Богоявленську (Жовтневий район).
У 30-ті роки місцеве радіо широко пропагувало переваги колективного ведення сільського господарства, показувало досвід перших колгоспів, радгоспів, МТС. Магістральною була тема змагання за успішне виконання п'ятирічних планів. У цих передачах брали участь журналісти К. М. Федулов, С. О. Половенко, 1. І. Зельцер. Диктором на радіо в ті роки була П. П. Пахомова.
Передвоєнний час став періодом масової радіофікації Миколаївщини. Майже скрізь будуються радіовузли. Споруджуються вони в Новій Одесі, Сланці, Снігурівці. У 1938 році починається будівництво радіовузла в Новому Бузі. Тут була поставлена нова радіоапаратура, що дозволило обслуговувати до чотирьох тисяч радіоточок як у райцентрі, так і в селах району. Радіо входить майже в кожний дім. А одним із перших на Баштанщині придбали радіовузли колгоспи ім. Сталіна та ім. Комінтерну.
Під час окупації фашисти зруйнували все, у тому числі й радіовузли. Проте одразу після звільнення області почалося їх відродження. За станом на 1 квітня 1947 року на Миколаївщині діяло майже 15 тисяч радіоточок, а в самому Миколаєві - 8639.
У перші повоєнні роки радіокомітет очолював Л. 3. Ланін. Потім ним опікувалися О. П. Персіянов, В. М. Колісніченко. На радіо прийшов працювати й Михайло Іванович Божаткін - член Спілки письменників СРСР, якого змінила в 1953 році В. К. Божаткіна. Тут починав свій журналістський шлях і поет Михайло Владимов.
Із обласним радіо співпрацювало багато громадських кореспондентів, журналістів. Серед них: автор популярних програм "Бійці ленінської гвардії" П. Д. Мущинський, завідувач громадської редакції університету "Якість: проблеми, пошуки, ініціатива" О. С. Романов.
Із введенням першої черги трипрограмного мовлення, абоненти Миколаївського регіону мали змогу слухати по спеціальних гучномовцях, крім першої всесоюзної програми "Промінь", і третю всесоюзну програму "Маяк".
На сьогодні радіо Миколаївщини - відвертий "провал" на ринку мас-медіа. У місцевому FM-ефірі працюють небагато радіостанцій. Однак і вони транслюються з інших міст. Єдиною станцією, яка здійснює в Миколаєві ефірне радіомовлення, є підрозділ державної облтелерадіокомпанії - радіо "Миколаїв" [1, 73-75]. Хоча вона не є популярною.
І. Мащенко стверджує, що Миколаєву судилася роль телевізійної Мекки в Україні. Можливо, у цьому щось є. Адже саме в нашому місті раніше, ніж в інших областях, почали транслювати три державних програми, стали діяти два інформаційно-розважальних комерційних канали, зареєстровано десяток кабельних студій у містах і райцентрах [2, 76-79.].
А починалося все 13 грудня 1959 року, коли в ефірі вперше пролунало: "Говорить і показує Миколаїв!". Проте підготовка до цієї історичної події була розпочата ще в 1956-1957 роках. Тоді обласне керівництво прийняло рішення про будівництво в місті телевізійного ретранслятора. Уже в процесі роботи над його проектуванням ініціативна група повела справу так, що замість ретранслятора було споруджено малий телецентр. У 1958 році він уже транслював передачі з Кишинева та Одеси.
Наприкінці 1958 року було завершено спорудження в Миколаєві телестудії й апаратної. Встановили передавачі ТТР 5/2, УКВ-2М типу "Дощ-Г", змонтували студійне обладнання. Налагодження передавальної та студійної апаратури провели бригади з Ленінграда, а саме обладнання на той час вважалося найсучаснішим. Першим директором телестудії було призначено Володимира Чуніхіна, головним редактором - Олександра Умеренкова.
Після закінчення першого ефірного дня демонструвався фільм "Волга-Волга". Узагалі перші програми не відзначалися різноманітністю. Раз на тиждень - інформаційний випуск, виступ когось із керівників, концерт, художній фільм, лялькова вистава тощо. Із часом почали готувати кінонариси про кораблів і господарів степу. Із власними телеспектаклями "Тунель", "Нічний диліжанс", "Лікар Віра" виходили на Центральне телебачення. Над їх створенням у 70-х роках активно працювали редактори Є. Бондаренко, Н. Землякова, режисер А. Маляров, телеоператори Б. Євдокимов, В. Євдокимов, М. Хмельов, Г. Бондаренко.
У 1973 році одержали з Москви старенькі "Електрони", а згодом і "Кадри" для відеозапису передач. Змінювалася технологія підготовки випусків. На черзі був перехід на кольорове зображення. Спочатку освоїли кінознімання в кольорі, проявку кіноплівки. А в 1980 році дістали змогу виходити в ефір із кольоровими передачами. Робили це за допомогою ПТС "Лотос", яку купив у Литовського телебачення Миколаївський глиноземний завод. Вона, звичайно, теж була не новою, але протягом кількох років добре служила. У 1982 році була змонтована техніка АСБ для видачі передач у кольорі, а ще через п'ять років придбали нову ПТВС "Етюд" і відеозаписуючі магнітофони "Кадр-ЗПМ". Саме тоді телебачення в Миколаєві повністю перейшло на колір.
У 1980 році було закінчено спорудження нового радіобудинку з двома студіями. А за кілька років - наприкінці 80-х - розпочинається телевізійний бум у Миколаєві: починає працювати перша недержавна ТРК "ТОНІС", а згодом отримують ліцензії й чимало інших телеканалів різних форм власності.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові