Ласкаво просимо

Предикації як прояв текстової змістовності

Проаналізовано основні підходи до дослідження змісту тексту, розглянуто предикації як джерело герменевтичної ситуації та здійснено спробу виділити етапи процесу формування змісту твору з корекцією професійне мовлення.

It is analyzed the basic approaches in researches of texf”s content as well as it is considered the predication as a source of hermenevtic situation and selected the stages of process of formaion of work content taking into account professional broadcasting.

У сучасній лінгвістиці існує чимало деколи взаємодоповнюючих, а деколи взаємовиключаючих підходів до вивчення змісту тексту і його структурних одиниць (логіко-методологічний, онтологоцентричний, семантико-прагматичний, тощо) [1-3 та ін.]. У нашій статті, основним об'єктом дослідження в якій виступатиме предикація як прояв текстової змістовності, ми спробуємо проаналізувати ці підходи і на основі синтезу відомих уже мовознавчій науці теоретичних положень з'ясувати роль предикації як джерела герменевтичної ситуації, поетапно прослідкувавши процес формування змісту твору з корекцією на професійне мовлення. Актуальність таких студій визначається передовсім необхідністю напрацювання рекомендацій прикладного характеру щодо творення інформативно повноцінних - тобто зрозумілих реципієнтові - текстів.

Уявлення про зміст тексту формується як результат осмислення сукупності його предикацій, актів з'єднання незалежних предметів думки, виражених самостійними словами, з метою відобразити "стан справ", подію, ситуацію дійсності" [1]. Формування такого уявлення припускає наявність акту, що повідомляє смисл, завдяки якому людина ставить річ у зв'язок зі своїм мікрокосмосом, що близько до філософської позиції G. Fritz. Останній ототожнює розуміння речення з охопленням, збагненням думкою його сенсу, в результаті чого поняття смислу корелятивне поняттю розуміння [4], однак логіко-методологічний підхід Фреге не дозволив йому вийти за межі традиційних граматичних моделей. Організація побудови мислення за загальними законами логіки залишається підставою для розуміння речення як змістовної і смислової єдності у межах тексту, при цьому більшість викладених далі поглядів на проблему змісту речення частіше припускають тотожні відношення між термінами "зміст речення" і його "смисл": усе, що виходить за рамки значення речення як сукупності значень складових його лексичних одиниць, є його змістом, а також смислом.

У лінгвістиці існує декілька підходів до дослідження змісту речення. Одні дослідники розглядають зміст речення через призму структурно-синтаксичних схем [2], які "своїм існуванням зобов'язані їхньому заповненню, вони "абстраговані" від безлічі однорідних "заповнень", що представляють план мовної реальності" [2].

Дослідження змісту речення як відповідності його семантичної структури будь-якій ситуації оточуючої дійсності [5; 6] можуть бути віднесені до сфери онтологоцентричних, оскільки описують систематику конкретних емпіричних ситуацій як частин, "що відображають у мові реальну дійсність" [6].

Зміст речення трактується як певна концептуальна структура, що розуміється по-різному залежно від логічного підходу: з позицій класичної чи символічної логіки, концептуалізації ситуацій або мови як суб'єктно-предикатного відношення, де суб'єкт інтерпретується по-різному, переважно - як носій ознак, а предикат - як ознака, що приписується суб'єкту [7] (схема 1).

Теорії, засновані на ідеях символічної логіки [8; 9; 10; 11], прирівнюють зміст речення до пропозиції як структури, що включає, крім предиката, деяку кількість змінних (аргументів чи семантичних акцентів) і модус (схема 2). А антропологічні концепції [12; 13; 14] мають за основний компонент змісту речення інформацію про мовця (слухача), місце і час мовного акту та ін. Так, теорія логіко-тематичного членування речення виражає логічну суб'єктно-предикатну структуру думки, виражену за допомогою граматичних засобів, як особливий рівень мови, що володіє особливою структурою інформативності для реципієнта. Предикат є носієм основної, а суб'єкт - другорядної інформації [15].

У семантиці осмислення речення припускає наявність семантичного узгодження його внутрішніх структур і одиниць, а смисл - результат просторово-часового узгодження між його іменниковою та дієслівною групою [16], при цьому формальна семантика інтерпретує тільки складні чи прості речення, а не послідовності речень, у результаті чого встановлення зв'язку між реченнями є ускладненим, і на завершальному етапі характер семантичного зв'язку між реченнями встановлюється на прагматичному рівні [17]. Незважаючи на ствердження Н. Д. Арутюнової [18] про те, що фактор семантичної співвідносності визначає не лише взаємодію предиката та його актантів, але і взаємодію предикатів у зв'язному тексті, наведені автором приклади "зв'язних текстів" для ілюстрації предикативних зв'язків не перевищують меж складного речення. Однак, зауважимо, і в межах складного речення можливе відновлення смислу на основі предикації.

Оскільки будь-яка комунікативна ситуація здійснюється "за наявності надлишку фактів, шо не мають систематичного зв'язку з даною комунікативною діяльністю", особливого значення набуває фактор контексту, який по відношенню до предикативної структури тексту є своєрідною абстракцією від подібного "надмірного" розмаїття [18]. Контекст вміщує лише ті факти, які систематично виявляють доречність відповідних висловів у даному комунікативному акті, а однією із основних якостей контексту є його "динамічний" характер, тож деякими дослідниками контекст розуміється як послідовність потік подій [19].

Багато систематичних студій [20; 21; 22.. пов'язують поняття смислу речення не з принципом породжувальної граматики, а з методами розкриття змісту, властивого певному колу конкретних висловів.

При формальному підході до вивчення предикативної структури тексту головною проблемні, текстовою ситуацією є новизна текстового суб'єкта (потреба у його предикації – поясненні, уточненні і т. ін.), і складність його предиката, при якій важче з'ясувати те, про що саме говориться, пояснюється, доводиться в тексті. До похідних відносимо проблемні ситуації суперечностей текстових суб'єктів, відсутності, або неповноти суб'єктів чи їхніх предикатів та ін.

Герменевтика враховує наявність не одного, а щонайменше двох контекстів, взаємна проекція і зв'язок яких породжує нові смисли: текст живе у двох контекстах - автора і читача, адресанта і адресата. Ці контексти проектуються один на одного, утворюють опозицію, що породжує нові смисли.

Діяльність, спрямована на перетворення мовного факту, осмислення мовних знаків і відтворення культурної діяльності, пов'язаної з даним знаком, є, по суті, відтворення контексту ситуації діяльності. Поняття контексту при цьому набуває значення, синонімічного поняттю "світ". Відповідно, зрозуміти твір можна тільки в контексті, контекст потрібно відновити, а це потребує належних знань.

Семантика речення часто використовує поняття "контекст" у значенні ситуації реальної дійсності, яка описується реченням, коли ситуація вважається смислом речення. Термінологічна синонімія, що виникає при цьому, пов'язана з тим, що смисл (ситуація) залишається незмінним у результаті трансформацій. Поняття смислу також набуває деякої особливості, коли мова йде про рівень змісту тексту: "Планомірно відібраний для повідомлення предметний зміст є смислом повідомлення, і він-то й осягається у розумінні ..." [23].

Смисл оцінюється як "те, що є чи в принципі може бути у свідомості кожного індивіду. Однак те, що не можна ефективно виявити, не може претендувати на виконання цієї ролі" [24], а також як те, що робить висловлювання зрозумілим [25; 26].

Синтагматичні стосунки між різноманітними семантичними компонентами речення досить докладно вивчені [27;' 28], але "вивчення ролі різних смислових компонентів речення у його загальній смисловій організації ускладнюється відсутністю загальноприйнятої класифікації мовних значень, відповідно і досить різноманітним розумінням того місця, яке займають у типології мовних значень граматичні значення" [28].

Предикація має не лише зовнішню сторону, яка реалізується у предикативній структурі речення, а й внутрішню форму - відносно автономний план внутрішньомовних процесів.

Спробуємо подати поетапний реальний процес формування змісту твору з корекцією на професійне мовлення. Робота логіко-психологічного механізму відбувається на кількох рівнях:

1. Рівень долокутивної предикації (1-й рівень предикації). У професійному мовленні це етап збору матеріалу та імітації мотивації (необхідності написання) твору.
2. Рівень лскутивної внутрішньомовної предикації (2-й рівень предикації). У професійному мовленні це імітація комунікативного задуму, комунікативної мети, це розробка теми.
3. Рівень локутивної явної мовної предикації (3-й рівень предикації). У професійному мовленні це розкриття теми, імітація процесу вибору форми вираження.
4. Рівень локутивної неявної мовної предикації (4-й рівень предикації). У професійному мовленні це робота з підтекстами, це свідоме програмування процесу сприймання й розуміння твору читачем, глядачем, слухачем. Це імітація роботи механізму асоціативного мислення.

Складнощі, пов'язані зі зливанням мовних і понятійних елементів у предикативній схемі думки, можуть провокувати виникнення проблем у сферах мислення і розуміння. Помилки періоду предикації пов'язані з порушенням у забезпеченні системно-структурної організації твору, тобто у роботі логіко-психологічного механізму породження змісту твору. Помилки в процесі діяльності автора зумовлені порушеннями у сфері забезпечення функціонування твору. Ці два типи помилок лежать в основі порушень структури і функцій твору і є їх причиною.

Отже, увесь період предикації змісту твору триває на фоні діяльності автора як особистості, наділеної своїми і суспільними потребами. Тому аналізувати формування змісту твору необхідно також із урахуванням цього фону. Цей діяльнісний фон визначає насамперед функцію твору, від якої вже залежить і сама системно-структурна організація змісту.

1. Степанов Ю. С. Альтернативный мир. Дискурс. Факт и принцип причинности // Язык и наука конца XX века. - М.: Ин-т языкознания РАН, 1995. - С. 231-240, 393.
2. Зильберт Б. А. Социопсихолингвистическое исследование текстов, радио, телевидения, газеты. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1986. - 211 с.
3. Strauss A. Modern mass media. - Cambridge, 1981. - 247 р.
4. Fritz G. Theme of text // Languages. - 1982. - №8.- P. 208-221.
5. Сусов И. П. Лингвистика между двумя берегами // Языковое общение: Единицы и регулятивы. - Калинин, 1987. - С. 108-113.
6. Гак В. Г. Коммуникативные трансформации и системность средств логического выделения во французском языке // Филологические науки. - 1975. - № 5. - С. 49-60.
7. Арутюнова Н. Д. Национальное сознание, язык, стиль // Лингвистика на исходе XX века: Итоги и перспективы: Тез. докл. междунар. конф. - М., 1995. - Т. 1. - С. 99-103.
8. Панов М. В. Из наблюдений над стилем сегодняшней периодики // Язык современной публицистики. - М.: Русский язык, 1988. - С. 127-136.
9. Апресян Ю. Д. Английские синонимы и синонимический словарь // Англо-русский синонимический словарь. - М.: Русский язык, 1979. - С. 29-38.
10. Femeren F Н., van, Grootendorst R. Speech acts in argumentation discussions. - Paris, 1984. - 334 p.
11. Черняховская Л. Д. Смысловая структура текста и ее единицы // Вопросы языкознания. - 1983. - №6. - С. 82-91.
12. Agricola P. The theme of text // Languages. - 1976. - № 11. - P. 171-176.
13. Sandig B. Probimne einer linguistischen Stilistik // Linguistik und Didaktik. - 1970. - № 3. - S. 117-121.
14. Weaver С A., Mannes S., Fletcher С R. (eds.) Discourse Comrehension // Honor of Walter Kintsch. - Hilisdale, 1995. - P. 49-58.
15. Панфилов А. К. Лекции по стилистике русского языка. - M.: Гос. пед. ин-т, 1968. - 80 с.
16. Бурвикова-Зарубина Н. В. Закономерности линейной структуры монологического текста: Автореф. дисс. ... д. филол. наук. - М., 1981. - 38 с.
17. Звегинцев В. А. О цельнооформленности единиц текста // Известия АН СССР. Сер. лит. и яз.-1980. - Т. 39. - С. 13-22.
18. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. - 1981. - Т. 40. - С. 57-167.
19. Дейк Т. А., ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс, 1978. - № 8. - С. 229-337.
20. Сотникова А. Л. Фактор реципиента и способы его экспликации в различных типах текстов // Языковые единицы в речевой коммуникации. - Л.: ЛГУ, 1991. - С. 98-116.
21. Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики. - М.: Наука, 1975. - 312 с.
22. Cook О. Discourse and Literature. - Oxford University Press, 1994. - 280 p.
23. Шубин Э. П. О языковой коммуникации // ИЯШ. - 1967. - № 4. - С. 27-37.
24. Хэар Р. М. Дескрипция и оценка // Лингвистическая прагматика. Новое в зарубежной лингвистике. - М: Прогресс, 1985. - Вып. 16. - С. 117-128.
25. Потятиник Б. В. Социально-психологические аспекты влияния СМИ на аудиторию: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.01.10 - журналистика / Киев. гос. ун-т им. Тараса Шевченко. - К., 1991. - 16 с.
26. Fairclough N. Critical Discourse Analysis. - Longman, 1995. - 370 p.
27. Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл. - Л.: Наука, 1978. - 175 с.
28. Буряк В. В. Основные типы знания рационального дискурса (культурно-историческая классификация): Дис. ... канд. филос. наук: 09.00.01 / Симферопольский гос. ун-т им. М. В. Фрунзе. - Симферополь, 1999. - 179 с.