Розглянуто теоретичні аспекти взаємодії і взаємовпливу аудиторії та телеведучого інформаційно-аналітичних програм.
То examine theoretic aspect of cooperation and both sided influence between audience and journalist, who leads news or analytical programmes.
Актуальність теми. Оскільки глядацька аудиторія сприймає телевізійну інформацію не лише опосередковано через ведучого-тележурналіста (як інформацію проблемну, так і інформацію розважального характеру), а й через особистість його, то неабиякого змісту набуває персоніфікація інформації. Питання зв'язку інформації з тим, як на її подання в ефірі впливає особистість ведучого, потребує вивчення і дослідження. Інколи однієї появи телеведучого достатньо для того, щоб глядацька увага зосередилася на ньому. І навпаки, людина, яка говорить, здавалося б, цікаві й потрібні речі, не може викликати глядацького інтересу. У чому тут проблема? Дана стаття присвячена вивченню питання взаємовпливу та дослідженню взаємодії телеведучого інформаційно-аналітичних програм із аудиторією в контексті Українського телебачення.
Мета статті - розглянути теоретичні аспекти взаємовпливу аудиторії й іміджу телеведучого та визначити вплив журналіста на формування в аудиторії усталених поглядів, проаналізувати специфіку формування образу телеведучого відповідно до завдань програми.
Питання взаємодії і взаємовпливу телеведучого та аудиторії вивчали як українські, так і закордонні дослідники. Проте в їхніх працях розкривались лише окремі аспекти досліджуваної теми [1].
Ведучий телевізійної програми, безумовно, є представником певної соціальної групи, і його взаємодію із аудиторією можна розглядати як "представницьке спілкування", маючи на увазі інтереси, цінності, ідеали і настанови цієї соціальної групи.
У підході до питання взаємодії в моделі "ведучий - аудиторія" (і діаді "ведучий - глядач") акцентується проблема самовираження особистості ведучого в комунікації. На відміну від безпосередньої взаємодії між людьми, коли контекст спілкування формується досвідом знайомства, спільною діяльністю, міжособистісними відносинами, ведучий повинен сам представляти себе глядачеві як партнера по спілкуванню. Під взаємодією ведучого з аудиторією слід розуміти створення можливості наблизитися до ситуації реального спілкування з глядачем.
Створення ефекту участі глядача в діалозі є головною комунікативною метою ведучого інформаційно-аналітичних програм, де основний обов'язок комунікатора - говорити зрозуміло і правильно, тонко розбиратися у практичних питаннях і не менш цінніше вміння - розуміти людей і події. Більшість глядачів відрізнять зрілого і вдумливого ведучого від "телевізійної зірки". Вони відразу повірять людині, яка "знає, про що говорить". Ведучий не просто читає текст, а й вносить у передачу багато свого особистісного.
Звернімося до досвіду роботи щотижневої інформаційно-аналітичної програми "Споживач", яка виходить в ефір на телеканалі "Київ" з 1999 року. Тематика її сюжетів - найрізноманітніша. У програмі поєднуються кілька жанрів - студійна бесіда з фахівцями та відеоповідомлення, які в журналістській практиці називаються сюжетами. Використовуються такі сюжети: прості (текстова інформація за кадром) і комбіновані (текстова інформація журналіста в кадрі, використання інтерв'ю, коментарі фахівців); оперативні (термінове висвітлення події без підготовленого сценарного плану) і авторські (журналіст вибирає тему, заздалегідь готується до знімання, вивчає об'єкт, пише сценарний план, працює в кадрі).
Одним із пріоритетних напрямів роботи автора та ведучої (вона ж і журналіст-репортер) інформаційно-аналітичної програми "Споживач" є репортажі - телевізійний жанр, який дозволяє проникнути в реальне життя. Без репортажів навряд чи програма завоювала б таку велику аудиторію глядачів. Кожен репортаж, як зазначає Г. В. Кузнецов, - це камінчик у мозаїчній картині світу [2]. Телеглядачі бачать події очима репортера й оператора. Ведуча-репортер у програмі намагається опинитися зі знімальною групою там, де відбувається дещо загальноцікаве, про що дізнається ведуча із глядацької пошти, яка надходить до програми постійно. Сотні листів у рік, тисячі дзвінків - і головним критерієм вибору теми є її актуальність для більшості глядачів та конкретність факту, який потребує вивчення, розгляду та втручання для вирішення конфлікту.
Завдання ведучої як репортера разом із режисером та оператором вибрати, відзняти і потім вибудувати ряд кадрів, які дадуть яскраве уявлення про подію. Готуючись до знімання, в ідеалі, як слушно зазначав Г. В. Кузнецов, тележурналіст повинен бачити подію з кількох різних точок, тобто "бачити світ монтажно"... "сприймати звуко-зоровий образ у нерозривній єдності" [3].
Репортер повинен вміти відзняті кадри підкріпити вдалим текстом, у якому розкриється підтекст зафіксованої події. Головне, дотримуватися правила співвідношення слова та зображення в репортажі: не треба говорити про те, що й так видно на екрані. Потрібно пояснювати картинку, а не дублювати її, давати додаткову інформацію, передавати глядачеві своє хвилювання та інтерес, але не нав'язувати свою думку. Основне правило, за яким працюють журналісти американської компанії Ен-Бі-Сі, - залишати за журналістом право розглядати подію в перспективі, інтерпретувати та аналізувати.
За роки виходу програми в ефір окреслилися ознаки якісної публіцистичної програми:
Оскільки позиція ведучого у програмі, де стикаються дві позиції - хто має рацію і хто винен, він повинен усвідомлювати постійну відповідальність перед:
Щодо телевізійної інформації визначені вихідні етичні принципи журналіста: достовірність кожного повідомлення, повнота поданих фактів і неупередженість позиції автора-ведучої.
Сприйняття телепередачі масовою аудиторією часто визначається емоційно-оцінювальним ставленням до ведучого. У буденній свідомості це виявляється у феномені "популярність ведучого": глядача захоплює (або відштовхує) не стільки інформаційний бік повідомлення, скільки особистість телекомунікатора.
Знайома людина в кадрі виступає для глядача, насамперед, орієнтиром у багатому світі телевізійних програм, завдяки чому щоразу її поява супроводжується цікавою для глядача інформацією. Найбільш високий рівень персоніфікації тоді, коли ведучий, він же журналіст, виступає як учасник екранізованої дії - бере інтерв'ю, організовує дискусію між двома сторонами, проводить репортаж-розслідування, тим самим стає об'єктом співчутливої ідентифікації. І тут ведучий має бути вельми підготовлений до інтерв'ю, адже інтерв'ю - це заздалегідь прорахована тактична схема. І вдале інтерв'ю неможливе без заздалегідь прогнозованих для себе "несподіваних" поворотів розмови. Інакше кажучи, ведучий повинен змусити глядача співпереживати, довіряти. Тому має бути готовим прийняти на себе відповідальність за розвиток бажаних стосунків. Головне - вдало обрати жанр спілкування: "побутовий" діалог, ділове спілкування, міжособистісне спілкування.
Діалог, який веде ведучий із гостем у студії, починається перед телекамерою тільки для співбесідника, ведучий же веде його відтоді, як почав вивчати документальний матеріал від імені глядача. Екранний етап - лише остання фраза в цій заочно розпочатій розмові, якій передує збирання й опрацювання листів із редакційної пошти, дзвінків від глядачів, які визначають тематику програми, особливо в останні роки, коли глядачі виявляють активність щодо участі в програмі. Окремо слід сказати про мовну підготовку ведучого до проведення контактної частини програми з гостем у студії. Особливий психологічний клімат значною мірою формується за допомогою мовних засобів. Завдання ведучого - не лише визначитися щодо запитань, формулюючи їх так, аби досягти несподіваного ефекту , а й спрогнозувати емоційний тон майбутньої бесіди.
Телеведучий - людина, яка завойовує аудиторію масштабністю своєї особистості. Найвищий професіоналізм ведучого - це його інтелігентність, телевізійний талант, ерудиція, вміння зберегти "обличчя" за будь-яких обставин, переконання глядачів у тому, що вони отримують найдостовірнішу, найоб'єктивнішу інформацію. Аудиторія сприймає телеведучого як транслятора інформації, якщо він і не сам проводив розслідування і не сам добував факти, то його обов'язок - вміло і тактовно їх подати. Ведучий - впевнений, але не самовпевнений. Особистість телеведучого накладає свій відбиток на характер мовлення програми. Кожен сюжет програми "Споживач" наближений до життя, гарячі сенсаційні факти не просто нанизуються, а й обов'язково перевіряються, осмислюються, а також вивчається думка опонентів. Закадрові тексти мають відповідати загальноприйнятим нормам світового інформаційного мовлення: стислість, лаконічність, конкретність, інформативність насиченість - і тоді глядач їх сприйматиме, вони формуватимуть його світогляд і ставлення до суспільних подій.
Один із сюжетів програми, який викликав двосторонній резонанс, тема якого - невчасна виплата страхового відшкодування страховою компанією за відремонтований сервісним центром автомобіль. Шквал дзвінків від глядачів (у них подібні проблеми) - порушені права страхувальника; дзвінки від страховиків, які визнають, що проблеми є і їх потрібно разом вирішувати. Це приклад того, як ведуча контактної програми зуміла проблемну тему донести до глядачів так, щоб вони сприйняли її і відреагували.
У західних працях з теорії тележурналістики знаходимо таке визначення мети журналістської роботи: "перетворювати конфлікти у план дискусії" [4], тобто не загострювати завжди існуючі суперечності, а знаходити точки дотику конфліктних сторін, шукати компроміси. Можливо, ведучий програми деякою мірою повинен відчувати себе "соціальним педагогом".
Одна з граней майстерності ведучого - правильне і доречне психологічне самопозиціонування щодо відбору тих проблем і запитань, які є актуальними і матимуть резонанс, які є непоодинокими за своєю суттю.
За п'ять років існування програми "Споживач" до редакції надійшло сотні листів, дзвінків. Основна тема звернень - глядачі діляться своїми бідами і невдачами: хтось замовив зробити євроремонт у квартирі, із будівельниками розрахувався, а ті не віддають ключі від квартири, мовляв, "плати ще"; хтось замовив шафу за чималу суму, а виготовили її невчасно і недоброякісно, та ще й виробник виявився звичайнісіньким шахраєм; хтось і оком не встиг моргнути, як його квартиру продали, а він опинився просто на вулиці; когось незаконно виселяють із гуртожитку, у якому прожив понад 10 років; дуже багато запитань надходить стосовно вирішення проблем у житлово-комунальній сфері та у разі обміну товару неналежної якості. І цей ланцюжок звернень до редакції програми можна продовжувати. Щоб створити сюжет, у якому глядач почує відповідь на своє запитання, творча група має детально вивчити кожну проблему, звернутися за роз'ясненнями до фахівців, з'ясувати, наскільки проблема актуальна, чи є подібні випадки, яка їх статистика, і лише потім з екрана телевізора ведуча вже на чужих помилках розповідає глядачам, як поводитись у тій чи іншій ситуації.
А якщо справа складна і треба звертатися до адвоката, ведуча радить, як вибрати такого, хто б допоміг, що спонукає глядача довіритися ведучій, повірити, що свою правду можна і треба відстоювати. А це головне завдання програм, які мають за мету допомагати глядачеві, додати впевненості кожному, хто на іншому боці екрана.
Редакційна пошта сформувала у ведучої специфіку ведення відповідно до завдань програми - доносити до аудиторії не загальні речі, прийняті норми та правила торгівлі, а давати конкретні корисні поради тим, хто потрапив у біду, адже аудиторія сприймає ту інформацію, яка має аналіз; для аудиторії важливим є не лише факт, а й оптимальне співвідношення до нього аргументації. Ведуча контактної програми повинна володіти даром спілкуватися із людьми, відгукуватися на чужу біду. Адже журналістика - це не стільки професія, скільки спосіб життя.
Аудиторія - за кадром, але її взаємозалежність із ведучою відчутна. Вирішення проблем аудиторії бере на себе ведуча. Враховуючи, що ведучій програми "Споживач" доводиться щоразу відстоювати права глядачів, які звернулися по допомогу, то аж ніяк не потрібно розігрувати ситуації, глядач відчуває свою схожість із телеведучою, і у подібні ситуації виявляється може потрапити будь-хто. Оскільки про закони, які захищають споживачів, не всі знають, а найприкріше, не всі знають, як їх застосовувати. Тому в телепрограмі є необхідність на практиці демонструвати, як потрібно захищати свої законні права, давати якомога більше прикладних і практичних порад. Що знову ж таки додає програмі рейтингу.
Оскільки листи в телевізійну редакцію представляють лише частину телеглядачів, тому важливими і корисними є зустрічі з глядачами - розмова з реальними людьми, які бачать ведучого на екрані, дає можливість дізнатися їх думку про його роботу, мати чітке уявлення про те, як глядачі реагують на інформацію у програмі.
Телевізійна аудиторія як кількісно, так і якісно відрізняється від театральної. У театрі зовсім інша атмосфера, ніж та, у якій глядач живе; різний емоційний стан душі у глядачів театру, і тих, хто дивиться телевізор вдома. Телеведучий має це враховувати. Телеглядача можна порівняти хіба що з читачем - він перебуває один на один із предметом своєї уваги і надто прискіпливий до всього, що бачить на екрані, тим паче до образу телеведучого.
Телевізійна комунікація вимагає встановлювати особистісні контакти аудиторії з комунікатором, щоб скласти судження про нього і про цінності його повідомлення. Саме цим і пояснюється значення і' привабливість для аудиторії телевізійної інформації, персоніфікованої (тобто уособленої) її автором і учасниками подій. Цим пояснюється прагнення найбільших телекомпаній мати таких постійних телеведучих і репортерів, особистість яких привертала б симпатії та довіру глядачів.
Персоніфікація телевізійного мовлення утвердилася в усьому світі як принцип мовлення, як істотна відмінність телевізійної журналістики від інших її видів.
Не менш важливим є грамотне використання принципу персоніфікації - він можливий навіть у невеликих сюжетах, з яких складається програма. А головний герой - учасник події - обов'язковий. Найчастіше у "Споживачі" герої сюжетів - це глядачі, які звернулися по допомогу, а в сюжеті вони розповідають свою ситуацію, ведуча залучає фахівців, які коментують. Такими героями бувають люди різних професій з різними фінансовими можливостями. Всі вони несуть з екрана не лише "прикладну" інформацію з теми сюжету, а дещо більше: вони є свідками тих проблем, які виникають у повсякденному житті.
Варто виділити чинники, важливі у персоніфікації повідомлення:
Особистість героя і особистість автора, які включені у зміст телевізійного повідомлення, дозволяють зробити сюжет яскравим і таким, що запам'ятовується, оскільки людина була і є найбільш цікавим явищем для іншої людини. Є ще один найвищий рівень персоніфікації - коли журналіста чекають на екрані заради нього самого, чекають як лідера, який вміє пояснити складні проблеми, як особистість значну в моральному, духовному плані.
Професійна діяльність висуває ряд специфічних вимог до психічних і особистісних якостей телеведучого, визначає його когнітивно-комунікативний стиль. За роки існування телебачення створено образ "ідеального ведучого": співчутливий, аналітичний розум, глибокий, шанобливий, не авантюрист, аскет, принциповий, працює для інших, відчуває настрій інших. Мета ведучого - встановити контакт, але зробити це дуже тонко. Один із театральних критиків А. Свободін справедливо помітив: "щоб стати телевізійним ведучим, не те, що потрібні деякі риси особистості, скоріше, необхідна відсутність декотрих рис, які телеекран безперечно розкриє" [5].
Особистість ведучого, його фахові якості та вміння разом із усвідомленням поставлених перед ним завдань часто бувають визначальними для успіху інформаційно-аналітичної програми, яка характеризується оперативністю і лаконічністю викладу актуального повідомлення, наприклад, споживацької тематики.
Ведучий повинен передати глядачеві відчуття, що він знає і розуміє інформацію, яку повідомляє. Очі - вікна, через які глядач бачить думки та емоції ведучого. По очах видно, що ведучий разом із своїм глядачем переживає за події, що відбуваються. Телеглядачі не стільки слухають мову телеведучого, скільки читають на його обличчі народження думок, вони стежать за емоціями, жестами, за інтонацією його голосу. Професор Бердвіссл встановив, що в середньому людина говорить словами тільки 10-11 хвилин у день, що словесне спілкування у бесіді займає менше 35 %, а більше 65 % інформації передається за допомогою невербальних засобів спілкування [6]. Як бачимо, значення невербальних засобів величезне. І варто звернути особливу увагу на жести й міміку людини на телеекрані.
Невербальні знакові системи іноді називають "мовою" тіла. Різноманітна, але вдало підібрана жестикуляція не відволікає увагу глядача, не заважає сприймати текст. Навпаки, вона, як надійний сигнал внутрішніх процесів, допомагає викладати думки. Використання вказівних, описово-зображувальних жестів демонструє зацікавленість ведучого. За допомогою жестів він підтримує контакт з аудиторією. Таким чином, жест - один із способів підвищення інтересу глядачів до передачі.
Зазначимо основні якості, якими має володіти телеведучий: привітна зовнішність - хоча варто пам'ятати, що красиво для одного глядача, іншому неприємно; голос і мова - ведучому потрібен хороший, поставлений голос, і говорити він повинен правильно; освіта і життєвий досвід - здобуті знання від досвіду такі ж важливі, як і спеціальні; уява - ведучий має чітко уявляти - начебто бачити аудиторію, яка перебуває поза межами студії; скромність, що ґрунтується на вірі в себе - істинна довіра глядачів виникає тоді, коли ведучий наділений талантом, досвідом і знаннями, а талановиті люди, як правило, скромні; щирість і почуття гумору, розум і винахідливість; хороша реакція та ін.
Робота телеведучого, та ще коли той поєднує роботу журналіста в програмі - дуже й дуже нелегка. Вона, безперечно, більш складна, відповідальна і трудомістка, ніж, скажімо, робота найбільш серйозного, відомого актора театру чи кіно. Цій праці людина повинна віддавати себе повністю, всі сили, всю енергію.
Інформаційно-аналітична програма не повинна викликати у глядача сумнів щодо характеру екранного повідомлення або ж породжувати хибні уявлення про те, що він бачить. "Только качеством произведенного на нас впечатления, только через зрителя может быть понята, учтена ценность той или иной передачи", - писав перший теоретик і критик телебачення В. Саппак [7]. Що робить програму "Споживач" рейтингового? Перш за все та корисна і необхідна інформація, яку подає у кадрі ведуча та журналісти у сюжетах. Ведуча програми не байдужа до своєї справи, учасників програми та глядачів. Цього вимагає і від творчого колективу. Вона бореться за права споживачів. Самокритичність ведучої веде до постійного творчого пошуку. Якщо спочатку "Споживач" орієнтувався на монолог ведучої, то тепер у програмі багато фахових коментарів. Ведуча у програмі "Споживач" і психолог, і юрист, і той же споживач, тому в глядача є довіра. У кадрі ведуча - сильна, з блиском в очах, готова допомогти кожному, тому веде постійний діалог із глядачами. Діалог послідовний, виважений, змістовний. Тобто є конкретизація змісту запитання та пошук відповіді. Але при формулюванні запитання і в процесі пошуку відповіді визначальними є логічність, об'єктивність, неупередженість міркування. Для цього мислення телеведучої повинне бути підготовлене, треноване. Постійний і тривалий діалог ведучої із глядачами дозволяє проникнути у процес міркування. Адже істина, що зароджується завдяки йому, є результатом взаємозв'язку, взаємозіткнення різних думок, точок зору, що в кінцевому результаті сприяє розв'язанню проблеми - пошуку і осмисленню істини.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові