Друкований текст є основою інформації, що передається візуально. Вибір шрифту має значний вплив на зручність читання, на весь художній вигляд видання. У статті розглядаються основні характеристики шрифту, що визначають його застосування та принципи оформлення текстового матеріалу відповідно до виду видання.
The printing text is a basis of information which is visually transmitted. The choice of a font influences much the comfort of the information perception as well as the artistic design of an edition. The article covers the main description of font which determines its application as well as the text material registration principles in accordance with the edition type.
Писемність, як і усна промова, є засобом спілкування людей і служить для передавання думок у часі та просторі. Друкований текст є основою інформації, що передається візуально. При цьому значення слів передає зміст, а графічне оформлення, або шрифтове виконання, відтінки - посилення або послаблення значення, яскравість, гучність, інтонацію тощо.
Шрифт має значний вплив на зручність читання, весь художній вигляд видання. Правильне використання шрифту дає можливість донести повідомлення до того читача, якому воно адресоване, робить процес читання цікавим і зручним. Це досягається правильною організацією текстових матеріалів, поданням їх у прийнятній формі. Дизайн шрифтів як особливий вид зображального мистецтва підпорядкований спільним для всіх видів мистецтва закономірностям, потребує знання цих закономірностей і вміння застосовувати їх на практиці.
Отже, темою статті є розгляд шрифтів у контексті і їх застосування у виданнях різних видів. Предмет роботи - параметри шрифтів, що впливають на зручність читання.
На початку 80-х років XX століття М. Жуков, перекладач видатної "Типографіки" Еміля Рудера у післямові наголошував на "тій ділянці друкарського мистецтва, яку ми чомусь називаємо технічним редагуванням". Мистецтво шрифту, типографіка, за Е. Рудером [8, 279], це:
Концепція типографіки Е. Рудера гармонійно поєднує строгість у доборі форми літер з широтою застосування, що дає змогу спостерігати в ній дії законів і категорій композиції, загальних для живопису, поезії й архітектури XX століття. Український дослідник різних видів друкованих видань Б. В. Валуєнко підкреслював невичерпні виражальні можливості, закладені в мистецтві шрифту, малюнка, фотографії, комп'ютерних опрацювань, у композиційних варіантах, цілісності загального вирішення. Характер малюнка текстового шрифту часто асоціюється зі змістом видання, тому відомий дослідник шрифту А. Г. Шицгал наголошував на необхідності єдиного підходу до шрифтового оформлення [15, 173].
Німецький дизайнер Пауль Реннер у 30-ті роки XX століття виділив критерії естетичної виразності шрифтів. Він уважав, що досконалий друкарський продукт має відповідати трьом вимогам [16]:
На думку іншого дослідника шрифту, А. Капра, у "прекрасному і конгеніальному шрифті", тобто в шрифті, що "перетворює належно оформлений твір друкарства у твір мистецтва", мають зливатися "у чудовій формі" три якості: краса, зручність читання і промовистість [5]. Звичайно, зазначає А. Капр, це не різні властивості, а різні боки однієї медалі.
У сучасних поглядах на проблему зручності читання існують дві крайні позиції.
Одна з них була сформульована в 60-ті роки XX століття представниками швейцарської школи типографіки. У ті роки намагалися створити або вибрати якийсь універсальний і позанаціональний шрифт із найкращою зручністю читання. Такий шрифт не може бути надто виразним або особистим, щоб не спотворити своїм малюнком зміст. Результатом подібного естетичного підходу стала мода на гарнітури Times і Helvetica.
Друга позиція сформувалася з поширенням цифрових технологій, коли дизайнери та верстальники стали приділяти більше уваги зручності верстання, а проблема зручності читання стала другорядною. Адже сучасний видавничий процес комп'ютеризований, охоплює всі етапи роботи з текстом - введення, редагування і макетування на екрані комп'ютера, виготовлення фотоформ для друкарні. Творці друкованої продукції відмовляються від рівноваги, гармонії і акуратних шпальт вирівняного тексту, вони змінюють ширину шпальти (або інтерліньяж, або шрифт) всередині абзацу, насувають шпальти одна на одну, зрізають кути літер, або ж розтягують текст до краю сторінки. У сучасному виданні шрифт не просто носій інформації, він сам став інформацією.
І все ж таки шрифт як основний елемент друкованого видання, що несе змістове навантаження, перш за все повинен полегшувати сприйняття тексту, підвищувати його змістовність, організовувати і впорядковувати різнорідну інформацію, виділяти окремі блоки або елементи видання шрифтовими і нешрифтовими способами. Окрім практичних завдань, типографіка також дозволяє створювати сторінки, витримані в певному стилі (класичному, модерністському або постмодерністському; спокійному або жвавому; стриманому або галасливому).
Отже, розглянемо основні характеристики шрифту, що визначають його застосування та принципи оформлення текстового матеріалу відповідно до виду видання. Зауважимо, що оформлення заголовків і титульних сторінок у даній статті не розглядаються.
Використання відповідної гарнітури шрифту, правильно підібраної до тексту, не лише допомагає якнайкраще подати інформацію, а й додає смислових відтінків через візуальне сприйняття. Л. М. Лисицький визнавав шрифт основним будівельним матеріалом книжкової архітектури. а головною метою для нього була розробка таких методів оформлення, які підвищували б корисну дію видання. "Я вважаю, - писав він, - що літери, розділові знаки, які вносять порядок у думки, повинні бути враховані, але, крім цього, перебіг рядків сходиться у яких-небудь сконденсованих думок, їх і для ока потрібно сконденсувати" [12, 157]. Використання різних гарнітур привертає увагу читача, а застосування різних кеглів дає можливість організувати інформацію за ступенем важливості.
Основою шрифту є гарнітура (від французького garniture) - комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних накреслень і розмірів. Стандартний шрифтовий комплект складається з таких груп:
Повна графічна характеристика шрифту включає 114, 59]:
Шрифти прямі, курсивні, нормальні, вузькі й широкі можуть бути, у свою чергу, світлими, напівжирними і жирними (насиченість шрифту), що створює значну кількість різновидів однієї гарнітури (рис. 1). Модифікація літер здійснюється шляхом зміни деяких з елементів літери. Форма шрифту надає тексту різні змістові відтінки, комбінації його накреслення та просторових форм фіксують увагу на певному слові або фрагменті тексту, що дає змогу інтерпретувати текст засобами набору.
Рис. 1. Накреслення гарнітури Times.
За нахилом і характером вічка літера гарнітури може бути трьох видів: пряма (Plain), похила (Inclined), курсивна (Italic). Основні штрихи прямокутних літер прямого накреслення розташовані вертикально, тобто перпендикулярно до горизонтальної лінії рядка. У курсивному та похилому шрифтах ці штрихи розташовані під кутом до вертикалі, при цьому малі літери курсивного шрифту в багатьох випадках наближаються до накреслення рукописних літер. У деяких програмах існує можливість створення курсиву шляхом нахилу символів у правий бік на кут від 7 до 15°. Хоча справжнім курсивом є шрифт, створений художником-шрифтовиком. Шрифти із нахилом застосовуються для виділення слова або фрази в основному тексті. Курсивні тексти освітлюють сторінку, і це заважає читанню довгих текстів.
За насиченістю шрифти бувають: світлі (Light), суперсвітлі (Extra light), напівжирні (Semi bold), жирні (Bold). Насиченість шрифту визначається за відношенням товщини основного штриха до висоти знака малих літер типу "н", "п" тощо. V світлих шрифтах товщина основних штрихів знака вдвічі менше, ніж ширина внутрішньолітерного проміжку; у напівжирних - товщина штрихів і внутрішньолітерний проміжок майже однакові, у жирних - штрихи ширші за проміжок. Для кеглів 8-12 у світлих шрифтах відношення товщини основного штриха знака до його висоти не повинне перевищувати 23 %, для напівжирних - від 23 до 34 %, а в жирних - 34 %. Сторінка, на якій більшість текстів набрано напівжирним шрифтом, набуває темно-сірого відтінку та створюється враження посиленого тиску. Жирні накреслення застосовуються для посилення сприйняття прочитаного і кращої організації структури тексту. Світлий шрифт справляє враження легкості, жирний або напівжирний - вагомості, підвищеною значення, тому 80 % заголовних компонентів мають жирну насиченість. В основному тексті виділення краще не робити напівжирним накресленням - текст має надто перевантажений вигляд.
Нормальні, вузькі й широкі накреслення шрифту пов'язуються з поняттями про більшу або меншу стрункість, сталість і пропорційність. Відмінні від нормальної щільності шрифти застосовуються в заголовках та колонтитулах, а в текстових матеріалах переважають прямі світлі накреслення.
Серед інших модифікацій шрифтів, які часто застосовуються, можна назвати: підкреслення однією чи двома лініями, перекреслення, зсув тексту щодо нормального положення рядка і різноманітні їх комбінації. Підкреслення рядків застосовується в основному тексті, для підзаголовків, колонтитулів, прізвищ авторів та у таблицях. Надрядкові знаки (ступені, виноски) і підрядкові знаки (індекси) вказують на місце посилання або використовують у математичних формулах. Ці знаки мають менший розмір порівняно зі звичайним розміром літер і розташовують не на базовій лінії рядка.
Великі літери виконують функціональну та декоративну функції - з них починаються речення та назви. З точки зору декоративності, ці літери надають тексту особливої ваги. Але такими літерами не можна друкувати великі тексти через те, що такий текст надто тисне на читача - великі літери вищі та ширші, ніж малі. До того ж слова. складені з великих літер, схожі одне на одне і тому читачеві важче розпізнавати такі слова.
Контрастність (пропорційність) шрифту включає такі співвідношення (рис. 2):
За призначенням шрифти розділяються на дві великі групи: титульні та текстові, кожна з яких застосовується відповідно до власних функцій. Текстові шрифти призначені для набору великих обсягів тексту, титульні - заголовних компонентів. Текстова гарнітура відрізняється від титульної зручністю читання і розміром. Титульним шрифтом може стати будь-який текстовий при зміні насиченості, кегля, накреслення, застосування різних ефектів (тінь, контур тощо).
Текстовий шрифт відповідно до способу застосування може бути:
Кожен із цих видів має свої особливості, але використовується не обов'язково за призначенням, інколи кілька видів текстових шрифтів світле накреслення. Вони застосовуються для об'єднуються. Будь-який із перелічених видів можна легко перетворити в інший зміною кегля, накреслення, проміжків.
Шрифти для основного тексту мають просте виконання, яке не відволікає од змісту, і призначені для максимально комфортного читання довгих текстів. Вони уніфіковані, легко помітні завдяки контрастності знаків. Естетика текстових гарнітур - це логіка пропорцій і пластики, змінюються у вузьких межах. Їх ознаками є ясність, простота, стриманість (навіть щодо курсивного накреслення) малюнка, пропорцій, насиченості. Текстовими шрифтами МОЖУТЬ бути як гарнітури із засічками, так і рубані, але ніколи - декоративні, їх розміри коливаються від 8 п. (у довідкових виданнях) до 20 п. (у дитячих виданнях).
Додаткові текстові шрифти мають відрізнятися від основного, але не впадати в око. їх призначення - повідомити другорядну інформацію, доповнити основний текст. Застосовуються такі шрифти для коментарів, приміток, паралельних повідомлень, матеріалів не основної тематики. Читач повинен з першого погляду зрозуміти, що він читає додатковий текст і не переплутати його з основним. Отже, додаткові тексти повинні бути світлими, розміром не більше за основний шрифт, і контрастно виділятися від основного тексту.
Акцидентні (від лат. accidentia - випадок) текстові шрифти застосовуються для виділень у тексті або на сторінці. Такі виділення можуть бути ледве помітними - тією ж гарнітурою, але іншим кеглем, накресленням; або ж різко контрастувати малюнком, кольором, розміром. Як правило, способи виділення у виданні чітко обмежені. Акцидентними шрифтами друкують невеликі текстові фрагменти (врізи, текстові виділення, колонтитули, ініціали, приклади) через їх важкість для сприйняття - складний малюнок, щільність.
Службові текстові шрифти мають завжди менший кегль порівняно з основним текстом і світле накреслення. Вони застосовуються для текстівок, підписів авторів, виносок, вихідних відомостей.
Технічні текстові шрифти призначені для спілкування людей за допомогою різних пристроїв: екрана комп'ютера, радіотелефон), калькулятора, панелі принтера і т. ін. Наприклад, при проектуванні шрифту OCR перед А. Фрутігером постало завдання створити моноширинний шрифт таких пропорцій і пластики, щоб літери якнайсильніше відрізнялися одна від одної і щоб промінь, що їх читає, мав якнайменше шансів помилитися. Цією вимогою можна пояснити появу особливої пластики в літерах I J L і j r F M W m W. Технічні шрифти застосовуються в електронних виданнях або як ілюстрація повідомлень різних пристроїв у науковій, технічній чи навчальній літературі.
Значення естетичного боку оформлення тексту різних видів друкованих видань неоднакове. На вибір гарнітури шрифту, накреслення і кегля впливає літературний жанр, композиція і обсяг тексту, читацька належність, формат видання, формат набору, спосіб друку, якість паперу і такі властивості шрифтів, як зручність читання і економічність. Хоча більшість читачів у текстовому блоці не помічають різницю між шрифтами, їх цікавить лише інформація, надрукована цими шрифтами, але при надто дрібному кеглі або при зайвій щільності знаків бажання читати навіть потрібну інформацію зникає. Тому для основного тексту обирають прямий світлий шрифт. Бажано, щоб його малюнок був нейтральним або натякав на зміст літературного твору, асоціювався з ним. Недопустимо, щоб стиль шрифту заходив у суперечності зі стилем літературного твору.
В оформленні книги, наприклад, характер малюнка текстового шрифту часто асоціюється зі змістом, крім того, враховується зв'язок малюнка шрифту з ілюстрацією й іншими елементами оформлення. Текстові шрифти книжкових видань обмежуються прямим, курсивним і жирним накресленням однієї гарнітури у різних комбінаціях.
У газетах і журналах при виборі текстового шрифту увага приділяється відповідності його малюнка виробничо-технічним вимогам. Це підкреслює відомий дослідник шрифтів А. Шицгал і наголошує на необхідності однакового, єдиного підходу до шрифтового оформлення газет і журналів, на відміну від книжкового оформлення [15, 173]. Гарнітури текстових шрифтів періодичних видань вибираються під час їх проектування і закладаються у шаблон. Шрифт основного тексту повинен відповідати будь-якому змісту, асоціюватися лише з виданням в цілому, а не з конкретними матеріалами. У зв'язку з цим, на відміну од книги, головні естетичні вимоги до оформлення газети чи журналу, залежно від їх типу, належать не стільки до малюнка шрифту, скільки до зручності його читання, до єдності оформлення, що створює виданню певний образ відповідно до призначення. У книзі ж гарнітура обирається з урахуванням пристосованості для тривалого читання, будь-яка складність малюнка лише втомлює очі.
Складні наукові, медичні або технічні видання повинні друкуватися звичайними, давно відомими шрифтами. Це пов'язано з тим. що в них трапляються формули, спеціальні знаки, які можуть бути відсутні в основному шрифті. Тому найпридатніша гарнітура - Times - найбільш поширена та розроблена в знаках.
Особливої уваги до проблеми зручності читання потребують видання для дітей, юнацтва і старих людей, що погано бачать. Така людина просто не зможе прочитати незручний для читання текст. Естетика дизайну в книгах для дітей не повинна бути занадто агресивною, а представники старших поколінь виявляють консерватизм у смаках, що дизайнер повинен враховувати.
У виданнях великого обсягу, наприклад, наукових працях або енциклопедіях, важливою вимогою є економічність шрифту. Специфікою подібних видань є те, що їх не читають підряд. Не так принципово, щоб шрифт був класичний або стильний, він повинен мати малі літери, це дає змогу вживати його в меншому кеглі, що дозволить економити місце і, відповідно, зробить видання дешевшим і спростить його використання та збереження. Чим вища цінність тексту (наприклад, у культурному значенні), тим менш важливою стає вимога економічності.
У дорогих подарункових виданнях зручність читання не така важлива, тому що їх більше переглядають, ніж читають. Ефектного оформлення потребують також вступи в художніх альбомах. Відповідно, при аналізі конкретного видання з погляду зручності читання, насамперед, треба визначити призначення і термін служби видання.
За своєю будовою (з погляду оформлення) основний текст може бути простим і складеним. Простим називається такий текст, для оформлення якого застосовується одна гарнітура і всі рядки мають однакову довжину. Це, наприклад, текст більшості художніх творів у прозі. До складеного належать багатогарнітурні тексти з різноманітним форматуванням. Це, зокрема, вірші, драматичні твори, тексти мовних словників, таблиці, формули, навчальна література. газетні матеріали. За застосуванням текстових гарнітур є:
Деякі дослідники шрифтового оформлення вважають: якщо застосовувати для всіх текстових матеріалів однаковий шрифт, у читачів складається враження, ніби всі тексти (навіть періодичного видання) присвячено одній і тій же темі, а застосування різних шрифтів полегшує орієнтацію у виданні, насиченому різнорідною інформацією. Але одногарнітурне оформлення має свої переваги: видання набуває стриманого, спокійного вигляду, легко впізнається читачем, а для виділення того чи іншого матеріалу достатньо застосування лінійки, плашки, декоративних елементів. Також окремі фрагменти чи тексти легко виділити іншим кеглем, накресленням.
Вибір гарнітури для конкретного видання, для текстів, заголовків, інших елементів - складне завдання. Шрифти мають не лише відповідати виду видання і змісту матеріалу, а й гармонійно поєднуватися між собою. Так, для основного тексту дитячої книги найкраще обрати чіткий шрифт, що добре читається, наприклад, SchooIBook. a для заголовків можна вибрати цікаву гарнітуру, яка приверне увагу дитини, приміром, Comic sans. Для наукового матеріалу можна взяти звичний для ока Times, але прикрасити його красивим заголовком гарнітури Pragmatica. Для реклами мексиканського ресторану підійде Bermuda, комп'ютерної фірми - OCRA Alternate.
У малогарнітурних виданнях одна шрифтова гарнітура є основною - для більшості текстів, шрифти ж інших гарнітур відіграють роль додаткових для:
У видавничій справі існують правила поєднання гарнітур. Рубані шрифти найчастіше застосовуються для заголовків, із засічками - для довгих текстів. Рубаний шрифт невеликого кегля може взагалі не читатися, але деякі з них розроблені спеціально для дрібних текстів, приміром Franklin Gothics. До того ж на одній сторінці не повинно бути більше трьох гарнітур.
У малогарнітурних виданнях також можуть використовуватися дві майже рівноправні гарнітури для основного тексту. Таке оформлення має сенс, якщо обсяг основного матеріалу можна розділити на дві частини. Наприклад, у книжкових виданнях: основний матеріал підручника і завдання з методичними рекомендаціями щодо виконання або текст путівника по місту й історичні довідки про пам'ятки архітектури, зображені на фотографіях. У періодичних виданнях, як, наприклад, у газеті "День" на сторінці приблизно 50 % матеріалів складено гарнітурою Pragmatica, а 50 % - Schoolbook, але ці два шрифти мають чітке закріплення в структурі газети: публікації великого обсягу набираються шрифтом Schoolbook, а всі матеріали, розташовані в рамках, добірки коротких повідомлень, бічні блоки - шрифтом Pragmatica.
Багатогарнітурне оформлення застосовується у журналах, буклетах, рекламних і дитячих виданнях, підручниках для молодших школярів, путівниках. Але багатогарнітурність не означає повного безладдя у застосуванні шрифтів - створюється система поєднання гарнітур на сторінці чи розвороті, виданні в цілому, адже надмірна контрастність погіршує сприйняття інформації. Шрифти добираються відповідно до змісту, тематики, значення, обсягу, розміщення, оформлення сусідніх матеріалів, наявності зображень або декоративних елементів.
При поєднанні шрифтів слід уникати полярних протилежностей (широких і масних штрихів із тоненькими і вузькими). Шрифти типу Times і Arial ідеально сполучаються, і до них легко підібрати ще одну гарнітуру. Чим складніший і вишуканіший шрифт, тим важче гармонійно поєднати його з іншим.
Вибір гарнітури шрифту - це не лише естетичне рішення. Конкретний вид шрифту може прикрасити текст, який він представляє, але. крім цього, шрифт може нести корисну інформацію, щось виділяти.
Для візуального виділення тексту і поліпшення організації надрукованої інформації користуються модифікаціями гарнітури основного тексту - сімейством основного шрифту. Традиційне сімейство включає курсив, напівжирний, вузький, широкий, контурний шрифт, а також їх комбінації. Модифікації гарнітури текстового шрифту перетворюють його на акцидентний. Так, у 70-ті роки в Америці були спроектовані гарнітури ІТС AvantGarde і ІТС Garamond, що є варіантами гарнітур Futura і Garamond, у яких акцидентність виражена збільшеними малими знаками.
Акцидентні, або видільні, шрифти дуже різноманітні: від акцидентних накреслень - масні, дуже світлі, вузькі, широкі, капітельні, похилі, курсивні - до гарнітур, спеціально створених для виділення, особливими рисами яких є виразність через пластику, пропорції, насиченість, ступінь контрасту елементів, естетику апрошів.
Іноді для виділення достатньо застосувати жирне накреслення і більший кегль. Але часто подібні акценти виконують завдання більш повного висловлення основної думки, допомагаючи при цьому художніми засобами. Напівжирний варіант основного шрифту є потужним графічним виділенням, оскільки читачі здебільшого звертають увагу на набраний таким шрифтом фрагмент. Саме тому підзаголовки низького рівня друкують напівжирним шрифтом гарнітури основного тексту.
Окремі слова, абзаци всередині тексту виділяються шрифтами тих самих кеглів і гарнітур, що й основний текст, але не прямого світлого накреслення, а розрідженим або світлим курсивом. Зміна накреслення чи насиченості шрифтових елементів у середині текстового матеріалу дає змогу членувати його на ритмічно нерівні частини.
Напівжирні шрифти дають інтенсивніше виділення, ніж курсив. Курсив має красивий вигляд, і за його допомогою можна одержати м'яке і достатнє для читача виділення, але сприймається він гірше за шрифт прямого накреслення. Курсив застосовується у випадку, коли необхідно звернути увагу читача на певний вислів або фразу.
Для виділення важливих змістових частин великої за обсягом статті використовується зміна кегля текстового шрифту. При цьому гарнітура та накреслення залишаються без змін. Перший абзац іноді набирають і на інший формат, наприклад, на дві шпальти. Такий прийом шрифтового оформлення допомагає читачеві швидше орієнтуватися в змісті матеріалу і його структурі.
У деяких виданнях, наприклад, дитячих, будь-які виділення чітко встановлюються стандартом. Так, у виданнях для дітей до 10 років частина тексту може бути виокремлена шрифтом іншого накреслення вічка, рисованим шрифтом, фарбами інших кольорів. Найчастіше, це напівжирне накреслення шрифту основною тексту або курсивне накреслення основного тексту зі збільшенням кегля на 2 п.
Також для виділення застосовують великі літери, капітель, поєднання з проміжками та декоративними елементами.
Всі виділення повинні бути систематизовані. Часті виділення погіршують зручність читання, значно знижують його швидкість. Якщо проаналізувати способи оформлення періодичних видань, тоді матимемо таку статистику: основний текст у 59 % видань має пряме світле накреслення, іноді ж застосовується курсивне або похиле (11 %), жирне (19 %), вузьке (7 %), широке (4 %). Додаткові текстові матеріали частіше мають курсивне (30 %) або жирне (40%) накреслення через те, що вони меншого обсягу та мають виділятися серед основних матеріалів.
Виділення вивороткою або підкладкою є сильним виразним засобом, але читати текст. розташований на темному фоні важко, тому у такий спосіб основний текст виділяється рідко. Виворотка - текст, колір літер якого світліший за колір фону, на якому він розташований. Традиційний варіант виворотки - білі літери на чорному тлі. Але це можуть бути жовті літери на синьому фоні або рожеві на фіолетовому. Чорні літери на білому фоні здаються меншими, ніж білі на чорному, тому для назв рубрик, набраних виворотком, обирають невеликі кеглі.
Виворітні літери також можуть застосовуватися як проміжки між словами. Так, вважається, що у заголовках найкращий для сприйняття проміжок дорівнює ширині літери "j". Виворітний символ "j", надрукований між словами, створює потрібний проміжок.
Для складання виворітного тексту в журналах Держстандарт рекомендує використовувати шрифт напівжирного накреслення кеглем не менше 8 п., але такого тексту не повинно бути більше 50 % площі сторінки. Газетний текст, призначений для друкування на кольоровому та сірому фоні, складається виворітним шрифтом кегля не менше 9 п. зі збільшеним інтерліньяжем.
Отже, виділення в основному тексті здійснюється шрифтовими та нешрифтовими способами.
Шрифтові виділення роблять:
До нешрифтових виділень належать:
Будь-який текст слід розглядати у просторі сторінки, а не окремо. "Шрифт має бути красивим за формою, самостійним за характером і - в першу чергу! добре читатися!" [6, 14]. Подібну думку висловлює художник плаката В. Б. Корецький: "Текст має бути красномовним. Важко, наприклад, уявити собі професійного оратора, що виголошує промову в одному тоні, без відтінків. Досвідчений оратор збагачує своє слово інтонаціями, "натискує" на ударні слова і фрази, використовує образи, які зв'язують основні думки... Напис у тексті має "говорити" із глядачем, тому художник не тільки вправі, а й зобов'язаний урізноманітнити його форми" [6, 14].
В оформленні тексту книжкових видань значення має не тільки вигляд символів шрифту, а й спосіб, яким літери організовані на сторінці: пропорції між розмірними характеристиками символів при розташуванні у рядку, інтерліньяж, спосіб використання проміжків навколо заголовків, текстів, кожного рядка абзацу, слова, літери. Адже для читача всі шрифти мають приблизно однаковий вигляд, а на сприйняття впливають такі характеристики, як насиченість, рівномірність, симетричність або різноманітність, відчуття темного, щільного, рівного, світлого чи яскравого тексту. І занадто щільне, і занадто розріджене розташування шрифтових елементів заважає нормальному читанню.
Візуально людина сприймає блок тексту як сірий прямокутник. Абзацні, міжрядкові та міжлітерні проміжки у монолітному тексті виконують функцію внутрішнього членування, своєрідних пауз. Це допомагає читачеві виокремити змістові блоки, зупинитися для переосмислення прочитаного, перерватися і знову повернутися до тексту.
Великий італійський друкар Джамбаттіст Бодоні (Bodoni) (1740-1813), керівник друкарні у Пармі (з 1768), автор чудових малюнків шрифтів, у "Керівництві з друкарства" писав про важливість упорядкованості. Для того, щоб літера мала виразний і ясний вигляд на сторінці, необхідно розташувати її в ідеально рівному рядку, не щільно, але й не розріджено, співвіднесено до висоти рядка, Бодоні наголошував також на необхідності однакових інтервалів між словами в рядку.
Крім цього, сприйняття написаного залежить від способу організації тексту на сторінці, насиченості сторінок графічними елементами, конфігурації і взаємодії різних текстових і зображальних блоків, що включають композиційні варіанти розташування:
Мистецтво шрифту - це мистецтво пропорцій. Напруга, гармонія, симетрія й асиметрія, ритм форми і контрформи, однозначність особливого і загального - при роботі над шрифтом слід враховувати безліч пар протилежностей [5]. Типографіка, яка вважає Е. Рудер [8, 18], відкриває багато можливостей для роботи з елементами ритму. Чергування прямих, кривих, поперечних, подовжених і косих форм шрифту створює ритм. Звичайний текст наповнений ритмом: над- і підрядкові елементи літер, округлі й гострі, симетричні й асиметричні форми, градація кеглів шрифту. Міжслівні проміжки членують рядок і шпальту на фрагменти різноманітної довжини, створюють ритмічну гру елементів різної ваги і протяжності. Кінцеві рядки та проміжки сприяють подальшому розчленовуванню тексту. Достатньо надрукувати текст, щоб надати сторінці ритмічної зовнішності.
Головне при виборі шрифту - системний підхід до оформлення, спричинений необхідністю ефективнішої і точнішої візуальної орієнтації у виданні, та дотримання фірмового стилю видання. Послідовне оформлення серії видань, газет, журналів неможливе без типографіки, для якої друкарська форма - лише один із варіантів існування.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові