З урахуванням нових тенденцій в організації редакційно-видавничого процесу з'ясовується сфера застосування редакторських професій, аналізуються фахові вимоги до носіїв таких професій та функціональні обов'язки редакторських працівників у сучасному видавництві.
Taking into consideration new tendencies in the organizatoin of the process of editing and publishing the sphere of aplication of editing professions is being found out. Professional requirements for such specialists and functional duties of workers engaged in the process of editing in a modern Publishing House are being analized.
З переходом української видавничо-поліграфічної галузі на ринкові засади розвитку, активним формуванням видавничої мережі нового типу та ринку збуту різних видів друкованої продукції відчутно збільшився попит на фахівців видавничої справи та редагування.
Помітно розширився й діапазон застосування так званих редакторських професій, які традиційно готувалися й готуються в університетах, що мають спеціальність "видавнича справа та редагування". Якщо раніше випускника такої спеціальності чекали на різних творчих посадах лише у видавництвах (а їх до здобуття Україною незалежності було не так вже й багато - трохи більше двох десятків), то нині вибір працевлаштування дуже розмаїтий.
Сфера застосування редакторських професій
На початку з'ясуємо: де сьогодні можна застосувати набуті навички редактора-видавця?
Такий перелік можна продовжувати.
Фахові вимоги
Із розширенням діапазону застосування редакторських професій невпинно підвищуються й вимоги щодо кваліфікаційного рівня їх носіїв. У цьому можна пересвідчитися, переглянувши спеціальні електронні сайти, на яких вміщується інформація щодо вакансій редакторів і видавців.
Простежується така тенденція: якщо кілька років тому у графі "потрібен на роботу" зазначалася просто посада (редактора, коректора, координатора видавничого проекту, літературного працівника), то останнім часом все частіше подається детальна інформація щодо кваліфікаційних вимог до кандидата посісти таку вакансію. Наведемо приклад щодо таких вимог на посаду заступника головного редактора з обіцяною зарплатою до 600 умовних одиниць, які поставила через пошукову електронну систему одна велика видавнича фірма:
Загальні вимоги: вища освіта (видавнича справа, журналістика); досвід роботи у друкованій періодиці (суспільно-політичній, для дозвілля) не менше трьох років; абсолютна грамотність, вільне володіння ПК; досвід роботи з юридичними і бухгалтерськими документами.
Ділові якості: вміння ставити завдання й добиватися їх виконання; емоційна врівноваженість; повна віддача роботі, самостійність, цілеспрямованість; творчий потенціал; комунікативні й аналітичні здібності; гнучкість мислення.
Професійні вимоги: вміння організовувати редакційний процес (організація роботи редакторів, залучення сторонніх авторів); досвід редагування (гарний стиль) та оформлення матеріалів, пошук і здобування фотоматеріалів, робота з художниками, контакти з інформаційними агентствами; навички макетування (макетна сітка), добре знання англійської (німецької) мови.
У наведеному вище прикладі виведена роботодавцем-практиком своєрідна професіограма добре підготовленого редактора, якому, за відповідності цим вимогам, гарантована високооплачувана робота.
Поставимо у цьому контексті запитання: які узагальнені фахові вимоги щодо навичок і вмінь висуває практика сьогодення до видавничого працівника? Спробуємо умовно поділити їх за окремими блоками.
Перший. Працівник редакторсько-видавничого цеху має здобути поглиблену гуманітарну освіту, яка передбачає набуття знань з таких нормативних дисциплін, як історія, філософія, політологія, культурологія, економіка, правознавство, соціологія, психологія, логіка, українська й зарубіжна літератури. Останнім часом поширенішою стає практика, коли такі знання, шляхом одержання другої освіти, здобувають ті випускники природничих, економічних чи юридичних спеціальностей, які відчувають у собі нереалізований творчий потенціал. Це чи не найкраща форма підготовки висококваліфікованих редакторів для випуску, скажімо, природничої, математичної чи юридичної літератури.
Окремим рядком у цьому блоці слід виділити вимогу щодо бездоганного володіння державною та однією-двома іноземними мовами. В умовах повсюдного формування і ствердження глобалізованого суспільства надумана деякими обмеженими й шовіністично налаштованими українськими політиками проблема щодо того, якою мовою спілкуватися в Україні на роботі чи вдома, відпадає сама по собі. Адже пересічний громадянин будь-якої країни Європейського Союзу вільно володіє, крім своєї рідної, ще двома-трьома мовами, а тому легко може переходити в різних ситуаціях (вдома чи за кордоном) на мову співрозмовника. Що вже говорити про фахівця гуманітарного профілю. На таку практику має орієнтуватися й наш редактор-видавець, оскільки йому весь час доведеться мати справу з текстами, в тім числі й іншомовними.
Другий. Ідеться про цілий комплекс професійно зорієнтованих нормативних дисциплін, без усвідомленого засвоєння яких годі говорити про становлення кваліфікованого редактора-видавця. Умовно поділимо їх на кілька головних розділів:
Цього не можна досягнути без оволодіння такими предметами, як "Системи верстки", "Макетування і верстка", "Дизайн видання".
І насамкінець про ще один, четвертий, блок фахових вимог. Вони є специфічними, бо не засвоюються під час лекційних чи семінарських занять, а набуваються в процесі формування особистості, в тім числі й за роки навчання в університеті. Йдеться про порядність і патріотизм редактора. Такі вимоги особливо важливі для фахівців, які формуються в перехідних суспільствах, де ще живучі телефонне право, цензура, темники, де домінує не закон і право, а якась "невидима рука". Патріотично налаштований редактор, який є особистістю, ніколи не буде на догоду начальнику, за можливість просунутися по службовій лінії чи отримати зароблені аморальним шляхом додаткові кошти, готувати до друку неправдиві тексти, фальшувати факти, вихолощувати шляхом маніпулювання словами і фразами первинну сутність твору, який готується до оприлюднення і, отже, матиме вплив на читача, слухача, глядача.
З вищевикладеного випливає своєрідна формула узагальнених кваліфікаційних вимог до сучасного редактора та видавця в нинішніх умовах розвитку українського суспільства. Це - Професіоналізм, Порядність, Патріотизм.
Відповідаючи таким кваліфікаційним вимогам, фахівець видавничої справи та редагування здатний буде виконувати цілий ряд виробничих функцій. Виділимо найголовніші: творчу, аналітичну, коригуючу, дослідницьку, організаційну, технологічну, координаційну, комунікативну, маркетингову, освітньо-виховну.
Змістове наповнення таких функцій найкраще простежити при аналізі функціональних обов'язків видавничих працівників.
Функціональні обов'язки
У процесі еволюції й повсюдного поширення друкарської та видавничої справи поступово утворювався, а згодом поглиблювався розподіл обов'язків між творцями рукописного чи друкованого продукту. Цьому сприяли, з одного боку, невпинне вдосконалення творчих начал самих редакторів та авторів, вироблення ними відповідних правил (внутрішня структура та зміст), а з іншого - вдосконалення власне технології випуску видання (зовнішня його конструкція, матеріали, з якої вона виготовляється). Все це потребувало згрупування певної кількості завдань та обов'язків і виділення для їх виконання спеціально підготовлених для цього окремих працівників.
Так поступово всередині своєрідного видавничого цеху, як прообразу сучасного видавництва, виокремлювалися посади: начальник друкарні (у сучасному розумінні - директор видавництва), заступник начальника (головний редактор), каліграф (друкарка, складач шрифтів, оператор комп'ютерного складання), справщик (коректор), канцелярський службовець (редактор-організатор), палітурник (художній редактор), книгоноша (менеджер з продажу).
Як бачимо, назви посад змінювалися. Та сутність творчих чи виробничих функцій працівника, який претендував посісти відповідну посаду, залишалася сталою: цей працівник мусив знати й уміти виконувати саме означену посадою конкретику справ.
Практика засвідчувала: чим більшим був видавничий цех, тим чіткіший вигляд мав поділ функцій на групи. Інакше важко було досягнути злагодженості, стабільності й належної якості при виготовленні такого складного і специфічного продукту, яким є, скажімо, книга, журнал чи газета.
Перекидаючи з цієї короткої ретроспективи місточок у сьогодення всуціль комп'ютеризованої видавничої справи, варто наголосити ось на чому. Незалежно від величини, структури чи спеціалізації за тематичними напрямами випуску друкованої продукції того чи іншого видавництва, у штатному його розкладі кадрів мусять бути посади, без яких діяльність цього творчо-виробничого підрозділу буде недоцільною й неефективною. Йдеться про такі посади, як директор, головний редактор, редактор, коректор, художній редактор, технічний редактор, маркетолог.
Інша річ, що перелічені посади на практиці нерідко суміщуються. Особливо часто це простежується в невеликих видавничих структурах, коли чи не всі функціональні обов'язки в складному ланцюгу "авторський оригінал - видавничий оригінал - оригінал-макет - книга" випадає виконувати одному-двом працівникам. Нерідко таке суміщення відбувається від незнання початкуючим редактором-видавцем усіх тонкощів редакційно-видавничого процесу, нерідко - від його бажання заощадити кошти. Результат у цих ситуаціях - передбачливий: вихід у світ друкованого продукту низької якості, шлях якого до покупця буде незавидним.
Глибоке усвідомлення й розрізнення кожним працівником видавництва, не кажучи вже про його керівників, кола своїх конкретних функцій, завдань і обов'язків потрібне з кількох причин:
За радянських часів, коли видавнича справа, як складова ділянка ідеологічної роботи правлячої комуністичної партії, перебувала в рамках строгої регламентації, відповідним союзним галузевим комітетом розроблялися й періодично затверджувалися типові положення про редакції та відділи видавництв, а також про посадові обов'язки працівників видавництва. Так, в останнє колишній Держкомвидав СРСР затверджував таке положення у квітні 1982 року.
Звичайно, з погляду сьогодення багато чого з таких документів є нині надто заідеологізованим, архаїчним й недемократичним. Однак було там немало й раціонального, від якого, очевидно, не варто відмовлятися, бо базувалося воно на досвіді попередників та інструкціях, які складалися справжніми професіоналами галузі.
Нині в кожному видавництві, виходячи передусім зі змісту Статуту та виробничої необхідності, розробляються й затверджуються самостійно функціональні обов'язки для кожної штатної одиниці. Як правило, цей документ, як додаток до договору, підписується роботодавцем і працівником під час влаштування останнього на роботу.
Спробуємо запропонувати один із можливих варіантів функціональних обов'язків для найпоширеніших видавничих посад: директора, головного редактора, редактора редакції, коректора, художнього редактора, технічного редактора, менеджера з продажу.
Директор
Це керівник видавництва, який спрямовує діяльність усього колективу і несе повну відповідальність за результати його роботи. З юридичної точки зору директором може виступати або власник (засновник) самого видавництва, або особа, яка найнята засновником для виконання конкретних функцій. Залежно від масштабів діяльності, географічних ознак, структури та форми власності видавництва така посада може ще називатися: генеральний директор, президент, видавець.
Функціональні обов'язки такого керівника зосереджуються здебільшого довкола двох напрямів: організаційно-управлінського та фінансово-господарського.
Основний перелік організаційно-управлінських функцій:
Основний перелік фінансово-господарських функцій:
До структурних підрозділів, які перебувають у безпосередньому віданні директора, належать: юридична служба (юрисконсульт), планово-економічний, виробничий, фінансовий, господарський, маркетинговий відділи.
Головний редактор
Головний редактор видавництва - це фахівець, як правило, з редакторською або журналістською освітою, який у цілому визначає видавничу програму і керує всім редакційно-видавничим процесом. За штатним розкладом (у структурі видавництв радянського типу) є першим заступником директора.
Функціональні обов'язки головного редактора формуються довкола двох основних напрямів його діяльності: організаційного і творчого.
Організаційний напрям передбачає:
Творчий напрям передбачає:
До структурних підрозділів, які перебувають у безпосередньому віданні головного редактора, належать: редакції видавництва (книжкових та періодичних видань), коректорат, відділи художнього та технічного оформлення (служби головного художника та технічного редактора), комп'ютерний відділ (служби макетування та верстання), відділ маркетингу.
Редактор
Це основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень. Образно кажучи, завданням редактора є професійно "провести" доручений йому оригінал по всіх етапах редакційно-видавничого процесу - від редагування авторського оригіналу до перевтілення його в конкретний вид видавничої продукції та випуску в світ.
Залежно від структури, масштабів діяльності видавництва, його спеціалізації, а також досвіду та рівня кваліфікації працівників така посада в штатному розкладі має свої різновиди: завідувач редакції, науковий редактор, старший редактор, провідний редактор, редактор, молодший редактор.
Серед основних функціональних обов'язків редактора виділимо такі:
Коректор
Слово "коректор" - латинського походження (corrector - той, що виправляє друкарські помилки при підготовці видання).
Окрім видавництва, посада коректора віддавна "прописалася" також у друкарні. Солідне поліграфічне підприємство, яке дбає про свою високу репутацію серед постійних і нових замовників, прагне мати в себе цього представника редакторських професій аби уникнути можливих помилок на завершальному етапі виготовлення видавничого продукту.
У видавництві коректор (або ціла коректоська служба) працює під безпосереднім керівництвом головного редактора.
До найголовніших функціональних обов'язків коректора належать:
Художній редактор
Це творчий працівник видавництва, який займається художнім редагуванням різних видів видань. Охочіше беруть на цю посаду спеціаліста із художньо-поліграфічною освітою.
Завданням художнього редактора є відтворити ідею конкретного видання такими зображальними засобами, які сприяли б його виділенню у видавничому морі й були логічно вмотивовані відповідно до тематики, структури та змісту. При цьому слід добитися відповідності оформлення змістові й призначенню видання.
Художній редактор (відділ художнього оформлення) працює під безпосереднім керівництвом головного редактора.
У штатному розкладі видавництв поширені такі посади: завідувач відділу художнього оформлення, старший художній редактор, художній редактор.
Основні функціональні обов'язки такі:
Технічний редактор
Це видавничий працівник, який займається технічним редагуванням видань. На нього покладається відповідальна місія: добитися реального втілення задуму видавництва створити видавничий продукт на високому художньому, структурному, змістовому та поліграфічному рівнях виконання.
У конкретиці функціональних обов'язків технічного редактора це означає:
Ми розглянули функціональні обов'язки головних представників редакторських професій у видавничій справі. Відразу варто наголосити: перелік цих обов'язків не є завершеним чи раз назавжди сталим. Це - лише основа, своєрідна конструкція, на яку можна буде нанизувати й інші, можливо, більш деталізовані, подрібнені, виокремлені із загальної канви або ж спонукані специфікою видання функції, які носій тієї чи іншої посади зобов'язаний буде бездоганно виконувати. За умов вимушеного суміщення обов'язків різних посад у малих і середніх видавництвах (скажімо, редактора й коректора, художнього й технічного редактора, головного редактора й завідувача котроюсь із редакцій) розрізнення таких обов'язків особливо необхідне. Адже відсутність якоїсь посади в штатному розкладі зовсім не означає, що передбачені цією посадою обов'язки десь зникають, їх все одно має виконувати носій вищої або суміжної посади.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові