Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


"Ідеологічно редагована" творча спадщина Івана Франка

М. Г. Василенко
асист.
УДК 82(808.2; 376. 75)

Маловідомі тексти Івана Франка, що не увійшли до його академічного зібрання творів у п'ятдесяти томах.

Введення в науковий обіг досліджень художніх, публіцистичних, літературознавчих, наукових творів великого письменника, науковця і політика Івана Франка, які з певних ідеологічних настанов не могли бути опубліковані в радянські часи, що обмежило не лише уявлення про Великого Каменяра, а й позбавило майбутні покоління його художньо-естетичних, науково-політичних здобутків.

Little-known texts by Ivan Franko, which were not included in his academic collected works in 50 volumes.

Some little-known works of fiction, journalistic essays, literary criticism, and scientific writings by the outstanding writer, scientist and political leader Ivan Franko are introduced into scientific circulation for the first time. Because of certain ideological dictate, these texts were prohibited for publication during so-called Soviet times, which not only limited our perception of the Great Stonebreaker but also deprived future generations of fully perceiving his artistic, aesthelical, scientific and political accomplishments.

Маловідомі твори поета, мислителя і політика Івана Франка, що з певних ідеологічних, політичних чи ще з невідомо яких міркувань тодішніх партійно-літературних діячів не увійшли до академічного зібрання творів у 50-ти томах, складаються з поезій, статей з літературознавства, фольклору, етнографії, політики, релігії, низки віршованих перекладів, а також різножанрових філософських, політичних, історичних, релігійних перекладів із різних мов світу. Все це цілком окремі самостійні твори, хоч ідеї кожного перегукуються з усією Каменяревою яскравою, великою й незабутньою творчістю.

Злободенність написаного І. Франком очевидна і перебуває на поверхні читацького інтересу, її видно неозброєним оком. Ось уже третє століття тепер, у незалежній державі, ми пересвідчуємося в правдивому й точному визначенні та характеристиці суспільно-політичних, національно-культурних явищ тогочасної дійсності, зроблені проникливим оком Каменяра, що в певних параметрах майже цілком і повністю накладається на наше бурхливе сьогодення.

"А всім малодушним, всім маловірним І. Франко міг би сказати, - писав Михайло Грушевський у статті "Сорокалітній подвиг Івана Франка", - що ні тяжкі обставини, ні гірка історична спадщина, ні задушлива суспільна атмосфера не перешкодили йому робити його справу; живе діло відродження" [І].

Перший том із невиданих в академічному п'ятдесятитомнику засвідчив про величезний пласт невідомих для широкого читацького загалу творів І. Франка [2].'

Друга книжка "Мозаїка-2" з великої його творчої спадщини здана до видання Львівському видавництву "Каменяр". І цей томик звичайно не претендує на повну спадщину, а є лише, можливо, якоюсь енною часткою "невідомого", умовно кажучи, Франка. Тут зібрані поезія, поетичні переспіви та переклади, статті з літературознавства, мистецтва, науки, релігії. А ще праці на тогочасні політичні теми, які мають неоціненне значення і в наш час, розкривають нам очі на явища малозрозумілі, хоч на перший погляд відомі та знані. Наприклад, про Драгоманівський громадський соціалізм і діяльність Каменяра як соціаліста, точніше, визначного політичного і громадського діяча, який щиро дбав про українську спільноту.

Час від часу наполегливо нав'язується думка, що Драгоманов і Франко були соціалістами чи соціал-демократами й активно поширювали свої погляди в народі. Але Каменяр застерігав щодо цих політичних течій у кількох своїх працях, а в 1901 році, зокрема, писав таке: "У своїх листах, як і в своїх статтях, до соціалізму й соціалістичних теорій Драгоманов доторкався дуже рідко, завсігди заявляючи, що він не почуває себе компетентним входити в деталі. Навпаки, він не раз остерігав молодших, гарячіших соціалістів, надто діймати віри соціал-демократичним конструкціям будуччини, бачучи в них значну пайку жидівської зарозумілости" [3].

А от ще у "Програмі галицьких соціалістів": "Мусимо засуджувати діяльність тієї політичної фракції українців, яка прагне до злиття націй української з великоросійською... Та агітація піднята правлячими класами і служить виключно їхнім інтересам" [4].

Оця боротьба - чи з Москвою чи з Європою, хоч географічний центр Європи міститься в Україні, - була гострою завжди. Професор-славіст Ягіч ще в ті часи наголошував, що "повернення українців до слов'янської єдності буде неможливе, оскільки загальноєвропейський (!) процес демократії дасть їй нові антиросійські цінності, які ми сьогодні бачимо у науковому та літературному витворі М. Грушевського та І. Франка".

На цю тему Каменяр розмірковував, наприклад, у "Передньому слові" до повісті Н. Панської (Н. В. Яковлевої) "Обрусителі", що вийшла в 1885 році в перекладі Ольги Рошкевич. Про видання, переклад і переднє слово І. Франко писав у "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р". [5], а також у листі до І. М. Белея та А. Ю. Кримського.

Каменяр тут визначає наш європейський вибір цілком чітко. У політичних верховодів слов'янських народів, зазначає І. Франко, а особливо "в душі русина мусить відбутися боротьба, що триває вже більш як 500 років. Він мусить вибирати між східною і західною цивілізацією, між державним деспотизмом першої й індивідуальним розвитком другої, між самовладною та уніформною Московщиною та вільним союзом з вільними і рівними собі народностями Європи. Особливо це стосується обивателя, для якого політичний вибір і опір русифікації мусить бути святим обов'язком".

Обрусінню, тобто помосковленню за Франком, чинили опір найсвідоміші діячі українського письменства, літератури й політики, в тому числі й жінки: Ганна Барвінок, Олена Пчілка, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Уляна Кравченко, Софія Русова та багато інших. Всі вони боролися за свій народ, за його мову, культуру, духовне, економічне та політичне відродження.

У книзі "Мозаїка-2" представлена передмова до листів М. Драгоманова, які він писав до Франка як одного з творців радикальної партії в Галичині. Можливо, вона не увійшла до оприлюднених праць у 50-томнику лише через одну фразу, де український народ називається Великим народом.

Цій темі І. Франко присвятив триптих "З великої війни", "Усьміх фортуни", "Москаль у диму" та вірш "Інвазія", тобто в перекладі з латинської мови - нашестя, вторгнення, напад, або, якщо вживати медичну термінологію, ураження організму тваринними паразитами.

Щодо московської інвазії поет писав у листі до дочки Ганни 24 березня 1915 року: "Всі товариства, книгарні, бібліотеки й школи позамикані, головні представники інтелігенції або повиїздили з краю (в Відні самих русинів тепер до 10 000), а з тих, що лишилися, многих поарештовано".

А пізніше до сина Тараса вже влітку писав, що "всі ми раді тому, що позбулися російської окупації". До поетеси Уляни Кравченко в січні 1916 року зазначав: "Ви щасливо перебули час російської інвазії, не мусивши виїздити з краю".

Переповідає віршово він і повчальну притчу про немилосердного боржника, переспівує і пише про "Пісню Дебори" як одну з найяскравіших поетичних взірців на тему юдейського патріотизму, аби ми йому вчилися на зразках і Старого заповіту, якщо нездатні чи неспроможні вчитися на своїй рідній історії і долі.

Величезного значення Іван Франко надавав збиранню фольклору та етнографії, народних пісень. У нього є Відозва про збирання народних пісень. Багатий фактичний матеріал подано в статті "Огляд праць над етнографією Галичини в XIX в.".

Велику увагу фольклору та етнографії, або народній пісні і творчості, народним звичаям та обрядам, Франко надав ще змалку. Звичайно, народні пісні він чув із вуст матері, якій і присвятив свій перший автобіографічний вірш "Пісня і праця", де є такі рядки: "Малим ще хлопчиною В мамині пісні заслухувавсь я; Пісні ті стали красою єдиною Бідного мого, тяжкого життя".

Будучи гімназистом, він записав два збірники співанок.

У подальшому творчому шляху фольклорні та етнографічні студії були певно основою його літературної творчості. Під його безпосереднім впливом і порадами постала в Галичині низка фольклористів-збирачів, свідомих своєї вельми потрібної праці.

Так, за його намовою Ольга Рошкевич зібрала у своєму селі Лолин весільні пісні, які І. Франко на початку осені 1878 року привіз до Львова, і, прочитавши їх, написав такого листа нареченій: Ще в Долині в суботу рано читав твої ладканки, і ти не повіриш, як вони ми сподобалися. Що я кажу - сподобалися! Ще відколи слухаю та читаю народні пісні, - вони ніколи не зробили на мене такого глубокого вражіння. Се певно тому, що перший раз лучаєсь мені бачити одну групу пісень в цілости і то ще в такій повній і богатій. Але кілько там пречудових образів попри дикій і напів виробленій формі, - кілько чут, кілько геніальних порівнянь, кілько глубоко-старинних споминок та окрушин, становлячих цілий матеріал соціологічний, етнольогічний і язиковий".

Народна творчість розсипана у Каменяревих творах всюди доречно і багато, але, мабуть, найвагомішими працями є загальновідоме глибоке дослідження "Студії над українськими народними піснями", ґрунтовні "Галицько-руські народні приповідки" у трьох томах (шести випусках), п'ятитомник "Апокрифи та легенди з українських рукописів".

Зібрані народні пісні сестрою Ольги Рошкевич, Михайлиною Франко, використав у чудовому дослідженні "Жіноча недоля в руських піснях народних" (1883). А записана Михайлиною пісня про шандаря від Явдохи Чігур у письменника виллється пізніше у блискучу драму "Украдене щастя", що є прикладом того, як народні пісні впливають на художню творчість.

Ще один огляд, тобто рецензію на вихід книжки С Єфремова про українську літературу не надруковано у 50-томнику. Тут багато імен письменників, назв творів. Франко додає свої, пропущені в Єфремова. І що б він не писав, чому б не давав характеристику, завжди в нього була не лише турбота про працю на ріднім полі. Чому ж так стається, що найздібніші учні, обурювався він, такі як Єпіфан Славинецький, Симеон Полоцький, Степан Яворський, Дмитро Туптало, Теофан Прокопович "ідуть у московщину і помагають там витворити ту державно-централістичну машину, яка від 200 літ матеріально висисає і духовно гнобить Україну?" [6].

Полеміка "Крилос - Крилос!" з композитором Остапом Нижанківським вихлюпнулася з приводу замітки Франка про те, що музика геніального українського композитора Миколи Лисенка має звучати, виконуватися по-українському, відповідно до глибоконародних традицій, українського мелосу. Щоб не було по-чужинському, не панував "неподільно дух церковної музики", або як колись точно схарактеризував Тарас Шевченко, щоб не ревли немов з Бортнянського.

Для М. Лисенка найважливішим було вчитися у народу мови, національних традицій, пісні, музики. "Кращих контрапунктистів як наш люд співаючий не вигадаєте, - писав він. - І на диво усе без консерваторій, без підручників до гармонії велемудрих. Який то в ньому сидить запас музичного чуття, здібности, творчосте!".

Своєму девізові - творити питому українську красу в музиці, шукати її і добувати з народних пісень - Микола Віталійович лишився вірним до останньої хвилини життя.

Франкові статті "Думки профана на музикальні теми" дають підтвердження основному, визначальному в Лисенковій творчості. У Галичині, пише Франко, "Бортнянський зробився злим демоном нашої музики. Він заслонив собою нашим композиторам увесь світ, відучив їх чути голоси природи, зашпунтував їх вуха на чари нашої народної пісні, накинув усій нашій музиці шаблоновий, не національний і неприродний характер. Кожного постороннього знавця - будь він Ніщинський чи Лисенко - вражає се від першого разу. Я мав нагоду прислухатися, як наші наймолодші композитори, навіть такі талановиті, як Остап Нижанківський і Філарет Колесса, надармо силкуються вибратися з-під фатального впливу Бортнянського".

Рецензує Каменяр і ґрунтовну, надзвичайно цікаву п'ятитомну працю професора Володимира Шухевича Туцульщина". Рецензія з'явилася 1902 року у віденському журналі "Zeitschrift fur osterreichische Volkskunde".

Хоч сам Каменяр належав до бойків, але особливе місце в його житті й творчості, як і багатьох інших письменників, займає Гуцульщина, життя гірського українського народу. Вона розлита в його творах всюди. Навіть у вірші "Підгір'я" опис краєвиду нагадує Прикарпаття. А ще гуцульська тема, можна сказати, цвіте в нього буйним цвітом у "Трен у нозі", "Як Юра Шикманюк брів Черемош", зрештою "Лель і Полель" тощо.

Про цей своєрідний і величний край та гуцулів писали і світові класики, такі як французький письменник Жюль Берн "Замок у Карпатах", і українці: Гнат Хоткевич у "Кам'яній душі" та "Гірських акварелях", Михайло Коцюбинський у "Тінях забутих предків". Зокрема, останній у 1911 році визначив гірських українців так: "Гуцули найвинятковіший нарід з багатою фантазією, самобутньою психікою. Глибокий поганин-гуцул все своє життя до смерти змагається зі злими духами, що розселились по лісах, горах і водах. Християнство стало йому лише не те, щоб прикрасити поганський культ. Скільки тут гарних казок, давніх переказів, повір'їв, символів. Збираю матеріал, відчуваю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь".

На її теренах - горах і долинах, скелях і проваллях - збирали фольклор та робили етнографічні записи відомі закордонні вчені Р. Ф. Кайндль, Кольберг, Ф. Ржегорж, українці В. Гнатюк, Ф. Вовк, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, 3. Ходаковський, М. Кордуба та багато інших. Фольклорно-етнографічні матеріали публікувалися переважно у виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові "Етнографічному збірнику", "Матеріалах до українсько-руської етнології". Володимир Шухевич зібрав і впорядкував п'ять томів етнографічних матеріалів "Гуцульщина", що є фундаментальною працею про цей гірський край навіть сьогодні. Франко в рецензії зазначає, що професор В. Шухевич, без сумніву, найкращий знавець гуцулів, збираючи роками вироби гуцульських промислів для різних музеїв, зробив спробу опрацювати в дохідливо злагодженому, широко розбудованому творі свої 20-літні спостереження про країну, народ цього оригінального куточка землі.

Каменяр останні роки свого життя влітку проживав на Гуцульщині, в селі Криворівня, біля Жаб'є, тепер Верховина, і знав життя українських горян наочно.

У колі Франкових побратимів Михайло Павлик займає окремішнє місце, а серед визначних політичних діячів тодішньої галицької суспільності відігравав важливу роль у її розвитку. Тридцятиліттю діяльності цього подвижника на громадсько-політичнім полі, який (пише Франко до Драгоманова ЗО червня 1888 р.) з пафосом стверджував, що наша програма - націоналізм. Йому Франко присвятив статтю під назвою "Михайло Павлик".

У "Мозаїці-2" надруковано і "Поему про сотворения світу", або "Біблійне оповідання про Сотворения Сьвіта в світлі науки", що подано без завершального розділу в 50-томнику. Очевидно, це зроблено з тієї причини, що у закінченні показано в непринадному світлі роль "богообраного" народу в "творенні" Біблії, що була звичайною компіляцією, складеною на основі вірувань і легенд східних народів - Вавилонії, Месопотамії. Ассирії, Єгипту.

Вчений оперує конкретними науковими фактами, логікою доведень і доказів, текстами старовавилонського оповідання "Інума Іліш" про створення світу, викриває юдейські спекуляції від найдавнішого часу. Адже не таємниця, що біблійні тексти і нині використовуються для різноманітних ідеологічних вивертів, особливо в плані згубних для світової цивілізації нав'язливих і хворобливих прагнень до світового панування. Зрештою, серед простих людей, які не заглиблюються у суть біблійних текстів, існує безкритичне, вибіркове, а тому не правдиве сприйняття.

Окрім того, що у Біблії близько 10 тисяч суперечностей, які виявив християнський священик Т. Сендерленд, викладач духовної семінарії для проповідників у Бостоні (США) (див. П. Ф. Дарманський "Земні джерела "Святого письма"), там багато такого, що не можна вважати "боговим" одкровенням.

Порівняна релігія доказала, що чимало з того, що "ми вважали питомим єдино жидівській релігії, в дійсности находиться в релігійних віруваннях многих народів на усім світі, - пише 1. Франко в поемі. - Пильне, терпеливе й симпатичне студійованнє нехристиянських релігій, якому десятки талановитих вчених посвятили усе своє житє, виявило на денне світло безліч чудових подібностей і понять, які досі вважали люди виключно біблійними, а які не лише що не є зівсім біблійного походження, але навпаки в многих випадках є хронологічно много вчаснійшими, а просто запозиченими Жидами з інших, ще ранійших релігійних думок".

Автор додає, що наука довела непевність багатьох догматичних тверджень Біблії, у якій багато хто шукав втіхи і заспокоєння, а темний народ "беззастережно молився жидівським богам". Таке підтвердження маємо в багатьох славетних філософів світу чи то античності, епох Відродження, Просвітництва, пізнішого часу. Від Геракліта і Сократа, Платона й Арістотеля, Декарта й Дідро, Вольтера й Гольбаха, вже не кажучи про XIX і XX століття і менше відомих критиків чи прихильників віри та релігії. Це Марк Аврелій і Еразм Ротердамський, Лео Таксіль і Зенон Косідовський, Ернест Ренан і лорд Болінгброк, Георг Гегель і Фрідріх Ніцше, І. Нечуй-Левицький і Леся Українка, багато інших світових геніїв і також світочів України.

А натуру так званого "боговибраного", як тоді писалося, гебрейського народу І. Франко бачив у своему житті на кожному кроці й описав к лише в художніх творах, таких, як "Борислав сміється", "Boa constrictor", "По-людськи", "Жидівські мелодії", "Перехресні стежки", "Петрії і Дсвбощуки", "Ґава і Вовкун", а й у численних статтях - "Шевченко і Єремія", "Шевченко і критики", "Диявольське і гідне осуду підбурювання". "Що значить солідарність?", "Питання жидівське", "Жидівська війна", "Мої знайомі жиди", "Жидівська держава", "Нові досліди над найдавнішою історією жидів", "Енциклопедія юдаїки", збирався видати єврейський словник тощо. Він давав зрозуміти, як порядкує ця нація на українських землях.

Каменяр у статті "Семітизм і антисемітизм у Галичині" [7] писав, що "єврейство витворило особливу збірну організацію, призначену одиноко до визискування інших".

Чому? Бо ще Карл Маркс у 1843 році в статті Юдейське питання "зводить єврейську національність виключно до економічного егоїзму" ("Deutsche-Franzosische Jahrbucher"): "Химерична національність Жида - се національність купця, взагалі капіталіста"... Як тілько суспільству пощастить знищити емпіричну суть жидівства, себто торгашество з усім тим, що його викликає - Жид перестане існувати, бо його самопізнаннє не буде мати вже під собою ґрунту" [8].

Ось ще його відомі й знамениті слова: "Якою є світська основа єврейства? Практична потреба, своєкорисливість. Яким є світський культ єврея? Торгашество. Хто його світський бог? Гроші... Гроші - це ревнивий бог Ізраїлю, перед лицем якого не повинно бути ніякого іншого бога" [9].

Той же Маркс вживав слова "єврей", "іудей" у розумінні "лихвар", а слово "єврейство" у значенні гендлярства, крамарства. В архіві великих марксистів є фраза, що "Жиди захоплювали собі всі найвигідніші промисли і оборудки" [10]. Не повірити ідеологу комуністичного світогляду, який так добре знав своїх співвітчизників, неможливо. Навіть марксисти визнали цей "божий дар" у своєму народі.

Як зазначав Франко, "Поема про сотворения світу" написана поборниками правовірності, або точніше "темноти та безмисності серед народу". Про це він пише в листі до М.Драгоманова 14 лютого 1886р.: "А надто хочу з "Нового завіту" вибрати якнайбільше цитат, котрі могли бути на руку всяким поборникам темноти". Адже "Бог виступає як бог самих тільки жидів; він велить їм без пощади вбивати людей іншої національності... Побільшували лихо ще жидівські і християнські богослови... Велика частина тих ніби божих слів, переданих нам у книгах Мойсея і пророків, містить погані прокляття на різні народи, погрози та лайки, по нашому розумінні, зовсім негідні божого імені" [11]. Це можна вичитати в багатьох біблійних пророків і він тут лише констатував та стверджував цю свою думку на фактах повсякденного життя в Гатчині.

Політичні статті І. Франка - творця кількох партій у Галичині, зокрема радикальної, - це історія політичної роботи, життя та боротьби його однодумців. У "Житті і Слові" він вів рубрику "Політична хроніка", що давало можливість стежити майже за всіма політичними з'їздами партій, боротьбою між москвофілами й народовцями та радикалами, українцями і поляками, роздивлятися передвиборну боротьбу всілякого сторонництва, виборів до австрійського та львівського сеймів. А також відповіді І. Франка як одного з творців партій своїм опонентам ("Як я став "казенним радикалом").

Під умовною назвою "Туманення, визискування, упослідження" ("Дзвін", 1878) І. Франко друкував розповіді селян із різних повітів Галичини, зокрема з його рідного села Нагуєвичі Дрогобицького повіту, про визиск і пригнічення простого люду з боку попів та інших соціальних п'явок.

В одному з оповідань прямо й зазначено, що "піп працює з жидом рука в руку", але попи деруть "гірше жида". Ось де моральний занепад духівництва, чи то образ соціального визискувача. А ще так зване "вузькоглядство захисників віри і релігії", а ще надужиття урядників, від котрих не раз доводилося терпіти селянинові.

Для ознайомлення з політичним життям західноєвропейських країн існує Франковий переклад нарису Шарля Сеньобоса "Сучасна Англія", надрукований окремим відбитком 1898 року. Розповідь ця не просто дотична до британської політики та її реформ, парламентських виборів, а розкриває явища політичного життя на Британських островах, що може стати в пригоді не лише для історика, а й для нинішнього українського парламентського політикуму, уряду, партійців, політологів. А для Каменяра політичний розвиток України був надто важливим. Адже політика формував устрій держави, боротьба між партіями була наукою, тобто мала стати для українських прибічників хай і теорією, але підручником їхнього копошіння і тузлування. Виступ поета Байрона на захист лудитів, Бабефа проти великих магнатів і приватної власності, що таке чартизм, хто такі консерватори, віги, фабіанці, боротьба між партіями та громадськими утвореннями тощо, - все це екстраполюється, наприклад, на політичні перипетії сьогодення, на тло міжпартійних, міжконфесійних і міжетнічних протистоянь. Зрештою, війна і боротьба Ірландії з Англією, що тяглася від 1793 року за незалежність, хоч і створено Сполучене Королівство Великої Британії й Ірландії, триває й досі.

Перекладаючи уваги Гаустона Стюарта Чемберлена "Раса, нація, герої", Франко мав на оці розвиток свого народу, а отже, мав потребу в тому, щоб якнайбільше знати, що на цю тему написаного в інших країнах.

За догматичним твердженням Біблії, людність на Землі пішла від Сема, Хама і Яхвета. Це дуже обурювало мислячих і розумних людей, можливо, й витворило, на думку автора, "сильний антисемітський рух". Точніше, антисіоністський. Автор, зокрема, уточнює, що "семітам, під котрими в звичайнім життю розуміємо тілько Жидів (що бодай є наскрізь конкретний, на досвіді опертий образ) ми протиставимо "Арійця".

Чимало місця в праці Гаустона Чемберлена відведено національному питанню. З'ясовуються образи юдейських відгалужень, зокрема, сефардимів і ашкеназів, подається значення раси, нації і звичайно героїв, означуються п'ять головних умов, від яких запежать походження і розвиток раси. Тут Франко також черпав факти діяльності світових гебреїв для ствердження своїх думок щодо їхньої діяльності на терені тодішньої Галичини.

Ось один висновок. "Ціле значінє Жидів, - говорить він, - лежить в чистоті їх раси: тілько вона додає їм сили і тривкости і як вони пережили народи старого сьвіта, так само, дякуючи знайомости сего природного закона, пережиють усі теперішні племена, що вічно мішаються одні з одним".

Розуміння органічного зв'язку між расою і нацією є зрозуміння такого ж органічного зв'язку між нацією і її квінтесенцією - героєм або генієм. Така основна думка в праці Чемберлена, що подарував нам перекладач І. Франко. А як критик, говорив, що героями і героїзмом можна назвати тільки таке діло чи постать, де "мука й терпіння одиниці здобуває або окуплює добро цілого народу, цілої людности". Мав на оці Тараса Шевченка, розтлумачуючи та аналізуючи його поеми "Сон" і "Кавказ".

Є праця І. Франка як аналітика всієї соціал-демократичної, зрештою, комуністичної ідеології "Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм", де він сто років тому в 1904 році прямо заявляв, що не боронить соціалізм і завважував, що "соціалізм" як щось "одноцільне взагалі не існує, що були й є ріжні соціялістичні теорії від Платона до найновіших часів".

У Платоновому виховному "Бенкеті", або, як називає його Каменяр, "Сімпозіон" (сімпосій - жанр застільних розмов, створений Платоном. - М. В.), мудрець Сократ і дух його філософствування є основою, коли персонажі розмірковують над Еросом - Богом кохання. Мабуть, проблема виховання на такому делікатному, здавалось би, міфологічному образі в "Бенкеті", що є центральною, найбільше й зацікавила Франка-перекладача.

Якщо в "Державі" можна віднайти в'їдливу сатиру як на будь-яку тиранію, так і на всі види олігархії, то в "Бенкеті" імпонувала йому, очевидно, теорія Ероса, як вічного потоку любові й творчості. Крім трансцендентально-діалектичного вчення про ідеї, твір від початку до кінця пронизаний болісно-солодким відчуттям життя, у якому ідеальне й матеріальне безнадійно сплутані й перемішані - інколи навіть до повного нерозпізнавання.

Віднайдений уривок давньогрецького письменника, найвидатнішого, як пишуть критики, з представників так званої "нової комедії" кінця четвертого - початку третього століття Менандера, І. Франко перекладає під назвою "Право дитини". Менандера наслідували великі творці, наприклад, Плавт, Теренцій.

Менандер, хоч і комедійник, проте всюди вводить серйозні мотиви. Щастя і нещастя, наприклад, у нього приходять до людини не від богів, яким ніколи було турбуватися про кожну людину зокрема, а від її власної вдачі.

Художня сила Менандера - у майстерності індивідуальної характеристики, і характеристика стає у нього однією з пружин у розвитку дії. Як засіб популяризації елліністичної філософії й комедії, його твори мали не тільки художнє, а й освітнє значення для всього грецького світу, пізніше - Риму. А цей факт аж ніяк не міг обійти Франка. Тим паче, за часів Плутарха Менандер був улюбленим поетом грецького освіченого суспільства. Антична літературна критика цінувала у нього як влучність зображення, так і стилістичну майстерність - вишуканість мови, "грацію" діалогу, в чому Менандер не мав суперників. Він володів всіма регістрами звичайної мови, яку вмів пристосовувати "до будь-якого характеру, до будь-якого настрою, до будь-якого віку" (Плутарх). Мистецтво "нової" комедії Менандера мало великий вплив на західноєвропейську драму, що дуже цінував І. Франко і взявся донести до нас Менандерове слово і його морально-етичний, філософський, зрештою, дидактичний зміст.

За попередніми підрахунками франкознавців творча спадщина І. Франка, окрім академічного зібрання творів у 50-ти томах, налічує приблизно стільки ж. Варто назвати хоча б п'ятитомник апокрифів, шестикнижжя "Галицько-руських приповідок", сотні поетичних літературознавчих, історичних і політичних праць, сотні перекладів з мов народів світу. Все це потребує великих творчих, матеріальних і людських ресурсів для вивчення і видання неоціннених скарбів нашого титана-мислителя, вченого й поета, політика й перекладача, редактора і видавця. Створене й зроблене ним має залишитися для вдячних нащадків, для розбудови нашої держави.

Твори I. Франка поза академічним виданням
(Опубліковано в книжці "Мозаїка". - Л., 2002. - 432 с.)

"Розвивайся ти, високий дубе..." "З вершин і низин" (1893). - С. 74-75.
"Не пора, не пора, не пора..." "З вершин і низин" (1893). - С. 69-70.
Ляхам. "З вершин і низин" (1893). - С. 73-74.
Хрест. "Греко-католицький церковний календар" (Варшава, 1888). - С. 24.
Самбатіон. "З вершин і низин" (1887). - C. 24-32.
Пір'я. "З вершин і низин" (1887). - С. 32-34.
Асиміляторам. "З вершин і низин" (1893). - С. 234-236.
Заповіт Якова. "З вершин і низин" (1893). - С. 236-237.
Великі роковини. "Літературно-науковий вісник" (- Т. 4. - Кн. 2. - С. 129-136), (Франко І. Твори. - 1929. - Т. 28. - Кн. 2. - С. 5-54).
Гей, Січ іде. "Новий громадський голос" (1905. - 12 жовт. - С. 237).
Верхліцький Ярослав. Бар-Кохба (Уривок із поеми). "Літературно-науковий вісник" (1899. - Т. 7. - Кн. 9. - С. 296-303. - Т. 8.- Кн. 11. -С. 209-220. - Т. 8. - Кн. 12. - С. 222-232), (Франко I. Твори. - 1929. - Т. 28. - Кн. 2).
Розенфельд Моріц. Моя пісня. "Неділя" (1911. - 11 черв.). (Франко I. Твори. - 1929. - Т. 27. - С. 342).
Розенфельд Моріц. Пісня робітників. "Неділя" (1911. - 5 серп.). (Франко І. Твори.- 1929. - Т. 27. - С. 343).
Із лектури наших предків. "Стара Україна" (1924. - № 12. - С. 79-183). З приміткою: "Тут стаття уривається. Цифра "1" на початку статті і слова в рукописі "Далі буде" вказують, що була закроєна ширше, одначе, на жаль, не закінчена".
Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка. "Світ" (1881. - Ч. 8-9. - С. 158-161; Ч. 10. - С. 171-172).
Про життя і діяльність Олександра Кониського. (Франко І. Про життя і діяльність Олександра Кониського. - Л.: Вид-во товариства "Просвіта", 1901. - 36 с.).
Олександр Яківлевич Кониський. "Літературно-науковий вісник" (1901. - Т. 13. Кн. 1. - С. 115-116).
"Вік" (1798-1898). Томи І, II, III. "Літературно-науковий вісник" (1902. - Т. 19. - Кн. 8. - С. 100-102).
Українсько-руська література і наука в 1899 році. "Діло" (1900. - Ч. 1. - С. 1-2).
З останніх десятиліть XIX в. "Літературно-науковий вісник" (1901. - Т. 15. - Кн. 7. - С. 48-67). Уривок вміщено на с. 49-50 часопису.
Огляд української літератури у 1906 р. "Рада" (1907. - 11, 14, 16, 30 січ., 22 лют.).
Новини нашої літератури. "Літературно-науковий вісник" (1907. - Т. 38. - Кн. 10. - С. 139-141).
Українська трибуна в Росії. "Літературно-науковий вісник" (1906. - Т. 25. - Кн. 8. С. 335-343).
Україна. Науковий та літературно-публіцистичний журнал. "Літературно-науковий вісник" (1907. - Т. 38 . - Кн. 6. - С. 507).
З приводу фейлетону Свистуна... "Літературно-науковий вісник" (1901. - Т. 13. - Кн. 1. - С. 39-41).
Ще у справі одної рецензії й її рецензентів. "Діло" (1917. - 23 листоп.).
Поет зради. Вперше опубліковано німецькою мовою під назвою "Ein Dichter der Verrathes" у виданні 'Die Zeit Bd.II (№ 136. - 8 трав. - С. 86-89); FraiiKo Iwan. О Iiteraturze polskiej: Wyboru dokonal M. Киrlowski. - KraKow, 1979. - С. 60-70.
Теперішня хвиля а русини. "Діло" (1883. - 29 верес. / 11 жовт.).
Між своїми. "Молода Україна" ( Л., 1910. - Ч. 1. - С. 96-97).
З кінцем року. "Житє і слово" (1896. - Т. 5. - С. 401-407).
Український і галицький радикатізм. "Житє і слово" (1896. - Т. 6. - С. 244).
Не так тії вороги, як добрії люди. "Житє і слово" (1896. - Т. 6. - С. 244-250).
Коли не по конях, так по оглоблях. "Житє і "слово" (1897. - Т. 6. - Кн. 1. - С. 16-17).
Uhraina irredenta. "Житє і слово" (1895. - Т. 4. - С. 470-483).
Двоязичність і дволичність. "Літературно-науковий вісник" (1905. - Т. 30. - Кн. 1-3. - С. 231-244).
Сухий пень. "Літературно-науковий вісник" (1905. - Т. 29. - Кн. 8. - С. 85-88).
Блєднов. "Кур'єрі львівському" (1892. - № 104-108, 110-111).
Семітизм і антисемітизм у Галичині. "Prseglad spoleczhny" (Т. 3. - № 5. - С. 431-444). А також у книзі "В наймах у сусідів" (1914. - С. 115-131).
Жидівська держава. Опубліковано польською мовою під назвою "Panstwo zydowskie" в "Tydzien" (1914. - № 10. - 9 берез. - С. 73-74).
Мої знайомі жиди. "Діло" (1936. - № 117-119). Написано близько 1908 р.
Із історії робітницького руху в Австрії. "Przeglad spoleczhny" ( Т. 2. - № 2. - С. 402-406). А також у книзі "В наймах у сусідів" (1914. - С. 30-37).
З новим роком (1897). "Житє і слово" (1897. - Т. 6. -Кн. 1. - С. 1-12).
Фабіанці і фабіанізм. "Житє і слово" (1897. - Т. 6. - Кн. 1. - С. 16-17).
Соціалізм і соціал-демократизм. "Житє і слово" (1897. - Т. 6. - Кн. 4. - С. 265-292).
До історії соціалістичного руху. "Літературно-науковий вісник" (1904. -Т . 25. - Кн. 7. - С. 134-152).

Мозаїка-2

1. Поезії, поетичні переспіви, переклади
Посвята Михайлові Петровичу Драгоманову (У виданні "Фавст". Трагедія Йогана Вольфганга Гете. Часть перша. У Львові. 1882).
Кантата, уложена на вечер О. Я. Кониського дня 22 січня 1885 р. під музику гімназиста Остапа Нижанковського (Діло. - 1928. - № 84).
Муляр Никифір (2 черв. 1902) (Література і мистецтво. - 1941. - Ч. 4).
Притча про немилосердя (Євангелія Матвія. ХУIII, зач. 23-35) (Писано 1 січня 1913) (Діло. - 1913.- Ч. 5).
З великої війни ("Дала лиш знать себе зима", "А мав я також два видіня", "А другий раз було село" (19-20.08. - 1915) (Діло . - 1915 . - Ч. 9).
Інвазія ("Несемо вам, чого у нас так много") (16.Х.1915) (Діло. - 1915. - Ч. 72).
Усьміх фортуни ("Їх мучив страх, побоюваннє брало") (26.Х.1915 ) (Діло. - 1915. - Ч. 86).
З Панасових оповідань. І. Москаль у диму ("З Москалями мали ми") (05.11.1915) (Життя і знання. 1915. - №.5. - С. 139-140).
Привіт ("Підгір'я моє ти зелене") 1.2.(1916); (Література і мистецтво. - 1941. - № 5).
Пісня Дебори (Писано д. 27. серпня до 2 вересня 1912 року) (Відбитка з: Неділя.-1912.- Ч. 38).

2. Літературознавство, мистецтво, наука, релігія
Допис І. Франка до статті П. Бажанського "До ластівки". Дует на Тенор і Баритон з фортепяном, (Зоря. - 1885. -Ч. 23. - С. 276 з підписом "И. Ф.")
"Переднє слово" до книжки "Обрусителі. Повість із суспільного житя поліської країни, Н. Ланской. З великоруского переклала (Ольга Рошкевич). У Львові, 1885.
Передмова (М. Драгоманов. Листи до Івана Франка і инших. 1887- 895. Видав Іван Франко. - Л., 1908.) .
Відозва (Про збирання народних пісень) (У Львові дня 9 н. ст. грудня 1894) (Народ. - 1894. - № 22).
Емерик Турчинський (посмертний спогад) 17.4.1896 (Kurier Lwowski. - 1896. - № 107 (від 17 квітня).
Огляд праць над етнографією Галичини в XIX в. (4. XI. 1900) (36. Первісне громадян-ство та його пережитки на Україні. - 1928. - Вип. 1. - С. 157-163).
Михайло Павлик. Замість ювилейної сильветки (ЛНВ. - 1905 . - Т. 29 . - Кн. 3).
Нова історія українського письменства. (Сергій Єфремов. Історія Українського письменства, "Діло", 1911) Львів, дня 2-3 вересня 1911 (Діло. - 1911 . - Ч. 196. - С. 1. - Ч. 197. - С. 1-2. - Ч. 198. - С. 1-2).
Із Наукового Тов (ариств) а імені Шевченка (Діло.- 1911. -Ч. 198; за 7 вересня, с. 4).
Євген Юринець (Неділя. - 1911. - Ч. 36.- С. 6-7).
"Крилос - Крилос!" (10.11.1911) (Діло. -1911. - Ч. 254; від 15. н. ст. падолиста).
Проф. В. Шухевич. Гуцульщина (ЗНТШ, т. ССХХIII, с. 226-283) (Zeitschrift fur osterreichische Volkskunde. - 1902.- №5).
Біблійне оповідання про Сотворения Світа в світлі науки. Закінчення ("Новий Громадський Голос" 1905) (Вінніпег, 1918).

3. Політика
"Туманення, визискування, упослідження". Пояснення І. Франка до розповідей селян про життя ("Дзвін", 1878).
П. Вахнянин серед "сміття" (Народ. - 1893. - Ч. 19-20).
А хто виграв? (Народ. - 1893. - № 22. - С. 289-291).
Два з'їзди (Народ. - 1894. - № 5. - С. 72-75).
Сучасна хроніка (Вистава. Русини і Поляки. З'їзди і торжества. Віче мазурське) (Народ. - 1894. - № 16).
"Реалісти чи карієрісти?" (Життє і Слово. - 1896. - Т. 5. - Кн. 2. - С. 73-92).
Політична хроніка (Католицьке віче. Посольські правозданя д. Романчука. Мадярсько-москвофільське збратане у Верецьких) (Життє і Слово. - 1896. - Т. 5. - Кн. 2. - С. 154-156).
Політична хроніка (П'ятий з'їзд русько-укр. радикальної партії. Передвиборчі заходи. Галицька конституція в австрійськім парляменті. Нова руська партія. Заява) (Життє і Слово. - 1896. - Кн. 4. -.С. 309-317).
Як я став "казенним радикалом" (Замість політичної хроніки) (Життє і Слово.- 1897. - Кн. 5. - С. 473-500).
Політична хроніка (Спростоване посла Романчука і дещо для єго пояснення) (Життє і Слово. - 1896. - Кн. 5).
Пригода 3. Авдиковського дня 1 серпня 1848 року. Писано дня 5 мая 1912 (Неділя. - 1912. -Ч. 18).

4. Переклади з історії, політики, драматургії, філософії, релігії
Сучасна Англія. Нарис розвою її політичного життя 1814-1896 pp. Шарля Сеньобоса. (3 французької переклав Іван Франко. Львів, 1898).
"Раса, нація, герої'". Уваги Гаустона Стюарта Чемберлена (Передмова І.Франка. - ЛНВ. - 1899. - № 7).
Менандр. Право дитини. Новознайдена сцена з Менандрової комедії. Передмова, переклад І. Франка. (ЛНВ. - 1908. - Кн. 1. - Лютий).
Три святі грішниці. Старохристіянські легенди. Переклад з передмовою Івана Франка (Марія Магдалина. Марія Єгиптянка. Марина монах) (Пам'ятки українсько-руської мови і літератури. - Л., 1910. - Т. 6).
Плятон. "Сімпозіон" ("Бенкет") (Переклад і передмова Івана Франка. Написано 10-17 грудня 1911, видано: Львів, 1912).



  1. Літературно-науковий вісник. - 1913. - Т. 63. - № 9. - С. 259.
  2. Франко І. Мозаїка. - Л., 2002. - 432 с.
  3. Іван Франко: "З останніх десятиліть XIX в."; Драгоманов М. Документи і матеріали. - № 321. - С. 576.
  4. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 45. - С. 448.
  5. Там само. - Т. 41. - С. 379.
  6. ЛНВ. - 1904. - Т. 27. - № 78. - С. 108.
  7. Франко І. Мозаїка. - Л., 2002. - С. 313-330.
  8. ЛНВ. - 1908. - Т. 43. - № 79. - С. 257.
  9. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -Т. 1. - С. 379, 381.
  10. Там само. - Т. 5. - С. 348.
  11. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 35. - С. 268.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові