Статтю присвячено аналізу актуальних медіадосліджень, що стосуються проблем теорії масової комунікації. Автор звертає увагу на потребу вивчення телекомунікації як явища діалогічного комунікативного простору, специфіки функціонування телебачення як ЗМК у контексті сучасного медіасередовища.
Ключові слова: телекомунікація, медіадослідження, теорія масової комунікації.
The article is devoted to the analysis of modern media research of the mass communication problems. Author fixing attention on study of telecommunication as the dialogic phenomena, specificity of TV functioning in the contemporary media field.
Key words: the telecommunication, the media researchthe, mass communication problems.
Телебачення без перебільшення вважається одним із найвпливовіших та найефективніших джерел комунікації, що створює своєрідну діалогічну взаємодію комунікатора й аудиторії. З огляду на певні відмінності між ефектом інформаційного впливу та ефектом віртуального діалогу, влучно названого Т. М. Дрідзе діалогом змістового контакту, який обумовлює здатність суб'єктів до адекватного тлумачення комунікативних намірів учасників процесу спілкування [1], зауважимо про необхідність вивчення телекомунікації в межах зв'язку особистості й інформаційного середовища, специфіки формування діалогічного комунікативного простору та ролі телебачення як ЗМК у контексті функціонування комунікативних і соціокультурних процесів.
Власне, 80—90-ті роки минулого століття гостро актуалізували потребу багатоаспектного дослідження проблем комунікації в багатьох суміжних галузях гуманітарних знань, зокрема соціології, психології, соціопсихології, психоантропології. Стійкий професійний інтерес до системи засобів масової комунікації та її складової — телебачення — виявляють політологи, культурологи, журналістикознавці різних наукових шкіл новітньої доби. Скажімо, результатом тривалої пошукової роботи колективу науковців, зокрема, Е. Барноу, Дж. Гербнера, В. Шрамма та інших стала ґрунтовна праця "Міжнародна енциклопедія комунікації", котра систематизувала основні поняття теорії та практики комунікації як своєрідна універсальна база знань у цій сфері [2].
Зауважимо, що зарубіжні дослідження комунікації, масовокомунікаційної діяльності охоплюють широкий спектр проблем. Авторитетні вчені, а саме: Б. Барельсон, Дж. Гербнер, П. Лазарсфельд, Г. Лассуел, Г. М. Маклюен, Р. Мертон, В. Ріверс, В. Шрамм та інші зазначають особливий вплив масової комунікації на свідомість, поведінку, соціокультурний вибір аудиторії як масового колективного адресату, характеризують мету, засоби, специфіку інформаційної взаємодії суб'єктів комунікації тощо. У цьому тематичному діапазоні можна виділити також дослідження Т. Іглгтона, О. Клаппа, А. Моля, В. Онга, С. Холла й багатьох інших аналітиків. Д. Маккуейл, Д. Лаал, зокрема, формулюють основні поняття масовокомунікаційної сфери, торкаючись проблеми глобального характеру мас-медіа й суспільства [3].
Отже, проблема функціонування системи засобів масової комунікації доволі масштабно представлена в зарубіжній науці про медіа, важливо, що вітчизняні дослідники теж здійснюють активний пошук у цьому напрямі. Актуальні питання піднімаються у монографіях, дисертаційних дослідженнях, авторських наукових розробках і публікаціях, розвиваються у форматі широкої дискусії під час науково-практичних семінарів, конференцій, круглих столів, що свідчить про наукові перспективи цієї теми.
Серед вітчизняних авторів слід згадати Г. Почепцова, який ще у 80-ті роки минулого століття зосередився на вивченні теоретичних і практичних аспектів масової комунікації. Учений вдався до глибокого й системного аналізу семантичних проблем комунікації на рівні докторської дисертації [4], а також підготував низку окремих наукових праць, де обґрунтував результати свого дослідження. Підкреслимо, що в науково-популярних виданнях і численних публікаціях, присвячених змістові й формі комунікації, сучасним комунікативним технологіям, іміджелогії в контексті журналістської та піар-діяльності, специфіці творення іміджу, зокрема й за допомогою сучасних мас-медіа [5], Г. Почепцов, узагальнивши світовий досвід, сформував основи вітчизняної теорії комунікації.
Аналізуючи цей тематичний зріз науки, варто взагалі звернути увагу на високий теоретико-методичний рівень наукових досліджень, присвячених комунікативній проблематиці мас-медіа. Насамперед це стосується кандидатських і докторських дисертацій, монографічних праць, авторських і колективних видань. Протягом останніх десятиліть дисертаційний фонд філологічних наук поповнився розробками багатьох учених. Так, варто назвати кандидатську дисертацію О. Сусскої, докторські дисертації Г. Бакулєва, В. Березіна та інші праці [6], якісний фаховий рівень яких свідчить про те, що пошукова робота в галузі комунікативної взаємодії мас-медіа й суспільства, започаткована зарубіжними вченими в середині минулого століття та розвинена вітчизняними науковцями пострадянського періоду, триватиме й надалі, відкриваючи нові грані для пошуку, розширюючи тематичний діапазон, змінюючи акценти в уже існуючій теорії комунікації.
Оглядаючи джерельну базу, присвячену проблематиці засобів масової комунікації в інформаційному середовищі, системі ЗМК та ролі телебачення у формуванні масовокомунікаційного простору, варто звернути увагу на добірку творів, які стали своєрідною класикою науково-популярного жанру. Це праця Е. Багірова "Место телевидения в системе средств массовой информации и пропаганды", книги Ю. Буданцева "В контексте жизни: системный поход и массовая коммуникация", "Системность в изучении массовых информационных процессов", твори Є. Дугіна, зокрема видана в 1991 р. книга "Телерадиокоммуникации в стране и мире: тенденции, оценки, прогноз", перекладне видання "Беседы о мас-медиа" (автори Денніс Є., Меррил Дж.). Заслуговують уваги праці "Телевидение, телекоммуникации и переходный период: право, общество и национальная идентичность", "Засоби масової інформації України в умовах політичного трансформування суспільства", "Інформаційні процеси в контексті глобалізації", колективні збірки "Массовая информация и коммуникация в современном мире", "Комунікативна політологія", "Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період", підручник В. Конецької "Социология массовой коммуникации".
До аналізу комунікаційної діяльності сучасних засобів масової комунікації вдавалися В. Здоровега, В. Іванов, А. Москаленко. Ґрунтовне дослідження соціально-психологічних аспектів взаємодії медіа й аудиторії, ефектів комунікативного впливу, зокрема й патогенного тексту, на прикладі масової комунікації здійснив Б. Потятиник. Психологічні аспекти візуальної комунікації як компонента масовокомунікаційного процесу розглядали Т. Анікеєва, Л. Матвеєва, Ю. Мочалова, Н. Шкоропов. Справді, психолінгвістичні складові масовокомунікаційного процесу, проблеми медіапсихології та медіасоціології стимулювали науковий пошук наприкінці минулого століття й залишилися актуальними на сучасному етапі [7].
Власне, на прикладі системних медіадосліджень нової доби можна зробити висновок, що специфіка функціонування новітніх медіаінституцій розглядається багатоаспектно сучасними вченими України й зарубіжжя. Суттєвою ознакою наукового бачення проблеми може вважатися сприйняття самих медіа як невід'ємної частини глобального інформаційно-комунікаційного простору. Таким чином, ЗМК характеризуються в контексті глобальних суспільних трансформацій (О. Зернецька), на тлі глобалізації комунікаційного простору (О. Ваганова, Т. Лильо), в умовах становлення демократії та формування відкритого інформаційного суспільства і з позицій гуманістичної цінності (О. Гриценко), як взірець політичної комунікації в інформаційному суспільстві (М. Вершинін) і політичної культури в період становлення нових інформаційних відносин (Т. Петрів). Питанням політичної комунікації присвячені наукові розвідки Д. Дуцик, А. Чічановського, В. Шкляра та ін. [8]. Роль новітніх комунікаційних технологій в інтеграційному аспекті входження вітчизняної журналістики до світового медійного простору визначав О. Мелещенко, фахові критерії професійних учасників процесу масової комунікації аналізували В. Карпенко, О. Чекмишев, природу й структуру комунікативного процесу, широку проблематику мас-медійної діяльності сучасних ЗМК охарактеризував В. Різун [9], художньо-естетичні проблеми ЗМК знайшли своє місце в медійних дослідженнях кінця 70-х рр. минулого століття, а також стали пріоритетним напрямом вивчення аудіовізуальних мас-медіа в контексті сучасної художньої культури (О. Нечай, Н. Фрольцова) [10] та у форматі масової культури як унікального явища комунікативної сфери.
Огляд заявленої у статті наукової літератури дає підстави стверджувати, що журналістикознавці широко використовують кілька термінів для означення системи друкованих періодичних видань, радіомовлення, телебачення, інформаційних служб агентств, У різних джерелах вживається як "засоби масової інформації", так і "засоби масової комунікації", а подекуди й "засоби масової інформації та комунікації", які фактично мають подібне смислове навантаження.
Візьмемо історичний контекст. Телебачення радянської доби разом із пресою, радіомовленням, телеграфними агентствами входило до системи засобів масової інформації та пропаганди, яка характеризувалася з огляду на ідеологічні принципи як " складна й розгалужена система радянських установ і організацій, покликана здійснювати ідеологічну, пропагандистську та агітмасову роботу, виховувати трудящих у комуністичному дусі, вести боротьбу проти ворожої ідеології" [11].
Ідеологічного забарвлення зазнав також термін "масова комунікація" — одне із ключових понять мас-медіа (для порівняння візьмемо його тлумачення в кількох виданнях радянського періоду [12]). Проаналізуємо перше-ліпше пояснення: "Масова комунікація (від лат. communicatio — зв'язок, сполучення) — система засобів (преса, кінематограф, радіо, телебачення), яка, здійснюючи однобічний зв'язок із читачами, слухачами, глядачами, доносить до них інформацію, збуджує пізнавальний інтерес, естетично збагачує, емоційно наснажує, чим формує громадську думку, суспільну свідомість. Кожен із цих засобів діє специфічно: використовує словесні, кінетичні, графічні, музичні знаки, характеризується властивими тільки йому особливостями. Зміст інформації адресується до відповідної аудиторії, передача враховує запити й класові інтереси аудиторії, у чому виявляється суспільна цілеспрямованість, партійність процесу масової комунікації", — зазначається в книзі "Журналістика в термінах і виразах" [13]. Далі автори довідникової статті піддають гострій критиці буржуазну "позапартійну" теоретичну концепцію масової комунікації й твердять, що, власне, сам цей термін є до певної міри застарілим. "Не стільки зв'язок (communicatio) здійснює ця система, скільки дієво впливає. Тому в радянській журналістиці під терміном масова комунікація слід розуміти не лише засоби зв'язку (технічні чинники передачі інформації), а весь ідеологічний комплекс (зміст повідомлень) — це засоби масової інформації й пропаганди", – йдеться у виданні, призначеному для журналістів.
А ось в енциклопедичному довіднику тих же радянських часів, розрахованому на ширшу масову аудиторію, визначення масової комунікації видається більш нейтральним: "Масова комунікація — систематичне розповсюдження повідомлень (через пресу, радіо, телебачення, кіно, звукозапис) з метою утвердження духовних цінностей даного суспільства й здійснення ідеологічного, політичного, економічного або організаційного впливу на оцінки, думки і поведінку людей", — читаємо в популярному виданні "Советский энциклопедический словарь"[14].
Ідеологічно тенденційна риторика повсякчас застосовувалася й у наукових працях із теорії та практики журналістики 60-80-х рр. Прикро, що в матеріалах цього періоду чимало цінних відкриттів (адже по суті це були перші спроби пізнання системи ЗМК, функціональних особливостей, специфіки й природи її видів, зокрема й телебачення) штучно підганялися під існуючі партійні стандарти і, таким чином, втрачали своє головне призначення. Про залежність журналістики від політичного курсу країни зауважують і автори підручника "Основи теорії міжнародної журналістики": "Зміст, спрямованість і діяльність самої системи засобів масової інформації, а, отже, й журналістики, знаходиться у прямій залежності від суспільно-політичного ладу, який утвердився в державі, а тому він не може бути однаковим в усіх випадках. Якщо вдатися до нашої історії останніх десятиліть, то легко пересвідчитись у тому, що маємо дві системи, які наклали і накладають свій відбиток на засоби масової інформації, їхню діяльність і організацію. Йдеться про тоталітарну систему, під п’ятою якої журналістика перебувала понад сімдесят років і завдала відчутної шкоди усім засобам масової інформації, та демократичну систему, яка утверджується тепер, в умовах становлення і розвитку незалежності України" [15].
Саме безпристрасний погляд у минуле допоможе сьогодні сформулювати засади нових засобів масової інформації демократичного суспільства. Важливо й діяти по-демократичному відкрито: не відкидати здобутків попередників (як це часто було раніше), а зуміти між оздоблених ідеологією рядків прочитати істину. Безперечно, тема ідеологічної кон'юнктури ЗМІ (ЗМК) заслуговує окремого вивчення. У цьому ж дослідженні дозволимо собі лише ілюстративне звертання до матеріалів минулого як фрагментів історії країни, історії становлення системи засобів масової комунікації, історії формування інформаційного простору й соціокультурного середовища.
Засоби масової комунікації у всіх країнах світу фактично виконують одну важливу роль: як своєрідні інформаційні інституції, котрі не стоять осторонь громадсько-політичного, суспільного життя країни, вони, інформуючи спільноту, здатні ще й здійснювати вплив. В. Лизанчук, один з авторитетних дослідників радіомовлення й телебачення, ось як охарактеризував сучасні мас-медіа: "Засоби масової інформації — це складна, цілеспрямована, динамічна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіомовлення, телебачення, кіно, інформаційні агентства, інші форми періодичного поширення соціальної інформації" [16].
У наукових джерелах знайдемо різні підходи щодо застосування термінів: "засоби масової інформації", "мас-медіа", "засоби соціального зв'язку", "засоби масової комунікації". Сучасна теорія журналістики, демонструючи певну термінологічну толерантність у формуванні понятєвої бази, визначає як спільні риси, так і функціональні відмінності між цими поняттями. Зокрема В. Конецька вважає, що терміни "засоби масової комунікації" та "засоби масової інформації" використовуються або ж вибірково, відокремлено один від одного, або як взаємозамінні варіанти [17]. Трохи інакше тлумачить це поняття В. Ворошилов, аналізуючи ознаки масової інформації з позицій теорії журналістики [18].
Сучасне українське журналістикознавство прагне вести відкритий, конструктивний діалог із проблем медіа. У контексті вищезгаданого показовими є зокрема міркування О. Гриценко про різницю між поняттями "засоби масової комунікації" — "мас-медіа", які відрізняються інтерактивністю спілкування, і "засоби масової інформації", звужені до функції інформування. "Тенденцію до розширення активності громадськості в сучасному суспільстві краще передає поняття "засоби масової комунікації", оскільки комунікація передбачає не монологічне інформування, а саме діалог держави й суспільства, влади та масової аудиторії ЗМК", — переконана О. Гриценко [19]. Дискусію з цього приводу підтримав В. Різун, який зауважив, що така думка слушна для суспільно-політичного контексту і недоречна в загальнотеоретичному сенсі. "По-перше. Чому це інформування передбачає наявність тільки пасивної аудиторії, а хіба активна аудиторія не може бути інформованою? По-друге. Діалог між владою й громадою може бути, якщо громада є структурованим, організованим явищем..." [20].
Під час аналізу цих визначень важливо мати на увазі, що стрімкий розвиток сучасних медіатехнологій певною мірою коригує й зміст поняття "комунікація". Саме з таких позицій треба розглядати доцільність уживання того чи того терміну. Справедливі в цьому сенсі висновки В. Різуна, який теоретично обґрунтовує розмежування двох понять: "Під ЗМІ ми розуміємо ті ЗМК, які, окрім забезпечення функції спілкування (комунікації), здатні ще й інформувати (преса, радіомовлення, телебачення і т. д.), чого не можуть робити інші ЗМК (телефон, факс, телевізор, радіоприймач і т. д.), бо то є лише засоби передачі інформації, а не інформування. ЗМІ — це такий ЗМК, який виготовлено за певною технологією в редакційному колективі як самостійний засіб перенесення інформації в друкованій або аудіовізуальній формі та пов'язаний із діяльністю журналістів і журналістикою як сферою продукування масовоінформаційних продуктів. Під ЗМК (mass media) розуміємо будь-який засіб для забезпечення масового спілкування, у тому числі й ЗМІ" [20].
Такими видаються наукові позиції сучасних журналістикознавців із точки зору загальнотеоретичного підходу до аналізу процесу масової комунікації. У цьому зв'язку зазначимо, що протягом останніх років у царині медіадосліджень спостерігається тенденція до вивчення окремих компонентів та аспектів масової комунікації. Зокрема це стосується телевізійної комунікації, специфіки взаємодії вербальних та невербальних компонентів. У цьому тематичному руслі витримана докторська дисертація Н. Фрольцової "Типология творческой деятельности в аудиовизуальной коммуникации", однойменна монографія та низка публікацій білоруської дослідниці, які вирізняються естетико-філософським розумінням телевізійного мистецтва й аудіовізуальної комунікації. Професійний мистецтвознавець Н. Фрольцова здійснила сміливий науковий пошук у площині журналістикознавства й філології, порушуючи проблему методології аналізу аудіовізуальної комунікації в контексті творчої діяльності на телебаченні. Авторка переконливо доводить, що "...широке тлумачення комунікації, яка здійснюється за допомогою медіа, свідчить про методологічне зміщення акцентів із процесу, тобто діяльності, на засоби й результати її здійснення, що є наслідком застосування переважно структурно-функціонального підходу до розгляду усієї медіасфери. Це стосується й домінуючої на сьогодні аудіовізуальної комунікації, в якій діяльні процеси, функції їх учасників, засоби реалізації та виробничі програмні продукти представлені у різних змістових і ціннісних планах, що й призводить іноді до різночитання понять і визначень" [21]. На думку дослідниці, одним з актуальних і поширених типів комунікації є аудіовізуальна комунікація, яка здатна як моделювати, так і замінювати інші типи людських взаємин у системі соціокультурної самоорганізації.
Отже, сьогодні ми маємо всі можливості неупереджено і відкрито спостерігати за формуванням сучасного комунікативного простору, застосовучи методологічний інструментарій різних наукових шкіл. З огляду на те, що сфери інтересів теорії комунікації (йдеться про вивчення методів, засобів, видів, систем комунікації) та теорії журналістики (мається на увазі увесь спектр досліджень масової комунікації, а саме: стандартів і механізмів систематичного поширення інформації через засоби масової інформації та комунікації) мають чимало спільних точок перетину, можемо говорити про нові, перспективні наукові рубежі цієї тематики. Одним із актуальних напрямів сучасних медіадосліджень стане вивчення телевізійної комунікації як специфічного явища діалогічного комунікативного простору, аналіз аудіовізуальної комунікації як сфери масовокомунікаційної діяльності, характеристика функціональних рис та особливостей телебачення у контексті глобального медіасередивовища.
Література:
1. Дридзе Т. М. Диалог как механизм организации социокультурного пространства -времени // Культурный диалог города во времени и пространстве исторического развития. — М., 1996; Дридзе Т. М. Социальная коммуникация как текстовая деятельность в семиосоциопсихологии // Общественные науки и современность. 1996. № 3.
2. International Encyclopedia of Communication / Ed. by E. Barnouw, G. Gerbner, W. Schramm, T. L. Worth, L. Gross; Univ. of Pensilvania. Oxford Univ. Press. — N. Y.: Oxford, 1989.
3. Лаал Д. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід. — К., 2002; Маккуэйл Д. Введение в теорию массовой коммуникации. Программа Темпус. — Мн.: Изд-во БГУ, 1997. — Т. 1. — 195 с.
4. Почепцов Г. Г. Семантические проблемы коммуникации: Автореф. дис. …д. ра филол. наук. — К., 1988. — 36 с.
5. Почепцов Г. Г. Имиджмейкер: Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов. — К.: Рекл. агентство Губерникова, 1995. — 235 с.; Почепцов Г. Г. Имиджелогия: теория и практика. — К.: АДЕФ-Украина, 1998. — 287 с.; Почепцов Г. Г. Теория и практика коммуникации (от речей президентов до переговоров с террористами). — М.: Центр, 1998. — 352 с.; Почепцов Г. Г. Профессия: имиджмейкер. — 2-е изд., испр. и доп. — К.: ИМСО МО Украины, НВФ "Студцентр", 1999. — 256 с.; Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — 2-ге вид., доп. — К.: ВПЦ "Київський університет", 1999. — 308 с.; Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии ХХ века. — М.; К., 1999. — 352 с.; Почепцов Г. Г. Имиджелогия. — М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2000. — 768 с.; Почепцов Г. Г. Информация & Дезинформация. — К.: Ника-Центр; Эльга, 2001. — 256 с. та ін.
6. Сусская О. А. Телевизионный коммуникатор: Специфика и проблемы речевого общения: Автореф. дис. … канд. филол. наук. — М., 1990. — 24 с.; Бакулев Г. П. Современные концепции и теории массовой коммуникации в контексте новых медиа: Автореф. дис. … д-ра филол. наук. — М., 2003. — 59 с.; Березин В. М. Теоретико-методологический анализ телевизионной коммуникации: сущность, структура: Автореф. дис. … д-ра филол. наук. — М., 2003. — 53 с.
7. Іванов В. Ф. Масова комунікація. — К.: Віпол, 1998; Масова комунікація: Підручник/ А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун — К.: Либідь, 1997.; Здоровега В. Й. Засоби масової інформації в політичній системі // Політологія. — Л., 1993. — С. 417—433. Потятынык Б. В. Социально-психологические аспекты влияния СМИ на аудиторию: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. — Киевск. гос. ун-т им. Т. Г. Шевченко. — К., 1991. — 16 с.; Потятиник Б. В. Патогенний текст у масовій комунікації: ідентифікація, типологія, нейтралізація: Автореф. дис. ... докт. філол. наук / Київ. ун-т імені Тараса Шевченка. — К., 1996. — 31 с.; Потятиник Б. В. Масова комунікація в громадянському суспільстві // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід. — Л., 1999. — С. 114—120.; Матвеева Л. В., Аникеева Т. Я., Мочалова Ю. В. Психология телевизионной коммуникации. – М.: РИП-холинг, 2002. — 316 с.; Матвеева Л., Шкопоров Н. Связь с аудиторией в телекоммуникации. Ч. 1.: Теоретическая концепция. — М.: Всесоюзный ин-т повышения квалификации работников телевидения и радиовещания, 1990. — 61 с.; Матвеева Л., Шкопоров Н. Связь с аудиторией в телекоммуникации. – Ч. 2: Прикладные исследования. — М.: Всесоюзный ин-т повышения квалификации работников телевидения и радиовещания, 1991. — 123 с.
8. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації. – К.: Наукова думка, 1993; Зеренцька О. В. Глобальні трансформації систем масової комунікації: Автореф. дис. ... д. політ. наук. — К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин, 2000; Ваганова О. В. Роль засобів масової комунікації у процесі глобалізації: Автореф. дис. ... канд. політ. наук. — К., 2003; Лильо Т. Глобалізація комунікаційного простору і процеси національної ідентифікації у посткомуністичному світі: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — К., 2001; Гриценко О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності: Моногр. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. — 204 с.; Гриценко О. М. Мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства (політико-культорологічний аспект): Автореф. дис. ... д. політ. наук / Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Ін-т журналістики. — К.: Ін-т журналістики, 2003. — 28 с.; Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе. — СПб.: Изд. Михайлова В. А., 2001. — 252 с.; Петрів Т. І. Політична культура в контексті нових інформаційних відносин // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали наук.-практ. укр.-швейц. семінару. — К.: ЦВП, 1999. — С. 228—230; Дуцик Д. Мас-медіа: політичний аспект // Нова влада. — 2000. — Ч. 1. — С. 46—57; Дуцик Д. Р. Роль засобів масової інформації у забезпеченні політичних прав та свобод громадян у демократичному суспільстві: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. — К., 2004. — 19 с.; Чічановський А. А. Толерантність культур як умова функціонування глобального інформаційного простору // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. І. Шкляра. – Вип. 5. – К., 2001. — С. 88–94; Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття. — К.: Грамота, 2003. — 48 с.
9. Мелещенко О. К. Комп’ютерні та телекомунікаційні технології як гарант інтеграції журналістики України в світовий інформаційний простір: Автореф. дис. ... д. філол. наук / Київ. ун-т імені Тараса Шевченка. — К., 1998. — 39 с.; Карпенко В. О. Основи професіональної комунікації. — К.: Нора-принт, 2002. — 348 с.; Чекмишев О. В. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики: Підручник-практикум. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. — 129 с.; Рі-
зун В. В. Природа й структура комунікативного процесу (Лекція друга) / Київ. нац. університет імені Тараса Шевченка. — К., 2000. — 19 с.; Різун В. В. Роль ЗМК в демократичному суспільстві // Публіцистика і політика: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. І. Шкляра. — К., 2001. — Вип. 2. — С. 13—15; Різун В. В. Системи масової комунікації // Наукові записки Інституту журналістики. — К.: Інститут журналістики, 2001. — Т. 3. — С. 22— 30; Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. — 118 с.
10. Нечай О. Ф. Телевидение как художественная система: Автореф. дис. ... докт. искусствовед. — М., 1983. — 46 с.; Нечай О. Ф. Ракурсы. О телевизионной коммуникации и эстетике. — М.: Искусство, 1990. — 118 с.; Фрольцова Н. Т. Проблемы документально-образного отображения действительности на телевизионном экране: Автореф. дис. … канд. искусствоведения. — К., 1974. — 21 с.; Фрольцова Н. Т. Телевидение: хроника, документ, образ. — Минск: Наука и техника, 1977. — 120 с.; Фрольцова Н. Т. Креативные ресурсы масс-медиа и гуманизация социальных процессов // Программа Темпус. — Минск, 1997. — Т. 3 — С. 199—205; Фрольцова Н. Т. Типология творческой деятельности в аудиовизуальной коммуникации — Минск: БГУ, 2003. — 210 с.
11. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. — Львів: Вища школа, 1976. – С. 85.
12. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. — М.: Изд-во полит. л-ры, 1981. — С. 204; Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. – Л.: Вища школа, 1974. — С. 128; Алексеев А. Н. О массовой коммуникации и ее социальных средствах // Журналист, пресса, читатель. – Изд-во Ленинградского ун-та, 1969. – С. 65–81.
13. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. — Львів: Вища школа, 1976. – С. 128.
14. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1985. — С. 767.
15. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Основи теорії міжнародної журналістики. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. — С. 67.
16. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування: Підручн. — Львів: ПАІС, 2000. — С. 8.
17. Конецкая В. П. Социология массовой коммуникации: Учеб. – М.: Междунар. ун-т бизнеса и упр. — 1997. — 304 с.
18. Ворошилов В. В. Журналистика: Учеб. СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 1999. — 304 с.
19. Гриценко О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності: Моногр. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. — С. 5.
20. Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. — С. 26–27.
21. Фрольцова Н. Т. Типология творческой деятельности в аудиовизуальной коммуникации. — Минск.: БГУ, 2003. — С. 61.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові