Ласкаво просимо

Ме­та стат­ті з'ясувати осо­бли­во­сті трак­ту­ван­ня пред­ме­та жур­на­ліст­сь­кої май­стер­но­сті В. А. Ру­ба­ном. Для досягнення по­ста­вле­ної ме­ти необхід­но:
– про­а­на­лі­зу­ва­ти ос­нов­ні осо­бли­во­сті нау­ко­вих ста­тей В. А. Ру­ба­на;
– з'яс­ува­ти, у чо­му по­гля­ди В. А. Ру­ба­на від­мін­ні від ін­ших нау­ко­вих по­гля­дів сто­сов­но жур­на­лі­сти­коз­нав­ства та жур­на­ліст­сь­кої май­стер­но­сті;
– вста­но­ви­ти, чи на­ сьо­год­ні є ак­ту­аль­ни­ми по­ра­ди про­фе­сі­она­ла що­до вдос­ко­на­лен­ня май­стер­но­сті жур­на­лі­ста.

Ак­ту­аль­ність те­ми зумовлена по­си­лен­ням ін­те­ре­су що­до про­фе­сій­ної та пе­да­го­гіч­ної діяль­но­сті В. А. Ру­ба­на.

Нау­ко­ва но­виз­на по­ля­гає в то­му, що стат­тя роз­гля­дає ма­те­рі­а­ли В. Ру­ба­на, що стос­ують­ся жур­на­лі­сти­коз­нав­ства та жур­на­ліст­сь­кої май­стер­но­сті, зро­бле­но дос­лі­джен­ня оз­нак від­мін­но­сті су­джень нау­ков­ця від по­гля­дів йо­го ко­лег щодо жур­на­ліст­сь­кої май­стер­но­сті.

Об'єк­том дос­лі­джен­ня є пе­ріо­дич­ні та не­пе­ріо­дич­ні ви­дан­ня, що мі­стять стат­ті В. А. Ру­ба­на.

Пред­ме­том дос­лі­джен­ня є май­стер­ність жур­на­лі­ста з по­гля­ду В. А. Ру­ба­на.

Праці Во­ло­ди­ми­ра Ру­ба­на ма­ють велике значення для жур­на­лі­сти­коз­нав­ства як нау­ки. Адже ще у 60-х рр. ми­ну­ло­го сто­літ­тя він за­про­по­ну­вав роз­гля­да­ти жур­на­лі­сти­ку не ли­ше як га­лузь гро­мадсь­ко-по­лі­тич­ної діяль­но­сті, а й як нау­ку, що вив­чає іс­то­рію, тео­рію і прак­ти­ку пре­си, ра­діо, те­ле­ба­чен­ня і по­ді­ляєть­ся на низку са­мо­стій­них нау­ко­вих і нав­чаль­них дис­ци­плін.

За­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції у сво­їй діяль­но­сті ви­ко­ри­сто­ву­ють ба­га­то ма­те­рі­а­лів, що сто­су­ють­­ся точ­них наук, фі­ло­со­фії, психо­ло­гії, полі­ти­ки, еко­но­мі­ки. То­му жур­на­лі­сти­коз­нав­ча нау­­ка не мо­же роз­гля­да­тись окре­мо від сус­піль­них і гу­ма­ні­тар­них наук. "Са­мо­стій­ність будь-якої га­лу­зі нау­ки не мо­же бу­ти аб­со­­лют­ною. Ізольо­ва­ність від су­між­них дис­ци­п­лін при­зво­дить до від­ста­ван­ня і твор­чої без­плід­но­сті. Ус­піх дає тіль­ки тіс­ний зв'язок із спо­рід­не­ни­ми га­лу­зя­ми наук", – на­го­ло­шує В.Ру­бан [1].

На дум­ку В. Ру­ба­на, мо­ло­дий спе­ціа­ліст мусить до­ся­га­ти ви­со­ко­го сту­пе­ня жур­на­ліст­сь­кої май­стер­но­сті, ли­ше по­тра­пляю­чи у стрім­­кі по­то­ки ін­фор­ма­ції, і вже у цьо­му се­ре­до­ви­щі вчи­ти­ся май­стер­но­сті. Або по­то­неш, або ви­пли­веш. Жур­на­ліст му­сить ма­ти при­род­ну на­по­ле­гли­вість, що до­по­ма­га­ла б йо­му, не ві­дри­ва­ю­чись від про­це­су, пе­рей­ма­ти на­ви­чки про­фе­сі­она­ліз­му від ко­лег з біль­шим дос­ві­дом. Стосовно цьо­го Во­ло­ди­мир Ру­бан заз­на­чає, що "про­фе­сі­ональ­на май­стер­ність – це та ком­пе­тент­ність, яка да­єть­ся тіль­ки на­по­ле­г­ли­вою пра­цею і нав­чан­ням, тіс­ни­ми зв'яз­ка­ми з жит­тям, вмін­ням яко­мо­га шир­ше спи­ра­ти­ся на до­по­мо­гу обіз­на­них лю­дей, май­стрів і спе­ціа­лі­стів своєї спра­ви" [3].

Ак­ту­аль­на на ­сьо­год­ні, як і 29 ро­ків то­му, (1978 р. – ви­дан­ня пі­друч­ни­ка "Май­стер­ність жур­на­лі­ста") дум­ка В. Ру­ба­на: "Не мож­на пи­са­ти штам­па­ми, су­хо, спо­ді­ваю­чись ли­ше на ак­ту­аль­ність те­ми" [2].

Нау­ко­вець на­го­ло­шує на то­му, що но­вий чи­тач пра­гне осо­бли­во­го ра­кур­су по­да­чі ма­те­рі­а­лу. "Тіль­ки в твор­чо­му по­шу­ку на­ро­джу­єть­ся справ­жня жур­на­лі­сти­ка, а в си­лу сво­го со­ціаль­но­го впли­ву во­на на­бу­ває при ор­га­ніч­но­му по­єд­нан­ні май­стер­но­сті з при­страс­ним, ці­лес­пря­мо­ва­ним піз­нан­ням су­ча­сно­сті, про­це­сів, що від­бу­ва­ють­ся в діс­но­сті" [8].

Знач­ну ува­гу Во­ло­ди­мир Ру­бан при­ді­ляє та­ко­му по­нят­тю, як твор­чий по­шук. Дій­сно, у ба­гатьох ви­пад­ках про­фе­сі­она­лізм жур­на­лі­ста вия­вляєть­ся са­ме в умін­ні знай­ти щось но­ве, ці­каве, роз­по­ві­сти про загальнові­до­ме яви­ще чи по­дію в но­во­му нез­вич­но­му ра­кур­сі. Але іно­ді лю­ди­на нат­ра­пляє на як­есь ста­ре пи­тан­ня, вже дав­но вис­віт­ле­не і не вар­те то­го, щоб до ньо­го по­вер­та­тись, і на­ма­га­єть­ся ви­лі­пи­ти щось з ньо­го. Ко­ли по­шук аб­со­лю­ти­зу­єть­ся, пе­ре­тво­рю­єть­ся у за­галь­ний кри­те­рій, то не­ми­ну­че ви­ни­кає штамп, за­зн­ачає В. Ру­бан. І то­ді ми ма­ємо спра­ву з ма­те­рі­а­ла­ми неці­ка­ви­ми, по­вер­хо­ви­ми, спо­сте­ре­жли­вість вия­вляєть­ся у дру­го­ряд­них де­талях, у ві­доб­ра­жен­ні ли­ше зов­ніш­ніх ви­явів фак­та або яви­ща, їм бра­кує гли­бин­но­го дос­лі­джен­ня і ана­лі­зу, в них не­має пот­ріб­ної пу­блі­ци­стич­ної спря­мо­ва­но­сті і гос­тро­ти.

Справ­жнім жур­на­лі­стом не мо­же бу­ти той, хто не вчить­ся, не роз­ви­ває у со­бі яко­стей со­ціаль­но ак­тив­ної осо­би­сто­сті. Для то­го, щоб на­ди­ха­ти, пе­ре­ко­ну­ва­ти, до­во­ди­ти, тре­ба, на­сам­пе­ред, сам­ому зна­ти точ­но, кон­крет­но, гли­бо­ко на­строї, по­ри­ван­ня, пра­гнен­ня чи­та­ча. Бо саме він, чи­тач, є го­лов­ною ді­йо­вою осо­бою в твор­чо­сті жур­на­лі­ста. За яку б те­му він не брав­ся, в яко­му жан­рі не ви­рі­шу­вав її – на­ри­сі, стат­ті, ко­рес­пон­ден­ції, фей­ле­то­ні, но­ве­лі – в цен­трі ма­те­рі­а­лу зав­жди, пря­мо чи опсе­ред­ко­ва­но, перебуває лю­ди­на. То­му жур­на­ліст зав­жди має бу­ти в кур­сі то­го, що від­бу­ваєть­ся, дос­лі­джу­ва­ти ре­ак­цію лю­дей на ту чи ін­шу по­дію, зна­ти сма­ки й упо­до­бан­ня різ­них верств сус­піль­ства.

Во­ло­ди­мир Ру­бан вва­жає, що май­стер­ність жур­на­лі­ста вия­вляєть­ся та­кож в ме­то­дах по­ста­нов­ки і роз'яс­нен­ня тео­ре­тич­них, по­лі­тич­них, гос­по­дар­сь­ких і куль­тур­них пи­тань. Тоб­то ва­жли­во не про­сто роз­по­ві­сти про те чи інше яви­ще, а зро­би­ти це зрозуміло, до­ступ­но для ши­ро­ко­го ко­ла чи­та­чів (ви­нят­ки мо­жуть ста­но­ви­ти спе­ціа­лі­зо­ва­ні ви­дан­ня, роз­ра­хо­ва­ні на пев­ну ау­ди­то­рію, обіз­на­ну у тій чи ін­шій спра­ві). Ва­жли­вою та­кож є ав­то­рська ар­гу­мен­та­ція при до­ве­ден­ні фак­тів, ком­по­зи­цій­них і сти­лі­стич­них рі­шень, що від­по­ві­да­ють те­мі, ба­гат­ство мо­ви, вмін­ня ці­ка­во роз­по­ві­сти про ті чи ін­ші по­дії.

Про­фе­сій­ний жур­на­ліст має во­ло­ді­ти ба­гать­ма яко­стя­ми. Це еру­ди­ція, про­фе­сій­ні знан­ня з різ­них сфер жит­тя і в той же час глиб­о­ка спе­ціа­лі­за­ція з окре­мої те­ми, вмін­ня ба­чи­ти тро­хи да­лі за ін­ших, яко­юсь мі­рою прог­но­зу­ва­ти по­дії, зна­ти біль­ше, ніж ін­ші, ма­ти хист пе­ре­ко­ну­ва­ти, бу­ти чут­ли­вим, ма­ти такт і тер­пін­ня, тон­ко знати в психо­ло­гію осо­би, про яку пи­ше, ус­ві­дом­лю­ва­ти свою від­по­ві­даль­ність пе­ред людь­ми. Як од­ну із скла­до­вих май­стер­но­сті жур­на­лі­ста Во­ло­ди­мир Андрі­йо­вич ви­ді­ляє умін­ня зна­хо­ди­ти і пра­виль­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти фак­ти, які є ос­но­вою будь-яко­го ма­те­рі­а­лу чи жан­ру. Ві­до­мий афо­ризм "фак­ти го­во­рять са­мі за се­бе" менш за все, на дум­ку Ру­ба­на, відображає прак­ти­ку ро­бо­ти жур­на­лі­ста. Адже йо­му пот­ріб­но не ли­ше пред­ста­ви­ти факт, а й до­кла­сти зу­силь для то­го, щоб знай­ти пра­виль­ний лі­те­ра­тур­ний при­йом для по­дання фак­ту, зро­би­ти ідею, за­кла­де­ну у те­мі, та­кою ж про­стою і до­ступ­ною, як факт. Без ре­аль­них фак­тів твір зву­чить не­пе­ре­кон­ли­во і не­до­сто­вір­но. То­му не мож­на ство­ри­ти ма­те­рі­ал з ні­чо­го. В ос­но­ві жур­на­ліст­сь­ко­го тво­ру зав­жди має ле­жа­ти якась по­дія або яви­ще.

Факт сприяє не тіль­ки піз­нан­ню сус­піль­них явищ нав­ко­лиш­ньої дій­сно­сті, а й вив­чен­ню ду­хов­но­го жит­тя лю­ди­ни як осо­би­сто­сті. Обов'язок жур­на­лі­ста – гли­бо­ко, з нау­ко­вою сум­лін­ні­стю вив­ча­ти фак­ти, при­чи­ни їх ви­ни­кнен­ня, ана­лі­зу­ва­ти їх, уза­галь­ню­ва­ти, вмі­ти зро­би­ти пев­ні вис­нов­ки.

Іно­ді фак­ти бу­ва­ють таки­ми ва­го­ми­ми, що са­мі під­ка­зу­ють ав­то­ро­ві те­му ма­те­рі­а­лу, за­зн­ачає В. Ру­бан. Вмін­ня ви­би­ра­ти те­му та­кож є од­нією із скла­до­вих про­фе­сій­ної май­стер­но­сті жур­на­лі­ста. Те­ма –"це цен­траль­на дум­ка, го­лов­ний пред­мет роз­по­ві­ді тво­ру, ко­ло жи­тє­вих явищ і пов'яза­них з ним про­блем"[1]. Це не опи­со­ва роз­по­відь про по­дії чи фак­ти, а вті­лен­ня цих по­дій чи фак­тів в об­раз­ну фор­му, роз­крит­тя змі­сту пу­блі­ци­стич­ни­ми за­со­ба­ми. У пер­шу чер­гу слід оби­ра­ти те­ми по­лі­тич­но і сус­піль­но зна­чущі, що стос­ують­ся най­більш ак­ту­аль­них про­блем сьо­го­ден­ня. Ви­бір те­ми знач­ною мі­рою виз­на­чає і ха­рак­тер її опрацювання. І тут пе­ред жур­на­лі­ста­ми по­стає про­бле­ма вибо­ру жан­ру, у яко­му кра­ще роз­кри­ти те чи ін­ше пи­тан­ня.

Володимир Ру­бан заз­на­чає, що окре­мі жан­ри га­зет­ної пу­блі­ци­сти­ки за­сто­со­ву­ють­ся ав­то­ра­ми не че­рез те, що про­сто постає необхід­ність пи­са­ти більш різ­но­ма­ніт­ни­ми за­со­ба­ми і фор­ма­ми, а то­му, що пев­ний кон­крет­ний зміст мо­же бу­ти аде­кват­но ви­сло­вле­ний ли­ше у пев­но­му жан­рі: стат­ті, ко­мен­та­рі, на­ри­сі, ре­пор­та­жі то­що. Тоб­то кож­ний га­зет­ний жанр виз­на­ча­єть­ся ор­га­ніч­ним взає­мозв'яз­ком змі­сту і фор­ми. Зу­пи­ни­мося на цьо­му де­таль­ні­ше.

Пев­ний ма­те­рі­ал мо­же вті­ли­ти­сь у від­по­від­ну фор­му ли­ше в то­му ви­пад­ку, ко­ли він поро­дже­ний пов­но­тою дум­ки і як­що ці­лес­пря­мо­ва­ний хід ці­єї дум­ки є ре­зуль­та­том все­біч­них і гли­бо­ких роз­ду­мів. Зміст зав­жди є виз­на­чаль­ни мо­мен­том. Не­до­лі­ки змі­сту вия­вля­ють се­бе у не­до­лі­ках фор­ми. Але ді­а­лек­ти­ка від­но­син "зміст – фор­ма" знач­но скл­ад­ні­ша. І при ре­тель­но об­ду­ма­но­му змі­сті мо­же бу­ти об­ра­на нев­да­ла фор­ма по­да­чі. Ра­зом з тим зов­ніш­ня обо­лон­ка, при­ва­бли­ві, на пер­ший по­гляд, фор­маль­ні до­ся­гнен­ня і яко­сті мо­жуть ма­ску­ва­ти не­до­стат­ність, а то й убо­гість змі­сту, йо­го без­бар­вність.

У пев­них кон­крет­них умо­вах кра­ще об­ра­ти той жанр, який най­біль­ше від­по­ві­дає змі­сту ви­сту­пу, сво­ї­ми ді­йо­ви­ми за­со­ба­ми сприяє ре­а­лі­за­ції ви­мог, що ста­влять­ся до ма­те­рі­а­лу, най­пов­ні­ше врахо­вує спе­ци­фі­ку ау­ди­то­рії, на яку роз­ра­хо­ва­ний, на­реш­ті від­по­ві­дає мо­жли­во­стям ав­то­ра.

У ком­плек­сі чинників, що виз­на­ча­ють фор­му­ван­ня пев­но­го жан­ру га­зет­ної пу­блі­ци­сти­ки, В. Ру­бан ви­ді­ляє два ви­рі­шаль­них: спе­ци­фіч­ний спо­сіб ана­лі­зу ці­єї дій­сно­сті. До пер­шо­го спо­со­бу він від­но­сить до­бір фак­тів і об­ра­ний ав­то­ром ме­тод ви­кла­ду по­дії чи яви­ща, які да­ють чи­та­че­ві уяв­лен­ня про ре­аль­ний від­ти­нок дій­сно­сті. До дру­го­го – ме­тод ви­світ­лю­ван­ня пи­тан­ня: ар­гу­мен­та­ції, спо­сіб зі­ста­в­лен­ня, шлях, яким ав­тор під­во­дить чи­та­ча до вис­нов­ків то­що.

Га­зет­ні жан­ри ди­на­міч­ні, рух­ли­ві, во­ни не є мер­твою схе­мою, не іс­ну­ють у яки­хось уста­ле­них межах. Жур­на­ліст зав­жди пра­гне зро­би­ти ма­те­рі­ал ці­ка­вим, зро­зу­мі­лим, ді­є­вим, поси­ли­ти ефек­тив­ність впли­ву на чи­та­чів. То­му він шу­кає відповідні жан­ри, які при­ва­би­ли б ау­ди­то­рію, зму­си­ли до­чи­ту­ва­ти ма­те­рі­а­ли до кін­ця.

Во­ло­ди­мир Ру­бан вва­жає, що вико­ри­стан­ня га­зет­них жан­рів пов'яза­не з про­бле­ма­ми про­фе­сій­ної май­стер­но­сті. Він за­зн­ачає, що ро­з­ви­­ток ці­єї май­стер­но­сті у жур­на­лі­ста проходить не­рів­но­мір­но, він не мо­же од­но­ча­сно охо­пи­ти всю га­зет­ну ро­бо­ту: вибі­р те­ми, її роз­роб­ка, лі­те­ра­тур­не офор­млен­ня, сти­ль і мова. Він здій­снює твор­чий по­шук, пра­гне ви­ро­би­ти свій влас­ний не­пов­тор­ний по­черк. Зро­зу­мі­ло все це да­єть­ся не ві­дра­зу, пот­ріб­ні впер­тість, тер­пін­ня, праця, яка зумо­влює ус­піх. На­віть у дос­від­че­них жур­на­лі­стів, які вже ба­га­то ро­ків прац­юють і ма­ють не­а­би­я­кий дос­від, іно­ді мо­же спо­сте­рі­га­тися не­від­по­від­ність між за­галь­ним тео­ре­тич­ним, куль­тур­ним рів­нем, жит­тє­вим дос­ві­дом і рів­нем про­фе­сій­ної май­стер­но­сті. Не при­меншуючи зна­чен­ня ін­ших ком­по­нен­тів жур­на­ліст­сь­кої май­стер­но­сті, Во­ло­ди­мир Ру­бан ствер­джує, що во­на ре­а­лі­зу­єть­ся ли­ше там, де є жит­тє­ва ре­аль­ність, де є що роз­ви­ва­ти і вдос­ко­на­лю­ва­ти. Іно­ді жур­на­лі­стам бу­ва­ють при­та­ман­ні та­кі ви­сту­пи, де на пер­ший по­гляд все зна­хо­дить­ся на сво­їх міс­цях, від­по­ві­дає ус­ім ви­мо­гам, але ма­те­рі­а­ли ці не впли­ва­ють на­леж­ним чи­ном на чи­та­чів. При­чи­на цього по­ля­гає у то­му, що май­стер­ність тут до­ся­га­єть­ся не тон­ким спо­сте­ре­жен­ням ав­то­ра, не жи­вою ува­гою до дій­сно­сті, а ли­ше су­то лі­те­ра­тур­ною тех­ні­кою. Тоб­то жур­на­ліст мо­же во­ло­ді­ти ус­іма тон­ко­ща­ми сво­го фаху, бу­ти пре­крас­ним лі­те­ра­ту­роз­нав­цем, але ці знан­ня і на­ви­чки не мо­жуть за­мі­ни­ти йо­му все­біч­ної ос­ві­че­но­сті, гли­бо­ко­го ро­зу­мін­ня людсь­ких стосунків, куль­тур­но­го спіл­ку­ван­ня з людь­ми.

Спіл­ку­ван­ня – це од­на з най­ва­жли­ві­ших і – необхід­них людсь­ких по­треб. Йо­го ді­є­вість і – си­ла впливу в різ­них лю­дей різ­на, зал­еж­но від ха­рак­те­ру і рис осо­би. Спе­ци­фі­ка про­фе­сії жур­на­лі­ста по­ля­гає у то­му, що він зав­жди на вид­но­ті, він по­ви­нен во­ло­ді­ти тон­ким емо­цій­ним сприй­нят­тям, умін­ням гли­бо­ко спів­пе­ре­жи­ва­ти. Він по­ви­нен доб­ре ро­зу­мі­ти, що са­ме пот­ріб­но ін­шим.

Спів­пе­ре­жи­ван­ня, ро­зу­мін­ня про­блем і пра­г­нень ін­ших лю­дей є од­ни­ми із ос­нов­них за­со­бів спіл­ку­ван­ня. Той, хто не ро­зу­міє і не від­чу­ває ін­ших, не вміє спіл­ку­ва­тись, адже, як ві­до­мо, од­на­ко­вих лю­дей не іс­нує. Ко­жен має свій ха­рак­тер, ін­те­ре­си, ко­жен по-своє­му сприй­має нав­ко­лиш­ню дій­сність. Вмін­ня врахо­ву­ва­ти "мо­мент на­строю"– це пев­ний хист, сту­пінь емо­цій­но­го ро­звит­ку жур­на­лі­с­та [1]. І це вмін­ня, на дум­ку В. Ру­ба­на, зал­ежить не від кіль­ко­сті про­чи­та­но­го або по­ба­че­но­го, а від май­стер­но­сті пра­виль­но зро­зу­мі­ти це по­чу­те, про­чи­та­не або по­ба­че­не, ос­ми­слен­ня зна­чен­ня своєї про­фе­сії, на­гро­ма­джен­ня дос­ві­ду, фа­хо­вих і жит­тє­вих знань, прак­ти­ки.

До сфе­ри про­фе­сій­ної май­стер­но­сті жур­на­лі­ста вхо­дить умін­ня не ли­ше уваж­но пі­дій­ти до кож­ної окре­мої лю­ди­ни. Необхід­но ще й доб­ре ро­зу­мі­ти своє­рід­ність її за­пи­тів, ін­те­ре­сів, психо­ло­гію ми­слен­ня, по­ба­чи­ти те, що не одра­зу впа­дає в око, але що ви­гі­дно ві­дріз­няє її від ін­ших, ро­бить сам­обут­ньою. По­стій­не спіл­ку­ван­ня з людь­ми, вив­чен­ня їх ха­рак­те­рів, упо­до­бань да­ють мо­жли­вість уни­кну­ти штам­па, знай­ти пев­ний під­хід до­ лю­ди­ни, викли­ка­ти у неї до­ві­ру до се­бе, ба­жан­ня роз­кри­ти свою ду­шу. Але са­ме з цим тіс­но пов'яза­на про­бле­ма мо­раль­них прин­ци­пів і норм у діяль­но­сті жур­на­лі­ста. Пот­ріб­но ду­же уваж­но і обе­реж­но ста­ви­тися до слів, сказа­них ін­ши­ми людь­ми. Пе­ред тим, як пе­ре­по­ві­сти сло­ва сво­го героя у ма­те­рі­а­лі, жур­на­ліст по­ви­нен ре­тель­но зва­жи­ти усе сказа­не, адже під час до­вір­ли­вої роз­мо­ви лю­ди­на мо­же сказа­ти щось та­ке, що при об­на­ро­ду­ван­ні зав­дасть їй шко­ди. То­му жур­на­ліст пе­ред тим, як пу­блі­ку­ва­ти ма­те­рі­ал має доб­ре по­ду­ма­ти, про що мож­на роз­по­ві­да­ти, а чо­му кра­ще за­ли­ши­ти по­за увагою. "Са­ме в умін­ні виз­на­ча­ти, про що мож­на го­во­ри­ти, а про що не мож­на і по­ля­гає про­фе­сі­она­лізм жур­на­лі­ста" [4].

В умо­вах ви­со­ко­го ­ди­на­міз­му в ус­іх сфе­рах жит­тя жур­на­лі­сто­ві пот­ріб­ні не ли­ше ком­пе­тент­ність, а й гли­бо­кі знан­ня со­ціаль­но-психо­ло­гіч­них мо­ти­вів людсь­кої по­ве­дін­ки, ста­ран­ний ана­ліз і гли­бо­ке знан­ня со­ціаль­но-психо­ло­гіч­них мо­ти­вів людсь­кої по­ве­дін­ки, об'єк­тив­не вис­віт­лен­ня пи­тань у сво­їх ма­те­рі­а­лах. І до­дер­жан­ня в них скур­пу­льоз­ної точ­но­сті має бу­ти не­по­руш­ним зако­ном.

Ва­жли­ве міс­це у про­бле­ма­ти­ці про­фе­сій­ної май­стер­но­сті жур­на­лі­ста В. Ру­бан від­во­дить пи­тан­ням мо­ви і сти­лю га­зет­них ма­те­рі­а­лів. Він під­кре­слює, що будь-який ма­те­рі­ал по­ви­нен бу­ти і знач­ним, і ці­ка­вим. Най­змі­стов­ні­ша стат­тя, по­да­на в при­мі­тив­ній фор­мі, не при­не­се ко­ри­сті, не ви­кли­че ре­ак­ції у ау­ди­то­рії, так са­мо і без­змі­стов­на пу­блі­ка­ція не дій­де до сер­ця і ро­зу­му чи­та­ча, на­віть як­що бу­де на­пи­са­на у най­кра­щій фор­мі. Не­має ні­я­ко­го сум­ні­ву, що пре­са тіль­ки в то­му ви­пад­ку змо­же за­вою­ва­ти но­во­го чи­та­ча, ко­ли во­на бу­де переходити від су­хої ди­дак­тич­ної ма­не­ри ви­кла­ду і пов­чань до жи­вих, на­пів­бе­ле­стрич­них за­со­бів.

Знач­ну ува­гу Во­ло­ди­мир Ру­бан при­ді­ляє та­ко­му по­нят­тю як твор­чий по­шук: "Тіль­ки в твор­чо­му по­шу­ку на­ро­джу­єть­ся справ­жня жур­на­лі­сти­ка, а си­ли сво­го со­ціал­ньо­го впли­ву во­на на­бу­ває при ор­га­ніч­но­му по­єд­нан­ні май­стер­но­сті з при­страс­ним, ці­лес­пря­мо­ва­ним піз­нан­ням су­ча­сно­сті, про­це­сів, що від­бу­ва­ють­ся у дій­сно­сті" [5].

Во­ло­ди­мир Ру­бан вио­крем­лює два ви­ди жур­на­ліст­сь­кої твор­чо­сті: ін­фор­ма­цію і пуб­лі­ци­сти­ку. Ін­фор­ма­цію він у за­галь­но­му виз­на­чає як пе­ре­да­чу чи­та­че­ві ак­ту­аль­них піз­на­валь­них змі­стів, що стос­ують­ся дій лю­дей, речей, явищ. Мож­на го­вори­ти про по­стій­не збільшення кіль­ко­сті ін­фор­ма­ції, яку тре­ба зі­бра­ти, об­ро­би­ти і пе­ре­да­ти. Якість ін­фор­ма­ції зал­ежить від її пов­но­ти, до­сто­вір­но­сті і своє­ча­сно­сті. Кож­на ін­фор­ма­ція зби­ра­єть­ся з пев­ною ме­тою і для до­ся­гнен­ня ці­єї ме­ти пев­ним чи­ном об­ро­бляєть­ся. Ко­ли ін­фор­ма­ція у ма­те­рі­ал­ах по­єд­ну­єть­ся з су­джен­ня­ми про по­дії, фак­ти і яви­ща, то мож­на го­во­ри­ти про на­яв­ність еле­мен­тів га­зет­ної пу­блі­ци­сти­ки. "Головне у газетній публіцистиці – визначення суті явищ"– пише В. Рубан [1]. Змістом публіцистики є висвітлення фактів, подій, явищ з певної точки зору і з метою викликати в читача певну реакцію.

Публіцистика – це актуальне, публічне висвітлення суспільних подій і явищ. Під актуальністю розуміється не тільки відображення того, що відбувається в даний момент, а й звернення до минулого чи майбутнього за умови, що оцінка має на меті вплив на погляди і питання, які розглядаються в даний момент. Володимир Рубан вважає, що використаня газетних жанрів пов'язане з проблемами професійної майстерності. Він зазначає, що розвиток цієї майстерності у журналіста йде нерівномірно, він не може одночасно охопити всі аспекти газетної роботи: вибір теми, її розробка, літературне оформлення, стиль і мова. Він здійснює творчий пошук, прагне виробити свій власний неповторний почерк.

Функцію журналіста В. А. Рубан визначає такою формулою: "Людина – людині – про людину" [6].

Володимир Андрійович Рубан говорить: "Журналістика вимагає від кожного, хто присвятив їй все життя, щоденної самовідданої праці і найменшої самозаспокоєності. Рідко і дуже ненадовго справжній працівник пера, до краю вимогливий, буває вдоволений тим, що йому вдалося зробити. Він завжди прагне до нового, свіжого, ще ненаписаного. І це почуття проносить через усе життя" [7].

Отже, нині маємо безліч тлумачень та способів навчання журналістській майстерності. Хтось наголошує на важливості "начитаності" журналіста, на літературному чиннику, хтось відстоює принципи "універсального журналіста". Володимир Рубан дотримувався думки, що професійна майстерність – це те, чого набуває журналіст у результаті титанічної праці. Також науковець говорив, що важливим є психологічний фактор: майстерність журналіста потрібно виплекати, виростити із вже закладених якостей: уваги, чуття міри, такту.

Не слід також забувати, що В. А. Рубан стоїть біля витоків журналістикознавства і в його працях сформулювані певні тези, що сьогодні звучать як аксіоми.

1. Рубан В. А. Полковенко В. В. Майстерність журналіста. – К.: Політвидав України, 1978. – 103 с.
2. Рубан В. А. Перші масові робітничі газети // Журналістика, преса, телебачення, радіо: Республіканський міжвідомчий збірник. Питання історії, теорії і практики, 1976. – Вип. 1. – С. 85–97.
3. Рубан В. А. Свобода друку і шляхи її здійснення. – К.: КДУ, 1970. – 106 с.
4. Рубан В. А. Печать Советской Украины // Многонациональная Советская журналистика. – М.: Мысль, 1975. – С.96 – 114.
5. Рубан В. А. І в труді, і в бою (50 років українській радянській пресі). – К.: Вид-во Київського університету, 1967. – 216 с.
6. Рубан В. А. Свобода друку і шляхи її здійснення. Лекція "Теорія і практика радянської преси". – К., 1970. – 105 с.
7. Рубан В. А. Правдистський гарт. В кн. Шляхом "Правди". – Х., 1972. – С.64–90.
8. Рубан В. А. Печать украинской ССР. // Многонациональная советская журналистика. – М.: Издательство МГУ, 1972. – С.75–99.