д. філол. н., проф.
УДК 070(71 )Ярмусь
Стаття присвячена аналізу наукової і творчої діяльності відомого в українській діаспорі та в Україні ученого, журналіста, публіциста, редактора і видавця, багатолітнього керів ника українськомовних газет у Канаді - "Вісник Української православної церкви в Канаді", "Український голос", директора видавничої спілки "Тризуб" Степана Онисимовича Ярмуся, якому 25 травня 2005 року виповнилося 80 років.
The article is dedicated to the analysis of scientific and creative activity of a well known Journalist, publicist, editor and publisher Stepan Jarmus, who also edited Canadian newspapers in Ukrainian - "Visnyk Pravoslavnoi Tserkvy v Canadi", "Ukrainsky Holos" (Ukrainian Voise) and who was the director of union of editors "Tryzub". Prof. Jarmus is 80 on the 25th of May 2005.
"Настане час, коли думки, що сіються тут, перенесуться туди, на береги Дніпра, і дадуть міць визволеному народу...".
Ці глибинні за змістом пророчі слова Івана Огієнка - митрополита Іларіона стосуються переважної більшості наших земляків у близьких і далеких діаспорах, хто у мріях своїх завжди був з рідним краєм, хто діями своїми наближав той вистражданий і виболений багатьма поколіннями українців день нашої Незалежності. Серед тих, чиї думки і добрі діяння за океаном давали міць нашій вірі й терпінню і сьогодні вливаються повносилим струмочком до повноводної ріки нашого національного відродження, безумовно слід виділити ім'я доктора, протопресвітера Степана Ярмуся.
Донедавна ім'я Степана Ярмуся більше було відоме за кордоном. Тепер цього канадського українця більше знають і шанують на землі його предків - в Україні. Знають не лише як релігійного, просвітнього, наукового та громадського діяча, а й як журналіста, редактора, видавця, одного з найвірніших і найактивніших "іларіонівців", як називали свого часу учнів великого митрополита.
Як і для більшості наших земляків першої і другої хвилі еміграції, житейська доля для Степана Онисимовича Ярмуся складалася вкрай драматично. Будучи вигнаним у пору ранньої юності новими завойовниками України з рідного волинського села Лідихів на рабські роботи до Німеччини, він зазнав немало скитань різними закутками Європи. Та завжди пам'ятав батькові слова про необхідність вчитися за будь-яких обставин. Тому й брався за книги там, де випадала бодай найменша нагода. Як згадує сам автор, навіть його покійний двоюрідний брат о. Ієромонах Феодо-сій в одному з листів докоряв своєму родичеві: "Та нащо тобі стільки тієї науки?".
А її Степанові Ярмусеві завжди здавалося замало. І це при тому, що закінчив пастирські курси у Лондоні, бакалаврат і магістерку у Вінніпезі, здобув два докторати - душпастирства і богослов'я в Сан-Франциско. Після переїзду до Канади у 60-х роках минулого століття, він активно й результативно реалізовує відтоді Богом даний талант у багатьох напрямах діяльності. Після років священичої праці стає професором і деканом Колегії Св. Андрія при Манітобському університеті - унікального українськомовного навчального закладу за кордоном, що вже не одне десятиліття готує священиків для православних церков усієї української діаспори.
Тривалий час Степан Ярмусь редагував головний друкований орган Української православної церкви в Канаді "Вісник", науковий журнал Богословського товариства імені митрополита Іларіона "Віра й культура", був президентом видавничої спілки "Тризуб", редактором і співредактором найстарішого в Канаді (заснованого переселенцями першої хвилі української еміграції ще 1910 року) українськомовного часопису "Український Голос".
Перейнявши від свого Вчителя такі риси характеру як наполегливість, працьовитість, захопленість дослідницькою справою, він зосередив свої зусилля якраз на тих ділянках, на яких активно трудився митрополит Іларіон – душ пастирство, викладацька, наукова, редакторська, видавнича діяльність.
Майбутній дослідник історії Української православної церкви, української еміграції, журналістської та книговидавничої справи чи культури в цілому, якщо дбатиме про чесність і повноту своїх студій, ніяк не зможе обійти десятків, сотень статей і виступів доктора Ярмуся на шпальтах "Вісника" "Віри й культури", "Українського Голосу", інших українськомовних часописів Канади й Америки. Кожна із тих статей наповнена неспокоєм його спресованих роздумів та публіцистичного аналізу тогочасних подій і реалій, перейнята турботами й болями за українську справу, наснажена вірою й оптимізмом у майбутнє України, переконливими закликами до єднання й проникливими нагадуваннями кожному сповідувати в повсякденному житті принципи християнської моралі. Іншими словами, в журналістському і публіцистичному доробку цієї людини присутня частинка душі й серця небайдужого літописця сучасності.
У публіцистиці Степана Ярмуся відчувається природжений талант не лише богослова, мислителя, проповідника, а й журналіста. І ті багаті роки редакторської та журналістської служби в канадських українськомовних часописах таки добре шліфували перо цього автора. Про що б не йшлося в його статтях, розповідь виходить проста, логічна й переконлива. Імпонує виклад авторської оповіді: кожен пункт, параграф її - то ще одна ненав'язлива й переконлива сходинка не лише до пізнання а й осмислення читачем порушеної в статті проблеми.
Вагомим вінцем такої праці заслужено можна назвати також і десятки книг, упорядкованих і написаних ученим. Завдяки діяльності створеного при "Українському Голосі" Комітету "Допомога Україні" (голова Анна Фігус-Раль-ко), немало виданих нашими земляками за кордоном книг, у тім числі й авторства Степана Ярмуся, надійшло до багатьох бібліотек України. Серед найвагоміших, вартих перевидання вітчизняними видавцями, слід назвати "Сучасне душпастирство", "Духовність українського народу" "Голод в Україні", "Релігії світу, культура і християнське православіє". З передмовами Степана Онисимовича вперше побачив світ у Канаді ряд творів митрополита Іларіона. Це зокрема, "Історія українського друкарства", "Старець Паїсій Величковський", "Українська церква". Це також і великоосяговий том творів філософа П. Юркевича, велич і глибину думок якого нам ще належить достойно поцінувати.
З набуттям Україною незалежності доктор Степан Ярмусь мало не щороку приїздить у "Край своїх батьків" (саме так назве він згодом одну із своїх книг). І щодалі його поїздки все
більше позбавлялися характеру екскурсійності чи відпочинку, бо щоразу додавалися нові обов'язки, а за ними - цілком заслужені наукові звання та титули. Ось лише кілька з них: почесний професор Волинського університету, почесний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, Української асоціації релігієзнавців, позаштатний викладач Київської духовної академії.
Доктор Ярмусь - один із небагатьох зарубіжних діячів, нагороджений найвищою відзнакою Української православної церкви Київського патріархату - орденом Св. Володимира та медаллю Бориса Грінченка Київського Міжрегіонального інституту удосконалення учителів.
В останні роки з творчістю Степана Ярмуся мали можливість ближче познайомитися й широкі кола українських читачів. А це тому, що в Києві, у видавництві "Наша культура і наука" вийшли друком, до того ж, значними накладами дві його книги - "Феномен Івана Огієнка (митрополита Іларіона)" та "На нашій, не своїй землі...: Україна очима канадського українця", "Та не однаково мені...": Україна очима канадського українця".
Дві останні книги продовжують цикл подорожніх вражень автора, написаних раніше на основі частих відвідин Батьківщини і виданих у Канаді - "В країні моїх батьків" (1991) та "Ознаки надії?" Спільним для цих книг є вміння автора побачити й загострити увагу читача на тих фактах і явищах, до яких ми в Україні вже звикли і які, можливо, через свою поширеність і буденність часом вже й не зачіпають наших душ. Остання ж книга перейнята якимось навдивовиж переконливим оптимізмом, який мимоволі передається від автора і вселяється в душу кожного читача...
Збірка вибраних торів Степана Ярмуся "Досвід віри українця" побачила світ 2002 року у київському видавництві "Світ знань" з упорядкуванням і післясловом заступника директора Інституту філософії Національної академії наук України професором, доктором філософії Анатолієм Колодним. Це видання має кілька особливостей. По-перше, його основні розділи складають квінтесенцією творчості отця-професора: духовність українського народу, духовні світочі українства, православ'я на теренах українства, релігійні рухи сучасності, християнство в житті людини, проблеми національного в контексті християнства. По-друге, книга ця започаткувала нову і варто сподіватися, престижну серед українських учених видавничу серію "Мислителі української діаспори". По-третє, передслово до неї написав патріарх Української православної церкви Київського патріархату святійший Філарет. Варто навести один промовистий витяг з цього передслова:
"Характерним є те, що проживання в діаспорі не внесло змін у душу о. Степана. Він, довголітньо проживаючи в Канаді, залишився українцем, і, займаючи там помітні посади в Українській Греко – Православній Церкві, всіляко сприяв збереженню її національного обличчя, української православної традиції. Праці доктора - повносилий струмочок української богословської думки, яка нині переживає новий період свого відродження. Тож можна тільки вітати видрук їх в Україні".
Одна за одною друкувалися в останні роки в Україні не лише окремі книжкові видання авторства отця Степана Ярмуся, а й його численні наукові та публіцистичні статті. Редколегії поважних наукових часописів, визнаних науковою громадою, вважали за честь помістити на своїх шпальтах чергову працю поважного канадського автора. Ось лише побіжний перелік тих періодичних видань, де друкувалися в останні роки статті Степана Онисимовича: "Київська Старовина", "Пам'ять століть", "Друкарство", "Історичний календар", "Український церковно-історичний журнал", "Український богослов". До цього ще слід додати десятки статей-гасел, підготовлених цим автором для багатотомних енциклопедичних видань, які здійснюються тепер в Україні, - "Енциклопедія сучасної України" та "Українська енциклопедія релігії". Це той масив наукової інформації, позбавлений, нарешті, всілякого ідеологічного глянцу, який набагато років стане невичерпним джерелом для нового покоління українських дослідників. І безпосередня причетність отця Ярмуся для творення такої інформації цілком очевидна.
Авторові цих рядків довелося бути свідком того, як проходили презентації книг доктора Ярмуся з участю самого автора в кількох молодіжних аудиторіях столиці України, скільки різноманітних запитань ставили нові читачі його книг, які виходили далеко за межі порушених у книгах проблем, як легко й невимушено заволодівав увагою великої аудиторії далекий заокеанський гість.
Особливо цікавими і емоційно піднесеними виявилися лекції доктора-професора Ярмуся, які він неодноразово читав для студентів Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка - майбутнім журналістам, редакторам-видавцям. Багатолітній досвід роботи редактора-видавця українськомовних видань в чужомовному середовищі, природно, викликав неабиякий інтерес
серед цієї категорії майбутніх фахівців. Саме після однієї з таких зустрічей Степан Онисимович подарував кожному студентові (а таких прийшло понад півтори сотні) свою нову книгу. Варто було бачити світлі й радісні обличчя цих юних слухачів - майбутньої еліти України, - які стояли в черзі за автографом цієї воістину легендарної постаті української еміграційної журналістики.
І ще про один зворушливий епізод праці Степана Ярмуся в Шевченковому університеті варто згадати у цьому контексті. Останній приїзд Степана Онисимовича в Україну збігся у часі зі створенням за рішенням ректорату університету нової кафедри Інституту журналістики - кафедри видавничої справи та редагування. На прохання автора цих рядків о. Ярмусь зголосився посвятити щойно відведене приміщення для цієї кафедри та всіх її членів (а це - майже два десятки працівників професорсько-викладацького складу). І високодуховний чин освячення, і прониклива промова доктора Ярмуся як духовної особи - представника Української православної церкви в Канаді - справила на присутніх особливо велике враження. Адміністрація новоутвореної кафедри та її колектив влаштували тоді прийняття в Інституті журналістики на честь дорогого канадського гостя, а професор Віталій Карпенко запропонував присутнім колегам щороку ЗО червня відзначати в нашому дружному колективі нове свято - день освячення кафедри канадським доктором — отцем Степаном Ярмусем.
Як представник молодшого покоління українських учених, я все життя завдячуватиму щасливій миттєвості, що звела мене із Степаном Онисимовичем Ярмусем у Києві того сонячного травневого дня 1997 року. Та наша перша зустріч набагато визначила і мою долю як вченого, і характер моїх подальших наукових досліджень. Найважливіше, що духовно поєднало нас відтоді назавжди - це постать митрополита Іларіона. Постать, до осягнення величі таланту й подвижництва якої заради української справи кожен з нас ішов своєю дорогою. Доктор Ярмусь - шляхом безпосереднього спілкування зі своїм Учителем. Я - шляхом пошуків документів у колишніх
спецсховах КДБ та читання книг самого Огієнка, виданих у діаспорі за безпосередньою участю Степана Ярмуся.
Того ж 1997 року побачила світ моя книга "Голгофа Івана Огієнка", примірник якої повіз із собою в далеку Канаду мій новий зарубіжний колега. Він читав це дослідження в Києві з трепетом у серці і сльозами на очах. Згодом з тим примірником книги познайомилися члени Сенату Колегії Св. Андрія та керівництво консисторії УПЦК. Так виникла ідея запросити київського ученого на двомісячні наукові досліди колосального архіву митрополита Іларіона у Вінніпезі. І результатом тієї щасливої поїздки до Вінніпега стала нова книга мого авторства -"Лишусь навіки з чужиною...: митрополит Іла-ріон (Іван Огієнко) і українське відродження".
До її виходу в світ в Україні і Канаді безпосередньо були причетні передусім Громада Собору Св. Покрови у Вінніпезі та Консисторія Української православної церкви в Канаді. А першу рецензію для українськомовної преси за рубежем зробив доктор Ярмусь.
З цього епізоду випливає одна з прекрасних рис характеру Степана Онисимовича - непідробна щирість і доброта, вміння порадіти за чийсь успіх, готовність сказати добре слово, підтримати колегу, коли його праця варта того, коли вона спрямована на добротворення, на об'єднання, а не роз'єднання українських сил.
Доводиться на цьому акцентувати увагу ще й тому, що ми, українці, не завжди пам'ятаємо про гіркі уроки нашої історії і не скрізь готові проявляти таку позицію. Містечковість, боротьба за булаву, невиправдані амбіції й недоречна злостивість та заздрість - все це, як іржа залізо, підточує наш український організм, дає ворогам нашим поживу порадіти за наше невміння рішуче відмежувати другорядне, похідне й об'єднатися довкола головного.
Образ Степана Ярмуся для мене, українського вченого, який знає Степана Онисимовича багато літ і працює на одному й тому ж науковому полі, це образ людини непростої долі з Божим талантом і глибинним зв'язком з Україною. Він відноситься до тієї славної когорти українців-емігрантів, хто став, за влучним висловом Галини Змієнко-Сенишин, пересадженими квітами України. У силу об'єктивних обставин ці люди так і не змогли сповна реалізуватися на чужій, нехай і багатій та прихильній до них, землі. Але там, у далекій Канаді, вони зробили і роблять для України значно більше, ніж часом когорта доморощених крикунів-патріотів, які через ті ж амбіції тривалий час воювали та й тепер воюють за свої маленькі булави, забуваючи, що цим вони знекровлюють і до того ослаблені національно свідомі українські сили.
Напередодні поважної ювілейної дати Степана Онисимовича в київському видавництві "Наша культура і наука" побачила світ нова книга ювіляра з дещо символічною назвою -"Православне Богопочитання як досвід віри". Книга, до речі, вийшла за благословення Святішого Філарета - першоієрарха Української православної церкви Київського патріархату.
Це видання присвячене віровчальним основам православної віри. Вона особливо корисною буде й для тих, хто лише починає свій шлях до Бога, і для тих, хто його вже глибоко осмислює, переживаючи щоразу духовне зворушення під час безпосередньої участі у тому чи іншому спільному Богослужінні.
Особисто мені надто запам'яталися з цієї книги такі слова самого автора - "корисно виповнювати в цьому світі свій час...".У цій короткій та ємній фразі криється глибинний філософський зміст. її можна і слід розглядати як своєрідне житейське кредо ювіляра: час, відведений Всевишнім кожному з нас у цьому неспокійному, непередбачливому й тимчасовому світі, слід не витрачати на пусте й другорядне, примітивне й недостойне, а виповнювати його з користю, для творення Добра, Світла і Правди.
Саме так виповнює свій земний час Степан Онисимович Ярмусь - мудрий і добрий серцем філософ, учений, культурний і релігійний діяч, публіцист, редактор і видавець, життєлюб, вірний син матері-України.
1. Ярмусь С. Журналістпичний профіль: Збірка публіцистичних статей. 1969-2002.
- Вінніпег, 2002. - 402 с.
2. P. К. Прот. Степан Ярмусь // Літопис Волині (Вінніпег, Канада). - 1977-1978. -Ч.12.-С 123-125.
3. Козак С. Літописці Волині // Літературна Україна. - 1993. - 7 січня.
4. Колодний А. Світ наукових пошуків Степана Ярмуся // Ярмусь С. Досвід віри українця: Вибрані твори. - К.: Світ знань, 2002. - С. 469-473.
5. Мулик-Луцик Ю. Творча лабораторія С. Яр муся І/ Ярмусь С. Досвід віри українця: Вибрані твори. - К.: Світ знань, 2002. - С. 474-477.
6. Степовик Д. Продовжувач справи митрополита Іларіона /І Київська старовина. -1994. - №3. - С. 118.
7. Степовик Д. До 40-річчя свячень о. д-ра Степана Ярмуся 11 Український Голос (Вінніпег). - 1996. - 18 листоп.
8. Тимошик М. Подвижник української справи на канадській землі // Степан Ярмусь. Феномен Івана Огієнка (митрополита Іларіона). -К., 1998. - С. 5-7;
9. Тимошик М. Погляд, зрошений сльозою /І Степан Якомусь. "На нашій, не своїй землі...": Україна очима канадського українця.
— К.: Наша культура і наука, 1999. - С. 5-8;
10. Тимошик М. Діяння, що дають міць нашій вірі І/ Українське слово. - 2000. - 22-28 черв.;
11. Тимошик М. Україна вітає своїх кращих синів /І Український Голос (Вінніпег, Канада). - 2000. - 29 трав.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові