Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


ПОСТАТІ
Степан Ярмусь та його роль у ствердженні українського журналістикознавства в Канаді

М. С. Тимошик


д. філол. н., проф.

УДК 070(71 )Ярмусь

 

Стаття присвячена аналізу наукової і творчої діяльності відомого в українській діаспорі та в Україні ученого, журналіста, публіциста, редактора і видавця, багатолітнього керів ника українськомовних газет у Канаді - "Вісник Української православної церкви в Канаді", "Український голос", директора видавничої спілки "Тризуб" Степана Онисимовича Ярмуся, якому 25 травня 2005 року виповнилося 80 років.

The article is dedicated to the analysis of scientific and creative activity of a well known Jour­nalist, publicist, editor and publisher Stepan Jarmus, who also edited Canadian newspapers in Uk­rainian - "Visnyk Pravoslavnoi Tserkvy v Canadi", "Ukrainsky Holos" (Ukrainian Voise) and who was the director of union of editors "Tryzub". Prof. Jarmus is 80 on the 25th of May 2005.

"Настане час, коли думки, що сіються тут, перенесуться туди, на береги Дніпра, і дадуть міць визволеному народу...".

Ці глибинні за змістом пророчі слова Івана Огієнка - митрополита Іларіона стосуються пе­реважної більшості наших земляків у близьких і далеких діаспорах, хто у мріях своїх завжди був з рідним краєм, хто діями своїми наближав той вистражданий і виболений багатьма поко­ліннями українців день нашої Незалежності. Серед тих, чиї думки і добрі діяння за океаном давали міць нашій вірі й терпінню і сьогодні вливаються повносилим струмочком до повно­водної ріки нашого національного відроджен­ня, безумовно слід виділити ім'я доктора, про­топресвітера Степана Ярмуся.

Донедавна ім'я Степана Ярмуся більше бу­ло відоме за кордоном. Тепер цього канад­ського українця більше знають і шанують на землі його предків - в Україні. Знають не ли­ше як релігійного, просвітнього, наукового та громадського діяча, а й як журналіста, ре­дактора, видавця, одного з найвірніших і най­активніших "іларіонівців", як називали свого часу учнів великого митрополита.

Як і для більшості наших земляків першої і другої хвилі еміграції, житейська доля для Степана Онисимовича Ярмуся складалася вкрай драматично. Будучи вигнаним у пору ранньої юності новими завойовниками Украї­ни з рідного волинського села Лідихів на раб­ські роботи до Німеччини, він зазнав немало скитань різними закутками Європи. Та зав­жди пам'ятав батькові слова про необхідність вчитися за будь-яких обставин. Тому й брав­ся за книги там, де випадала бодай найменша нагода. Як згадує сам автор, навіть його по­кійний двоюрідний брат о. Ієромонах Феодо-сій в одному з листів докоряв своєму родиче­ві: "Та нащо тобі стільки тієї науки?".

А її Степанові Ярмусеві завжди здавалося замало. І це при тому, що закінчив пастирські курси у Лондоні, бакалаврат і магістерку у Вінніпезі, здобув два докторати - душпастирства і богослов'я в Сан-Франциско. Після пе­реїзду до Канади у 60-х роках минулого століття, він активно й результативно реалі­зовує відтоді Богом даний талант у багатьох напрямах діяльності. Після років священичої праці стає професором і деканом Колегії Св. Ан­дрія при Манітобському університеті - уні­кального українськомовного навчального за­кладу за кордоном, що вже не одне десятиліт­тя готує священиків для православних церков усієї української діаспори.

Тривалий час Степан Ярмусь редагував го­ловний друкований орган Української право­славної церкви в Канаді "Вісник", науковий журнал Богословського товариства імені ми­трополита Іларіона "Віра й культура", був президентом видавничої спілки "Тризуб", ре­дактором і співредактором найстарішого в Ка­наді (заснованого переселенцями першої хви­лі української еміграції ще 1910 року) украї­нськомовного часопису "Український Голос".

Перейнявши від свого Вчителя такі риси характеру як наполегливість, працьовитість, захопленість дослідницькою справою, він зо­середив свої зусилля якраз на тих ділянках, на яких активно трудився митрополит Іларіон – душ пастирство, викладацька, наукова, редакторська, видавнича діяльність.

Майбутній дослідник історії Української православної церкви, української еміграції, журналістської та книговидавничої справи чи культури в цілому, якщо дбатиме про чес­ність і повноту своїх студій, ніяк не зможе обійти десятків, сотень статей і виступів док­тора Ярмуся на шпальтах "Вісника" "Віри й культури", "Українського Голосу", інших українськомовних часописів Канади й Америки. Кожна із тих статей наповнена неспокоєм йо­го спресованих роздумів та публіцистичного аналізу тогочасних подій і реалій, перейнята турботами й болями за українську справу, наснажена вірою й оптимізмом у майбутнє України, переконливими закликами до єд­нання й проникливими нагадуваннями кож­ному сповідувати в повсякденному житті принципи християнської моралі. Іншими сло­вами, в журналістському і публіцистичному доробку цієї людини присутня частинка душі й серця небайдужого літописця сучасності.

У публіцистиці Степана Ярмуся відчувається природжений талант не лише богослова, мисли­теля, проповідника, а й журналіста. І ті багаті роки редакторської та журналістської служби в канадських українськомовних часописах таки добре шліфували перо цього автора. Про що б не йшлося в його статтях, розповідь виходить про­ста, логічна й переконлива. Імпонує виклад ав­торської оповіді: кожен пункт, параграф її - то ще одна ненав'язлива й переконлива сходинка не лише до пізнання а й осмислення читачем порушеної в статті проблеми.

Вагомим вінцем такої праці заслужено мож­на назвати також і десятки книг, упорядкова­них і написаних ученим. Завдяки діяльності створеного при "Українському Голосі" Комітету "Допомога Україні" (голова Анна Фігус-Раль-ко), немало виданих нашими земляками за кордоном книг, у тім числі й авторства Степана Ярмуся, надійшло до багатьох бібліотек Украї­ни. Серед найвагоміших, вартих перевидання вітчизняними видавцями, слід назвати "Суча­сне душпастирство", "Духовність українського народу" "Голод в Україні", "Релігії світу, куль­тура і християнське православіє". З передмова­ми Степана Онисимовича вперше побачив світ у Канаді ряд творів митрополита Іларіона. Це зо­крема, "Історія українського друкарства", "Ста­рець Паїсій Величковський", "Українська цер­ква". Це також і великоосяговий том творів фі­лософа П. Юркевича, велич і глибину думок якого нам ще належить достойно поцінувати.
З набуттям Україною незалежності доктор Степан Ярмусь мало не щороку приїздить у "Край своїх батьків" (саме так назве він згодом одну із своїх книг). І щодалі його поїздки все
більше позбавлялися характеру екскурсійності чи відпочинку, бо щоразу додавалися нові обов'язки, а за ними - цілком заслужені нау­кові звання та титули. Ось лише кілька з них: почесний професор Волинського університету, почесний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, Української асоціації релігієзнавців, позаш­татний викладач Київської духовної академії.

Доктор Ярмусь - один із небагатьох зарубіж­них діячів, нагороджений найвищою відзнакою Української православної церкви Київського патріархату - орденом Св. Володимира та ме­даллю Бориса Грінченка Київського Міжрегіо­нального інституту удосконалення учителів.

В останні роки з творчістю Степана Ярму­ся мали можливість ближче познайомитися й широкі кола українських читачів. А це тому, що в Києві, у видавництві "Наша культура і наука" вийшли друком, до того ж, значними накладами дві його книги - "Феномен Івана Огієнка (митрополита Іларіона)" та "На на­шій, не своїй землі...: Україна очима канад­ського українця", "Та не однаково мені...": Україна очима канадського українця".

Дві останні книги продовжують цикл подо­рожніх вражень автора, написаних раніше на основі частих відвідин Батьківщини і вида­них у Канаді - "В країні моїх батьків" (1991) та "Ознаки надії?" Спільним для цих книг є вміння автора побачити й загострити увагу читача на тих фактах і явищах, до яких ми в Україні вже звикли і які, можливо, через свою поширеність і буденність часом вже й не зачіпають наших душ. Остання ж книга пе­рейнята якимось навдивовиж переконливим оптимізмом, який мимоволі передається від автора і вселяється в душу кожного читача...

Збірка вибраних торів Степана Ярмуся "Досвід віри українця" побачила світ 2002 ро­ку у київському видавництві "Світ знань" з упорядкуванням і післясловом заступника директора Інституту філософії Національної академії наук України професором, доктором філософії Анатолієм Колодним. Це видання має кілька особливостей. По-перше, його ос­новні розділи складають квінтесенцією твор­чості отця-професора: духовність українсько­го народу, духовні світочі українства, право­слав'я на теренах українства, релігійні рухи сучасності, християнство в житті людини, проблеми національного в контексті христи­янства. По-друге, книга ця започаткувала но­ву і варто сподіватися, престижну серед укра­їнських учених видавничу серію "Мислителі української діаспори". По-третє, передслово до неї написав патріарх Української православної церкви Київського патріархату свя­тійший Філарет. Варто навести один промо­вистий витяг з цього передслова:

"Характерним є те, що проживання в ді­аспорі не внесло змін у душу о. Степана. Він, довголітньо проживаючи в Канаді, залишився українцем, і, займаючи там помітні посади в Українській Греко – Православній Церкві, всі­ляко сприяв збереженню її національного обличчя, української православної традиції. Праці доктора - повносилий струмочок укра­їнської богословської думки, яка нині пере­живає новий період свого відродження. Тож можна тільки вітати видрук їх в Україні".

Одна за одною друкувалися в останні роки в Україні не лише окремі книжкові видання ав­торства отця Степана Ярмуся, а й його числен­ні наукові та публіцистичні статті. Редколегії поважних наукових часописів, визнаних нау­ковою громадою, вважали за честь помістити на своїх шпальтах чергову працю поважного канадського автора. Ось лише побіжний пере­лік тих періодичних видань, де друкувалися в останні роки статті Степана Онисимовича: "Ки­ївська Старовина", "Пам'ять століть", "Дру­карство", "Історичний календар", "Україн­ський церковно-історичний журнал", "Укра­їнський богослов". До цього ще слід додати де­сятки статей-гасел, підготовлених цим автором для багатотомних енциклопедичних видань, які здійснюються тепер в Україні, - "Енцикло­педія сучасної України" та "Українська енци­клопедія релігії". Це той масив наукової інфор­мації, позбавлений, нарешті, всілякого ідеоло­гічного глянцу, який набагато років стане не­вичерпним джерелом для нового покоління українських дослідників. І безпосередня при­четність отця Ярмуся для творення такої ін­формації цілком очевидна.

Авторові цих рядків довелося бути свідком того, як проходили презентації книг доктора Ярмуся з участю самого автора в кількох мо­лодіжних аудиторіях столиці України, скіль­ки різноманітних запитань ставили нові чита­чі його книг, які виходили далеко за межі по­рушених у книгах проблем, як легко й неви­мушено заволодівав увагою великої аудиторії далекий заокеанський гість.

Особливо цікавими і емоційно піднесеними виявилися лекції доктора-професора Ярмуся, які він неодноразово читав для студентів Інсти­туту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка - майбут­нім журналістам, редакторам-видавцям. Бага­толітній досвід роботи редактора-видавця українськомовних видань в чужомовному середовищі, природно, викликав неабиякий інтерес
серед цієї категорії майбутніх фахівців. Саме після однієї з таких зустрічей Степан Онисимович подарував кожному студентові (а таких прийшло понад півтори сотні) свою нову кни­гу. Варто було бачити світлі й радісні обличчя цих юних слухачів - майбутньої еліти Украї­ни, - які стояли в черзі за автографом цієї во­істину легендарної постаті української емігра­ційної журналістики.

І ще про один зворушливий епізод праці Сте­пана Ярмуся в Шевченковому університеті вар­то згадати у цьому контексті. Останній приїзд Степана Онисимовича в Україну збігся у часі зі створенням за рішенням ректорату університе­ту нової кафедри Інституту журналістики - ка­федри видавничої справи та редагування. На прохання автора цих рядків о. Ярмусь зголо­сився посвятити щойно відведене приміщення для цієї кафедри та всіх її членів (а це - майже два десятки працівників професорсько-викла­дацького складу). І високодуховний чин освя­чення, і прониклива промова доктора Ярмуся як духовної особи - представника Української православної церкви в Канаді - справила на присутніх особливо велике враження. Адміні­страція новоутвореної кафедри та її колектив влаштували тоді прийняття в Інституті журна­лістики на честь дорогого канадського гостя, а професор Віталій Карпенко запропонував при­сутнім колегам щороку ЗО червня відзначати в нашому дружному колективі нове свято - день освячення кафедри канадським доктором — от­цем Степаном Ярмусем.

Як представник молодшого покоління укра­їнських учених, я все життя завдячуватиму щасливій миттєвості, що звела мене із Степа­ном Онисимовичем Ярмусем у Києві того со­нячного травневого дня 1997 року. Та наша перша зустріч набагато визначила і мою долю як вченого, і характер моїх подальших науко­вих досліджень. Найважливіше, що духовно поєднало нас відтоді назавжди - це постать ми­трополита Іларіона. Постать, до осягнення ве­личі таланту й подвижництва якої заради укра­їнської справи кожен з нас ішов своєю дорогою. Доктор Ярмусь - шляхом безпосереднього спіл­кування зі своїм Учителем. Я - шляхом пошу­ків документів у колишніх

спецсховах КДБ та читання книг самого Огієнка, виданих у діаспо­рі за безпосередньою участю Степана Ярмуся.
Того ж 1997 року побачила світ моя книга "Голгофа Івана Огієнка", примірник якої повіз із собою в далеку Канаду мій новий зарубіжний колега. Він читав це дослідження в Києві з тре­петом у серці і сльозами на очах. Згодом з тим примірником книги познайомилися члени Се­нату Колегії Св. Андрія та керівництво консисторії УПЦК. Так виникла ідея запросити київ­ського ученого на двомісячні наукові досліди колосального архіву митрополита Іларіона у Вінніпезі. І результатом тієї щасливої поїздки до Вінніпега стала нова книга мого авторства -"Лишусь навіки з чужиною...: митрополит Іла-ріон (Іван Огієнко) і українське відродження".

До її виходу в світ в Україні і Канаді безпосе­редньо були причетні передусім Громада Собо­ру Св. Покрови у Вінніпезі та Консисторія Української православної церкви в Канаді. А першу рецензію для українськомовної преси за рубежем зробив доктор Ярмусь.

З цього епізоду випливає одна з прекрасних рис характеру Степана Онисимовича - непі­дробна щирість і доброта, вміння порадіти за чийсь успіх, готовність сказати добре слово, підтримати колегу, коли його праця варта то­го, коли вона спрямована на добротворення, на об'єднання, а не роз'єднання українських сил.

Доводиться на цьому акцентувати увагу ще й тому, що ми, українці, не завжди пам'ятаємо про гіркі уроки нашої історії і не скрізь готові проявляти таку позицію. Містечковість, бо­ротьба за булаву, невиправдані амбіції й недо­речна злостивість та заздрість - все це, як іржа залізо, підточує наш український організм, дає ворогам нашим поживу порадіти за наше нев­міння рішуче відмежувати другорядне, похідне й об'єднатися довкола головного.

Образ Степана Ярмуся для мене, україн­ського вченого, який знає Степана Онисимо­вича багато літ і працює на одному й тому ж науковому полі, це образ людини непростої долі з Божим талантом і глибинним зв'язком з Україною. Він відноситься до тієї славної когорти українців-емігрантів, хто став, за влучним висловом Галини Змієнко-Сенишин, пересадженими квітами України. У силу об'єктивних обставин ці люди так і не змогли сповна реалізуватися на чужій, нехай і бага­тій та прихильній до них, землі. Але там, у далекій Канаді, вони зробили і роблять для України значно більше, ніж часом когорта доморощених крикунів-патріотів, які через ті ж амбіції тривалий час воювали та й тепер вою­ють за свої маленькі булави, забуваючи, що цим вони знекровлюють і до того ослаблені національно свідомі українські сили.

Напередодні поважної ювілейної дати Сте­пана Онисимовича в київському видавництві "Наша культура і наука" побачила світ нова книга ювіляра з дещо символічною назвою -"Православне Богопочитання як досвід віри". Книга, до речі, вийшла за благословення Свя­тішого Філарета - першоієрарха Української православної церкви Київського патріархату.
Це видання присвячене віровчальним основам православної віри. Вона особливо корисною буде й для тих, хто лише починає свій шлях до Бога, і для тих, хто його вже глибоко ос­мислює, переживаючи щоразу духовне звору­шення під час безпосередньої участі у тому чи іншому спільному Богослужінні.

Особисто мені надто запам'яталися з цієї книги такі слова самого автора - "корисно ви­повнювати в цьому світі свій час...".У цій ко­роткій та ємній фразі криється глибинний філо­софський зміст. її можна і слід розглядати як своєрідне житейське кредо ювіляра: час, відве­дений Всевишнім кожному з нас у цьому неспо­кійному, непередбачливому й тимчасовому сві­ті, слід не витрачати на пусте й другорядне, примітивне й недостойне, а виповнювати його з користю, для творення Добра, Світла і Правди.

Саме так виповнює свій земний час Степан Онисимович Ярмусь - мудрий і добрий серцем філософ, учений, культурний і релігій­ний діяч, публіцист, редактор і видавець, життєлюб, вірний син матері-України.


1. Ярмусь С. Журналістпичний профіль: Збірка публіцистичних статей. 1969-2002.
- Вінніпег, 2002. - 402 с.
2. P. К. Прот. Степан Ярмусь // Літопис Волині (Вінніпег, Канада). - 1977-1978. -Ч.12.-С 123-125.
3. Козак С. Літописці Волині // Літера­турна Україна. - 1993. - 7 січня.
4. Колодний А. Світ наукових пошуків Степана Ярмуся // Ярмусь С. Досвід віри українця: Вибрані твори. - К.: Світ знань, 2002. - С. 469-473.
5. Мулик-Луцик Ю. Творча лабораторія С. Яр муся І/ Ярмусь С. Досвід віри українця: Вибрані твори. - К.: Світ знань, 2002. - С. 474-477.
6. Степовик Д. Продовжувач справи митро­полита Іларіона /І Київська старовина. -1994. - №3. - С. 118.
7. Степовик Д. До 40-річчя свячень о. д-ра Степана Ярмуся 11 Український Голос (Він­ніпег). - 1996. - 18 листоп.
8. Тимошик М. Подвижник української справи на канадській землі // Степан Ярмусь. Феномен Івана Огієнка (митрополита Іларіона). -К., 1998. - С. 5-7;
9. Тимошик М. Погляд, зрошений сльозою /І Степан Якомусь. "На нашій, не своїй землі...": Україна очима канадського українця.
— К.: Наша культура і наука, 1999. - С. 5-8;
10. Тимошик М. Діяння, що дають міць нашій вірі І/ Українське слово. - 2000. - 22-28 черв.;
11. Тимошик М. Україна вітає своїх кра­щих синів /І Український Голос (Вінніпег, Канада). - 2000. - 29 трав.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові