Ласкаво просимо

Еволюція термінологічного інструментарію сучасної теорії публіцистики: інтелектуальна модель інформаційного відображення

докторант
УДК 054.8292

Рух творчої свідомості до нових форм і методів осмислення дійсності сприяв виробленню термінологічного інструментарію, який забезпечив новий інтелектуальний рівень інформаційного відображення. Основний акцент тепер робиться не лише на змістовому (концептуальному) форматі тексту, а й на комунікативному полі (горизонті), яке утворюється навколо інформації, незалежно від її різновиду звукової, зорової, словеснознакової.

Комунікація надзвичайно важлива функція свідомості, що визначає інтелектуальний потенціал людства. Свідомість як комунікативна система чітко характеризує специфіку кожної епохи на соціальному, психологічному, естетичному, науковому рівнях пізнання. У своїй генезі свідомість отримала ті канони, які вироблялися культурою в цілому і які ставали для неї засобом організації та самоорганізації. Функція свідомості полягає у тому, щоб регулювати і організовувати поведінку людини у різних ситуаціях. Докорінна і головна її роль полягає в здобуванні знання про природу, суспільство і людину, тому сутність свідомості становить принцип відображення інформації (на вищому етапі інтелектуальна модель відображення інформації). Інформаційна сутність відображення беззаперечна сутність нашого буття.

На естетичному горизонті свідомоговідображення інформації (на рівні загального поняття "інформаційна свідомість") у контексті поняття "інтелектуальна модель відображення інформації" ми виокремлюємо тип свідомості інформаційнохудожній (інформаційнотворчий) як зведену систему координат. Йдеться про рівні освоєння (відображення) інформації, які, уніфікуючись (інтелектуалізуючись), формують характер мислення певного часу.

Поняття "інформаційнохудожня свідомість" ми розуміємо як тип свідомості, що вбирає весь комплекс творчого сприйняття і переробки (відображення) інформації (факту) на рівні аналізу і синтезу. До цього поняття входить мислення умовнореального факту (міфологічне ), мислення реального факту (публіцистичне) та мислення відображеного факту (художнє). Поняття "інформаційнохудожня свідомість" дає змогу окреслити цілий спектр функціонування свідомості (сприйняття, обробка, відбиття факту) як системи відображення світу (факту, інформації) у всьому генезисі творчого мислення [5, 9]. Інформаційнохудожня свідомість, вбираючи у себе весь спектр умовно реальної (міфологічної), реальної (документальної) і відображеної (художньої) інформації, представляє весь рівень інформаційного пізнання людини. Дотримання принципу документальної регламентації факту лише зменшує рівень (горизонт) суб'єктивізації факту, але ні в якому разі не вилучає факт зі свідомісного простору, навпаки, залишає йоШ праджерелом. Якість свідомії інтерпретації факту (інформації) збільшує інформаційну поліфонію (розщеплення реального факту і утворення нової суб'єктивізованої фактологічної системи, яка має свою естетикохудожню ціннісй»).

Інформаційна сутність комунікації (як і вся комунікативність) первинна, форма її інтерпретації (текст) вторинна. Текст виступає як продукт спілкування, що володіє певною самостійністю як засіб активного впливу на аудиторію. Певний етап становлення текстів пов'язаний з архаїчними формами народної творчостг^мовно реальне та частково відображене мислення). Текст виник на ранніх етапах становлення культури із послідовності решйк діалогу. "У логічному плані саме мислення за своїм визначенням є завжди діалог із власним мисленням, причому з цілісним власним мисленням, зі своїм розумом: "відійдемо й подивимося — чи добре ми сидимо". У цьому парадоксі закладена ідея, що кожна думка, а філософська думка насамперед відбувається так, що я необхідно відсторонююсь не лише від цієї думжи, але й від всього свого способу мислення, від свого розуму, знаходжу його недостатність, якусь дивну розбіжність мене з Сймим собою, необхідність внутрішнього діалогу розуму (джерело моїх думок) з його власним началом" [1, 8]. Зв'язок між окремими реченнями і блоками речень, що утворюють текст, це, в генезіЩ" зв'язок між репліками, що виголошуються і мають сенс для учасників діалогу. У найпростішому випадку це питання і відповідь, а найдовша переконлива відповідь (у сучасному розумінні бесіда, інтерв'ю) це повідомлення про те, що відбулося насправді: скрипт. Діалогічність як форма вираження свідомості це революційний етап у пізнанні дійсності, в активізації комунікативності. Виникнення діалогу в античності було показником того, що міфосвідомість змінилася філософськодискурсивною критичною свідомістю.

Діалоги епохи Відродження також показують, що формується новий тип свідомості трактат, побудований як монолог. Наш час епоха монологічної свідомості. Гносеологічна трактовка свідомості, характерна для філософської літератури останнього часу, була монологічною концепцією свідомості, її джерела у німецькій класичній філософії (гносеологія теорія пізнання, розділ філософії, що вивчаєтщзаємовідношення суб'єкта і об'єкта у процесах пізнавальної діяльності, відношення знання до дійснос1^ можливості пізнання світу людиною, критерії істинності й достовірності знання). Гносеологічна трактовка свідомості заперечувала діалог як спосіб буття свідомості та культури в цілому. Ідейне протиборство розглядалося як здача завойованих позицій; Друга позиція завжди виявлялась опозицією.

Теорія розвинена в німецькій філософії від Канта до Гегеля, Больцано, мала своїм предметом дисциплінарне знання, яке не приймало діалогічних форм думки, бо у центрі уваги логіки як теорії дисциплінарного знання є не процедури відкриття, а засоби викладення набутого знання. Оскільки комунікативність спонукає до відкриття, то діалогічність як стан свідомості о* найактивніша форма інтерпретації факту. У сучасних формах відображення факту питання "що відбулося", звичайно, винесене & рамки тексту, але воно існує. І не важливо, хто його виголошує, бо такий принцип інформаційної свідомості зберігає праформу подачі інформації (тексту) на внутрішньосвідомому рівні. подальший розвиток модифікував форми подачі тексту на рівні внутрішньосвідомому (праформа інформації)іФзовнішньому сучасна фіксована модель подачі тексту, що організована (створена) як жанрова структура свідомості. З діалогічного мислення як жанровяр. форми виділяться роди (жанри) мислення відображеного факту (художня творчість): діалогічний вид (драма), лірика, епос. Мислення реального факту (публіцистика) кон кретизує свої жанрові форми: інформація, репортаж, звіт, бесіда, кореспонденція, інтерв'ю, лист. Ці жанри стануть базовими на свідомоформотворчому рівні для аналітичної і художньопубліцистичної групи жанрів. Усі системи відбиття реального і відображеного свідомістю факту це сукупність внутрішньосвідомого жанру мисленнядіалогу.

Ще одне важливе поняття інформаційнотворчої комунікативності системність як важлива функція мислення. Системність як сукупність спільних ознак, що визначають єдине ціле, визначає і побудовчу специфіку інформаційнохудожньої свідомості. Ця свідомість мала довгий шлях розвитку. Після етапу інформаційної свідомості, коли повідомлення (інформація) не вичерпувала спектра ознайомлення з об'єктом, почалося свідоме систематизування (узагальнення) факту (суми фактів). Спочатку людина (автор) зображала факт з великими подробицями. Тобто мова йшла не про системність бачення, а про створення своєрідної інформаційної панорами, яка не була системою на рівні створення концепції, а являла собою суму фактів, що недостатньо логічно організовані. Ця "недостатність" була не що інше, як неусвідомлення того, що "загальна правдоподібність є сумою окремих деталей, у яких ми легко впізнаємо частини зображуваного явища, життя" [7, 1,23]. Дальший поступ інформаційнохудожньої свідомості: вдається створювати загальну правдоподібність, у якій ми вже вирізняємо частковості, "що не мають характеру чіткого відтворення якоїнебудь частини зображуваного, які отримують свій сенс лише у спільному художньому контексті" [7, 2,24]. Мова вже йде про відтворення свідомістю паралельного уявлення про світ, про модельновоутворення, своєрідний аналог об'єкта (факту). Ю.М. Лотман зазначав, що модель і предмет, який відтворюється за її допомогою, знаходяться в стані подібності, а не тотожності. З диференціацією міфологічного мислення (умовно реальне мислення) формуються два типи мислення, що матимуть різні системи внутрішніх утворень: логічне (наукове, публіцистичне) і художнє. У науковому мисленні структура об'єкта слугує планом побудови моделі (системи "твір" у широкому розумінні). У художньому мисленні структура об'єкта є "щось" невідоме, що підлягає визначенню. "При цьому гіпотетичне уявлення про структуру буде класом моделі, а аналогія між її функціональною поведінкою і поведінкою об'єкта засобом перевірки уявлення про структуру об'єкта" [7,33]. Отже, створенню наукової моделі (системи) передує аналітичний акт. Елемент аналітичності як процес мислення характерний для обох видів факту реального і відображеного (публіцистичного і художнього). Але аналітичний елемент у публіцистиці як системі відображення реального факту є проміжним рівнем (водночас це окрема система). Різниця між науковим аналітичним актом і публіцистичним (творчим) відображенням реального факту полягає у своєрідному емоційноінформаційному "розфоку су ванні" факту (моделі твір) у публіцистичному творчому акті. Як і наукова модель, публіцистичний твір створюється тоді, коли шляхом аналізу вироблена вже певне уявлення про структуру об'єкта або елементів, що його утворюють. На інтерпретаційному рівні "планпобудова" у публіцистичній моделі починається "розфокусування", бо план моделі у публіцистиці варіюється залежно від жанрової інтерпретації (форми, яка визначає міру "представлення" об'єкта (явища, героя, події, об'єкта у прямому розумінні). У хронікальних жанрах план моделі синхронізується з поняттям фабула (сюжет) як системи викладення події. Але повторюємо лише синхронізується, бо, скажімо, сюжетне викладення це монтаж подій (план відображення об'єкта) у авторській інтерпретації. Наприклад, хронікальна інформація фабульна за моделлю (планом) зображення. Тут лише наявна констатація події у точному часовопросторовому представленні. Уже аналітична інформація щщ{ "ретрансляції" фабульного моменту дає модель відхилення у бік суб'єктивізації плану побудови. Це часто вже щоеьсереднє між фабулою і сюжетом. Далі у кожному жанрі мислення реального факту розфокусування буде коливатися, але з більшим переваженням до сюжетності (монтажності) хоч, повторюємо, рівень цієї модуляції відповідний до кожного жанру. В есе рівень монтажного плану побудови най. суб'єктивніший. Есе за структурою побудови наближається до створення мистецької моделі відображення, де автор має синтетичне (системне) уявлення про об'єкт, який він відображає. Автор саме і моделює цю цільність (системність) як суб'єктивну (нову) модель.

Публіцистичний.(аналітичний) момент у відображенні факту на рівні відбитого (відображеного) мислення існує лише як стильова, але не домінантна ознака, що визначає характер моделі. Бо така вже специфіка об'єкта (моделі), що є джерелом художнього відображення.

У художньому уявленні (і у публіцист тичномуц,жанри художньопубліцистичні) досліджуваний об'єкт постає як такий, що має свою структуру (інформаційночуттєвий образ); має нетотожні структури: неповна аналогія сприймається за повну неживе як [ живе. В інформаційнохудожній свідомості І (мислення відображеного факту) відтворення просторової за своєю природою структури пластики людського тіла (у скульптурі) стає вираженням непросторової структури душевних переживань; аналогія замінює повний аналіз природи елементів і їх структури; наявна відсутність точного, однозначного тлумачення, більша дифузність розрізнювальних ознак; ширше коло розумових експериментів і непередбачених відкрить; структура об'єкта є водночас відбиттям структури свідомості автора, його світогляду, модель у мистецтві є елементом більш складної структури, що існує лише стосовно таких структурних понять, як модель світу, модель авторської особистос?і^ Твір мислення відображеного факту є одночасно моделлю двох об'єктів явища дійсності та особистості автора, бо модель нав'язує свою структуру авторській самостійності. Знаковокомунікативна природа "мислення відображеного факту" не лише роз'яснює дійсність як певну структуру, але й повідомляє, нав'язує аудиторії свою структуру свідомості, роблячи структуру свого "я" структурою "я" свого читача [7, 35]. Модель не є ідеєю, ^структура втілена ідея; погано виконана наукова модель не аналогічна об'єкту, не виконує своєї функцій у "мисленні відображеного факту" погано виконана модель дає інше уявлення про структуру авторського "я"; конкретність має характер загальності (типізація), бо деталі (інформаційні приводи) поєднані між собою зв'язками не конкретно речового світу, а відношенням на рівні ідей; обов'язкова якість наочності; особлива роль інтуїтивного знання, яке не виводиться в результаті логічних побудов, а виникає як безпосереднє споглядання (чуттєва інтуїція). Параметри створення моделі в інформаційнохудожньому мисленні — це ознаки суперсистеми "твір", яка має ряд систем (внутрішніх, звдсистем, що підпорядковані свстеля>"твір") [3^184185]. Синтетичне (системне) уявлення автора це система "автор". Він (його свідомість) відображає факт ^моделює цілісність факту). Об'єкт (факт), структурне вивчення якого засобами науки може бути неможливе, має певну структуру (систему). Характер кожного факту є надсистемою "суспільство" (у творчому контексті це "проблема"). У кожному творі (факті) залежно від специфіки жанру існує ще одна провідна система "і)ерой'\яяшо може виступати як об'єкт дослідження, або один із компонентів системи "їжір", що у певному жанрі створює інформаційний модуль твору (об'єкта) "концепція"г|4, 220]. Система виражальнозображальних засобів твору в усій системній подачі (концепція) є модельною структурою (системою) інформаційного відображення авторської свідомості чи авторського колективу. На відміну від наукового мислення, де модель (система) окремо функціонуюча, включена лише у зв'язок за аналогією з об'єктом, модель у інформаційнохудожньому мисленні є лише елементом більш складної структури, що існує стосовно таких систем (суперсистем), як модель світу, модель авторської свідомості. Система "модель світу" найбільш "внутрішньо" пов'язана з моделями інформаційнохудожньої свідомості саме у контексті мислення відображеного факту (художнє мислення), де чуттєвообразний поліфонізм (накладання систем "автор", "герой", "суспільство", "читачглядачслухач" (остання система своєрідно завершує комунікативне кільцесистему твір) на рівні сприйняття і співпереживання, вироблення нового чуттєвообразного інформаційного простору створює інформаційний поліфонізм. У виражальній свідомості реального факту система "модель світу" теж існує, хоча горизонти її окресленості вужчі через специфіку публіцистичних жанрів акцентувати на проблемному ядрі інформації (аналітичному), а не на чуттєвообразному, який знімає інформаційні бар'єри часу, простору, місця дії, документальної окресленості героїв, і створює нову образноінформаційну модель, що є "паралельною" (окремою) структурою (моделлю). Але процес "вироблення" паралельної моделі свідомості був досить тривалим. Паралельно з системою виражальнозображальних засобів у контексті суб'єктивізації реального факту як основи інформаційнохудожнього мислення формувалось свідоме бачення на рівні системи "метод". Пізніший етап інтенсифікація форм і методів вираження факту (інформації). Мова йде про нові (модерністичнї) прийоми: методи обробки інформації в контексті інформаційнохудожньої свідомості [6, 359].

Як уже зазначалося, однією з головних конструкцій свідомості, що сприяли інтелектуалізації процесу мислення, виробленню інтелектуальної моделі відображення інформації як комунікативного чинника, є сис темність.

Система визначає і побудовчу специфіку інформаційнохудожнього мислення. Основні системи цього горизонту свідомості: "автор", "герой", "читач" ("глядач"), "суспільство", "концепція", "твір". Система "суспільство" найбільш інформаційно насичена, але ця інформація на споглядальному рівні (творчо не задіяному) є статичною для творчої свідомості. Взаємодія інформаційних джерел розпочинається лише на рівні утворення системи "концепція" як реалізаційної зображальновиражальної системи, що охоплює всі системи і підсистеми, які вибудовуються у феномен свідомості. Кожна з систем твору інформаційно завершена і складається з внутрішніх інформаційних горизонтів. Чим глибша система (підсистема), тим прадавній пласт ширший, і це, безперечно, визначає рівень інформаційного насичення. У системах "герой", "автор", "читач" ("глядач", "слухач") можна умовно виділити такі основні горизонти: "душа" ("духовність"), "дитинство""батьки", "суспільство" (герой чи автор І у суспільному контексті), "природа" (людина у контексті природи на рівні вироблення власних інформаційних кодівархетипів свідомості, що визначають характер персонажа чи автора), "космос" (рівень дотикання душі до проблем вічного). Зіставлення систем "герой""автор""читач" ("глядач", "слухач") на рівні реалізації системи концепція твору створюють дистанційну драматургію сприйняття факту (явища). Уміння фронтально дослідити інформаційні спектри героя і зосередити увагу на характерному для нього спектрі забезпечує художньопубліцистичну якість систем "художній твір", "публіцистичний твір".

Еволюція поняттєвого інструментарію виокремила, конкретизувала горизонти мислення у категорії "рід", "вид". Скажімо, у мисленні реального факту (публіцистичне мислення) поступово виокремилися три основні види: преса, радіо і телебачення (кіно). Окреслилися три основні жанрові групи: 1) інформаційна (інформаційні: замітка, вис туп, інтерв'и^звіт, репортаж); 2) аналітична (інтерв'ю, репортаж, звіт, виступ, кореспон денція, бесіда, коментар, огляд, стаття, аналітична телерадіопрограма); 3) худож ньопубліцистична (нарис, портрет, еов^' фейлетон, памфлет, зарисовка, художньо публіцистична телерадіопрограма). Відповідно окреслився і рівень суб'ективізації кожного жанру (кожної жан рової групи). У хронікальній групі від не суб'єктивізованого реального факту (хронікальна інформація) до його мінімаль ної суб'ективізації аналітична інформація, хронікальне інтерв'ю, хронікальний репор таж, хронікальний звіт, інформаційний ви пуск та ін. Аналітичній групі притаманна се редні^Ьуб'ективізація факту. Художньо публіцистична група у кожному жанровому підвиді має свою систеМ^їгуб'єктивізації. Скажімо, проблемний нарис, проблемне есе, проблемний фейлетон виходять на рівень суб'ективізації факту, наближений до серед нього, а портретний нарис, портретний фей • летон, портретне есе до максимального рівня суб'ективізації.

З часом радіо і телебачення, засвоївши газетні жанрові форми, виокремлюють свої жанри, що визначають їхню специфіку (радіо передача інформації через звуковий обраЗ$№елебачення через екранний образ (синтез кольору, звуків, музики, Шумів, монтажу).

Телерадіожурнал (запозичення з кіно) як монтований блок інформації (сюжетів), що не об'єднується загальною концепцією автора, поступиться радіотелепрограмі (монтаж жанрових форм, об'єднаних загальною авторською концепцією, де дифузні процеси активніше "розмивають" рамки внутрішньожанрової закільцьованості сюжетів). Проблемний і портретний нариси трансформуються у радіотелепрограму або телефільм. Але телебачення і радіо збережуть і базові жанри газетРінформація, репортаж, інтерв'ю, звіт, нарис. Візитною карткою радіо і телебачення стане такий жанр, як програма синтез жанрових форм, що дає можливість об'єднувати навколо конкретної авторської свідомості різнойменні інформаційні поля, виражені на рівні відособлених жанрових утворень.

У газеті відбудеться чітка диференціація жанрових форм (інформація лише повідомляє про факт, кореспонденція розглядає лише один аспект проблеми, стаття порушує проблему в повному обсязі, проблемний нарис розкриває проблему через характери героїв, портретний нарис змальовує характер через проблему (оточення), проблемне есе трансформує факт (проблему) через авторськуНйндивідуальність^ортретне есе змальовує героя через сприйняття (дуже суб'єктивізоване) автора).

В інформаційнохудожньому мисленні реального факту (публіцистика) жанрова си^ стемність і, відповідно, системна послідовність вираження факту більш різноманітна. Це не лише тому, що аналітичносистемна обробка інформації (мислення реального факту) є підсистемним ядром ислення реального факту базується на вивченйШ'а аналізі соціальної дійсності |еиементнауковості^нформаційний пласт мислення реального факту діалектично протилежний мисленню відображеного факту (художня творчість) і з точки зору психології є організуючим стрижнем творчої свідомості (публіцистичної). Відомо, що факт у відображеному мисленній^розгерматизовуеться", втрачає свою документальну фактурність. Це вже чуттєвий факт проекція реального факту (особливо у ліриці). Саме наявність реального інформаційного пласту забезпечує об'єктивність відтворення часу.'У цьому і полягає діалектичний зв'язок художнього та інформаційного компонентів як у мисленні реального факту, так і у мисленні відображеного факту.

Удосконалення концептуального теоретичного інструментарію дало змогу виділити поняття "автормодуль" як тип авторського мислення, що характеризується високою концептуальністю мислення, системністю бачення, здатністю прогнозувати процеси свідомості наступних епох. У цьому плані з'явилася можливість дослідити генезис інтелектуальної модульності української публіцистичної свідомості. Аналіз засвідчує, що українська інформаційнохудожня свідомість у ХУІІХУШ століттях дає зразки і модульності (поява авторівмодулів), і фіксує диференціацію мислення на реальне (мислення реального факту) та відображене (мислення відображеного факту) мислення. Для дослідження авторської модульності української інформаційнохудожньої свідомості XIX початку XX століття у контексті диференціації мислення відображеного та реального факту визначились такі критерії: 1) рівень інформаційних горизонтів; 2) тематичний рівень; 3) рівень постановки ідей; 4) рівень сюжетної архітектоніки; 5) рівень композиційного мислення; 6) рівень жанрового мислення; 7) рівень аналітичності; 8) рівень світової інформації; 9) рівень сугестивності; 10) рівень континууму множинності; 11) рівень суб'єктивізації факту; 12) рівень інтелектуальної модульності; 13) рівень антиміфологізації факту; діапазон естетичного вираження факту; рівень концептуальності. Визначення таких критеріїв дає можливість виявити інтелектуальну насиченість етнічної інформаційнохудожньої свідомості на рівні створення супермоделей "публіцистичний твір", "публіцистична свідомість", а також чітко виокремити генезис колективної та особистісної модульності як необхідного критерію інтелектуального руху інформаційнохудожньої свідомості етносу.

Критерій еволюції авторської модульності "рівень концептуальності" мислення одразу дає змогу виявити рівень інтелектуального інформаційного поступу свідомості нації саме на шляху виявлення нових типів утворювачів і систематизаторів інформації ("автор""модуль"). Лише такий рівень особистішого аналізу і синтезу інформації здатен виокремити й інформаційний горизонт нації у європейському інформаційному про сторі. Внутрішньоконцептуальні критерії: 1) відрив від міфоінформаційного мислення і створення індивідуального інформгоризон ту (власна система бачення), що базується на мисленні реального факту; 2) навність власних оригінальних, притаманних лише цій особистісній моделі, прийомів відобра ження факту (художні засоби); 3) викорис тання власних видоструктурних форм відоб раження (жанрів); 4) перенесення інфор маційних реалій (суспільна інформація) у контекст власного свідомого осмислення; 5) розбудова виражальнозображальної емоційної сфери (точна її передача); 6) здатність свідомості до широких узагаль нень (інформаційна аналітичність і сис темність); 7) розбудова національної са мосвідомості; 8) активізація форм осо бистісного вияву (громадський протест); 9) розробка етнічних типажів (героїв); 10) втілення у творах досвіду цілої епохи, наро ду без втрати особистісного рівня інтерпре тації факту (інформації); 11) відтворення національної ментальності як інформсисте ми; 12) початковий інформаційнохудожній поліфонізм (панорамність показу суспільних, психологічних аспектів буття та відповідна широта виражальних засобів, що підносять зображувальний факт до осмислення у контексті вічного); 13) творення публіцистики та літератури у європейському значенні (національна інформсистема, що розвивається за канонами світового жанрового і виражального мислення); 14) здатність свідомості до концептуальної новизни; 15) створення супермодульних особистостей авторів, що поєднують у собі інформгоризонти умовно реального, реального та відображеного факту, що володіють всіма рівнями виражальності (мистецтво, наука, філософія, публіцистика, що проекціюють вищий тип інформаційнохудожнього мислення на рівні високого інтелектуального забезпечення суспільної свідомості в цілому).

Генезис інтелектуальної модульності української свідомості реального факту (публіцистичне мислення) XIX століття свідчить про поступове жанровоінфор маційне виокремлення публіцистичного мислення як окремого горизонту свідомості в інтерпретації факту (інформації). Най простіший інформаційний рівень, який був притаманний першим виданням (перевага хронікальної інформації), поступово протя гом століття переходить в інформаційно аналітичне мислення як систему інфор маційносуспільної свідомої орієнтації з чітким окресленням національного дифе ренційованого елементу. При цьому розроб ляються форми і методи інформаційної ви ражальнозображальної концептуальності, яка від свідомості інформаційного констату вання переходить до рівня аналізу і синтезу, а в кінці століття до філософськосоціаль них узагальнень. Мова не йде про виникнен ня новітнього мислення XIX століття, а ли ше про диференціювання інформаційноху дожньої свідомості на два рівні "мислення ; реального факту" (публіцистичне мислення) та "мислення відображеного факту" (ху дожнє мислення). Саме генезис свідомості реального факту дає картиюк соціально свідомого генезису нації в цілому, оскільки індивідуальна та суспільна свідомості в І етнічноінформадійній площині виявляють нові форми концептуального осмислення життя. Виокремлюючись у видових формах реалізації факту (пошук жанрового мислен [ ня), ці свідомості стверджуються на рівні формування ідеї як інформаційного концеп I ту свідомості. Мова йде про використання І загального інформаційнохудожнього

І досвіду вираження факту (вираження проблем життя) досвіду синкретичної обробки факту одночасно і на художньому, і на реальному рівнях. .Отже, XX століття виокремило у публіцистичному мислення нові параметри концептуалізму у відображенні інформації».

Еволюція термінологічного інструментарію в сучасній теорії публіцистики свідчить про подальшу інтелектуалізацію теоретичного мислення, про вироблення чітких систем (моделей) сприйняття та осмислення інформації.

1. Библер В.С. О сути диалогизма. Диалог и коммуникацш философские проблеми // Вопр. филос. 1989. № 7. С. 318.

2. Буряк В.Д. До проблеми інтелектуалізації авторської свідомості українського публіцистичного мислення кінця 90х років XX століття (телерадіоінформаційний простір) // Вісн. Дніпропетр. унту. Сер. Літературознавство. Журналістика. —1999. Вин. 3. — ЩЛ

3. Буряк В.Д. До проблеми концептуалізації факту у книжному інформаційному мисленні // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення Всеукраїнської науковотеоретичної конференції 1920 грудня 1997р. Львів, 1997.

4. Буряк В.Д. Історичний аспект інформаційного вираження і концептуальна організація жудожньої свідомості // Література й і&Шорія: Матеріали міжнародної наукової конференції 1214 грудня 1996року. Запоріжжя, 1996.

5. Буряк В.Д. Філософські та концептуальні основи інформаційнохудожньої свідомості: Навч. посібник/РВВ Дніпропетров. нац. унту. Дніпропетровськ, 2000. 60 с.

6. Буряк В.Д. Українське інформаційнохудожнє мислення: До проблеми інтелектуалізації образного відображення інформації $ Збірник праць науководослідного центру періодики. Львів, 1999. Вип.б.

7. Лотман Ю.М. Лекции по структуральний позтике // Трудьі по знаковим системам. — Тарту, 1964. Вьгп.1.