к. філол. н., асист., к. філос. н., доц.
УДК 083.97:430(477)
Історія становлення українських електронних масмедіа це, насамперед, перехщі від тоталітарних ЗМІ до формування цивілізованого телерадіоринку, нових відносин між засобами расової комунікації та суспільством. Увек» шлях, пройдений УР і УТ протягом десятиліть, позначений не ли. ше реорганізаційними цвінами програмної політики та ідеологічних настанов, а й боротьбою між новаторськими ідеями і "телевізійною патріархальністні#» Загалом, у цій боротьбі потрібно було вибирати, і ПИтання вибору для українського телерадіоефіру початку 90х років минулого тисячоліття можна було трактувати і як рух від регресивного до прогресивного, що було цілком спрогнозовано динамічними перетвореннями в самому суспільствіиаїлк налагодження процесу постійного самовдосконалення, орієнтації на новітні тендешщ. розвитку світової телерадіожурналістики. Від першої прямоефірної трансляції до міжнародних телерадіомостів у прямому ефірі, від перших аморфних телерадіорепортажів із зони Чорнобиля у 1986 році до гласних журналістських розслідувань у 1996 і 2000 роках, від державної монополії до недержавних ЗМІ, від диктора до журналіста"анкормена" чи діджея це етапи вибору українського телебачення і радіомовлення.
Сьогодні, справді, важко повірити, що понад десять років тому глядачі і слухачі України мали право вибору лише між спогляданням телепрограм по двох каналах і слуханням радіопередач яв трьох програмах. А теле і радіопрограми могли вибирати лише між двоШ| джерелами отримання інформації про події'у світі ТАРС і РАТАУ, єдиними легальншф офіційно доступними інформагентствами. Було, правда, тоді ще одне право для телерадіоаудиторія не слухати іноземні голоси, наприклад, радіостанції "СвободаВільна Європа", "Голос Америки", "Німецька хвиля", Українську Службу БіБіСі, які розповідали про Україну й світ, і не дивитися, наприклад, супутникові телеканалу з-за кордону, які все це показували.
Часи пострадянського телебачення й радіомовлення в Україні сприяли значно ширшим можливостям одержання інформації зза кордону про закордон і не тільки. Запрацювали українські дипломатичні представництва, пресслужби в інших державах, Україна як незалежна держава стала членом Євробачення, а отже, здобула можливість брати участь в обміні світовою відеоінформацією. Українські журналісти почали "супроводжувати" у поїздках офіційні делегації і могли не лише розповідати про візити посадових осіб, але й готувати різноманітну та цікаву інформацію про країни власного перебування. Інколи такі ірвзнавального характеру розповіді швидше нагадували завчену інформацію гіда, взяту із довідника для туристів, однак, подібні відеоекскураІ. вже сприймалися аудиторією як фактичний і наочний доказ щонайменше політичної присутності України у світі. Українці могли ознайомитися зі світом не лише за допомогою "сухих" зведень інформагентств, але й бачити його очима і чути про нього в програмах власкорів вітчизняних теле і радіокомпаній безпосередньо з місця події.
На український^ ринок електронних ЗМІ приходять іноземні телевізійні і радіомовні компанії, які власний досвід ефірної діяльності та потужності навчальних центрів спрямовують на розвиток приватного телерадіобізнесу в Україні. Однією з перших закордонних радіокомпаній, програми якої, починаючи з 1992 року, транслювали перші українські радіостанції РадіоГЛАС (Одеса), РадіоЛьвівська Хвиля (Львів), Радіо50 (Харків), РадіоСЕТ (Миколаїв), була Всесвітня Служба БіБіСі (ВгіІізЬ Вгоа<ісазгіп? Согрогагіоп \\юг1сІ 8ЄГУІСЄ (Великобританія), а з червня 1992 року й Українська Служба БіБіСі. Тоді ж центр тейнінгів та семінарів БіБіСі розпочинає масштабні проекти для представників недержавних як радіостанцій, так і телекомпаній з метою передачі українським журналістам нових технологій, прийнятих сучасним телерадіомовленням.
Відчутно змінюється інформаційна "політика" українських телевізійних і радіопрограм. Відбувається ряд реорганізацій та змін у національних масмедіа, менш давлючим на свідомість українців стає тиск російських засобів масової інформації, розвивається кабельне та супутникове телебачення і радіомовлення, що дає можливість або централізовано, або індивідуально обирати джерело інформації, порівнювати та аналізувати її, розширює можливості оперативного отримання інформаційних програм іноземних виробників, зокрема, телерадіокомпанії "Німецька хвиля", яка певною мірою відіграла суттєву роль у становленні сучасної української електронної журналістики.
Якщо слова "Говорить радіостанція "Німецька хвиля" російською мовою в Україні можна було шукати на радіохвилях, починаючи з 1 серпня 1962 року, то побачити телепрограми "Бешзспе \Уе11е" на телеекранах України через супутники зв'язку лише через ЗО років. Узагалі, 1992 рік був знаменним для українського телебачення в плані співпраці з іноземними телекомпаніями та інформаційними телеагентствами. У 1992 році в Україні починають працювати корпункти та бюро іноземних телекомпаній.
Однією з перших своє представництво у Києві відкрила німецька телекомпанія "2ТЗР" (лютий 1992 року), починають діяти інформаційні телеагентства "КЕІІТЕК8" та "\УПЧ". Перед українським телебаченням відкрилися можливості застосування найсучаснішої техніки, супутникового, передавального, ефірного та "продакшн"обладнання.
"Німецька хвиля", що на думку журналу "\Угіа1; ЗаІеШіе ТУ", є "найінтелектуальнішою європейською програмою" [1] це громадськоправова, тобто недержавна і некомерційна телерадіокомпанія, яка фінансується із податкових надходжень у державний бюджет. Контроль за її діяльністю здійснюють дві спостережні ради Телерадіомовна і Адміністративна. Вони формуються таким чином, щоб професійні політики депутати бундестагу, представники федерального уряду і земельної влади складали меншість. До спостережних рад входять також представники релігійних конфесій країни, профспілок і різноманітних громадських організацій. Специфіку мовлення "Німецької хвилі" можна охарактеризувати, поперше, як об'єктивний підхід до життя, подруге, як повну незалежність підготовки телерадіопродукції, оскільки компанія "не є рупором уряду чи голосом опозиції" [2].
Отже, телевізійні програми "Німецької хвилі" з 1992 року транслювалися на увесь світ цілодобово трьома мовами німецькою, англійською та іспанською, а радіопрограми на початок 2000 року виходили 35 мовами світу від амхарської до японської. Завдяки супутниковому зв'язку програми "Хвилі" стали доступними для мільйонів глядачів сотні телекомпаній в країнах Західної та Східної Європи, у Південній та Північній Америці, Азії розпочали ретрансляцію теле і радіопрограм.
Російська програма радіостанції "Німецька хвиля", яка приймалася в Україні на середніх хвилях на частоті 999 КГц, постійно стверджувала, що головні принци7 пи формування її передач це інформативність, неупередженість, компетентність та оперативність, які демонстрували співробітники східноєвропейської редакції і кілька десятків кореспондентів у світових столицях, країнах Балтії, СНД та й в Україні, прагнучи бути потрібними тим, хто позбавився містечковості і "шароварності*? Справді, інформаційноаналітична "Тема дня" з найважливішими подіями доби, огляди світової і німецької преси з сенсаційними матеріалами, "Європа і європейці" з виступами політиків і футбольних фанатів, "Ринок і людина" з порадами для початкуючих бізнесменів, "Бон вояж" з екзотичними країнами, французьким вином та німецькою кухнею, "Культура сьогодні" з Кельнським собором і пірамідами, "Поштова скринька" з листами від українських і не тільки слухачів, "Урок німецької" з "Зргеспеп 8іе Веиіс\і'?г, "Музпросвет" з музестетом Андрієм Гороховим та інші програми надавали українському слухачеві можливість вибирати: як і в який бік світу краще розбудовуватися? Хоча, як слушно наприкінці минулого тисячоліття зауважували "конкуренти" "Німецької хвилі" з Української Служби БіБіСі, "коли з'являється окрема держава, то потрібно вести програми мовою цієї держави" [3]. Загалом, 27 березня 2000 року "Німецька хвиля" вперше заговорила українською. У діапазоні середніх хвиль на частоті 999 Кгц і в ефірі недержавних радіостанцій України вийшла спочатку 15хвилинна, а згодом і півгодинна інформаційна програма "0"\^", яка складалася із шести блоків: "Новини з України", "Міжнародні новини", "Новини світової економіки", "Фокус", "Урок німецької" та "Огляд преси".
Зрештою, програми "Німецької хвилі" довели, наскільки важливим є розуміння різниці між коментарем як аналітичним жанром та інформаційним повідомленням як жанром інформаційної журналістики: "Нас часто запитують: у чому відмінність "Німецької хвилі» від інших західних радіостанцій...? Мабуть, в тому, що ми ніколи не змішуємо інформацію й коментар. Ми хочемо, щоб ви могли отримати максимум важливої інформації а висновки вже напевне ви можете зробити самі" [4)ї*І? справді, на "Німецькій** хвилі" ніколи не змішували інформаційне повідомлення з коментарем, бо результат такого вінегрету був завжди один нав'язування думок. Це норма сучасної журналістики, якої важливо дотримуватися під час підготовки, наприклад, аналітичних репортажів, які вважаються "Німецькою хвилею" класичним журналістським жанром, зокрема на телебаченні. До таких "класичних" телепрограм "Хвилі" можна віднести "У фокусі" (°їп Росш"), яка характеризувалася солідним тематичним спектром репортажів про економіку, соціальну сферу, навколишнє середовище, громадське життя, освіту і т.д. у Німеччині і світі, "Репортаж" ("К.ерогта§е"), яка приваблювала формою подачі матеріалу та яскравим зображальним рядом тощо.
Справді, німецькі журналісти наголошують, що коментарі в інформаційній" телеабо радіопрограмі є зайвими, оскільки вони (журналісти) впевнені, що їхнє завдання "... не повчати, а інформувати". А ще вони вважають, що телерадіопрограма повинна поєднувати як цікавість, так і корисність для глядача або слухача, бо для людини розумної важливо не змарнувати власного часу біля теле або радіоприймача. Наприклад, якщо ви матеріаліст, беріть участь у конкурсах чи вікторинах "Німецької хвилі" і отримаєте цілком матеріальний подарунок з Німеччини, якщо ви поліглот можете індивідуально замовити на "Хвилів%осібники з німецької мови для початківців або ж для ділових людей, до того ж безкоштовно. "Німецька хвиля" завжди прагне бути ближчою і зрозумілою для аудиторії, демонструючи тим самим повагу до неї.
Ще одна специфічна особливість телерадіопрограм - це співрозмірність у мережі цілодобового мовлення монотематичних і політематичних передач. Відомо, що під час формування супутникового теле або радіоканалу суттєвим є охоплення найрізноманітніших інтересів аудиторії. І це певною мірою дозволяє мати на перспективу можливість або підлаштовуватися під "соціальне замовлення", або його змінювати залежно від ситуації в суспільстві чи в масмедіа. Для цього є два шляхи: або створення програм, які "розкручують одну тему" з використанням чотирьох і більше аналітичних сюжетів на дану тему, або підготовка програми з набором довільних тем, в якій можуть бути використані інформаційні та аналітичні матеріали.
До монотематичних телепрограм можна віднести, зокрема, пропозицію фірми "ТгапзТеГ, дочірнього підприємства двох громадськоправових каналів німецького телебачення "АРД" і "ІДДФ", офіційним дистриб'ютором якої у країнах Європи і в Україні є телекомпанія "Німецька хвиля". Справді, свого часу український телеглядач побачив "Європейський калейдоскоп" ("ВгепзсЬеіЬе Еигора"), у якому розповідали про економічні події в інтегрованій Європі, "Сцену Європи" ("Згепе Еигора") з інформацією про значні художні та культурні починання і події в Європі, "Ринок" ("Магкі") з аналізом проблем ринкової економіки та стосунків між Заходом і Сходом, з порадами щодо припинення регулювання цін та стосовно кращої орієнтації у європейських валютнофінансових реформах. У даному моноконтексті варто, наприклад, згадати і радіожурнал "Ринок і людина" Східноєвропейської редакції "Німецької хвилі", розрахований на представників бізнесу і всіх, хто цікавиться економікою. Найголовнішим завданням цього радіожурналу був огляд ділового життя в Німеччині і розповіді про історію фірм, кар'єру відомих промисловців, про секрети успіху бізнесменівпочатківців і т.д.
Політематичними телепрограмами можна вважати продукцію фірми "ТгапзТеї", зокрема програму "Відлуння планети" ("\Уе1іеспо"), в якій сюжети на теми політики, економіки, науки і суспільства подавалися через призму курйозів та екзотичних ситуацій, таких природних для будьякої сфери нашого життя. Або, наприклад, радіожурнал російською мовою "Європа і європейці" з темами, що були підказані самим життям. Наскільки корумповані європейські політики? У яких країнах найшаленіші футбольні вболівальники? У яких регіонах найбільша небезпека збудника СНІДу? Кореспонденти радіожурналу заглядали за лаштунки і не боялися подробиць, які б теми не порушувалися: мода, мафія, в'язниця, проституція чи монархія. Вважається, що німці п'ють багато пива, їздять на розкішних авто, багато і скрупульозно працюють, є пунктуальними і повністю позбавленими почуття гумору. За допомогою циклу телевізійних журналів "Німецької хвилі" "Місце дії Німеччина" (8спаир1аІ2 ВеиІзспІапсГ) нас запевняли, що насправді життя у них зовсім інакше.
Звичайно, позиції телерадіокомпанії "Оеиізспе ЛУеІІе" на українському ринку щодо тематичної наповненості програм можна розглядати лише через специфіку супутникової інформаційної подачі інформації, яка характеризується всеохопленням світової аудиторії та її психолінгвістичними відмінностями у сприйнятті того, що передається. Бо, справді, головною ідеєю мовлення "Німецької хвилі" є потужність і масштабність отримання світової інформації, створення розгалужених мереж та систем корпунктів, що працюють на одну мету глобальне охоплення аудиторії. Якщо телесюжети або радіоматеріали місцевої, загальнонаціональної тематики це пропаганда виробника і країни, яку він представляє, то світові новини це форма впливу на світову громадськість у плані пропагандистських переваг даного виробника і його країни. Цілком зрозуміло, що такі супутникові інформаційні програми, як, наприклад, "Ьшпаї ТУ5" (Франція), "ІТИ" (Великобританія), "СШ ІшегпаііопаГ (США) понад 40 % часу в кожному з випусків присвячують загальнонаціональним проблемам і 60 % світовим.
«Німецька хвиля" відіграла в українському телерадіоефірі важливу роль. Окрім надання можливостей інформаційного вибору, було продемонстровано, наскільки суттєвою є різниця між сприйнятТДОЙ; З одного боку, телерадіопродукції національного і регіонального, з іншого світового значення для української аудиторії. Що стосується естетики програм, їхнього візуального і вербального вирішення, тут також потрібно враховувати традиції національного мовлення, навіть з позицій елементарного порівняння лексикофонетичних відмінностей української мови та мов телебачення "Німецької хвилі" німецької, англійської та іспанської (швидкість та техніка вимови, артикуляційні особливості, стилістикосемантичні ознаки та ін). Наприклад, $> англомовних країнах темп читання ведучого телевізійних інформаційних програм складає 125180 слів за хвилину. За даними стилістичнофонетичних досліджень ЗМІ України, нормою для українськомовних ведучих є 122 слова за хвилину це ефективний і оптимальний для розуміння і запам'ятовування темпоритм мовлення. Т
ака статистика щодо динаміки української мови була важливою також для розуміння специфіки і методики адаптації державною мовою України іномовних програм, які протягом 19931996 років можна було побачити в українському телеефірі. Тоді програма "СNМ^п^е^па^іопаГ виробництва телекомпанії "СаЬІе Ие^з №і\уогк" (СІЛА), адаптована українською мовою, щотижня виходила в ефір на національному каналі УТ2, програма "ГШ" виробництва N130 8ирег СЬаппеї (Великобританія) виходила п'ят^р разів на тиждень на каналі ІСТУ (спільному українськоамериканському підприємстві) англійською і українською, а 15хвилинний "Щоденник" ("Іошпаї") телешмпашї^'Вешзспе \?е11е", з інформацією про найважливіші події дня у Німеччині, Європі та світі, також мав ефір українською п'ять разів щотижня на телеканалі "ТоїШр (Київ) о 18.00 та 21.00.
Далі розглянемо програму "Щоденник" телекомпадої "Німецька хвиля" ^брдьш детально, оскільки інформаційна продукція будьякого каналу чи національного, чи регіонального, чи світового повинна принципово бути найрейтинговішою і певною мірою показовою для подальших рекомендацій^ Отже, незважаючи на часову конкуренцію (о 18.00 по УТ2 йшла інформаційна програма "СІчГК ІшегпагіопаГ, о 21.00 по УТ1 "Українські телевізійні новини"), "Щоденник" мав свою аудиторію. Згідно із соціологічними дослідженнями, проведеними Представництвом "Оешзспе и^еііе" в Україні у жовтнігрудні 1996 року, перший місяць ефіру був свого роду ознайомчим про існування такої програми знало 7 % опитаних, дивилося програму 4,3 %, переважна більшість опитаних 93 % про "Щоденник"'нічого не знали. У листопаді того ж року остання цифра зменшилася на 33 %, отже 60 відсоткам опитаних назва програми ні про що не говорила, 40 % її вже знали, 12,3 % регулярно дивилися. У грудні 1996 року аудиторія глядачів "Щоденника" зросла на 31 %, для 85 відсотків опитаних програма була відомою, переважна меншість 15 % про наявність в ефірі такої програми взагалі не підозрювала. Зазначену статистику, як й інші соціологічні дослідження, проведені профільними організаціями, що досліджували українські електронні масмедіа, не завжди можна вважати повними і об'єктивними. Однак наведених кількісних відсотків цілком достатньо, щоб вивести формулу популярності програми і вивчити її глядацьку аудиторію.
Розглянемо деякі пункти соціологічних анкет, які щомісяця заповнювали 300 осіфаплікантів. Такі чинники, як слабкий, неякісний прийом сигналу мовлення телевізійними приймачами у деяких районах Києва, слабка рекламна кампанія (про даний телевізійний проект, наприклад, у пресі згадувал^р; лише двічі: тижневик "Теленеделя" від 13 жовтня 1996 року та газета "День" від 18 жовтня 1996 року), невиразні телевізійні анонси телекомпанії "Тоніс" усе це певною мірою позначилося на результатах опитування, проведеного Представництвом "Б\У".
Інформаційна програма "Щоденник" версталася за стандартами, прийнятими у світовому інформаційному мовленні на початку випуску регулярно з'являлися сюжети з Європи, Америки, Африки, Японії, країн СНД та інших регіонів, тобто світові новини. Наступні матеріали були присвячені соціальноекономічним, політичним та культурним подіям об'єднаної Німеччини, а також спортивним новинам, огляду стану фінансових ринків, прогнозу погоди.
Програма мала оригінальне візуальне вирішення. Як і більшість інформаційних телепрограм, "Щоденник" "відкривався" відеоанонсом, коротким візуальновербальним повідомленням одним рядком про інформаційні сюжети, що увійшли до випуску програми. Відеоанонс "Щоденника" йшов відразу після "шапки" програми. Це, як правило, 34 інформації, кожна з яких візуально представлена одним кадром, відтитрованим одним словом заголовком. Кожен випуск мав свої слова всі вони починалися з однієї літери. Наприклад, випуск від 10 грудня 1996 року: "Уог1а§е" ( укр. "приклад, гідний наслідування"), "УогіеІсГ ( укр. "на порозі подій"), "Уег1еіЬші§" (укр. "вручення премії"). Завдяки спеціальним відеоефектам, одна картинка змінювала іншу, що нагадувало рух квадрата, кожен бік якого повідомляв про подію. Студійна частина, тобто підводки чи усні повідомлення у виконанні ведучого, за рахунок використання комп'ютерної графіки і рірпроекції, виглядали цікавішими і виразнішими. Відмінне в "Щоденнику" було також оформлення студії і робота з різноманітними спецефектами. Загалом, звичайна новина "оживає" за рахунок використання спецефектів, що створюють певне тематичне візуальне тло, і, таким чином, доповнюють повідомлення модератора про ту чи іншу подію. Верстка "Щоденника" була традиційною для повинних програм, які пропонуються кращими світовими телекомпаніями. Спочатку могла йти так звана "шокова" інформація про катастрофи, збройні конфлікти, чи про будьяку сенсаційну річ, скажімо, нові експерименти генної інженерії.
Варто відзначити також роботу диктора (модератора) у студії "Щоденника", характерну як для провідних європейських, так і для американських інформаційних телеканалів, в яких "велика увага надається компонуванню новинних програм з точки зору їхньої візуальності. Інформаційний випуск максимально насичується зображальним матеріалом. Водночас почесне місце відводиться ведучому, присутність якого у передачі повинна відчуватися глядачем навіть тоді, коли його немає на екрані "[5]. Українським виробникам інформаційної телепродукції часом ще й досі бракує того, що для їхніх західних колег вже давно стало нормою: робити ставку на ведучого програми, зокрема, якот у "Щоденнику". Стильний одяг, зачіска і мінімум емоцій, окрім усмішки наприкінці випуску. Вичерпні короткі усні повідомлення свідчили про роботу редакторського складу, професійність журналістів, які готували інформацію до випуску. Робота репортерів була помітною не лише в титрах, але й безпосередньо в сюжеті, на місці події. Кожен телематеріал програми мав свій стиль, візуальні та текстові особливості. Цікаво, що у "Щоденнику", окрім загальноприйнятого стандартного монтажу інформаційних матеріалів, можна було побачити і нетрадиційне відео. Наприклад, прискорений рух відвідувачів супермаркету, кліповий монтаж, кольорокорекцію певних кадрів, використали автори сюжету в розповіді про продовження у Німеччині терміну роботи закладів торгівлі. Звичайно, сюжети, які повідомляють про подію спрогнозовану чи про завчасно відому (а проблема продовження терміну роботи закладів торгівлі у Німеччині вже обговорювалася в масмедіа країни), готуються заздалегідь. Інша річ "оперативні" новини, які і творчо, і технічно складно подати інакше ніж чисто "інформативно".
Варто зазначити, що всі відеоматеріали в ефірі "Щоденника" були виконані у форматі ВЕТАСАМ8Р. У виняткових випадках використовувалися кадри любительського відео. Вони у випуску супроводжувалися титрами, в яких підтверджувалася інформація про наявність даного любительського відео і його авторів. Тут варто згадати кадри, які обійшли всі інформаційні телевізійні агентства: зйомки приводнення ефіопського Боїнга747, що відзняв на плівку турист, який відпочивав на Коморських островах.
Розглянувши технічну і творчу однієї з телепрограм "Німецька хвиля", варто додати, що українські виробники новинної продукції, маючи за взірець кращі інформаційні телепрограми іноземних телекомпаній, зокрема "Німецької хвилі", могли шукати розумні аналогії. У плані поєднання вербального та візуального контекстів, розвивати вміння оперативно подавати сенсаційні матеріали і мислити телевізійно. І справді, приклади таких аналогій можна було простежити в ефірі українських телеканалів. Серед них у 1997 році випуски столичної інформаційної телепрограми "Вечірні вісті" виробництва ТІА "Вікна", в яких "вгадувалася" система подачі відеоанонсів "Щоденника". Зрештою, естетику німецьких новинних програм, що суттєво відрізняється від американських або ж британських у контекс#візуальноїта стильової подачі інформації, можна були віднайти прбтягом 19972001 років і у телепрограмі "ТСН* виробництва Студії "1Н| ефіром на каналі УТ2.
У контексті виявлення візуальних плюсів інформаційної продукції тедекомпанії "Німецька хвиля" важливо також зрозуміти структурні особливості новинної сателітної програми в порівнянні з інформаційною продукцією національного мовника. Тобто, що повинно було б бути домінуючим у черговості висвітлення подій в інформаційній програмі з позиції пріоритетів та закономірностей у відборі інформації та її анонсування? Візьмемо для прикладу один із випусків "УТН" виробництва Національної телекомпанії України (державне мовлення) та програму "Щоденник"; Ефір обох програм 15 вересня 1995 року, "УТН" 21.00, "Щоденник" 18.00.
Традиційно випуск "УТН" розпочинався з короткого відеоанонсу, до якого увійшло п'ять повідомлень про найважливіші події'ііря, що відтворюються у випуску новин. Першою йшла інформація про зустріч Президента України з Генеральним секретарем Ради Європи, далі відкриття у Києві Центру інформації та документації Ради Європи, третьою про пріоритетний напрям діяльності українського уряду щодо розвитку паливноенергетичного комплексу, четвертою про приєднання України до Міжнародної конвенції, останньою інформація про ситуацію в Боснії. Верстка програми традиційна від офіційної інформації до прогнозу погоди. її завжди використовувало ТВО "УТН" разом із набором нейтральних інформаційних повідомлень.
Загалом у випуску були розміщені матеріали на економічну іїематику, також міжнародний огляд і відеоінформація про спортивні подшйОтже, якщо глядачам необхідна інформація про роботу Верховної Ради України, уряду, діяльність Президента та перших осіб держави, інформація некоментована і безособистісна, пов'язана з "офіційною точкою зору", вони можуть її отримати у випусках "Українських телевізійних новин".
Випуск програми "Щоденник" телекомпанії "Німецька хвиля" того ж дня пропонував іншу верстку програми, до анонсу якої увійшла така інформація: спочатку про трагедію, що сталася на стадіоні в Гватемалі під часу футбольного матчу, далі про передвиборну "дуель" Президента США Клінтона та його супротивника Доуела, і на закінчення про дії поліції, пов'язані з викраденням мільйонера Фішмана. Отже, маємо модель верстки анонсу програми світових новин.
Проаналізуємо верстку анонсу "УТН", частково порівнюючи із анонсом програми "Щоденник". У цьому порівнянні мова йтиме лише про окремі стратегічні нюанси, які варто враховувати національному виробникові інформаційної телепродукції. Отже, пріоритети в подачі інформації обов'язково залежать від статусу інформаційної програми. Якщо новини мають місцеве значення, то, безперечно, більшість повідомлень буде присвячена подіям саме локального характеру; якщо програма національних новин (прикл. "УТН" Національної телекомпанії України), то подається інформація державного та регіонального значення; якщо новини світового значення (прикл. "Щоденник" телекомпанії "Німецька хвиля"), то більшість матеріалів даватимуть огляд найоперативнішої інформації з континентів. Тому цілком логічно, що в наданому випуску "УТН" більшість матеріалів було присвячено загальнодержавним подіям. Але варто зазначити, що на той час в "Українських телевізійних новинах" реально не простежувалися намагання звертатися також і до світової тематики, хоча в ТВО "УТН" були всі передумови і переваги, пов'язані з доступом до світової інформації. Наприклад, сюжет, що був присвячений трагедії на стадіоні Матео Флорес у Гватемалі, з якого не тільки світові телерадіокомпанії розпочинали випуски, але й деякі недержавні регіональні телекомпанії України, "УТН" обійшли увагою, що відразу ж позбавило їх певного відсотка телеаудиторії і т.д. Програма "УТН" також не надавала суттєвого значення у верстці випусків тій інформації, яка на світовому рівні дозволяла позитивно сприймати роль держави у загальноєвропейському товаристві (наукові сенсаційні знахідки або дослідження, інформація про перемоги українських спортсменів, події світового культурномистецького значення і роль українських митців тощо). Справді, така тематика сприяє "відтворенню дійсності" з національних позицій у тій її повноті і об'ємності, що найоптимальніше впливає на свідомість та обізнаність глядача.
Отже, розглянувши специфіку верстки інформаційних телепрограм в Україні та роль "Німецької хвилі" у цьому процесі, варто узагальнити: інформаційні телевізійні або радіопрограми як такі повинні відповідати своєму призначенню постійно і оперативно повідомляти аудиторії про події, явища, які відбуваються у регіоні, країні, світі, про діяльність різноманітних соціальних інститутів. Щодо пріоритетів у виборі подачі інформації, то також варто враховувати її важливість і необхідність для суспільства, проводити відбір тієї інформації, яка буде впливовішою з точки зору її екранної версії і специфіки візуального та вербального відображення події. Таке розуміння інформації як методу впливу на аудиторію можна було простежити в теле і радіопрограмах "Німецької хвилі", основними завданнями яких було:
а) побачити дійсність такою, якою во на є насправді, тобто неупередженою і не штучною, не "спланованою" і не "замовле ною";
б) відчути вплив діяльності своєї дер жави на "громадську думку" світового співтовариства і її значення для європейсь кої та світової спільноти.
"Німецька хвиля" враховувала під час роботи на українському телерадіоринку процеси поступової приватизації і роздержавлення електронних масмедіа, недосконалість законодавства щодо розвитку національного інформаційного телерадіопростору, масштабну комерціалізацію ефіру, специфіку формування конкурентного середовища в сфері місцевих засобів масової інформації. Наприклад, візьмемо етапний процес становлення недержавного радіомовлення в Україні, а саме: боротьбу форматів на українському радіоринку. Певною мірою це вважається нормальним цивілізованим шляхом боротьби за слухача і рекламодавця, коли станція прагне сформувати власний "саунд" в ефірі, який відразу ж, з першої нота, з першого слова буде впізнаним зпоміж інших станційконкуренток. Бо якщо впізнають, значить знають, якщо знають значить є рейтинг, якщо є рейтинг, значить є прибуток. Тому "Німецька хвиля", окрім якісного ефірного радіопродукту, пропонувала станціямпартнерам технічну допомогу, надавала можливості для "прокручуванні власних супутникових програм у запису згідно з обраним форматом, готувала спеціальні музичні передачі на носії СО, короткі випуски новин тощо. І такий комплекс засобів дозволяв їй тривалий час працювати в Україні. Бо неодноразово в Берліні й Кельні,, де розташовані офіси компанії, доводилося чути, що деякі програми "Німецької хвилі" вважалися програмними директорами українських станцій занадто "німецькими?!!" для українського ефіру, деякі занадто довгими за хронометражем і т.д. Звичайно, "Німецька хвиля" не могла і не може одночасно подобатися всім, але вона як суб'єкт українського телерадіоринку зробила свою справу надала право вибору інформації і, зрештою, продемонструвала на українському грунті, як і яким чином можна "робити" рейтинговий телерадіоефір.
1. Білякова Л. "Німецька хвиля" ук раїнською? Чому б ні! // Україна, Європа, Світ. 1998. 1420 лют.
2. Бала М. У Бонні тепліше, ніж у Москві // Україна молода. 1999. 4 лют.
3 Радіомовлення "Німецькоїхвилі" // Телерадіокур'єр. 1999. №3(11).
4. Фурцева С.П. Мир площадью в сантиметри. Очерки об американской телеинформации. М.:Искусство, 1975. С.82.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові