Ласкаво просимо

Теоретикосоціологічні аспекти дослідження масовокомунікативного процесу

д. філол. н.,проф.
УДК054.303.43І1.2

За останні роки відбулися корінні зміни у вивченні суспільства, суспільних процесів та інститутів, у тому числі засобів масової комунікації (ЗМК). Зміна підходів не могла зупинитися тільки на тому, що автоматично змінювалася оцінка явищ: те, що вчора називали поганим, тепер позитивне, а що було позитивним, тепер негативне. Подібний підхід привів би тільки до того, що через 1020 років знов би довелося змінювати оцінки. Зміна має бути кардинальною, тобто не в оцінному, а в методологічному та методичному плані. Саме, виходячи з результатів посправжньому науково обгрунтованих досліджень з використанням об'єктивних, тобто незалежних від настанов ученого методик, мають: вироблятися оцінка тих чи інших явищ, прогнозуватися напрями розвитку масмедіа, визначатися шляхи оптимізації їх діяльності. Заідеологізовані методологічні підходи та суб'єктивні методики дослідження, які дозволяли і дозволяють зараз пристосовувати результати дослідження під погляди замовника, мають поступитися місцем об'єктивному дослідженню соціальних реалій.

Засоби масової комунікації традиційно мають великий вплив на Суспільство. Звичайно, він зростає в період соціальних катаклізмів, різких зламів у житті людей. Саме такий період переживає зараз Україна. Позначився він і на діяльності засобів масової комунікації. Період бурхливого зростання кількості засобів масмедіа, появи новій, нетрадиційних видань змінився різкою конкурентною боротьбою, намаганням вижити та подолати економічні труднощі. З одного боку, аналогічні процеси відбуваються і в інших постсоціалістичних країнах, однак процес розвитку українських видань має свою специфіку. Дослідження сучасних масмедіа вимагають застосування нових для нас методик, які раніше порівнянно мало використовувалися у вітчизняних дослідженнях.

Оптимізувати свою діяльність засоби масової комунікації можуть тільки внаслідок повного вивчення своїх можливостей. Досягти цього можна за допомогою соціологічних методів. Від науки сьогодні вимагається озброїти практиків науково вивіреною системою усвідомлення складних структур засобів масмедіа,"Шзнання зв'язків між органами масової комунікації і суспільством.

Розвиток громадянського суспільства багато в чому залежить від преси, телебачення, радіомовлення, інших засобів масової комунікації. А в самих ЗМК центральною ланкою, безперечно, є зміст комунікації, бо саме він несе повідомлення від комунікатора до аудиторії, поєднує їх. Зміст комунікації, його роль не змінюються з появою нових видів масової комунікації. Тому зрозуміло, наскільки важливо вивчити як загальні підходи, так і конкретні методичні прийоми аналізу змісту. Все це, звичайно, можна розглядати тільки в загальній системі масової комунікації і тих методів, якими її можна досліджувати. Тим більшало в сучасних умовах можна використовувати для подібних досліджень новітні технології за допомогою комп'ютерної техніки.

На сучасному етапі розвитку суспільства журналістам конче потрібні знання про об'єктивні методи дослідження з тим, щоб результати вивчення предмета не орієнтувалися на певні погляди дослідника, а являли незалежний об'єктивний аналіз певних сторін явища чи процесу, що досліджувалися. Саме це робить доречним звернення до такого методу, як контентаналіз. На жаль, цей широко поширений за кордоном метод був недостатньо розвинений в Україні. Визначальною рисою та головною цінністю контентаналізу і є його наукова об'єктивність та строгість. Тобто при дослідженні одного предмета з однаковими категоріями аналізу будьякі дослідники незалежно від своїх наукових та політичних поглядів отримають однакові результати. Це дає змогу робити справді об'єктивні дослідження і служить певною гарантією тому, що нам не доведеться кожні 2030 років, переробляти історичні, соціологічні дослідження і підручники під впливом нових політичних орієнтацій.

Проблеми масової комунікації широко розглядалися в працях закордонних учених. Це насамперед спроби розробити загальну методологію процесу масової комунікації Г.Лассвелла, В.Шрамма, Г.Маклюена, Ю.Габермаса, О.Алексєєва та багатьох інших. Серед українських учених таку спробу не так давно здійснила Н.В.Костенко. Дослідники виходили з різних уявлень про сутність масової комунікації, процесу сприйняття інформації людиною, закономірностей формування громадської думки. Однак треба зазначити, що всі вчені, які займалися цими важливими, досі ще не вирішеними питаннями були соціологами, філософами, психологами, а не журналістами. Природно, вони намагалися знайти вирішення цих проблем, виходячи з уявлень своїх наук. Так сталося, що журналістика розглядалася і розглядається зараз, як суто практична сфера, досліджувати яку повинні представники інших наук. Навіть ті методи, які інші науки запозичили у журналістиці (наприклад, традиції "солом'яних" опитувань) вважаються тепер власними методами цих наук, а про їх витоки ніхто й не згадує. На наш погляд, важливо виробляти і застосовувати при дослідженні процесу масової комунікації особливі підходи, які б включали комплексне розуміння цього складного явища в його цілісності. Такі спроби вже здійснювалися московськими вченими Ю.Буданцевим, Є.Прохоровим.

Щодо аналізу власне змісту масмедіа, то тут безперечні заслуги американських учених (Г.Лассвелл, Б.Берельсон, Ч.Осгуд, О.Джордж та ін.). їх наробки в галузі контентаналізу стали загальноприйнятими і довгий час служили стандартом для дослідників усього світу. Тільки французи змогли виробити свою оригінальну та життєздатну схему контентаналізу (Ж.Кейзер). Але вітчизняного досвіду наукового дослідження змісту комунікації, а особливо теоретичного вивчення цього питання ми майже не маємо. Ряд цікавих досліджень був здійснений у 20ті роки (І.Шпільрейн, М.Рибніков, В.Кузьмичов), але вони були суто емпіричного плану без достатньої розробки теоретичних та методичних питань. Після тривалого періоду, коли через ідеологічні забобони наукові дослідження масової комунікації фактично не проводилися, в 60ті роки виникло відразу кілька центрів з вивчення подібних питань на території СРСР (Москва, Новосибірськ, Ленінград, Тарту). Особливого розвитку тема дослідження масовокомунікативних процесів, у тому числі змісту масової комунікації, набула під час здійснення проекту "Громадська думка" під керівництвом проф. Б.Гру шина. Але всі дослідження були заідеологізованими і через це їм бракувало об'єктивності. В Україні ж, окрім згадок про наукові методи дослідження змісту і локальних досліджень, не проводилася робота щодо вивчення та впровадження різних методик контентаналізу. На це були об'єктивні причини, бо посправжньому об'єктивні, наукові методи дослідження змісту були тоді не потрібні через чітку та однозначну політичну систему побудови суспільства. Дослідження, проведені в останні роки (Н.Костенко), не можуть повністю заповни ти наукову нішу. Достатньо сказати, що у США і?за даними проф. Бостонського університету Ф.Баркуса) тільки за 19001958 роки було опубліковано майже 1700 науюь вих робіт з контентаналізу, причому з них 500 дисертаційних досліджень. Нова суспільнополітична ситуація, що склалася в Україні, вимагає також і нових підходів до вивчення масовокомунікативного процесу. Масмедіа є могутньою силою впливу на суспільство. І зараз існує нагальна потреба об'єктивно вивчити різні шляхи оптимізації роботи засобів масової комунікації, існуючі наукові розробки вже не задовольняють, бо нові реалії вимагають також й нових підходів. Узагалі процес оновлення наукових знань, перегляду вже існуючих теорій та модернізації їх є закономірним і триває не тільки в нашій країні, але різкий злам в Україні зробив дослідження в галузі суспільних наук особливо необхідними саме зараз.

В останні десятиріччя в Україні, а ще раніше на Заході отримала розвиток соціологія масових комунікацій, тобто особлива галузь соціології. Ця галузь має багато аспектів. В одному з них соціологія досліджує діяльність окремих органів комунікацй*;> Тобто об'єктом вивчення соціологів стає сама діяльність комунікатора. Крім того, газети, радіо, телебачення, інші засоби комунікації. можуть служити інструментом соціологічного дослідження. Усі ці моменти враховуються багатьма редакціями, які на підставі діяльності соціологів роблять висновки щодо власної аудиторії, а також замовляють дослідження щодо пошуків шляхів оптимізації журналістської діяльності. Журналістика використовує соціологію і як джерело об'єктивної інформації. Правда, тут необхідно зауважити, що багато сучасних вітчизняних соціологічних досліджень проводяться на низькому науковому рівні, а їх висновки навряд чи можна назвати об'єктивними, бо вони обумовлені поглядами тих, хто фінансував дослідження.

Ще один зв'язок між журналістикою і соціологією полягає у тому, що не тільки методи.^урнащстики стали в пригоді соціологам (особливо на ранньому етапі створення нової науки), але й методи конкретносоціологічних досліджень зараз впливають на розвиток методів журналістської творчості.

Соціологія це наука про суспільство, яка має свій особливий поняттєвий апарат, методи та технічні прийоми для дослідження суспільних стосунків та інститутів. Процес масової комунікації, як і будьякий суспільний процес, є предметом розгляду соціології.

На початку XX століття соціологія розвивалась переважно емпіричним шляхом. її основними рисами було широке використання методів точних наук і об'єктивність. Емпірична соціологія панувала до другої половини 40х років. На зміну абсолютизації кількісних методів прийшло розуміння того, що проводити серйозні соціологічні дослідження треба на грунті певної теорії. Однак ідесі зусилля більшості соціологів зосереджені на вдосконаленні методів дослідження, а не на розробці певної загальної теорії.

Взагалі соціологія складається з кількох, пов'язаних між собою, рівнів. Найнижчий це конкретні чи емпіричні соціологічні дослідження, найвищий ~ теорія, яка служить методологічним грунтом для соціологів даного напряму. Сполучною ланкою між ними є спеціальні соціологічні теорії.

Що стосується нашого погляду на визначення соціології, то тут недоречно ні надмірне спрощування цього важливого поняття, ні нагромадження всіляких об'єктів і предметів дослідження цієї науки. Більш доречним здається визначення соціологи як науки про закономірності розвитку суспільства в усіх їх проявах та формах, про взаємозв'язок між людиною і суспільством. Таким чином, соціологія відокремлюється не тільки від філософії та історії, але й від соціальної психології.

Відповідно до своїх завдань соціологія масових комунікацій розглядає не становлення та історичний розвиток журналістики, не закони, які характеризують її сутність, а процес динамічного функціонування журналістики, її реальне життя як цілісного організму в різноманітності умов і чинників. При цьому в конкретному дослідженні предмет може бути взятий у різних масштабах і з різних боків, якщо не порушуються дві вимоги: вивчати об'єкт в усьому багатстві його зв'язків і залежностей, у масових репрезентативних проявах, які допускають кількісні характеристики об'єкта, що розглядається.

Для діяльності людини характерне й необхідне спілкування. У процесі спілкування здійснюється передача інформації, тобто виникає комунікація. Але масовою комунікацією можна вважати тільки ті випадки, коли інформація передається від комунікатора через спеціально створені канали (газети, радіо, телебачення тощо) на масову аудиторію, розташовану в різних місцях. Саме ці характерні ознаки треба вважати параметрами при визначенні належності чи неналежності до ЗМК нових видів комунікації (телеконференції тощо).

Якщо підбити підсумки численних визначень, то здається справедливим розуміти під масовою комунікацією процес поширення соціальної інформації (тобто інформації позагенетичної, семантичної, яка фіксується в знаках) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних місцях аудиторію, спрямований на передачу нових знань і організацію громадського дискурсу.

Як особливий вид соціального спілкування, масова комунікація здійснюється в масштабах усього суспільства, виступає найважливішою умовою суспільного розвитку і організації. Особливістю масової комунікації є насамперед її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її у системі соціальних стосунків і як певний вид даних відношень.

Важливою особливістю процесу масового спілкування є використання машин, технологічних процесів, різних технічних пристосувань, які дають можливість швидко збирати, обробляти, випускати і поширювати інформацію в масовому масштабі на великій території і майже одночасно. Цьому служать новітні досягнення електроніки, ротаційної техніки, електрогравіювальних автоматів тощо. Великий поступ технічних засобів масового спілкування має значення не тільки для духовного контакту людей, але й для розвитку економіки.

Американський соціолог Г.Д.Лассуелл висунув загальну формулу масової комунікації: хто говорить (тобто мається на увазі комунікатор), що говорить (зміст повідомлення), по яких каналах (газети, радіо, телебачення), кому (аудиторія), з яким ефектом (тобто який вплив справляє повідомлення). Пізніше цю формулу намагалися вдосконалити й сам Лассуелл, й інші вчені, але це були невдалі спроби. Автор дотримується саме парадигми Лассуелла, не відкидаючи, звичайно, того, що є позитивним в інших теоріях масової комунікації.

Перед соціологією масових комунікацій може стояти три основних завдання. Це опис об'єкта дослідження, пояснення процесів, що відбуваються в ньому, і вироблення практичних рекомендацій щодо оптимізації цих процесів.

Однією з найбільших проблем соціології масових комунікацій є відсутність відповідної теорії.

Ми пропонуємо когнітивнорегулятивний підхід до явища масової комунікації. За когнітивний елемент тут приймається парадигма Лассвелла, яка, на наш погляд, найбільш універсально представляє процес масової комунікації. Другий момент пов'язаний з тим, що зараз, з початком переходу від індустріального до інформаційного суспільства, засоби масової комунікації набувають все більшого впливу. Загального осмислення цього процесу ще немає. іНа наш погляд, суспільство з переходом до інформаційної стадії свого розвитку поступово передає регулятивні функції засобам масової комунікації. Аналіз процесів, які відбуваються в.країнах Заходу, свідчить про те, що засоби масової комунікації в умовах інформаційного суспільства беруть на себе функції: 1) впровадження соціального прогресу та ревізіїтрадицій, 2) регулювання моральних та навіть правових норм (що в принципі робиться і зараз, коли ЗМК організують прийняття нових законів, розкручують карні справи тощо), 3) соціального управління. Уге це робиться за допомогою загального відкритого дискурсу. Звичайно, це буде вже не та масова комунікація, до якої ми звикли. Масова комунікація з'єднається з міжособистісною за допомогою комп'ютерних технологій, паростки яких вже існують. Таким чином, масова комунікація переросте в механізм прийняття рішень, управління та регулювання суспільством. Тут окремо необхідно зауважити, що все більшу роль буде відігравати не тільки зміст комунікації, а й форма його подачі, особливості каналів комунікації.

Звичайно, існують й окремі інституціональні, функціональні та когнітивні теорії масової комунікації. Але ми зінтегрували їх для того, щоб виробити прагматичний підхід до такого складного явища, яке постійне розвивається, як масова комунікація. Якщо ж повернутися до когнітивного елементу, то загальна схема масової комунікації цікавить нас через те, що вона являє собою перелік різних сторін об'єкта дослідження.

Існують інституціональні моделі масової комунікації» які розглядають її в системі соціального контролю; функціональні підходи, що вважають комунікацію активним засобом впливу на свідомість реципієнтів; когнітивні підходи, при яких масова комунікація розглядається під кутом трансляції знань та механізму інформування аудиторії. Але вони не можуть складати загальну модель діяльності масгмедіа. Хоча окремі спроби пояснити ці процеси існують.

Соціологія масових комунікацій (СМК) у своєму розвитку пережила багато підйомів і спадів.. Основні дослідження з моменту зародження і до наших днів проходять по той бік океану. Вітчизняна СМК, незважаючи на важливі досягнення деяких дослідників, знаходиться ще на початковому етапі розвитку. Перед українською соціологією масових /комунікацій тепер стоїть завдання популяризації соціологічних знань з тим, щоб у редакціях, агенціях і студіях зрозуміли, що соціологія може допомогти вирішити багато практичних питань.

Взагалі, під соціологією масової комунікації ми розуміємо окрему галузь загальносощологічноА науки, яка займається дослідженнями закономірностей функціонування механізму масової комунікації, тобто процесом збору, обробки та поширення інформації на велику та розташовану в різних місцях аудиторію. Звичайно» це визначення має ввібрати в себе ще чимало моментів. Та було б надто спрощено вважати, що створення журналістського твору обмежується процесом обробки інформації.

Важливу роль у журналістській діяльності відіграє формування громадської думки. Незважаючи на те, що термін "громадська думка'! почав застосовуватися тільки в середині XII століття, проблеми, пов'язані з вивченням громадської думки, цікавили вже античних філософів. Особливу увагу приділяв громадській думці Гегель. З одного боку» він визнавав раціональну основу громадської думки, а з іншого, внаслідок своїх реакційних політичних поглядів, уважав, що громадська думка має переважно помилковий характер і зробити з неї правильні висновки може тільки видатна людина.

Дослідження теорії громадської думки продовжується Ь зараз. Взагалі, громадська думка виражається через оцінювання явищ навколишнього середовища. Саме це оцінювання дає імпульс для формування настанов, які відбивають готовність суб'єкта діяти відповідним чином.

Очевидно, існують певні умови та чинники, які "примушують" громадську думку залишатися тільки на рівні відбиття дійсності (тобто на рівні свідомості, слова) чи сприяють її переходу на інший рівень рівень впливу на дійсність та її перетворення. Таким чином, у процесі формування громадської думки можна виділити різні сукупності чинників, що працюють як на першому, так і на другому рівнях. Усі вони так чи інакше впливають на активність людей.

У науковому світі точаться суперечки щодо природи інформації. Існують два підходи до природи інформації атрибутивний і функціональний. Прихильники першого розглядають інформацію як об'єктивну властивість усіх матеріальних об'єктів (інформація атрибут матерії); прихильники другого стверджують, що інформація є умовою і результатом спрямованої активності й тому вона виникає тільки на соціально свідомому рівні.

На наш погляд, інформація це якесь нове знання, що передається від джерела до приймача інформації. Актуальною проблемою є вивчення взаємодії та взаємовпливу між інформацією та тим, що її викликає. Справді, якісь властивості неживої природи є потенційною інформацією, але вони стають нею тільки після того, як про них людина здобуває знання.

Говорячи про інформацію у суспільстві, не можна обминути поняття соціальної інформації. Вона виникла разом із суспільством. Спочатку людина сприймала інформацію безпосередньо, "з перших рук", потім виникли різноманітні пристосування для передачі інформації (барабани, вогнища). Поступово людство з розвитком цивілізації стало відчувати гостру потребу в інформації, яку здобули інші члени суспільства, причому часто дуже далеко від безпосереднього користувача інформації. Це було повштовхом для розвитку засобів зв'язку, а потім і до виникнення засобів масової комунікації. Цей процес був також ініційований і тим, що людство відчувало потребу в знаннях, яких набули попередні покоління, а повністю передати його лише у вигляді усного мовлення було неможливо.

Саме соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будьяким зрозумілим людині кодом і які містять у собі відомості про процеси функціонування суспільства, а також все те, що стосується і може вплинути на ці процеси. Таке визначення, на наш погляд, достатньо повно і водночас чітко обмежує соціальну інформацію, що веде до більш ефективного її вивчення.

Соціальна інформація характеризується багатьма властивостями, такими як об'єктивність, достовірність, новизна, репрезентативність тощо.

Треба погодитися з тим, що соціальна інформація має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною. Інформація, яка передається засобами масової комунікації, об'єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журналістики "петез по УІЄ\УЗ" (новини без поглядів), але вони щоразу показували, що навіть без коментарю, через добір новин чи якісь інші умови комунікатор свідомо чи підсвідомо все одно впливав на аудиторію у певному дусі.

У журналістиці поняття "інформація" дуже й дуже важливе, бо саме через збір, обробку та поширення інформації здійснюється професійна журналістська діяльність. Саме інформація служить змістом комунікації, який зв'язує воєдино комунікатора і аудиторію.

Основне завдання масової інформації це відбиття дійсності. Причому тут відіграє роль не тільки об'єкт, але й суб'єкт відбиття. Тобто зміст інформації залежить не тільки від об'єктивної реальності, але й від того, на яку аудиторію спрямована комунікація. Треба додати до цього також настанови комунікатора, характер каналів комунікації тощо.

Важливим елементом масової комунікації є тексти. Всі тексти (звичайно, маються на увазі тексти, що проходять через засоби масової комунікації) можна об'єднати за метою. Ця мета передача інформації. Причому треба зняти обмеження на усне мовлення. Воно також є текстом (наг телебаченні, радіомовленні)^ його треба вивчати разом з газетножурнальними текстами. Через те, що мета створення тексту досягається мовними засобами, то при його вивченні не обійтись без лінгвістики. При аналізі текстів не можна також забувати про психологічний момент, адже автор тексту завжди людина зі своїми звичками та настановами. Важливим є також історичний аспект, бо як казав Карлейль, ми зараз жодного слова Гомера не розуміємо так, як його розумів сам автор. Історичні обставини, мовні паралелі, цілком зрозумілі сучасникам, можуть поставити у глухий кут дослідника з іншого часу чи місця.

При аналізі журналістського тексту важливим є елемент теми^ тобто того аспекту соціальної дійсності, який знайшов відбиття у даному конкретному тексті. Крім того, безумовно важливим є те, якими каналами масової комунікації; передаються конкретні тексти. Специфіка каналу безпосередньо відбивається на специфіці тексту. Різними також є тексти і в жанровому плані, не кажучи вже про такі моменти, як індивідуальний авторський стиль.

У науці про журналістику до цього часу не закріплено матеріальну субстанцію, яка б могла складати об'єкт при дослідженні змісту масової комунікації. Об'єктами були, виходячи з ситуації, матеріали газет, програми радіо та телебачення. Однак така розкиданість заважає повному дослідженню змісту комунікації, бо втрачається те спільне,'ЩО є в будьяких носіях масової комунікації. На наш погляд, доцільно об'єднати такі носії поняттям "документ", як це зроблено в соціології. Але і там це поняття недостатньо розроблене. Тим часом саме воно містить у собі центральну ланку в процесі масової комунікації)* його зміст.

Навряд чи можна погодитися з тими визначеннями документа як носія змісту комунікації, які існують у сучасній соціології масових комунікацій. Будьякі обмеження щодо того, якими саме мають бути носії (магнітна стрічка, кіноплівка, папір тощо), чи якими повинні бути характеристики інформації, звужують у свою чергу і об'єкт дослідження.

Недостатньо вивченим є також питання про зміст документа. З цього приводу думки закордонних та вітчизняних дослідників масової комунікації відрізняються. Треба розширити існуючі визначення і вважати, що за зміст документа приймається інформація, створена людиною і закріплена у символьному вигляді. У наш час методами дослідження документів можна вивчати будьяку інформацію, закріплену в документі, залежно від мети дослідження. При цьому немає обмежень щодо того, на якому носії закріплена інформація і якими каналами вона передається.

Таким чином, настав час розширити сферу аналізу документів до аналізу всієї інформації, створеної у суспільстві. Фактично такий аналіз соціологічними та аналогічними їм методами вже тривалий час здійснюється у різних науках. Слід визнати, що погляд на документ як на певний вид інформації, закріплений на деяких особливо обумовлених носіях, уже застарів і сучасна наука таких обмежень не визнає. Створювати ж окремі методи аналізу джерел теж недоцільно, бо вони по суті будуть дублювати вже існуючі соціологічні методи. Розібратися з цим питанням важливо тому, що методи аналізу документів складають одну з великих та головних груп методів, поряд із спостереженням, опитуванням, експериментом.

Класичні, традиційні методи аналізу — це сукупність операцій, яка дозволяє інтерпретувати текст у цілях дослідника. Справа в тому, що всякий документ створюється зі своєю, особливою метою, яка часто не збігається з цілями дослідження. Інтерпретація тексту під час будьякого традиційного аналізу дозволяє проникнути в сутність документа і виявити все, що цікавить дослідника, глибинні замисли та мотиви комунікатора, очікуваний ефект від повідомлення, особливості того історичного моменту, в який створювався документ тощо.

У принципі, здавалося б, не треба шукати чогось кращого і застосовувати формалізовані методи, але традиційні методи мають одну велику ваду, яка може звести нанівець всю працю дослідника в очах людей з іншими поглядами і підходами до проблеми, що розглядається. Це суб'єктивізм класичних методів аналізу. Справді, на відміну від контентаналізу тут інтерпретація документа чи документів повністю залежить від тих настанов, з якими дослідник підходить до опрацювання матеріалу. Тому частогусто в дослідженнях традиційними методами, які здійснюються різними вченими з однією і тією ж метою, на базі одних і тих же документів, висновки досить різні, іноді бувають навіть протилежні. Але в традиційних методах є і багато корисного. Вони можуть використовуватися на матеріалах одного чи декількох документів, тоді як контентаналіз обов'язково потребує великої сукупності даних. При традиційних методах аналізу, що не менш важливо, не втрачаються особливі риси, оригінальність документа.

Слід підкреслити, що і класичні, і формалізовані методи поєднують як об'єкт, так і мета дослідження. Різниця між ними полягає, насамперед, у тому, що традиційні методи вважаються якісними, а контентаналіз кількісним методом, який є набагато об'єктивнішим, ніж історичний чи літературний методи. Але зараз уже не можна сказати, що ті методи існують у чистому вигляді, бо все частіше у класичних методах застосовується різноманітна квантифікація, а контентаналіз є вже не суто кількісним, а кількісноякісним методом. Хоча, звичайно, у різних методах багато особливостей.

Контентаналіз це якісно кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контентаналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, що висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження.

Головний принцип контентаналізу розчленувати, певним чином анатомувати суцільний масив тексту так, щоб найдрібніша одиниця аналізу несла у собі якості цілого, і на підставі переваги тих чи інших стверджень виявити тенденції розвитку. Крім того, можна виділити строгість, тобто його обгрунтованість і відтворюваність, повне охоплення всіх досліджуваних джерел, системність і об'єктивність.

Контентаналіз вимагає дуже небагато принципових умов. Поперше, об'єкт дослідження має бути неформалізованим, тобто допускати різні варіанти інтерпретації, подруге, матеріали контентаналізу повинні репрезентувати якесь соціальне явище чи сукупність документів, потретє, для проведення якісного контентаналітичного дослідження треба намагатися зменшувати вплив суб'єктивного чинника (зокрема, думок кодувальників) на процес аналізу і виробити точну його процедуру, якої усі причетні до дослідження мають строго дотримуватися, і, почетверте, при інтерпретації результатів дослідження необхідно пам'ятати, що контентаналіз не всемогутній метод і його висновки грунтуються тільки на тому змісті, який заклали у документи комунікатори.

Говорячи про мету та завдання контентаналізу треба зауважити, що оскільки контентаналіз це не лише соціологічний метод, то інтерпретація результатів має бути у дусі тієї науки, представники якої проводять дослідження. Учений при застосуванні методу контентаналізу може проводити вивчення будьякого документального джерела і не тільки текстового. Аналізу підлягають як зміст, так і форма документа. Контентаналіз може вирішувати будьякі завдання, пов'язані з досліджуваним документом. Це може бути і особистість автора, і час створення документа, і вивчення його спрямованості! і те соціальне середовище, в якому створювався документ, і звички постійної аудиторії#ф;багато іншого. Таким чином, підкреслимо ще раз, з допомогою контентаналізу можна вирішувати всі завдання, побудовані на змісті і формі будьякого документа.

Контентаналіз має великі можливості. За допомогою цього методу можна проводити дослідження будьякого документа чи сукупності документів з метою вивчення як закономірностей внутрішньої побудови документа, так і того, що його породило і для чого він призначений. Цей метод продовжує свій розвиток і^воєднує найкращі можливостсайкісних. методів з перевагами формалізованого, квантифікованого аналізу.

Важливим елементом є правила проведення контентаналітичного дослідженім. На наш погляд, слід висунути простіг^й загальні правшої,

1. Процедура контентаналізу скла дається^^ точно визначених дій, яким без будьяких змін підлягають усі об'єкти дано го дослідження (це забезпечує можливість перевірки результатів контентаналізу інши ми дослідниками).

2. Одиниці спостереження мають бути ясними А недвозначними з тим, щоб не допу скати тлумаченняїх кодувальниками і звести до мінімуму вплив суб'єктивних думок коду вальників на процес обробки.

3. Інтерпретація результатів дослідження повинна охоплювати всі здо буті дані, висновки мають спиратися не на якусь частину результатів, а враховувати їх всі без винятку.

У контентаналізі вже тривалий час існують кілька напрямів розвитку. Основні з них це утилітарнопрагматичний і психолінгвістичний. При дослідженні за допомогою методик першого напряму має велике

значення не тільки те, яка частота появи тієї *ш іншої категорії, а взагалі присутня вона у досліджуваному тексті, чи ні. Таким чином, у контентаналізі якісним буде не тільки момент вибору категорій і одиниць дослідження, а весь процес аналізу. Кількісний і якісний контентаналіз тут доповнюють один одного. Кількісний підрахунок дозволяє зробити об'єктивні висновки щодо спрямованості матеріалів за кількістю вживань одиниць аналізу в досліджуваних текстах, якісний аналіз робить те саме, але внаслідок вивчення того, чи трапляється і в якому контексті якась важлива, оригінальна категорія взагалі. При психолінгвістичному напрямі увага звертається на поєднання різних категорій аналізу між собою.

Як уже зазначалося, поява методу контентаналізу зумовлена тим, що виникла необхідність в об'єктивному, незалежному від вражень людини дослідженні. Новизна якіснокількісного аналізу змісту полягає насамперед у тому, що особисті враження дослідника замінює об'єктивна процедура формалізації^^квантифікації тексту. Під час цієї процедури у стандартному контентаналіаі зміст розчленяється і підраховується кількість згадок одиниць аналізу, які визначав сам дослідник (у цьому полягає якісний момент у контентаналізі). Отже*'яонтентанаякйі відрізняється від інших, імпресіоністських методів, поперше, об'єктивністю, подруге, строгістю, потретє, системним підходом, і, почетверте, квантифікацією об'єкта дослідження.

Контентаналіз дає багато можливос. тей для дослідження як наявного, так і прихованого змісту комунікацій. Звичайно, в останньому випадку потрібні особливі процедури для підвищення достовірності й валідності висновків дослідження. Контентаналіз вимагає від дослідника, поперше, інтуїції, доброго знання предмета аналізу для того, щоб правильно обрати одиниці дослідження, подруге, кодувальник має виявити терпіння й дисциплінованість для строгого виділення та підрахування одиниць аналізу.

Висока достовірність контентаналізу грунтується на тому, що дослідження дуже мало залежить від суб'єктивних думок того, хто його проводить. Співвідношення якісних і кількісних начал у контентаналізі дозволяє досягти високої надійності й валідності. При цьому дослідник повинен мати на увазі, що при вивченні прихованих задумів комунікатора важливу роль у забезпеченні високої валідності відіграє присутність чи неприсутність у тексті різноманітних одиниць аналізу, а при інших видах дослідження валідність забезпечує засіб кодування та строге дотримання процедури.

Валідність висновків дослідження також залежить від репрезентованості вибірки. Обрані для аналізу тексти повинні достатньо повно репрезентувати всю сукупність. Для досягнення високої валідності велике значення має правильний підбір одиниць дослідження. Вони повинні бути обрані так, щоб у результаті квантифікаційних процедур висновки являли собою повний зріз змісту на дану тему.

Значну проблему в плані досягнення достовірності дослідження являє інтерпретація висновків. Справді, з тих самих результатів різні люди роблять часто цілком протилежні висновки. Тому тут завжди слід враховувати настанови дослідника. Великий ефект для об'єктивної інтерпретації висновків дослідження дає порівняння результатів контентаналізу з вивченням тієї самої проблеми іншими методами.

Важливу роль відіграють процедурні моменти здійснення контентаналізу. Спочатку треба вдало обрати категорії та одиниці аналізу. У кожному дослідженні — свої категорії. Адже вибір категорій цілком залежить від цілей дослідження. Категорії показують напрям аналізу, те, на що дослідник звертає увагу. Від правильного підбору категорій багато в чому залежать загальні підсумки дослідження. Категоріальна мережа — це своєрідна схема, за якою дослідник проводить свій аналіз. При обрані категорій можна припуститися двох помилок. Якщо прийняти занадто вузькі категорії, то можна втратити частину змісту, яка в них не увійде. А якщо взяти дуже узагальнені категорії, то багато в чому втрачається оригінальність досліджуваних документів. Вибір категорій та одиниць аналізу це суто якісний момент дослідження, на базі якого у подальшому застосовуються кількісні методи. У контентаналізі розроблені різні методики забезпечення надійності одиниць дослідження. Найчастіше застосовується перевірка обрання одиниць з допомогою експертів чи за незалежним критерієм. Підвищує надійність одиниць і їх перевірка з допомогою інших соціологічних методів. Для підвищення надійності аналізу процес кодування проводиться декілька разів чи з допомогою двох кодувальників.

У загальному вигляді основні етапи процесу контентаналізу такі. Спочатку вчений виробляє програму дослідження, мету і гіпотезу аналізу. Він визначає об'єкт аналізу, його часові й територіальні рамки, принципи вибірки. Потім виробляються категорії та одиниці дослідження, створюється інструкція для кодувальника. Після кодування результати обробляються й інтерпретуються.

Окремо треба зупинитися на інструментарії дослідження. У контентаналізі такі моменти, як якість інструкції кодувальнику чи словник для ЕОМ відіграють велику роль. ЕОМ взагалі являє собою могутню силу для розвитку контентаналізу. Вона дає можливість підвищити ступінь достовірності аналізу, обійтися без монотонної праці кодувальників. Для широкого застосування ЕОМ у процесі аналізу документів важливою є проблема розпізнання комп'ютером текстової інформації, яка успішно вирішується останнім часом.

Значне місце приділяється конкретним методикам квантифікації даних у процесі формалізованого аналізу змісту комунікації. На жаль, різноманітні математичні методики ще мало використовуються в контентаналізі, хоча можливості для цього є, а квантифікаційні процедури в контентаналізі навіть вимагають більш широкого втручання математики у цей метод.

Основні висновки такі:

1. Масова комунікація це процес поширення соціальної інформації (тобто інформації позагенетичної, семантичної, яка фіксується в знаках) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних щсіщх аудиторію^ спрямований на передачу нових знань і організацію громадського дискурсу.

2. Однією з мікротеорій середнього рівня є когнітивнорегулятивна концепція розвитку масової комунікації. Причому когнітивний аспект береться тоді, коли масова комунікація розглядається як об'єкт дослідження, а регулятивний тоді, коли вона виступає як суб'єкт дірчСутність концепції полягає в тому, що 5 р інформаційному суспільстві соціальне регулювання буде здійснюватися за допомогою відкритого дискурсу через засоби масової комунікації, причому канали комунікації все більше будуть диктувати і форми подачи інформації, і ефективність її сприйняття (Маклюен, Моль).

3. Засіб масової комунікації має мати три характерні ознаки:

1) передача інформації від комунікатора до аудиторії,

2) передача здійснюється через спеціальні технічні канали,

3) аудиторія має бути масовою і розта шованою в різних місцях.

4. Зміст є центральною ланкою в про цесі масової комунікації. Змістом масової комунікації є соціальна інформація, тобто повідомлення передані будьяким зро зумілим людині кодом і які містять відомості про процеси функціонування суспільства, а також усе те, що стосується і може вплинути на ці процеси. Одна з найважливіших влас тивостей соціальної інформації те, що вона не буває нейтральною, тобто обов'язково здійснює вплив на свідомість людини.

5. При аналізі змісту масової ко мунікації, щоб не втрачати те спільне, що є в різних носіях інформації, доцільно викорис товувати поняття документа як універсаль ного матеріального носія інформації, яка створена людиною і закріплена будьяким способом для передачі в часі і просторі.

6. За такими своїми характеристиками, як об'єктивність та строгість, контентаналіз має бути основним методом вивчення змісту масової комунікації. Контентаналіз є якіснокількісним методом вивчення доку ментів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю проце дури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією резуль татів.