Ласкаво просимо

Національні інтереси: за і проти

асп.
УДК 303.71(477)

Загальновідомо, що в нас є національні інтереси, але мало хто знає, у чому саме вони полягають.

Ще 23 серпня 1999 року, напередодні Дня незалежності Президент Леонід Кучма виголосив промову, де зазначив, що не можна спрощено трактувати європейський вибір України тільки як однолінійний рух на Захід. Ми не можемо повертатися спиною до наших сусідів. Ця формула точно описує зовнішню політику нашої держави останніх років.

Чим визначається багатовекторність української зовнішньої політики? Поперше, це особливе геополітичне положення нашої держави, що знаходиться фактично між Заходом та Російською Федерацією. Подруге, це демографічне та економічне значення України як другої пострадянської республіки. Потретє, це досить сильний психологічний чинник, який визначається регіональною відмінністю у менталітеті західного та східного українця, що, у свою чергу, позначається на відсутності чіткої внутрішньополітичної лінії.

Беручи до уваги вищезгадані аспекги, можна констатувати, що Україна в змозі відстоювати свої національні інтереси, маневруючи між Заходом і Росією, граючи на їх реальному чи вигаданому протистоянні, добиваючись від обох сторін вигідних для себе домовленостей.

Слід зауважити, що останнім часом відносини з Організацією Північноатлантичного блоку стали одним із найважливіших напрямів зовнішньої політики України. Поряд зі співробітництвом з Європейським Союзом, Радою Європи, ООН, відносини з НАТО є основою так званого "західного вектора" геополітичної орієнтації Української держави. Цей вектор, на думку різних політичних сил, є протилежністю щодо іншого, не менш вагомого вектора "східного", або "російського".

Розвиток саме "західного вектора" у зовнішньополітичному курсі України безпосередньо пов'язаний з політикою альянсу щодо України як стратегічного партнера та свідчить про бажання нашої держави інтегруватися до західноєвропейських структур та брати активну участь у всіх суспільнополітичних процесах, що відбуваються на теренах Західної Європи.

Доказом реалістичності даної політики є підписання між Україною та НАТО Хартії про особливе партнерство буквально через пару місяців після підписання Основоположного акта між НАТО та Росією. Якщо НАТО та Росія створили спільну постійну Раду, то ми маємо спільну Комісію УкраїнаНАТО. До речі, перше засідання її відбулося у Києві 12 березня 2000 року, де були присутні всі посли 19 країн членів альянсу і новий Генеральний секретар Джордж Робертсон, який головував на засіданні.

За результатами даного політичного заходу можна зробити висновки, що керівництво Північноатлантичного альянсу (водночас і сам блок НАТО) приділяє сьогодні особливу увагу розвиткові двосторонніх відносин між нашою державою й НАТО. Альянс справді визнає Україну за стратегічного партнера. Отже, невдовзі очікуватимуться позитивні зміни і в оборонній галузі, і в реформуванні вітчизняних Збройних сил, а також у науковій сфері. Тогорічне засідання Комісії УкраїнаНАТО довело, що альянс є структурою більш гнучкою, ніж просто військовий союз. Відтак тут з'явилося багато нових напрямів щодо співпраці. І якщо позитивні домовленості, досягнуті останнім часом між двома сторонами, будуть втілюватися в життя, то, зали шаючись на правах особливого партнера, Україна буде лише вигравати. Зрозуміло, що велика політика брудна гра, і кожен парт нер намагається "перетягти ковдру на себе". Проте Україна в межах двосторонніх відно син дотримується виваженої позиції, яка за безпечує їй паритетні умови співробітництва з НАТО.

Також відносини між альянсом і Україною розвиваються зараз не лише у рамках Ради Євроатлантичного партнерства, де відбуваються консультації з політичних проблем та питань безпеки, а й в рамках програми "Партнерство заради миру", де здійснюється співробітництво у військовій галузі. Такий зовнішньополітичний курс проводиться вітчизняними урядовцями досить послідовно, незважаючи на невдоволення лівих у Верховній Раді.

Таким чином, можна назвати декілька аргументів на користь розвитку Україною "західного вектора" зовнішньої політики, а отже, й на користь особливих відносин УкраїнаНАТО. Це посилення гарантії політичної незалежності та непорушності кордонів України, позитивний розвиток політичного та економічного аспектів, протидія можливим конфліктам у Центральній та Східній Європі, автоматична участь нашої держави в новій Європейській системі безпеки, прискорення реформування військової галузі.

Усе це досить світлі прогнози. Проте ми не повинні забувати про нашого східного сусіда Російську Федерацію. І хоча зрозуміло, що історичний досвід диктує Києву дистанціюватися від Москви, але практично це не можливо, бо економіки двох країн пов'язані одна з одною. Україна має енергетичну залежність від колишнього "старшого брата", більш того, такий розрив може викликати неадекватну реакцію з боку української громадськості, що у свою чергу, може призвести до розколу в українському суспільстві з відповідними наслідками.

У наш час спроможність сучасної держави до виживання визначається її внутрішньою стабільністю: економічним розвитком, сталістю демократичних процесів і верховенством права. Вона також визначається тим, наскільки ефективно ця країна спроможна встановити дружні відносини зі своїми сусідами. Україна послідовно дотримується цієї логіки. Після здобуття незалежності ми розпочали докорінну перебудову, починаючи цей?шлях далеко не в сприятливих умовах. І все ж за останні роки Україна змогла гідно зарекомендувати себе на міжнародній арені. Наша держава довела, що поступова інтеграція до європейських структур та дружні відносини з Росією, з іншого боку не виключають одне одного.

Проводячи таку політику, Україна застрахована віжрізких кроків і в економіці, і у зовнішній політиці, тому що в нас завжди є дві протилежних думки на всі випадки життя. Причому ці думки представлені не окремими урядовцями чи політиками, а мільйонами українців. Ось тому вітчизняна політика є мистецтвом обережних кроків. І в, цьому немає нічого поганого. Адже втягнути нас в авантюру буде досить важко. Проте, з іншого боку, "мистецтво обережних кроків" дещо гальмує наш рух уперед.

У наших партнерів інколи складається враження, що в України взагалі немає власних інтересів. Але це хибна думка. Ми точно знаємо, чого ми не хочемо.

Наприклад, Україна впевнена, що нам треба уникнути навіть гіпотетичної перспективи стати "буфером", сірою зоною між Росією та НАТО. Роль буферної зони підійшла б для "нічийної землі", для тих, хто не є господарями своєї держави. Зрозуміло, що Україні вона не личить. Ми не хочемо грати другорядну роль у чужій грі. Але в яку гру граємо ми самі?

Отже, Україна була, є і залишатиметься державою з багатовекторною зовнішньою політикою. Тому що це саме той шлях, яким має розвиватися Україна. Бо насамперед це вигідно їй самій. А як відомо, кожен відстоює свої особисті інтереси, чи то в житті, чи у політиці.