Ключові слова: книжкова справа, домонгольська доба, Києво-Печерський монастир, Студійський статут, Києво-Печерський патерик, книготворення, рукописна книга, книгозбирання, книжкове зібрання, чернець-книголюб.
This article is devoted to the history of publishing at the Kyiv Pechersk Monastery in the pre-Monhol period, it's establishment, development, book (writing) publication, book collecting, the destiny of book collections of the Monastery in the post-Monhol period, the role of book in life of the Kyiv-pechersk monks.
Key words: Book bussiness; pre-Monhol period; Kiev Gaves Monastery; Studite Typicon; Kiev-Pechersky Patericon; book creation; handwrite book; book collecting; book collection; monk-bibliophile.
Заснований, згідно з офіційною історіографією, в середині XI ст. Києво-Печерський монастир досить швидко перетворився на один із провідних культурно-просвітніх центрів Київської Русі. В його стінах у тиші монастирських келій наприкінці 60-х – на початку 70-х рр. XI ст. розпочинається створення києво-печерських літописних зводів. У 80-ті рр. створюються видатні пам'ятки агіографічної (житійної) літератури дияконом Нестором під керівництвом та за активної участі ігумена Никона Великого (1078–1088): "Сказання про житіє і погублення страстотерпців Бориса і Гліба" та "Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського". У 1113 р. їх автор закінчив "Повість врем'яних літ", а в першій третині XIII ст. у стінах обителі було створено Києво-Печерський патерик – збірку оповідань про початок монастиря та перших його мешканців.
Однією з цікавих та малодосліджених сторінок історії Києво-Печерського монастиря домонгольської доби є започаткування та розвиток книжкової справи.
Останнім часом спостерігається пожвавлення інтересу дослідників до книжкової справи Києво-Печерської лаври в 1051–1240 рр., зокрема книготворення у вигляді літописання, бібліотечної справи. Свідченням цього є поява низки публікацій у наукових, періодичних виданнях, зокрема "Лаврському альманасі". Заслуговує на увагу стаття Боровського Я. Є. "Книгозбирання Печерського монастиря". Вона присвячена історії книжкового зібрання Печерського монастиря XI–XVIII ст. його зародженню, розвитку і подальшій долі. Проте розвиток книжкової справи в стінах Києво-Печерського монастиря протягом другої половини XI ст. – 1240 р. залишається і досі малодослідженим.Метою статті є опис процесу започаткування та розвитку книжкової справи Печерської обителі впродовж 1051–1240 рр.
Завданнями статті є:
– визначити час початку книжкової справи у Києво-Печерському монастирі;
– дослідити її початок, історію написання та технологію виготовлення книг у стінах обителі;
– визначити шляхи поповнення монастирських бібліотек та приватних келійних книжкових зібрань ченців;
– визначити роль книги в житті києвопечерських ченців;
– встановити подальшу долю книжкових зібрань обителі в домонгольську добу;
– окреслити перспективи подальших наукових досліджень з цієї теми.
1059 чи 1060 р. чернече братство, що мешкало в печерному підземному монастирі на чолі з Антонієм Печерським, обрало ігуменом Феодосія Печерського. Під його керівництвом над "старою" печерою був збудований дерев'яний монастир: "Церкву в ім'я Святої Преславної Богородиці й Прісно діви Марії, та огородивши [її], поставив [навколо] багато келій, і тоді з братією пересилився на те місце року 6570 (1062)" [8, 43]. На початку свого ігуменства, коли в монастирі налічувалося вже 100 ченців, Феодосій вирішив запровадити в своїй обителі статут чернечого життя, тобто упорядковані чернечі правила. Але для цього йому бракувало відповідних списків таких правил (статутів), а також наявної на той час богослужбової літератури.
"І почав шукати [належного] правила чернечого, – читаємо в Києво-Печерському патерику, – і знайшовся тоді чесний інок Михаїл, [з] монастиря Студійського, який прийшов із Греків з митрополитом Георгієм" [8, 31]. У нього києво-печерський ігумен переписав список Студійського статуту. "По цьому ж послав блаженний одного з братів у Константинополь град до Єфрема-скопця, аби увесь статут Студійського монастиря приніс переписавши" [8, 43]. Єфрем-скопець "веління преподобного отця нашого виконав і, весь статут монастирський переписавши, послав до нього" [8, 43]. На основі цих двох списків статутів ігумен Феодосій, творчо доопрацювавши їх, створив статут чернечого життя, який і запровадив у своєму монастирі близько 1064 р. [11, 13]. Цей статут "Феодосій наказав прочитати перед братією і звідтоді почав у своєму монастирі все робити за статутом святої обителі Студійської, як і до нині учні його цих правил дотримуються" [8, 43]. За свідченням Києво-Печерського патерика, від Києво-Печерського монастиря "перейняли монастирі Руські статут; тому вшанований був монастир Печерський як найперший та чесніший од усіх" [8, 31].
Цей статут (назва походить від назви Студійського монастиря в Константинополі, який надзвичайного розвитку досяг у роки ігуменства славетного християнського подвижника та письменника, активного противника іконоборства Федора Студита (помер 11 листопада 826 р.) – один із найсуворіших у християнському світі. Його приписи регламентують усе життя ченця – від кількості одягу та їжі на кожен день аж до купання в лазні. Була в нього одна особливість, що вплинула на розвиток освіти в середовищі києво-печерських ченців у домонгольську добу. Студійський статут визнавав обов'язком кожного ченця щоденне читання книг, отримуваних у монастирській бібліотеці в ченця-бібліотекаря, що саме по собі передбачає стовідсоткову грамотність усіх мешканців обителі та існування доброї монастирської бібліотеки.
"Потрібно знати, – читаємо в § 26 Студійського статуту, – що в ті дні, в які ми вільні від тілесних справ, вдаряє книгозберігач одноразово в дерево і збирається братія в книгозберігальну кімнату і бере кожний книгу і читає до вечора; перед клепанням же ло світильничного вдаряє знову одноразово книжний приставник і всі приходять і повертають книги по запису; хто ж уповільнить (запізниться) повернути книгу, підлягає епітимії" [3, 676].
Отже, запровадження в Києво-Печерській обителі Студійського статуту, тобто упорядкованих чернечих правил, ігуменом Феодосієм, стало поштовхом для розвитку книжкової справи в монастирі та збирання доброї монастирської бібліотеки. Це, у свою чергу, мало утверджувати Києво-Печерський монастир як духовного правонаступника Візантії на теренах Київської Русі.
У Києво-Печерському монастирі особливе значення надавалося створенню рукописних книг, яке досягло тут дуже високого рівня.
Після переселення іноків із печер до дерев'яного монастиря над старою печерою 1062 р. та запровадження ігуменом Феодосієм у Печерській обителі Студійського статуту його келія перетворилася на монастирський осередок по переписуванню, написанню, редагуванню та виготовленню книг. З Києво-Печерського патерика дізнаємося, що діяльну участь у цьому брали Никон Великий та ігумен Феодосій: "Не раз коли великий Никон сидів і переписував книги, влаштовувався блаженний коло нього і пряв нитки для цієї справи" [8, 47]. Ми схиляємося до думки, що і сам Феодосій писав книги. Відомо, що він є автором близько 20 творів. Підтвердженням того, що києво-печерський ігумен Феодосій займався писанням книг, є слова із Києво-Печерського патерика: "Пише ж [Феодосій] і сіє в молитві…" [8, 12].
За свідченням того ж таки Києво-Печерського патерика, діяльну участь у переписуванні, а фактично виготовленні, книг брав колишній митрополит Київський у 1051–1053 рр., а нині києво-печерський Схимник Іларіон. І в цій справі йому також допомагав ігумен Феодосій, виготовляючи все необхідне для створення книг: "Був, бо книжником добрим (Іларіон Схимник. – О. Б.), і день та ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія, а той, тихо співаючи псалми, пряв своїми руками шерсть або щось інше робив" [8, 48].
Слід зазначити, що характерною особливістю процесу книготворення у Києво-Печерському монастирі вже в роки ігуменства Феодосія Печерського (1059–1074) було те, що написання та виготовлення книг мало цеховий характер, про що свідчать вищенаведені уривки із Києво-Печерського патерика про розподіл праці в процесі книготворення. Так, Никон Великий та Іларіон Схимник займалися переписуванням та написанням книг, а ігумен Феодосій "пряв нитки" для їх зшивання.
Таким чином, за свідченням Києво-Печерського патерика, келія ігумена Феодосія перетворилася на монастирський осередок для переписування, написання та виготовлення книг, що набуло тут цехового характеру. Первісний учений гурток, до якого входили ігумен Феодосій Печерський, Никон Великий та Іларіон Схимник, робив велику справу для Києво-Печерської обителі та для всієї Давньоруської держави. З часом до цього гуртка книжників долучилися й інші ченці, зокрема Іоан ігумен та Нестор Літописець.
На думку Ф. Уманцева, автора книги "Троїцька надбрамна церква" (К., 1970), при Троїцькій надбрамній церкві князь Інок Микола Святоша на початку ХІІ ст. заснував майстерню, де працювали перекладачі та переписувачі книг [18, 24].
Києво-Печерський монастир, на думку дослідників, був місцем, де в 70–80-х рр. XI ст. проводилася велика робота щодо редагування Євангелія, Апостола та Псалтиря [2, 107]. Мета другої редакції полягала в тому, щоб, по-перше, зробити старослов'янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача і, по-друге, привести текст у відповідність до грецького написання, уживаного в XI ст. у Візантії [10, 29].
Наприкінці 60-х на початку 70-х рр. XI ст. Києво-Печерський монастир перетворюється на провідний центр києво-руського літописання, де воно було поновлене через чверть століття, після впорядкування найдавнішого київського літописного зводу в 1037–1039 рр. при митрополичій київській кафедрі св. Софії тоді ще пресвітером Іларіоном [9, 155].
Перший Печерський літописний звід, автором якого є Никон Великий, ігумен Печерської обителі протягом 1078–1088 рр., був закінчений 1073 р. Більшість учених упевнені, що саме Никон увів до літопису "Корсунську легенду" про хрещення князя Володимира і давньоруського народу, перекази про перших руських князів Олега, Ігоря, Ольги і Святослава, про хоробрі походи русів на Царгород [9, 163].
Спеціалісти-текстологи дійшли висновку, що після 1073 р. Никон не трудився на ниві літописання. Подальша доля літописної справи у Києві аж до 1095 р. простежується вченими пунктирно. Саме того року було створено звід, який у науці прийнято називати початковим [9, 163].
Існує цілком вірогідне припущення, що цей звід уклав чернець Іван, який змінив Никона на посаді києвопечерського ігумена. [9, 163].
Цей звід було покладено Нестором Літописцем в основу "Повісті врем'яних літ" – вершини давньоруського літописання. Існують різні думки з приводу того, коли геніальний літописець завершив роботу над цим твором. Найприйнятнішим здається 1113 р. У 1116 р. у Видубицькому монастирі було укладено другу редакцію "Повісті…", а у 1118 р. – третю і останню, – знову в Києво-Печерському монастирі. О. Шахматов укладачем її вважає постриженця Києво-Печерського монастиря Никиту, Новгородського єпископа впродовж 1095–1108 рр., котрий повернувся до стін рідної обителі [20]. На думку церковного історика ХІХ ст. Є. Болховітінова, літописання в Києво-Печерському монастирі продовжив Нифонт, майбутній Новгородський єпископ (1130–1156 рр.) [5, 142–143].
Після деякої перерви, десь у 50-ті рр. ХІІ ст., з'являється новий печерський літопис, який охоплював 1141–1171 рр. [14, 43], а, може, доходив і до 1182 р. Його автором був Києво-Печерський архімандрит Полікарп І (1164 (1165?)–1182 рр.), а ініціатором відновлення літописання – можливо, його попередник на архимандритії Акіндін І (1156–1164 рр.) [14, 48].
У 80-ті рр. XI ст. у стінах Києво-Печерської обителі розпочинається робота над створенням вітчизняної агіографічної (житійної) літератури. У цей період під керівництвом та за активна участі IV-го Києво-Печерського ігумена Никона Великого (1078–1088) Нестор, у майбутньому славетний літописець руський, написав "Читання про житіє і погублення блаженних страстотерпців Бориса і Гліба" та "Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського", пов'язані з підготовкою до проведення їхньої майбутньої канонізації. Із Києво-Печерського патерика дізнаємося, що в монастирі творилися житійні книги й іншими печерськими подвижниками [8, 121–122].
У першій третині XIII ст. у монастирі був створений унікальний твір – "Києво-Печерський патерик". Його основу становлять розповіді трьох авторів: володимиро-суздальського єпископа Симона, києвопечерського ченця Полікарпа та Нестора Літописця [19, 44].
Автором "Києво-Печерського патерика" вважається архімандрит Києво-Печерського монастиря Полікарп ІІ (1232–1238) (можливо, і до 1240) [1, 36].
Прославляючи найславетніших членів монастирської громади, Києво-Печерський патерик водночас є важливим історико-етнографічним джерелом для характеристики Київської Русі XI–XI ст.
Отже, Києво-Печерський монастир у XI–XII ст. і пізніше, аж до татаро-монгольської навали 1240 р., був визначним центром Київської писемної школи, з якого вийшли й де здобули освіту та виховання численні письменники, літописці, філософи-книжники, політичні та церковні діячі. В ньому переписувалися, перекладалися та редагувалися книги, писалися оригінальні літературні твори й літописи. Культурні діячі-постриженці монастиря, безсумнівно, доклали чимало зусиль до формування писемної та літературної києво-руської мови.
Процес виготовлення книги в стінах Києво-Печерського монастиря другої половини XI – першої третини XIII ст. не знайшов відображення в науковій літературі. Відсутність хоча б однієї рукописної книги, що була створена в Печерській обителі протягом розглядуваного періоду, дає можливість припускати, що він був типовим для Київської Русі у домонгольську добу.
На думку Ф. Титова, "господствующим письмом у нас (тобто в Русі XI–XIII ст. – О. Б.) было тогда кирилловское, как более легкое и доступное для русских книгописцев" [16, 6]. Це твердження вченого дає нам можливість вважати, що книги в стінах Києво-Печерського монастиря в домонгольську добу писалися кирилицею.
У Русі книги писали на пергаменті, папері, бересті, лубці та на дерев'яних дошках. "Древнейшим материалом, – пише Ф. Титов, – на котором в России (Русі. – О. Б.) стали писать книги, был пергамент" [16, 14]. Спочатку у Русі в XI–XII ст. використовувався пергамент, привезений із Греції в готовому вигляді [16, 15]. Тому, на нашу думку, києво-печерські книгописці використовували для написання книг саме цей матеріал. Цілком імовірно, що печеряни використовували як матеріал, на якому писали, і берест, що виготовлявся в Русі та відповідно був значно дешевшим від пергаменту. Підставою для такого твердження є знахідки кістяних стилів у Києві, виявлення перших берестяних грамот у Звенигороді [16, 23].
Ф. Титов припускає, що давньоруські книгописці "пользовались повидимому всегда гусиным пером, как наиболее удобным орудием для письма" [16, 23].
Крім цього, у Києво-Печерському монастирі в останній третині XI – першій третині XII ст. використовувалися дерев'яні палички, загострені з одного кінця. Таким знаряддям для письма користувався Нестор Літописець.
І давньоруські, і києво-печерські книгописці, на нашу думку, писали, звичайно, чорнилами. "Чернила употреблялись, – пише В. Титов, – с одной стороны, железисты для того, чтобы они глубже проникали в кожу (пергамент) и крепче держались, а с другой стороны, густы – для того, чтобы они ложились толстым слоем на поверхности листов и скорее засыхали" [16, 23].
Спочатку києвопечерські книгописці готували листи та зошити, на яких збиралися писати. Пергаментні листи у вигляді квадрата складали вдвоє. Кілька таких пергаментів, скріплених особливим способом між собою, складали в книгу розміром in folio різної висоти та ширини [13, 21].
Пергаментні "книги писались чаще всего на четвертую долю листа" [16, 21].
Після завершення написання книги її "вдягали" у палітурку.
Загалом матеріали, що використовувались києвопечерськими книгописцями, та процес виготовлення книги були типовими для Русі другої половини XI – початку XIII ст.
На нашу думку, у перше десятиліття існування Києво-Печерського монастиря розпочинається створення монастирських книжкових зібрань-бібліотек, як монастирських загальних, якими користувалася вся братія, так і власних келійних книжкових зібрань його насельників.
Слід звернути увагу на те, що формування києво-печерських книгозбірень розпочалося задовго до запровадження ігуменом Феодосієм Печерським у своєму монастирі Студійського статуту приблизно 1064 р. Це пояснюється необхідністю наявності в підземному печерному монастирі богослужбової літератури, книг з постригом в чернецтво тощо. За даними офіційної історіографії, 19 листопада 1060 р. у печері Антонія Печерського постригся в ченці син впливової та заможної боярської родини під ім'ям Варлаам – перший ігумен Києво-Печерського монастиря; 28 січня 1061 р. прийняв чернецтво колишній мажордом київського князя Ізяслава під ім'ям Єфрем [12, 175]. А перед тим, напевно, 1053 р., за твердженням М. Присьолкова, до печери Антонія прийшов звільнений з митрополичої кафедри греками митрополит Іларіон, котрий прийняв схиму під ім'ям Никон [12, 189]. Він, бувши колись пресвітером (старшим священиком. – Автор.) палацової церкви Петра і Павла заміської резиденції київських князів в селі Берестове, автором "Слова про Закон і Благодать", укладачем Найдавнішого літописного ізводу 1037–1039 рр., бравши участь у створенні книг при Святій Софії, напевно приніс до печери Антонія й якісь книги.
Невдовзі в печері навколо Антонія зібралося "братів числом дванадцять, і викопали печеру велику, і церкву, і келії" [13, 251]. Влаштували перший підземний печерний монастир. Водночас, на нашу думку, тривав процес накопичення книг у печерному монастирі.
Отже, початок бібліотечної справи в Києво-Печерському монастирі домонгольської доби варто віднести до перших років становлення цієї твердині чернечого подвижництва.
Однак лише запровадження в Києво-Печерській обителі Студійського статуту ігуменом Феодосієм Печерським приблизно 1064 р. змусило на професійному рівні підійти до справи збирання монастирської бібліотеки. Це викликало необхідність облаштування окремого приміщення для монастирської бібліотеки та введення до монастирського штату посади монаха-бібліотекаря, послухом якого було б відання бібліотекою обителі, її збирання та упорядковування.
Не викликає сумніву, що протягом 1051–1062 рр., коли ченці мешкали в печерах, книги зберігалися саме тут. Після переселення із печер до дерев'яного монастиря, на нашу думку, під бібліотеку було відведене окреме приміщення в одній із будівель господарського призначення. Цілком імовірно, що в роки ігуменства Феодосія Печерського (1059–1074) для бібліотеки обителі, фонди якої постійно поповнювалися, у дворі "старого" монастиря було збудовано окреме приміщення та влаштовано братську читальню.
Із завершенням будівництва першої кам'яної споруди Києво-Печерського монастиря – Успенського собору – та його освяченням 14 серпня 1089 р. центр обителі переноситься у нинішню Верхню лавру [4, 14]. На нашу думку, бібліотека в "старому" монастирі лишилась. Але починає формуватися нове книжкове зібрання у Верхній лаврі. Місцем її став Успенський собор. На це вказує оповідь "Києво-Печерського патерика" про грецьких майстрів живопису, котрі прикрашали фресками собор, та про чудесне повернення їх до Києва, а також про звитки та книги, що залишилися в монастирі після їхньої смерті: "Є ж і нині звитки їхні на хорах (Успенського собору. – О. Б.), і книги їхні грецькі зберігаються в пам'ять такого чуда" [8, 51].
Серед монастирської братії було чимало справжніх іноків-книголюбів, котрі мали власні книжкові келійні зібрання. Інформацію про деяких з них доніс нам "Києво-Печерський патерик". Досить часто лише книги були всім майном ченця. Так, інок Григорій Чудотворець (пострижений Феодосієм Печерським приблизно 1064 р.; трагічно загинув 25 травня 1093 р.), за свідченням "Києво-Печерського патерика", зібрав чималу бібліотеку у своїй келії, не маючи "нічого іншого, крім книг". Згодом він продав їх, аби роздати гроші вбогим [4, 129].
Свою власну келійну бібліотеку мав князь-інок Микола Святоша (мирське ім'я Святослав Давидович, правнук Ярослава Мудрого; 17 лютого 1106 р. постригся в ченці Києво-Печерського монастиря; помер 1143 р.), яку перед смертю заповідав Києво-Печерській обителі [6, 81]. Оповідаючи про нього в першій чверті XIII ст., один із авторів Києво-Печерського патерика, єпископ Володимирський Симон зазначив, що "є [в монастирі] (Києво-Печерському. – О. Б.) книги його численні й до сьогодні" [8, 103].
Фонди книжкових зібрань у Києво-Печерській обителі – як монастирських так і приватних чернечих – поповнювалися різними шляхами:1. За рахунок створення книг у стінах самої обителі: написання, переписування, перекладу з інших мов на старослов'янську.
2. Шляхом купівлі. Зрозуміло, що ця справа була досить дорогою. Книга Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого [17, 312].
3. Отримання Києво-Печерським монастирем книг у подарунок. Це підтверджує Києво-Печерський патерик в оповіді про київського боярина Климента, котрий подарував ігумену Феодосію Печерському, а фактично монастирю, Євангелію [8, 51].
4. Поповнення фондів монастирських бібліотек за рахунок келійних книжкових зібрань ченців за їхніми заповітами перед смертю. Прикладом цього є князь-інок Микола Святоша.
5. Отримання книг від києво-печерських постриженців, котрі ставали ігуменами інших монастирів та посідали єпископські кафедри в Русі. Так, колишній постриженець Антонія Печерського, перший києво-печерський ігумен (1057–1059/60), перший настоятель Димитріївського монастиря в Києві, повертаючись з другої подорожі до Константинополя, тяжко захворів і помер у Зименському монастирі на Волині [8, 46]. Перед смертю він заповів супутникам, аби "запровадили тіло його до монастиря блаженного Феодосія і тут поховали його, а все, що купив у Константиновому городі – ікони та інші необхідні речі, повелів те віддати блаженному" [8, 46]. Цілком ймовірно, що між "іншими необхідними речами" були і книги.
Таким чином, перші книжкові зібрання Києво-Печерського монастиря спочатку зберігалися в "старій печері", а після 1064 р., напевно, для бібліотеки було влаштовано окреме приміщення в дерев'яному монастирі. З 1089 р. монастирську бібліотеку було влаштовано також на хорах Успенського собору.
Залишається малодослідженою і доля книжкових зібрань Києво-Печерського монастиря домонгольської доби.
На нашу думку, випробування, що випали на долю обителі протягом 1051–1240 рр. – пожежі, землетруси, пограбування, зруйнування ордами хана Батия, призвели лише до часткової втрати монастирського книжкового фонду домонгольської доби. На користь цієї думки промовляє Павло Алепський – архідиякон, секретар антіохійського патріарха Монарія, який супроводжував його під час подорожі до Москви у 1653-1055 рр. Патріарх зі своїм супроводом відвідав Київ двічі: на шляху до Москви і при поверненні. Павло вів дорожній щоденник арабською мовою, до якого ввійшов опис Києва та Києво-Печерського монастиря.
У ньому автор пише про багатющу книгозбірню Печерської обителі. Розташовувалася вона у гарному приміщенні дорогою від Троїцької надбрамної церкви до Успенського собору.
Патріарший секретар записав: "Тут є прекрасне приміщення для книгосховища, де містилися надзвичайно дорогі книги" [15, 58]. А трохи далі: "У кімнатах архімандрита Печерського монастиря ми бачили старі грамоти, дані колишніми патріархами за 500 років на пергаменті, що свідчили про незалежність їх правління" [15, 74].
Отже, якась частина книжкового фонду Києво-Печерського монастиря пережила монголо-татарську навалу 1240 р. та дійшла до середини XVII ст.
Першої, найбільшої втрати, на наш погляд, бібліотека Печерського монастиря зазнала під час пожежі в ніч з 21 на 22 квітня 1718 р., коли в полум'ї загинули книги XI – початку XVIII ст. Згадку про нищення тисяч рукописних книг та монастиря донесла до нас видатна пам'ятка української прози та публіцистики XVIII ст. "Історія русів або Малої Россії". Автор твору наголошує на тому, що тут зберігалася "найперша в Росії, найчисельніша і найдавніша бібліотека, зібрана і примножена Великим князем Київським, Ярославом Володимировичем, і збережена в печерах від усіх перед тим колишніх ворожих нашесть і руїн, а нині полум'ям поглинена" [7, 225]. "Історія русів" кидає світло на книги, що зберігались у Києво-Печерському монастирі до 1240 р. "В ній зберігались великі тисячі книг рукописних і різних дорогоцінних манускриптів, писаних на різних мовах, і багато між ними на таких, які і вченим тодішнім мукам не були відомі, а особливо всі записки і документи, що до історії правління слов'янських племен і царств і до їх законів і устроїв стосувались" [7, 225–226].
Таким чином, рукописні книги, що становили книжковий фонд Києво-Печерського монастиря домонгольського періоду, принаймні якась, напевно значна його частина вціліла під час монголо-татарської навали на Русь 1240 р. та поповнювалася в помонгольську добу, про що свідчить Павло Алепський. Але пожежа в ніч з 21 на 22 квітня 1718 р. у Києво-Печерській лаврі, у полум'ї якої, крім дерев'яних будівель Верхньої Лаври, загинули і рукописні книги монастирської бібліотеки другої половини XI – початку XVIII ст.
Авторитет книги в середовищі києво-печерських ченців був досить високим. Читання книг викликало загальну повагу братії. З цього приводу славетний Нестор Літописець, чернець Києво-Печерського монастиря у "Повісті врем'яних літ" виголошує похвалу книзі: "Велика – бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони узда для тіла і душі" [13, 241].
Одні з києво-печерських ченців познайомилися з книгою ще в дитинстві, інші ж оволодівали грамотою лише в стінах Києво-Печерського монастиря. Так, Феодосій Печерський, будучи ще дитиною, "слухав Святе Письмо з великою увагою" [8, 34]. Можливо, що саме це вплинуло на рішення дитини, потім підлітка та юнака обрати чернече життя. Окрім цього, він "просив своїх батьків, аби веліли віддати його одному з учителів навчатися Божественних книг, що й було зроблено" [8, 34]. Підліток Феодосій виявився здібним учнем. "І скоро вивчив усе Божественне письмо так, – читаємо в Києво-Печерському патерику, – аж усі дивувалися премудрості та розуму дитини й швидкості, з якою він навчався" [8, 34].
На відміну від фундатора східнослов'янського чернецтва, одного із засновників Києво-Печерської лаври Феодосія Печерського Нестор, у майбутньому славетний літописець руський, автор таких творів, як "Читання про житіє і погублення блаженних страстотерпців Бориса і Гліба", "Житія преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського", "Слово про перенесення мощей святого і преподобного отця нашого Феодосія", "Повість врем'яних літ" і т. д., котрий прийшов до Києво-Печерської обителі та вступив на послух за часів ігуменства Феодосія Печерського, а прийняв чернецтво в роки ігуменства Стефана (1074–1078), мав можливість здобути в обителі освіту. Оскільки для постригу в Печерському монастирі не вимагалося вступного внеску, це, у свою чергу, відкривало шлях до навчання в стінах обителі широким верствам населення. Одним із представників її є і Нестор Літописець, котрий, будучи здібним, зумів піднятися вище від інших та здобути славу у віках.
Книга супроводжувала ченця упродовж усього його життя в монастирі – від вступу до обителі на послух і до смерті та після неї – ім'я померлого інока вкарбовано до монастирського синодика (пам'ятника).
Вільний від монастирського послуху час ченці присвячували читанню книг. Так, про пресвітера Даміана Цілителя (помер 1065 р., за іншими даними 1071 р.) Києво-Печерський патерик оповідає, "як не спав він усі ночі і старанно читав святі книги…" [8, 49].
Важливого значення надавав ігумен Феодосій книжковому слову в церковних богослужіннях. Києво-Печерський патерик оповідає, що коли ігумен Феодосій "сам повчав братію в церкві духовними словами, то наказував великомудрому Никону, аби читав щось із книг на наставлення братії, також [доручав те і] преподобному отцю нашому Стефану, що був тоді уставщиком…" [8, 46].
Ченці Києво-Печерського монастиря надавали важливого значення творам, написаним печерянами для душенастановного читання. Зокрема постриженик Києво-Печерської обителі інок Полікарп у своєму посланні до Києво-Печерського архімандрита Апіндіна II (1203–1232 рр.) наприкінці свого твору писав: "Житія та чудеса, і справи богоугодні преподобних мужів описали, і інше, що чули раніше про попередніх [святих] – житія ж, і чудеса, і діяння, що є патериком, який же уклавши, оповіли про них ті духовні слова, що ними ми нині, читаючи, насолоджуємося" [8, 147].
Серед ченців Печерської обителі були такі, котрі заради подвижництва ставили собі за мету вивчити книги Святого Письма напам'ять. Один із них Микола Затвірник (єпископ Новгородський у 1096–1108 рр.), за свідченням Києво-Печерського патерика, вивчив напам'ять книги Старого та Нового Заповітів [8, 119].
Таким чином, книга в середовищі постриженців Києво-Печерського монастиря була в досить великій пошані. Книжному слову надавалося велике значення як для самоосвіти поміж братії, так і для "спасіння душі" – головного завдання людини, котра обрала чернецтво за життєвий шлях.
Загалом матеріал дослідження дає підстави констатувати, що книжкова справа в стінах Києво-Печерського монастиря протягом другої половини XI ст. – 1240 р. бере свій початок у перші роки його становлення. Студійський статут, запроваджений в Печерській обителі ігуменом Феодосієм, сприяв розвитку книжкової справи в монастирі: переписування, написання та виготовлення книг, а також збирання монастирської бібліотеки та приватних келійних книжкових зібрань ченців.
Участь у започаткуванні та розвитку книжкової справи в стінах Києво-Печерської обителі брала ціла плеяда видатних діячів не тільки монастиря, а й усієї Русі: Феодосій Печерський, Никон Великий, Іларіон Схимник, ігумен Іоан, Нестор Літописець та ін.
Знаряддя та матеріали, які використовували монастирські книгописці для створення книг, та процес їх виготовлення, були типовими для Русі XI–XIII ст.
Фонди монастирських бібліотек поповнювалися за рахунок створення книг у стінах самої обителі, їхньої купівлі, отримання в подарунок від ктирів та жертводавців монастиря.
Власні келійні книжкові зібрання мали і києво-печерські ченці, котрі після своєї смерті поповнювали бібліотеки Печерської обителі.
Авторитет книжного слова поміж печерян був надзвичайно високим, що й зумовило високий рівень освіти серед печерянської братії в розглядуваний період.
Отже, Києво-Печерський монастир був одним із провідних центрів розвитку книжкової справи в Русі у домонгольську добу.
Перспективи подальших наукових досліджень полягають у пошуках нових історичних свідчень з розвитку книжкової справи Києво-Печерського монастиря в домонгольську добу, ролі книги в житті києво-печерських ченців та дослідження впливу Печерської писемної школи на розвиток книжкової справи у Русі та в Україні до початку книгодрукування.
1. Викторова М. Составители Киево-Печерского патерика и позднейшая его судьба. – Воронеж, 1871.
2. Висоцький С. О. Київська писемна школа Х–ХІІ ст. – Л.; К.; Нью-Йорк, 1998.
3. Голубинський Е. История русской церкви. Период первый. Киевский или домонгольский. – М., 1881.
4. Дива печер лаврських. – К., 1997.
5. Евгений (Болховитинов). Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российсской церкви. – СПб., 1827. – Т. 2.
6. Иоанн (Белевцев). Образование Русской православной церкви // Богословские труды. Издание Московской патриархии. – М., 1987. – Сб. 28.
7. История руссов или Малой России. – М., 1846.
8. Києво-Печерський патерик Касіянівський 2-ої редакції 1462 р. // Патерик Києво-Печерський / Упоряд., прим. та дод. І. Жиленко; Відп. ред. В. М. Колпакова. – К., 1998.
9. Котляр М. Ф., Смолій В. А. Історія в життєписах. – К., 1994.
10. Німчук В. В. Початки літературних мов Київської Русі // Мовознавство. – 1982. – № 2. – С. 21-31.
11. Очерки истории Киево-Печерской Лавры и заповедника. – К., 1992.
12. Приселиев М. Д. Очерки поцерковно-политической истории Киевской Руси Х–ХІІ вв. – СПб., 1913.
13. Повість врем'яних літ. Літопис (за Іпатськими списками) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка. – К., 1990.
14. Рыбаков Б. А. Русские летописи и автор "Слова о полку Игореве". – М., 1972.
15. Сборник материалов для исторической топографии Києва и его окрестностей. – К., 1874. – Отдел II.
16. Титов Ф. И. Очерки по истории русского летописания и книгопечатания. – К., 1910. – Вып I. Русское книгописание в ХІ–ХVIII вв.
17. Толочко П. П. Київська Русь. – К., 1996.
18. Уманцев Ф. Троїцька надбрамна церква. – К., 1970.
19. Филарет (Гумелевский). Обзор русской духовной литературы (862–1863) – СПб., 1884.
20. Шахматов А. А. Повесть временных лет // Летопись занятий ахеографической комиссии за 1916 год. – Пгр., 1917. – Вип. 29.
© Бабич О. І., 2007
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові