Ключові слова: емотивність, пейоративна лексика, емотеми, політичний дискурс, сугестивна функція.
The results of the emotions research of the modern political parties media lexicon have been explained in this article. The Ukrainian parties media convinces, that actualization of the emotional lexicon is not only the method of the interpretative reporting style, but is the functional one also. Just the emotional and expressional words are promoting the shaping of the public opinion and its organizing to some ideological directions.
Key words: emotional lexicon, negative lexicon, emothemes, political discourse, the suggestive function.
Політична комунікація у суспільстві на етапі його швидкої демократизації має особливо велике значення. Серед її численних компонентів найважливішим є мова. Досвід політичної діяльності останніх років в Україні зумовив зростання наукового інтересу до мовної проблематики. Її аналіз відкриває можливість дістати чіткі уявлення про розвиток і способи моделювання політичної комунікації в країні та дослідити особливості самої мови як частини політичного дискурсу.
Актуальність теми полягає в тому, що покладений в основу дослідження термін "дискурс" дозволяє розглядати журналістський матеріал у суспільно-політичній пресі як явище, що відображає творчість, і як процес, і як результат (наприклад, у словосполученні "творчість публіциста Н."). Такий погляд на чинники, перебіг і результат журналістської діяльності дозволить зробити певні уточнення й щодо самої журналістської практики. Усвідомивши важливість врахування дискурсивних чинників під час розробки теми, зокрема вербального її втілення, журналісти дістануть можливість точніше визначати ефективність і результативність своєї роботи, а читачі зможуть робити усвідомлений вибір інформаційного джерела з потоку масової інформації.
Актуальним є також завдання дослідити дискурс сучасної суспільно-політичної та, зокрема, партійної преси як взаємодію чотирьох структур: виражених у тексті ідей, мисленнєвих процесів мовця, мовних особливостей тексту як джерела інформації та частини політдискурсу й структури мовленнєвої ситуації (відносини між мовцем та адресатом).
Інтерес дослідників до мінімальних лінгвістичних одиниць (слів) поєднується при цьому з інтересом до максимальних одиниць (тексту, контексту та дискурсу).
Поза полем зору науковців усе ще перебувають такі важливі загальнотеоретичні проблеми, як виявлення суті та природи дискурсу, комунікативні властивості й архітектоніка дискурсу, роль мовної особистості у функціонуванні політичного дискурсу. А той факт, що головною галуззю реалізації завдань і можливостей ЗМІ є саме соціально-політична сфера, дає підстави стверджувати, що найбільш презентабельним матеріалом для вивчення масовоінформаційного дискурсу є саме політичний дискурс.
У дослідженні визначено заходи, які мають сприяти обмеженню мовного політичного маніпулювання в українських суспільно-політичних газетах; продовжено наукове дослідження сугестивних текстів політичного дискурсу, що дозволить викривати глибинні, приховані мотиви та зміст політичної публіцистики; висвітлено проблеми мовного маніпулювання у ЗМІ, формування громадянської політичної культури журналістів, політологів, соціологів, які задіяні в реалізації політичного дискурсу тої чи тої ідеології.
Дослідження емоційно-експресивних номінативних лексичних одиниць як інструмента сугестії потребувало перегляду публікацій семи суспільно-політичних газет України: "Україна та світ сьогодні", "Наша газета+", "Комуніст", "Товариш", "З жінками за майбутнє" як представників партійної преси та двох газет, що визначають себе як непартійні, – "Сільські вісті" зі слоганом "Газета вільних селян" та "Без цензури", що номінує себе як "Газета вільної країни". Загальна сукупність досліджуваних лексичних одиниць становить майже 1500 на кожний досліджуваний номер. Усього досліджено 14 номерів, 90 публіцистичних статей за червень-липень та листопад–грудень 2004 р.
Першими сказали про використання мови в боротьбі за владу філософи. Відомий філософ Арістотель у "Риториці" зазначав, що "людина є істотою політичною і, на відміну від тварин, володіє здатністю говорити" [1].
Свій висновок із тези "Говори, щоб панувати" роблять постструктуралісти. Р. Барт розвиває теорію "класового письма" – феномена, що виник у XVII ст. у соціальній групі, яка "безпосередньо трималася поблизу влади" – та називає мову "загальнообов'язковою формою примусу <…>, бо всяка влада в дійсності є лише специфічне мовлення (дискурс), який має незмінну структуру мови панування, що викликає почуття вини" [3].
Р. Барт зазначив, що вплив політики і владних відносин на мову є дуже сильним, та розділив мови на енкратичні (мова формується під конкретні запити влади) та акратичні (мова, що протидіє владі), визначивши при цьому потрібні для досягнення цілей ідеологічні механізми.
Філософський аспект проблеми слухача в процесі мовлення набув особливого значення в концепціях екзистенціалізму, який переключив увагу на особистісний момент мовлення. М. Хайдеггер визначив особистість людини так: "Я є те, що я говорю" [2]. На думку філософів-екзистенціалістів, людина є істотою, яка не тільки говорить, а й позначає, а це можливо тільки за умови, якщо хтось інший здатний таке позначення сприймати. Така взаємодія неможлива без мови. О. Есперсон зазначав, що "если мы хотим понять природу языка <…>, мы не должны упускать из виду упомянутых двух людей – производящего и воспринимающего речь, или проще говоря, говорящего и слушателя" [10].
У ХХ ст. учені-філологи уважно підійшли до прагматичного аспекту функціонування мови у політичній боротьбі. Якщо наукові дослідження 40-х рр. присвячені вивченню змін, які відбувалися в лексичній системі мови в моменти соціальних революцій (Р. Будагов [6], П. Лафарг [12]), то вже в 60-ті рр. вчені празького лінгвістичного гуртка "Празька школа" засновують новий підхід до мови, який дістав у філології назву "прагматичний переворот" (Ф. де Соссюр, Л. Вітгенштейн).
Останнім часом увага вчених все більше переноситься зі слів і речень на текст. Стосовно політичної мови існує віра в особливу силу понять. "Побутова мова й мова політична розрізняються частотою вживання понять за їх місцем у шкалі цінностей. Мова політики – це мова понять. Добір слів та понять є лише підпорядкованою частиною при текстовому аналізі політичної реальності, оскільки основна одиниця мови при її вживанні – текст" [9]. Акцент у дослідженнях прагматичності мови зміщується з проблеми вивчення механізму мови на проблему її функціонування в реальних конкретних життєвих ситуаціях із конкретними цілями учасників комунікативного процесу, іншими словами, проблему мови та її участі в дискурсі. Дискурс як слово в тексті та контексті досліджували О. Вольф, В. Грідін, Б. Грушин, Н. Костіна, О. Мягкова, М. Стернін, В. Шаховський. А поруч із поняттям "прагматичний переворот" з'являється поняття "прагмема" – "стисле вираження думки, яке має особливу силу впливу" [9] або, за висловом російської дослідниці І. Черепанової, думка, виражена у "прагматично маркованому тексті" [18], основна мета якої – мовна сугестія.
Б. Поршнєв у дослідженні "О начале человеческой истории. Проблемы палеопсихологии" припустив, що людський інтелект та мова вдосконалювалися завдяки бажанню впливати до себеподібних, й назвав цей процес сугестією (навіюванням) [14].
В. Бехтерев визначив сугестію як "пожвавлення", або "прищеплення піддослідному через слова відповідного зовнішнього чи внутрішнього подразнення" [4].
Ідею впливу мови на настанову в свідомості людини підтримали вчені Дж. Остін, Дж. Серль, П. Строссон, Д. Вундерлих. "Джон Серль приходит к заключению, что не интенциональность (преднамеренность) является производной от языка, а язык является производным от интенциональности. Цель речевого воздействия – осуществить некоторое смещение в "смысловом поле" реципиента", – такий висновок до теорії "прагматичного перевороту" та праць її провідних дослідників зробили вже сучасні науковці [15]. На думку К. Серажим, "вербальним виявом політики є політичний дискурс" [16], а основна мета політичного дискурсу – це вплив на суспільну думку і формування переконання, що влада повинна чи не повинна належати певному соціальному інституту.
Отже, механізм діяльності всіх творців політичного дискурсу спрямований на те, аби сформувати (змінити) суспільну думку на свою користь. Індивід, навколо якого створюється цей механізм впливу, зазвичай реагує на такі фактори при створенні власної концептуальної картини світу через власний життєвий та комунікативний досвід у межах досвіду його референтної групи, через діяльність ЗМІ.
Свою теорію щодо механізму впливу на суспільну думку текстів висуває І. Черепанова: у часи, коли текст стає вербальним вираженням політичного дискурсу, функції мови в ЗМІ можуть поповнитися ще однією – сугестивною, а прагматично маркіровані тексти має вивчати сугестивна лінгвістика – "наука междисциплинарная, находящаяся на стыке филологии и психологии…, где кроме языка учитывается также физиологическая реакция реципиента'' [18, 250]. При цьому прагматично марковані тексти не зупиняються на формуванні переконань у своїх читачів (бо переконання – то вплив доводами розуму, логіки), а займаються словесним навіюванням, яке сприймається без критики (латентний вплив на читача, що діє на перебіг нервово-психічних процесів). Шляхом навіювання викликаються відчуття, уявлення, емоційний стан, вольові прагнення "без активного участия личности, без логической переработки информации" [18, 54].
Методологічна основа сугестивної лінгвістики – метод вербальної міфологізації, при якому використовується особлива зміна стану свідомості – транс – для породження специфічних міфологізованих текстів із певними сугестивними якостями. Йдеться про раціонально-емотивний підхід до мовлення особистості, що породжує текст. Емотивність як словесна маніфестація емоцій через текст (визначення В. Шаховського [19]) безпосередньо пов'язана із сугестивною лінгвістикою, оскільки сугестивний вплив – це вплив на праву півкулю головного мозку людини, що "тесно связано с чувственной информацией, которая воздействует "здесь и сейчас", перерабатывая неосознанные сигналы…, тесно связанное с отрицательными эмоциями", “которые повышают скорость реакции и тем улучшают суггестивное воздействие" [7].
Отже, логічно очікувати, що у досліджуваних нами публіцистичних статтях суспільно-політичної преси кількість негативних емотивів буде значно вищою, ніж кількість лексичних одиниць із позитивним значенням. Враховуючи принципову неможливість для партійних журналістів абстрагуватися від ідеологічних платформ, засад друкованого партійного органу, спостерігаємо у практиці партійних публіцистів цілу систему засобів формування суспільної думки шляхом спрямування на читача ретельно вивірених коментарів для збудження позитивних чи негативних емоцій. Перевірити припущення можна через дослідження лексики публіцистичних статей суспільно-політичних ЗМІ у періоди загострення політичної боротьби, наприклад, під час президентських виборів 2004 р.
Ось як ситуацію зі ЗМІ у 2004 р. під час президентської виборчої кампанії коментує російське інформагентство "Стрингер", яке провело в Україні власне розслідування: "Всі ЗМІ розхватані, як гарячі пиріжки. Всі великі ЗМІ належать конкретним фінансово-політичним угрупованням… Україні медіа – це спочатку політика і тільки потім – бізнес. Нині в процес виборів Президента включилися півтора десятка політичних угрупувань, і кожне з них має певний медіаресурс" (Товариш. – 2004. – 2–5 квіт.).
З обраних для дослідження номерів вищезгаданих партійних та суспільно-політичних газет вибіркова сукупність слів склала приблизно 8 тисяч одиниць у кожній з газет. У процесі дослідження вибиралися "емотеми" – "відрізки тексту, від слова до всього тексту, зміст яких або форма вираження змісту є джерелом емоційного впливу" [5].
Категорій дослідження було всього дві: позитивні та негативні емоції, які викликають певні емотеми об'єкта дослідження. Був застосований гедоністичний метод Б. Додонова – "якщо слово викликає приємні чи неприємні емоції, воно емотивне" [8].
Під вибірку цього дослідження потрапили тільки іменники та прикметники, бо, як зазначає Є. Вольф, – "найбільше підходять для оцінки номінальні частини мови; вони, будучи універсальними за призначенням, являють собою ту лексику, яка в мові створює загальну картину світу, викликаючи емоції" [9].
Результати дослідження частотності використання негативних емотем у досліджуваних публіцистичних статтях довели, що найбільш обережними у використанні негативних емоційно-експресивних одиниць є провладні партійні газети (у дужках зазначено відсоткове співвідношення негативних емотем до загальної кількості досліджених одиниць номера газети):
1. "З жінками за майбутнє" – 1, 04 % (№ 12-13, червень 2004 р.).
2. "Наша газета +" – 1, 2 % (9.06.2004).
3. "Україна і світ сьогодні" – 3,4 % (3.06 – 9.07.2004).
4. "Без цензури" – 4,7 % (2.06 – 8.07.2004).
5. "Товариш" – 5,4 % (13.06 – 15.07.2004).
6. "Сільські вісті" – 6, 1 % (1.06. 2004).
7. "Комуніст" – 8,6 % (30.06.2004).
Проаналізувавши кількість пейоративної лексики партійної провладної преси, можемо сказати, що вона мінімальна, а журналісти оберігають спокій читача від перенасичення негативними емоціями. Це закономірність, керована бажанням влади використовувати ЗМІ в бажаному, позитивному напрямі.
Виступаючи на III Всеукраїнському пленумі творчих спілок митців України в 1995 р., Президент України Л. Кучма зазначав, що ретранслювати політику держави треба об'єктивно та чесно, але наголошував на деяких особливостях: "Недоліки та втрати прораховуються легко та звично, а набуте – важко. Адже його треба спочатку усвідомити, зрозуміти, зважити. А це не так просто для суспільства, привченого жити за законами радянської пропаганди" [11].
Тому допомагати державі "оберігати тендітні паростки нового… в економічній, політичній, гуманітарній сферах" покликані ЗМІ, тільки їх об'єктивність та чесність трохи зміщуються в бік здобутків, оскільки "якщо пересічний український громадянин добровільно відмовиться від уже досягнутого, не встигнувши його навіть усвідомити, політична енергія України вихлюпнеться гейзером із багнюки".
Статті газети "З жінками за майбутнє" перенасичені зменшено-пестливими формами "сонечко, бабуся, невеличкого, ненька, маленьких" та ознаками-прикметниками жінки: "турботлива, щаслива, молода мама, позитивний імідж, чуйних, сердечних, небайдужих, безкорислива". А слово "добро" в різних варіантах аж рябіло в очах на сторінках номера і було використано 9 разів: "доброта, доброчинний, добрі, добро". Цілий масив віддієслівних іменників теж "опредмечував" такі поняття, як "збільшення", "порозуміння", "схвалення", "активна діяльність", "задоволення" тощо.
Подібне спостерігаємо в газеті провладної партії СДПУ (о) "Наша газета+": на 6 досліджуваних статей газети припало 75 позитивних іменникових лексичних одиниць проти 31 негативної. Серед лексики в "світлих" тонах домінують слова соціальної тематики: "міцні соціальні гарантії, адаптація, компенсація, пільги, ініціативи, активізація" і т. д. Дуже тяжіє творчий колектив до слова "співпраця", бо його використано сім разів у різних статтях номера з різноманітними прикметниками біля нього: добра, плідна, радісна. А іменники "зростання, збільшення, розбудова" дуже часто опинялися поруч з прикметниками в найвищому ступені порівняння – "найкращі, найактивніші, найважливіше, найвищий" і т. д.
З дослідження партійних газет комуністів, соціалістів та публікацій на захист опозиції видно, що емотивність їх публіцистичних текстів значно вища, а також протилежно забарвлена – вона негативна.
Максимальна експресія негативного змісту на позначення:
– стану країни: "крайнє зубожіння – національна трагедія – повне зубожіння – "демократичні перетворення"(переносне значення) – небувале падіння – руйнація економіки – суспільна прихватизація – руїна на селі – нестерпні умови – жахливі умови – демографічна катастрофа – деградація – в занедбаному стані – руйнація – руїна – криза";
– суб'єктів влади: "Президент-маріонетка – влада кланів – монструозний університет (Сумський. – А. Б.) – 10 років кучмізму – "спаситель села"(переносне значення) – кучмівська зараза – душогуби";
– народних мас: "убогі ветерани – інваліди праці – сироти – бомжі – бомжування знедолених – сирітство – процвітання пияцтва – дівки голопупі".
Нараховуємо цілу низку слів, де негативний зміст привносить у лексичне значення слова префікс не-, що сам по собі має заперечне, категоричне значення, а в словосполученні поруч зі словом, що також містить негативне значення, подвоює свою силу: "нелегкого шляху, неминуче скорочення, небаченим поспіхом, нелюдяні методи, небувале падіння, нестерпні умови, нечесним орендарям, непростий шлях".
Емотиви негативного значення у статтях "Товариша" тяжіють до іронічного тону, а досягається це використанням слів зменшено-пестливого емоційно-експресивного відтінку. Відповідні суфікси допомагають створити іронічний тон викладення матеріалу, переконуючи, що ідеологічний ворог настільки підлий, що слова з нейтральною експресією не передадуть усієї його ницості. Такий приблизно зміст мають емотиви "жалюгідні долари, хитрий чоловічок, квартирку діткам, машинку внукам, цю хатчинку, злодійкуватого, оборудку, злодюжку, кругленькі суми".Подальше дослідження мови суспільно-політичних ЗМІ доводить, що разом із суспільними змінами відбувається зміна технологій, прийомів, якими мас-медіа намагаються впливати на аудиторію. Контент-аналіз публіцистики тих же газет вже за листопад-грудень 2004 р. (кульмінація протистояння "Помаранчевої революції") демонструє це:
1. "З жінками за майбутнє" – 3,3 % (листопад, 2004).
2. "Без цензури" – 3,4 % (3.12. – 9.12.2004).
3. "Україна і світ сьогодні" – 4 % (4.12. – 10.12.2004).
4. "Товариш" – 4,5 % (3.12 – 6.12.2004).
5. "Наша газета+" – 4,5 % (3.12.2004).
6. "Сільські вісті" – 6, 3 % (21.12. 2004).
7. "Комуніст" – 7 % (8.12.2004).
Провладна партійна преса за півроку втратила майже нейтральне забарвлення своєї лексики, причиною чого стала втрата позицій цих партій на політичній арені. За висловом К. Серажим, у дискурсі боротьби перемагає той, "чий дискурс найбільш дискредитував дискурси опонентів" [16, 347]. Тому у газеті "З жінками за майбутнє" негативні емотеми збільшилися втричі, з'явилися просторіччя та жаргонізми у "Нашій газеті +" (їх стало в чотири рази більше). Партійний друкований орган СДПУ (о), відчувши перспективу партії перейти до опозиції, збільшив кількість пейоративних іменників та прикметників, поступившись тільки завжди агресивному "Комуністу".
Пейоративна лексика виконує сугестивну функцію, тому ми спостерігаємо динаміку її кількості у політичному дискурсі. Американська теорія когнітивного дисонансу (автор – Л. Фестінгер [17]) наголошує: якщо людина не може висловити незгоду з якимось питанням, то вона схильна змінити свою думку з приводу нього, щоб уникнути дисонансу, внутрішнього дискомфорту, напруженості. Експеримент про навіювання думки щодо необхідності та корисності споживання в їжу сарани довів правильність теорії американських психологів.
Певне повідомлення передавалося за допомогою двох типів мовлення комунікаторів: у першій групі аудиторію переконувала людина, яка користувалася позитивною лексикою, в другій максимально застосовувалася пейоративна лексика.
Кількість людей, які змінили своє ставлення до споживання в їжу сарани на позитивне, виявилася більшою в агресивного оратора.
За теорією Л. Фестінгера, розрив між внутрішнім ставленням і зовнішнім примусом був більшим саме у другій групі. Це викликало велике внутрішнє напруження, для зняття якого багато учасників експерименту вирішили погодитися з комунікатором. Ставлення до проблеми змінилося.
Імовірно, що на подібний результат розраховують учасники політичного дискурсу, коли переконують читачів шляхом створення почуття дискомфорту через актуалізацію пейоративної лексики. Інтерактивне опитування аудиторії, проведене в ефірі ТРК "5 канал" 10 березня 2006 р., показало, що люди усвідомлюють: у партійній пресі є механізми для керування їхньою думкою. На питання "Що таке партійна преса?" 92 % респондентів відповіли – "інструмент обману", а 8 % зазначили – "засіб інформування".
Несподіваними є результати з так званою незаангажованістю партійної преси.
У червні 2004 р. журналісти непартійного тижневика "Без цензури" активно використовували пейоративну лексику (4,7 % негативних номінативів від загальної кількості досліджуваних одиниць). У грудні 2004 р. відбувся Майдан, збудження агресивних емоцій стало не актуальним й кількість пейоративних іменників та прикметників скоротилася до 3,4 %.
За агресивністю публіцистика газети "Сільські вісті" поступається тільки опозиційному "Комуністу", а кількість пейоративної лексики у непартійній газеті набагато більша. Отже, мовна сугестія використовується у цих газетах так само активно, але читачі про це не попереджені. Тож партійні газети є чесними із читачами, бо люди, гортаючи їх сторінки, усвідомлюють свій вибір. Коли ж газета "Сільські вісті" має підзаголовок "Газета захисту інтересів селян України", а насправді захищає інтереси опозиційної СПУ й публіцистом тут виступає народний депутат-соціаліст І. Бокій, це обеззброює читача, робить його беззахисним перед мовною сугестією газетної публіцистики.
Остаточні результати контент-аналізу політичної публіцистики у 2004 р. можна продемонструвати на такій діаграмі:
Тема боротьби породжує дискурс боротьби (зокрема за політичну владу). А дискурс боротьби в 2004 р. виявив себе прагматично агресивним та динамічним. Основна його функція – вплинути на суспільну думку – реалізувалася під час виборів у кілька етапів: привертання уваги до кандидата, дискредитація опонента, завоювання аудиторії. Переміг у цій боротьбі ЗМІ за суспільні настрої той, хто зробив ставку на пейоративну сугестію (опозиційна партійна преса та газети, які захищали опозиційні партії), бо в тих суспільних обставинах він був найбільш об'єктивним й швидше дискредитував позитивну мовну сугестію дискурсу опонента (провладних газет).
Сила публіциста залежить від його дару "гипнотизировать на расстоянии. А также из знания публики… Они знают, что она любит и ненавидит. Они потакают ее склонности предаваться зависти и ненависти… Возбуждать восторг, благосклонность, великодушие у публики – это не приводит ее в движение, не имеет последствий… Разоблачить, бросить на съедение такой отвратительный и скандальный предмет – это значит дать возможность для свободного выхода ее… агрессивности. Следовательно, направить публику против оппонента, личности, идеи – это самое надежное средство опередить его и подчинить себе".
Отже, світовий досвід боротьби за мінімалізацію суб'єктивізму в ЗМІ показує, що всі – від законодавців й аж до громадських організацій журналістів-практиків та вчених – мають перейматися проблемою створення такої преси в суспільстві, яка відповідала б передусім інтересам публіки, й роль мовної особистості у цьому процесі була б мінімальною.
1. Аристотель. Риторика. Поэтика. – М.: Лабиринт, 2000. – С. 5–148.
2. Арутюнова Н. Человеческий фактор в языке: коммуникация, модальность, дейкис. – М.: Наука, 1992. – 281 с.
3. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. – 616 с.
4. Бехтерев В. М. Объективная психология. – М., 1991. – 336 с.
5. Болотов В. Эмоциональность текста в аспектах языковой и неязыковой вариативности. – Ташкент, 1981.
6. Будагов Развитие французской политической терминологии в XVII веке. – Л.: ЛГУ, 1940. – 122 с.
7. Грановская Р. Интуиция и искусственный интеллект. – Л., 1991.
8. Додонов Б. Язык и эмоции. – М., 1991. – 148 с.
9. Епштейн М. Идеология и язык // Вопросы языкознания. – 1991. – № 6.
10. Есперсон О. Философия граматики. – М., 1958. – 230 с.
11. Кучма Л. // Урядовий кур'єр. – 1995. – 11 с.
12. Лафарг П. Язык и революция. – М.: ACADEMIA, 1930. – 100 с.
13. Московичи С. Век толп. – М., 1998.
14. Поршнев Б. Ф. О начале человеческой истории. Проблемы палеопсихологии. – М., 1974.
15. Романов А. Черепанова И. Суггестивный дискурс в библиотерапии. – М., 1999. – 128 с.
16. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність. – К., 2002. – 580 с.
17. Фестингер Л. Введение в теорию диссонанса // Современная зарубежная социальная психология. – М.: Издательство Московского университета, 1984. – С. 110.
18. Черепанова И. Заговор народа. Как создать сильный политический текст. – М., 2002.
19. Шаховский В. Эмотивный компонент значения и методы его описания. – Волгоград, 1983.
© Белецька А. В., 2007